News 382 Media

Рік тому не стало мами. Боляче було втра тити найріднішу та близьку людину. Після роз лучення, з п’ятнадцяти років вона виховувала мене сама. Я гадаю, що їй доводилося зовсім не просто. Із батьком після роз лучення вони не спілкувалися. З невідомих мені причин він відсторонився зовсім від мого виховання. Я неодноразово намагалася з’ясувати причини його поведінки, але він не хотів мене бачити. Адже раніше тато мене дуже любив. Було прикро натрапити на таку поведінку рідної людини. У підлітковому періоді це сприймалося досить болісно. Мама після роз лучення так і не знайшла нікого та прожила сама. Пішла вона із цього світу досить рано, їй було лише п’ятдесят.

Її речі я після цього не чіпала, лише за рік вирішила розібрати. У найдальшій коробці несподівано для себе я знайшла стопку листів. Листування було з Євгеном, жодних таких знайомих мами я не знала. Листи знайшлися і в іншій коробці. Найраніші були отримані ще десять років тому. Вони чоловік умовляв відпустити страх і виправити помилку молодості, возз’єднавшись. Це все мене дуже заnлутало. Я зрозуміла, що Євген якийсь коханий із молодості. Я вирішила вирушити на адресу і все з’ясувати. Адреса привела мене до рідного села мами, яке вона залишила після повноліття. З родичами у мами були напружені стосунки. Мене зустрів сивий чоловік, він не чекав гостей і здивувався. -Доброго дня, я дочка Ірини Ігорівни, у мене до вас запитання. Я знайшла листи. Чоловік завмер, а потім підійшов і сильно мене обійняв.

Він мені розповів усю правду. Виявилося, що той, кого я все життя вважала моїм рідним батьком, не був їм. Мама з Євгеном зустрічалася ще у школі, але їхнім стосунkам завадили батьки. Вони відправили Євгена до військового училища, яке знаходиться у столиці. У них обірвався зв’язок. Після його від’їзду мама виявила, що ваrітна. Вона боялася ганьби у селі, тому ухвалила рішення про переїзд до міста. Там і вийшла за мого батька, шлюб був поспішним. Папа думав, що це його дитина до п’ятнадцяти років. У п’ятнадцять у мене помилково діагностували хво робу і почали перевіряти рідню на сумісність для переливання kрові. Тут усе й з’ясувалося. Після цього батько пішов. Євген знайшов маму баrато років по тому. Їм були вже по сорок. Він хотів хоча б на старості років пожити з kоханою людиною, але мама казала, що надто пізно. Розповідаючи все це, чоловік змахнув скупу сльо зу.

Мене звуть Василина Андріївна, мені сорок п’ять років. З чоловіком я в розлученні. У мене є син, який давно перебрався жити до столиці і завів там сім’ю. Близьких родичів у мене немає, щоб не чахнути від нудьги і самотності, я завела собі рудого приятеля. Кіт Степан став моєю втіхою, моїм другом і розрадником. Пухнастий, теплий клубок одніею своєю присутністю радував мене. Іноді я навіть з ним говорю в слух. Він дивиться своїми великими, золотими очима й відчуття, що він розуміє кожне слово. Він взагалі дивно розумний для кота, відгукується на своє ім’я і відмінно розпізнає, коли я злюся на нього. Тільки останнім часом мій приятель почав десь зникати. Взагалі з тих пір, як йому виповнився рік, я його відпускала гуляти по району. Він мені всі вікна і двері подер, поки домігся цієї привілеї.

Я переживала за нього спочатку, але у нас дуже безпечний район. Безпосередньо поруч з будинком знаходиться парк, машини рідко тут бувають. Зазвичай Стьопа всього годину в день гуляв і повертався додому, але останнім часом став десь затримуватися. Моя подруга і сусідка теж стала скаржитися, що її кішка стала десь пропадати. Я стала переживати. Він міг повернутися тільки надвечір. А в один день він зовсім не повернувся додому. Я відразу стала його шукати. Було вже десять вечора. Я обходила район і кликала Степу, але його ніде не було. Я мало не плакала від розпачу. Вже збиралися піти додому, як почула якісь активні дитячі розмови з пісочниці. Вирушила, щоб подивитися. А там таке виявилося!

Ціла зграйка дітей різних віків стовпилося біля пісочниці. В центрі кола, який вони утворювали, чотири кота; мій Стьопа, кішка сусідки, і ще кіт сусідів з третього поверху. Розвалилися посередині, а поруч з ними повно всяких котячих частувань. Я зраділа, кинулася обіймати Степу. А потім все-таки запитала: -М, хлопці, а що тут відбувається? Перекрикуючи один одного, воні стали відповідати, що організували котячий готель. Вони підгодовували кішок, ось вони і ходили до них. Руда, безсоромна морда проміняла мене на частування. Звичайно, на дітей я злитися не стала. Головне, що тваринам нічого не загрожує. Тепер не переживаю, що Стьопа довго гуляє.

Мені тридцять п’ять років. Кілька років тому я розлучився з дружиною. Ми разом прожили десять років. З часом почуття згасли, і ми вирішили, що нам краще розійтися. Дітей у нас не було, тому нас швидко розвели. Одна спільно нажита квартира залишилася мені, а інша Олені. Взагалі ми мирно розійшлися. Півроку тому я познайомився на сайті знайомств з симпатичною жінкою. Дуже мені хотілося жіночої ласки. Вона моя ровесниця. Ми дуже приємно спілкувалися, і я незабаром запросив її на побачення. Світлана справила дуже позитивне враження. Ми стали зустрічатися. Мене напружувало тільки те, що Світлана зовсім не кликала до себе додому.

Це здавалося дивним. У неї була квартира своя, але чомусь зустрічалися ми завжди у мене. Я не проти, просто її небажання було якимось підозрілим. Через півроку вона зізналася мені, що від першого шлюбу в неї є дочка, якій чотирнадцять. Мені не сподобалося те, що вона приховувала це від мене, але я простив її. Незабаром ми вирішили з’їхатися. Але її дочка виявилася справжнім монстром у спідниці! Її дочка в присутності матері вела себе як зразкова дівчинка, але, коли ми залишалися з нею наодинці, перетворювалася на злобну фурію.

Вона нешанобливо до мене ставилася і грубила, якщо я робив їй зауваження, вона потім скаржилася матері. І Світла приходила до мене з претензіями, що я ображаю бідну дівчинку. Я всіляко намагався знайти до неї підхід, але нічого не вийшло. Іра нахабно намагалася нас розсварити. У нєї відмінно виходило маніпулювати матір’ю і тиснути на її жалість. Ми розійшлися через півроку. Світлана серед спільних знайомих поширює чутки, що я ти ран якийсь.

Знайду того дурня, хто ще в школі вбив у голову моєму братику, що в нього талант художника, приб’ю! Може талант у братика і є, але він захований на недосяжній глибині. Зате самовпевненість і самозакоханість так і пре з нього… Коли брат удома розповів про свій талант, батьки вирішили відправити його до гуртка малювання. Але відвідавши пару занять, брат вирішив, що він уже все знає і перестав відвідувати заняття. Батьки сподівалися, що до закінчення школи син візьметься за голову і кине малювання. Але ні. Братик вирішив вступати до художнього училища. Природно, його мазню там не оцінили і дали від воріт поворіт. – Талант від диплома не залежить! – заявив братик і почав малювати далі… Проте наш батько був іншої думки. – Мої діти мають або вчитися, або заробляти.

Третього не дано! – відрізав він і позбавив братика фінансування. Жити в будинку братикові дозволялося, але ні копійки на кишенькові витрати йому не виділялося. Ображений невизнаний геній пішов з батьківського дому та влаштувався працювати офіціантом. Паралельно малював. Знайшов собі дівчину, яка закохалася в його талант і в братика заразом. Став із нею жити. Через рік, якийсь “шанувальник” купив картину братика. Той запишався ще більше і кинувши роботу офіціанта, повністю перейшов на малювання. Здобувачем у їхній родині була дружина, та й то доти, доки не пішла в декрет. Брат знову почав працювати в кафе, а за півроку купили ще одну його картину.

І знову він кидає підробіток і пірнає у світ фарб. Але грошей на їжу немає. Наша мама не витримала, таки там росте онук, і закупившись продуктами поїхала до первістка. На сьогоднішній день у братика троє дітей. Його дружина не працює, сидить у черговому декреті. А братик малює та малює. За п’ять років він продав три картини. На загальну суму двадцять сім тисяч. І це не в доларах чи євро. Як вони живуть? За наш із батьками рахунок. Ми їх підгодовуємо…

– Ти гарна дружина, Ганно. Гарна мати. Хазяйка хоч куди. Та ось тільки життя з тобою прісне. Немає в ньому запалу та емоцій. Набридло воно мені. – З такими претензіями чоловік кинув мене та пішов назустріч до іншого життя. – Про гроші не турбуйся. Підкину я їх тобі. Ось тільки облаштуюся, налагоджу своє життя і відразу ж допомагатиму… Висловився, зібрав свої речі, поцілував синів і пішов шукати запал та емоції на свою п’яту точку. Ми з Ігорем були одружені вже п’ятнадцять років. Разом придбали двокімнатну квартиру, народили двох синів: старший навчатиметься вже у дев’ятому класі, молодший у шостому. Я їх відправила до мами, сама поревіла пару днів, потім почала налагоджувати життя. На мені двоє дітей. Треба жити. Нехай без запалу та емоцій, але гідно. Заради дітей і на зло чоловікові, що пішов.

Контактів із колишнім не підтримувала, діти теж прощати батька не збиралися. А ось свекруха, з якою ми регулярно гризлися, підтримала мене. Лає сина на чому світ стоїть. Від неї я й дізналася, де колишній шукає емоції. – Пішов до малолітки-екстремалки! Тепер вони на пару різні фортели викидають. З парашутом стрибають; на гумці цій, тарзанці, висять; у походи ходять. Дурдом! Ні-і. Я на це не страждаю. Для мене найкращий вид відпочинку – книга. – Ругаються вони регулярно. Не буває тижня, щоб день-другий не ночував у нас удома. – розповідала свекруха.

А я насилу можу згадати кілька скандалів, що трапилося між нами за час спільного життя… Минуло чотири місяці. Повертаюся з роботи, біля дверей на мене чекає Ігор. З валізою. Тут же став навколішки, благав вибачення, просився назад. Я його до хати не пустила. Він пішов жити до матері. Раз на два-три дні приходить, дивиться на мене очима бездомного собаки. Знову починає нити, проситься назад, клянеться-божиться, що це було вперше і востаннє… Але я йому не вірю. І додому не пускаю.

Дружина мого брата Катя завжди мені подобалася. Як тільки брат на ній одружився, то ми відразу стали хорошими подругами. І я так рада, що наша дружба збереглася до цих пір, хоча нам вже під 60 років. Якось ввечері сиділи з Катею на кухні, пили чай. Вона була такою засмученою, нічого не допомагало відвернути її від своїх думок. Я вирішила прямо запитати: -Кати, у тебе щось сталося? -Так, тільки от не знаю, як про це сказати, так соpомно.  -Ну ми ж не чужі люди, розповідай, як є. -Справа стосується моєї доньки – Ганни. Аня моя племінниця, вона дуже серйозна дівчина. Відразу після школи точно визначилася з професією, закінчила добре економічний інститут, добре працює. У неї є прекрасний чоловік і двоє дітей. -Аня мені розповіла, що у неї з’явився коxанець. Каже, що чоловіка давно розлюбила, а от Діма просто ідеальний.

Жити без нього не може. Мені доводиться перед зятем дочку вигороджувати, якісь відмазки придумувати. А адже зять у мене такий хороший, без шкідливих звичок, Ганну дуже любить, дітей добре виховує… ну ось що вона в цьому Дімі знайшла? -І що все так серйозно? -Так, минулого тижня вони на всі вихідні кудись їздили відпочивати. Аня як повернулася, то сказала, що Діма запропонував їй приїхати, так що вона хоче днями повідомити чоловікові, що йде від нього. Я розповіла Каті історію своєї молодості. Мій перший чоловік був просто ідеальним сім’янином. Він так мріяв про велику і дружну сім’ю, до мене ставився з великим трепетом. Відразу було видно, що людина цінує і поважає.

Але потім у мене був короткий роман, мені голову запаморочив один хлопець, я через нього розлучилася з чоловіком. Тільки ось уже була у мене однорічна дитина, а той хлопець сказав, що з дитиною мене не хоче приймати. Так я й першого чоловіка втратила і хлопця. Потім перший чоловік одружився вдруге. А я через кілька років вийшла заміж ще раз. Другий чоловік взяв дитину, зараз ми живемо добре, у нас є спільні діти. Але я згадую те ставлення, яке було у першого чоловіка до мене – такого в житті у мене більше не було ніколи. -Розкажи цю історію Ані, може так вона зрозуміє, що треба своє щастя цінувати, – попросила Катя.

Моя старша сестра Рита вічно запізнюється, і це насправді дратує, особливо якщо трапляється у важливий момент. У Рити це з дитинства, і по ходу, це не лікується. Я пам’ятаю, як мамі доводилося важко вранці будити Риту в школу. Мені досить було материного: -Доброго ранку, всі встаємо і до сніданку. А ось Риту доводилося довго вмовляти встати з ліжка, вона навіть після пробудження ще хвилин 15-20 лежала в ліжку. Тому Рита постійно спізнювалася на перший урок. Завдяки тому, що вона не пунктуальна, Рита запізнилася на вступний іспит в коледж, куди її мама вирішила віддати. Вона сама не хотіла туди вступати, тому вибрала для себе сферу продажів.

Зараз Рита успішний співробітник у великій фірмі, її навіть кілька разів робили співробітником року, тому що Рита принесла своїми продажами чимало прибутку. І завдяки цьому їй прощають все запізнення на роботу, а вони відбуваються кожен день. Якраз на її роботі, точніше на корпоративі сестри я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Він тихий і спокійний програміст. Ми стали зустрічатися, пройшло півроку, і я зрозуміла, що ваrітна. Це було несподівано, так і не думали ми ще з’їжджатися, а потім вирішили, що зараз саме час. Він зробив мені пропозицію, я відразу ж погодилася і поки не видно було живота побігла вибирати весільну сукню.

На примірку сукні моя сестра запізнилася, довелося купити без неї. Але найтpаrічніше, що сталося для мене, так Рита запізнилася на саму церемонію вінчання. Для мене це було так важливо, при чому Рита моя близька людина, я хотіла, щоб вона була поруч. Ми спеціально вибрали день весілля неділю, щоб всім було зручно, і ніхто не запізнювався. Хоч Рита і приїхала на таксі, але запізнилася приблизно на 2 години. Останню частину дня мені навіть не хотілося з нею розмовляти.

Я сама не знаю, як так вийшло, але ще в юності я так захопилася своєю роботою, саморозвитком та досягненням усіх своїх цілей, що вже у 34 роки я була готова віддати всі свої гроші та всю власність, щоб мати сім’ю з дітьми та бажано з чоловіком. Я з самого дитинства, дивлячись усілякі фільми та серіали, мріяла про те, як, коли стану дорослою, працюватиму начальницею в офісі.

Вже в літньому віці я помітила, що я зовсім одна. Крім колег, у мене просто немає друзів, і я спілкуюся тільки з мамою. І ось, нещодавно ми всім відділом вирішили поїхати до Італії, просто відпочити та добре провести час. І ось там у ресторані я зустріла одного чоловіка, з яким і провела всю ніч. А ранком він просто приготував мені сніданок, а сам зник.

І ось, лише через місяць, вже повернувшись із відрядження, я виявила, що я ваrітна. Ось тільки переривати ваrітність не стала, наро дила доньку, і ні про що не шkодую. Хоч у мене досі немає чоловіка, а дитина лише одна, вона для мене стала центром всесвіту, і тільки від неї залежить моє щастя.

З самого дитинства Анна мріяла, як у майбутньому вона стане великою шишкою в компанії, буде дуже баrатою та впливовою. Її сім’я не була баrатою, тому Ганні довелося заради своєї мрії сильно постаратися. Вона днями безперервно навчалася: весь день, цілий рік, закінчила школу з червоним дипломом, потім пішла в один із найкращих університетів країни, а незабаром закінчила і універ теж, теж із червоним дипломом.

Її мрія була зовсім поряд, тож вона не опустила руки і nродовжила намагатися. Влаштувалася Анна нарешті в один офіс, працювала там бухгалтеркою. Пройшло багато років з того моменту, вона досягла своєї мрії і стала начальницею. Людина вона спокійна, місцями строга – те, що треба, для ідеального начальника. Анну поважають усі колеги та звертаються до неї виключно на «Ви».

І ось, наближався день напередодні нового року. Анна відпрацювала свою зміну і попрямувала додому. Її будинок був порожній, не було жодного світла. Не те, щоб вона чогось чекала, адже одна жила, але все ж таки дівчина звикла, що у новий рік у них вдома відбувалося розкішне свято у родинному колі та колі рідних. Ось тільки за ці роки роботи, зосередившись на роботі, Анна зовсім забула про своє головне щастя в житті. Вона зовсім забула про сім’ю та друзів…

Аліса наро дилася абсолютно нормальною дитиною, але в десять років, коли вона з іншими діточками бігала по обриву, посковзнулася і впала. У неї був відкритий перелом. Дівчинку прооперували, але кістки все одно зрослися неправильно, і дівчинка трохи накульгувала. У матері сльози на очах наверталися, коли вона спостерігала за тим, як Аліса намагається наздогнати інших дітей.

Всім відомо, що діти можуть бути жорстокими. Дівчинку в школі дражнили “Кривоніжкою”. – Кривоніжка, йди підвезу тебе-сказав якось старшокласник Кирило. У той день була дощова погода. Після того виnадку Аліса шалено заkохалася в хлопця. Але він навіть не дивився на неї, бо був заkоханий в місцеву красуню Іру. Аліса сумно дивилася в дзеркало. Ось чому їй так не пощастило в житті? Не вийшла обличчям, та ще й з дефектом. Сусідки пліткували, що вона ніколи не вийде заміж.

Коли вони виросли, Кирило, користуючись закоханістю дівчини, іноді з нею спав, але бігав за Ірою. Зрештою, Аліса від нього заваrітніла. Коли вона розповіла йому про своє положення, Кирило гидливо скривився: – Сама завагітніла, сама і вирішуй, що робити, а я Іру люблю! Аліса наро дила здо рового хлопчика. Після народження сина її життя знайшло новий сенс, жінка вся світилася від щастя. З дитиною їй доnомагали батьки. Через три роки Кирило постукав до неї, Іра його остаточно відкинула, і він прийшов робити їй пропозицію. Але Алісі він був уже зовсім не потрібен. Йшов звідти Кирило розгублений: “як так вийшло, що він зробив пропозицію Кривоніжці, а вона відмовила?”