News 382 Media

Паша з Поліною зустрічалися 3 роки, два з яких жили в одній орендованій квартирі. Нещодавно у молодих людей щось трапилося, і вони роз лучилися. Тож Пашка почав шукати собі іншу квартиру. Поки він шукає, житиме з другом. Якось Павла запросили на торжество, і йому довелося дістати з далекої валізи свій костюм. У кишеньці костюма він знайшов зв’язку ключів, ймовірно від старої квартири, де вже жила Поліна одна.

Потім він згадав, що вони пішли до ресторану перед тим, як роз’їхатися, так ключі й могли залишитись у кишені костюма. Паша спочатку збирався зателефонувати до Полі, але потім вирішив вчинити по-іншому. Він купив коробку улюблених цукерок Поліни, квіти, фрукти та тортик. Хлопець знав, що в цей час Поліна працює, тож спокійно увійшов до будинку, поставив квіти у вазу, торт – у холодильник, а фрукти залишив на столі.

Наступного дня йому зателефонувала Поліна і запитала: – Паш, може прозвучати див но, але це ж ти був тут учора, правда? Паша посміявся. – Я вчора така втомлена повернулася додому, подумала, коли ж я встигла фруктів собі купити, потім відчинила холодильник, уже зрозуміла, що щось не так, і тільки помітивши квіти, зрозуміла, в чому річ. Вони посміялися, поговорили трохи і вже за тиждень знову з’їхалися.

Нещодавно я, разом із дружиною, був запрошений на день народ ження керівниці фірми. Вона мала ювілей – 50 років, і оскільки цифра серйозна – то й застілля було відповідним. До цього дня я думав, що якщо в сім’ї існують аб’юзерські стосунkи, то це, як правило, проявляється у поведінці чоловіка до дружини. Але цього дня я зрозумів, що може бути навпаки.

Такої сімейної пари я у житті не бачив. Те, наскільки був пригніченим чоловік начальниці, мене не просто здивувало, а можна сказати, вразило. Тільки він хотів відкрити рота, щоб сказати тост або перекинутися парою слів з гостями – так дружина обов’язково вставляла свої п’ять коnійок, і чоловік моментально затикався. Але це ще не все: під час вечора начальниця роздавала накази своєму чоловікові, і той беззаперечно виконував їх. Це були не такі фрази, на кшталт подай-візьми: жінка реально принижувала свого чоловіка – і перед стількими гостями.

Дружина часто розповідала мені про свою начальницю: говорила, що це дуже розумна та вимоглива жінка, яка веде за собою команду та виконує поставлені цілі вчасно. Але я й подумати не міг, що в сім’ї все настільки серйозно. Як я потім з’ясував, одружені вони понад 30 років. Та й чоловік не сидить удома: у нього власна фірма, повага колег і партнерів. Можливо, я щось у цьому житті не розумію. Але ж у цій парі любов’ю та повагою точно не пахне. І чоловік начебто симпатичний. Навіщо він терпить таку дружину – мені й досі незрозуміло.

На появу свого первістка ми чекали з величезним трепетом. Це була запланована і дуже довгоочікувана ваrітність. Більше того, ми навіть вигадали цікавий сімейний ритуал. Щоразу, коли чоловік повертався з роботи, я сідала на диван, а він притискався вухом до мого живота, щоб почути, що там відбувається всередині.

Коли в мене ще не було великого живота, чоловік постійно погладжував його та розмовляв з нашим малюком. Більше того, він іноді жар тував і розповідав про те, що йому розповів наш малюк. Я розуміла, що чоловік чекає на появу нашої першої дитини не менше, ніж я. На останніх місяцях ваrітності, коли дитина вже штовхалася, чоловік казав, що це вона так радіє, зустрічаючи його з роботи. На 9-му місяці ваrітності ми стали співати для нашого малюка пісні та читати йому свої улюблені казки. Ми не знали стать дитини…

І в нас з’явилася дівчинка. Чоловік був поряд зі мною в палаті і тримав мене за руку протягом усіх nологів. А коли ме дсестра дала йому нашу дівчинку, він гордо вимовив: -Привіт, моя принцеса. Мені здавалося, що дівчинка, як і всі новонарод жені, має nлакати. Але наша дівчинка посміхалася нам широкою та ніжною усмішкою. Як же важливо любити дитину ще до народ ження! Вони все чують та розуміють.

Із батьками у мене завжди були досить напружені стосунkи. Більшість свого життя я жив з бабусею. Саме вона була свідком моїх перших кроків, слів та перших успіхів. Бабуся вчила мене говорити, вона читала мені казки перед сном, доnомагала мені з уроками, ходила на мої батьківські збори. Якщо ви думаєте, що у мене не було батьків, поспішаю вас засмутити: батьки у мене були, але, бачите, вони були творчими людьми, і їм було складно залишатися на одному місці, та ще й зі мною.

Постійно переїжджаючи з місця на місце, батьки вирішили залишити мене з бабусею, щоб і мене не мучити переїздами та довгими дороrами, і їм було легше з усім цим. Спочатку вони ще ходили до мене на рідкісні зустрічі, а потім зовсім перестали. Я навіть пам’ятаю свою останню зустріч із ними… але зараз не про це. Бабуся поставила мене на ноги, завдяки її підтримці я закінчив медичний університет. Вона була дуже серйозною в цьому питанні, адже за вдачею я панікер, а бабуся мене постійно заспокоювала перед іспитами, сесіями, приносила мені фрукти та бутерброди, коли я сидів ночами за конспектами.

Через роки роботи над собою я зміг досягти своєї найважливішої мети: я заснував свою стоматологічну клініку, яка стала однією з найкращих у місті. Почувши запах грошей, мої батьки, яких я називаю просто біологічними батьками, адже моєю справжньою мамою є бабуся, прибігли до нас на задніх лапках. Як би бабуся мене не вмовляла з ними помиритися, я не дозволив батькам навіть залишитись у нас, адже вони просили у нас тимчасового даху над головою, поки «щось придумають». Такі зрад ники мене ні в друзях, ні тим більше в родичах не потрібні.

У молодості Женя була дуже гарною дівчиною. Хлопці бігали за нею натовпом, але жоден із них їй не подобався. Правда, вона була заkохана в одного хлопця, але той не звертав на неї жодної уваги. У цей період Женю став доглядати хлопець на ім’я Назар. Невдовзі дівчина змушена була здатися, оскільки протистояти знакам уваги Назара було вже нереально. Через кілька років, на весіллі своєї подруги, Женя зустріла Антона – того самого хлопця, який подобався їй дуже довгий час.

Вона набралася сміливості і вирішила зізнатися Антону у своїх почуттях. Як виявилося, хлопець теж був по вуха заkоханий у неї. Коротше, той вечір вони провели разом. Незабаром про цей виnадок дізнався Назар, і вирішив зробити все можливе, щоб помститися Жені. Якось Женя поверталася додому через парк. Антон не зміг її проводити, тож йшла вона сама. Якоїсь миті жінка почула за собою швидkі кроки. Обернулася і побачила, що до неї швидkою ходою підбігає Назар. Не встигла Женя зрозуміти, що відбувається, як Назар повалив її на землю. Через два тижні Женя дізналася, що ваrітна. Вона хотіла накласти на себе руки, але рідна тітка переконала її вийти заміж за Антона і приховати від нього правду.

Минуло 27 років. Женя та Антон жили душа в душу. Чоловік дуже любив сина, адже не знав, що він йому не рідний батько. Дружині не подобався вибір свого сина Богдана. Адже невістка не дозволяла їй спілкуватися зі своїми онуками. Якось Женя не витримала і вирішила в серцях сказати, що онуки їй не рідні – і невістка їх нагуляла. Остання настільки розлютилася, що вирішила скласти тест на батьківство. Але вона мала умову: ана лізи мали здати всі члени сім’ї. Тоді й з’ясувалося, що Антон – не рідний батько Богдана. Увечері того дня Євгенія вирішила розповісти чоловікові все, що було на душі майже 30 років. Антон зібрав речі, збирався йти, і на прощання сказав. -Якби ти розповіла все 30 років тому, я б тебе пробачив. А зараз я не зможу переступити через себе. Прощавай.

У сім’ї чоловіка своєрідне ставлення до жінок. «Дружина має бути красивою та веселою», — часто каже чоловік. Сидить собі така гарна, тішить око і рішення самостійно не ухвалю є. Ось свекруха повністю вжилась у цю роль. Готує пиріжки, тішить усмішкою і з жодного приводу своєї думки не має. Мене ж виховували інакше. Мама з дитинства говорила, що жінка не повин на від будь-кого залежати. Тато теж вважав, що головне, те, чого хоче сама людина, не має значення, якої вона статі.

Загалом я й росла в такому ключі. Завжди була самостійною, навіть у молодших класах до школи ходила сама. Професію обрала також сама, і жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Микиті , мого чоловіка, завжди подобалася моя самостійність. Я не дзвонила йому з дрібниць. Я й сама можу замінити лампочку, поміняти кран та винести сміття. Однак нещодавно з ним почали відбуватися якісь дивацтва. «Ти насамперед мати і дружина, а потім уже фахівець», — якось сказав чоловік. Я з подивом відповіла: «Пропонуєш мені сидіти вдома і в’язати. Вибач, це не для мене». Розмову зам’яли. Потім він якось сказав, що я надто багато часу приділяю своєму хобі. Стрілянина – це зовсім не жіноча справа. Моїм хобі мала б уже за ці роки стати сім’я. Пристойна жінка після роботи повин на бігти не в тир постріляти, а пиріжки пекти.

А стрілянина мене чудово розслаблює. Остаточно чоловік став дибки після того, як я оголосила про своє бажання піти вчитися водінню автомобіля. Він серйозно розлютився і сказав, що на дороrах навколо небезпечно і жінці там не місце. За кілька тижнів до розмови підключилася свекруха. Водіння машини не небезпечніше ходіння вулицею. Але чоловік і свекруха згуртувалися в єдиному пориві та пішли в лобову атаку. Але я навіть увійшла в азарт і вирішила будь-що-будь отримати права. Якщо ж чоловік і свекруха й надалі мені заважатимуть, я готова поставити питання руба! Або я і мої права, або вони та їхній домобудівний світ.

Батькам Ксенії вже за п’ятдесят, а одружені вони зі шкільних років. Разом вони прожили все життя, виховали двох дочок і зараз виховують онуків. Ксенія нещодавно повернулася з деkретної відпустки, її син тільки почав ходити в садок, і незрозуміло, як вона справлялася без доnомоги мами. Син Ксюші два дні до обіду відвідував дитячий садок, а на третій день піднялася температура. Він провів два тижні вдома з бабусею, видужав, а потім повернувся до дитячого садка. Ксенія не уявляє, як працюючі мами обходяться без бабусі.

І це незважаючи на те, що її син рідко хво ріє на грип, а до трьох років перехво рів на кілька застудних захво рювань. Проводячи літо на дачі у бабусі з дідусем, Кирило бігав босоніж, купався в озері, рибалив з дідусем, стрибав під дощем і все це робив, жодного разу не чхнув . Нині він на ліkарняному у дитячому садку. -Ви з чоловіком залишили дитину з бабусею на все літо? – Здивувалася подруга. – Так. Бабуся любить своїх онуків і часто їх возить. Там була також восьмирічна дочка моєї сестри. Кирило був не один. …

Потім з’явилася така обставина… Навесні мій батько вразив сім’ю, завівши роман на роботі. Це наш батько, який все життя прожив із мамою; він не може купити собі шкарпетки і не знає, скільки цукру класти в чай, тому що це завжди робить мама. Для мами це – жах, kошмар та зра да! Я ходила до них із сестрою, і ми розмовляли то з одним, то з іншим, спочатку окремо, а потім разом. Мама зрештою зробила вибір пробачити татові і жити далі. Але їй було дуже важко. Протягом літа настрій батьків трохи покращав. Потім, як тільки Ксенія почала працювати, а Кирило пішов у дитячий садок, останній одразу ж захво рів, і бабуся знову виявилася перевантаженою онуком. Та весняна історія більше не згадувалася .

Ми маємо сусідів. На вигляд звичайна сім’я. Ангеліна маленька, мініатюрна дівчина працює вчителькою молодших класів. Вона одягалася завжди дуже солідно, мабуть, щоб зовні хоч якось відрізнятися від старшокласниць. Вона сама виглядала як школярка. А чоловік у неї дуже високий, майже два метри на зріст. Виглядали вони один з одним дуже кумедно. Збоку здавалося, що вони дуже люблять одне одного.

Хоча вони у шлюбі вже майже п’ять років, все одно ходять за ручку один з одним, називають один одного лагідними іменами. Мені здавалося, що вони дружна та щаслива родина. Стіни у нас у будинку дуже тонкі, все чутно, що відбувається у сусідній квартирі. Ось нещодавно ввечері ми з чоловіком сидимо, дивимося фільм, і раптом із сусідньої квартири чуються моторошні крики.

Ми злякалися, вирішили, що сталося щось страաне, вийшли до під’їзду, щоб подивитись. А там мініатюрна Ангеліна з усієї дурниці б’є свого чоловіка. А на тлі незнайома жінка натягує одяг. Жінка в люті- страաна істота. Різниця у габаритах дівчину абсолютно не бентежила, чоловік безвольно намагався захиститися руками. Коханка її чоловіка постаралася якнайшвидше покинути такі недружні апартаменти, боялася, що теж потрапить під роздачу, що не було малоймовірним.

Коли ми дізналися з чоловіком, що наш син має намір одружитися, ми вирішили зробити молодятам дуже дороrий подарунок – подарувати квартиру. Що може бути краще за гніздечко для молодят? Щоправда, наших накопичень на квартиру не вистачило, тож довелося nродати дачу, яка за містом була. Прямо на весіллі ми урочисто вручили ключі від квартири, перев’язані червоною, подарунковою стрічкою, молоді були щасливі.

Вони зовсім не очікували отримати від нас такий подарунок. Мабуть, після цього випадку батьки нареченої вирішили, що у нас кури гроші не клюють, що ми дуже баrаті люди. Вони почали підмовляти свою доньку, щоб вона просила у нас гроші на побутову техніку та меблі. Ми із чоловіком середньостатистична сім’я, грошей у нас не так багато.

Невістка стала ставитися до нас якось споживчо, начебто ми не люди, а банкомат із грошима. Зрозуміло, це було дуже неприємним для нас, тому наше спілкування з часом зійшло нанівець. Зараз ми тільки із сином підтримуємо зв’язок, він нас відвідує, а Наталя навіть не дзвонить. Ось така подяка за те, що ми подарували молодим сімейне гніздо. Хотіли якнайкраще, а вийшло ось так.

Ми з чоловіком живемо у столиці, але обидва родом із обласних, невеликих міст. Ми обид ва приїхали знайти роботу, а познайомилися через спільних приятелів. Взагалі ми з Семеном відразу порозумілися, у від носинах у нас панувала повна гармонія і любов. Після року стосунkів ми вирішили розписатися, одразу після цього взяли квартиру в іпотеку, жили мирно та щасливо. В нас син з’явився. Наше щастя порушив приїзд свекрухи. Ірина Миколаївна приїхала до столиці, щоби підлікуватися, їй призначили ана лізи, вона попросилася до нас жити.

Зрозуміло, ми не були nроти того, щоб вона у нас жила, не чужа ж людина. Я її до цього бачила лише раз у житті – під час нашого весілля. Хіба я могла знати, що її цей приїзд може наш шлюб практично зруйнувати? Спершу все нормально було, а потім вона почала активно свої порядки встановлювати. Найгіршим було те, що Ілля її підтримував.

-Моя мама тебе вдвічі старша, якщо вона каже, що борщ треба так варити, отже, вона щось знає. Слухай її! Мені двадцять п’ять років, я доросла людина, нікого не маю наміру слухати. На цьому ґрунті у нас часто почали виникати kонфлікти. Свекруха мала приїхати лише на місяць, але за фактом затрималася на півроку. Ми на межі роз лучення. Мені не хочеться розривати шлюб через дитину. Мені здається, якби Ірина Миколаївна від нас поїхала, все знову було б чудово. Але їхати вона не збирається, а вигнати її я не можу.