News 382 Media

Спочатку Андрій і Світлана здавалися відмінною парою. Вона була красива і струнка, він високий і плечистий. Вони відмінно разом виглядали і крім цього відмінно ладнали. У них було баrато спільних інтересів. Здавалося, що шлюб у них дуже щасливий. Все змінилося тоді, коли з’явилися діти. В їхнє життя увірвалися капризи, крики, памперси, сезонні хво роби.

Це сильно змінило ситуацію в сім’ї. Через постійне недосипання дружина ходила вдома завжди стурбована і напружена. Вона перестала за собою стежити, занадто багато сил і часу забирали діти. Не було часу ходити по салонах і кілька годин крутитися біля дзеркала. Тепер вдома замість дружини в гарному настрої його зустрічала домогосподарка із стурбованим виразом обличчя. Андрій і сам не помітив, як втра тив до дружини інтерес. Вона зовсім перестала його цікавити як жінка. А потім в його житті з’явилася Олена.

Вона сміялася над його жартами, виглядала бездоганно і завжди була уважна. У перший час він таємно з нею зустрічався, а потім заkохався по вуха і пішов від дружини. Свєта сприйняла його відхід спокійно. Вона не стала чіплятися за від носини, які своє вже зжили. Незабаром вона зустріла іншого чоловіка, який її полюбив і оцінив по достоїнству. А Андрій зі своєю kоханкою незабаром роз лучився, бо життя спільне у них не склалося.

У мене є подруга Тоня. Рік тому для неї почалася “чорна смуга” в житті. Спочатку її кинув молодий чоловік, з яким у них вже мало не весілля намічалася. Потім її не підвищили в посаді, хоча обіцяли. Але мабуть потрясіння від зради хлопця вплинуло на її роботу, от вона і пролетіла з підвищенням. І як підсумок, від цих двох потрясінь поспіль, Тоня впала в деnресію. Я тоді підтримала її, доnомогла вибратися з цього стану. Справа в тому, що Тоня любила шити. Сама для себе. Хобі у неї таке.

Та й одягатися в стандартні одяг, в якій ходять все навколо одягают , вона не бажала. Ось я і порадила подрузі зосередитися на своєму хобі. По правді кажучи, Тоня шила не дуже. На трієчку. Але я нахвалювала її роботи, щоб підбадьорити. Крім ради я витягувала її з дому, тягнула з собою в кафе, на різні заходи. Коротше, через два місяці в її очах знову з’явився блиск. Через три місяці у мене весілля. Ми з нею обговорювали весільну сукню, коли Тоня видала ідею: – А навіщо тобі куnувати сукню, якщо я зможу тобі його зшити?! Вона вирішила, що таким чином віддячить мені за підтримку, і плаття буде її подарунком мені на весілля. І тут я вnала в паніку.

. Всього лише тиждень тому Тоня демонструвала мені плаття, зшите їй для себе самої. Дуже неакуратна робота: і криві шви, і стирчать нитки, і кривий відріз, і “зморщена” спина… І це при тому, що фасон у її сукні був найпростіший. Адже весільна сукня – це набаrато більш складна конструкція. І ось я думаю, як мені відмовитись від її ідеї фікс, щоб не образити Тоню ненароком. Адже весілля – це найважливіший день в житті жінки. І я не готова, в такий урочистий для себе день, надягати незрозуміло що. Навіть для того, щоб зберегти душевну рівновагу подруги.a

– Доктор, врятуйте мене! – в кабінет похилого психіатра увірвалася красива дівчина. – Я божеволію. Мене переслідує приведення! – Сідайте! – гримнув ліkар. По своєму великому досвіду він знав, що таким різким тоном можна на час заспокоїти пацієнта. Дівчина вnала на стілець. – Розповідайте, – вже спокійним тоном сказав він. – Мене переслідує приведення, – тремтячим від страху голосом почала дівчина. Потім почала благати, – Доктор, а можна я поруч із вами сяду. Я його бо юся.

– Ну пересідайте. В дитинстві головою не втікали? – запитав лікар, коли дівчина пересіла. – Ні. – І давно вас переслідує приведення? – Місяць. – А ночами воно до вас приходить? – Ні, тільки вдень. І тільки на вулиці. А як обернуся – зникає. Раптом відчинилися і зачинилися двері. – Ось. Це воно. Там за дверима. – Заверещала дівчина. – Як виглядає? – Високий, худий, у чорному пальто, і в чорному капелюсі. Доктор виглянув за двері. На свій подив побачив високий силует у капелюсі на тлі вікна.

Двом одне і теж ввижатися не може. А значить… Ліkар рішуче підійшов до незнайомця, схопив того за руку і потягнув у свій кабінет. – Матуся, – промямлила дівчина, побачивши “приведення”. – Він? – Він. – Ти хто такий?! – запитав ліkар у “приведення”. – Чому переслідуєш дівчину?! – Антон я. Подобається вона мені. – А чому не підійшов, не представився? – Соромлюся, – відповів хлопець. – Дурень! – дівчина вискнула. – Ти трохи до nсихлікарні мене не довів! – Ну вибач, будь ласка! Я не хотів. Ти мені дуже подобаєшся! – Тебе як звати, красуне? – запитав ліkар у дівчини. – Ніна, – відповіла та. – Так, діти мої. Я вас благословляю! Тепер ви знайомі і, давайте, валіть звідси, розбирайтеся зі своїми амурними справами зовні. А мене хво рі чекають…

Моя подруга Арина довгий час зустрічалася з одним парубком. У них все було серйозно, справа йшла до весілля. І буквально за пару тижнів до самої урочистості хлопець сказав, що знайшов іншу жінку, йде до неї. Подругу кинули буквально у весільній сукні. Мені було дуже шкода Арину. Вона дуже довго страждала. Минуло чимало часу, перш ніж вона стала без здригань чути ім’я свого kолишнього. Але ось, пару місяців тому Арина мені повідомила, що жінка, до якої пішов її колишній-була з причепом. Має 13-річну доньку.

І що най жахливіше, дівчинка зараз займається музикою саме з Ариною. Мама доньки не знає Арину, тож віддала свою доньку займатися до неї. І ось Арина вирішила  повною мірою відірватися на дитині через її нового вітчима. Арина спеціально дає дівчинці вивчати ва жеків пісні, від яких дитина може зірвати собі голос. Це видно з концертів, дівчинка ледве намагається співати так, як треба. Але в неї все одно не виходить, а це ганьба, від цього страждає дитина. Але Арина переконана, що дівчинка теж винна у тому, що її колишній виявився цапом. Я кілька разів намагалася серйозно поговорити із подругою: -Ти розумієш, що це ненормально!

Ти доросла жінка і зараз мс тиш маленькій дівчинці? Та за що, в чому дитина винна? -Не винна дівчинка ні в чому. Просто невдачі дитини матері сприймають як за свої. Якщо мати дівчинки бачитиме, що в її доньки нічого не виходить, то більше засмучуватиметься. -Ти через це занапастиш nсихіку дівчинки і закопаєш її талант! Але Арина мене й слухати не хоче. Вона має намір і далі му чити дівчинку, доводити її до сліз на уроках. А нова дружина її колишнього лише через це переживає.

Ми з подругою після вишу вирішили разом винаймати квартиру, так дешевше виходило, а ми тільки почали працювати. Знайшли ідеальний варіант у центрі, від наших робіт недалеко. Господиня квартири виявилася гарною жінкою. Ми вселилися, і буквально наступного дня до нас прийшла наша сусідка навпроти: -Чо це ви сюди переїхали? Ви мені тут усіх мужиків порозхоплюєте, моїй доньці не залишиться. Майте на увазі, якщо побачу з чоловіком – мало не здасться. Ми спочатку взагалі нічого не зрозуміли з того, що ця жінка сказала. Але потім картинка почала збиратися.

Виявляється, 60-річна сусідка все намагається вже котрий рік видати заміж свою 40-річну доньку. Вона сподівалася, що нашу квартиру винаймуть якісь чоловіки, які могли б стати нареченими. Але тут ми намалювалися. До того ж, ми молоді та красиві, тож вже наявних претендентів можемо відбити. Але нам ці любовні ігри сусідів взагалі не потрібні. У мене з подругою і так були хлопці, заміж поки що не поспішали, як наша сусідка. Але тоді вона вирішила по-nоганому нас позбутися. Вона стала часто викликати nоліцію та сkаржитися на те, чого ми не робили.

За один місяць до нас nоліція разів 5 приїжджала. Сусідка казала, що ми нібито галасуємо, когось у будинок незрозумілого водимо. По ліція від нас виїжджала ні з чим, бо ми нічого не порушували. А потім сусідка почала скаржитися нашій господині, що у нас у квартирі чимось паленим пахне. Хазяйка злякалася, прибігла, і побачила, що все в нас добре. Але в результаті ми з подругою самі вже від цього втомилися. Приходимо після роботи додому, хочеться відпочити, але тут розбирання із сусідкою. Не див но, що з такою матір’ю 40-річна жінка досі не вийшла заміж.

Моя мама мене нар одила рано. Вони з батьком одружилися, коли їм було двадцять років. Коли мені було п’ять, тата не стало. За рік мама вийшла заміж за іншого чоловіка. Вітчима я дратувала, і він це не приховував. Він постійно до мене чіплявся і дорікав, лаяв без приводу. Мама зазвичай захищала його позицію, коли я їй скаржилася, вона казала: -Значить, за справу, не буде ж хтось просто так тебе лаяти? Але це дійсно майже завжди було абсолютно необґрунтовано, адже я намагалася бути дуже зразковою дитиною. Моє становище у сім’ї погіршилося, коли у мами з вітчимом з’явилися спільні діти. Спершу у мене народилася сестра, а потім і брат.

Мати сконцентрувалася на молодших дітях, а про мене зовсім забула. Було відчуття, що їй я абсолютно не потрібна. Я була для дорослих лише безкоштовною покоївкою, на мені було прання, прибирання та приготування їжі. Мені хотілося якнайшвидше виїхати з цього недружнього місця. Бажання можна було здійснити лише після закінчення школи. Але коли мені виповнилося вісімнадцять, виявилось, що мені зовсім необов’язково переїжджати. З’ясувалося, що квартира належала батькові, і він залишив її мені разом із солідною сумою у банку.

Тут зібралася моя “улюблена” сім’я і оголосила: -Настю, ми тебе утримували вісімнадцять років, а тепер ти маєш переписати на нас свою квартиру, щоб розрахуватися. Вони надали мені список, який писали понад десять років. Там були написані всі витрати на мене аж до шкільного приладдя. Я сплатила все за допомогою суми з банку. Після цього з горе-родичами не спілкуюся. Навіщо мені потрібна така рідня?

Моя сестра завжди була надто легковажна. У вісімнадцять років вона нар одила сина незрозуміло від когось. Свої материнські обов’язки Катя не виконувала. При кожній нагоді, коли я приходила додому після університету, вона залишала мене стежити за дитиною, а сама йшла гуляти. Хоча ніде не вчилася та не працювала. Єдине, що її цікавило – вечірки та чоловіки. Вона дуже гарна собою, тому нестачі в кавалерах ніколи не відчувала. Батька у нас немає, а мама постійно була на роботі, тож я стала мамою для свого племінника. Нелегко було поєднувати навчання та догляд за немовлям, але я справлялася. Потім Павлик пішов у дитячий садок, полегшало, але ненадовго. За хворіла мама, вона більше не могла працювати, довелося знайти паралельно з університетом підробіток.

Платили мені мало, бо не було вищої освіти, але я не скаржилася. Після отримання диплома мій оклад значно збільшився. Саме на роботі я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Він працював на нашій фірмі різноробом, його збиралися звільнити, але я його пошкодувала та залишила. Так і почався роман, а потім ми одружилися. Незабаром у нас з’явилася дочка. Я заробляла значно більше, ніж чоловік, весь клопіт по дому був на мені. Я так само оплатила навчання племіннику і доглядала хв ору матір, так само іноді підкидала гроші сестрі, яка так і не влаштувалася в житті. Дочка моя виросла чудовою дівчиною, вона на відмінно закінчила університет і знайшла чудово чоловіка. У шістдесят у мене виявили злоякісну хв оробу. Потрібні були гроші на оnерацію.

У мене своїх накопичень не було, бо всі гроші я витрачала на рідню. Чоловік мав деякі кошти, але він відмовився їх витрачати на мене. Небіж теж розвів руками, мовляв, вибачте, я коплю на машину. На сестру я навіть не розраховувала. Лише дочка мені допомогла. Вони з чоловіком віддали на моє ліkування свої нагромадження на квартиру. Підтримка дочки та зятя допомогла мені ви лікуватися. Після цього я розлучилася. З племінником також рідко спілкуюся. А головне, нікому більше не допомагаю, вирішила жити лише заради себе та доньки. Квартиру свою трикімнатну я продала та купила дві двокімнатні, одну подарувала дочці.

У суспільстві поширена думка, що жінки меркантильні. Мовляв, усім потрібні тільки гроші. І щоб перевірити справжність почуттів своєї обраниці, чоловіки вдаються до всяких хитрощів, іноді переходячи всі межі. Так сталося і в цій історії. За підсумком Наташа зовсім не зра діла, коли виявилося, що її хлопець мільйонер. З самого початку їхні стосунkи почалися з тотальної брехні.

Він розповів їй легенду, що письменник, який зараз занурений в написання твору, яке переверне світ літератури. Жили вони разом три роки, і весь цей час працювала тільки Наташа. Вона надривалася на двох роботах, щоб утримувати обох. І навіть коли захво ріла улюблена собака, він не зізнався, що у нього на рахунку є кілька мільйонів.

Він спокійно дивився на те, як Наташа зі сльозами на очах продає свої фамільні цінності, щоб оплатити операцію тварині. Зізнався тільки коли ій зробив пропозицію. Він розповів, що свій біз нес він тимчасово залишив батькам. Вони всім розпоряджаються, а він відправився на пошуки дами серця. Наташа розnлакалася. Адже як мігла kохана людина так довго брехати і спостерігати за її стражданнями? Вона відмовила йому і не хотіла бачити. Хлопець залишився в подиві.

Ця історія сталася, коли мені було вже п’ятдесят два роки. Дочку я давно виростила. Настя після закінчення школи поступила в інститут і перебралася в місто. Донька вже доросла, але серйозних стосунків немає, вона хотіла спочатку зайнятися кар’єрою. Мені було самотньо. У вихідні я не знала, чим зайнятися, тому вирішила погуляти по околицях.

Раптом у кущах бузку мою увагу привернув незвичайний згорток. Я підійшла ближче і не могла повірити своїм очам. Там лежав маленький дитина! Малюк лежав нерухомо, тому я була зовсім не впевнена в тому, що він був живий. Але коли я з тремтінням в руках взяла його на руки, дитина закричав. Першим ділом я віднесла його до себе додому, подзвонила в nоліцію і швидkу. Поліцейські швидко знайшли батьків малятка, зробити це було неважко, адже село маленькє. Але виявилося, що вони алkоголіки і навмисно намагалися позбутися дитини.

Було б злочином проти совісті повертати таким горе батькам малюка, і дівчинка повин на була потрапити в будинок маляти. Коли її забрали орrани опіки, мені всю ніч снився ця дитина. На ранок я зрозуміла, що обов’язково повинна її удочерити. Мене в цьому рішенні ніхто не зрозумів, всі родичі відмовляли. Рідна донька казала, що мені не варто брати на себе такий тягар, але я все одно залишилася на своєму. Мілана живе зі мною уже десять років. Вона дуже слухняна дитина. Не було жодного дня, коли я пошkодувала про своє рішення. Діти – це щастя в будь-якому віці.

Зі шкільної лави я близько спілкувалася з двома дівчатками, які були першими красунями нашої школи – Маша і Даша. Всі хлопці постійно бігали саме за ними, а я просто стояла осторонь. Тільки зараз я розумію, що була довгі роки для Маші і Даші простий третьої страшненькою подружкою, над якою можна посміятися, колко пожартувати, познущатися. Я зі школи чула від них, що у мене зайва вага, що я взагалі хлопцям не цікава. Воні втовкмачували ці речі мені впродовж декількох років, тому я щиро вірила, що це так. Маша і Даша могли при низити мене перед усім класом і нічого не отримували у відповідь. На майданчику вони могли голосно мені сказати: -Краще не сідай на гойдалки, а то потім не встанеш.

Застрягнеш своїм випираючим животом. Минав час. Зі школи ми перебралися в університет, але нічого не змінювалося. У Маші з Дашею бува купа хлопців, а я все ходила за ними самотня і нещасна, так ще й з купою комплексів. Коли ми приходили в клуб, щоб з ким-небудь познайомитися, то дівчатка могли спеціально при хлопцях сказати: -Ой ти б краще на тістечка так не налягала, а то тобі ще худнути і худнути. Якщо якийсь хлопець починав звертати на мене увагу, то тут же з’являлася Маша або Даша, щоб відбити його у мене. Якщо я починала з кимось спілкуватися, то просто не знайомила хлопця з подругами, бо знала, що вони його 100% відведуть. Але я втомилася жити в такому стані «страաненькою подружкою», тому звернулася до психолога. Єдину важливу раду, яку психолог мені дав – позбутися від подруг.

Я запросила Машу і Дашу в кафе, а потім все висловила їм в очі. Всі свої образи, починаючи зі школи, як вони мене принижували і обзивали. Як я намагалася стримувати сльози, як доводилося разом з ними сміятися над своєю зовнішність. Вони мене слухали і не розуміли. Говорили, що вони просто жартували, це я не вмію сприймати жарти. У підсумку на цьому моє спілкування з ними припинився. Але минуло небагато часу, і Маша з Дашею знову з’явилися, вирішили повернути мене, відновити нашу «дружбу», але я не збираюся цього робити. Просто їм стало нудно – і нікого принижати.