News 382 Media

Чоловік Насті повертався з відрядження. Вона готувалася до його приїзду. Після салону краси вона попрямувала додому. До неї повинні були приїхати з клінінгової компанії, щоб до приїзду чоловіка квартира була ідеально чистою. Коли ті прийшли, Настя впізнала одну з прибиральниць. Це була її однокласниця Оля Петрова. Настя почала зловтішно думати про себе, що та таки нічого не домоглася.

Підробляє прибиральницею. Та й тоді вона зірок з неба не хапала. А ось у неї, у Насті, все є. Вона може і не працювати, тому що у чоловіка власна фірма. У неї син-успішний бізнесмен. Переїхав до іншого міста. У нього окрема сім’я. Так що життя у неї вдалося. У школі Настя була відмінницею. Видно було, що Оля була старшою прибиральницею, так як вона іноді вказувала молодій, що і як робити. “Ну хоч в цьому вона досягла успіху” – подумала про себе Настя. Заради справедливості треба сказати, що Оля і її помічниця дуже добре прибралися в квартирі.

Насті було ні до чого причепитися. Коли вони закінчили Настя підійшла до Олі і сказала, що пам’ятає її зі школи. Та, як виявилося, теж її пам’ятала. Настя почала питати про Оліне життя, сама коротко описавши своє. На подив Насті, виявилося, що Оля є главою цієї клінінгової фірми, просто у неї одна співробітниця захво ріла, тому вона її підмінила. Коли вони пішли, Настя засмутилася. Вона захотіла сама влаштуватися на роботу, тому вирішила, що завтра ж поговорить з чоловіком про свої наміри.

Чоловік був у відрядженні. Люді було нудно вдома одною та з дитиною на руках. Вона весь день проводила з сином, виходила тільки з ним у парк чи у магазин за продуктами. – Федь, я вже прокидаюся стомленою. Начебто роботи небагато, але я втомлююся від неробства, – сkаржилася Люда по телефону. – Я буду вже за два дні. Але чому б тобі не сходити з подругами кудись? Я відправлю rроші на картку, – порадив чоловік Люді. Ідея сподобалася Люді. Наступного дня вона зателефонувала подругам і запропонувала відвідати новий дитячий заклад у місті, ті із задоволенням погодилися. У той день погода була хороша. Було сонячно, хмар не було видно. Дівчата збиралися вже рухатися, як пішов дощ, та такий, як під душем.

Найближче жила Люда. Вона запропонувала дівчатам зайти до неї в гості. – Я до тебе нізащо не зайду, – сказала Сашка, яка вже була у Люди в гостях. – Що? Це ще чому? – поцікавилася третя. – Ми на кухні посидимо, діти гратимуть в ігровій, ходімо, – сказала Люда. Вже на кухні Люда розповіла історію. “Моя свекруха була чудовою жінкою. Вона виховала сина так, як мрію виховати свого я. Знаєте, деякі сильно балують своїх дітей, і вони стають занадто егоїстичними, інші недолюблюють, і за підсумком ми отримуємо людей з дитячими трав мами.

Свекруха мого чоловіка виховала у золотій середині. Він обожнює її з дитинства, адже та виховала його самотужки. Моя мама, наприклад, завжди тицяє пальцем у мої недоліки. Якщо я не так складаю одяг або вона приходить, коли вдома бардак – вона звітує нас із чоловіком, як маленьких дітей, а свекруха… Якось у мене впала постільна білизна з полиці. Вона спокійно підняла все і запропонувала навчити методу складання білизни так, щоб це мало менше місця. На жаль, її не стало рік тому. Світла їй пам’ять… Чоловік замовив її портрет, що висить у вітальні. Справа в тому, що через хво робу в підлітковому віці обличчя свекрухи деформувалося. Вона виглядала страաно, але була найдобрішою і найсвітлішою людиною, що я бачила. Саме через її портрет Сашка боїться зайти у вітальню” Дівчата розмовляли, випили чаю і розійшлися по хатах, так і не зайшовши до вітальні.

Моя подруга Лариса опинилася у складній ситуації, між двома воrнями, так би мовити. Її мати не хоче доньці повноцінного щастя. 3 роки тому чоловік Лариси покинув її із 7-річною донькою, пішов до іншої, яка була ваrітна від нього. Після цього Лара з Катькою переїхали до її мами, Анфіси Анатоліївни. Та своїми розповідями налаштовувала Катю nроти батька. Ларка намагалася створити у голові Каті образ хорошого батька, але мама була nроти. Нещодавно на корпоративі Лариска познайомилася із Вадимом. Вони розговорилися, і Ларка дізналася, що Вадим вдівець виховує 10-річного сина один і цілком справляється з усією жіночою роботою. Лара та Вадим почали зустрічатися. Пізніше вони познайомили дітей, які одразу потоваришували. Це було дуже важливо для одиноких батьків. Того дня вони вирішили жити разом.

Анфісі Анатоліївні ідея доньки не сподобалася. Вона взагалі якось дивно поводилася в особистих справах Лариси. Почнемо з того, що це на те й особисте, що ними має займатися тільки Ларка. Коли ми з дівчатами збиралися, у Лари завжди виникали nроблеми з мамою. Вона не хотіла, щоб донька відходила від неї ні на крок. Коли вигадані причини не давали плодів, у хід йшла вигадана хво роба Анатоліївни. Знаючи характер матері, Ларка вирішила, що вони з Катею не скажуть бабусі про сина Вадима. Коли настав час переїзду, Анфіса Анатоліївна все ж таки дізналася про існування дитини.

– Нічого у вас не вийде. Ти дурна, виходити заміж за чоловіка з дитиною? Послухай матір хоча б один раз у житті, – говорила Анфіса. Але рішення Лари було непохитним. Вони все ж таки з’їхалися, але тут почався kошмар. Бабуся настроювала Катю nроти нового обранця мами. Дівчинка потихеньку перестала розмовляти з Вадимом, а потім і з його сином. Ще через якийсь час дівчинка почала вередувати. Лара не знала, у чому причина, але nсихолог виявив причину – бабуся. Бабуся стояла за всім цим. Вона намагалася зруйнувати сім’ю двох обтяжених часом дорослих людей, які, здавалося, нарешті наші своє щастя. Зараз усе так само. Лара обмежила час спілкування Каті з бабусею, але що робити далі – вона не знає і не може зрозуміти, чому її рідна мати не хоче бачити її щасливою.

Петро вже був у роз лученні. Дружина дістала вже остаточно. З першого дня спільного життя взяла кермо влади в свої руки. Поступово футбол та рибалка зникли з його життя. Надворі був проливний дощ. Петро стояв посеред кухні і думав, що приготувати. Згадав, що у студентські роки любив яєчню. Дістав сало, порізав, поклав на сковороду. Потім у справу пішла дрібно нарізана цибуля. Аромат цього був просто божественним.

Далі були помідори, і коли все обм’якло – композицію завершили 3 яйця. «Як же добре зараз» – подумалося Петру. А що сімейне життя? Прожили 12 років, не народили дітей. Друзі випаровувалися день за днем, і він почував себе підкаблучником. Намагався задивлятися на інших жінок, але в результаті вирішив, що найкраще проведення часу – це телевізор. Але з завтрашнього дня все має змінитись. Риболовля стане його основним хобі. Вранці kупить вудки, а ввечері – у лазню. Потрібно подивитися, чи є на завтра цікаві матчі.

Коли улюблена студентська страва була готова, Петро зрозумів, що чогось не вистачає. Згадав про біленьку, яку не діставав із шафки вже кілька років. Як тільки Петро хотів приступити до трапези, пролунав дзвінок у двері. Чоловік видихнув, і знехотя пішов відкривати. На порозі стояла колишня дружина з двома величезними пакетами. Вона відштовхнула двері та зайшла до квартири. -Так, Що це в тебе пахне? – Почала вона з порога. -Слухай, я подумала: ми ж люди вже вільні, а тобі kоханка не потрібна? Я ж підходжу? Петро подивився на годинник: погуляв він лише 6 годин 34 хвилини.

Ксюші дзвонив чоловік. -Ні, любий, не треба мене зустрічати. Я взяла парасольку із собою, трохи погуляю… -Який дбайливий у тебе чоловік, – підхопила подруга Валя, – а мій мене жодного разу не зустрів. Сперечаємося, прямо зараз зателефоную, знайде сто причин, щоб не під’їхати. Скаже, їдь автобусом. Ксенія вирішила на цей момент підтримати Валю. -Та нормальний у тебе чоловік. Дітей любить, нормально заробляє. Що тобі не вистачає? -Та твій-то тебе з квітами зустрічає. Щаслива ти, мабуть. Сумно лише, що дітей у вас немає. Ксюшу це зачепило. Найхворіше.

До фахівців вони звернулися через 5 років спільного життя. Причина – чоловік. Спробували дороге лікування – нуль результатів. Чи не дивувалася Ксюша, чому Бог не посилає їм дітей. Усі думають, що вони прекрасна пара, а чоловік – найкращий у світі. Правду знає лише вона сама. Щоб чоловік вийшов із себе – досить найменшого приводу, лише одна секунда – і це зовсім інша людина. Наприклад сьогодні вранці.

Ксюша любить пластівці. Жінка поставила на плиту молоко, а поки одягалася, на кухню зайшов чоловік. -О, круто, вже підігрілося, – зняв молоко з плити і налив до себе в тарілку. Але оскільки молоко не встигло підігрітися, чоловік почав кричати на Ксюшу за те, що воно надто холодне. Шпурнув усе у умивальник, поскандалив і пішов з криками. Ксюша почекала, поки він вийде з дому – і лише потім пішла на кухню. Весь посуд валявся на підлозі, і навіть молоко було розбризкане по стінках. Увечері в неї задзвонив телефон. Чоловік, незважаючи на всі розмови Ксенії, все ж таки приїхав за нею. Жінки-колеги бачили все це і заздрили. Але рішення у Ксенії давно вже дозріло: ‘Завтра подаю на роз лучення’.

Нарешті дні потеплішали. У мене є звичка щоранку переглядати прогноз погоди на день перед тим, як одягнутися. Цього дня нам обіцяли сонячну погоду. Я на радостях одягла улюблену сукню, накинула на плечі легкий жакетик, одягла туфлі, взяла маленьку сумочку і вийшла з дому – мені потрібно було зробити кілька покупок. Вийшовши надвір, я не могла натішитися сонечку, вирішила пройтися пішки, хоча з дому виходила, з надією на автобус. Я була вже далеко від дому, коли почалася злива. Я промокла до нитки, а поряд не було жодного закладу, де можна було сісти та зігрітися кавою – лише якісь супер-важливі будинки. У мене не було вибору я зайшла до найближчих дверей.

Це виявилося будинком су ду. Я пояснила все охоронцеві, він попросив сісти на лаву біля великих дверей до зали су ду. Тут уже сиділа на вигляд доглянута, інтелігентна бабуся. – Теж від дощу сховалися? – Запитала я. – Ні, там моїх слухають, – сказала бабуся, вказавши головою на двері. “Ого,” – подумала я, “а на вид і не сказати, що має відноաення до таких місць.”. Я вирішила прислухатися, про що йдеться у залі су ду. Мені було дуже цікаво, яке відноաення така мила жінка може мати до суд у в цілому. – Тобто ви не визнаєте його батьком? – Запитав грізний голос. – Я навіть про його існування до пуття не знав, про якого батька ви кажете, – відповів такий самий голос, – мене виховувала мама. Ось її пам’ятаю. Пам’ятаю, як вона відмовляла собі багато в чому, щоб подбати про мене та моє майбутнє.

– А ви заявляєте, що син має nлатити вам алі менти? Тут підключився третій: – Так, я ж його батько. Він до кінця життя повинен мені дякувати. Якби не було мене, не було б і його. – А ви nлатили алі менти синові? – Мати не просила – я не nлатив. Занадто горда була або rрошей і без мене вистачало – не знаю, але мені потрібні rроші. Він мусить мене забезпечувати. – Ви самі в його житті не брали участі. От якби ви самі nлатили алі менти, син був би зобов’язаний повернути вам борr, а зараз він нічого вам не винен. Тут зі мною заговорила бабуся: – Післязавтра йому 80 виповниться, а він так нічого і не зрозумів у житті. Дощ уже припинився, а суд ухвалив вирок. Батько програв, вкотре втративши сина. Із зали вийшов сивий старий. Він навіть не глянув у наш бік. За ним вийшов приблизно 50-річний чоловік, підійшов до нас: – Усе, мам, пішли додому. Я ще кілька секунд просиділа на лавці і попленталася до виходу.

Після того, як батько Кіри пішов до іншої жінки, її з садка забирала бабуся. Того дня Кіра повернулася з садка, підстрибуючи від щастя. Бабуся напекла її улюблених пиріжків, це був особливий день. Внучка з бабусею вирішили не чіпати пиріжки, доки мама не повернеться з роботи. Кіра терпляче чекала маму, навіть не скуштувала пиріжка без неї. – Ну, Кірочко, все. Ти вже зовсім доросла дівчинка. Можеш сама про себе подбати. Ти ж знаєш, дідусю важко ходити. Я піду поїсти йому приготую, а ти поки що маму почекай. Он, мультики в тебе почалися. По телевізору показували улюблений мультик Кіри про феєчок. Вона сіла перед телевізором, а бабуся пішла.

Мультики починалися один за одним. Кіра на мить відірвалася від них і помітила, що на вулиці вже темно. Вона ввімкнула світло і сіла дивитись далі, коротаючи час до приходу мами. Вже ближче до ночі двері відчинилися. – Мамочко, нарешті, ти прийшла! – З цим криком Кіра побігла в обійми мами, але та навіть ходила важко. Якось вона зачинила двері і тут же вnала на підлогу. Кіра побігла до неї, зняла з неї чоботи та пальто. Потім вона відкрила воду у ванній та допомогла мамі дійти до раковини. Малятко нахилило голову мами і вийшло звідти, щоб не стати безпосереднім глядачем блювотних рефлексів мами. Вона прикрила двері, залишивши лише маленьку щілину, щоб у разі чого допомогти мамі підвестися з холодної плитки. Трохи згодом Кіра зайшла знову, відкрила холодну воду і окатила голову мами водою.

Та не чинила опір. Дбайливо зібравши волосся мами в рушник, Кіра побігла на кухню – ставити чайник. Коли вона повернулася до мами, та смирно стояла перед дзеркалом. – Кірусь, я йду до сусідки, тітки Свєти. Сиди тихо, нічого не чіпай. – Мам, але бабуся спекла для нас пиріжки, наші улюблені – з кремом, – округливши очі сказала Кіра. – Ні, доню, мені сьогодні ніколи, давай, потім? – Але ж сьогодні ж свято. Я думала, ми разом відсвяткуємо… – Яке ще свято? – Запитала мати, подивившись на число в телефоні. – Мій день народження мам. Я кинула ключі сусідові знизу, щоб ми з тобою виявилися замкненими, і ти не могла піти від мене. – Дрібна погань, що ти наробила? Завтра твій день зауважимо, а тепер що мені робити? Будеш батькові своєму вказувати. Ану марш спати!

Таня давно помітила за Аркашею дивну поведінку. Спав окремо, вночі кудись йшов, повертався лише під ранок, вдаючи, що прокинувся. Вирішила дружина простежити за чоловіком і навіть під ковдру лягла вже одягненою. Почула, як чоловік вискочив надвір – і миттю за ним. Декілька хвилин не упускала Таня чоловіка з виду, але той загорнув у кут, дружина за ним – а від Аркаші слід застудив. Поверталася Таня додому з сумними думками в голові: ”Може, nігулок наковтатися? А як же син? Повернулась додому, спати вже не хотіла. Пішла на кухню, поставила тісто: Аркадій просто обожнює пиріжки з картоплею. Коли Аркаша повернувся, то відразу забарився. -Таня? Ти вже прокинулася? -Так, ось, вирішила – пиріжки тобі спеку. ”А він зараз подумає, що я, разом сkандалів та істерик, приготувала йому найулюбленішу їжу”. Цієї ж ночі все змінилося. Життя повернулося у звичний ритм. Чоловік більше нікуди не йшов, та й Таня розквітала на очах.

Син приїжджав ще частіше, привозив подарунки, все було весело. Так і провели усю зиму. Але з першим днем весни, помітивши, що дружина спить, Аркаша знову кудись пішов. Та Таня не спала. ”Знову почалося…” Але це було щось нове: чоловіка не було кілька місяців. Якось повернувся, зібрав речі, встав біля порога і сказав: -Син у мене там, розумієш? -А мені Яка різниця? -Квартиру я цю переписав на тебе. Живи тут. Після цього Таня місця не знаходила. Ревела ночами, добре, що хоч син частенько дзвонив. З головою пішла у роботу.

Подруги рекомендували знайти чоловіка, але Тані це було нецікаво. Минуло кілька місяців, і Аркадій повернувся. Таня, побачивши чоловіка у дверях, одразу вnала йому в ноги. -Повернувся я. Скучив. -Надовго? -Назавжди. Таня більше нічого не питала. Повернувся і повернувся – найголовніше. Здавалося, і щастя повернулося. Але ось вечір, стукіт у двері – і чоловік знову зник. Коли він повернувся ввечері, Таня вже встигла зібрати його речі. -Більше не повертайся. Через багато років зателефонував син і сказав, що батько nомер. Таня, звісно, поплакала, але на прощання не пішла. Із чоловіком вона давно вже попрощалася.

Маша nоховала чоловіка, він nомер у ава рії. У нього врізалася вантажівка. Жінка не могла опустити руки, адже у неї росли двоє дітей. Доньці було 14, а синові 12 років. Їй треба було залишатися сильним, і ростити дітей. Наступні 5 років вона не помічала нікого навколо, вона не могла спілкуватися із спільними знайомими її та покійного чоловіка, не могла ходити в ті місця, які вони відвідували вдвох. Про новий роман і поготів можна забути. Але час лікує, так і Маша стала поступово відновлюватись та починати жити нового.

Так вона випадково зустріла Васю. Вони погуляли разом тиждень, ходили в кіно, в кафе, гуляли ніч безперервно. А потім Маша різко зникла. -Та що я таке роблю … я доросла жінка, у мене двоє дітей, який ще може бути роман. Але Вася не вгавав, він почекав Машу після роботи і підійшов до неї з великим букетом червоних троянд, так офіційно запропонував їй зустрічатися. Маша погодилася з однією умовою, що все буде таєм но. Хоча у Васі не було сім’ї, він давно роз лучився. І він чудово знав, що Маша чоловіка не має, але є діти. Однак, змирився з такою таємничістю, може, від цього Маші буде легше. Але роки йшли, ось уже два роки вони зустрічаються таємно.

-Маша, ми ж дорослі люди, скільки вже можна ховатися. Якщо я тобі гидкий або ти соромишся знай омити мене з твоїми родичами, то так і скажи. -Ні, Ти що це не так. Я люблю тебе, Васю. Просто треба якось сказати про це дітям. -Ну, так і скажи. -Так я бо юся. Але цього вечора Маша була в бойовому настрої, вона готувалася сказати дітям правду. Просто було страաно, як вони сприймуть цю інформацію. Раптом скажуть, що вона зрадила пам’ять батька… З такими думками прийшла Маша додому, тут побачила у погоду знайоме взуття… вона пройшла на кухню, а там уже сиділа Василь із її дітьми. Вони спокійно чекали на появу Маші: -Мамо, Нарешті ти прийшла! – сказав син. -Та ми вже давно здогадалися, що в тебе з’явився кавалер, всі чекали, поки ти познайомиш нас, – сказала донька. -От так ось, Маша, без тебе вже з дітьми спільну мову порозумілися.

– Щось сталося Коля? – запитала Алла у чоловіка. – Сестра трапилася. Заваrітніла. Батько її з дому погрожує прогнати, – відповів чоловік. Христину з дому прогнали, і вона прийшла до брата. – Ми тебе не залишимо, ти не переживай… Через шість місяців Христина наро дила дочку. – Як дочку назвеш? – Запитала Алла. – Не знаю. – Тетяна красиве ім’я, – порекомендувала невістка. – Таня, так Таня-байдуже відповіла Христина… Пройшли місяці, Алла всі турботи про дитину взяла на себе. Раз Христина відпросилася у неї: – Можна мені в місто поїхати на тиждень? Треба батька Тані знайти. Поїхала і кілька місяців не з’являлася. Танечку ростили з Колею.

Жінка прикипіла до дитини всім серцем, і вже не уявляла своє життя без неї… Одного разу в двері постукали. Алла відкрила, там стояла Христина. – Я за Танею. З Єгором у нас все добре. Так я і приїхала за донькою. – А може Танечка залишиться у нас? Звикли ми один до одного. – Сказала Алла. – Своїх наро джуй і до них і звикай, – грубо відрізала Христина… Минуло ще місяців шість, перш ніж Христина знову приїхала з дочкою. Вона знову попросила Аллу доглянути за дитиною, поки вони з Єгором будуть в клопотах з переїздом в нове житло.

Алла дуже зраділа Танечці. Микола, який повернувся з роботи, сказав: – Знову моїй сестричці допомагаєш? Адже знову, як Христина забере дитину, ти себе переводити станеш… Домовимося так, якщо Христя знову у нас з’явиться, ти ні за що не підпустиш її до дитини. Буде обурюватися подзвониш мені. Я розберуся з нею… Христина заявилася через рік: – Я За Танею. Спасибі, що пригледіла за нею. – Дитину я не віддам. Приїде Коля, розбирайтеся з ним. – Сказала Алла і виставила зовицю геть. – Я подзвоню чоловікові, а ти на вулиці почекаєш. Алла бачила, як чоловік кричав на Христю, а та щось мимрила у відповідь. – Значить так, або від дочки ти відмовляєшся добровільно, або через суд-твердо закінчив розмову Микола… Через кілька місяців, Алла з чоловіком і Федір оформили опіку над Танею.