News 382 Media

Холодного зимового ранку Максим їхав додому. По обидва боки дороги були кучугури, але сама дорога була чистою, не було навіть ожеледиці. Схоже, ніхто сьогодні нікуди не їхав, тільки він поспішав додому. Незважаючи на те, що в машині було тепло і затишно, а поруч термос із гарячим чаєм, йому не терпілося швидше потрапити додому до сім’ї. Він уже уявляв, як смачно вдома пахне, поснідає він з дружиною та донькою, а потім ляже спати, щоб відпочити після відрядження. Раптом він помітив збоку від дороги два силуети. Під’їхавши ближче, він побачив, що це була жінка з дитиною. «А раптом вона шахрайка?» — подумав Максим. «Але якщо вона не шахрайка, то буде дуже неправильно залишати їх на дорозі в цей мороз». Недовго думаючи, Максим таки вирішив зупинитися. Він зупинив машину і запропонував їх підвезти бодай до передмістя. Жінка, не довго думаючи, сіла в машину,

потягнувши за собою дитину. Дитині було років п’ять-шість. Раптом з боку водія відчинилися двері, і Максима схопив якийсь здоровань. Він намагався Максима витягти з машини, але Максим не розгубився і відштовхнув здоров’яка і термосом заїхав по голові незнайомцю, а потім заблокував двері. Тоді втрутилася жінка, вона накинулася ззаду на Максима і намагалася натиснути на очі. Вона кричала і погрожувала, щоб він віддав гроші та машину по-доброму. Заняття з карате пройшли не даремно, Максим не розгубився, заломив їй пальці і виштовхав з машини. Поки нападники приходили до тями, дитина мовчки стояла і з жахом дивилася на те,

що відбувалося. Видно, бідній дитині не вперше було дивитися і брати участь у подібних сценах. Максим різко зачинив двері і поїхав. Йому вже була байдужа їхня доля, його вже тільки цікавило його власне життя та життя його рідних. Чи подобається їм стояти і заробляти таким чином з дитиною? Та й нехай, це не його проблема. Він додав швидкість, щоб якнайшвидше потрапити додому. Хоча через таких виродків, як ці, часом нормальні люди не отримують допомоги.

Спочатку після весілля ми жили в будинку моїх батьків. Усі подаровані нам гроші ми використали на іnотеку. Моя свекруха хотіла, щоб ми купили квартиру ближче до неї. – Ви не уявляєте, що таке діти. Тобі потрібно буде працювати, щоби виnлачувати іnотеку. Вона вже будувала плани, як виховуватиме наших дітей. Оскільки ми були молодими, підтримка сім’ї була ідеальним варіантом. Дві зупинки відокремлюють нашу нову квартиру від квартири моєї свекрухи. Вона була у захваті. За три роки наро дилася наша Софія. Свекруха стежила за донькою, поки я ходила на роботу на півставки. Свекруха почала згадувати міських пенсіонерів. Вони подорожують та й пенсія у них більша.

– Я хочу отримувати міську пенсію, пропишіть мене, будь ласка. Мій чоловік каже: — Мамо, у тебе є своє житло. — Так несправедливо, — сказала вона. — Ви можете доnомогти мені, а ви відмовляєтеся. Вибирайте: або ви мене приписуєте, і я знову доnомагатиму з Софією, або я більше не прийду . Мені потрібно було терміново знайти няньку. Я не збиралася віддавати дитину до ясел. Однак іншого виходу не було, бо важко було постійно nлатити няні. Я швидко взяла другу відпустку у зв’язку з ваrітністю, намагаючись компенсувати Софії відсутність материнської турботи.

Вона стала відвідувати дитячий садок «через раз». Я спромоглася виnлачувати іnотеку. Софії минуло шість років, коли приїхала бабуся. Вона стверджувала, що су мує за нею. — Що робитимеш, коли Софія піде до першого класу? Ти ж не будеш молодшу в садок відвозити. Давай nродамо наші квартири, додамо до них виручку від декретної відпустки і куnимо одну величезну квартиру. Я житиму у вас вдома і доnомагатиму з Софією. — Мамо, відкинь свої фантазії і прийми те, що маєш! Вона все ще почувається ображеною тим, що ми не хотіли її прописувати.

Коли мій чоловік познайомив мене з його кращим другом Геною, то я подумала, що це якийсь жарт. Ну не може у нормальної людини бути такий друг… Мій чоловік з інтелігентної сім’ї, у нього є вища освіта, він заглиблюється в наукову сферу. У нього є ціла велика бібліотека, він любить важку літературу. А тут його простий друг Гена, який не вилазить зі своїх спортивок, лускає насіння, заробляє прожитковий мінімум, зависає в гаражах. Так ще й матюкається постійно. Я абияк протерпіла вечір знайомства з Геною, але потім висловила чоловікові, що він мені зовсім не сподобався.

Чоловік сказав, що я просто не знаю Гену: насправді, він дуже хороша людина. Але я його і впізнавати не збиралася. Я сподівалася, що чоловік не покличе Гену на весілля, але виявилося, що він його своїм свідком хоче зробити. Я влаштувала скандал, в результаті ми взагалі скасували свідків. На весілля Гена все ж прийшов. Я сказала чоловікові, що і духу Гени у себе вдома не витримаю. Тому він спілкувався з ним на нейтральній території. А потім сталося велике нещастя-чоловік потрапив в аварію. Я була вдома з новонародженим сином, в паніці, не знала, що робити. І тут нас сильно виручив Гена.

Він спочатку поїхав до мами чоловіка, заспокоїв її, привіз ліки. Потім приїхав до мене, з дитиною відвіз до лікарні. Він терпів всі мої істерики, поки я намагалася прийти в себе, він навіть сидів з нашим маленьким сином. Гена стежив за тим, щоб я нормально харчувалася, приймала ліки, доглядав за дитиною. Відвозив нас постійно в лікарню і морально підтримував. Чоловік став потихеньку йти на поправку. Ось так я зрозуміла, що в такій страшній життєвій ситуації тільки Гена був поруч, він справжня людина і скоро стане хрещеним батьком нашого з чоловіком сина.

— Вибач, Гнате, але я не можу зупинитися. Я думала, що все позаду, — сказала Карина. Однак, тільки-но я його помітила… — Карино, ми вже тридцять років як сім’я. Наші діти вже дорослі. Гнат не міг прийняти те, що відбувається. Не кажучи жодного слова, дружина взяла багаж і тихо вийшла з дому. Молодий лейтенант і лікар-початківець здавалися ідеальною парою на весіллі. Карина стала головним лі карем, а Ігнатові присвоїли звання полковника. Вони живуть у чудовому будинку.

Бог благословив їх двома дітьми, які вже створили сім’ї та зробили чудові кар’єри. Вони завжди були оточені миром та любов’ю. Вони були взірцем для наслідування. Ніхто не визнавав, що могли бути якісь nроблеми. Серце Карини почало битися. Це не міг бути він. Вони з чоловіком поїхали до міста, де виросли, відвідати друзів та родичів. Перед нею стояв Славік, її перше ко хання. Довгі роки вона забороняла собі згадувати про нього. Вирішивши влаштувати «вечір спогадів», він запросив її до кафе. Карина не змогла відмовитись. Вона повернулася додому, щоби забрати свої речі. Розлучення було негайно оформлено.

Їй здавалося, що вона жила чужим життям. — А як же ваше спільне життя, спільні діти? – Діти вже дорослі, а моє життя тільки починається, – впевнено заявляє Карина. На Ігната перші півроку було боляче дивитися. Йому здавалося, що його вдарили в сонячне сплетіння, і він не міг видихнути. Все сталося різко та швидко. Спочатку йому було важко повірити. Потім він чекав на повернення Карини. Тепер він просто існує, без щастя та надії. Він приваблює жінок, у нього приголомшлива зовнішність. Але йому важко бачити іншу на місці Карини. Він одинак.

Батьки залишили мені свою дачну ділянку. Вони здорові і живі, але їм непотрібна дача. На шашлики ми їздили на дачу на один день. Замість будинку у нас була тільки альтанка. З часом у нас з’явилися свої діти. Разом з моїм старшим братом і його сім’єю батьки вирішили провести відпустку на морі. А думка про життя в селі привела нас з чоловіком в захват. Батьки надали ділянку, як тільки я їм про це розповіла. Робіть, що хочете. Ми з чоловіком побудували скромний каркасний будинок і розбили город з овочами і квітами. Діти із задоволенням проводили цілий день на вулиці.

Ми взяли з собою в котедж мою свекруху, тому що добре з нею ладнали. — Ділянку потрібно зареєструвати на тебе, — сказала мама. Цей крок дав нам ще більше мотивації для прагнення. Через сім років це місце значно змінилося! Гортензії, троянди, півонії і хризантеми… Навесні я бачила, як свекруха збирає бузок. Запитала » Навіщо?»- Я поговорила зі знайомою, яка nродає в магазині розсаду і квіти. А зайві гроші завжди ДО РЕЧІ. Я спалахнула. — Досить обривати кущі. Краще насолоджуватися пишністю!

Мені не потрібно жодної коnійки. Моя свекруха, схоже, не зовсім зрозуміла мене. — Бузок від цього тільки виграє. Він стане пишніше. — Може бути — — погодилася я. — але якщо ми не можемо сприйняти красу, то кому потрібна ця пишність? Я образилася на свекруху. Через місяць, коли ми обидві заспокоїлися, вона відновила розмову про торгівлю. — Ми можемо nродавати букети на 1 вересня. Може бути, я хочу nродати квіти після виходу на пенсію. Так, і до того часу сад буде таким пишним, що втрата пари букетів буде непомітна. Але в даний момент я хочу насолоджуватися пишним садом! Треба сказати про це свекрусі, не образивши її.

Півроку тому Міла пішла з дому. Її рішення не зрозуміли ні чоловік, ні діти, ні батьки. Усі вважали, що вона має зразкову сім’ю, тому її вчинок засудили. Все якось сталося саме. Сиділа Міла якось на роботі, час наближався до кінця робочого дня. Вона сиділа і розуміла, що не хоче повертатись додому. Нічого хорошого там її не чекає, тільки побут та споживче ставлення. Діти вже дорослі, синові вісімнадцять, а дочці двадцять п’ять. Дочка вже заміжня, живе окремо. Чоловік сприймає її як безкоштовну прислугу, основна функція якої підтримувати чистоту та затишок у будинку.

Між ними давно немає нічого емоційного. Син звертається тільки тоді, коли хоче їсти, потрібні чисті сорочки чи грошей не вистачає. Сиділа Міла і похмуро думала про своє життя. Раптом до кабінету зайшов Павло, який працює у сусідньому відділі. Він запитав, чому вона тут сидить, коли робочий день закінчився. Мила сама не знає, що на неї знайшло, але вона раптом узяла і поділилася з ними своїми думками. Павло, со ромлячись, запропонував залишитись у нього. Вона давно йому подобалася, але він ні на що не сподівався, знаючи, що вона заміжня.

Міла теж спочатку зніяковіла, але погодилася. Ви скажете, що в наявності падіння моральних принципів. Тільки спали вони у різних кімнатах. А вранці Павло приготував сніданок. Це було дивовижно для Міли, але дуже приємно. Він її оповивав турботою, тому Міла так і залишилася жити в нього. Діти, чоловік та батьки після цього з нею порвали всі зв’язки. Але вона по-справжньому у свої сорок років уперше щаслива.

Федя ріс відповідальним та вихованим хлопчиком. Лариса Іванівна з чоловіком сподівалися, що син стане опорою у старості. Слава Богу, Віктор не дожив, і не бачить на кого перетворився їхній син. Федя у школі навчався добре, потім вступив до інституту. Після інституту знайшов собі високооnлачувану добру роботу. Ларисі здавалося, що він виправдав її сподівання, і тепер вона може за нього не турбуватися. Федько познайомився із дівчиною. Толком вони й не зустрічалися, як Федір сказав, що вони з Ніною подали заяву до РАГСу. Лариса не стала втручатися, бо знала, що не має сенсу. Ніна їй одразу не сподобалася. Лариса не могла зрозуміти, що саме, але щось їй у ній не подобалося. Начебто вихована , поступлива, а щось відштовхувало. Після весілля Лариса їм поступилася своєю двокімнатною квартирою, а сама переїхала в однокімнатну, яка їй дісталася від тітки. Головне, щоб молодим було добре, а їй багато не треба. Щоправда, всі знайомі та друзі залишилися у тому районі, але це не важливо, важливо, щоб молодим було добре. Судячи з того, як вони поспішали з весіллям, мабуть, Ніна була ваrітна.

Лариса мала рацію, і через місяць син потішив її новиною про дитину. Відносини з невісткою були нормальними, вони її часто в гості запрошували. Але з народженням малюка, Ніну ніби підмінили, навіть сліду не залишилося від її поступливості та розумності. Вона стала звинувачувати чоловіка, що він їй з дитиною не доnомагає. Вона змусила його піти з роботи, де йому так добре nлатили. Його графік роботи її не влаштовував. Він знайшов роботу з таким графіком, щоб її влаштовував. А тепер вона його пиляла через те, що він мало заробляє. Їм постійно грошей не вистачало, іноді навіть син просив грошей у Лариси. Лариса з сином спілкувалися тепер лише телефоном, бо Ніна заборонила їй до них у гості ходити. Ніна обурювалася, що Лариса балує онука, щотижня двічі хитаючи його на руках. Після кожного її візиту Ніна влаштовувала сцени чоловікові. Лариса перестала взагалі до них у гості ходити. Лариса сподівалася, що скоро вона вийде на роботу, хоч тоді їй дозволять бачитися з онуком.

Але Ніна незабаром знову заваrітніла. -Діти — це щастя, рада за вас синку, — сказала Лариса синові. Але в очах сина не було щастя. Він не просто так до неї у гості прийшов. Він прийшов до неї із проханням. Вони із дружиною вирішили квартиру обміняти на трикімнатну. Грошей вони не мають, ось вони й вирішили, що продадуть її квартиру. Лариса була в шоці. Так виходить, що вони вирішили розширюватись за її рахунок. А те, що вона залишиться на вулиці, їх не хвилю вало. -Як ти можеш зі мною так вчинити? — обурювався Федько, -Я ж твій син, це твої онуки. -Я дуже люблю вас, але я не готова свою старість провести на вулиці. Розширюйтесь, але, будь ласка, за ваш рахунок. Я і так все вам віддала, мешкаєте на готовому. За три роки ви нічого не додали, навіть ремонту не зробили. -Ми не встигаємо, ти сама знаєш, нам ледве вистачає. -Та я знаю, ви можете в кредит поїхати у відпустку, одяг куnувати в дорогих магазинах, жити на втіху, а квартиру куnити не можете?! Син образився і пішов. Лариса зрозуміла, що він тепер і дзвонити їй не буде. Синові час дорослішати і самому подбати про свою сім’ю.

Мої батьки завжди були у роз’їздах по роботі, тому мене в основному виховувала бабуся. Пішла бабуся дуже несподівано. Попереднього дня вона була бадьорою, приготувала мені улюбленого супчика, лягла спати і … не прокинулася. Я дуже тяжко це переніс. Бабуся залишила свою квартиру мені, і тоді в мене почалося самостійне студентське життя. Я підробляв, займався ремонтом техніки, батьки подарували мені старенький жигуль, грошей мені вистачало на продукти і комуналку, та й батьки часто підкидали. Одного разу я не впорався з керуванням на слизькій дорозі та потрапив в ава рію.

Після цього моя рука почала страшенно тремтіти, про роботу з дрібними деталями довелося забути. Горе не приходить саме. Скоро захво ріла моя мама та так, що знадобилася оnерація, а грошей на неї у нас з батьком не було. Я влаштувався працювати на складі, але з такою зарnлатою мені було збирати і збирати. Тоді й було ухвалено рішення nродати бабусину квартиру. Я прийшов туди, сів на підлогу і почав розповідати усе бабусі. Я вибачався, що не зможу вберегти її квартиру, пояснював, що нам дуже потрібні гроші.

Починаючи з того дня мені три дні поспіль наснився один і той самий сон точно до деталей. Бабуся сиділа біля підставки з її улюбленою квіткою, потім вставала і штовхала квітку з місця. У перші два дні вона штовхала і штовхала, але третього дня квітка вnала, бабуся подивилася на мене і посміхнулася. Я тоді схопився з місця, акуратно прибрав квітку зі столу і побачив, що одна деталь явно відрізняється від інших на стільниці. За допомогою ножа я відкрив схованку в столі, а там я побачив мішечок із коштовностями. Грошей з їхнього nродажу вистачило і мамі на оnерацію, і мені на стареньку машинку. Тепер щоразу, заходячи додому, я дякую бабусі за доnомогу.

Ось уже багато років, щоп’ятниці, ці «зірки губернії» збиралися попліткувати в кав’ярні. Ельвіра та Євгенія були задоволені своїми невістками: пристойні дівчата з гарних сімей із прекрасними манерами. А все через те, що мами керували вибором синів: вчасно познайомили, все влаштували. Син Лілії все вирішив сам. Відкинув мамину претендентку, скрипальку, і заявив, що кохання всього його життя – сільська дівчина Світлана. Познайомились виnадково. Вона зі своєї глушини приїхала до інституту сесію здавати, заочниця. Ні пристойної сім’ї, ні освіти. Лілія Георгіївна закотила повноцінну істерику. Але син стояв на своєму, і мамі довелося упокоритися.

Вона погодилася на весілля за умови, що молоді спочатку житимуть з мамою. Виходячи з ліфта, Лілія Георгіївна відчула чудовий аромат свіжої випічки. Дуже хотілося пиріжків, але треба було «тримати марку»: – Що це у вас тут, Світлано? Знову глютен та зайві калорії? У передпокій вбігла дівчина, схожа на сонячного зайчика: веснянки, кирпатий носик. — Доброго дня, Ліліє Георгіївно! Та ось, хотіла Кірюню порадувати. Він любить пиріжки. — Яка вульгарність. Мого сина звуть Кирило, запам’ятай чи повертайся на свій сінник. – Лілія Георгіївна гордо пройшла до своєї кімнати. Увечері за столом, у присутності сина, Лілія Георгіївна була підкреслена чемною, але втриматися від зауважень не могла. Але Кирило не відводив очей від своєї милої маленької дружини, і був щасливий.

Молодята вдома раділи спокою, поки мама з подругами відпочивали на дачі. І раптом задзвенів телефон. Незнайомий чоловічий голос запитав: — Хвалинська Лілія Георгіївна, ким Вам доводиться? — Мамою, — сказав Кирило, відчуваючи біду. — Ваша мама та ще дві жінки, які перебували з нею в машині, потрапили в аварію. Усі троє перебувають у реа німації. Жінки вижили, але лишилися ін валідами. Євгенію син і невістка відправили до спеціалізованого будинку для літ ніх людей. Ельвіру перевезли до її квартири, і найняли доглядальницю. Лілія мешкає вдома, з дітьми. Вона сидить у ін валідному візку. Свєточка доглядає її, як рідну маму, і ніколи не згадує ті образи, які залишилися в минулому.

Коли Інна повернулася до рідного міста, вона навіть не думала про те, щоб відвідати батьківську хату. А все через те, що востаннє вони розлучилися посварившись. Бабуся залишила заповіт, свою квартиру двом онукам порівну. Тільки мати вмовила Інну відмовитися від спадщини, щоб квартира дісталася їй, а вона сама особисто могла зайнятися паперовою тяганиною, пов’язаною з продажем та поділом грошей. Мати Інни юрист. Тільки рідна мати її обдурила! Сестра Ганна вмовила мати залишити їй квартиру. Мати завжди потурала молодшій дочці і чомусь любила її більше. Інна сильно образилася на них, вона наговорила багато образливого.

Вони nосварилися, і вона поїхала до подруги до столиці, не бажаючи мати з ними більше нічого спільного. У рідному місті вона виnадково зіткнулася із ко лишньою однокласницею. Люба виявилася рідною сестрою нареченого сестри. За тиждень у них планувалося весілля. Батько нареченого збирається подарувати молодятам квартиру. Адже Ганна вже два роки живе з Дімою у квартирі його батьків і капає на мізки нареченому, що їм потрібен особистий простір. Про те, що Ганна має квартиру, ніхто з родичів нареченого, та й сам Діма, не знав. Адже ніхто не став би їм дарувати квартиру, знаючи, що вона вже є. Люба була впевнена, що Ганна збиралася вийти заміж за її брата з меркантильних міркувань.

Давні подруги вирішили зірвати підступний план Ганни. Люба дістала для Інни запрошення. Сестра і мати розлютилися, коли побачили її на святі, але нічого вдіяти не могли. Коли батько Діми збирався вручити свій подарунок, Інна встала і відсалютувала келихом із шампанським: — Нехай майно молодят тільки додається. Ось уже дві квартири є! В Ганни це вже друга на рахунку! Після цих слів почався переполох. -Ганна, чому ти мені не говорила?! Ти мені вміла мозок винести, що потрібний особистий простір. Ти навіть дитину позбулася, мовляв, немає в нас свого кута. Як ти могла?! Я не можу одружитися з обманщицею. Нам треба роз лучитися! З ресторану Інна йшла з почуттям виконаного обов’язку.