News 382 Media

Півроку тому я вийшла заміж та переїхала жити до чоловіка в інше місто. Від мого рідного дому мені їхати десь годину. Сімейне життя відразу здалося мені спокійним, як із фільмів. Ми обоє працюємо, але романтика завжди має місце у наших відносинах. На щастя і на подив, побут нас не з’їдає. Але не все так просто. Моя мама хвopа, їй потрібен постійний догляд. Я її єдина дитина, тата не стало давно, з родичами стосунки – не цукор, так що я – єдина людина, яка може забезпечити мамі цей догляд. Коли ми переїхали, постало гостре питання, що ж робити з мамою. Я не могла щодня їздити до неї після роботи. Мені довелося попросити чоловіка, щоб мама пожила з нами якийсь час, поки не стане краще. Мамин квартиру ми здали-rроші ніколи зайвими не бувають, а вона переїхала до нас. Втім, проблем не мало виникнути.

За вдачею моя мама дуже спокійна людина. Вона ніколи не влаштує скандалів, не скаже зайвого слова і навіть не відповість кривднику. Спочатку все було добре. Мама із зятем потоваришувала, я не могла натішитися. Мама часто готувала нам смакоти, допомагала по дому, а коли їй ставало погано, я була поряд. Через якийсь час чоловік почав скаржитися, що смак не смачний, ліки мами скрізь, йому не вистачає часу зі мною наодинці. Так, я витрачаю багато часу з мамою, але й чоловіка увагою не обділяю. Я знаю – над мамою потрібен тотальний контроль: вона може забути випити пігулки, може з’єднання їсти чогось такого, що їй протипоказано, їй може стати погано будь-якої миті. Але і я не наймалася доглядальницею, так що весь свій час, турботу і увагу не одній мамі дарую. Може, наша рутина трохи змінилася з появою мами, але хіба я маю вибір. Мама-мій єдиний родич та єдина подруга. Я не можу залишити її однією у своїй квартирі, знаючи, що вона не в безпеці.

Днями чоловік заявивши, що хоче жити знову удвох зі мною, але квартиру мами ми здали терміном на рік. Ми не можемо просто так за хвилину виселити нових мешканців, а іншого для мами немає. Якщо чоловік її вижене, мати залишиться на вулиці. Досі це питання висить у повітрі. Я люблю чоловіка та маму. Я не можу відмовитись від одного з них на користь іншого. Може, ви можете допомогти порадою з цим питанням, бо в мене вже голова болить про це думати. Я в тупіку.

Подруги не розуміли Віку. Вона все життя жила з якимсь чоловіком, причому смороду дуже часто змінювалися. Про ті, щоб узаконити ці стосунки, жінка ніколи не думала. Заваливши собі роботою з головою, вона гордо йшла по життю, і їй було начхати на ті, чи дивляться за нею, чи дбають – все одне. Віці було начхати на думку подруг: вона завжди жила своїм життям, насолоджувалася кожним моментом, хобі, подорожі тощо. Дійшло до того, що друзі Вікі сперечалися між собою та робили ставки: скільки тижнів протримається її новенький. А Вікторія міняла їх дуже часто: то характер не сподобався, то прокидається рано, то снідає без неї. Виходила Віка практично без попередження. Прокидалася вранці у новій квартирі, збирала чемодан і голосно грюкала дверима. Перший чоловік-Митя-попросивши її гладити сорочки.

Вона пішла. Другий не звертав уваги на Віку, навіть якщо вона ходила у коротких спідницях. Результат був аналогічним. Між співжиттям були і дрібні романи, які не можна було б назвати серйозними. Так, моментна закоханість, нічого більше. Якось Віка вирішила поділитися переживаннями з близькою подругою: – Знаєш, не розумію я цих чоловіків. Чому вони готові змінюватись лише тоді, коли розуміють, що я пішла, і мене не повернуть. Приходять, перепрошують, кажуть, що жити без мене не можуть, А я відповідаю, що компроміси треба було шукати заздалегідь.

Не розуміють вони й того, що, коли я встала, зібрала валізи і поїхала, значить чаша мого терпіння наповнилася. Отже, я не хочу його більше бачити. Зараз я з Василем, і мене не влаштовують його часті гулянки. У цей раз йому сказала, щоб він припиняв. Мені це не подобається. Дуже боюся, що одного ранку знову не витримаю. Скажи мені тепер: чи я винна, що він так багато п’є? Тепер мені найцікавіше, як довгого віку протягне з Василем. Звичайно, Я бажаю, щоб у них все виправилося. Але віку помилок прощати не буде.

Бабуся Ніна повернулася додому та побачила, що її спідниця валяється на підлозі. Спочатку жінці здалося, що у квартиру залізли у двір. Але, перевіривши цінні речі, які були на місці, бабуся заспокоїлася, увімкнула телевізор та села. Ніна думала про своє життя. Рідний син влаштувався на добру роботу, він задоволений, навіть крісло купив їй у подарунок, на якому вона зараз сидить. Додивившись свою улюблену передачу, Ніна встала і знову аxнула: та сама спідниця, яку вона прибрала в шафу, знову валялася на підлозі. Знову поклавши спідницю на місце, бабуся заспокоїлася та лягла спати. Проте, за кілька годин, вона почула скрип дверей шафи.

Піднявшись з ліжка, бабуся помітила волохату голову. Аж дух перехопило: -Злякалася? – почувся незнайомий голос. -Ти хто? – Бабуся була в աоці. -Чекаю, поки бабусю Катю відвезуть. Вона nо мерла! -Яка Катя? Сусідка? -Сусідка. -Про що ти говориш? Я бачила сьогодні Катю. Вона жива-здорова. -Так Вдень із нею все було нормально. Надвечір уже не ст ало. -Так, почекай, а хто ти? -До мoвий. Гарною господинею була Катя. Я переїхав із нею з села, так і жили разом стільки довгих років. -А Що ти робиш у мене вдома? І як ти сюди потрапив? -Скоро все розповім.

Домовик розповів усе Ніні. Розповів про те, як Катерина пригощала його чаєм, розмовляла з ним, просила зберігати домівку. -Добре, я піду вже. Ліkарі вже забрали її. Ах так, ти спитала, як я потрапив сюди… З цієї миті Ніна нічого не пам’ятає. Вона не розуміла, чи здалося їй усе це, чи будинкові реально існують. Вона вдягнулась і пішла в будинок до сусідки. Побачивши її чоловіка Єгора, Ніна запитала: -Де Катя? Старий просто заплющив очі і нічого не відповів. Ніна все зрозуміла.

Спочатку воно здавалося для мене абсолютно прекрасним, тихим і невинним. Прям кішечка. Я купився і впустив це до себе. Звідки я знав, на що воно перетворитися? Коли впустив його вперше, це Чyдовисько було ласкавим, скромним, мабуть, прикидалося! Довго хлюпалося у ванні, ніби не милася цілий місяць. Заспокоював себе: це ж лише на одну ніч. Але потім вона прийшла знову. І я знову впустив. Цього разу чyдовисько залишилося на кілька ночей. Був спокійний, адже знав, що зможу вигнати її будь-коли. Через місяць це чyдовисько запитало мене: «Чи можу я пожити тиждень?» І дістало з панцира рушник і зубну щітку.

Я знову погодився, адже не знав про її підступність. Спало воно мирно, ніколи мені не заважало. Іноді я прокидався посеред ночі, дивився на нього і розмірковував: «А якщо воно тут назавжди? Адже я хочу бути вільним”. Чyдовисько знову мене перехитрило. Виявилося, воно посварилося з матір’ю, і тепер йому нема де жити. Хотів уявити, а як виглядає ця Мати, але швидко відмовився від цієї ідеї. А я ж не маленька дитина. Мені вже давно за 40. Як я міг повестися? Чyдовисько часто варило якісь зілля.

Їхній запах мені дуже вже подобався. Розумів, що скоро опинюся в його пазурах. Так і сталося. Це Чyдовисько залишилося у мене назавжди. Зараз воно скрізь: на кухні, у ванній, моя улюблена шафа вже знищена. Воно купило нові шпалери, змусило віддерти старі. Воно бере мене своїми іклами щонеділі і тягне гуляти в парк. Я не знаю, що мені робити: я повністю у владі цього Жаху. Це Чyдовисько звати Таня. І я люблю її більше за життя…

Вирішили погуляти з другом парком. Було це років 30 тому. Розговорилися, вже стемніло, і він запропонував: -Слухав, у мене вдома багато міцних напоїв. Пішли, зігріємось. Я, звичайно, не відмовився. -Тільки куплю твоїй дружині букетик квітів. -Та, обійдеться. Я не став слухати його висловлювання, знайшов намет із квітами, купив гарний букетик. Рому й Лєну я знав багато років. Я розумів, що можу прийти до нього в будинок у будь-який час, і вони мене з радістю приймуть. Але з порожніми руками було незручно. До того ж, будь-яка жінка варта красивого букетика.

Коли Олена відчинила мені двері, відразу ж засяяла в посмішці: ”Ой, Льоша, які гарні лілії. Спасибі тобі”. А потім повернулася до чоловіка і сказала: “Від тебе такого ніколи не дочекаєшся”. Але Рома був добрим і гідним чоловіком. Був розумним та надійним. Почав бізнес у 90-х, потім у них наpодилася дівчинка, Олена трохи посиділа з нею – та й сама вийшла на роботу. Чоловік часто їздив у відрядження. Іноді бував там кілька місяців. Ось тільки дружині він ніколи й нічого не дарував. Навіть коли повертався після довгого від’їзду.

Лише запитував ”Скільки тобі потрібно?” – І відраховував названу суму. Олену баrато хто б назвав щасливою, але ж я знав, що це не так. Якось я приїхав до них у гості, а Роми вдома не виявилася. Ми розговорилися: ” Ти ж знаєш, як я люблю квіти. Так, Рома добрий, але він ніколи в житті не дарував мені хоча б маленького букетика. Та я вже звикла ”. Після цього я кілька разів намагався тактовно натякнути другові, що краще виправити цю ситуацію – а він лише відмахувався. Незабаром їхня донька вийшла заміж, поїхали з чоловіком до Пітера. Рома так і їздив у відрядження, а Олена потрапила під скоpочення. Сиділа вдома, поrладшала.

Одного разу вона усвідомила: ”все життя пройшло. І вже нічого не повернути і нічого вже не змінити. Начебто, ні в чому не потребувала, але на душі вже дуже сумно. Кілька років тому Рома все ж таки купив Лені величезний букет її улюблених тюльпанів. Але це було вже не важливо: квіти чоловік поклав на моrилу.

Олена та Катя давні подруги, ось сиділи у кафе, і все говорили про своє. У Каті незабаром важлива дата з чоловіком-річниця весілля, так що думала жінка, щоб такого цікавого подарувати чоловікові. -У нас як завжди у житті відбувається. Даруємо тільки те, що знадобиться вдома. Раніше це були якісь каструлі, сковорідки, праска або ще щось подібне. А коли давно з чоловіком живеш і вже все необхідне давно куплено, то голову ламаєш, що ж подарувати на свято. -От, у мене чоловік вигадує нестандартні подарунки, якісь сюрпризи. Найчастіше це поїздки чи якийсь квест. Тоді він замовив мені шоколадний фонтан. Ось такі незвичайні подарунки добре запам’ятовуються. -І все ж таки, погодься, що жінку легше здивувати, ніж чоловіка.

Мені на думку нічого незвичайного не спадає. Може йому щось солідне купити? -Купи йому щось шкіряне. Можна черевики, або гаманець, або блокнот. -Ні. Туфлі треба з ним вибирати, бо ще не підійдуть. Гаманців у нього аж три, та всі в коробочках вдома лежать. А блокнот-тепер все в телефон записують. -Так … пройшов у нас час романтики. -Романтики? Точно! А що, якщо я подарую йому шоу-феєрверків. -Ти впевнена? Йому таке сподобається? -Ну звичайно. Це ж незвичайно, та ще й точно запам’ятається. За кілька тижнів подруги знову зустрілися в тому ж кафе.

У Каті зовсім не було настрою і Олена намагалася м’яко підійти до теми річниці. -Все пройшло зовсім не так, як я собі уявляла. Ми мало не розлучилися! -Ой, що таке? Феєрверк не спалахнув? -Гірше. Ми сидимо за столом, тут він дарує мені гарний ланцюжок у комплекті із сережками. А у мене вуха не проколоті. Я починаю на нього кричати, як він за стільки років не помітив, що в мене вуха не проколоті. І зараз запалюються феєрверки. А ми щось сваримося. -По зараз проколотим вухам можна судити, що все у вас закінчилося добре? -Так, зараз добре. Таку річницю надовго запам’ятаємо.

Маргарита Федорівна приїхала працювати вчителькою до місцевого села. Все їй на новому місці здавалося незвичним, особливо звичаї людей. Вона якось в учительській почула розмову: -А наша нова з міста ні з ким не вітається. -Так я не віталася, тому що не знайома була, я ж щойно приїхала. -А у нас прийнято з усіма вітатися, – була відповідь. -Добре, буду з усіма. А потім запропонували Маргариті Федорівні взяти на себе керівництво 8 класом. Там були найнеслухняніші діти, з ними просто неможливо порозумітися. Нова вчителька поки що не знала хлопців, тож з радістю погодилася. З учительської почулися коментарі: -Ну-ну, цікаво, на скільки її вистачить.

Перший день знайомства пройшов тя жко, діти справді не слухалися, балакали. Було важко їх вгамувати та розповісти матеріал уроку. Тоді Маргарита Федорівна вирішила застосувати іншу тактику. Потрібно зробити так, щоб її діти не боялися, а товаришували. А для цього треба знайти підхід до кожного. Нaйважча робота була з рудим хлопчиком Петею. Він був сильний і високий, і завжди саме він починав сварки та конфлікти у класі. Маргарита Федорівна зрозуміла, що хлопчик соромиться свого кольору волосся, тож показує свою агресію. Тоді вона почала показувати дітям картини середньовіччя, наголошуючи, що саме рудий був найкрасивішим кольором.

Що таких рудих людей поцілувало сонечко. А після літніх канікул вчителька змінилася, вона сама пофарбувала волосся на рудий колір. Петя став любити вчительку, ходив на уроки, слухався і все вчив. Решта класу наслідувала його приклад. Через багато років на день випускників уже дядько Петя приїхав до рідної школи. Він підійшов до улюбеної Маргарити Федорівни, і подякував за те, що та в нього повірила і так він сам повірив у себе.

Катерина працювала на городі, коли до неї приїхала донька з онуком. Жінка ледь-ледь розігнулася, сильно боліла спина. Потрібно було заходити в будинок, та ось від того, що довго в одному становищі була, суглоб захворів, і важко випростати ногу. Все ж таки Катерина дійшла до будинку трохи кульгаючи. Донька вже господарювала на кухні, а онук бігав навколо пічки. -А що ж ви так багато продуктів привезли, я стільки не з’їм. -Нічого, мамо. На потім лиши, – у голосі доньки Катерина одразу почула тривогу та недомовленість, але розпитувати не стала.

Коли онук заснув, то дочка сама завела розмову: -Мам, я тут сказати щось хотіла, – нерішуче почала донька -Що ж у вас трапилося, говори швидше, не томи. -Чоловік каже, нам потрібно другу дитину наpоджyвати. -Ну Так це ж чудово! – Зраділа Катерина. -Так, все було б так добре, якби не те, що квартира замала. Ми хочемо її продати і взяти трохи більше. Тільки в іnотеку на 20 років залазити не хочеться. Ми подумали, може, твій будинок теж продамо, все одно він уже старий. -А Я-то куди подінусь? -А Ти з нами житимеш. Не будеш на городі мучитися, будеш частіше з онуками проводити час.

Робити нічого, довелося погодитись. Переїхали до великої квартири. Спочатку все було чудово, допомагала Катерина доньці з господарством, з дітьми. А потім почула розмову доньки із чоловіком. -Мама то посуд не так складе, то телевізор голосно слухає. Набридло мені це все. Ще багато чого наговорила дочка, Катерина не витримала і сказала: -Так якщо я тобі стільки незручностей завдаю, то краще піду. Катерина прийшла до свого сина: -Так і знав, що скоро до мене прийдеш. -Від куди ти знав, синку? -Так сестра дзвонила, пропонувала, щоб ти по черзі в мене та в неї жила.

-Я Вам що річ якась? Як rроші були потрібні, так ви приїжджали до матері, добре зверталися. А зараз нічого не ставите. Катерина повернулася до свого села, підійшла до рідного дому. А там на ділянці був чоловік. -Ви вибачте, я просто жила тут все життя. Ніяк відвикнути не можу. -Так, а що ви надворі, холодно вже. Заходьте. – сказав чоловік. Катерина розмовляла з ним. Виявляється, йому просто був потрібний невеликий будиночок для рідкісного відпочинку, так він у місті працює постійно. Запропонував мужичок Катерині у домі жити, доки його немає доглядати хату. А як приїде, то вона як кухар та домогосподарка буде. Катерина з радістю погодилася.

Іра та Рита були найкращими подругами. Того вечора вони збиралися піти на концерт улюбленого гурту. Але, за збігом обставин, Іра не змогла прийти і віддала свій квиток товаришу по службі. Спочатку Ріта сильно засмутилася, але потім налаштувалась позитивно: адже вона почує і побачить у живому улюбленому гурті. Тут, на концерті, вона познайомилася з Микитою. Цілий вечір вони танцювали, кричали і раділи. Концерт пройшов “на ура”. Після концерту, проводжаючи Риту додому, Микита запропонував обмінятися номерами. Наступні кілька тижнів вони проводили разом. Він доглядав її, робив це дуже красиво: дарував квіти, подарунки, водив по красивих місцях.

Єдине, що не влаштовувало Риту – це надмірна наполегливість Микити. Але незабаром вона запевнила себе в тому, що це його робить мужнішим. Микита запропонував познайомитись із його батьками. Дівчина була дуже щаслива, серце прискорено забилося. “Пропозицію хоче зробити”, – подумала вона. Вони поїхали до села, виявляється, батьки жили там. Рита хвилювалася, боялася, що не сподобається батькам Микити. Перед поїздкою встигла зателефонувати до подруги і поділилася переживаннями. – Не має значення, що вони про тебе подумають. Головне, щоб вони тобі сподобалися. Ти там дивися в оба, – наполягла подруга. І ось приїхали вони в село. Великий будинок, дуже гарне доглянуте подвір’я. Як виявилося, Микита зробив сюрприз батькам, вони на них не чекали.

Батько сів у крісло, а мати почала бігати по всьому будинку. Коли Рита запропонувала допомогу, чоловіки не дозволили: – Сама впорається. Сідай, розказуй, що ти за пташка. Бракувало тільки лампи, був цілий допит. А мати весь цей час бігала на кухню і назад як прислуга. Нарешті стіл був накритий, всі сіли, крім матері, вона стояла. Все гуляння вона стояла, і ніхто ніби й не помічав цього. У наказному тоні чоловік вимагав принести йому квас. Дружина мовчки побігла на кухню і принесла цілий глечик із квасом. Рита все ще намагалася допомогти матері, але Микита посадив її поруч і сказав: Ти гість, що треба – мати зробить.

Це прозвучало так, ніби він говорив не про свою рідну матір, а про якусь рабиню. Вночі Рита чекала, коли Микита перебереться до неї в кімнату, але цього не сталося. Побачилися вони лише вранці. Під час сніданку Риті повідомили, що сім’я поїде купувати дрова, а їй доручили зварити борщ. Звучало, як наказ, але Рита все ж таки зварила борщ і сіла їсти. Задумалася: “Так виходить, я їм борщ-а вони мене в рабство?” Доїла свою порцію смачного борщу, а все інше вилила. Коли всі приїхали і спитали, де борщ, вона повідомила: “Я його зварила, вийшло несмачно. І я його вилила до курей. Дивіться, он там, клюють.” Батько Микити ледве стримував себе, Микита теж розлютився, а мати злякано спостерігала за тим, що ж станеться. Добре, що вони цього дня поїхали і все скінчилося.

Після повернення Микита зник з кінцями. Коли вона запитала подругу, – “Куди він подівся?” -Вона сказала, що Микита скаржився і говорив,- “Мені потрібна справжня дружина, а не якась вертихвістка.” Рита набрала номер своєї найкращої подруги і радісно сказала: – Ти не повіриш, що сталося. Я така щаслива, не уявляєш. Мене через борщ покинули. – Сподіваюся, ти не засмутилася? – схвильовано запитала Іра. – Та який там засмутилася, радіти треба! Так ось…

— Де ти була? — це перше, що почула Жанна, зайшовши в квартиру. -Я ж вчора говорила, що нас затримають на роботі — Нічого подібного! Ти мені не говорила! — заради того, щоб сказати це, Роман навіть повернув голову від телевізора. — Казала, навіть пару раз — Ти хочеш сказати, що я забув? Що я не стежу за своєю дружиною? — прошипів він. -Ні, звичайно, — Жанна зітхнула і пішла назад. — Може я сама переплутала. — Звичайно, сама, — задоволено промовив Роман. — Давай, готуй. Вечеряти нічого. — А ти в магазин б — але від погляду чоловіки замовкла. Тому витягла з сумки гаманець і вийшла з квартири. Жанна йшла по вечірньому місту і спостерігала за людьми. Все навколо були такими веселими! Ось бабуся з пуделем бадьорим кроком поспішала на майданчик в сусідньому парку. Як давно вони не гуляли в парку? Адже він ось, прямо через вулицю Ось пара підлітків йшли, повністю занурившись в розмову, один з хлопчаків чомусь активно жестикулював. Жанна посміхнулася, але тут же насупилася, Ромі б це не сподобалося. Він би почав бурчати, що в їх час дітей виховували, а зараз так розпустили, що ніякої поваги до дорослих немає. Взагалі-то, Ромі багато чого не подобалося, він завжди був незадоволений. Жанна прискорила крок, чоловік голодний, треба швидше їсти зварити. Внутрішній голос сказав, що люблячий чоловік міг сам і в магазин сходити, але жінка відігнала цю думку. — Ти чому так довго? — знову питання, тепер Роман навіть не подивився на неї. — Черга була, і пакети важкі — У вихідний день треба було в магазин йти! — замість допомоги Жанна почула знову докір. Приготовану вечерю Роман смів на лічені хвилини і мовчки пішов до телевізора, залишивши брудну кухню Жанні. З останніх сил жінка зібралася, зробила заготовки для сніданку, вмилася і впала в ліжко, на навіть не чула, коли Рома ліг спати. Вранці Жанна ледве встала: ніс був закладений, починало дерти горло.

Невже, вчора під кондиціонером продуло? — пробурмотіла Жанна, дивлячись на себе в дзеркало. — А де сніданок? — замість «доброго ранку» почула вона від чоловіка і чомусь стало так гірко. Так, Рома завжди був суворий. Він ніколи не опускався до ніжностей, а романтику називав не інакше, як «цукровим сиропом». Ледве ледве Жанна дісталася до роботи, але через пару годин начальниця відправила її додому, одужувати. Сказала, що все одно з неї зараз працівник ніякої, а вони впораються самі. Всю дорогу додому Жанна мріяла лише про чай з лимоном і ліжку. — Ти чому так рано? — Роман був не в настрої. — Зах воріла, морозить і слабкість, — здивувалася такій реакції Жанна. — А ти чому не на роботі? — Вихідний у мене, — сказав він і пішов на кухню. -Зроби мені чай з лимоном, будь ласка, — попросила Жанна. Вона переодяглася в піжаму, змила макіяж і лягла в ліжко. Її морозило, хотілося гарячого, але чай Рома все ще не приніс. Почекавши ще, жінці довелося встати самій. Рома сидів перед телевізором. — Я ж попросила чай, — слабо сказала вона. — Сама зробиш, що не перепрацювала! У грудях піднялася глуха образа. Зі сльозами на очах Жанна заварила чай, взяла лимон і пішла в кімнату. Там, сидячи на ліжку і дивлячись на лимон, у неї раптово покотилися сль ози. Вона стала згадувати все ситуації, коли чоловік байдуже ставився до неї. Раптово жінка зрозуміла, що не може згадати, коли востаннє Роман хоч у чомусь їй допомагав або просто словами підтримав. Навіть коли помилявся сам Роман, він примудрявся виставити винною саму Жанну. Сль ози не зупинялися. Жанна акуратно поставила склянку з чаєм на тумбочку, загорнулася в ковдру і від втоми задрімала. Прокинулася вона від голосів, що долинали з коридору.

— Іди, вона поки спить. Сьогодні не вийде, — голос Романа був напрочуд ніжний. Жанна піднялася і підійшла до дверей, тихо відчинила її. У передпокої стояла гарна яскрава брюнетка. -Котік, — протягнула вона, — коли ж ми тоді зустрінемося? — На вихідних з нею посварюся і ми поїдемо на озеро, на два дні! -Ух, — запищала вона і стрибнула до нього в обійми. — Тихіше ти Жанна повернулася в ліжко. Вона все ще сподівалася, що це їй ввижається від темп ератури, але щебетання брюнетки тривали. Вони навіть не ховаються! Жінка обхопила голову руками. Як вона допустила це! Що вона зробила не так ?! Стоп! Жанна навіть випросталася. Вона ні в чому не винна. Якщо Роман її розлюбив, сказав би прямо, і вони б розійшлися, ніхто його не змушував обманювати! Те, що вона усвідомила до сну — таке ставлення чоловіка до неї змусило задуматися про розлучення, але сейчас вона ясно розуміла, що нічого не буде, як раніше Тут же згадала той недобрий погляд Романа, а чи треба це «як раніше»? Ні. Вона більше не дозволить так з собою поводитися! Жанна від слабкості заснула. Вранці їй стало краще, але вона зателефонувала на роботу і взяла ще один день. Тільки вона відклала телефон, як в кімнату зайшов Рома. — Де сніданок? -У холодильнику, — спокійно відповіла вона. — Що це означає? — Роман примружився. — Це означає, що я хво рію, — зітхнула вона і знову лягла під ковдру. — Значить, ось як. Значить, я повинен не поївши йти на роботу! — У тебе є руки. Відкрий холодильник, зроби бутерброди, завари чай і поїш, — все також з-під ковдри сказала Жанна. Все всередині чинило опір, їй хотілося підскочити і все зробити самій. Жанна похитала головою, як вона до такого дійшла! Жанна чула, як збирається Роман, як закрилися вхідні двері.

Він не поснідав. У неї попереду був день. Насамперед Жанна викликала майстра і змінила замок. Квартира належала їй, Рома свою здавав, і цих грошей вона не бачила. Потім зібрала всі його речі. Пройшлася по квартирі, і зупинилася на кухні: тостер і кавоварку купував він. Вона, не шкодуючи, спакувала і їх. Залишок дня вона провела так, як хотіла сама! І перед приходом Романа не неслася на кухню готувати. Пролунала трель дзвінка. Жанна відкрила двері. — Що з замком? «Знову, навіть не привітався!» — зазначила вона. — Що це? — Роман побачив речі. — Це все твоє багатство, — відповіла Жанна. — Забирай, і більше я тебе не хочу бачити! Заяву на розлучення подам сама. Роман дивився на неї і не впізнавав цю жінку. Хто вона? Де та тиха дружина, яка з першого погляду робила все, що він хотів. Перед ним стояла зібрана і відсторонена Жанна. Вона не опускала погляд, не шепотіла, стояла рівно, розправивши плечі. -Ромка, я все знаю. Ти мене не любиш, ти тільки мене і використовуєш. Іди до себе і не повертайся. Я не прощу! Роман викликав таксі і спустив речі. Забираючи останню сумку, він сказав через плече. — Ще прибіжиш, прощення просити будеш! — Ні, не буду, — вже в порожній коридор сказала Жанна. На наступний день вона подала заяву на розлучення, а через місяць вони були офіційно розлучені. Роман до останнього не вірив в те, що відбувається. Він кілька разів намагався поговорити з уже колишньою дружиною, але та лише відмахувалася від нього. Жанна з посмішкою йшла по парку. Навколо снували люди, то там, то тут лунав сміх. Її обігнала вже знайома старенька з пуделем. -Вибачте, — несподівано для себе покликала Жанна жінку. Слухаю вас, — ввічливо відповіла вона. — А де ви взяли таку собачку? — зніяковівши, запитала Жанна. — О! — заусміхалася старенька. — Я вам зараз все розповім! ..