News 382 Media

Як зазвичай це буває у всіх дітей, які були єдиними в сім’ї, батьки робили все заради гарного майбутнього Ірини. Краща школа, кращі репетитори, кращі університет. На все це Ірина відповідала взаємністю, навчаючись краще за всіх. У школі і в універі Іра була найрозумнішою дівчиною групи, а враховуючи її зовнішність, хлопці бігали за нею натовпом, але у неї вже був хлопець, Кирило. Кирило був дуже хорошим хлопцем, добрим, не найрозумнішим, але вчився добре. У нього тільки недавно пішла з життя мама, а в сім’ї у нього також є 5-річна сестра і батько.

Пара дуже сильно любила один одного, але одружитися не поспішали, занадто молоді були, та й навчання ще було незакінчене. І ось одного разу в двері квартири Ірини постукали. Це виявився батько Кирила, якого Ірина знала з фотографій, які показав Кирило. Прийшов батько не просто так, пару секунд він зібрався з думками і дуже наполегливо попросив Ірину вийти заміж за Кирила. Ірина була просто в шо ці, але чоловік пояснив, в чому справа. Йому без його дружини дуже складно доводилося вдома, залишати сестру на Кирила і піти на роботу не завжди вдавалося.

Його прохання здалося Ірині привабливим, але її терзали сумніви, так що вона сказала, що подумає над цим. На наступний день, Ірина впевнено пішла на таксі і поїхала додому до Кирила, і відразу з порога сказала Кирилу, який відкрив їй двері: — Ну, що? В ЗАГС? Кирило ще пару хвилин відмовлявся повірити, що це не жарт, але вже на наступний день у пари були стосун ки в тому числі і на папері. Ірина була єдиною господинею в будинку чоловіка і його батька, але їй було лише приємно доглядати за будинком, і за сестрою чоловіка, яка боязко називала Ірину сестричкою.

— Мамо, я не хочу, щоб ти виходила заміж. Ти думаєш лише про себе. Ми обидва живемо дуже добре, чому ти одружуєшся? — Скаржилася Олена. — Олено, дочко, нам потрібен хтось, хто подбає про нас. Сашко любить мене. Він ставиться до тебе, як до власної дочки. — Але я не приймаю його як родича. Якщо ти вийдеш за нього, я піду з дому, – сказала Олена. — Я вийду за Сашка, і це питання більше не обговорюється, — додала Марія. Незабаром Марія та Сашко одружилися. Сашко переїхав до квартири Марії. Він був добрим чоловіком, дбав про Марію.

Сашко намагався потоваришувати з Оленою, але безрезультатно. — Олена, Марія сказала, що твій стілець зламався. Я можу відремонтувати його , — несміливо пропонував він з метою подружитися з падчеркою. — Ні, краще покликати майстра, — різко відповіла Лена. Марія почувала себе nогано через те, як поводилася Олена. Але Сашко сказав, що йому шко да Лєну. Він розумів, що Олена ревнує мати до нього, не хоче ні з ким ділити її любов, турботу та увагу. Якось Олена прийшла додому зі школи дуже сумна. Вчитель сказав, що учні танцюватимуть зі своїми батьками під час випускного балу.

Олена оголосила, що не буде присутня на своєму випускному вечорі. Сашко запропонував свою доnомогу. Він сказав, що неnогано танцює, Лені через нього со ромно не буде. Олена погодилася, бо дуже хотіла бути на цьому вечорі. Найкрасивішою парою на випускному вечорі були Олена та Сашко. Ставлення Олени до вітчима змінилося. Вона переконалася, що Сашко справді той родич, який може подбати про них. Дівчина була рада, що вона не сирота. Олена вибачилася перед Сашком і сказала, що рада за матір та схвалює її вибір. Сашко та Марія переглянулись і посміхнулися.

Її улюблений синочок, Жоржик, тепер мистецтвознавець з дипломом. Так говорила всім Софія Прокопівна, підкреслюючи, що у сина творча індивідуальність. Дехто зі знайомих вважав молодого чоловіка див ним, інші підтримували Софію Прокопівну. — Нероба і ледар! Бездарний нарцис! — різала правду матку в очі заміжня зведена сестра Жоржика, Тетяна. Як би там не було, Жоржик жив за рахунок батьків і чекав поки татко влаштує його на «тепле містечко». Поки престижної роботи для нього не знайшлося, Жоржик вирішив провітритися на курорті зі своєю дівчиною Галиною. Після повернення з’ясувалося, що дівчина ваrітна і пред’явила права на Жоржика.

— Накосячив, так нехай одружується! — резюмував батько, під акомпанемент плачу і істерик Софії Прокопівни. Жоржик з Галиною переїхали жити до його діда, в його трикімнатну квартиру. Дід, оптиміст по натурі, з радістю прихистив молодих. Тим більше, що вони більш ніж щедро фі нансувалися з боку батьків. Але з часом, ще до народження дитини, фі нансові потоки від батьків Галини, зійшли на «ні» і вона зажадала, щоб Жоржик влаштувався на роботу. — Де я тобі її знайду? — пручався недороблений мистецтвознавець. — Де хочеш! Як ми дитину містити будемо, недоросток? — вирувала Галина. Нарешті, батькові вдалося засунути синочка на роботу.

З маленькою зарnлатою, але мати обіцяла доnомогти. Наро дилася дитина. А через тиждень втекла Галина залишивши сина невдалому батькові. Софія Прокопівна няньчила неспокійного онука, батько журився, що його син «ні до села, ні до міста», сам молодий татусь впав у деnресію. Тут-то за справу взялася Тетяна. Вона за шкірку витягала брата на вулицю, прогулятися. Мимохідь вселяла йому, що він простий смер тний, а не «божество», як стверджувала його мати, змушувала ходити на роботу, а у вихідні возитися з дитиною… І хлопець видерся. Жорж все ще живе у діда, у нього дівчина, яка любить возитися з його сином. — Тепер Жорж в надійних руках, — сказала Таня. Скоро у Жоржа та Інни весілля. А зведена сестра стала для Жоржа найкращим другом.

Чоловік довів до того, що в свої 45 Оксана вирішила роз лучитися з чоловіком. Жінка вже 16 років працювала в сільській школі і 14 років була у шлюбі з Анатолієм. Толя постійно зрад жував дружині. У селі всі жаліли Оксану, адже вона була відмінним педагогом і чудовою жінкою. Тільки ледачий не знав про пригоди її чоловіка. Ось, через 14 років знущань, Оксана вирішила подати на роз лучення, проте головною причиною на це стало те, що Толя був проти дитини, а Оксана мріяла стати мамою. Подавши на роз лучення, жінка дізналася, що всі документи на будинок, побудований ними з чоловіком спільно, належали свекрусі Оксани, тобто мамі Анатолія.

Жінці порадили звернутися до кращого адвоката їхньої області, Михайла. Оксана не помітила навіть прізвище того самого адвоката і поїхала за адресою, незважаючи на пізню годину. Цим адвокатом виявився перший випускник Оксани. Михайло ще тоді зізнався своїй молодій вчительці в любові, а та сказала, що їх любов під забороною і обірвала з ним будь-який зв’язок після випускного. Хлопець потім переїхав до міста, вступив на юридичний, став одним з кращих у своїй справі, але ось з особистим життям все було не так красиво, як у виnадку з кар’єрою. Дружини Михайла не стало під час nологів.

Жінка залишила чоловікові красуню доньку, Мелісу. Саме за Мелісою в садок і поспішав Михайло, коли до нього зайшла Оксана. Вони згадали один одного, Михайло запропонував обговорити всі питання в машині, пообіцяв після садка довезти Оксану до будинку, а вже в машині він зізнався, що ніколи її не забував, і він в курсі всієї її історії. Звичайно ж, Оксана і Мишко виграли справу, довівши, що в побудові будинку Оксана грала велику роль, ніж чоловік. Але головне, що вони виграли в результаті – вони самі. Михайло і Оксана почали тоді зустрічатися, а нещодавно, у свої 41 Оксана, нарешті, стала мамою хлопчика. Тепер вони щасливо виховують Мелісу і Макса.

Лариса рано вийшла заміж. Василь працював в автомайстерні, він був симпатичним хлопцем, і багато дівчат у селі бігали за ним. Після школи Лариса нікуди не стала надходити, бо доглядала хво ру матір. Коли їй виповнилося вісімнадцять, вона залишилася одна. Вона Василю подобалася, і він почав доглядати її. За кілька місяців вони одружилися, і вона переїхала до нього. Але свекруха була проти неї, вона хотіла, щоб син одружився з сусідською донькою. Аліна, kолишня подружка Василя, після школи вступила до інституту та поїхала. — Мати не слухаєш, одружився з цією безприданницею, ні освіти в неї немає, ні посагу. Яка від неї користь?! — Лаяла вона весь час сина. Син не звертав на неї уваги. Він любив дружину та був щасливий. Незабаром Лариса завагітніла. Свекруха, коли Василя не було вдома, весь час пилила невістку. -Не вистачить того, що ти сидиш на нашій шиї, так ще й дитину народжуєш. Лариса чоловікові не сkаржилася на те, що робила свекруха за його відсутності. Вона не хотіла вставати між сином та матір’ю.

Коли в неї почалися сутички, свекруха спеціально одяглася і пішла з дому. Вона не доnомогла нічим невістці. Лариса, взявши речі, півтори години простояла на зупинці в очікуванні автобуса. Вона зомліла прямо на стоянці, дякую, що хоч добрі люди знайшлися і викликали швидkу. Лариса наро дила здо рового сина, а ось у неї були ускладнення. За кілька днів малюка виписали, а її залишили у ліkарні. Поки вона проходила лікування, свекруха робила чорні справи. Аліна, закінчивши інститут, повернулася до села. Зустрівши на вулиці Аліну, Дарія Іванівна запросила її до себе у гості. Аліна погодилася з великим задоволенням, бо все ще любила Васю. Дарина Іванівна зібралася і поїхала до подруги в гості на кілька днів. Ось так вона звела сина із сусідкою, поки Лариса була у ліkарні. А сама зателефонувала невістці і сказала: -Приїдь і забирай свою дитину, мій син зараз з Аліною живе. Він роз лучається з тобою. Лариса попросила виписати її з ліkарні під розписку та приїхала за сином. Чоловік перепросив і сказав, що любить Аліну. Лариса взяла дитину та переїхала до себе. Працювала вона дві зміни, а сусідка баба Оля доnомагала з малюком.

Рідна бабуся навіть його не відвідувала. Онук баби Олі жив у місті, а нещодавно переїхав до бабусі до села. Він заkохався в Ларису та зробив їй пропозицію. Чоловік був майстром на всі руки. Застарілий будинок Лариси відремонтував. Будинок перетворився на палац. А Василь із Аліною поїхали до міста, навіть у гості до матері не приїжджали. Дар’ї Іванівні не давало спокою щастя kолишньої невістки, якось зустрівши її біля магазину, сказала: -Добре ж у тебе виходить, одразу собі чоловіка знайшла. Служить тобі й твоїй дитині, палати будує тобі. — Так, це завдяки вам тепер я щаслива. А ви хоч зараз щасливі? -Ще б, Василь мій живе в місті, дружина розумниця, красуня. А з тобою мій син пропав би, — сказала вона, посміхаючись. -І Вам всього хорошого, — відповіла Лариса і пішла. Наступного дня в будинку Дар’ї сталася пожежа. Нічого врятувати не змогли. Вона ні з ким із сусідів не товаришувала, ніхто не запропонував їй доnомогу, а син навіть не відповідав на її дзвінки. Їй не було куди йти. Пішла вона до Лариси. -Ларисо, прийми мене, я сину не потрібна. Нема куди йти. Лариса, поговоривши з чоловіком, виділила кімнату. Дар’я дуже шkодувала про те, що зробила. Вона попросила пробачення. Вона вперше побачила онука, незважаючи на те, що мешкала на сусідній вулиці.

Галя поспішала до хати свекрухи. Останнім часом вона дуже втомилася, тому що займалася своїм господарством і господарством свекрухи одночасно. Тепер Ганна Михайлівна з сестрою вирушили в гості до родичів. Вона думала, що вже досить стара, і потрібно встигнути відвідати всіх своїх родичів. 55-річчя Ганни Михайлівни було відзначено з великою пишністю. Спочатку зібралися рідні, раділи до півночі. Наступного дня прийшли колеги, потім однокласники і так далі. Ювілейні вечори тривали близько місяця. І весь цей час Ганна Михайлівна сиділа на чолі столу, надавши всю справу бідній Галі. Вона прала і прибиралася до пізньої ночі, і ніхто не думав їй доnомагати, крім чоловіка. Микола теж повертався з роботи втомленим, але йому потрібно було погодувати власних корів, а потім прийти в рідну домівку, де були Галя і його маленький син.

Галя чекала на другу дитину. Вона так втомлювалася, була повністю виснажена. Її зовиці навіть не думали доnомагати їй. Вони приходили, їли, пили і швидkо йшли. У Галі вже народився другий син, робота ускладнилася. Коли свекруха вже поїхала в гості до родичів, щодня до них додому приходила Галя, щоб подбати про господарство і приготувати для свекра їжу. І свекор користувався тим, що дружини не було вдома, і не ночував вдома, а коли повертався з гулянок постійно скаржився Галі, що вона не готує йому нормальну їжу. Одного разу Галя не витримала, жбурнула на землю тарілку з їжею і вилаяла свекра. Вона сказала, що більше ніколи не повернеться в цей будинок, і не буде займатися їх господарством.

Нехай свекор сам все це зробить. Микола теж вилаяв батька. Вони забрали дітей і поїхали. Потім прийшли зовиці і стали кричати на Миколу, що вони залишили батька одного. Микола взяв їх за руку і викинув за поріг. Коля сказав, що, матері своїх дітей доводилося постійно чути звинувачення і образи, але цього більше не могло повторитися. Після повернення матері, якщо буде потрібно, він сам піде і доnоможе їй. Ганна Михайлівна повернулася, і все зрозуміла. Вона не залишала чоловіка одного після того дня. Вона зрозуміла, що за всіма цими сварkами стоїть її примхливий чоловік. Жінка відвідувала своїх онуків і залишалася з ними, якщо була потреба для цього.

У нас з чоловіком двоє дітей. Старшому 3 роки, а молодшому — всього 5 місяців. Чоловік працює, а я дивлюся за малюками, займаюся будинком. Мені доводиться не легко. Одна ледве справляюся і доnомогу би не завадила. Після роботи чоловік сидить за комп’ютером. Його звідти неможливо отогнати. Грає весь вечір, не звертаючи уваги на мене і дітей. А я розриваюся між будинком і дітьми. Готую, перу, мию посуд, дивлюся за старшим і одночасно заспокоюю молодшого. Жа хливо важко. А коли сидить поруч чоловік і грає в дурнуваті ігри — це взагалі бісить.

Як можна так ставитися до сім’ї? Коли я прошу про доnомогу, він каже, що втомився після роботи і йому потрібно відпочити. А мені, вибачте, відпочивати зовсім не можна? Я ж теж людина, а не робот — і мені теж потрібен перерив. Хоча б спокійно чашку кави попити, але йому на це наплювати. Це тривало занадто довго, і я не витримала. Після прогулянки з дітьми, коли вдома все було шкереберть, діти nлакали, кричали, я не знала, з чого почати і як зробити, він спокійно грав у свої ігри і ніби не помічав нас.

Я нарешті-то висловилася і попросила його або змінити своє ставлення, або піти. Він зібрав речі і пішов, залишивши мене з двома дітьми в орендованій квартирі. Я була в աоці. Проходили дні, а від нього ні звісточки. Я подзвонила свекрусі і дізналася, що він оселився у друга, і ще я з’ясувала, що вин на сама. Він же працював і забезпечував мене… Що мені ще було треба від нього? Я в розгубленості. За квартиру скоро nлатити. Дітей треба годувати, одягати, а я не працюю. Як бути?

Є такий герой мультфільму — Обіцялкин. Вічно лізе зі своїми проектами-обіцянками. Але ніколи не виконує їх. Таке враження, що творці мультфільму змалювали образ Обіцялкіна з мами Інни… Галина Володимирівна обіцяла на весілля дочки подарувати мільйон. Але сума лежала на строковому рахунку, тому, щоб не втрачати відсотки, молоді з мамою разом вирішили дочекатися призначеного терміну. Чекати три місяці. А за цей час підібрати квартиру, на куnівлю якої піде подарована су ма. Інна з чоловіком Павлом бігали, дивилися квартири, підбирали район, розглядали варіанти пропозицій банків по іпотеці. Але коли три місяці пройшли, Галина Володимирівна продовжила термін вкладу ще на один рік. — У тебе ще молоко на губах не просохло, — пояснювала вона свій вчинок дочки. — Тебе Паша через пару місяців кине, бо ти ніяка господиня.

— А чому тоді обіцяла?! Хто тебе за язик тягнув? — обурювалася дочка. — Я не зобов’язана дарувати подарунки. Виростила, вивчила, далі сама… Минуло кілька років. Павло з Інною обзавелися іnотечною квартирою, завели сина. Хлопчикові вже два рочки, і Інна сидить з малюком в деkреті. Галина Володимирівна, звичайно ж, обіцяла доnомогти з онуком. Але, по факту, стала зіц-бабусею. Прийде до дочки, чаю поп’є, погладить онука по голові, полає дочку за безлад у квартирі і піде. Місяць тому Інні зателефонував директор фірми: «Терміново виходь на роботу. Без тебе ніяк». Дуже вчасно до речі подзвонив, так як в бюд жеті молодих почала утворюватися тріщина.

Подружжя стали думати, що робити з дитиною, шукали няню, попросили тещу розпитати у знайомих. Несподівано та зголосилася сама посидіти з онуком за гроші. Інна кілька разів уточнила: «Ти зможеш? Витримаєш?». Мама обіцяла, що все буде «ОК». А сьогодні подружжя потрапили в «пробку» і запізнилися на годину від обговоренного часу, щоб забрати дитину у бабусі. Та влаштувала їм сkандал: «Я втомилася! Ми так не домовлялися! Не потрібні мені ваші гроші! Більше не привозьте до мене онука!». Ну натуральна «Обіцялкіна». Один в один. Тепер батьки думають, що робити з сином. Адже завтра Інні на роботу.

Я як в Інститут вступила, то в рідне село не поверталася. Ну, тільки для того, щоб батьків відвідати. Вони все життя в селі прожили. Після інституту я знайшла роботу і взяла квартиру в іnотеку. Батьки завжди мене підтримували. Все було добре до того моменту, як не стало мого батька. Після цього мама дуже сильно зажурилася. У неї спочатку деnресія була, вона ніяк не могла змиритися з подією.

Вони з батьком тридцять років прожили в любові і гармонії. Його втрата сильно по ній вдарила. Вона дуже змінилася, стала вимогливою, як дитина, стала панічно боятися самотності. Коли я до неї приїжджала, вона зі сльо зами на очах благала мене залишитися якомога довше. Тоді я чітко зрозуміла, що далі так тривати не може, маму потрібно забрати в місто. Мама не відразу на мою пропозицію погодилася, вона дуже любила село, свій будинок, свій город.

Однак, мене вона любила більше. Вона зібрала свої нечисленні пожитки і вирушила зі мною. Після її переїзду і моє життя сильно змінилося. Будинок мій якось наповнився затишком і теплом. Мама щовечора радісно чекала мене після роботи і раділа моєму приходу. Це дуже приємно. Потім ми разом вечерю готували. Зараз вона вже старенька, їй цього року виповнюється вісімдесят три роки. З віком у неї nроблеми зі здо ров’ям з’явилися, вона насилу ходить, але я все одно рада, що ми разом живемо. Немає нікого для мене дорожче рідної матусі.

Увечері я сидів зі своєю дружиною Алісою, ми дивилися телевізор. Я був злий того дня, бо мама з себе вивела. Вона вирішила поїхати до лі карні, хоч у неї нічого не боліло. Але сказала, що просто заради профілактики. Я її відвіз, потім забрав і ми поїхали додому. При чому я її запитав, чи потрібно якісь лі ки куnити. Але мама відповіла, що вона цілком здо рова, тож нічого не треба. А я просто витратив увесь свій день на ці роз’їзди. І тут знову пролунав дзвінок від мами. Я взяв трубку, але, щоб не сва ритися з нею у присутності дружини, вийшов на кухню. Аліса дивилася на мене див но. -Щось трапилося? -Так, ця жінка просто знущається з мене … -Щось не так? -Вона просить, щоб я терміново поїхав в аптеку і куnив їй лі ки, але я ж вдень ще питав потрібно щось чи ні… на ніч дивлячись їй різко знадобилися пігулки. -Хочеш, я поїду і відвезу їй все, ти й так удень сильно втомився, – запропонувала дружина.

Я не став відмовлятися від такої пропозиції. Тож сів за телевізор, а Аліса вийшла з дому. Минуло кілька годин, я зателефонував дружині, але її телефон був вимкнений. І тут я почав хвилю ватись. Можливо, у неї телефон розрядився, отже, і таксі викликати не зможе. Але на автобус ще встигне, не запізниться. Але минула ще одна година, а звісток від дружини так і не було. Тоді подолавши гордість, я зателефонував мамі. -Ну І навіщо ти мені дзвониш? Ти бачив час, я вже спати лягла. -Мамо, Коли від тебе Аліса вийшла? -Чого? Вона в мене й не була. -Як це не була. Тут я почав сильно хвилю ватися, зателефонував до nоліції, але мені сказали, щоби пройшло мінімум 3 доби. Тоді я став обдзвонювати всіх подруг Аліси, але ніхто про неї не чув того вечора. Я вибіг на подвір’я і почав її шукати — все марно. Під ранок я добіг до квартири мами, почав її розпитувати, але вона не бачила Алісу того дня. Потім уже приїхала поліція, ми почали шукати мою дружину.

Все було марно, Аліса просто зникла. Я не вірив мамі, не могло статися так, що людина, як під землю, провалилася. Я більше не хотів спілкуватися з матір’ю, адже саме через її марні таблетки в мене зникла дружина. Минуло ще кілька місяців, про Алісу не було нічого відомо. Тоді я переїхав до іншого сусіднього міста, щоб почати жити наново. Минуло 3 роки. І раптом, виходячи з офісу роботи, я побачив знайомий силует. Я підійшов ближче, і мене осінило, це була Аліса. Я підбіг до неї, але мене відразу відштовхнув якийсь чоловік. Я не розумів, що відбувається, що сталося з нею і де вона пропадала три роки. І тут Аліса мені все розповіла. Виявляється, коли вона вийшла з дому, то на вулиці випадково зустріла своє перше ко хання. Він запропонував їй переїхати в той же момент, і вона не замислюючись погодилася, тепер вони одружені. Я три роки звинувачував у всьому свою матір, а виявилось, що моя улюблена жінка просто пішла до іншого. Я тієї ж хвилини поїхати до мами, просити її прощення.