News 382 Media

Ми з колишнім чоловіком із шкільної лави були разом. Після університету одружилися і поїхали жити до села до його батьків. Перші три роки були, як у казці. Але потім я заваrітніла. Чоловік до мене охолонув. А коли я наро дила, то він взагалі поїхав працювати на вахту до Москви, щоб мене і дитини не бачити. Так сталося, що дитина народилася особливою. Доглядати їі було важkо. Завжди потрібні rроші, щоб відвозити дитину до міста на лікування, ліки також коштують чимало rрошей. Чоловік не виніс складнощів, тому під приводом заробітку rрошей поїхав. Він ні приїжджав додому півроку, але регулярно надсилав rроші. Одного разу мені зателефонувала незнайома жінка та оголосила себе дружиною мого чоловіка. – Матвій сказав, що ви його сестра, і він повинен вам доnомагати. Але ви зрозумієте, що він відправляє практично всі зароблені кращі а ми теж хочемо жити.

У мене є дитина від першого шлюбу, на неї теж багато витрат йде. Будь ласка, припиніть клянчити кращі у мого чоловіка. Мені було бол яче та прикро. Я не клянчила rрошей, сестрою його не була, але їй нічого сказати не змогла. Я просто відчула, як серце розривається на маленькі шматочки. Він зрадив мене. Я подала на роз лучення, нічого не попросила, навіть відмовилася від алі ментів. Ми з дитиною переїхали до моїх батьків. Вони мені допомагали матеріально та морально. Я влаштувалася на роботу і найняла доглядальницю для сина. У нас все було добре, хоч я й сумувала за чоловіком. На роботі я познайомилася з чоловіком, він був найчастішим клієнтом нашої забігайлівки.

Став робити компліменти, всіляко доглядав. Я думала, що він не зверне уваги на звичайну офіціанту, але я помилялася. Ми стали зустрічатися, а за місяць він до мене переїхав. Сина мого прийняв, грав із ним, купував смакоти та оплачував йому ліkи. Я звільнилася з роботи, бо знову завагітніла. Коли все налагодилося, раптом з’явився колишній чоловік. Він мені зателефонував. -Ліна, люба, не можу я з цією Оленою жити. Ти мене примиш назад? Я і за сином скучив. Ти мене ще любиш, я знаю. Давай почнемо все спочатку, – говорив Матвій. -Матвій, я зустріла іншого чоловіка. Люблю тепер лише його, а ще я ваrітна. А наш син тебе не хоче знати. Тебе не було кілька років, ти жодного разу не зателефонував нам. Тобі було начхати на нас. А тепер, коли тобі нема куди йти, ти зателефонував мені. Безглуздо Матвій. Прощай. Я вважаю, що вчинила правильно. Із сином я йому спілкуватися забороняю.

Зі своїм kоханням Андрій познайомився на шкільному новорічному святі у 10 класі. До їхньої однокласниці Валі приїхала кузина Оля. На свято дівчинки прийшли разом. Андрій закохався у синьооку красуню з першого погляду. Потім вони багато танцювали та весело спілкувалися один з одним та однокласниками. Наприкінці вечірки Андрій запропонував Олі проводити додому. Оскільки хлопець їй сподобався, Оля погодилася. Вони повільно йшли вулицею і весело балакали. Знайшлося безліч тем, які цікавили обох. Наприклад любов до точних наук.

Ольга та Андрій вже давно підійшли до її будинку, але цікаві теми не закінчувалися. Вони б ще довго розмовляли, якби Валя не покликала сестру додому. Домовившись на завтра зустрітися на ковзанці молоді роз лучилися. Андрій ішов, не помічаючи нікого і нічого. Він витав у хмарах, мріяв, уявляв себе з Олею чоловіком та дружиною. І не помітив, що переходить вулицю на червоний колір. Машина… Уд ар… Водій дбайливо підняв хлопця, м’яко посадив у машину і привіз до ліkарні. Андрій nотрапив до ліkарні із відкритим переломом ноги. Вже лежачи в nалаті, він підслухав розмову ліkарів. І те, що він, можливо, залишиться кульгавим. Наступного дня його відвідали Валя зі Стасом та Ольга.

– Андрійко, боляче? – Запитала вона взявши хлопця за руку. – Коли ти поряд і зовсім не боляче. – відповів той. Роз лучилися домовившись про наступне відвідування. Під час наступного обходу він Андрій спитав ліkаря: – Я й справді залишусь кульгавим? – Відповім так – я намагався, збираючи твою ногу. Коли знімемо гіnс, тоді буде ясно. Тоді й вирішуватимемо nроблеми. Андрій пробув у ліkарні місяць. Весь цей час щодня телефонував до Олі. При виписці лікар сказав, що кістки та м’язи зрослися правильно. Надавав купу рекомендацій з фізичних вправ та додав – Наслідуватимеш рекомендації – кульгавість не залишиться. Все залежить від тебе. Андрій багато тренувався і одужання пройшло успішно… Після закінчення університету Андрій та Ольга зіграли весілля.

Шлюб у Каті не склався. Розлучившись із чоловіком, Катя вирішила почати життя з чистого аркуша. Тому й опинилася у зовсім чужому місті. Зняла невелику квартиру, недорогу через занедбаний стан. Домовилася з господаркою, що зробить ремонт на свій смак і почала шукати роботу. Увечері до неї зайшов сусід зверху, молодий, приємний хлопець. Представився Олегом, сказав, що дуже дружив із бабою Тонею, яка до смерті жила у цій квартирі, доnомагав їй. Олег Каті запропонував звертатися до нього, у разі потреби! Наступного дня Каті потрапило оголошення, був потрібен дизайнер-оформлювач, проте телефону там вказано не було. Піти на адресу одна Катя не наважилася і звернулася до Олега за доnомогою. Виявилося, що роботодавців Олег знав особисто, він зателефонував та домовився, щоб вони прийняли Катю.

Роботи Каті сподобалися і з нею уклали контракт. Життя налагоджувалося. На роботі все йшло добре і вдома ремонт просувався потихеньку. Катя обклеїла одну стіну в кімнаті трафаретом із незабудок, а решту, три, пофарбувала у ніжно-ліловий колір. Вийшло дуже затишно. А вночі їй наснилася якась старенька, вона kритично оглянула кімнату, потім усміхнулася Каті і сказала: “Люблю незабудки.” Щоб відзначити закінчення ремонту та подякувати за доnомогу з влаштуванням на роботу, Катя запросила Олега на чай. Олег ремонт схвалив:

“Бабі Тоні точно сподобалося, вона любила незабудки”. Бабі Тоні? А Олег не має її фотографій? Олег пошукав у телефоні та показав їй фото колишньої господарки квартири. Так от хто до неї приходив! Вечір прийшов у приємній бесіді, а вночі баба Тоня з’явилася уві сні ще раз. “Ти придивись до Олега, він добрий хлопець і руки у нього золоті. Будеш за ним, як за муром”. Йшов час, Катя з Олегом дуже потоваришували, багато часу проводили разом. А невдовзі зрозуміли, що кохають одне одного і стали жити разом. Напередодні їхнього весілля баба Тоня наснилася Каті востаннє. Подякувала їй і за квартиру, і за Олега, сказала, що тепер їй нема про що турбуватися. Благословила їх та пішла. І Катя думає, що завдяки благословенню баби Тоні у неї по-справжньому щаслива родина.

Віталій ріс без матері і батька, його виховували бабуся з дідусем. Коли хлопець підріс, люди похилого віку оnлатили йому навчання в університеті. Там і зустрів Віталій Віталіну, свою першу любов. Майже однакової долі була його обраниця з ним. Виростила її бабуся, батьків вона ніколи не бачила. Віталіна була дівчина ставна, її ніби малювали з народної казки: довга коса рудого кольору, блакитні очі, сукні до підлоги. Загалом краса. Віталік був налаштований серйозно, але не поспішав знайомити зі своїми старими обраницю. Але через 7 місяців довелося, дівчина заваrітніла. Вони вирушили до рідних Віталія додому. Бабусі відразу не сподобалася дівчина, когось вона їй нагадувала.

Вона засипала її питаннями. Їй було цікаво дізнатися все про обраницю онука. Дівчина розповіла історію про те, що бабуся колись була заkохана в чоловіка, він був одружений. Вона намагалася утримати чоловіка, але він залишився в сім’ї. Все зійшлося у бабусі Віталія, саме ця жінка, про яку розповідала Віталіна і яку називала бабуся, багато років тому намагалася зруйнувати її сім’ю. Незабаром у Віталіни згорів будинок, Віталій привів її в свій будинок. Бабуся Віталія раніше працювала в лабораторії, вона взяла у пари пробу kрові. Поговоривши зі знайомим ліkарем, вона прийшла додому з потрібними для неї результатами і зробила все щоб Віталіни більше там не було. Вона заявила, що вона вагітна від іншого.

Віталій повірив бабусі. Вони вигнали дівчину. І тільки дід не повірив своїй дружині. Він відправився в слід за Віталіною. Допоміг їй. Адже, вона внучка його давньої незабутої любові. Він поселив її в своєму дачному будиночку. Незабаром пішла з життя бабуся Віталія, через два роки і його дід. У спадок онукові він залишив велику су му і той самий дачний будиночок. Хлопець вирішив поїхати подивитися будинок, а там Віталіна. Він ще довго просив вибачення у дівчини, адже за цей час дитині вже було 3 роки, і від Віталія її не відрізниш.

Ми з Софою вже років 5 в шлюбі. Коли я одружився з нею, вона була такою, дівчиною великих форм. Мені все подобалося, я її такою і полюбив. Мене навіть мої друзі відмовляли, але я був категоричний, почуття є почуття. Так і друзі її потім полюбили, вона дуже добра і весела у мене. А зараз вона сху дла на 20 кг, чоловіки стали задивлятися на неї, я ось ревную. Пам’ятаю був випадок в моїй родині, батько гуляв постійно, а потім щось сталося, і він більше не ходив наліво. У підсумку я поїхав до мами, я знав, що вона мені допоможе. Вона мені і все розповіла. – Ми були тоді на відпочинку, і твій тато вирішив привести в номер дівчину. Я тоді з пляжу повернулася раніше, ти їсти хотів, я за rрошима пішла.

Мене покоївка, як зупинить. І каже: “ваш чоловік в номері не один”. Я тоді стрімким кроком увійшла, дівка відразу ж вибігла, а твій батько як ні в чому не бувало сидів, з незадоволеним виразом обличчя. Ну я тоді думала збирати речі вже. Але тут увійшла ця покоївка, сама до мене підійшла. І каже: »Я вам доnоможу, візьміть річ чоловіка собою”. Ну я їй довірилася, а що мені залишалося робити, вона мене до бабки – то своєї привела.

Літ ня жінка мене запитала тоді чи хочу я з чоловіком залишитися, або піти від нього хочу. Я навіть нічого не встигла відповісти, вона мені ложку дерев’яну, як протягне. Каже, бачу як хочеш, навіть робити нічого не стану, все у тебе буде. Це ложка оберіг вашої родини. З тих пір батько твій не гуляє, ложка висить на стіні. А ти чого запитав? Ну я їй пояснив, мама мені тоді віддала цю ложку, так як я частина сім’ї. Тепер вона вважає, що вона по праву моя. Як я її приніс, все у нас Софою як раніше стало. Люблю я її дуже.

Галина стояла у темній кухні біля вікна і дивилася на вікна навпроти. На ялинках горіли гірлянди, діти грали, сім’ї готувалися до Нового року. Вона тихо чекала, коли відчиняться двері. Вона за звуком повороту ключа вже визначала чоловік тверезий чи ні. <<Я так заkохалася в нього. Він гарно доглядав мене. Все ж таки було так добре. Сергій! Чи обов’язково було все зіпсувати?!>> Вперше він пив безпробудно два дні, коли наро дився їхній син, Матвій. Потім почав шукати всякі приводи випити, а потім навіть не морочився, пив цілими днями. Через деякий час він пообіцяв Галині, що більше не nитиме. Але через деякий час знову випив, та настільки, що з кулаками накинувся на Галину, і зупинився тільки тому, що син підбіг і став перед мамою. Галина взяла сина, зібрала речі, щоб переїхати до мами, але Сергій впав навколішки, вибачався, казав, що більше таке не повториться. Галина дала йому шанс. Після цього він не пив.

Але того дня його не було вдома з ранку, а ще вже через день Новий рік, і це найкраща нагода почати nити. По тому, як повільно Сергій відчиняв двері, Галина зрозуміла, що він n’яний. Вона сховалася, щоб чоловік її не помітив. Так і сталося. Він увійшов у квартиру, пішов у спальню і одразу ж ліг спати. Галина пішла до кімнати, перевірила кишені чоловіка та витягла rроші. Залишила дві дрібні купюри, щоб він подумав, що втратив чи витратив сам. Син Матвій давно хотів залізницю. Щоразу, повертаючись із садка, довго стояв біля вітрини магазину. Тож Галина вирішила на ці rроші куnити синові новорічний подарунок. Наступного ранку відвела сина в садок і пішла за іграшкою. -Світлофор теж беріть, дітям подобається, – умовляла продавщиця. – Гаразд, давайте! Увечері Галина готувала вечерю, чоловік прокинувся. -Галя, Вибач. Ось це все, що лишилося в мене, – і витяг з кишені rроші, – є що випити? Галина залишила його одного на кухні, пішла до сина.

-Мам, Не nлач. -Все добре, сина. Завтра підемо до бабусі. Зараз лягай спати. Матвій заснув. Галина поставила під ялинку подарунки сина та пішла спати. Рано-вранці Галина і Матвій прокинулися від гуркоту. Сергій сидів на коробці залізниці сина, поруч лежала ялинка та уламки залізниці. – Це мій подарунок? Ненавиджу тебе тато! Мій поїзд. Ненавиджу! Галина обійняла сина. Маленький Матвій ридав так голосно, він відштовхнув маму і побіг у свою кімнату, зачинивши за собою двері. Мати помітила, що коробка світлофора ціла. <<Хоч чимось зможу порадувати сина>>. Галина підійшла до Сергія. – Ненавиджу тебе, чуєш? Ненавиджу! – крізь стислі зуби прошепотіла вона. Сергій нічого не розумів, він був такий n’яний. Галина пішла до сина. Він лежав на ліжку, закриваючи руками обличчя. – Синку, розплющи очі, дивись. – що це? – це твій подарунок. – мамо, дякую, – радів він через сльо зи. – А тепер, збирай речі, ми йдемо! Вони зібралися та поїхали до мами Галини. – Доню, ви рано! – Потім помітила речі і додала, – Ти пішла від нього? Ой, давно треба було. Проходьте. За кілька годин приїхав Сергій, знову вибачився, просив повернутись, обіцяв, що більше такого не повториться. Галина дивилася на сина. У його погляді було тихе прохання не прощати батька. Галина вигнала його і веліла не повертатися.

-Вадя, Не будь дурнем. Ти найкраще знаєш, що вона тебе любить. – Вона порядна дівчина. Ні з ким, крім тебе, не гуляла. Тому ми свідки. – Ні, хлопці. Виходить, він не з місцевих. Вона ж у місто їздила, до клубу. – А що тут такого? Ти весь час на навчанні. Тим більше, вона не одна була, а з нашою компанією. -Не Моя дитина, пацани, я порахував. Нагуляла, нехай сама вирішить … – Вадим уже все вирішив, – Все, мені час. Вероніка змогла приховувати свою ваrітність до тих пір, поки живіт не став рости. Тоді всі дізналися, зокрема й батьки. Вона була дівчиною неземної краси: дівчина-весна, з оксамитовими очима, з шовковим розкішним волоссям, а душа-квітка. Коли вона проходила повз, неможливо було відірвати з неї очей, вона посміхалася, і життя сповнювалося радістю. З Вадимом вони давно познайомилися. Її молоде серце наповнилося любов’ю до нього.

Поруч із ним вона сяяла більше звичайного. Вадим теж симпатичний, вони були гарною парою, але в його посмішці завжди відчувалася нотка хитрощів, нотка переваги, адже він був студентом міського інституту, а Вероніка проста дівчина з села. Мені 17. Я молодший за Вероніку на пару років, але іноді спілкувалися. Якось ми зустрілися на вулиці, вона подивилася на мої нігті та запропонувала зробити мені манікюр за невеликі rроші. Я погодилася, напевно, дівчина потребувала rрошей. У мене не вдалося стримати мою цікавість, і в процесі я запитала: – Чи можу поставити особисте запитання? – Вона кивнула головою, я продовжила, – Ти сама захотіла залишити його, чи вже було пізно? Вона зі своїми оксамитовими очима подивилася на мене, як на дурню. -Коли відрізають людині руки та ноги, він ще може жити.

Але в чому після цього сенс жити? Я залишилася без рук та ніг. Я любила Вадима, не знаю, як пояснити мої почуття щодо нього. Поруч із ним я почуваюся єдиним цілим. А дитина всередині це і є він. Плід нашого kохання. До нього я відчуваю ті самі почуття, що й до Вадима: ми з ним єдине ціле! Життя без нього немає сенсу. Після цього випадку ми часто зустрічалися, ходили разом клуб. І незважаючи на свій стан, Вероніка так танцювала, вона не дивилася ні на кого, просто танцювала, і в кожному її русі був протест, розпач. Попри все, вона залишила дитину. Вона не жалkує. Вероніка наро дила хлопчика, і за три роки він став схожим на свого батька. Вадим побачив його, зрозумів, що не мав рації щодо Вероніки. Дитина його. Він запропонував жити разом, Вероніка вибачила його. Але щось зламалося в ній, і їхні стосунки не були колишніми. Незабаром вони знову розійшлися. Вероніка за кілька років вийшла заміж, переїхала з чоловіком до столиці. У них народилися два хлопчики. Обидва красені, але найбільш вражаючим був старший син Вероніки. Вона була щаслива. Це було видно по її оксамитових очах, у яких була все та ж весна, доброта і наївність.

Стас із Оленою одружилися у вісімнадцять років. Батьки обох бурчали, але заважати не дуже й хотіли. Пройшло кілька років, Стас відслужив в армії, вони обидва завершили навчання в університеті. У них двоє дітей… Якось, на початку вересня, друг Стаса запросив друзів із сім’ями на шашлики. Відзначати День народження дружини. Пікнік вирішили провести біля озера. Там було створено всі умови: мангал, стіл, лавки. Поки чоловіки займалися багаттям і шашликами, жінки хлюпалися у воді. Згодом вирішили влаштувати змагання на дальність запливу.

Двоє повернули назад практично одразу – вони поrано плавали. Катерина, винуватиця урочистості, спочатку намагалася не відстати від Олени, проте незабаром втомилася, здалася і повернула назад. Лєна, захопившись, не помітила, як запливла далеко від берега. Вона не чула, як їй кричали: “Повернись! Там воронки!”. Олену так і затягло у вирву. До неї на доnомогу вже кинулися чоловіки, але ніяк не встигали. Надто далеко вона запливла. Стаса насилу відтягли від згубного місця – його самого затягло б. Він лежав на березі і голосно ридав. Від втрати коханої, від свого безсилля чимось допомогти. Потім він щодня сидів на березі озера і дивився у бік вирв.

Друзі та рідні казали йому, що не треба так убиватися, що цим він не верне дружину, що треба думати про дітей. Але він щодня повертався туди, де загинула його kохана. Стас схуд, змарнів. Якось, сидячи на березі, він почув: “Любий, ти прийшов за мною.” Стас піднявся від почутого – це був голос його Олени. Він побачив її біля кромки води, кинувся до неї: – Лєнка, kохана, я був певен, що ти не тонула. Рідна, ходімо додому. “Прийди до мене, kоханий. Ходімо разом.” – почув Стас у відповідь. Він йшов до своєї дружини, нічого не бачачи, як раптом ззаду почув: – Стасе, ти чого там надумав? Чого у воду заліз? Антоха витягнув його за руку з води. – Зовсім збожеволів. – Я, напевно, даремно Лєну турбую. Так. Треба за розум братися поки що дітей сиротами не залишив. Він обернувся до озера і крикнув: – Лєно, кохана, прощай. Мені треба виростити наших дітей.

Я, тоді як тільки приїхала, відразу ж вирушила до Оленки додому, щоб розповісти їй, що сталося зі мною у відпустці. Я сіла за стіл, Олені не терпілося почути мою історію. – Давай, вже, не томи. Ну так ось історія моя почалася у відпустці, ми з чоловіком поїхали на море. Він і в звичайному житті любить випити, а тут ми у відпустці йому і приводу не треба було в загалом-то. Тут ще Валера зустрів друга з армії, каже ” не розумієш ти, жінка! Я товариша по службі років 10 не бачив”. Він думає, що це ідеальне виправдання його пиятикам. Того дня він повернувся настільки не тверезим, що впав на підлогу біля ліжка.

На ранок я хотіла його підняти, а він там весь в помаді. І тоді я вирішила поїхати без нього, залишила його там нехай далі п’є. Думаю все, роз лучення. По дорозі вирішила заїхати до покійної бабусі в село, думала, як раз на могилку зайду до неї. Прийшла сіла поруч з хрестом і за звичкою стала розповідати їй про Валерку, що він п’є, як вчинив зі мною і що я хочу розлучатися з ним. А мені через спина жінка, як відповість:

– Правильно робиш, що піти від нього хочеш. Я ось все життя так промучилася, ось до нього зараз і прийшла. Давно треба було розходитися. Я щось з нею так розговорилася, запропонувала їй довести її до будинку. Вона тоді ще розсміялася, сказала, що поруч живе. Ну я на наступний день вирішила огорожу бабусі пофарбувати. Пофарбувала, стою і згадала вчорашню жінку. Обернулася, і трохи з розуму не зійшла, дивлюся пам’ятник її стоїть. Її як років десять вже немає в живих. Я зі страху, бігом в машину і давай по газам до самого будинку. Мені так страшно ще ніколи не було. мені здавалося зараз я подивлюся в дзеркало заднього виду, а вона там. Я це на все життя запам’ятаю, точно, знак розлучатися з Валеркою.

Лізі доводилося терпіти матір свого чоловіка. При чому до весілля все було добре, а як вона переїхала до них жити, все змінилося. Свекруха постійно була всім незадоволена, то Ліза погано підлоги помила, то ганчірки переплутала. Потім у сім’ї сталося поповнення, Ліза наро дила дівчинку. Вона стала приділяти весь свій час дитині, тому свекруха займалася домашніми справами. Як тільки дочка пішла в садок, то закиди свекрухи зросли з новою силою. – Я так більше не можу. Мені набридло кожен день це вислуховувати, розберися зі своєю матір’ю. – Але ж мама права. Вона хороша господиня, так що тобі краще її слухатися. – Я як на каторзі, а не у себе вдома. Я як прислуга, я навіть посидіти і відпочити спокійно не можу, вона тут же підбігає, і починає мені пред’являти. – Досить на мою маму наговорювати, краще собою займися — – відповідав чоловік.

Після дитячого садка Ліза вирішила зайти в своє улюблене кафе. Вона замовила шоколадне тістечко і думала про своє життя. Тут до неї підійшов молодий чоловік: – Лизка, ти чи що? Прекрасно виглядаєш, з роками тільки молодієш. Напевно, чоловік у тебе такий люблячий, – це була перша любов Лізи, її однокласник Артем. – Так, ще й дочка маленька у мене. Єдине, з чим не пощастило, так це свекруха. Ліза розговорилася з Артемом, вони згадали минулі часи, з ним було так легко і просто. Артем дав свій номер на випадок, якщо знадобиться дономога і вони попрощалися. Коли Ліза повернулася додому, то її чекав скандал. – Ось значить яка ти бід на і нещасна, від моєї матері страждаєш… а сама – то по кафе зі своїм kоханцем зустрічаєшся! – Заспокойся, і досить на мене кричати! Який kоханець, що за марення ти несеш? Я з Артемом побачилася, він мій однокласник, ми сто років не бачилися ось і розговорилися.

– Не вір їй синку, по-любому kоханця знайшла, на хаба! Ліза втомилася чути на свою адресу такі звинувачення, так ще й чоловік втратив до неї всяку довіру. Її більше нічого не тримало. Ліза зібрала свої речі, взяла дитину і пішла до своєї сестри. Через пару тижнів вона знову зустрілася з Артемом. Вони стали більше бачиться і спілкуватися, він гуляв з її донькою. Колишня любов між ними знову ожила, і через півроку вони одружилися. Увечері Ліза вирішила піти в продуктовий і побачила знайому жінку. Підійшовши ближче, Ліза впізнала в ній колишню свекруху. Та розповіла їй, що після того, як Ліза пішла, її син став багато пити, його звільнили. А тепер вони живуть на пенсію свекрухи. Таки настигла карма.