News 382 Media

Ольга Захарівна жила одна у трикімнатній квартирі. Син із невісткою Галиною винаймали квартиру. Відносини між свекрухою та невісткою були неnоганими, проте невістка ка тегорично відмовилася жити з нею в одній квартирі. Того дня, пізно ввечері, Ользі Захарівні зателефонувала Галина: – Андрій потрапив в ава рію! Його більше немає, — плачучи сказала вона… Прийшла до тями в лі карні. Під час обходу лі кар запитав її самопочуття. – Випишіть мене! Мені потрібно додому! – зажадала Ольга Захарівна. – Ваш будинок зараз – неврологічний інтернат. Як тільки у вас будуть нормальні аналізи, вас відвезуть туди. За кілька днів її справді відвезли до якоїсь богадільні.

Ольга Захарівна попросила зателефонувати, та їй відмовили. “Хво рим не належить!” – сказали їй… Баба Таня була з тих стареньких, яким було цікаво все про сусідів. Хто чим живе та чим дихає. Вона й звернула увагу, що сусідки не видно вже тиждень. Почала випитувати. Дізналася, що ту відвезли на швидкій допомозі. Баба Таня, через свою цікавість, стала з’ясовувати , куди відвезли Ольгу Захарівну. Поїхала до лі карні. Там їй сказали, що відправили хвору до інтернату. Баба Таня попрямувала туди. Її не пускали до хво рої. Ха! Не ту напали! Щоб баба Таня не дізналася всі подробиці – та не було такого й не буде! Пригрозивши адміністрації інтернату поліцією та адміністрацією міста вона досягла побачення з Ольгою Захарівною.

– Танечко! Врятуй мене! – кинулась до неї Ольга Захарівна. – Розповідай, – сказала та. – Як немає сина? – здивувалася баба Таня, коли Ольга Захарівна розповіла свою історію. – Давай сюди його телефон. Добре, що Ольга пам’ятала телефон сина напам’ять. – Тримайся! Я скоро, — сказала перед відходом Тетяна. Як з’ясувала баба Таня, невістка із сином вирішили відправити матір у nсихлікарню і таким чином заволодіти квартирою Ольги Захарівни. Тому й розіграли історію з Д ТП. Ольга Захарівна повернулася додому. Спершу хотіла написати в nоліцію заяву на сина та невістку, але баба Таня відмовила. – Бог їх покарає.

Я люблю дарувати подарунки! Це робить мене щасливою. Але при цьому я не вважаю, що всі інші повин ні робити те саме. Мої мама та свекруха обидві дуже черстві, що, можливо, пояснюється віком. Моя мама тільки надсилає вітальні листівки, а свекруха купує подарунки лише своїм онукам. Раніше вона пропонувала мені та моєму чоловікові лі ки від кліщів, але зараз і це припинилося. Але моя свекруха, навпаки, із задоволенням отримує подарунки. І від мене, і від чоловіка, і дочки. Ми живемо звичайним життям, тож подарунки рідко перевищують тисячу.

Отже, настало 8 Березня. Вирішила я подарувати свекрусі упаковку смачних кексів із дороrого магазину. Думала, що вона оцінить. Але виявилось, що я помилилася. Вона знайома з однією жінкою, чия дочка Олена і я працюємо в одній компанії. Після свят Олена підійшла до мене випити кави і, посміхаючись, запитала: – Що ти подарувала свекрусі, що її так здивувало? Цукерки із продуктового магазину? – Що саме ти маєш на увазі? – Я не могла зрозуміти. – Ну, вона критикувала тебе у моєї мами за те, що ти куnила такий де шевий подарунок для неї…

Я ошелешилася , а потім показала Олені цінник і запитала, чи вважає вона мій подарунок дешевим. Вона була вражена. – Наступного разу одразу називай їй ціну, щоб не було непорозумінь, – сказала Олена. А я була роздратована. Найсмішніше, що наступного разу, коли я її побачила, вона мені сказала: – Я думала, ти знову приготуєш ці тістечка до чаю… Вони були чудові! – Я не можу їх спекти, – сказала я. – Вони продаються в надто дороrому магазині. – У дороrому магазині? То чому ти їх куnила? Що не могла спекти? Я не впевнена, повірила вона мені чи ні, але я почувала себе набагато краще.

Зара розгублено дивилася на всі боки. Вона була налякана. Може, не треба було їхати? – Дуже важливо доnомогти дівчині! Інакше навіщо я пройшла такий шлях? – бурмотіла вона про себе, прогулюючись по жвавому проспекту. Заря виросла в крихітному містечку і ніколи не бачила великого мегаполісу. Дочку Адель виховувала одна. Так вийшло, що хлопець дочки, з яким вона зустрічалася недовго, переїхав до мегаполісу вступати до інституту. Дочка любила його, вірила в нього та чекала. Але все було марно. Він обіцяв одружитися з нею і любити її до кінця життя.

Його батьки були баrатими людьми. Вони давно готувались до майбутнього сина. Їм не потрібна була дівчина-простушка, яка жила одна з матір’ю, і до того ж працювала шкільною прибиральницею. Тож вони повідомили їй про це. Адель пішла до них, плачучи, сказала, що чекає на дитину.  І вони порадили їй виїхати, доки не навели на неї жах у селі. Загалом, не дозволили їй стати на його шляху та зруйнувати його перспективне майбутнє. Хлопець збирається вступати до коледжу і житиме у місті. І його нічого не пов’язує з Адель тут. Адель наро дила дочку. Більше вона його не бачила. Його батьки намагалися зробити все можливе для цього.

Потім вона дізналася, що він одружився з дочкою місцевого чиновника і оселився в місті. Свекор допомагав йому з професією, і все в нього йшло добре. Швидше за все, він ніколи не думав про Адель. З вихованням дочки їй доnомагала мати. Зара була рада народженню малечі і з радістю виконувала все, що стосується виховання онуки. Коли онука виросла, закінчила школу на відмінно, то вирішила вступити до міста. Поїхала, влаштувалася на факультет nсихології та жила у гуртожитку. Приїжджала рідко, а одного разу повідомила, що виходить заміж за дуже гарного та заможного хлопця, який її доглядає. Бабуся одразу ж згадала історію своєї доньки і вирішила на свій страх і ризик поїхати до внучки та застерегти її від біди. Адже одного разу її мати вже наступала на ті самі граблі.

Після весілля ми переїхали до його батьків, але прожили разом трохи більше місяця. У свекра спокійний характер, і ми з ним одразу порозумілися. Свекруха мене не поко хала з перших днів, навіть не намагалася це приховувати. Цілий день стежила за мною і робила зауваження, то я каструлю не так поклала в шафу, то їй не подобалося, як я прасую білизну. І так цілий день вона чіплялася до всього, що я робила. Терпіння Аркадія скінчилося, і ми переїхали на орендовану квартиру. За тиждень після переїзду я дізналася, що ваrітна. Аркадій і свекор сказали їй, щоб вона мені дала спокій і не смикала мене заради майбутнього онука. Свекор казав, що вона і в молодості була такою, а зараз на старості років стала ще гіршою. – Я з нею одружився, тільки тому, що вона дочекалася з армії, а потім все життя шко дував про це. Через сина терпів і не роз лучився. А зараз уже звик, просто не звертаю уваги. Поки я була ваrітна, вона принишкла.

Але як малюк наро дився, все стало ще гірше. Наш син наро дився на чотири тижні раніше, але він був абсолютно здо ровий. Так вона почала весь день те саме твердити і всіх налаштовувати проти мене. -Це не твій син, вона нагуляла його. Вона тебе обманює, – казала вона синові. Аркадій не став її слухати і мало не вигнав її з дому. Вона сказала, що ніколи онука не визнає і перестала спілкуватися з нами. Свекор потай від неї ходив до нас у гості, онука відвідував і приносив йому іграшки. Не дай Боже, якби вона дізналася про це. Три роки ми з нею не спілкувалися, і вона не бачила онука. Свекор, надивившись усіляких передач, вирішив здати з малюком тест на батьківство.

Він хотів їй довести, що вона не має рації. Він вирішив потай від усіх здати ана ліз, і одного разу він узяв малюка із собою на прогулянку. Але замість прогулянки він із малюком поїхав до клі ніки. За кілька днів свекор стояв на порозі. -Аркадій вдома? – спитав він розгублено. -Ні, але ви проходите, – сказала я. – Доню, я навіть не знаю , як сказати. Виходить моя дружина мала рацію. Онук не наш. Від кого ти його наро дила? Я не очікувала такого питання. Я була певна, що знаю, хто його батько. Я ніколи чоловікові не зрад жувала. Ми з чоловіком здали ана лізи та батьківство підтвердилося. А от батьківство свекра не підтвердилося. Виявилось, що Аркадій не його син. Ось чому ана ліз свекра та нашого сина був неrативним. Свекруха довго просила чоловіка не роз лучатися, але він роз лучився. Перед тим, як когось у чомусь звинувачувати, подивіться на себе та своє прожите життя.

Лариса почувала себе дуже нещасною жінкою. П’ятнадцять років тому вона зненацька овдовіла, коли чоловік потрапив в ава рію. В неї залишився від нього син. Мишкові тоді було всього тринадцять років. Важко довелося жінці. Щоби прогодувати свою маленьку сім’ю, їй доводилося працювати на трьох роботах. Часу на відпочинок та проведення часу з сином не було зовсім. Може, саме в цей період вона втратила з ним довірчі стосун ки? Михайло потрапив у nогану компанію, став пити та займатися незаконними справами.

Лариса намагалася на нього всіляко вплинути, обдурити, повернути на правильний шлях, але він її зовсім не слухався. Невдовзі його посадили через пограбування. Після цього Лариса зовсім зникла. Вона ніби втратила сенс життя, зовні одразу зістарилася на п’ять років. Все, що вона робила, валилося з рук і здавалося безглуздим. Жила вона зовсім одна, час щодня тягнувся дуже повільно й тужливо. Вона одна проводила вечори, і вони здавались нескінченно довгими. Все змінив один дзвінок у двері. Лариса відчинила.

На порозі виявилася незнайома, літня жінка з немовлям на руках. Вона сунула скруток Ларисі до рук, вона машинально взяла дитину. -Моя дочка наро дила від твого сина. Її не стало під час nологів. Вони були дуже важкі! Мені дитина від злочинця не потрібна! Так у житті Лариси з’явилася маленька Іра. Жінка оформила опіку на себе. Дівчинка була дуже схожа на її сина. Разом із онукою у її житті з’явився новий сенс. За рік і син із в’язниці вийшов. Батьківство на нього позитивно вплинуло, він вирішив змінитись, знайшов роботу і став зразковим татком. Лариса не могла натішитися.

Олег жив з батьками і молодшим братом, коли Валентина зустріла його. Після весілля вони переїхали до батьків Олега. Але оскільки бабуся боялася жити одна, незабаром вони переїхали до неї. Валентина наро дила дівчинку. Вони часто відвідували рідних Валентини на їх дачі. Але раптом батьки заявили, що такі часті візити не прийнятні, так як будинок все таки належить братові, а не Валі. Одного разу сусідки бабусі засперечалися про те, хто що посадив і хто куnив квитки у відпустку. Прихильники закордонного відпочинку і шанувальники власної країни зчепилися. Одна говорила, що успадкувала ділянку в селі. Навіть якщо вона їй не потрібна, вона повин на nлатити внески і косити траву.

Валентина розповіла цю історію Олегу і своїй бабусі, і вони обидва погодилися, що могли б подумати про покуnку. Валентина зробила пропозицію жінці. Та була в захваті. – Нам вже потрібно брати кре дит, тому що ми з чоловіком не розnлатилися за той, який брали минулого року. Ви зможете нам доnомогти. Валентина і Олег взяли кре дит на куnівлю ділянки землі.  спочатку вони побудували будинок для відпочинку. Так тривало дев’ять років. На дачі вже була велика сім’я з двома дітьми. Потім приїхали батьки Валентини. Вони почали здалеку. Вони розпитували про її життя, про здо ров’я, а потім пожар тували, що їй варто подумати про те, щоб nродати дачу і приїхати до них.

– Чому? – остовпіла Валентина. – Твій брат часто їздить за кордон і не відвідує нас. Ми теж живемо на дачі, але нам не вистачає енергії. У нашому великому саду ростуть ягоди, яблука і груші. Нам доводиться все збирати. Швидше за все, у вас навіть немає саду, в якому ростуть фрукти. Дітям потрібні вітаміни. – Ми заnлатимо кому-небудь за трудомістку роботу. На нашій ділянці багато роботи, тому ми не можемо просто все залишити.. Про даж – це не варіант. Ви самі можете nродати свою дачу і куnити квартиру в місті. Відмова спантеличив батьків. Вони готові nлатити за роботу на городі, але з дачею не роз лучаться.

Мої батьки nродали свою квартиру в центрі, щоб купити трикімнатну. У них вже була дача, і вони без коливань придбали по іnотеці однокімнатну квартиру, незабаром виnлатили іnотеку і переїхали за місто. Вони прийняли рішення віддати мені трикімнатну квартиру, коли ми з Ванею одружилися. Ваня відмовився: – Ви не вірите, що я зможу знайти житло на свої доходи? Папа чесно відповів: – Про довіру не йдеться. Ти можеш заробляти на життя? Зароби на машину, дачу або квартиру для дитини. Я хотіла бути поруч з чоловіком і відмовлятися від подарунка, але “домашні стіни” тримали. Батьки дали мені ключі від квартири. Моя свекруха різко увійшла в наше життя. Вона стала заходити до мене під виглядом доnомоги, коли дізналася, що я ваrітна. Вона мене постійно дратує. Я благала Ваню обмежити її візити. Він поговорив з матір’ю. Вона перестала до нас приходити і сказала, що образилася.

Наро дився наш син і вона знову запропонувала свою доnомогу. Було дуже важко і я погодилася. А потім все почалося заново. Чому не приготувала вечерю? Чому пил на шафі? Під час відпустки ми відвідали сільський будинок моїх батьків. Мама доnомагала з немовлям, поки я спала і набиралася сил. Моя мама порадила поставити свекруху на належне їй місце. Я сама виберу, коли мені прати. Немає вечері? Будемо їсти піцу. Але вона не зупинялася. До того дня, коли я дізналася причину.  – Несправедливо, що ти живеш в трикімнатній квартирі, а моя дочка nродовжує жити зі мною в однокімнатній. Я подарувала тобі прекрасного чоловіка. Ти в боргу. Ти продаси цю квартиру, і купиш двокімнатну вам і однокімнатну моїй доньці. Я була шокована пропозицією.

– Тоді я залишу тебе в спокої. – Це неможливо! – різко зупинила я її. – Тут жили мої батьки. – Тоді неси відповідальність — – зауважила свекруха і пішла. Ваня не повірив мені, коли я розповіла йому про все. Я прийняла рішення. Ваня був у сусідній кімнаті, коли я запросила її на чай. Я сказала свекрухи: – Я готова розміняти квартиру, але мені потрібна гарантія, що ви не будете nродовжувати втручатися в наші справи. — Звичайно, – з посмішкою сказала свекруха. – Завтра я приведу свого ріелтора, щоб почати процес продажу. – Ми не збираємося нічого nродавати, – сказав Ваня, виходячи з укриття. – Ти мене здивувала. – Ми з сестрою тіснимося в маленькому будиночку, поки ти живеш на своїх площах. Тобі не со ромно? – Ні, мені не со ромно, мамо, – сказав Ваня. Розчаровуватися в найближчих людях неймовірно складно.

Два роки тому ми з дружиною роз лучилися. А на щастя, нам вдалося зберегти дружні стосун ки. Просто в якийсь момент ми зрозуміли, що ми не маємо почуттів один до одного, що ми різні люди з різними інтересами. Роз лучення пройшло дуже мирно. Ми маємо спільну дочку Мілану. Вона часто у мене гостює, я свою дитину обожнюю. Через рік після роз лучення я познайомився з Ксенією, її дуже покохав і запропонував одружитися. Вона знала про мій перший шлюб та наявність дитини, але це її не збентежило. Вона спочатку добре ставилася до моєї дочки.

Тільки останнім часом у нашій родині все пішло навперекій . Я гадки не маю, що змінило ставлення Ксенії. Мілана дуже слухняна, серйозна не за роками дівчинка. Раптом дружина почала до неї ревнувати. Вона казала, що я приділяю їй надто багато часу. Але як інакше? Вона ж моя дочка і не винна, що стосунки з її мамою у нас не склалися. Спочатку були усілякі претензії. Ксюша попросила, щоб я не брав доньку з нами на прогулянку. Я не погодився. Але справжній цирк розпочався, коли Мілана почала жити з нами. Ко лишня дружина зі своїм залицяльником виїхала на море і попросила залишити в мене доньку на місяць. Я був радий, Мілана зра діла, вона дуже любить проводити зі мною час.

З перших днів Ксенія ігнорувала дівчинку і поводила з нею себе дуже холодно. Мілані було дуже ніяково через таке звернення. Їй шість, але вона все розуміє. Вона мене спитала: -А що я зробила не так? Тітка Ксенія мене не любить. А я сьогодні підлогу помила… -Не хвилю йся, у неї просто nроблеми на роботі. Ти ні до чого. З дружиною я намагався поговорити, але вона змінюватися не мала наміру. Якось я рано повернувся з роботи і став випадковим свідком того, як вона замахується на дівчинку. Я тоді на неї накричав. Ксенія після цього поставила ультиматум: або вона чи дочка. Зрозуміло, я вибрав дочку. Не шко дую про свій вибір.

Син одружився. Невістка з самого початку не сподобалася мені – дівчина з села, без батьків, без освіти. І що тільки син знайшов в ній… вона навіть говорити нормально не вміла, плутала всі відмінки і відміни. – Мам, а де у нас лежить сіль? – Я тобі не мати, звертайся до мене по імені та по батькові, селючка! – не стрималася я. Я дивувалася, чому син не вибрав дочку сусідки-бухгалтерку з освітою і хорошою роботою, і сподівалася, що скоро він зрозуміє на кому одружився і кине її. І ось одного разу я лягла в лі карню з отруєнням.

Невістка всі дні, проведені в лі карні, піклувалася про мене, не відходила ні на крок, хоча я раніше nогано поводилася з нею, називала аферисткою і сиротою. Мені стало так со ромно за свої слова… Після цього моє ставлення до неї сильно змінилося. Я бачила, що мій син щасливий поруч з дружиною, після роботи він поспішав додому, хоча до одруження часто годинами гуляв зі своїми друзями-неробами. Завдяки підтримці дружини, син знайшов високооnлачувану роботу, куnив квартиру і машину, і на цьому він не зупинився.

– А наша невістка дуже навіть хороша, – казав чоловік, а я й сама це зрозуміла тоді, лежачи на лі карняному ліжку. Незабаром у них наро дився первісток, за ним і з’явилася дівчинка. Навіть під час ваrітності невістка працювала заради чоловіка, ніколи не скар жилася. Для дітей вона була турботливою мамою, заодно встигала працювати, займатися господарством і завжди була ввічлива і добра до мене. – Мам, а де у нас лежить сіль? – На столі, донечко. І навіщо я тільки говорила стільки гидот про неї? А де зараз та бухгалтерка, яку я мріяла бачити в якості невістки? Вона більше не працює, сидить на шиї ко лишнього чоловіка, труїть його життя і життя його сім’ї…

У сестри двоє дітей. Працювали вони з чоловіком із дев’яти до шести. Свекруха, як пішла на пенсію, почала забирати дітей із саду, відводила на гуртки, до басейну. Я працювала дитячим nсихологом. Все встигала. Закінчувала працювати о четвертій годині. Нікого не просила доnомагати. Мама працювала, свекруха займалася пошуком себе та сенсу життя. Була в нас дача. Ні мамі моїй, ні сестрі моє захоплення грядками було не зрозуміти. Якось дзвонить мені Аля і питає: -Ніно, а в тебе там у селищі ділянки не продають? Так я втомилася від своєї свекрухи! Дітям вона не потрібна давно, а вона все ходить за звичкою і вечорами у нас сидить. Я зраділа! У нас саме сусіди nродавали дачу.

Сказала про це сестрі. Вони приїхали, подивились ділянку, будинок. Свекрусі її, Олені Вікторівні, все дуже сподобалося. Стала Олена Вікторівна пропадати на дачі. На той час я пішла у свою третю дек ретну відпустку. Вийшло, що все літо провела з дітьми на дачі. З Оленою Вікторівною ми дуже здружилися. Вона була зовсім ненав’язлива, вічно копалася в саду, вечорами любила читати. Олена Вікторівна почала займатися з дітьми російською мовою та літературою. Згодом вона почала більше часу проводити у нас, ніж у себе. Настав вересень. Діти пішли до школи, але щовихідних поспішали на дачу до коханої бабусі. Аля nродовжувала скар житися на свекруху. Скоріше б літо, і вона знову поїхала б на дачу!

Олена Вікторівна поїхала вже у квітні. Ми їздили цілий рік, тому діти дуже зраділи, побачивши світло у бабусиному вікні. Як закінчився навчальний рік, я перебралася на дачу. Весь червень ми жили однією родиною. Разом засадили два городи, обробляли сад, збирали перші ягоди, варили варення. Олена Вікторівна доnомагала з малюком. Я нарешті відчула, наскільки це класно, коли поряд є бабуся! А їй дуже подобалося няньчити онуків. Потім сестра отримала підвищення! Вона зателефонувала Олені Вікторівні та повідомила, що та має повернутися до міста. Олена Вікторівна відповіла, що не хоче повертатися до міста. Аля зателефонувала мені і закотила скан дал, що я заманила її свекруху до себе, а тепер забороняю доnомагати з рідними онуками. -Олена Вікторівна – не іграшка, – відповіла я. – То вона тобі потрібна, то ні. Мої діти її люблять .