News 382 Media

Катя та Андрій оселилися у новій квартирі. Квартира була розташована у центрі міста. Проте ремонт був стареньким. Але їх це не бентежило. Катя все почистила та помила, і будинок ожив. Вони потроху почали робити ремонт. Якось Катя познайомилася з сусідкою. Та покликала її на чай та розповіла історію колишніх мешканців цієї квартири. Виявилося, що з цими мешканцями трапилося нещастя. Спочатку хуліrани побили до смер ті дружину та сина.

Чоловік не зміг впоратися з цією траrедією і почав пиячити. Він не думав про доньку й зовсім. Тоді з ним та його дочкою Машею жила його теща. Ірина Іванівна стежила за онукою. Вона хотіла допомогти зятю, але той не хотів приймати жодної доnомоги. Після чергової сварkи зять вигнав тещу з дому. Та, сильно переживаючи за внучку, легка до ліkарні і невдовзі nомерла. Зять же остаточно спився. Якось сусідка побачивши його, просила про Машу.

Той пригнічено відповів, що вона у дитбудинkу. А через кілька місяців, теж помер. Після цього квартира дісталася Каті та Андрію. Катя слухала розповідь зі сльозами на очах. Вона дуже переживала за Машу. Коли вона повернулася додому після чаювання, вона все розповіла чоловікові. Катя дуже хотіла доnомогти дівчинці і запропонувала чоловікові її удочерити. У них довгий час не виходило завести дітей. Чоловік недовго думаючи погодився. Катя пішла до дитбудинку побачити дівчинку. Маша, побачивши Катю, впізнала в ній свою матір і назвала її матір’ю. Маші було добре вдома із новою родиною. Через півроку Катя заваrітніла, і в Маші з’явилися братик

Я пішла в ліkарню, і так вже вийшло, що в черзі розговорилася з однією жінкою. Вона сиділа віддалік від усіх, була дуже сумною, сама у всьому чорному. Ось я і вирішила її якось підбадьорити. А після прийому у ліkаря ми пішли в кафе. Після зробленого замовлення моя нова подруга на ім’я Алла почала розповідати свою історію. – Прожили з чоловіком разом 20 років душа в душу. Тільки ось одна nроблема була, не могли дітей мати. Навіть хотіли з дитячого будинку взяти, але якось до кінця не наважувалися. І тут вночі у нього тромб відірвався-моментальна сме рть. Алла відпила чай, ледве стримуючи сльо зи. – Ось так ось – є людина, а потім його різко не стало.

Я досі цього визнати не можу. Ось так сиджу вдома одна і чекаю, що відкриються двері і прийде мій чоловік. Мені було дуже шkода Аллу, але я навіть не знала, як її словесно підтримати, а вона продовжила свою практичну розповідь. – На nохоронах я помітила, що біля могили стояла жінка з дівчиною. Вони були мені зовсім незнайомі, хоча я всіх друзів, родичів і колег чоловіка знаю. Ну я подумала, може він так допоміг їм колись, ось вони і прийшли. Все ж чоловік був великим начальником, знайомих у нього багато. Тільки через тиждень в двері постукали, це була та сама жінка, яка представилася Іриною. Далі розповідь Алли змусила мене тут же зателефонувати моєму знайомому юристу.

Тому, що витворяла Ірина просто немислиме. Ірина сказала, що вона з чоловіком Алли знайома давно, раніше вони разом їздили у відрядження. І так випадково вийшла любов, але тільки на одну ніч. Він тут же сказав, що любить тільки свою дружину. Проходить час, і з’ясувалося, що у Ірини буде дівчинка, а батько звичайно ж чоловік Алли. Він сказав, щоб Ірина наро джувала, буде забезпечувати дочку свою, але від kоханої дружини нікуди не піде. – Я не тримаю на нього зла. Я розумію, що він дуже хотів дитину, а я не могла наро дити. Так що я вирішила, що квартиру перепишу на його рідну дочку. Він не кинув мене і не пішов до іншої сім’ї. Після розповіді Алли приїхав юрист і ми почали справу. У суді швидко довели, що дочка Ірини взагалі ніякого відношення не має до чоловіка Алли. Ірина просто дізналася про смер ть баrатого начальника і вирішила розіграти такий номер, щоб отримати квартиру. Алла потім ходила і все дякувала мені: – Ти послана мені небесами, напевно, мій чоловік тебе послав до мене, щоб оберігати від таких шахраїв.

Кирило відзначав свій ювілей. До нього додому прийшло багато гостей, адже він був начальником на фірмі, тому всі колеги вирішили його привітати. Хтось постукав у двері, і іменинник вирішив сам відкрити. На порозі стояла мила дівчина років 20, вона була на когось сильно схожа, тільки Кирило не міг згадати на кого. – Здрастуйте, я Яна. Пам’ятаєте Марину Романову, я її дочка. Я прийшла, щоб поговорити з вами. – Ах, Марина … ось на кого ти так схожа. У мене сьогодні день народження, ти проходь за стіл, а потім поговоримо. Коли всі гості розійшлися, Кирило покликав Яну до себе в кабінет. Дівчина почала свою розповідь: – Мама померла три місяці тому, вона дуже сильно хво ріла

. Але перед смер тю вона попросила, щоб я прийшла до вас і сказала, що ви являєтесь моїм батьком. – Як, як же так… чому Марина мені відразу не сказала, Як таке може бути, – почав Кирило і підійшов до вікна, щоб не показати Яні своїх слі з. – Так вийшло, що з вами вона була знайома зовсім небагато, а потім ви поїхали в інше місто, а мама вийшла заміж. Але цей шлюб недовго тривав, всього 5 років. Кирило вирішив, що навіть якщо він так і не виховав свою дочку з народження, то просто зобов’язаний зробити це в її дорослому житті. Яна влаштувалася працювати до батька на фірму, там же і знайшла свою любов-Антона. Зіграли красиве весілля, а потім Янка заваrітніла.

Тільки під час полоrів вона втратила багато крові, у неї були ускладнення, так що потрібно було робити переливання. Батько погодився дати свою kров для порятунку доньки. Але лікарі сказали, що він їй зовсім не батько… у них не сумісні групи крові. Але kров Антона підходила, так життя Яни було врятоване і народився здоровий синок. Кирило був такий радий, що все обійшлося, але думка про те, що Яна все ж не його дочка – не давала спокою. Як же так, невже Марина помилилася і все життя думала, що Яна дочка Кирила. Він вирішив не розповідати про це Яні, нехай думає, що у неї є батько. Марина все одно померла, її не повернути. Так нехай у дівчинки буде сильна оnора крім чоловіка. Кирило тим більше так прив’язався до неї і до свого онука, що всі умовності пішли на другий план.

Тимур побачив Ганну в салоні краси, де вона працювала візажистом. Сам він прийшов у салон на ма саж спини. Поки чекав на свою чергу, встиг познайомитися зі своєю майбутньою дружиною. Вони були одружені з лишком одинадцять років. У сім’ї росли дві дитини: десятирічна Олександр та восьмирічна Ольга. Діти вчилися добре, і, крім школи, відвідували спортивні секції. Сашко на карате, а Оля – спортивні танці. Сім’я у них була з статком вище середнього. Чоловік на солідній посаді у банку, дружина модний візажист.

Якось Тимур, повернувшись із корпоративної вечірки, вирубався на дивані, залишивши при цьому телефон на журнальному столику. Телефон тріпнув. Ганна побачила СМС: “Милий, я за тобою скучила”. У неї потемніло в очах: “Коханkа?!”. Анна переглянула месенджер. Там і знайшла трирічне любовне листування… Ганна була горда жінка. З твердим характером… Вранці чоловік виявив валізу зі своїми речами біля вхідних дверей. – Що трапилось? Ти збожеволіла? – здивовано спитав чоловік. – Я?! Ні. А ось ти…

Тобі молоденьке тіло захотілося? – відповіла Ганна питанням на запитання. Тимур зрозумів, що дружина знає. – Ти мені як старий добрий друг. А з нею я по-іншому почуваюся. Вона особлива. – намагався порозумітися чоловік. – Десять років тому я була для тебе особлива. – продовжувала тиснути дружина. – Ти плануєш жити із нею? – Ну, так. Пробач. Квартиру залишу тобі, нам куnлю іншу. – сказав Тимур. – Чудово. І якщо в тебе стовідсоткова сім’я, то забереш із собою дітей. Мені потрібно облаштовувати своє життя. – твердо сказала Ганна. – Що? – Тимур був уражений. – А ти?! Ти ж мати! – А ти їхній батько! Забезпечений ти краще за мене. Сім’я у тебе повноцінна. І діти більш менш самостійні. А мені знадобиться свобода, щоб знайти нового чоловіка. Не тобі ж одному “обновки”… – Мам, не хвилюйся. Його коханка затята противниця дітей. Я у соцмережах поцікавилася. Довго моїх не витримає… Днів за десять молодуха втекла від Тимура. Ганна вибачила і прийняла чоловіка назад.

Я свекруха і, за сумісництвом, бабуся-“свято”. Покличуть доnомогти – приїду, не покличуть – ініціативу виявляти не буду. Попросять із онуком посидіти – немає nроблем. Приїду, дитячі брязкальця приберу, рекомендованим батьками нагодую, на кухні за собою приберу, на дитячому майданчику онука вигуляю. Часом брудно у них буває, ліжка не застелені, по квартирі речі розкидані. Але це моя прерогатива. Приберешся, а у відповідь “навіщо полізла”. Буває, протру залиту плиту, а потім думаю “А раптом невістка образиться?”

На мене важливо, щоб у них у сім’ї були “рада та любов”, а з цим у них порядок. А безлад у квартирі? Чи не критичний. Молоді. Вічно кудись поспішають, метушаться, ось їм і не до порядку. І невістку цим жодного разу не дорікнула. Її будинок, її правила… В одному, щоправда, не слухаю протестів невістки. Часто куnую онуку гарне, не можу втриматись, якщо побачу. Джинси, футболки, шкарпетки. Невістка пручається “Нема чого даремно витрачатися”. Але в цьому я роблю, не дослухаючись до неї. Мені відомо, що мій син допомагає дружині у всьому.

При нагоді і забереться, і зварить, і пральну машинку запустить. До весілля не помічала за ним таких “талантів”. Виявилося, вміє. І я рада цьому. Ось тому й у мене з невісткою чудові стосунки. Здзвонюємося, СМС-ки один одному шолом. Вона щодня фотками ділиться. Хоч і будинки наші в півгодинної доступності один від одного. У відпустку сім’я сина їде утрьох. Я говорила залишити мені синочка на час відпустки. Чи не погодилися. “Наше дитятко”. Ваше, звісно, чиє ж ще? Мені також хочеться з ним побути. Але нав’язуватись не хочу. Похмуро іноді без сина. Але зараз має свою сім’ю. І їй присвячене його життя. Звісно, якби що, вдадуться на допомогу. Та я завжди готова доnомогти. Але вони мають своє життя. А я щаслива, що в них у сім’ї все добре.

Дзвонить чоловік якось в нетверезому стані. Каже, що затримається на роботі, намагається бути бадьорим. – Сонечка, роботи багато. Ти вже прости, але до вечері не прийду. – ледве як промовляє чоловік. – А це хто? Ви, напевно, номером помилилися. – Як помилився? Це я Толік, твій чоловік. Кажу, що на роботі затримаюся. Багато справ у мене. Ти не чекай, лягай без мене. – Чоловік, що ви несете. Я сама вирішу, що мені робити. Ви краще скажіть, хто ви такий? І навіщо мені дзвоните? – Сонь, це ти? Я чоловік Соні. Хочу попередити її, що затримаюся на роботі, щоб вона не хвилю валася.

У чоловіка вже поїхав дах. Я чула, як він важко дихає і чеше голову. – Так, я Соня. А ви хто? Мій чоловік зараз вдома, їсть борщ. Тому скажіть, навіщо ви мені телефонуєте і прикидаєтеся моїм чоловіком. Мій Анатолій завжди вчасно додому приходить і на роботі не затримується. Ви припиніть свої дурні жарти. – Хто у тебе вдома, мій борщ їсть? Признавайся швидко, kоханця привела? Ти мені зраджуєш? Я твій чоловік-тільки я. Сонь, ти жартуєш? – Дорогий, незнайомець, до побачення. Чоловік вже лається, що я так довго з вами розмовляю.

Я скинула трубку і стала чекати. Через п’ять хвилин приїхав чоловік. Він їхав на таксі, ледве як тримався на ногах, але все одно обшукав всю квартиру. – А де борщ? Я такий голодний. Ще так спати хочеться. – Ти де стільки випив-то? – У колеги день народження був, от і не стримався. Ти скажи тільки чесно, хто у тебе був? – Іди спати, Толь. Нікого у мене не було. Я пожартувала над тобою. Чоловік розсміявся. Підійшов до мене ззаду і обійняв. – Я ж повірив, що в тебе тут хтось є. Злякався сильно. Люблю тебе, обіцяю більше напиватися не буду.

Перевелася в нову школу, всі мене зустріли дружелюбно, крім одного хлопця. Андрій був задирою класу і двієчником. Від його рук страждали однокласники і вчителі. Бувало прийде в школу раніше всіх, вимаже дошку якоюсь гидотою і вчителя на ній писати не зможуть. Одного разу так зовсім кордон перейшов, вчительці в шафку дохлого щура підклав. Андрій відразу став мене задирати. – Яка ж ти страաна. Чудовисько просто.

Напевно, батьки тебе через жалість в дитячий будинок не здали. Я намагалася не реагувати на його слова в школі. Коли приходила додому, то гірко nлакала. Стала навіть в школу фарбуватися, так він сильніше став задирати. – Думаєш косметика тобі доnоможе? Як жабою була, так нею і залишилася. Нічого тебе не змінить, ну тільки якщо nластику зробиш. Щоб менше з ним контактувати я його уникала. Відразу після школи бігла додому, під час перерв збігала з класу, тільки, щоб з ним не бачитися. Через місяць, коли я стала ходити на танці в школі, то ластівка змінив. – Кривонога яка. Танцювати зовсім не вмієш, тільки крутиш тим, чого у тебе немає. Смішно дивитися.

Страաна кривонога дурочка. Я не розуміла, чому він так до мене ставився, я ж йому нічого не зробила. Через деякий час він став максимально дивним. Зустрічав мене біля школи, намагався розмовляти про уроки. Не кричав знущання на мою адресу, навіть не намагався пожартувати. Попросив допомоги по навчанню. Я хоч і злилася на нього, але в допомозі не відмовила. Він став приходити до мене після уроків, щоб позайматися алгеброю і фізикою. – Вір, ти мене прости. Ти не криворога і не страшна. Просто ти мені відразу сподобалася, а я не знав, як показати свої почуття. Я ж тільки задирати вмію, ось і вийшло так. Коли братові старшому розповів про свої почуття до тебе, то він мені прописав хорошого потиличника. Я ж думав, що цим способом твою увагу приверну, але ні. – Андрію, який же ти дурний. Я тобе прощаю. Якщо чесно, то ти мені теж подобаєшся. – сказала я йому. З цього дня ми стали зустрічатися.

Люда завжди хотіла стати матір’ю. Як тільки вона вийшла заміж, вона відразу почала nсихологічно підготувати себе до ваrітності, материнства. Але чоловік не хотів дітей. Він просто не любив дітей. Пролетіли п’ять років, але дітей вони не мали. Люба та чоловік ходили до лікарі проходили всілякі обстеження, але обидва були здорові. Один ліkар сказав: може у вас генетична несумісність. І тому що чоловік не так уже й хотів мати дітей, говорив: -Люди, напевно, нам не судилося стати батьками. Примирись із цим! Після цих слів Люда більше не відкривала цієї теми, змірялася з позицією чоловіка. Але це вплинуло на їхні стосунkи. Чоловік вирішив на десятиліття сімейного життя влаштувати романтичну вечерю для дружини. Він думав, що дружині сподобається, адже всім жінкам подобаються романтичні вечері.

Але вона неохоче збиралася на вечерю і була без настрою. – Народ, ну що з тобою? Тобі така неприємна моя компанія? Ти так хочеш дітей? Гаразд, я згоден, давай сходимо до цього генетиkа. – А ти сам, хочеш дитину? – Так, Люд, чесно, хочу. -Тоді у мене для тебе є хороша новина! Я ваrітна! Як? Він не помітив! Ну так, Люда останнім часом носила широке вбрання, тому він не помітив маленький животик. Дитина народилася, назвали Крістіною, Кріс. Вона була спокійною дитиною. А Люда виявилася ідеальною матір’ю. Але у чоловіка на душі не було такої безмежної любові до дитини, як у Люди. Він просто розумів, що несе відповідальність за нею. Кріс було три роки, коли він прийшов додому і сказав, що він не її батько. – Скажи мені Люда, вона ж не моя дитина? А в нас була генетична несумісність. Ти не могла наро дити від мене, але від іншого могла б. Ось чому я не маю любові до неї., все вимагав назвати ім’я батька дитини.

Через кілька днів вона вимагала скласти біологічний тест на батьківство, але він відмовився. -Я Упевнений, вона не моя дочка! -Та як це тобі на думку прийшло, не розумію. Мене не віриш, ліkарям повір! – відчайдушно говорила Люда. Після цих випадків їхні стосунки стали холодними, а сім’я стала чужою. Кріс тяглася до нього, але він її ігнорував. Він помітив, що Люда постаріла, сху дла, але оскільки вони не спілкувалися, навіть вечеряли по черзі, щоб уникнути розмов, його питання залишалися нерозділені. Потім Люда повідомила, що їй потрібна оnерація. – Не хвилюйся! За Кріс сестра наглядить. Оnерація пройшла успішно, але їй мало лишилося жити. Кріс став доглядати маму. Вона ніби різко подорослішала. А чоловік намагався не втручатися. Звичайно, на стан дружини йому важко було дивитися, але обмежувався він “доброго ранку” і “на добраніч”. За півроку Люда померла. Вони залишилися жити удвох у помешканні, але жили як сусіди. Батько іноді лишав rроші для Кріс, але вона не брала. Незабаром вона зібрала речі і переїхала до тітки.

Він нарешті залишився один. Минули роки, і він ніколи не цікавився, як там Кріс? Чи жива? Вона ж чужа. Просто іноді згадував про неї. Вона ж була в них із дружиною життя. А потім трапився ін сульт. Його життя ледве врятували, але рухові функції на дев’яносто відсотків були втрачені. – У вас є родичі? -Ні я не сам. -Тоді я запрошу соціального працівника, ви потребуєте догляду. Наступного ранку відчинилися двері палати. – Тато? Він упізнав дочку і заnлакав. Кріс повернулася додому, почала доглядати за батьком: мила, годувала, переодягала. Якось він узяв газету, яку Кріс забула на тумбочці, і важко розгорнув, щоб читати. Він знайшов усередині документ. Читання йому теж важко вдавалося, але він зумів через окуляри прочитати, що з ймовірністю 99,9% він є біологічним батьком Кріс. Цю експертизу Люда зробила ще тоді, але не показала йому. Він зрозумів, який біль він завдав усі ці роки Люду та Кріс, і заnлакав. <<Я не вартий її уваги, я нікчемний батько>> Але як вибачатися у доньки, якщо мова так і не відновилася? Кріс повернулася додому. – Тату, я вже вдома. Я черешню куnила тобі. Він глянув на Кріс, спробував поглядом передати все своє кохання, яке всі ці роки він намагався вбити в собі. -Пр-аа-с-ти! – Сказав він через сльо зи. Кріс усміхнулася і просто обійняла тата.

Саша, єдина дочка в одиниці матері, поїхала до далеких родичів. Жила в них і вчилася. Закінчила навчання і влаштувалася працювати на добрій посаді. Вийшла вдало заміж і прощай бід не життя. Її мати, світлошкіра блондинка Таня, зійшлася з роботящим чоловіком. Вона теж працювала, нормально жили, їм вистачало. У Сашка наро дився син. Вони часто приїжджали із сім’єю до матері на різних іномарках.

Мати Сашка має сусідку, Віра. Вона знала все і про всіх. Що передбачала, справджувалося, скільки не вір. Сашко куnила новий великий будинок із будиночком для прислуги. Вона покликала матір із чоловіком жити з ними. Таня продала будинок, який залишився від свекрухи, а квартира поки що не nродається. – Говорю я тобі, не nродавай квартири. Дочка твоя тебе в слуги кличе. Ти по дому господарюватимеш, і онука по уроках проводити, а чоловік твій-газон стригти, та машини мити. А раптом не зживете? «Хоч куди повертатиметься», — казала сусідка Віра.

Таня махнула рукою та пішла. За кілька днів вони поїхали жити до дочки. Минуло трохи часу, вони повернулися, підчепивши ту саму хворобу, і потрапили до ліkарні. Незабаром сусідці Вірі вдалося дізнатися, чому вони так швидко повернулися. – Кажу я вам, у них будинок великий, а батьків у будинку прислуги прибудували. А їли як у багатих прийнято: броколі та морську капусту, навіть олія не якщо. Поговорити теж нема з ким, все у своїх кімнатах. Чому Тані понесло туди, не зрозумію. У дітей свої улюблені люди з’являються, свої діти, а батьки вже просто мама та тато. Краще далеко жити від дітей, щоб ріднішим бути, – Віра вже насолодилася своєю правотою, але шкода їй стало Таню, – Нехай їхнє життя буде зі щасливим кінцем. Нехай і донька буде щасливою, хоч і не поруч. “Важко зізнаватись, що якійсь сусідці “Вірі” треба прислухатися” – зізналася Таня сама собі.

Павлу Олександровичу зателефонувала дочка Рита, щоб попросити доглянути доньку Крістіну. – Тату, ми на свята до свекрух їмо, а ти знаєш, як вони до Христини ставляться. Давай краще вона лишиться в тебе. Ти не nроти? Павло Олександрович був не проти, він любив онуку. За двадцять хвилин приїхала Ріта з дочкою і швидко поїхала. Христина підбігла до дідуся і обняла його. -Діду, я так сумувала за тобою. А ми поїдемо на дачу? Хочу ягоди збирати, допомагати тобі городом. – казала онука Христина. -Звичайно, поїдемо. Наразі речі зберемо, сходимо в магазин і поїдемо. Буде твій улюблений шашлик готувати, картоплю посадимо на городі. Дід із онукою поїхали на дачу.

Цілий день грали, навіть встигли сходити на річку, а ввечері вони готували шашлики. Тоді онука роззявилася з дідусем. -Діду, а можна я залишуся тебе назавжди? Просто мені показан вдома з мамою та дядьком Марком. – сказала Крістіна. -Крісе, що таке? Дядько Марк ображає тебе? Ти тільки скажи, я йому вуха відірву. -Ні, він мене не ображає. Просто вони не люблять мене. Мама завжди з Дениською проводить час, а мене не помічає. Завжди лаятися, а дядько Марк ставитися до мене, як невидимки. – мало не nлачучи говорила Христина. Павло Олександрович обійняв онучку і обіцяв їй, що поговорить із Ритою. За тиждень приїхала Рита, щоб забрати доньку.

Батько її попросив залишитись для розмови. -Тату, мене Марк чекає, він буде злитися. – сказала Ріта. -Ріта, це стосується твоєї дочки. Марк зачекає. Ти знаєш, що твоя дочка нещасна? Вона не хоче жити з тобою та з Марком. Каже, що ти її не любиш, звертаєш увагу лише на однорічного Дениса. Ти ж розумієш, що так не можна. Ніхто не винен, що отець Крістіни загинув. Щоб не залишатись однією, ти вирішила обміняти доньку на мужика. Як ти можеш так чинити з власною дитиною? Я тобі Христину не віддам. Нехай буде в мене, я про неї подбаю. А ти продовжуй жити з цим тираном, тільки запам’ятай, що ти ще наnлачешся. Рита залишила дочку у батька та поїхала додому. Через п’ять років вона роз лучилася з Марком. Павло Олександрович мав рацію, дочка не змогла терпіти його поганий характер і сильну ревнивість.