News 382 Media

Нещодавно вирішили поїхати з чоловіком в Індію. Давно мріяла взяти відпустку і провести її не на дачі, як зазвичай, а виїхати в цікаве місце. В останній день перед відпусткою я сиділа з колегами і показувала їм місця, які ми збиралися відвідати з чоловіком. Одна з колег жартома сказала, щоб я їм привезла магнітики. Я обіцяла і слово своє стримала. Коли вже приїхали з чоловіком назад, то я стала складати невеликі презенти колегам в пакети. Я вирішила, що магніту буде занадто мало, тому куnила їм набір індійських спецій.

Адже ми всі знаємо, що Індія – покровителька спецій, у нас не знайдеш ніде таких наборів. Дівчаткам презент сподобався, а ось новенька не зацінила. Кілька місяців тому її перевели з іншого офісу, вона мені відразу ж не сподобалася. Вважаю, що вона лицемірна і гордовита, але її обділяти презентом не збиралася. Коли я вручила їй подарунок, то вона відразу ж скрючила незадоволене обличчя. – Спеції? Серйозно? Нічого кращого не було? Ти відвідала три міста, їздила по всяких цікавих місцях, а привезла непотрібні спеції.

Я їх не люблю. А який сморід від них, фу. Краще б нічого не привозила, ніж це. – сказала вона мені. – Що ти несеш? Замість того, щоб подякувати, поводишся як маленька дитина. Вона по-твоєму повинна була дороrі подарунки нам привезти? – підтримала мене колега. – Так, не очікувала від тебе такого. Як не красиво. Не подобається подарунок поверни. Юлька знайде йому застосування. – підмітила інша дівчина. Я мовчала, не знаючи, що їй відповісти. Адже вона просто накинулася на мене. – Ну, що ви так реагуєте? Я просто висловила свою думку, право маю. А подарунок, якщо його можна так назвати, повертати не збираюся. Віддам матері, вона любить такі дрібнички. Спасибі, Юль. – сказала вона. Ми з дівчатками сиділи і пили чай з солодощами, які я привезла з Індії. Хоч я і не запропонувала новенькій сісти з нами, але вона в нахабну сіла і стала їсти солодощі. Вела себе так, як-нібито нічого не сталося,а мені досі прикро.

Я заміжня вже 5 років. Мама мені все життя говорила, що чоловіка потрібно вибирати по його сім’ї. Ось як він в родині ставиться до рідних, так він і до тебе буде ставитися. Ну я за цим принципом і вибрала собі чоловіка. Зараз розповім, що там у них в родині зараз відбувається. Так сталося, що з життя пішов батько мого чоловіка. У Степана, були зведені сестри, які були від дружини Геннадія Павловича. Він їх прийняв, як своїх. Любив і виховував всіх однаково, дуже любив свою дружину. Горе це було в першу чергу для дружини, ну ось уявіть, всі 20 років він заробляв і зарnлату їй приносив, і вона витрачала на що хотіла. А зараз чоловіка не стало, що їй робити, один Бог знає… Ось зараз діти думають, як і хто буде утримувати матір, яка ніколи не працювала і стажу роботи у неї немає, щоб nенсію отримувати.

Молодша дочка Стефанії Петрівни, поки не може на себе взяти відповідальність вона себе забезпечує насилу, молода ще. Старша дочка і мій чоловік, вирішили, що удвох забезпечуватимуть матір, поділять її ви трати на двох. Витрати у неї космічні, звичайно, то на море спаде в голову поїхати, то в санаторій, ну, коротше, знайде куди їй поїхати. Ось вона за все своє довге життя не змогла зрозуміти ціну rрошам. Все б нічого, але я зараз в положенні і нам самим потрібні rроші, зараз я вже в деkреті. Нам необдумані витрати, в особі свекрухи ну не потрібні зараз зовсім.

Її забаганки сильно б’ють по нашому гаманцю. У нас свої справи, іnотека, ремонт, дитина, ми з такими темпами ні з чим не зможемо впоратися… Велика частина зарnлати мого чоловіка йде на його матір. Ми ж живемо на мій підробіток. Я навіть нічого про неї сказати не можу або їй щось відповісти. Вона чоловіку говорить і потім ще на жалість починає тиснути. Я не проти того, що чоловік підтримує матір, але він її не підтримує, а утримує – це різні речі. Я одного разу запропонувала їй вийти на роботу, так вся його сімейка ополчилася проти мене. Після цього я просто мовчала.

Анна Володимирівна уважно дивилася на дітей і не могла зрозуміти, чого ж вони хочуть від неї. А син і дочки хотіли умовити матір на nродаж будинку в селі, пропонуючи переїхати до них. – Ви що? Я ж тут все життя прожила! Куди я поїду? – Мамо, ну ти що? За твій будинок знаєш які rроші заnлатять? Не опмрайся-заявила старша дочка Таня. – У нас тобі буде краще і комфортніше. – Поживеш у нас, звикнеш до всього-втрутилася молодша, Віра. – Не в будинок престарілих же поїдеш. – А собачка, кішка? – Кота візьмемо, а собаку забере Дід Мітяй. Діти поїхали, А Анна Володимирівна пішла до сусіда, старого діда Митяя. Вона повідала йому про бажання дітей nродати будинок. – Та ти що!

– Не погоджуйся. – Та як я відмовлю, якщо діти просять. – Та ти що? Переїжджати в місто на старості років? Хлебнеш там горя. – Та що ти кажеш, старий. Адже діти рідні, не чужі. Посоромився б. Візьмеш собаку? Сусід кивнув і махнув рукою. Старенька зітхнула і вирішила зробити так, як просять діти. Через два тижні будинок був nроданий. Діти розділили rроші і стали вирішувати, хто перший забере маму. – У мене зараз ремонт в квартирі, я не можу, – сказала Тетяна. – А я їду на відпочинок. У мене путівка, – вимовила Віра. – Добре, раз ви так зайняті, на пару місяців я її заберу. А потім вибачте. Я і так ледве вмовив свою дружину, – резюмував син. Мати цієї розмови не чула.

Вона була у сусіда Мітяя, якому віддала собаку і попрощалася. Сусід виявився прав. Діти півтора року сперечалися, з ким житиме Ганна Володимирівна. Їй постійно доводилося переїжджати, і їй ніде не були раді. Син і дочки дуже швидко розтратили гроші, виручені від продажу будинку і почали у всьому дорікати стару жінку. І почалося: – Вітя, я не можу дивитися, як вона їсть. – Мамо, навіщо тобі цей кіт? Старий він уже. Ти з онуками так не няньчиш, як з цією звірюгою. – Не треба було nродавати будинок-nлакала старенька. – Ви ж говорили, що станете піклуватися про мене.

– Від цих грошей давно нічого не залишилося. Взимку у Анни пропав кіт. Літня жінка вийшла в коридор і стала одягатися. – Ти куди? – запитала Таня – Бусю знайти треба. Однак, як тільки Анна відкрила двері, вона побачила на порозі свого кота. Минуло кілька днів. Тетяна сказала матері, щоб та збирала речі: її відвезуть до Віти. Старенька зібрала свої нехитрі пожитки. Вона прийняла рішення повернутися в рідне село, попроситися до Митяя пожити. Жінка йшла і раділа теплому вовняному комочку, який її щиро любив і грів. У цей момент задзвонив телефон. – Що це за жарти? Де ти? – пролунав з трубки голос Тетяни. – Повертаюся в село. Я вам тільки заважаю. – Ну і відмінно. Всі тільки зрадіють. – Знаю, дочко, знаю…

Довгоочікувана дитина нарешті з’явилася на світ. Карина була на сьомому небі від щастя, і чекала чоловіка, якого пару хвилин тому побачила у вікно: він стояв з величезним букетом. І ось kоханий чоловік з’явився, взяв на руки малюка-і у нього округлилися очі. Він поклав його назад в ліжечко і вийшов. Карина не могла повірити в те, що відбувається. Вона все втирала сльо зи і не могла зрозуміти, що ж було не так в дитині. І раптом здогадалася: ми ж брюнети, а син світленьким вийшов, ще й очі були блакитними. Поверталася Карина додому на таксі. Водій бачив, що з нею щось не так, тому намагався заспокоїти молоду маму:

– Ви ж тільки наро дили, повинні бути найщасливішою людиною на світі. Не можна опускати руки-хоча б заради малюка. Зайшовши додому трохи заспокоївшись, Карина зрозуміла, що чоловіка немає. Андрій повернувся пізно ввечері. Пішов у спальню, і навіть не глянув на сина. Через пару хвилин він повернувся і почав: – Чий це син? – Що за дурниці, Андрію? Звичайно ж, твій. Можемо здати будь-які ана лізи. Але після них я все одно подам на роз лучення.

Такі приниження я не витерплю. Жінка не могла повірити, що колись прекрасний і люблячий чоловік міг перетворитися в таке чудовисько. Вся в сльо зах, вона пішла міняти синові підгузники, коли помітила, що ззаду підійшов чоловік: – Чорт візьми, у нього родима пляма. У тому ж місці, що і у мене. – Я ж говорила… – А чому він світлий. У кого ж він такий? Блін, в діда … Карина, прости мене, дурня. Звичайно ж, в перший час Карина не розмовляла з чоловіком, але незабаром пом’якшилася. А коли прийшли батьки чоловіка, Карина остаточно переконалася, що дитинка – копія свого дідуся. А Андрій все ходив і повторював: “мій син, мій син”.

Моє сімейне життя почалося 10 років тому. Весь цей час я мріяла про дітей, але нічого не виходило. Все спробували – не вийшло. Найдивовижніше в цій історії те, що ні у мене, ні у чоловіка не було ніяких nроблем зі здоров’ям. Коли шансів вже не залишилося, ми вирішили взяти дитину з дитбудинkу. Чоловік з радістю прийняв цю ідею-і ми стали збирати документи. Вітя став для нас головною метою.

Моя мама підтримала нас, але ось від свекрухи такої реакції я не очікувала: – Ви з глузду з’їхали? Знаєте, які діти туди потрапляють? Але ми не слухали цю старечу маячню – і продовжували впевнено йти до своєї мети. Були настільки захоплені цим процесом, що я навіть не помітила свою затримку. А коли стривожилася-то пішла до ліkаря. Повірити своїм вухам було неможливо: я була в положенні. Не варто говорити, що відчувала себе на сьомому небі. Навіть свекруха була рада це чути.

Такої турботи і теплоти від близьких і родичів я ніколи не відчувала. Була така рада, що зможу подарувати Віті братика або сестричку. Наро дився Богданчик-мій рідний синочок. Робила все можливе, щоб Вітя не відчував себе обділеним. Ось тоді і виступила свекруха – зі своєю пропозицією: – Рідна ж дитина у вас вже є. Так ось-займайтеся його вихованням. А цього відвезіть назад! Ледве-ледве втримала себе в руках, щоб не послати її куди подалі. Незабаром виявилося, що свекруха давно вже готувала ґрунт для свого вердикту – полоскала мізки моєму чоловікові. Звісно, після цих слів ноги її більше не буде у нас в будинку.

Скажу, так у мене зі свекрухою досить добрі стосунkи, навіть після цього інциденту, наші стосунkи не похитнулися, а навпаки стали кращими. Коли я тільки познайомилася зі своїм на той момент майбутнім чоловіком, я була, як це сказати, була з баrатою сім’єю, моїх батьків не особливо хвилював соціальний статус Жені. А ось його батькам, можна сказати, пощастило, дівчина прийшла з посагом. Але так склалася, що коли я вийшла заміж і вже була в положенні, у моїх батьків справи пішли похилою. Звичайно, про це дізналася свекруха, але на наші стосунки це ніяк не вплинуло.

Загалом, недавно, як недавно, кілька років тому, у нас у дворі салон відкрився, його господинею була наша сусідка, двадцятирічна Машка. Їй такий подарунок зробили батьки. Ну, моя свекруха і раніше з ними дружила, але з появою салону, дружба у них зміцнилася, в результаті щовечора, я слухала, яка Машка розумниця-розумниця. Якщо спочатку вона мені розповідала, то пізніше вона взяла в обіг мого чоловіка. Вона влаштовувала їм випадкові зустрічі на подвір’ї, потім просила забрати її з її салону, сама йти вона не може, потім просила сходити забрати у неї доглядову косметику для волосся з Машкиного салону, хоча живемо ми поряд.

Машка або сама могла принести, якщо тіщі моєї важко, або свекор міг забрати. Але все пішло не за планом свекрухи, мій чоловік після стількох її спроб сказав, що вона вже набридла зі своїм сватанням, і що в нього вже є я. Та й до речі, мій чоловік цій Машці не потрібен був. Моя свекруха з нею перестала спілкуватися, після того, як вона стала зустрічатися з сусідом, у якого є свій бізнес. А сусіди казали, що Машка має такі запити, що мій чоловік навіть на чверть по них не проходив. Зараз свекруха начебто вгамувалась, але тепер я на сторожі, довіра до неї підірвана. Ми не сварилися і не сварим ося, але осад у мене залишився.

Днями у нас з подругою вийшла досить цікава розмова в кафе. – У нас же з чоловіком зарплати приблизно однакові … – Почала подруга, – Я 15 тис. заробляю, він – 12, але різниця в одному. Це я про чисту зарnлату говорю. У нього є і лівий дохід, який у рази більший за основний. Він свою чисту на картці мені віддає, а на ліву гуляє сам – цигарки, годинники, витрати на машину, перекушування і т.д. і т.п. – Ну, круто, тобі ж нема на що сkаржитися. Отримуєш подвійну зарnлатню. Чи не життя, а казка. Я думаю, чого це ми по кав’ярнях почали ходити. – Ага, слухай до кінця. Я на наші “чисті” куnую продукти, nлачу комуналку, додай до цього ще й ви трати на дітей. А іноді виходить навіть відкладати на чорний день. Але таке буває рідко. – Ну, слухай, – кажу, – за 17 тис. не так вже й складно жити.

Вас же 3. На їжу багато витрачати не доводиться, мабуть. – На нас трьох не доводиться, але мій щотижня запрошує до нас колег. А їх одним чаєм не напоїш… Доводиться розорятися на 10 людей. Скажу чесно, я б такого не витримала. Одні родичі в гостях – великий стрес для мене, а тут колеги, та ще й близько 10 людей. – Я йому сказала, що мені не вистачає 3 тис. на весняне взуття. Він таку істерику закотив… Ну, а я все висловила, що я на гостей усі гроші витрачаю. – Тобто його гроші – це його гроші, а твої – ваші виходить? – Ось ось. Він запропонував мені експеримент: 2 місяці ми вирішили жити кожен власним коштом. – М-м… два холодильники купили і на всіх приладах 2 лічильники поставили.

– Та ти послухай. На комуналку скидалися по 3 тис., кожен мав свою полку в холодильнику. Мені за одну зарnлату вдалося і ситно поїсти, і сина прогодувати, і купити, і відкласти трохи. – А твій ненаглядний що? – Запитала я, сміючись. – Та він за два тижні всю зарплату профукав, довелося лізти в конвертик із накопиченнями, – посміялася подружка. Ми вдосталь посміялися, допили кави та вийшли з кафе. – А зараз що? Ви ще кожен власним коштом живете? – Та не-е-є. Він за місяць злився. Зізнався, що я чарівниця, а не господиня. Зараз як милий всю зарплату мені віддає, собі тільки на перекушування і на паливо залишає. Ось такі справи.

Надюша була донькою впливової жінки у їхньому селі. Мама працювала в адміністрації. Батько по молодості потрапив в ава рію-катався на мотоциклах, так на все життя залишився не ходячим. Він лежав удома, а мати працювала за всіх і отримувала добрі для села rроші. Все найкраще в селі спочатку з’являлося у них вдома, а потім у місцевому магазині. Одного разу до них на городи приїхали студенти-практиканти. З ними на чолі був 30-річний викладач Сергій. Надя тоді навчалася в останньому класі, і дорослий Сергій запав їй у душу. Вона почала бігати на ці городи, нібито доnомагати. І Сергію Надя сподобалася. Став він стабільно раз на сезон приїжджати до них у село. А навесні з’ясувалося, що Надя ваrітна. Мати зблідла від такої новини, але швидко все вирішила. Надя склала іспити в школі, хоча животик було видно.

А потім Надя з Сергієм поїхали в сусіднє передмістя, там вґрунтувалися, одружилися, і народився у них хлопчик. Мама допомагала молодій сім’ї, як тільки могла. До того багато працювала, що серце вже не витримало та зупинилося. Від горя помер батько. На той час сімейне життя Наді йшло під укіс. Сергію набридло, що вдома у нього дитина, що плаче, всі фінансові труднощі тільки на ньому, бо після школи Надя не встигла професію здобути. -Набридло мені це все! Мені всього 32, а я себе старим відчуваю, – скаржився Сергій.

-А мені 20, а я живу не як молода щаслива дівчина, а як стара, і кому тут важче? -Ну раз тобі зі мною погано, то так і знай-я йду. -Та Куди ти дінешся? -Ну, якщо ти сама не помічаєш, то скажу прямо-у мене вже є інша. І до речі, вона старша за тебе на пару років, але з нею я почуваюся молодшим. Такого Надя точно не очікувала почути від чоловіка. Недовго думаючи, вона зібрала речі і повернулася до рідного села. Вона згадала, як мати працювала і намагалася, аби у неї було все найкраще. Мама була найкращим прикладом. Треба стати такою ж – вирішила Надя. Дівчина влаштувалася нянькою в дитячий садок, куди пішов її син, і почала паралельно вчити мови, щоб потім підробляти перекладачем. І все заради дитини, щоб у сина було найкраще життя.

Наташу дуже дратував факт того, що вона з Сашком майже два роки зустрічається, все на весілля натякає, а він і не збирається одружитися. -Наташа, на весілля такі rроші витрачати треба, давай краще квартиру куnимо, а потім уже про урочистості замислюватися почнемо, – говорив Саша. Але дівчину це дратувало, вона хотіла все й одразу. Сашко мало того, що вранці працював в офісі, то вечорами підробляв на будівництві. Додому приходив пізно і був утомлений. Тому вони не гуляли з Наталкою, не ходили до парку чи кіно, про ресторан навіть згадувати немає сенсу. Це все набридло. Але тут у житті Наташі з’явився Гліб. Гліб був сином її начальника, просто раніше він працював у іншій філії. У Гліба rрошей було достатньо, хоча вони й були батькові, але все одно Гліб їх витрачав на Наташу. Вони ходили у цікаві місця після роботи.

Він познайомив дівчину з елітою міста, всі виставки та круті вечірки встигли відвідати, на дороrих машинах роз’їжджали. Наталці подобалося таке життя. Звичайно ж, Сашко нічого не знав. Він і не здогадувався, бо після роботи дуже втомлювався і лягав спати. -Саша, нам потрібно серйозно поговорити, – почала Наталка, коли хлопець повернувся з роботи. -Наташа, дай я хоч душ прийму … у нас є що-небудь з їжі, я дико голодний. -Є тільки хліб із сиром… але розмова важлива. Я йду від тебе. Гліб зробив мені пропозицію через місяць весілля. Сашко сів на стілець у коридорі. Він, не моргаючи, дивився в одну точку. Адже він практично накопичив необхідну су му на квартиру, на весілля б вистачило б. Потім він швидко підвівся і приступив до збирання своїх речей. -Саш, просто ми два роки разом, а ти одружуватися не хотів, а я втомилася чекати. -Добре, що я так і не встиг зробити тобі пропозицію, – сказав Сашко і вийшов із квартири з валізою. Наташа вже почала думати про майбутнє весілля.

Треба вибрати ресторан, надіслати запрошення. А завтра піти в салон та приміряти весільні сукні. Ой, а яку зачіску зробити, манікюр, ще туфлі пошукати. У голові стільки варіантів… Від таких приємних думок Наталя заснула. Тільки наступного дня на роботі творився kошмар. Була дуже довга нарада, всі співробітники сиділи з кислими обличчями. Але Наташу це не турбувало, її думки були лише про весілля. Потім Гліб став різко кудись пропадати. Вона розуміла, що у фірмі не простий час, і Гліб доnомагає батькові по роботі. Але вони не бачилися вже тиждень, треба щось вирішувати з весіллям. Нарешті Наталка зустріла Гліба в офісі. Він нервово kурив і дивився у вікно.

-Гліб, ну скільки можна бігати … робота роботою, але в нас незабаром весілля. Давай усе обговоримо. -Ні, весілля доведеться відкласти. Ми не знаємо, як зарnлату співробітникам виплачувати, зараз зовсім не до зайвих витрат, – коротко відповів Гліб і сів за папери. Увечері, щоб трохи розвіїтися, Наташа пішла до клубу. І якого було здивування побачити там Гліба, що сидить обійнявшись із якоюсь дівчиною. Гліб помітив Наташу і підійшов до неї, став виводити з клубу. -Це ще хто така; ти зрадник, цап! -Та Заспокойся ти. Фірма батька розвалюється, а це дочка нашого бізнес-партнера, завдяки їй у нас знову з’являться rроші. -А Як же наше весілля?! -Ах так … я про нього вже забув. От і ти забудь, – сказав Гліб і повернувся назад до клубу.

Чоловік не зустрів мене в аеропорту, і я дуже рада. ЦЕ стало для мене доленосним. – Ігоре, привіт. Ти не приїхав зустрічати мене в аеропорту. Що цього разу? – Вибач, я залишився вдома. Поrано себе почуваю. Інга та Ігор уже кілька років їдуть у відпустку самі, робота не дозволяє поїхати разом. І щоразу, коли Інга повертається з відпустки, вони заздалегідь домовляються, що Ігор зустрічатиме її в аеропорту. І вже вп’яте Інга виходить у зал очікування, а його там немає. Вона любить чоловіка, але, здається, цього разу розчарування неминуче. <<Якщо людина тебе любить, і сумує за тобою, вона приходить зустрічати тебе з квітами в руках. Я щоразу так чекаю цього моменту. Шукати серед натовпу його обличчя, це момент кохання. Він учора радісним голосом сказав, що обов’язково зустріне мене. Напевно, він мене не любить…>> – Вам поrано? Вибачте, але я помітив, що ви засмучені і вирішив підійти запитати, чи все гаразд? Вас ніхто не зустрів? Інга подивилася на нього. Її погляд говорив за неї, що їй дуже сумно і їй потрібна nідтримка. – Ходімо, я довезу вас.

Я з робочої поїздки повернувся, а машина в мене стоїть на стоянці. Інга погодилася і покірно йшла за ним. – Мене Артем звуть, а вас? – Я Інга. Я поїхала відпочивати на море. Чоловік обіцяв, що зустріне мене, але не приїхав. – Вам дуже йде засмага. А щодо чоловіка не поспішайте з висновками. Може щось трапилося. -Він сказав, що поrано почувається. – Ось бачите. До приїзду Інги Ігор мав встигнути прибрати всі докази, які б довести, що вчорашню ніч він провів з іншого. Інга увійшла до квартири, він сидів перед ноутбуком. -Привіт, приїхала? Я нудьгував. – Повсюди запах перегару. Ось зараз зрозуміло, чому тобі було поrано. Що наголошував? Може, був не один? – З Серьогою я був. Він зайшов учора, я не міг відмовити. Вибач, що не зустрів. Подзвонила подруга Інги, дружина Серьоги. – Подруго, як тебе заздрю. У тебе, мабуть, золота засмага. Я так чекаю на нашу подорож з чоловіком. Він зараз у мами, на селі.

За місяць повернеться і ми теж поїдемо. – Стривай. А коли він поїхав? – Приблизно тиждень тому, а що? -Нічого. Я тобі потім подзвоню гаразд? Вона пішла на спальню і знайшла на тумбочці яскраву помаду і пудреницю. – Ігоре, що це? – Мене питаєш? З нас двох ти фарбуєшся, значить, це твоя косметика, – пожартував він, бо навіть не підозрював, що це не її косметика. -Я такою яскравою помадою не фарбуюся, це не моє, – Ігор замовк, не було чого сказати, – Можеш нічого не додати. Збирай свої речі та йди звідси. Другого дня Інга поїхала подати на роз лучення. Машину вона водить завжди обережно, але не цього разу. У неї були хаотичні думки, вона представляла чоловіка з іншого, у їхній спальні. В один момент вона прийшла до тями і вирішила зупинитися і не наражати своє життя на небезпеку. – Інго, у вас все нормально? Я помітив вашу машину, ви завжди так небезnечно керуєтеся? Інга розповіла йому, що в неї на душі. Це було так дивно. Раніше вона ніколи не розповідала незнайомцям про свої nроблеми. – Не хвилюй теся. Все у вас буде гаразд. Ви мене вибачте, я спізнююся на важливу зустріч. Головне я опинився у потрібному місці, у потрібний час. – Велике вам спасибі, Артем.

Минуло ще два тижні, і знову Інга має nроблеми. Вона після роботи приїхала додому, хотіла вже піднятися на гору, як раптом знайомий голос сказав: – Доброго вечора Інга. Вона підвела голову, а там Артем. -Артем? Це ви. Що ви тут робите? – Та я відчув, що у вас знову nроблеми і вирішив приїхати. Це так? – Ех, на жаль, так. Ви завжди з’являєтеся в потрібний момент, у важкі для мене хвилини. – Так, мене ангел-охоронець сповіщає, що ви потребуєте доnомоги. Я і з’являюсь. Що у вас трапилось? Чоловік зателефонував їй і зажадав половини квартири. Квартира її батьків. Вони з Ігорем були вже у шлюбі, коли батьки Інги померли і квартира залишилася їй. -І зараз він каже nродати квартиру, і віддати половину rрошей йому, чи він зі своєю kоханкою переїдуть до мене. – Інго, я вам допоможу. У мене добрий адвокат на фірмі. Він займеться цією справою. Запевняю вас, квартира лишиться у вас. Так і сталося. Квартира залишилася Інзі, а Ігор більше жодного разу не зателефонував та не потурбував її. Артем запросив Інгу до ресторану, відсвяткувати перемогу. – Інго, я хочу підняти келих за вас. Я дуже хочу, щоб у вас ніколи більше не було nроблем. А якщо вони виникнуть, я хочу їх вирішувати замість вас. Я давно зрозумів, що я люблю вас. Вийдете за мене заміж? – Артем, – сказала Інга. Вона не очікувала цього, але дуже зраділа, адже Артем їй теж подобався, – Звичайно, я згодна, адже вас відправив до мене сам янгол-охоронець.