Ми з чоловіком живемо закордоном. На батьківщині мене не було близько семи років, але коли ми приїхали, першим ділом я вирушила в рідне село, щоб відвідати маму. Село нашє оточенє було красивою природою. Пам’ятаю, як у дитинстві ми любили гуляти по околицях і купатися в річці. Я вирішила освіжити приємні спогади і організувати пікнік з близькими біля озера, яке знаходиться недалеко від батьківського дому.
Коли ми прибули на місце, мені захотілося розnлакатися. Від kолишнього красивого пейзажу не залишилося і сліду. Трава була місцями обпалена, скрізь валялося баrато пластику та сміття. Ми з трудом, але знайшли відносно нормальне місце, щоб постелити ковдру і присісти. Незважаючи на моє початкове розчарування, пікнік пройшов добре. Під кінець ми з чоловіком стали шукати пакет, щоб зібрати сміття і викинути по дорозі додому. Але мама пріпинила мене й така: -А навіщо пакет потрібен? Все тут викидають, і ми можемо!
У цей момент мені стало по-справжньому за неї со ромно. Саме із-за таких людей так псується природа. Такі люди гідні жити в свинарнику. Вона моя рідна мати, але за цей підхід я стала її менше поважати. Про навколишнє середовищє потрібно дбати, адже ми не хочемо, щоб наші діти позбулися можливості насолоджуватися красою природи. До того ж, хороша екологія –запорука хорошого здо ров’я. Чому у людей такий низький рівень відповідальності за свої вчинки?