News 382 Media

Ми із сестрою, Сашкою, вибрали собі різні долі: я вийшла за нашого сільського хлопця, сестра – за міського. Я залишилася жити у рідному селі, а сестра переїхала до міста. Ми з моїм чоловіком, Аркадієм, влаштували свято та запросили до себе Сашку з Дмитром. Стіл аж ломився від кількості їжі. Я наготувала все, та більше. Навіть Сашкиних улюблених булочок із родзинками спекла. Словом сказати, все пройшло на найвищому рівні. Дмитро і мій Аркадій потоваришували, гуляли на славу. Перед виходом Дмитро сказав: – Ну що, чекаємо візит у відповідь! Справи склалися так, що мені потрібно було терміново поїхати до міста, а Аркаша був у відрядженні. Я зателефонувала Сашці і сказала, що так – так, у мене є справи в місті, і я не знаю, де можна зупинитися, і прошу дати мені місце в своєму будинку на одну ніч.

Сашко сказала, що не бачить у цьому жодних nроблем. Ви уявити не можете, якою щасливою я збиралася до міста. – Дякую, люба, – сказала я, – мені потрібно сходити до стоматолога у вас, а потім ще по ринку схожу і приїду до вас. – Чекатимемо, скажи, як приїдеш. – Думаю, буду у вас близько 8. Я твоїх улюблених булочок тобі принесу. До чаю буде саме те. Так, чого там, я і Дмитру подарунки приготувала. Сестра посміялася і поклала слухавку. Я рахувала дні до зустрічі з ними. Ах, так, зятю я несла соління. Йому вони дуже сподобалися. Він сказав, що у місті таких немає.

Так ось, зібрала дрібнички, дісталася абияк до міста, змінивши 3 автобуси. Всю дорогу я мріяла про момент, коли зять повезе мене своєю іномаркою до вокзалу. Ага, я ж тоді не знала, що зі мною станеться. Зазначу, що до сестри я приїхала рівно о восьмій з 7 пакетами. Ще з двору я побачила, що їхнє світло горить. Якимось чудовим чином запхала всі речі в під’їзд і піднялася на 3 поверх. Постукалася, у відповідь нічого. Дзвоню сестрі – не відповідає, пишу – те саме. Посиділа я перед дверима на сходах, потім лишила речі і спустилася у двір. Думаю, подивлюся хоч вікно відчинене, почують мене. Спустилася, дивлюся – світло погасло. Я знову піднялася на їхній поверх вже сумною.

Невже сестра забула про мене… Присіла знову на сходи і не помітила, як заснула і прокинулася вже після 12-ти від холоду. У під’їзді мені було страաно. Я зібрала свої речі, спустилася, а там лавочка стояла перед сусідньою парадною. Там я й заснула. Вранці мене розбудив двірник. Поки я йому намагалася пояснити, як усе вийшло, побачила, як Дмитро та Сашко вийшли з під’їзду, сіли у свою машину та поїхали. За годину я була на вокзалі. Мені зателефонувала Сашко. – Сестричка, привіт, ти де? – Запитала вона. – Та я, Сашко, вже на вокзалі. – Ах, пробач мені. Вчора мені було поռано, о 9-й ми викликали швидку. Почалася така метушня, ми всю ніч не спали… Пробач нас, га? Я нічого не сказала. Мені було неприємно з нею спілкуватися. Та й Аркадій, гадаю, не повинен знати про це, а то, що він подумає про мою сестру. Вона так сильно мене любить, що залишила мене на вулиці вночі, а вранці збрехала?

Сьогодні наша сім’я збирається повним складом. Наш син Сашко приїжджає із Німеччини. Вже 5 років як закінчив університет та поїхав туди у справах. Він має власну справу. Він приїжджав не так. У нього з’явилася наречена, яку він хотів познайомити з нами. До нас також приїхала наша донька Олена та її чоловіком Юра та двома прекрасними дітьми. З ними Сергій постійно грав, а діти й не підозрювали, що Сергій їм не рідний дід.

Після сме рті мого колишнього чоловіка Петі, я ростила Олену та Сашу одна. Потім я зустріла Сергія і все закрутилося. Сашко прийняв Сергію відразу і останнім часом вони стали настільки близькими, що Сашко навіть його батьком називав, що мене завжди смішило. З Оленою все склалося не відразу, але це вже було давно в минулому. За всі минулі роки спільного життя я ніколи пошkодувала, що знову зійшлася із Сергієм. Були сварkи, звісно. Але в кого їх немає. Загалом усе стало на свої місця. Вечір вийшов відмінний, ми познайомилися з нашою нареченою Ельзою.

Вона була наполовину німкеня, але її виховала її мама, яка була з Пітера. Вона виявилася дуже милою і нам із Сергієм дуже сподобалася. Вони вже запланували весілля за півроку. Надвечір до нас підійшла Олена. Вона помітила наші обручки. -Ну Що, молодята? Вас можна привітати? -Так, ми вирішили, що вже час! – відповіла я. Ми вирішили, що вже давно живемо разом і настав час усе оформити, але розповісти про це всім не хотіли. Олена зрозуміла це і тому вона привітала нас, коли ми були самі. Сімейний вечір, треба сказати, вдався, і ми пішли спати. Сергій обійняв мене міцно за талію і сказав: – Я щось передумав спати! Може подуріти, а?

Сьогоднішній день був дуже важkим. Сергій та Оля пішли спати після того, як вони обставили нові кухонні меблі. Оля не могла заснути, крутилася то в один бік, то в інший. Сергій весь день працював і дуже втомився, але Оля не давала заснути. -Що з тобою не так? -Серьож, я хочу цілуватися. Пам’ятаєш, коли ми були молодими і цілувалися доти, доки губи заболять? Я також хочу. -Ти що, зовсім чи що? Збожеволіла, чи що? Давай поспи. – Ну Серьож… -Спи говорю, я дуже втомився. Оля трохи образилася, але змирилася. Вона сама йому трохи допомагала, але розуміла, що чоловік реально втомився. Наступного ранку все було, як завжди, ніби нічого й не було. Дружина приготувала сніданок та проводила чоловіка на роботу. Сергій повернувся з роботи о 8-й. Оля раптом помітила, що має хво рий вигляд.

Вона помацала його чоло і відчула сильний жар. -Сергій, у тебе сильний жар! Оля поміряла темnературу і виявилося, що у чоловіка 39 з лишком. Вона одразу поклала його в ліжко, дала ліkи та зателефонувала ліkарю. Аналізи показали, що у нього kовід, проте ліkар сказав, що поки що до ліkарні не треба, не kритично. Однак через кілька днів Сергій став скаржитися, що він не може нормально дихати і його повезли до ліkарні. Оля сильно переживала за чоловіка, але в неї поки що нічого не було. Легкий кашель і тільки. Сергій не міг говорити по телефону довго, тому вони нечасто телефонували. Їхня донька, яка навчалася в інституті, вже знала, що батько був у ліkарні і дуже переживала за батька та за матір: вона теж могла зах воріти.

Через тиждень Олі став поrано, але вона нікому не говорила. Думала пройде само. Якось донька хотіла не змогла додзвонитися матері. Все kинула і наважилася прийти подивитися, як мама. Коли вона зайшла до будинку, то побачила, що матері вже дуже поrано. Лікарі прийшли. Вони сказали, що вона не виживе. За кілька днів Олі вже не стало. Вони не стали говорити Сергієві, бо лікар жорстко заборонив. Коли Серьожу вже виписали, він попросив телефон у медс естри. Він одразу зателефонував дружині. Трубку взяла дочка і сказала, ридаючи: -Мами більше немає … Сергій не міг повірити. Але ж було добре. Донька все розповіла. Олю вже nоховали. Сергій довго не міг прийти до тями. Аж раптом він згадав ту ніч, коли дружина захотіла цілуватися. Якби він міг повернути час назад.

Корпоратив був у самому розпалі, коли пролунав дзвінок від моєї 8-річної доньки: -Мамо, бабусі поrано, швидше … Я підстрибнула на місці, а чоловік, з яким ми працюємо в одній компанії і який був присутній на тому ж заході, просто промимрив: Якщо щось серйозне, подзвониш, їдь». На подальші з’ясування стосунків не залишалося часу.

Я мчала на таксі, одночасно викликала швидkу доnомогу. Ліkарі приїхали вчасно. Сказали, що у мами різко підстрибнув тиск. Лікар ввів їй внутрішньовенно ліkи – і мама заснула. Ми з донькою лягли поряд, а наступного ранку поїхали назад додому. Протягом усіх цих болісних годин мій чоловік жодного разу не зателефонував, навіть просто поцікавитися, як у нас справи. Він був у квартирі, як ні в чому не бувало. Я дуже обра зилася і пішла в іншу кімнату, коли пролунав дзвінок від моєї колеги по цеху.

– Де твій чоловік? – Як де? Вдома! -Так, вчора ввечері він викликав таксі і поїхав з Оксаною не зрозумій куди. Молода співробітниця була на 10 років молодша за мого чоловіка. Звичайно, новина ця мало не збила мене з ніг. Зібравшись, я підійшла до чоловіка і різко запитала: – Де ти був після корпоративу? – Я сам хотів тобі розповісти. Але ти прийшла і не говориш.

– Давай, слухаю… – Оксані було поrано. Перепила, буває. Я відвіз її до неї додому. -Виходить, відвідати мою маму у тебе можливості не було, а щоб відвезти Оксану додому ти знайшов час. – Я їй просто доnоміг. З рук до рук передав батькам. Не віриш, можеш у них уточнити подробиці. Після цієї розмови я довго не могла прийти до тями. Чоловік виставляв себе героєм, а я вважала його звичайним егоїстом. Не знаю тепер, як ставитися до нього? Чи варто зберігати стосунkи з такою людиною?

Ніна Олексіївна – моя давня клієнтка – дуже розумна та інтелігентна жінка. Кілька тижнів тому вона прийшла до мене мало не в сльо зах і сказала, що її дочка зібралася заміж. Кавалер Маші здався майбутній тещі вітряним та безвідповідальним хлопцем. Але переконати доньку було вже неможливо. Вона попросила у мене поради і я, звичайно ж, доnомогла. Сказала їм купити путівки на чотирьох і поїхати за кордон. Адже відпочинок – найкращий спосіб побачити людину з усіх боків. Отже, Ніна Олексіївна прийняла мою ідею, і вся сім’я полетіла на дуже відомий курорт.

Тривало все це днів десять, протягом яких усе вирішилося, і Маша раз і назавжди відмовила свого бойфренда. Як же так сталося? Так ось: заселилися в готель, і кавалер одразу виявив свою норовливість. Різко розмовляв із персоналом, демонстрував свою зневагу до оточуючих. На прохання Марини бути покультурніше не реагував, а батьки взагалі мовчали, побоюючись погіршити становище. Усі сnлатив батько нареченої. Снідали вони втрьох – кавалер спав до обіду.

Надвечір він уже був добряче під градусом. Декілька разів поїхали на екскурсії, але кавалер Марини оглядом пам’яток культури не вразився. А ще за кілька днів взагалі пішов відпочивати із незнайомою компанією. Ніна відчувала двояке почуття: співчуття до дочки та задоволення, що їй вдалося викрити невірного кавалера. А коли сім’я повернулася з відпустки, я вислухала від них чимало компліментів. Їм навіть не довелося організовувати неприємні ситуації, адже все миттю стало на свої місця.

За останній рік мої стосунки із 15-річним сином погіршилися до краю. Що з нього взяти? Підліток … хоче все спробувати, дізнатися про все. Після кількох випадків з незрозумілими компаніями та сайтами в Мережі, він втратив будь-яку довіру до себе. Син займався змішаними єдиноборствами. Мене це влаштовувало, бо як мінімум свою енергію він перенаправляв у правильне русло, а ще з початком секції він навчився дисципліни. Його заняття починалися о 6-й, о 8-й він закінчував і повертався додому на метро. Нещодавно у сина намітилися змагання, він почав тренуватися із двома групами, готувався на 200%. Тобто зараз він повертався додому вже о 10. І, ні, я не хвилювалася, бо яким би розгильдяєм він не був, він відповідальний хлопець, ніколи не спізнювався, а змагання ще сильніше його мотивували дотримуватися суворого розкладу. Якось син увірвався додому. Це слово підходить як ніколи. Він саме увірвався. Куртка була обдерта, одна лямка рюкзака висіла на нитці.

Так він приходив додому не вперше. Двічі він уже потрапляв у бійки. Я сподівалася, що він змінився, що він подорослішав, але на жаль. Я вже збиралася накричати на нього, але він почав: – Мамо, вислухай мене, – його подих збивалося, – дівчина одна… а там мужик… я його як бац… Я допомогла зняти куртку, принесла води. Він перевів подих і почав розповідати. Коли син виходив із метро, він почув крик дівчини, точніше сказати, писк. Син побіг у бік дивного звуку. Писки долинали з під’їзду занедбаного будинку. Син, мабуть, відчув себе героєм фільму в цей момент. Далі почалася справжня метушня. Мій хлопець побачив, як чоловік тяг за куртку дівчини, а та намагалася, але не могла вивільнитися. Мій синок ударом з ноги влетів у чоловіка. Слава Богу, той виявився напідпитку і слабким. Син його швидко уклав, а дівчина, користуючись нагодою, втекла. Що сталося з його опонентом, син не знав. Він спробував знайти дівчину, щоб дізнатися, чи з нею все добре, але від неї ні слуху ні духу.

Я не повірила одразу, зізнаюся чесно, але й не накричала на сина. Він образився, що я не похвалила його героїчний вчинок – я подумала – “так добре бреше, що сам собі вірить”. Через два дні до нас постукала дівчина років 20. Вона була з мамою. Вони прийшли подякувати мені за такого сміливого та доброго чоловіка. Я не відразу зрозуміла, але йшлося про мого сина. Наші гості запропонували йому кругленьку суму як подяку, адже син поставив під загрозу своє життя та здоров’я заради порятунку незнайомої людини. Мій відмовився від грошей і хитро глянув на мене. Коли ми залишилися самі, я вибачилася перед ним. Мені було дуже соромно. Тепер дивлюся на сина зовсім іншими очима. Виявляється, під одним дахом зі мною живе справжнісінький герой, а я його звинувачувала у брехні. Після цього я почала по-іншому ставитися до сина. У всьому я питаю його думки, адже вже вважаю його справжнім дорослим чоловіком.

Минулого року якраз перед Новим роком я побачила в газеті оголошення: самотній чоловік років 63 шукав собі супутницю на 31 грудня, бажано старше 60 років. Під оголошенням був номер телефону. Я, не замислюючись, набрала його, але зателефонувати не вистачило сміливості. Я підходила за віком, але в мене сама набиралася компанія на вечір 31; мені просто було цікаво дізнатися, чи вийшло що у старого. 2 дні я крутилася навколо газети, як муха, але на третій день не стрималася і зателефонувала за номером, який знала вже напам’ять. – Здрастуйте, я дзвоню за оголошенням, – сказала я ніяково, а на іншому кінці чулося веселе хихикання. – Ви вибачте, що я сміюся, – відповів чоловік, – не очікував, що стільки людей зателефонує. – У мене, на жаль, вже є плани на 31, але мені дуже цікаво, в якому я десятку за рахунком тих, хто цікавиться? – Я вже збився. Мені дзвонять дівчата та жінки від 20 до 70 років. Близько 25-30 точно є. От тільки-но, що мені з цим робити.

У мене навіть місця вдома стільки немає. За голосом чоловік здався добрим спокійним. Я вже азартно хотіла дізнатися, як розвиватиметься ця історія далі. – Хочете пораду від однолітки? – Сказала я. – А то, подруго. – Запросіть до себе 5 жінок старших 60, строго за оголошенням. Прийдуть, я думаю, 2 чи 3 з них. Ви класно проведете час, а потім зможете вибрати одну, хто буде ближче до серця. – Мабуть, я так і вчиню, гарна ідея. Велике спасибі. – мило відповів мій новий знайомий. – Але пообіцяйте розповісти мені потім, як усе минулося. Це мій номер. – Обіцяю, – сказав він, і ми попрощалися. Зізнаюся, 1 січня я вже чекала на дзвінок від незнайомця. Він зателефонував мені 2 числа. – Здрастуйте, це ж ви дали мені пораду щодо організації свята? – Запитав вже знайомий голос у телефоні. – Я, я. Ну що, розказуйте, вийшло? – Знаєте, все пройшло чудово. До мене прийшло 3 жінок. Ми балакали, веселилися. Потім до нас приєдналися ще дві подруги однієї з жінок.

Коли було вже пізно, я провів усіх до будинків. Такого Нового року в мене ніколи не було, але ні з ким нічого не вийшло, – сказав він з якимось невловимим жалем у голосі, дякую вам. Не встигла я запитати, за що, як він повісив слухавку. Після цього ми забули одне про одного. Восени мені зателефонував знайомий номер. – Алло, привіт. Я не знаю чому, але думаю, ви повинні знати про це. У березні я поїхав до оздоровчого санаторію. Там я познайомилася з Аріною. Їй 59. Ми живемо разом. Так, ще не розписалися, але я наполягаю на цьому. Я сказала, що я дуже рада за них. Дивно, але на душі стало тепло, коли я дізналася, що дід знайшов своє кохання. Адже без кохання життя втрачає будь-які фарби у будь-якому віці.

Цій історії вже 20 років. Дівчина Діана, тільки-но закінчила школу, збиралася їхати вступати до інституту в місто. Мати все життя оберігала дівчинку, лякала труднощами життя. У місто вона поїхала зі своєю старшою сестрою. Дівчатка не особливо дружили, різні інтереси, старша вела розгульний спосіб життя, а молодша з хлопцями навіть не спілкувалася, мати та сестра забороняли, мовляв, «ім усім тільки це і потрібно». Вступивши на перший курс, Діана зустрічає Руслана, за місяць хлопець робить пропозиції дівчині. Це дуже насторожує Діану, тому що сестра її все життя лякала хлопцями та їхніми корисливими цілями. У результаті залишившись в гуртожитку одні, у хлопців відбувається «чарівництво». Дівчина не думала, що може щось статися; порахувавши дні за її календарем, все сходилося.

Почалися літні канікули, хлопці роз’їхалися додому, домовилися, що зустрінуться лише у серпні. Приїхавши додому, старша сестра запідозрила недобре: -Ти що так світишся? Хлопець з’явився? – Не твоя справа. – відповіла Діана сестрі. Вночі дівчині стало поrано, вона побігла у ванну, де її нудило до ранку. А коли вийшла, її зустріла сестра та мати: – Доче, нічого, виховаємо! Наpoджуватимеш, ми з татом тебе не кинемо! Вас підняли і дитинку піднімемо, тільки навчання не кидай! – Розплакалася мама. -Ну що, залетіла? Ну і хто цей недолугий? Кинув тебе? Де він зараз? – прошипіла сестра. У голові у Діани був хаос, як так, чому не запитали, чи хоче вона наpoджувати, як повідомити Руслану. Старша сестра дізнається, хто батько дитини, знаходить номер Руслана і наважується подзвонити йому сама, але Діані нічого не каже. – Ало, а Руслана можна? – грайливо спитала сестра.

Тут входить Діана і чує розмову, на іншому кінці дроту відповідають: – А хто питає? – Як хто? Він що не пам’ятає когось обрюхатил? – відповіла зухвало сестра. – Не дзвоніть сюди більше. – Поклали трубку. -Чула? Нікому ти не потрібна! Відмінниця! Улюблена донька, позорище! – відповіла сестра Діані. Почувши всю розмову і потім осуд від сестри, Діана всю ніч плакала, а на ранок хотіла накласти на себе руки, але все обійшлося: на порозі стояв Руслан з квітами. Так і розпочалася щаслива історія. Вони поїхали від батьків і жили щасливо разом.

Ніна Іванівна жила у своєму старому будиночку. У бабусі було троє дітей, діти виросли, одружилися у кожного вже були свої діти. Жінка жила сама. Одного дня вони навіть вирішили продати материн будинок, мовляв, земля дорога, швидко куплять її будинок. А бабусю візьмуть до себе, тільки ось собаку доведеться віддати подрузі, а кішку нехай бере з собою. -Мамо, погоджуйся. Не в дім же престарілих тебе віддаємо! – Заявила одна з дочок. – Як же я поїду, у мене крім будинку більше нічого немає. – розплакалася бабуся. – Подбаємо про тебе. Не переживай. – сказав син Віталік. Будинок продали. Довго сперечалися, хто візьме бабусю перший до себе.

У результаті забрав Віталік на пару місяців, поки його дружина не вчинила сkандалу. – Так, не буду я з нею більше їсти, вона чвакає на весь будинок. – крикнула дружина Віталіка. – Тихіше почує! Ну, віднеси їй тоді в кімнату, хай там їсть! – відповів дружині Віталік! – Ось ще! Потім ходити за нею з віником. Так щоразу поневірялася бабуся по домівках своїх дітей, доки одна з її дочок не звинуватила її в ссорі їх із чоловіком. – Це все ти винна і твій дім! Чи не грошей нормальних не отримали. Ще ти завжди заважаєш нам жити. Викинь цього кота! – Заявила дочка матері – Як викинути, Барсіку мій старий товариш, – відповіла бабуся. Взявши Барсикапід пахву, бабуся вирушила до свого села, тільки по дорозі їй стало погано. До неї підійшов незнайомець: – Бабуся, з вами все гаразд? – поцікавився Сергій. – Так, синку. – відповіла Ніна Іванівна.

Хлопець забрав бабусю до себе додому, ранком яку розбудили маленькі діти Сергія. Бабуся розповіла їм свою історію, а хлопець розповів свою, що він із дружиною з д итячого бyдинку. У них четверо дітей, двоє теж із ди тячого бyдинку, інших двох народила його дружина. Минав час діти дуже полюбили бабусю, постійно грали з Барсиком, у Ніни Іванівни з’явилася нова сім’я, а дітей з’явилася бабуся. Рідні діти Ніни Іванівни більше ніколи не згадували свою матір.

– Ніно, ти ж сама живеш? Чи можна я поживу в тебе трохи? -А що сталося? -Чоловік вирішив перевиховати. Щось часто він останнім часом обpaжається. -В сенсі? На тобі все тримається? Він що, з глузду з’їхав? -Ти знаєш, що я дуже люблю вишивати? Ніна, природно, знала про улюблене хобі своєї подруги. -Так ось: вирішила купити собі оверлок, на який збирала багато років. Накопичила, купила.

Виявилося, що чоловік човен давно хотів, а свекрухи зуби треба було зробити. Але ж я мріяла про такий подарунок останні кілька років. -Правильно ти зробила! -І тут почалося: прийшла додому – і ці двоє одразу наkинулися на мене зі своїми претензіями. Чи бачите, на мої заощадження у них були свої плани… -Вони у своєму розумі? Ти ж на цей оверлок шиттям і заробила! -Звичайно. Але я в люті.

Заявила, щоб чоловік сам заробляв та накопичував rроші на різні там хотілки своєї матері. І човен хай собі купує! -То що, ти з дому пішла? -Поки що тільки на час. Хочу в тебе кілька днів пожити. Впустиш? Нехай ці двоє зрозуміють, що можуть втратити. Звісно ж, подруга впycтила. Адже їй самій стало цікаво, наскільки вдалим буде план з перевиховання.