Так вийшло, що ми із сестрою рано залишилися без батьків, довелося швидkо подорослішати. Життя моєї сестри склалося не найпростіше, але спостерігаючи за тим, як вона сміливо справляється з неприємностями, я відчуваю за неї гордість. Справа в тому, що коли її синові було два роки, чоловік її покинув з дитиною. Але Катя швидко взяла себе до рук і знайшла роботу. Тепер одна виховує Ваню. Іван дуже розумний хлопчик, він бачить, що мамі важко все дається, тому ніколи не просить зайвого.
Зазвичай у сестри nроблем у стосунках із сином не виникало. Але нещодавно Катя зателефонувала занепокоєна, сказала, що з Ванею якісь nроблеми та попросила приїхати. Я, зрозуміло, одразу поїхала до неї. Вона мені почала розповідати: -Ситуація така, Ваню дражнять у дитячому садку через те, що його забирає завжди мама і завжди пішки. Але основна тема таки те, що забирають без машини… -Ну так попроси якогось друга або колегу кілька разів його забрати з саду на машині.
-Я б з радістю, але як виявилося, потрібних знайомих немає. Можеш когось із твоїх клієнтів попросити? З деякими в тебе такі дружні стосунkи. Мені дуже хотілося доnомогти, але ніхто підходящий не спадав на думку. Я інструктор – навчаю всіх охочих кататися на конях. У мене дійсно кілька дуже забезпечених клієнтів, з якими у нас дружні від носини. Але мені не хотілося ризикувати роботою. І тут у моїй голові дозрів шалений, але дуже ефектний план! Через два дні Ваню із садка я забирала на білому коні. Усі дітки прилипли до вікон, коли помітили тварину. А Іван відчував, що він зірка програми. Я посадила його в сідло і за вуздечку повела конячку до будинку сестри. Варто сказати, що після цього виnадку з нього перестали знущатися.