News 382 Media

У мене є сводна сестра Олена. Ми з нею зовсім не схожі і це не дивно. Від мами ми взяли зовнішність, а от характер від батьків. І я просто терпіти не можу те, як сестра себе поводить. Ще з дитинства я взяла собі на замітку, що допомагати Олені- собі дорожче. Краще взагалі не мати з нею ніяких спільних справ. В дитинстві, якщо вона підійшла до мене, щоб я допомогла їй із завданням або вирішила задачку, то через півгодини вона вже лежала на підлозі і нила, що я не виконую все її домашнє завдання за неї. Зараз Олена заміжня і народила дочку. Чоловік у неї працює вахтовим методом, вдома буває тільки тиждень в місяць.

Він відправляє їй зарплату, а Олена витрачає всі гроші за 10 днів. Вона любить розкіш. Їй подобається купувати в дорогих магазинах красну рибу і ікру, вона їсть тільки мраморну яловичину, може купити дорогущі екзотичні фрукти. Часто замовляє доставку їжі з ресторанів. Це я вже не говорю про її вічні заходи в магазин за новими кофточками і в салони краси з вічними процедурами по омолодженню. Все це виходить в копійку. А потім в останній тиждень до зарплати чоловіка Олена ходить і голодує. Дитина у неї тільки макаронами харчується. Так же теж не можна, адже може же доросла людина самостійно про свої фінанси подбати. Але у Олени так не виходить.

Вона зрозуміла, що якщо гроші заканчуються, то в будь-який момент можна попросити ще у мами або у мене. Але я стала зауважувати, що Олена свої борги віддавати не збирається. Тому я перестала давати гроші на її розкішне життя. І заборонила мамі давати Олені гроші, що та витрачала їх на вітер. Все же мама пенсіонерка, а не мільйонер. Олена, звісно, образилася. Але нехай свої образи та гроші обговорює зі своїм чоловіком, тому що від неї відвернулись навіть її подруги, все по тій же причині.

Кожна людина мріє, щоб її діти народилися та виросли здоровими, міцними, розумними. Артур покликав мене заміж за півроку після знайомства. Він у мене високий, стрункий, гарний. Вихованням і ввічливістю теж не обділений. Я, до речі, теж симпатична та господарська. Мама навіть розплакалася від щастя, коли я повідомила про пропозицію Артура. Ні під час залицянь, ні під час підготовки до урочистостей ми жодного разу не сварилися. Завжди знаходили спільну думку. Пишного весілля не плануємо. Скромного бенкету, на п’ятдесят гостей буде достатньо. Визначились із рестораном, внесли передоплату у сто тисяч. У мене своя однокімнатна квартира, у нього своя двокімнатна квартира. Ми вирішили, що будемо жити в моїй квартирі,

а його житло здавати. А коли будемо готові народити дитину, то переїдемо жити у двійку, а моє житло здамо. І ось, коли до весілля залишався тиждень, Артур мені сказав: — Ти маєш знати, у мене в роду були люди з душевними відхиленнями. Є така теорія, що ці хвороби передаються у спадок. — І ти лише зараз вирішив сказати мені про це? — Я побоювався, що ти дуже переживатимеш. — Ти думаєш, що тепер я не переживатиму?! … Я не можу прийти до тями від такого удару. Зачинилася у своїй квартирі. І плачу. Від страху. Від побоювання за здоров’я моїх дітей.

Що мені робити?! Виходити заміж і народжувати дитину, сподіваючись на «може пронесе»? А якщо не пронесе? Приречити і себе, і свою дитину на вічні муки? Виходити заміж, але при цьому не народжувати? Це не та сім’я, про яку я мріяла. Скасувати весілля? Але як пояснити гостям, а головне мамі причину скасування? Розповісти правду? Ні. Це особисте. Про це не можна говорити. Артур уже п’ять днів сидить біля мого під’їзду. З ранку до пізньої ночі. Чекає на моє рішення…

Я познайомилася з Маратом на одному бізнес-зборі. Там було зібрано всіх найкращих провідних бізнесменів міста, а я потрапила тому, що подруга з собою покликала. Марат був найкрасивішим із усіх присутніх. Я навіть уявити не могла, що він зверне на мене увагу. Високий брюнет із зеленими очима, так ще щось розумне розповідав мені про стратегії та ринок. Я слухала його, половину не розуміла, але вдавала, що все знаю. А потім він запросив мене на побачення.

Подруга сказала, що навіть роздумувати не треба, одразу погоджуватися треба, адже він один із успішних бізнесменів нашого міста. Так ми зустрічалися близько півроку, а потім Марат зробив мені пропозицію. Я повірити не могла, що в моєму житті все складається як у казці. Щодня Марат робив мені якісь сюрпризи, то новий ресторан зводить, то величезний букет подарує. Я розуміла, що скоро може початися побут і така казка буде не завжди, але поки що просто насолоджувалася моментом. А далі у мене почалося навчання у салоні краси.

Так співпало, що Марат зробив багато великих угод, у результаті йому було покладено відпустку. Але я не могла поїхати з ним, у мене були іспити у салоні краси. Тоді Марат поїхав без мене, але дзвонив щодня, кликав до себе, казав, що нудьгує. Згодом дзвінки припинилися. Чотири дні від нього не було звісток, а я закінчила всі свої іспити, хотіла приїхати до чоловіка. Але Марат повідомив, що відпустка закінчилася, і він повертається додому.

Я вирішила зробити йому сюрприз. Покликала всіх наших друзів, накрила стіл. Коли Марат був біля дверей, ми всі сховалися, щоб його здивувати. Але вийшло, навпаки, він здивував нас першим. Марат стояв разом із якоюсь дівчиною. Сказав, що вона вагітна від нього, а він уже давно любить цю блондинку. Як вибачення залишив мені квартиру… Минуло 4 роки, ця дівчина беремена вже другою дитиною. А я досі не можу в собі відпустити Марата.

Мама дуже сильно образилася на мене із чоловіком. Бажаєте дізнатися причину? Ми відмовилися купувати їй машину! Чи бачите, ми не мільйонери, і жодних рахунків у швейцарських банках у нас немає. А брати кредит у цей час – просто абсурд: у нас у самих іпотека. Натякати на машину мама стала близько 5 років тому. Батьки чоловіка купили собі новий автомобіль, от і мамі захотілося: -Я завжди про машину мріяла! Але куди мені, з моєю зарплатою — щоразу зітхала мама. Але ж машина свекрів теж не з неба впала. Вони кілька років збирали на неї, працювали з ранку до ночі,

продали стару, додали грошей і купили – самі, без нашої допомоги. Більше того, тоді у мами навіть прав не було. Але вона швидко вирішила це питання: записалася в автошколу, отримала права і стала годинами сидіти на сайтах купівлі-продажу машин. З того дня вона мало не щодня скидала мені варіанти, які їй сподобалися. Сказати, що я була здивована, нічого не сказати: обрані нею машини коштували досить-таки недешево. -Та краще відразу нормальну брати, ніж потім з мотлохом возитися — пояснювала вона свій вибір.

Зараз у нас іпотека, доньці 5 років, ходить до садка, наступного року – до школи. Жодних заощаджень у нас немає, живемо від зарплати до зарплати. Я все це прямо сказала мамі, пояснила ситуацію: якщо потрібна їй така машина, хай сама бере кредит. -Як я зі своєї пенсії платитимуть? — обурилася вона і грюкнула дверима. Нині відіграється на онучці. Не дзвонить, не заходить, не цікавиться. Найбільше шкода нашій онуці: вона так хоче до бабусі, а пояснити їй усе я поки що не можу.

Останнім часом наша сім’я через всі відомі події зіткнулася з дуже важкою фінансовою ситуацією. Фірма, де працював мій чоловік, збанкрутувала. Нині він заробляє гроші на випадкових підробітках, але заробляє мало та нестабільно. У нас у сім’ї росте двоє дітей, старший син навчається в університеті. Ситуація настільки плачевна, що змушені заощаджувати на їжі.

Син вимушено також знайшов роботу, щоб оплачувати навчання і трохи допомагати нам. Мама моя вже п’ять років на заробітках у Португалії. Живе вона там у сестри та живе добре. Ми часто розмовляємо телефоном. Вона добре знає, як ми зараз живемо. Раніше мені й на думку не спадало просити в неї матеріальної допомоги,

бо ми самі справлялися. Але зараз бувають дні, коли ми маємо порожній холодильник. Спочатку я натякала мамі допомогти нам трохи грошима, але вона вперто не розуміла натяків. Довелося попросити прямо. Її відповідь мене вразила. Вона сказала, що не дасть нам грошей, бо знає, що нам нема чим повернути. І це рідна мати! Я не могла повірити своїм вухам!

Поглянувши на годинник, Іра схопилася з ліжка і поспішно збиралася. Вона запізнювалася на дуже важливу співбесіду в офісі. І все через нещасний будильник, який чомусь не спрацював. Дівчина швидко одяглася та викликала таксі. Коли машина зупинилася біля під’їзду, вона швидко в неї застрибнула. -А у вас хороший сервіз, швидко приїхали!

Водій якось дивно на неї подивився. -А Ви мабуть дуже спізнюєтеся. -З чого ви взяли? -Ви око лише одне нафарбували. Іра розгубилася. -Чорт, ви маєте рацію! -Я тоді по дворах поїду, щоби довезти вас вчасно. Хлопець привітно посміхнувся. Він справді довіз її вчасно. Щоправда, брати гроші чомусь відмовився, сказав, що подарунок від компанії. А ще візитівку свою дав на прощання.

Візитівку вона спромоглася розглянути лише ввечері, коли звільнилася від справ. Тут вона і розгубилася, виявилося, що хлопець не був таксистом, на візитівці було написано «директор будівельної фірми». Дівчина сильно почервоніла. Вона посоромилася зателефонувати йому і вибачитися. Але він сам якось приїхав до офісу і чекав на неї після роботи. -Ви мені не передзвонили, тому я вирішив сам вас відвідати. До речі, вам не потрібен випадково таксист? Із задоволенням довезу вас додому.

Я вийшла заміж років сім тому. З чоловіком у нас все чудово. Відносини гармонійні. Одна в нас проблема — ми не можемо дитину зачати. Дивність у тому, що жодних проблем із фертильністю у нас із чоловіком немає. Ми пройшли дуже багато обстежень у різних клініках, але за всіма результатами ми абсолютно здорові. Звичайно, ця ситуація нас із чоловіком сильно зачіпала, хоча ми й намагалися зберігати позитив і сподіваємось на краще.

Якось я проходила в підземному переході, як мене схопила чиясь зморщена, але не за віком чіпка рука. Я від страху випустила пакет із рук. З темряви на мене дивилися два темні, блискучі ока. -Прокляття на тобі, дитину народити не можеш. Розплата це за всі відібрані, безневинні життя рукою твоєї матері. Притули у себе невинну душу, якщо хочеш свого народити. Від страху в мене по спині мурашки побігли. Я заціпеніла. Тим часом жінка випустила мою руку з полону своїх пальців і швидко пішла. Кілька днів слова її луною лунали у мене в голові. Я розуміла, про що мова. Моя мама працювала гінекологом і через свою професію допомагала жінкам позбутися дітей.

Я взагалі в містику не вірю, але ситуація змушувала прислухатися до слів тієї жінки. Але що означає дати притулок у себе невинній душі? Усиновити дитину? Зрозуміти я цього не могла. Але наважилася ризикнути. Вмовити чоловіка було не просто, але ми взяли хлопчика. Дивно, але за три місяці я завагітніла. Стільки сліз радощів було! Наша заповітна мрія здійснилася!

Була у нас у селі одна жінка 70 років. Я не хочу назвати її бабусею, адже вона сама просила називати її просто Сашею, а не бабою Сашею. Сашу любили всі на нашій вулиці та за її межами. Не було такої людини, яка знала і не любила Сашу, адже вона була по-справжньому з тих, хто однією своєю появою робив день сонячнішим і добрішим. В один період Саша стала виглядати свіжішою і молодшою. Вона стала одягатися по-іншому, і, ясна річ, усі подумали, що у Саші з’явився чоловік. Вона нікому особливо нічого не говорила, сумніви навіювали також самовільні риси характеру Саші.

Вона не була з тих жінок, хто міг днями безперервно няньчитися з чоловіком. Одного разу Саша стала підтверджувати сумніви односельців, але хто той щасливчик – вона не казала. Особливо цікаві жінки з села кілька разів помічали чоловіка біля Саші, коли темніє і стає складно розрізняти обличчя. Коли всі довідалися, з ким зустрічається Саша, ахнули! То був п’яниця, Влад. По-перше, він був невиліковним алкоголіком, а по-друге, йому було 50. Коли Влад почав одягатися чистіше і перестав випивати, всі зрозуміли: це те, що класики називають чистою, щирою любов’ю.

Невдовзі Саша та Влад одружилися. Саша була в гарному білому сарафані з фатою на голові, а Влад одягнув чорний костюм, який йому подарував сусід з нагоди такого чудового свята. Пара прожила разом 12 років. Згодом Влада не стало. Довгі роки поганих звичок та слабке серце зробили своє. Саша прожила без чоловіка 2 роки. За ці два роки вона стала бабусею Олександрою. Начебто за два роки постаріла більше, ніж за 70 років.

Нещодавно мій Стьопа одружився, але свою невістку я до кінця так і не впізнала. Тільки знаю, що її звуть Катя, працює менеджером. І все, ми особливо не спілкуємося, хоча і не сварилися. На вихідних мені потрібно було собаку до ветеринара відвезти, я її кожен сезон показую про всяк випадок. Одній мені з собакою в лікарні не впоратися, тому я попросила допомогти Стьопу.

Він, звичайно ж, приїхав. Вся поїздка у нас зайняла не більше години. І за цей час Катя подзвонила йому рази 3-4. При тому, вона точно знала, що Стьопа зі мною, а не гуляє незрозуміло де. Я запросила сина на вечерю, але він відмовився. Сказав мені: — Мам, вибач. Ну ти бачиш, що там з Катею діється, вже стільки разів подзвонила. (Al/KQ)

Я не розумію Катю, вона сильно контролює мого сина, вказує йому, що потрібно робити. Постійно надзвонює Стьопі, може просто йому не довіряє, раз не вірить його словами і постійно вимагає фотозвіт. Як я зрозуміла за словами Стьопи, сама Катя зі своєю матір’ю особливо не спілкується. Мати народила її дуже рано, так що зараз вона ще молода, працює директором в якійсь фірмі.

Вони зідзвонюються тільки за потребою. Тому зараз, коли Стьопа намагається подзвонити мені, то Катя його підколює: — Матінці своїй знову дзвониш і дня без неї не можеш. Іноді Стьопа не говорить Каті, що їде до мене, таке відчуття, що вона реально ревнує чоловіка до власної матері. Прикидається Стьопа, що він нібито на роботі, поки у мене в гостях. Не знаю, як довго може протриматися такий шлюб, тому що нерви у мого сина не залізні.

Свого часу я одружилася з митником, і, як усі знають, був ризик, що його можуть відправити в інший край країни по роботі. Але такого ризику спочатку не спостерігалося, я спокійно вийшла заміж, і мої батьки теж були не проти, тому що мій чоловік їм сподобався ще з перших хвилин їхнього знайомства. Незабаром я завагітніла, і ми всі були дуже щасливі і сильно чекали онука, особливо моя мама. Я була на восьмому місяці вагітності, коли ми довідалися, що мого чоловіка відсилають до іншого краю країни. Він не міг не поїхати, тому що це його робота і він сам нас повністю забезпечує. Ми домовилися, що спочатку переїде він, щоб розпочати свою роботу, а я через пару місяців після того, як народжу синочка, переїду до нього.

Ми обидва погоджувалися з нашим рішенням, але не моя мама. Вона погрожувала, що не простить мене, якщо я розлучу її зі своїм онуком, адже вона так довго і з нетерпінням на нього чекала. Але не можу ж я дитину залишити без батька, щоб вона зростала з бабусею? Тим більше, і чоловік мій точно буде проти такої ідеї. Але мою маму це не зупиняє цє, щоб ображатись на мене і припинити все спілкування. Після того, як я переїхала до чоловіка з дитиною, вона ніколи не відповіла на дзвінок, жодного разу не передзвонила і навіть не написала повідомлення.

Минуло вже кілька місяців, а вона все ще сердиться на мене, не думаючи, що мені зараз потрібна підтримка, бо я одна з дитиною у новому місті, а чоловік часто на роботі. Останнім часом вона надсилає мені сигнали примирення, але тільки через батька. Дзвонить мені батько кожен день і каже: «Ну помирись ти вже з мамою, подзвони їй», на що я відповідаю, що я багато разів їй дзвонила і не отримала жодного зворотного дзвінка, і якщо вона хоче миру, то нехай сама дзвонить . Чи не правильно я вчинила? Чому після всього, що було, знову перший крок маю робити я?