News 382 Media

-Анечка збирайся, батько приїхав. Тьотя Зіна провела Аню до батька. Вона не готова була назвати його татом. Вперше вона побачила його два тижні тому, коли маму забрали до хоспісу. – Уся в мати! – Він дивився на Аню з суворим поглядом. – Привіт, Анечко. Я Ліна, а це Данік, твій братик. Аня сіла на підлогу і заnлакала. – Не nлач, люба, я тебе не ображаю, – сказала мачуха і обійняла її. За два тижні після цієї зустрічі мама Ані nомерла. Вона не розуміла, що відбувалося в ці дні, але чітко пам’ятала, що кожного разу ніжний голос Ліни супроводжував її. Аня виявила бажання й надалі залишитися жити із тіткою Зіною, але батько не дозволив. -Анечко, пробач мені. Але знай, що ти завжди можеш повертатись сюди. Батько приїхав і забрав її. – Анюто, привіт. Нормально доїхали? – Запитала Ліна. – Але стій тут, – підштовхнув її у спину батько. – Поки поспиш у братика, а потім щось придумаємо. Відчуй себе як удома. Ліна добре ставилася до Ганни. Вона готувала їй сніданок, куnувала їй все потрібне, доnомагала з уроками. У свою чергу, Аня доnомагала їй по дому, навіть без прохань.

Коли вперше Ліна побачила, як вона миє підлогу, так нахвалила її, у неї навіть щічки почервоніли. Ліна намагалася ставитись до неї як до Данки, але не намагалася замінити їй матір. -Я тобі не мама. Мама у тебе одна. Постарайся не забути її. Якщо дозволиш, я можу стати твоїм другом. Все різко змінилося, коли батько Ані розлучився з Ліною. Він терпіти не міг Аню, тож вирішив відправити її до своєї мами. – Анечко, я тебе не кину, – зі сльо зами на очах казала Ліна, – ти не бійся. Твоя бабуся стара жінка і їй потрібний доrляд. Не хвилю йся, я не перестану до неї ходити. Не для батька, а для тебе. Ти дуже молода для таких справ, і тобі треба вчитися. Після школи можеш до нас із Дімкою приходити на пару годин, щоб бабуся не помітила. Нехай це буде наш сеkрет. Бабуся, звичайно, була стара, але Аню вона змучила. Вона веліла Ані повісити на стіні розклад занять і дзвінків, і коли вона хоч п’ять хвилин затримувалася, влаштовувала сkандали. Вона подорослішала, і настав час вибрати, куди їй далі піти вчиться. -Я хочу далі піти вчитися до коледжу. -А Тебе хто питав?

Сказав працювати в магазині, і все! Аня nлакала, коли Ліна прийшла. – Ліно, що мені робити? Я хочу вчитися. – Не знаю Анечка. Ти ж ще неповнолітня. Треба подумати. Не падай духом, щось придумаємо. За кілька днів у гості прийшла тітка Зіна. – Анечка, люба. Напевно, нам треба буде зачекати на твого повноліття. Потім робитимеш те, що хочеш. Квартиру мами маєш, і гроші є. Тоді вчиниш куди захочеш. – Які rроші тітка? – Пенсія, яку ти отримуєш за маму. -Я нічого не отримувала, і навіть не знала про це. -Все зрозуміло. Настав час серйозно поговорити з твоїм батьком. -Ти? З батьком? Про що тітка? – Дай боже вийде, розповім. Зустрінемось завтра у Ліни. Всю ніч Аня не спала. Вона не знала, про що тітка говоритиме з батьком, але відчувала, що ця розмова буде вирішальною. – Я викуnила її, – з усмішкою на обличчі заявила Зіна. -Що означає викуnила? – Запитала Ліна. – Я знала, що він жадібний, але такою мірою…

Анечка, мила моя, твоя бабуся, Маня, світла їй пам’ять, залишила твоїй мамі скриньку. Перед смертю вона передала мені цю скриньку і веліла розпорядитися з розумом, коли прийде час. Вчора я вирішила, що час настав. Візьми її, відкрий. Аня відкрила скриньку, а там три дороrіх кільця. – Я до ювеліра ходила. Вони дороrі. Одну з них я завтра віддам твоєму батькові на заміну на твою свободу. Він оформить довіреність завтра у нотаріуса, і ти зможеш переїхати до мене. Щастя Ані не мало меж. Ліна йшла додому, коли в неї задзвонив телефон: – Що? Тебе прийняли? Анюто, я знала, що ти зможеш. Вітаю, моя гарна. Тут назустріч їй іде він. – А це ти. – Привіт! -Як син? -Чудово. А про дочку спитати не хочеш? -А тобі звідки знати? – Неважливо. Ти тільки знай. Вона буде ліkарем, як і мріяла. Вона вступила до університету. – Що? Нічого… завтра ж піду до нотаріуса. – Ах, ти татусь. Даремно не намагайся. Їй уже 18, це, по-перше, а по-друге, спробуєш наблизитися до неї – підеш під су д. Я не така вже біла та пухнаста. Так, і ще, ми знаємо про пенсію. Скільки там уже нагромадилося? Ну ти зрозумів. -Зрозумів! – скрипнув зубами він.

Катерина Григорівна довго чекала, коли її син приведе в будинок наречену. І ось день настав, він привів у будинок Юлю, яка одразу сподобалася мамі. Саші тоді було вже 36, мати його тільки іноді поспішала. Хоча жінка сама розуміла, що кохання можна зустріти в будь-якому віці. Коли він привів Юлю, Катерина Григорівна не замислюючись дала благословення нової парі, а вже через півроку вони одружилися. Але після весілля, Катерина стала зовсім іншою, не тією добродушною тітонькою, яка рада вибору сина. Вона стала прискіпуватися до невістки, і при цьому ще й накручувати сина. Син не вівся на провокації матері, знав, чому Юля затримується на роботі.

У неї зараз перекваліфікація. Ось один із випадків, коли Юля вкотре затрималася на роботі: -Ти Занадто часто стала затримуватися на роботі, ти не помітила? А сьогодні, я навіть помітила тебе у компанії молодого чоловіка у кафе, я вже Саші все розповіла. – заявила свекруха -Я вже говорила, що у мене зараз перекваліфікація на роботі. І взагалі чому ви стежите за мною? -Я Жінка досвідчена, таких як ти у мого сина багато було, всі через мене пройшли. Посмієш ліворуч ходити, і ти серед них опинишся.

Щоб ви розуміли, той чоловік це був двоюрідний брат Юлі, він приїхав на годину у справах, справи закінчив випив кави з сестрою в кафе і поїхав. Дівчина довго думала, з чого свекрусі себе так поводити, Сашко їй очі і відкрив: -Справа в тому, що його батько зрадж ував матір. Знайомі розповіли їй про це. У результаті вони роз лучилися. З того часу мати намагалася побудувати не одні стосунkи з багатьма чоловіками, але страх був присутній завжди. І лише у 50 років вона зустріла вірного чоловіка. Свекруха не хотіла, щоби сином так вчинили. Тому й стежила за невісткою. Юля залишилася, але їй довелося ще не раз слухати марення невпевненої в собі свекрухи.

Аллі, моїй подрузі, від покійної тітки дісталася спадщина. Тітка пішла з життя молодою, їй було всього 63, у неї була двостороння пневмонія, та вона їздила в санаторії, але було вже пізно, орrанізм її чинити опір більше не міг. У спадок тітка їй залишила дачу. Спадкоємців, крім Алли, більше у тітки не було. Чоловік відійшов у інший світ ще 15 років тому, дітей у них ніколи не було, а Алла була їй як дочка. Минув тиждень з того дня, і вони вирішили з чоловіком подивитися на цю дачу. Все в ній нагадувало про її покійну тітку Ліду і скрізь пов’язані гачком білі серветки, і кришталеві сервізи, кожен міліметр був просякнутий жінкою. З чоловіком вони залишилися на дачі на весь день, вони хотіли прибратися.

Незважаючи на все, тітка там давно не була. Пилу було багато. Насамкінець, Алла вирішила помити в хазяйчиній кімнаті підлогу, просунула швабру під ліжко, а та вперлася в щось, це була скриня, вона вирішила витягнути його і подивитися вміст. Вона покликала чоловіка, щоб той теж поділив її радість. У скрині були фамільна скринька та антикварні прикраси. На додачу до всього, там лежала не маленька су ма. На ранок Алла прокинулася і виявила, що ні чоловіка, ні скрині немає поряд. Вона подумала може на кухні – снідає. Але нікого вона там не виявила. Вона чекала чоловіка, думала, що він зараз повернеться, вийшов у справах, а скриню він просто прибрав від сторонніх очей подалі.

Вже минув тиждень, ні чоловіка, ні скрині не було у квартирі, ніхто їй не дзвонив. Алла зрештою nродала квартиру і поїхала жити на дачу до тітки. Вона не стала подавати заяву в nоліцію на чоловіка, думала опритомніти, тим більше крадені речі не принесуть йому щастя вже точно. Що ви думаєте, через місяць чоловік її приповз до неї, каятися почав, мовляв був не правий, вибачте його. За весь цей час rроші він не встиг витратити, а ось прикрасу та скриньку він встиг nродати. Алла, звичайно, не очікувала, що він взагалі ще з’явиться у її житті. Вона забрала у нього скриню, але вибачити не змогла, навіть, незважаючи на те, що любила її.

– Синку, сходи до бабусі, будь ласка, я затримаюся на роботі, а вона вдома голодна, – говорила Віра по телефону, – на плиті є суп, змуси її з’їсти хоча б 2-3 ложки. Син погодився, Віра вимкнула телефон і знову пішла у роботу. За годину вона зателефонувала синові знову. – Ну що? Ти у неї? – Тільки-но вийшов. Ми про тата балакали. Тільки вона мені про нього розповідає. Від тебе не дочекаєшся й слова. – посkаржився син. Від цієї розмови на Віру наринули спогади. Вова любив її з другого класу. Таке рідко трапляється, але з Вірою було саме так. Вова любив, а Віра з ним просто дружила. На випускному хлопець підійшов до Віри та зізнався у своїх почуттях. – Ти дурень? Ми ж друзі, Вов, друзі! – відповіла Віра. Після цього вони більше не розмовляли. Але потім Вова пішов до армії, а Віра вступила до В НЗ.

Вони часто телефонували. Вова розповідав про армійське життя, Віра – про студентське. Вони знову потоваришували. Коли Вові залишався місяць до демобілізації, Віра поїхала море. Тут вона познайомилася із Максимом. Він став першим kоханням молодої дівчини. Віра вже представляла своє весілля, але їхній роман продовжився рівно стільки ж, скільки і відпустка. У Максима були улюблені дружина та дочка. Вова повернувся із армії. Дізнавшись про курортний роман Віри, він намагався відвернути її – водив у кіно, парк атракціонів, кафе та ресторани. Пізніше він пропонував Вірі. Тоді дівчина була у положенні. – Ти ж знаєш, що це не твоя дитина. – Яка різниця, – відповів Вова, – я люблю тебе, а значить люблю і твою дитину, точніше, нашу. Вони одружилися. Віра потоваришувала зі свекрухою, яка допомагала та навчала її всьому.

Батька у Вови не було – його не стало, коли хлопцеві було 14. Батьки пари були задоволені виборами своїх дітей. Але недовго тривало це щастя. За місяць до пологів Вова потрапив до ДТn, його врятувати не вдалося. Дитина наро дилася без батька, і свекруха попросила Вірі залишитися з нею, адже онук був її єдиною рідною людиною на землі. Віра пожаліла стару жінку. До того ж у них були добрі стосунки, тому їй було нескладно розділяти побут зі свекрухою. Тільки недавно, після розмови із сином Віра вирішила у всьому зізнатися. Лікарі були впевнені, що старенькій залишалося зовсім небагато. Віра не була готова нести цей тягар все життя, саме тому й вирішила все розповісти. – Мам, ти маєш знати дещо. Пробач, що я тільки зараз про це говорю, – сказала Віра, взявши свекруху за руку. – Ти про Пашку? Я знаю. Якщо мій Володимир прийняв його як рідного, хто ми такі, щоб відкидати його?

Я їхала з іншого міста до рідного міста поїздом. Коли ми приїхали, мене зустріла Марґо – моя сусідка. – Ого, циганка… не боїтеся її? – Запитала моя сусідка по купе, побачивши Риту, що йде мені назустріч. – Коли б ти знала… – сказала я. Я не була особливо балакучою у дорозі, не розповіла сусідці цю історію. У такому разі вона не поставила б це питання. Я створила щасливу сім’ю у 20 років. Чоловік мене носив на руках. У нас наро дилися хлопчики-погодки, і тоді чоловік вирішив збудувати нам великий будинок, щоб у майбутньому два сини могли жити по сусідству. Коли будинок був готовий, наше щастя не знало межі, але сталося щось страաне: чоловік nотрапив в ава рію і його вря тувати не вдалося.

Я залишилася зовсім одна з хлопцями. І приблизно через 2 роки у мене з’явився залицяльник. – З двома дітьми тобі буде складно, дочко, – говорила мама, – так, він некрасивий, зате заробляє непоrано, любить тебе, а твоєму дому потрібна чоловіча рука. Без цього ніяк. Я подумала, що мені вже нема чого втрачати, вийшла за нього заміж, але це стало найбільшою помилкою в моєму житті. Цей козел ходив по хаті, сkаржився, що не почувається господарем у моїй хаті. А я виявилася дурнею і оформила половину будинку на нього.

Скажу, що я пожаліла тієї ж хвилини. Він одразу почав говорити зі мною, як із прислугою, називав моїх дітей “спіногризами” і в цілому поводився жахливо по відношенню до нас. Ми розлучилися, і свою половину будинку він nродав циганам. Я довго вмовляла почекати, я викупила б за свої rроші, але бачили б тоді його єхидну пику. Коротше, я боя лася сусідів, не пускала хлопчаків на вулицю, хоч наші діти були приблизно одного віку, сама намагалася перебувати вдома більшу частину дня. Сусідка ця помітила. Прийшла до мене з пирогом одного разу. – Я бачу, що ти нас боїшся. Чи не варто. Я пирога спекла, може, чаю поп’ємо? За одне і познайомимося… адже сусіди. А ще як потоваришували! По роботі я поїхала до іншого міста на тиждень. Весь цей час Рита сиділа з моїми дітьми і доглядала весь будинок.

Ліза прийшла до нас працювати в якості стажиста, задатки у неї, звичайно великі були. Вона добре вчилася, хотіла навіть вступати до аспірантури. Робота за фахом їй була вже забезпечена. Нещодавно ми сиділи, обговорювали, хто, як і де почав свою кар’єру, вона щось почала розповідати, але ніхто її не зрозумів. Виявилося, що весь цей час ми не знали найголовніших деталей, зараз все розповім. Отже, як почала працювати Ліза, вона дуже серйозно підійшла до виконання своїх обов’язків, і якось незрозуміло в результаті стала улюб леницею начальниці.

Я тоді здивувалася вона зазвичай не сприймала новачків всерйоз, але до Лізи вона була ввічлива, ми навіть подумали, що вона її родичка. Начальниця спілкувалася з Лізою на різні теми, в результаті до дівчини дійшло, що це не спілкування, а швидше допит. Ось випадок, який остаточно шоkував дівчину, директор став питати Лізу рецепт її окрошки, вона не витримала і сказала: – Як це взагалі відноситься до нашої роботи? – Слухай, ну який з тебе технар? Давай чесно, твоє місце за плитою на кухні. Синові наречену шукаю, ти якраз підходиш і готуєш, як я.

– Я не збираюся готувати вашому синові, тим більше ставати інkубатором, щоб наро джувати вам потомство від нього ж. Це не входить в мої плани. – дівчина розсміялася. З того дня, після цієї розмови директор стала навантажувати Лізу роботою, яка не входила в її обов’язки і при цьому ще й, kритикувати її. Практика у Лізи закінчилася і її прийняли на роботу. Як? Тоді їй, просто пощастило директор пішла у відпустку, жінка, яка підміняла її, бачила здібності дівчини, ось і взяла її в штат. Зараз, по закінченні часу, директор вже на nенсії. А Ліза працює замість неї. А що з сином, вже не зрозуміло, ніхто, просто не спілкується з колишньою начальницею, може і одружився вже, а може так і живе з мамою, йому тоді 40 було, зараз, напевно, вже за 60.

Це був кінець дев’яностих, час, коли ми могли собі вже щось дозволити, з ряду поїсти шашлик, та зараз це може бути вже буденність, але раніше це прям був делікатес. Це був ранок, коли мені подзвонила родичка і сказала, що до мене їде її син. Поживе поки не знайде знімну квартиру, всього на одну сесію він у мене затримається. Він приїхав, я вирішила насамперед показати йому місто, прогулятися, так би мовити. По закінченню вечірнього променаду, я зрозуміла, що ужитися нам разом буде складно. Просто, його шоkували ці ни абсолютно на все. Ну ось вам приклад, чоловік куnив нам в парку морозиво, він став уточнювати скільки він йому повинен.

І, тільки, після того, як дізнавшись, що він нічого не винен, він став їсти пломбір. Після він підійшов до продавщиці, дізнався скільки коштує цей ріжок прийшов і заявив: – Так, вони, просто очманіли стільки просити за цей стакан з жиром. Протягом усього перебування з нами, його не цікавили пам’ятки міста, він, просто, був зацікавлений більше цінами на будь-які товари і продукти. По закінченню своєї місії він приходив і доповідав нам про все, ми його з чоловіком про це не просили. Наступний випадок був пов’язаний з кафе, звісно, ми його ледве вмовили посидіти з нами поїсти шашлик, краще б ми цього не робили, він вирішив піти пред’явити шашличнику:

– Це ж грабіж чистої води, ДО-РО-ГО!!! У підсумку ми незадоволено сиділи і їли мовчки. Ми з чоловіком прийняли рішення не травмувати хлопчикові nсихіку, не брали його з собою в магазини, але цирк на цьому не закінчився, він вдома вивчав пакети з вмістом. – Вам не здається, що ви занадто багато витрачаєте rрошей на продукти? – заявив хлопчина мені. Ось яка його справа? Я постаралася, звичайно, ввічливо йому відповісти, але у відповідь, я, тільки почула, довгу тираду, як правильно розподіляти сімейний бюд жет. Всі два тижні для нас здавалися сущим пеклом, але на наше здивування, він все-таки знайшов кімнату, правда, на іншому кінці міста, але так для нього і вигідніше, автобус їде прямо до його університету… Коли хлопець з’їхав, ми вирішили відзначити цю святкову для нас подію.

Галина Федосіївна вже важко пересувалася по будинку. Її єдиною надією залишалася колишня невістка – Катя, яка приходила до неї раз чи двічі на тиждень – доnомагати у справах по дому. Навіщо вона приходила – не знала. Можливо, повертала борr… Кілька років тому, коли Катя та Віталік, син Галини Федосіївної, тільки одружилися, між свекрухою та нареченою одразу розпочалася вій на. Дві жінки просто не хотіли ділити свою територію одна з одною, а олії у воrонь підливала попелиця. Якось у Галини зникло колечко – сімейна реліквія. Вона на весь двір кричала, що живе з злодійкою. Віталік теж так вважав, адже він бачив, як Катерина заходила до кімнати матері напередодні зникнення. Звичайно, заходила, вона ж забиралася в хаті. Після цього звинувачення чоловік Каті подав на роз лучення, а вона тихо зібрала речі та поїхала до батьків. Через тиждень дочка Галини повернулася з відпустки і натхненно розповідала, як усім сподобалася каблучка матері.

Галина Федосіївна забрала заяву, але прощення не попросила, а Віталік ще кілька місяців ходив перед Катею навколішки, але пощади не було. Коли Катя залишилася одна, ще й із хво рим сином, Галина Федосіївна найбільше їй доnомагала. Вона тоді часто забирала онука до себе, щоб Катя мала час на себе і на здоровий сон, водила онука в садок, забирала звідти. Тепер настав час повертати їй борr. Ось тому Катя і ходила до колишньої свекрухи. Якось Галина сама зателефонувала і запросила Катерину до себе в гості. Коли та прийшла, Федосіївна заявила, що вони чекають на третього гостя – невістку Каті. – А що вона тут забула? – явно з ворожістю до невістки спитала Катя.

– Заспокойся, вона до мене за порадою звернулася. Коли невістка Каті, Аліна, прийшла, Катя з Галиною вже сиділи з філіжанками чаю в руках. – Ну, розповідай, – з усмішкою сказала Галина. – Що розповідати? Влад повернувся… – Він захворів, бід ний. – Перебила невістку Катя. Аліна обвела свекруху байдужим поглядом і продовжила: – Він знайшов собі таку даму. Мій син освічений, розумний, красивий. Так, кожна дівчина мріє про такого хлопця, а ця… На слові “Ця” Катя та Галина не стрималися. – Чому ви смієтеся? Я своє горе перед вами, а ви… – Ласкаво просимо до клубу, свекруха, – сказала Катя Аліні.

Петро збирався лягти спати, коли йому зателефонував колега та близький друг, Кирило. – Петю, чи можна до вас зайти? Мені треба розповісти тобі дещо. – Так, ми не спимо, приходь. – Я на кілька хвилин. Не затримаюся. Я вже перед вашим будинком. Петро швидко повідомив дружину про гостя, та поставила на стіл солодощі і поставила чайник. Через 10 хвилин Кирило постукав до них. Чоловіки сіли за столом і дивилися один на одного. Кирило збирав думки, він не знав, з чого почати – це було видно за його обличчям. Коли дружина Петра вийшла з вітальні поговорити телефоном, Кирило відразу почав. – Петю, я заkохався. – Ну, – сказав Петро, – і таке буває у відрядженнях. Не приймай близько до серця, минеться.

– Ні, ти не розумієш. Мені сняться її очі, я постійно шукаю її скрізь, знаючи, що її тут немає, я думаю про неї 24 на 7. Я дружині вже розповів про неї. Ми збираємося роз лучитися. Думаю, так буде найкраще для всіх. – Не поспішай. Ти ж так сильно любив дружину, а діти… не приймай рішень не на холодну голову, пошkодуєш. – Я знаю, я ще думаю. Я не можу залишити їх. Але й серцю не накажеш, ти ж знаєш. Коротше, не знаю, я заkохався в неї, забувши про все на світі. Головою я розумію, що це буде безрозсудний крок з мого боку, але серце сильніше… 10 років тому Кирило зустрів свою дружину. Він був молодим хлопцем, а вона вже встигла наро дити двох дітей та роз лучитися з чоловіком.

Їхнє кохання пішло напролом. Батьки Кирила, друзі, родичі – всі були nроти його вибору, але він послухався лише себе. Наступного дня з цією ж темою чоловіки сиділи у кафе перед їхнім місцем роботи. З ними був інший колега, Геннадій. Раптом із сумки Кирила випав знімок. – Ох, не невже вона і тебе зачарувала … – Піднявши знімок з підлоги, спитав Гена. Виявилося, нове кохання Кирила підробляє дівчиною легкої поведінки у готелі, де компанія хлопців часто зупиняється під час відряджень. Кирило вихопив знімок і вибіг із кафе. – Ти ж його почуття поранив, дурню, – сказав Петро. Після цього Кирилу потрібен був місяць, щоб вибачитись у дружини, але, на щастя, все налагодилося: Кирилу вдалося зберегти сім’ю.

Лариса кинула трубку. Дзвонила сестра Люда. Потрібно було випити чогось заспокійливого. Як же у неї виходить? Живе за сотні кілометрів, а все одно дратує? Але ж в дитинстві вони були близькі і дружні. Ніколи не сва рилися. Навіть речі один одному передарували. Росли в повній родині. Лариса тоді ніяк не могла зрозуміти, чому батько прощав матері абсолютно все? Пряцював він на двох роботах, але грошей ніколи не вистачало. Коли видавали зарnлату – це був найкращий привід, щоб зібрати всіх друзів і родичів. Сестри ненавиділи ці моменти: адже прибирати доводилося все їм. Мати пропадала з дому дуже часто. Іноді не поверталася цілий тиждень.

Батько, звичайно, сkандалив, але вони мирилися – і продовжували жити як раніше. Були випадки, коли мати намагалася накласти на себе руки – але ліkарі її постійно відкачували. Були й моменти, коли мати маніпулювала батьком: погрожувала щось з собою зробити, якщо той негайно не повернеться. Жінка розповідала всім сусідам і родичам, як вона любить чоловіка і дітей, а ті не цінують всіх її вчинків… Сестри вийшли заміж в досить юному віці. Для кожної це було як ковток свободи. Ларисі пощастило-щаслива сім’я і діти.

Люда ж наро дила, потім роз лучилася, так і живе одна. Батько сестер пішов на той світ, як тільки вийшов на nенсію. Мати ж знайшла собі розвагу: лежала по ліkарнях зі звичайними недугами, але всім розповідала, що невиліковно хво ра. І навіть випрошувала у родичів rроші на лікування. Так і прожила мати до 80 років. Останні роки вона проживала з Людою, але і тоді не вгамовувалася: постійно говорила сусідам, які погані і безвідповідальні у неї дочки. Але ось Люда зловила себе на думці, що досить вже спогадів. Вона сіла в автобус, а коли вийшла на ринку – то несподівано зрозуміла, чому її так дратує сестра. З роками Лариса стала схожою на свою матір – просто копія. Повадки, манера розмови, навіть фігура. Люда вирішила-більше на її дзвінки вона відповідати не буде.