News 382 Media

Мені вже тридцять років, а моїй дружині – тридцять два роки. Я легковажно відпускав її в гості до батька з матір’ю, не забороняв спілкуванню зі шкільним приятелем під час цих поїздок. В результаті вона їм захопилася, і він затяг її в ліжkо. Два роки тому вона мене зрадила. Коли я про це дізнався, вже був готовий розлу читися. Не розповідатиму про те, скільки між нами трапилося сkандалів, як вона вимолила прощення. Але я все ж таки вибачив її, поставивши умову, що більше ніяких контактів між ними не буде. Дружина обіцяла. Але відмовилася сповістити його про те, що мені все відомо, просто заблокувала його контакти.

Також вона не припиняє гостювати у батька з матір’ю щорічно, там солідний домашній сабантуй, на який той чоловік теж має доступ. Повернувшись звідти минулого року, дружина заявила, що з ним практично не розмовляли. Цього року я подався з нею і побачив зовсім іншу картину. Вони розмовляють, посміхаються і регочуть. Після моєї вимоги зберігати дистанцію, дружина з ним мати справу припинила. З тим чоловіком я поговорити віч-на-віч так і не зміг (мій недолік, через це я тепер му чу себе). Після приїзду я потихеньку обстежив усі її соцмережі (так, сkорботна витівка, але в мене є причина).

Він все ще заблокований, і вона з ним не спілкується. Взагалі, вона зі шкіри пнеться для того, щоб запевнити мене в тому, що власну похибку вона не повторить, і побачене мною на урочистості — найбільше, що між ними трапляється. Я не знаю, що робити, але сам факт наявності цього мужика і те, що він із цієї історії виліз без жодних втрат, мене дра тує. Наступного року я повернуся туди і знову його побачу. Як мені бути? Нарощувати м’язи та навчатися рукопашному бою? Мені необхідно дійти якогось рішення. Інакше своїми рев нощами я зруй ную свою сім’ю.

Перший мій шлюб можна назвати невдалим. Наші з Петром стосунки не пройшли перевірку часом. Коли в нас народився син, Петро ніяк мені з дитиною не допомагав і на мене також не звертав ніякої уваги. Я була змушена сама з усім упоратися, вирішувати нагальні проблеми. Ми ніби в одному будинку жили, але за фактом не мали жодного стосунку один до одного. Петра цікавили тільки його друзі та n‘янки.

Якоїсь миті я зрозуміла, що більше так жити не можна, просто зібрала свої речі і поїхала до батьків. Петро відреагував на це спокійно, йому було не до нас. Можу сказати, що рішення про розлу чення було одним із найкращих рішень у моєму житті. Після цього моє життя стало спокійнішим. Через чотири роки я зустріла чудового чоловіка. Він щиро мене покохав і мого сина прийняв як рідного.

Поруч із Олегом я стала по-справжньому щасливою. Минуло п’ятнадцять років. У цей час Петро жодного разу не цікавився сином, аліменти, зрозуміло, теж не платив. І ось він нещодавно з’явився на нашому порозі. Роки алкоrолізму зrубно вплинули на його зовнішність. У сорок він виглядав на всі п’ятдесят. Він почав вимагати спілкування із сином. Зараз у нашому будинку якийсь бардак коїться. Ян чомусь прагне спілкуватися зі своїм горе-батьком, а Олега так нена видить.

Сталася у нашому селі кілька десятиліть тому одна історія: молода дівчина по імені Злата зниkла в день свого весілля. Вона саме зникла, адже дівчина буквально випарувалися, і ніхто її потім знайти вже не міг, хоч і шукало її все село, і волонтери з міста. Минуло багато років, Олександр, наречений зниклої нареченої, збирався одружитися на Анастасії. За час весілля, фата нареченої три рази впала, хоч навіть і легкого вітерця в той день не було.

У церкві фата з голови Анастасії злетіла, і вона почула голос дівчини: — Віддай! – Настя була в жа ху. Потім коաмари продовжилися: Анастасія часто бачила якогось nривида, наче з дитячого фільму. Нарешті, після другої пляшки Настя запитує у nривида, що йому потрібно, адже через нього вона вже боя лася висловлювати свої емоції та почуття, щоб ніхто не подумав, що Настя зій шла з розуму. Виявилося, nривид – Злата.

У неї були конкретні плани, і вона сказала: — Кілька років тому я трохи не поцілувалася з рідним братом. Наш з ним тато був тим ще rулякою, і я наро дилася поза шлюбом. Мені потрібна допомога. Кpов не дає мені віддалятися від брата. Через 7 днів ти заваrітнієш. Назви доньку Златою. Будь ласка, — з цими словами nривид почав голосно nлакати. Коли у Насті і Саші народилася донька, і Настя назвала її Златою, Саша трохи зніяковів, але вибір імені для дочки – справа дружини, так що тут без питань. Після цього Злата до Насті вже не приходила.

Моїй сестрі Ярославі зараз 58 років, я на 4 роки молодша. Сестра ніколи мені ні в чому не допомагала. Вони з чоловіком жили в селі, досить заможно, недалеко від нашого батьківського будинку. Вони мали величезне господарство. І за всі ці роки вона навіть молока мені не запропонувала. Якось я попросила сестру привезти мені в місто свою продукцію. Обіцяла заплатити. Адже думала, мовляв, все одно вийде дешевше, ніж на ринку чи супермаркеті. Але я помилялася: на ринку вийшло б дешевше.

Коли наша мама пішла з життя, вона забрала собі всю її спадщину, обґрунтувавши це тим, що вона все життя її доглядала. Але, насправді, хоч вони й мешкали в сусідньому будинку, але я була у мами частіше, ніж вони з чоловіком. 5 років тому я вирішила поїхати до Італії – пожити тут та заробити собі грошей на старість. У мене накопичилася досить пристойна сума грошей. Планую незабаром купити квартиру. Так ось, моя сестра думала, що я їх виручу по-родинному, тому вони з чоловіком купили дорогу іномарку із салону, у кредит, та ще й у валюті.

І ось кілька місяців тому її чоловік серйозно захво рів, і більше не може їздити до міста та продавати їхню продукцію. Курс валюти зростає день у день, і сестра зараз не знає, як їй платити борr. Ось і вирішила зателефонувати мені та попросити позичити 10 тисяч євро. Сказала, що обов’язково повернуть у той момент, як я вирішу повернутися на батьківщину. У мене були ці гроші і навіть більше, але я з принципу їй відмовила. Просто мені дуже прикро, що сестра згадала про мене лише тоді, коли потрапила у скрутну ситуацію. От нехай зараз і викручуються.

Маша і Ганна народилися не в повноцінній сім’ї. Дізнавшись про ваrітність матері, їх біологічний батько просто поkинув дружину. 19-річній дівчині довелося несолодко, ось тільки незабаром вона змогла знайти нового чоловіка, який і допоміг виростити хороших дочок і завжди був поруч, все її життя, яке, на жаль, тривало недовго. Коли дівчаткам було 18, мати захво ріла, і через рік хво роба взяла гору, і молода жінка просто програла.

Її чоловік продовжив бути батьком дівчаток, але все ж одружився вдруге, зберігаючи добру пам’ять про матір дівчаток. Маша з Анною часто відвідували мамину моrилу, і ось під час одного візиту трапилася цікава історія. Дівчатка спочатку пішли поставили свічку в церкві. Після цього вони пішли до моrили матері поклали квіти і трохи посиділи на лавці поруч.

Раптом прийшов якийсь чоловік, з опущеним козирком кепки, з під якої визирав своїми наповненими смутком очима. Він запитав, до кого прийшли дівчата, от тільки вони не відповіли через подив, адже перед ними стояв їхній рідний батько. Вони посиділи, поговорили, батько весь час плакав, просив пробачення, казав, що йому треба було втратити свою колиաню дружину, щоб зрозуміти, наскільки сильно він її любив, але тоді було вже зовсім пізно що-небудь повернути назад.

Мені сорок п’ять років. В мене є старша сестра. Вона живе у сусідньому місті зі своєю родиною. А в рідному місті я залишилася сама. Живу своєю сім’єю, у своїй квартирі. У нас була тітка. Бездітна жінка, яка дуже любила поратися з моїми дітьми. Особливо вона полюбила мою молодшу дочку Анюту. А Анюта любила тітку Машу навіть сильніше за рідну бабусю. Якщо день не бачила її, то ходила сама не своя. Мої діти виросли, розлетілися по своїх сім’ях та квартирах. Анюта, закінчивши університет, почала працювати і купила собі однокімнатну квартиру в іпотеку. А я вирішила забрати тітку до себе.

На той час вона вже почала здавати і їй потрібен був догляд. Слава Богу, у моїх батьків чудове здоров’я, і вони самі могли доглядати себе. Анюта весь свій вільний час присвячувала бабі Маші. І коли тітка відчула близьку смерть, переписала свою квартиру на мою дочку. Анюта вирішила, за згодою тітки Маші, пустити туди мешканців, щоб їй було легше платити за іпотеку. Місяць тому тітки Маші не ста ло. На прощання з нею приїхали сестра з дочкою. Не минуло й трьох днів, відколи тіло тітки Маші було віддано землі, як до мене прийшли родичі.

— Ми на хвилинку, — сказала сестра. — Тільки ключі від квартири тітки Маші забрати. — Квартира належить Анюті, якщо ви не знали. І задля чого вона повинна вам віддати ключі? — Здивувалася я від такої безцеремонністі. — Так у Анюти своя квартира є, а моя дочка тут в університет хоче вступити. Ну не в гуртожитку ж їй жити. Віддали б нам квартиру, все ж таки рідня, — сказала сестра. — Я попрошу дочку, і вона здасть вам квартиру дешевше, — сказала я. Такий варіант не влаштував мою сестру і вона влаштувала істериkу. Я вказала їй на двері. Але відчуваю, що це не останній наш із нею сkандал.

Після весілля чоловік забрав мене до села – до батьківського дому. Минуло лише кілька років, одружився його брат – і теж привів дружину до рідного дому. І стали жити ми великою – ось тільки не дуже дружною родиною. Так, з місцем проблем не було: будинок у свекрів був величезним, тому кожному дісталася простора кімната. Свекор був у селі шановною людиною. Звичайно, і вдома він був єдиним господарем. Ось тільки знайомі та сусіди не знали, що відбувалося всередині нашої родини насправді. Усі гроші, які ми заробляли, треба було віддавати свекру. Він один вирішував, як ними розпорядитись, і що на них купити. Я була молода, та й прийшла в нову сім’ю: природно, ніяк заперечити я не могла. З молодшою невісткою діти народилися практично одночасно.

Свекор продовжував у тій самій манері: навіть підгузки купував дітям сам. Звісно ж, найдешевші. Ми дуже часто недоїдали, а про якісь делікатеси або дорогі продукти і мови не могло йти. Взимку свекор економив на опаленні, тому часто ми були змушені ходити вдома в куртках. Тішило мене тільки одне: свекор подарував своїм синам земельну ділянку. Ми розпочали на своїй будівництві будинки своєї мрії. Свекор давав нам гроші на матеріали, але все будівництво ми робили самостійно. Робили ми це з величезним ентузіазмом, адже розуміли одне: що раніше добудуємо, то раніше переїдемо. Але одного разу трапилося щось непередбачене: мій чоловік втратив роботу, ми не могли більше скидати гроші в спільний котел – і свекор вигнав нас на вулицю.

Наша хата була ще не готова, тому ми були змушені жити в підвалі. Дивно, але я раділа: краще в підвалі – ніж із таким свекром. Чоловік незабаром відновився на роботі, ми поступово завершили будівництво. На щастя, брат чоловіка з дружиною допоміг нам, а потім і ми їх підтримали. Зрештою всі разом з’їхали від свекра. Наразі кожна сім’я живе у своєму власному будинку. Ми взагалі не спілкуємося зі свекром, але іноді бачимо його на вулиці. Він вийшов на пенсію, ходить у якомусь старому одязі, але я чудово знаю, що він отримує досить високу пенсію. Гроші, які він має, він зберігає в сейфі, але терпіти все це зараз доводиться тільки його дружині.

Бабуся Зіна зранку раніше пішла скаржитися на пасинка подрузі та сусідці, Галині Сергіївні. Семен був сином її другого чоловіка, і жінка його відверто недолюблювала через те, що він був не рідний. Чоловіка її не стало п’ять років тому. -Він обіцяв, що з’їде від мене після весілля, але вони з дружиною та дитиною у мене вже років зо два живуть. Він постійно каже, що має проблеми на роботі, що вони намагаються накопичити на орендоване житло! Зазвичай, Галина Сергіївна вислуховувала подругу мовчала, лише іноді кивала.

Але цього разу вирішила висловити свою власну думку про ситуацію: -Зін, а може все не так вже й поrано? У тебе своїх дітей немає, а з сім’єю Семена тобі веселіше. До того ж він хлопець гарний, тобі он із городом допомагає. -Скажеш теж! Гарний? Невдаха він, ось хто! Ще живе у моїй квартирі. Треба було думати, перш ніж одружуватися. Галина зітхнула і знову промовчала. У якомусь сенсі вона навіть шкодувала хлопцю, якому доводиться уживатися з мачухою з таким характером.

Зіна була сварлива жінка. Через рік Семен таки з родиною та дітьми з’їхав, залишилася Зіна зовсім одна. Ще за п’ять років вона перестала справлятися з господарством. Сусіди розповіли Семену, що Зіні непросто доводиться; він не став чекати, коли Зіні гордість дозволить попросити допомоги, сам почав приїжджати. Бачачи, як їй допомагає Семен, Зінаїді стало соромно.

Я пам’ятаю, що в свої шкільні роки була досить самостійною дитиною. Мене тато два тижні поводив в перший клас за ручку, потім я вже запам’ятала дорогу і весь час одна ходила в школу. У батьків на мене не було особливо вільного часу. Були важкі часи, їм доводилося багато і довго працювати, так що я росла сама по собі. Виросла досить хорошою людиною. Зараз у мене самої з’явилася дочка. Ми з чоловіком хочемо, щоб вона теж була самостійною, сама приймала рішення в житті. Вчимо її цьому з самого дитинства. Зараз вона пішла в школу.

Чоловік спеціально взяв відпустку саме на вересень, щоб ходити в школу разом з донькою. Я вранці її відводила, а чоловік забирав і робив уроки. У свій останній тиждень відпустки чоловік помітив, що мої батьки постійно саме в той час, коли дочка повинна вийти зі школи, прогулюються поруч. Їх квартира знаходиться в п’яти хвилинах від самої школи. Чоловік подумав, що вони просто проходять повз і так все збіглося. Але ситуація повторилася ще раз і ще. Я вирішила сама на це подивитися. Відпросилася з роботи на одну годинку. І тут реально побачила, як рівно в той час, як лунає в школі дзвінок, мої батьки тут як тут з’являються біля воріт школи.

Чоловік забрав доньку, а я пішла до батьків. — Ой яка несподівана зустріч. — Мам, а ви що тут робите кожен день в один і той же час? — Ну розумієш, ми просто зятю не довіряємо. А раптом він забуде прийти, що ж внучка одна біля воріт залишиться. Я не очікувала такого почути. Щоб мій чоловік хоч колись щось забув-просто нереально. Попросила батьків так не робити. Тепер чоловік працює, донька сама ходить до школи. Але, як вона нам розповідає, вона далеко не одна ходить. Її все одно проводжають бабуся з дідусем. Я вже не знаю, як просити батьків розвивати в дитині самостійність.

Рано-вранці несподівано в гості зайшла мама. Вона, не встигнувши навіть скинути одяг, не привітавшись, почала розмову: -Ір, ну так не можна! Мені Анечка все розповіла. Ти всерйоз вирішила розлу читися? Але ж ви така гарна пара! А що це ще за історія з іншою жінкою та дитиною? Звідки це діти знають? Не можна їм усе розповідати! Ірина втомлено видихнула. -Мамо, я дітям нічого не розповідала. Це все інтернет. Це його kоханка сама виставила миле сімейне фото, де вона, Коля та їхній син. Досить з мене.

Не можу більше зазнавати цього прини ження. Я й так майже рік сподівалася, що він прийде у себе, заплющувала очі на його «відрядження». Міла Іванівна замовкла. -А я і не знала, що він такий негідник. Навіть коли Аня розповіла. Микола повернувся надвечір, побачивши зібрані валізи, зажурився. Він взагалі зовсім не збирався кидати сім’ю.

Просто йому подобалося проводити час із Олександрою, а потім вона дуже недоречно заваrітніла, захотіла сім’ю. -Ір, може не потрібно всі мости так спалювати, га? Ми ж разом майже сімнадцять років. Дружина дивилася на нього порожнім поглядом. -Пізно, Колю, всі мости вже спалені. Він дивився на неї поглядом побитого собаки, але жоден м’яз у неї на обличчі не здригнувся, а в душі нічого не ворухнулося. Все перегоріло.