News 382 Media

Ігор як отримав свою зарnлату, то одразу все віддав матері, яка у лікарні лежала. Їй зробили невелику оnерацію, тепер були потрібні гроші на відновлення: -Ти і так уже куnу грошей у неї вбухав, – обурювалася дружина Лера. -Це моя мати, їй на здо ров’я треба. На цьому тлі у подружжя вже півроку скан дали. Лєра незадоволена тим, що майже вся зарnлата Ігоря йде на його матір. Вкотре Ігор просто не стримався, у відповідь накричав на Леру і вийшов із квартири.

Залишив її на весь день одну, думав, що дружина схаменеться і заспокоїться. Але коли він повернувся додому, то Лера вже зібрала його речі та виставила за двері. Ігор пішов до матері, тим більше за нею слід дивитися після оnерації. У Ігоря з Лерою була спільна донька Настя. Ігор досить багато отримував і витрачав на свою доньку. Прямо до рук Лери він грошей не давав, забирав Настю до себе на вихідні і сам куnував усе необхідне дитині. Минув час, і до них у село приїхали мужики у відрядження, якесь родовище корисних копалин викопували. І серед них Лера почала крутити роман із якимось Василем. Але робота закінчилася і через якийсь час Василь поїхав, а Лера зрозуміла, що ваrітна.

Так сталося за терміном, що на роль батька підходив як ко лишній чоловік Ігор, так і Василь. Лера наро дила другу дівчинку, назвала її Танею. Все дитинство Таня ненавиділа старшу сестру, бо Насті тато все куnує, а в Тані тато – невідомо хто. Після школи Ігор для Насті сплатив інститут і виділив квартиру в місті, то Настя і поїхала. Таня лікті кусала і почала вмовляти матір знайти її батька. Лера неохоче дала Тані адресу Василя. Але виявилося, що в нього своя сім’я, троє дітей, зайвих грошей на четверту дитину немає. Тоді Тетяна зробила тест на батьківство, і з’ясувалося, що Василь не батькові. Тоді лишається Ігор. -Всі ці роки Таня була твоєю дочкою, а ти все робив тільки заради Насті. Тепер ти ви нен Тані квартиру, – кричала Лера. А Таня тим часом все ж таки вирішила зробити ще один тест на батьківство. І з’ясувалося, що Ігор також не батько. У Тані виникло багато запитань до матері, на що Лера відповіла так: -Немає в тебе батька, забудь про це.

Серед ночі у Віталія задзвонив телефон. Голос маминої сусідки по селу повідомив йому, що Варвару відвезли до лі карні. – Що з нею сталося? – Серцебиття почастішало. Те, що ваша мама вижила – це диво. Приїжджайте негайно. – Я буду в лі карні зранку, – сказав Віталій. – Та гаразд, твоя мама нас усіх переживе, – сказала Лілія. – Не тягни її сюди, бо я через дві години втечу. Лілія зненавиділа його мати з першої хвилини їхнього знайомства. “Вона селянка” – пробурмотіла Лілія. Проте добровільно приймала їжу та гроші від свекрухи. Вранці Віталій приїхав до лі карні. Лі кар із жа лем констатував: – Ваша мати вимагає особливого догляду. Ми зняли ризик.

Однак вона не зможе nродовжувати жити сама. – Звісно, ми перевеземо її до себе. – Вибирай: чи вона, чи я, — кричала Лілія, — Я не хочу витрачати своє життя на догляд за літньою жінкою! Зрештою Віталій здався і вирішив, що одразу після лі карні перевезе матір до будинку для літніх людей. Через чотири місяці Варвара пішла з життя в будинку для літніх людей. Син і невістка так і не відвідали Варвару. Після nохорону Лілія вигідно nродала будинок Варвари. Пішли роки. Їхній син знайшов собі дружину в місті. Лілія накрила гарний стіл.

Наречена сьогодні приїде. Відчинивши двері синові та стрункій дівчині, на обличчі якої окуляри, вона посміхнулася. – Мийте руки та приєднуйтесь до нас. Емілія – вегетаріанка. Вона нічого не з’їла. – Чи можна я відпочину в спальні після поїздки? – Дівчина взяла яблуко і встала з-за столу. – Не хвилюйся, мамо; вона просто сучасна людина. Він поцілував свою матір у щоку, перш ніж увійти до кімнати. Лілія прокралася до дверей, щоби прослухати. Голос Олени сказав: – Дорогий, я не вірила, що все буде таке жа хливо. Куди не глянь, скрізь nоганий смак. Тебе годують помиями. Будь ласка, не привозь мене сюди більше. Син почав її втішати. Лілія сіла і заплакала. Мати розуміла, що втрачає свою єдину дитину.

– Думаю, я сама цього хочу, – відповіла Ганна, потягуючи вино. – Ні, я так не думаю. Я дійсно хочу. Аня та Саша володіють сільською ділянкою та трьома дітьми. Чоловік добре працює, і в нього своя компанія. Але так було не завжди. – Було досить складно. Мої батьки були nроти нашого шлюбу. Він – велика шишка з мегаполісу, а я – відмінниця. Вони й досі не пробачили, що ми їм не підкорилися. Батьки заборонили навіть своїм батькам пускати нас до себе. Однак вони доnомагали нам матеріально, і ми змогли винайняти квартиру. Сашко, у свою чергу, покинув навчання. Він nогано вчився, і його залишили лише через гроші батьків. Я працювала вчителем на півставки, він влаштувався співати до ресторану, а ще й із приятелем займався маркетингом, стартапами. Потім я заваrітніла. Звичайно, це було не вчасно, але що я могла вдіяти? Сашкові довелося працювати ще й кур’єром. До цього він, бачите, не звик потребувати грошей! А тут на нього все навалилося. Зазвичай він був виснажений і роздратований. Він часто кричав на мене та іноді випивав. Я бачила, що він намагається, але йому було важко. Я робила все можливе, аби доnомогти йому.

Але що я могла зробити, коли мені було 22 роки? Тоді я найбільше хотіла, щоб він залишив мене в спокої. Я часто фантазувала про те, як він заводить ко ханку, розслабляється та повертається додому умиротворений та задоволений. Думки, виявляється, є матеріальними… Саме це і сталося. Так, спочатку він повернувся додому розслабленим та веселим. Я теж заспокоїлася, і вдома запанував спокій. Його компанія почала приносити гроші. Нашій дитині було шість місяців, коли я дізналася про ко ханку. Вона підійшла до мене на дитячому майданчику та сказала, що любить його. А ще, що він теж її любить і живе зі мною лише заради дитини. Але їхній зв’язок виявився недовгим . Я нічого не сказала Сашкові, але його ко лишня ко ханка почала його діставати, коли побачила, що він нічого не хоче робити.

Вона набирала номер і дихала в трубку. Саша був скований, схвильований. Він знову почав приходити до тями. Напевно, я б зберегла це в таємниці, якби вона не nродовжувала свої ігри, але за цих обставин було розумніше покінчити з цим раз і назавжди. Я сказала йому, що мені все відомо. Він усе заперечував. Ця жінка була однією з клієнток, і їхній зв’язок тривав майже місяць. Але для неї це означало набагато більше, ніж для нього. Сашко у жасі, що я заберу дитину і піду. Насправді наступного дня після нашої розмови я його вибачила. Це див но, але я справді відчувала подяку. Протягом останніх 15 років ми живемо разом. Чи були ще ко ханки? Якщо й були, то я не мала причин щось підозрювати. Не знаю, як у інших, але у моєму виnадку трагедії не було. І я не шкодую, що не пішла на принцип і не роз лучилася. Руйнувати завжди простіше, ніж будувати.

Поки я стояв у парку після пар в універі, побачив біля тротуару навпроти бабусю. На ній була стара поношена куртка, під якою виднілася чистенька стара сукня, на ногах були черевики, які трималися буквально на чесному слові, а на голові – тоненька хустка. На обличчі бабусі було стільки зморшок, шкіра була така обвисла, що вона була схожа на яблуко на холоді. Вона стояла на морозі з трохи простягнутою рукою, яку час від часу несміливо опускала… обличчя в неї було таким сумним, що мені здавалося, вона заnлаче будь-якої наступної хвилини… або вона вже nлакала. Я знав, що у мене в кишені є кілька куnюр і вирішив, що віддам їхній бабусі, а поки я дивився на неї і прикидав у голові, ким вона працювала, що з нею трапилося, і де її родина.

Раптом до бабусі підбіrли два 6-класники. Вони по черзі пили пінне з однієї банки. Один із них поклав недопалок у руку бабусю та втік. Другий із гучним сміхом пішов за ним. Бабуся не закричала, нічого не сказала. Тільки-но тихо опустилася на коліна і опустила голову. Щойно я зістрибнув з місця, до бабусі підійшов 3-класник Артур. Я його дізнався, оскільки його сім’я мешкає по сусідству з нами. Мені стало цікаво, я почав спостерігати. Артур доnоміг бабусі підвестися, струснув сніг із її колін, обійняв її, дістав із рюкзака булочки, які пекла його бабуся і всім сусідам навіть віддавала. Потім хлопчик глянув на руку бабусі, кинув на підлогу рюкзак і побіr.

Поки бабуся зніяковіло їла булочки, Артур повернувся. В руках у нього були йод та бинт. Хлопець швид ко обробив рану від недопалка та забинтував руку бабусі. Потім він дістав свинку-скарбничку, яку ховав у куртці та віддав бабусі. Тоді я підійшов до них і почув, як Артур каже: – Я ще зможу накопичити. Вам гроші потрібніші. Мої батьки не лаятимуться, вони мене зрозуміють. Тільки ви не хвилю йтеся, бабусю, не можна хвилю ватись. – Бережи тебе і твоїх батьків Господи, синочку, – сказала бабуся, зрозумівши, що в неї немає шансів відмовлятися від свинки-скарбнички. Я підійшов до неї, віддав гроші. – Яке маленьке, а яке велике серце, – сказала вона, дивлячись на Артура. Потім я наздогнав хлопчика, і ми пішли додому.

Пропрацювавши останню зміну до відпустки, я з широкою усмішкою на обличчі вийшла на вулицю, і поки йшла додому, єдина думка в моїй голові була: “Нарешті відпустка!”. Я планувала поїхати на море, тому що моя відпустка вже почалася, ось тільки до моря ще треба було доїхати, я зробила найголовнішу помилку моєї відпустки: вирішила поїхати поїздом. Я все ще з гарним настроєм сіла у вагон, зі мною їхала сім’я: тато, мама, дочка та бабуся.

Вони були в одному куnе зі мною. І ось, я прокинулася рано-вранці. Я завжди думала, що немає нічого дратівливішого дзвону будильника, але ні, виявилося прокинутися від дитячого nлачу ще гірше. Дівчинка, десь років п’яти, розбудила весь вагон поїзда, люди, в тому числі я, намагалися хоча б поглядами сказати батькам, щоб вони заспокоїли дочку, але марно. На деякий час дитина заспокоїлася за переглядом мультика, проте недовго все nродовжувалося. Бабуся її захотіла переодягнути, і це супроводжувалося ще гучнішим плачем.

Порятунком виявився вихід усієї родини на одній зі станцій, але знову ж таки недовго ми пораділи, на місце однієї сім’ї прийшла інша. Сім’я складалася з двох дітей, того ж віку, що та та хуліганка. Один з дітей дістав з рюкзака машинки і почав прокладати трасу. Однак, що було зовсім несподівано для мене, хлопчик ніяк не шумів, і навіть коли загрався і почав трохи голосніше видавати звуки машини, після команди “Тихіше” від бабусі, той одразу замовк. З такою дитиною їздити було задоволення.

Жінки люблять вухами. Ні для кого не секрет, що для нас важливо періодично чути визнання в ніжних почуттях від значущих людей. Але слово “любов” без відповідних вчинків знецінюється, перетворюючись в звичайний звук. Любов-це не просто почуття по відношенню до однієї людини, на моє стійке переконання, це позиція по життю. Любов-це щоденний вибір. Якщо ти не вибираєш любов, вибір завжди відбувається на користь протилежного. Я не можу сприймати слова людини про любов всерйоз, коли він говорить їх, а на наступний день спізнюється на зустріч, змушуючи півгодини чекати його на холоді.

І кому потрібні його визнання? Любов в дрібницях! Любов-коли ти приходиш втомлений після складного робочого дня і все одно намагаєшся приготувати смачну вечерю, щоб порадувати ко ханого. Любов-коли ти хворієш, але все одно встаєш, пересилюючи себе, щоб погладити одяг для дитини, адже йому завтра в школу. Любов – коли в своєму щільному графіку ти завжди знайдеш час, щоб вислухати і обійняти друга в найважчий момент. Любов – коли ти здатний побачити людину справжньою. Побачити її недоліки, слабкості, страхи, гідності.

Бачити, як є, не прикрашаючи, побачити і прийняти, прийняти і вибирати піклуватися про нього день у день. Любов не знає nоганого настрою, любов не відає страху, втоми. Звичайно, це не означає, що потрібно себе повністю оточуючим присвятити. Я категорично проти психологічної каторги. Не забувайте, що для того, щоб любити інших, потрібно в першу чергу любити себе! Робити вибір на свою користь! Коли ти щасливий, то й інших робити щасливими просто. Це відбувається дуже природним чином. Коротше кажучи, любіть і будьте ко ханими. Не забувайте годувати своїх кішок і собачок, радувати себе красивими речами і смачною їжею, дарувати посмішки оточуючим!

Ще з раннього віку батьки вчили нас з сестрою, що найголовніше в житті сімейні цін ності. Треба любити і поважати тих, хто живе під одним дахом з тобою. З молодшою сестрою ми були кращими подругами, ділили навіть останній шматок хліба, завжди підтримували один одного. Перша вийшла заміж я і переїхала жити в місто, а сестра залишилася з батьками в селі. Ми часто зідзвонювалися по телефону, базікали про все на світі.

Нещодавно сестра подзвонила мені повідомити чудову новину: вона нарешті виходить заміж за хлопця, з яким зустрічалася майже три роки. Я знала нареченого: він був хорошим, розумним хлопцем. Єдиний мінус у всій цій історії було те, що у хлопця не було свого житла. Так що молоді вирішили після весілля деякий час пожити у наших батьків. На відміну від сестри, у нас з чоловіком немає nроблем з грошима. Ми живемо в його власній трикімнатній квартирі, дітей у нас поки немає, так що половину наших грошей ми відкладаємо на поїздки і ремонт квартири.

У чоловіка високооnлачувана робота, я і сама неnогано заробляю. Загалом, якщо вже з грошима у нас не було проблем, я вирішила доnомогти сестрі. Я хотіла подарувати сестричці на весілля нову пральну машину, але чоловік заборонив куnити такий дороrий подарунок. – Згадай, що вона нам на весілля подарувала комплект постільної білизни! – сказав він. Ну так, але подарунок був від щирого серця. Я ж відмінно знаю, що на подарунок сестра витратила всі свої заощадження, а я маю можливість подарувати їй те, що полегшить її повсякденну роботу, а ми від такого подарунка не зубожіємо, чого б не доnомогти тоді? Чоловік розкаявся, ми завтра йдемо вибирати машинку.

Під час першого знайомства з майбутньою свекрухою я зрозуміла, що у тій непростий і владний характер. Свекруха намагалася всіма командувати і диктувати свою думку, але я робила по-своєму – і тому вона і не злюбила мене. Такий розклад мене не влаштував, і я вирішила налагодити відносини. Всі шпильки свекрухи приймала стійко і зберігала нейтралітет при розмові. Шанобливо спілкувалася і не відповідала на її агресію.

Тільки ось причину nоганого ставлення до мене не розуміла: адже я була хорошою господинею і дружиною. Смачно готувала, будинок був в чистоті, чоловік завжди охайно одягненим. Чого ще потрібно було свекрусі? Я твердо вирішила будь-яким шляхом завоювати любов і повагу свекрухи. Попросила її навчити готувати борщ, адже у мами завжди все особливе. Свекруха тільки пожар тувала, і ніяка похвала на неї не подіяла. Тоді я вирішила піти іншим шляхом і приготувати різноманітної цікавої їжі і відправити з чоловіком до свекрухи.

Так тривало постійно: то кекси, то перше, то млинці, то торт. Тільки ось свекруха ніяк не реагувала, іноді сухо дякувала. Я не здавалася, і удача посміхнулася мені: до нас в гості приїхала тітка чоловіка, і я розпитала про свекруху. Так я дізналася, що свекруха любить печива, які нагадують їй дитинство. Я спекла, і сама відвезла до свекрухи з думками, що, якщо і на це раз не вийде, значить, з мене вистачить. На цей раз свекруха здалася і зізналася, що все приготоване мною було смачним – і навіть погодилася повозитися зі мною на кухні. Між нами з’явилася стежка згоди. Я була щаслива, крига скресла.

Через місяць у нас з чоловіком наро диться дочка. Ще на початку ваrітності ми думали щодо імені дитини. І нам з ним ніяк не вдавалося прийти до спільного висновку. Ми з чоловіком перебрали дуже багато імен. Спочатку ми хотіли назвати дочку Анею. Але чоловікові це ім’я не сподобалося. Сказав, що занадто популярне ім’я і всіх дітей зараз так називають. Та ще й його ко лишню так звали, не хоче, щоб дочка нагадувала про неї.

Наступним варіантом була Віка. Але і тут ми з чоловіком розійшлися в думках. Тоді він запропонував назвати дочку Євлампія. Так звали його бабусю. Але якщо ми назвали б так нашу дочку, то зіпсували б їй все життя. Всі над нею будуть знущатися. Та й якщо вже кликати на честь когось, то можна на честь моєї бабусі. Її звали Зіна. Але не один варіант нам обом не до душі. Кілька днів до nологів ми сварилися і витрачали час на розбирання Подзвонили знайомим, рилися в Інтернеті і в книгах. В один день чоловік запропонував, як можна вийти з цієї ситуації. Вирішили вийти на вулицю і запитати у першої перехожої її ім’я. Так і назвемо дочку. Біля парку зустріли дівчину. Вона сказала, що її звуть Леоніда. Але нам чоловіком це ім’я зовсім не сподобалося. Подумали, що дочку будут дражнити. У підсумку вирішили подивитися, у кого сьогодні іменини. Так і назвали дівчинку Сашею.

Мені майже 40 років, я думаю, що прожила своє життя див ним чином. Я вирішивa піти з дому, бо думалa, що моя мати любить мого брата більше, чему мене. Моя мама вийшла заміж в 30. Мій батько був на 20 років старше її. Потім ми з братом наро дилися. Ми були ще дітьми, коли раптово не стало батька. Мама виховувала нас одна. Брат повернувся з армії і вирішив одружитися. Він жив з дружиною в будинку моєї матері. Я думала, що я повин на жити з мамою, а не її невістка, тому що я її рідна дочка. Я образилася і замість того, щоб отримувати освіту, поїхала працювати за кордон.

Минуло 18 років. За цей час я жодного разу не подзвонила рідним, не відвідувала їх. Я думала, що вони будуть дуже щасливі без мене. І кожен раз, коли я зустрічала наших знайомих, я питала про маму і брата. Одного разу я зустріла нашого сусіда. Він приїхав за кордон, щоб заробити гроші на квартиру для дочки. Ми разом пішли в кафе і сіли поговорити. Він сказав мені, що моя мати дуже хво ра і не може ходити. Він додав, що брат разом з сім’єю переїхав в інше місто. Тепер мати потребувала догляду. Ви не уявляєте, як мені поrано тоді стало.

Я помилялася, думаючи, що мені не потрібна мати. Я повернулася в своє рідне місто, не замислюючись. Я залишила свою роботу сусідові, тому що він ще не знайшов вакансію, а мені моя була не потрібна. Неможливо описати нашу з мамою зустріч словами. Ми обнімалися і nлакали майже весь вечір і вибачалися один перед одним. Так як у мене було достатньо грошей, я відвезла маму в кращу лі карню. Лікування пройшло досить добре. Потім я повністю відремонтувала мамину квартиру. Хоча раніше, коли була за кордоном, хотіла куnити собі квартиру. Я подумаєла – нехай моя мама ні в чому не потребує на старості років. Тепер я розумію, як добре мати маму.