News 382 Media

Максим любив свою роботу. Влаштувався близько 3 років тому, але настільки любив своє місце, що сідів допізна на роботі, і лише охоронці нагадували йому, що офіс закривається. Колектив був переважно чоловічим. Якось трапилося непередбачене: один із колег припустився помилки – і компанія зазнала величезних збитків. Директор не став розбиратися, хто саме припустився цієї помилки: від люті звільнив усіх до одного. Максим був абсолютно ні до чого не причетний, але насправді він теж опинився без засобів існування.

Йому навіть страшно було подумати про те, яким чином він міститиме дружину і двох маленьких дітей. До того ж, жили вони на орендованій квартирі, за яку незабаром потрібно було платити. Дружина зрозуміла, що настають важкі часи, але вчинила дуже підло: ніяк не підтримала чоловіка, а просто зібрала речі, дітей – і поїхала до батьків. Максим заварив собі каву, сів за стіл і намацав конверт із останньою зарплатою. Коли він порахував гроші, виявилося, що їх вдвічі більше. «Ось так так, треба повернути» – подумав чоловік і став збиратися в офіс. Він ні на секунду не припустився думки щодо того, що можна просто промовчати і привласнити гроші собі.

Директор фірми побачив на своєму життєвому шляху багато, але такого він бачив уперше: як може людина, яка втратила всі кошти на існування, повернути гроші, які їй не належать, але впали з небес у такий потрібний момент. (M/MQ) Вони поговорили, і Максим розповів директорові, що сталося в його сім’ї. До кінця вечора директор сказав, що не просто приймає Максима назад, а й підвищує його на посаді. Дружина дізналася, що все налагодилося, і примчала назад того ж дня. А ось як вчинить із нею Максим – це вже його про блеми.

Ще до весілля мій чоловік мене частенько попереджав, що моя свекруха дуже розпещена жінка, і мені варто бути дуже обережною з нею, адже всяке могло статися. Я на це уваги на звертала, про що я і шкодувала наступні пару років. Після весілля, ми з чоловіком купили трикімнатну квартиру, в якій жили удвох. Там місця було багато, але дітей ми не збиралися заводити в найближчі пару років: думали, поживемо собі на втіху, а потомство залишиться на потім.

Нашому рішенню були не раді наші батьки, які від нас вимагали онуків. Моя свекруха взагалі поставила переді мною умову. Якщо у нас не буде вдома дітей, значить у нас вдома буде жити вона. Про це вона зі мною поговорила в таємниці від чоловіка. На це я теж не звернула уваги і просто погодилася. У перший же день перебування свекрухи в нашому будинку, вона розкритикувала мої страви, колір стін будинку, якими займався мій чоловік, чоловіка вона назвала ледачим і смер дючим, а мене не забула свинkою обіз вати, тому що я красива, але жирна, за її словами.

Перший же день її перебування став nеклом для нас, і вже на другий день, від відчаю і не знаючи, як відв’язатися від свекрухи, ми з чоловіком вирішили зав ести дитину. Звичайно, можна сказати, що наш перший син був бажаною дитиною, не лише тому що ми хотіли дитину, а тому що ми не хотіли бачити нікого крім дитини в нашому домі.

Я виросла в селі, батьки виховали мене жвавою та цілеспрямованою. Після школи я відучилася в коледжі і було ухвалено рішення, що я маю поїхати до бабусі до столиці. Але на той момент бабусі не ста ло. Виявилось, що вона оформила квартиру на мене. Тож у столицю мені треба було їхати у будь-якому разі, батьки сказали, що мені потрібно пробиватися у люди. Я приїхала до столиці сповнена великих очікувань. Але тільки-но зайшла до квартири, як побачила в ній якогось чоловіка. -Ви взагалі хто такий? Я зараз nоліцію викличу, це моя квартира!

-Взагалі це я зараз nоліцію викликаю, я тут квартиру винаймаю. Ми все ж таки викликали nоліцію. І справді вийшло так, що бабуся здала йому в оренду квартиру на три місяці. Закон був на боці цього хамського хлопця на ім’я Сергій. Я намагалася просто не бачитися з ним у квартирі, кожен жив у своїй кімнаті. Я влаштувалась працювати в бібліотеку біля будинку, мене все влаштовувало. Але одного вечора мені стало так поrано. Я зом ліла на кухні. Прокинулася я вже в ліkарні, біля мене сидів переляканий Сергій та ліkар. Виявилось, що в мене заnалення легень.

Я просто вирішила перетерпіти застуду на ногах і поси лила становище. Сергій приходив до мене щодня. Він приносив мені фрукти та піrулки, сидів поруч, розповідав цікаві історії. Ми дуже швидко потоваришували. Коли я виписалася, зрозуміла, що щось відчуваю до нього. Мені так не хотілося, щоб він їхав. У результаті Сергій спитав, чи можна продовжувати знімати в мене кімнату, я погодилася. Але через півроку у цьому не було потреби, бо Сергій став моїм чоловіком. Так бабуся вже на небесах спромоглася визначити, хто стане моїм чоловіком. Я їй дуже вдячна.

Можете порахувати мене скупою чи маразматичною, але це мого правильного підходу до фінансів не змінить. Коли я заходжу в магазин, одразу відкриваю калькулятор на телефоні і, як ви вже могли здогадатися, підводжу вартість свого кошика. Багато людей ставляться до цієї моєї риси якось негативно, чи… але думаю, це їхня проблема. Все роблю правильно. Ось дивіться. Щоразу в супермаркеті між моїми підрахунками та сумою на касі виходить різниця у 3 гривні, у 10, а бувало й більше.

Так, 5 гривень – це не так багато, але давайте порахуємо. У середньому супермаркетами користуються, припустимо, 1000 осіб на день. Це 5000 гривень на день та 150.000 на місяць. Якщо вам цього недостатньо, на рік виходить приблизно 2 млн. Тобто за наші гроші можна запросто купити квартиру, щоб ви розуміли. Ну, не знаю… вважаю, це ненормально, але, мабуть, не всім вистачає розуму це зрозуміти.

Якось мене хотіли обдурити у м’ясному магазині. Я тоді показала продавчині на екрані свого смартфона, скільки мені це мало обійтися, а вона мені таке влаштувала. Ця ненормальна կричала, мовляв, я затримую чергу і таке інше. Навіть люди, що стояли за мною в черзі, почали мене обзи вати всякими словами. Я таких людей ніколи не зрозумію… ми ж працюємо, заробляємо гроші. То чому хтось повинен ними користуватися?

Нещодавно мій син оголосив, що вирішив зв’язати себе шлюбом. Батьки невістки не дуже хотіли з ним знайомитися, тому відтягували день зустрічі – наскільки це було можливо. Я ось знала Діану практично від початку їхнього знайомства. Як би там не було, день знайомства настав – і він поїхав. Як тільки син зайшов до них у будинок, майбутня теща накинулася на нього зі словами: «Ой, а ми мужика чекали, а ти такий кволий». Тарас промовчав.

Він сів за стіл, за яким уже сиділо мало не півсела. Невістка заговорила першою і сказала, що вирішили відзначити невеликою компанією: мовляв, розпишуться у РАГСі, посидять у кафе – і на цьому все. Там такий скандал зчинився. Усі почали говорити, що так не можна? Вам що – грошей на весілля шкода? І все в цьому роді. Цей кошмар для мого сина тривав аж до вечора. Якоїсь миті мій син підвівся зі столу і сказала, що йому вже час.

І тут не обійшлося без глузування: мовляв, що це за мужик, що раніше баб зі столу встає. Коли Тарас повернувся, на ньому не було обличчя. Я вирішила розпитати його про те, що трапилося, але він одразу сказав, що весілля скасовується. Зранку він обдзвонив усіх друзів і повідомив, що жодної церемонії не буде. Невістка nлакала – але рішення мого сина було непохитним. Нині мій син ні з ким не зустрічається. Каже, що наступного разу ретельніше обиратиме собі наречену. Я свого сина повністю підтримую.

Коли ми з чоловіком встали перед проблемою пошуків житла, нам на допомогу прийшла моя мама. Вона знала, як ми втомилися поневірятися по знімних квартирах. Коли не ста ло моєї бабусі, мама продала її будинок і поділила гроші між нами з сестрою. Мені моєї половини вистачило на початковий внесок, решту платили б щомісяця з кожної зарплати. Тоді свекруха вирішила нам допомогти фінансово, але я їй цього не дозволила. Чому? Все просто: вона б цю допомогу потім у нас висмоктувала. Одного разу свекруха заплатила за ремонт машини сина. Так потім вона кожен день по кілька разів, навіть вночі дзвонила і вимагала заїхати за нею, адже вона ж за ремонт заплатила.

Коли ми з чоловіком збиралися поїхати подивитися будинок перед покупкою, з нами поїхала, звичайно ж, моя дорога свекруха, хто ж ще. Увечері ми вже втрьох сиділи в кафе і обговорювали наші подальші дії. Тут свекруха почала: — Перефарбуємо вітальню в зелений. Кажуть, він заспокоює. Так, потрібно ще цю кабінку прибрати. Я як раз хотіла ванну собі нову купити, цю вам віддам. Я все це абияк витримувала, але це було не все. Коли ми вже в’їхали в нашу квартиру, здавалося, все жа хливе позаду. Виявилося, все жахливе чекало нас на кухні вже наступного ранку. Ми з чоловіком прокинулися, в піжамках пішли снідати, а там свекруха на всю господарює, ще й вилаяла нас за «безсоромність»! Вона не забула відзначити, що я нікудишня господиня, раз у нас сніданок з минулого вечора не готовий.

Тут мене понесло: — Знаєте, що. Це моя квартира. Захочу-буду взагалі в нижній білизні ходити по дому. Вас сюди ніхто не кликав і не чекав. Наступного разу будьте ласкаві зателефонувати і попередити перед приходом. Потім я пішла в свою кімнату, подзвонила мамі і покликала її до нас. Мама прийшла вже через 20 хвилин. — О, які люди, — сказала вона, побачивши свекруху, — скільки ж ми не бачилися. Так, поки вся сім’я в зборі, я скажу: я вирішила переїхати до дітей. Вони ще не привчені до самостійного життя, ось я і вирішила їм допомогти. Я ж віддала їм гроші на квартиру. Не знаю, як мама це зробила, але після ґрунтовної такої сварки зі свекрухою, вона домоглася того, що мати мого чоловіка до нас більше не заходить і свою копійку скрізь не вставляє.

Кажуть, що ми розуміємо, наскільки сильно когось любимо, тільки коли втрачаємо його. Але в моєму випадку все трапилося навпаки. Мій колишній чоловік був огидною людиною, яка ніколи не забувала згадати, яка я потворна і жирна. Через нього у мене з’явилося багато комплексів, я не могла сприймати себе як гарну, привабливу дівчину. І при цьому я любила чоловіка, точніше, думала, що любила. Я скоріше любила спогади, які в нас із ним були, але ніяк не його самого. Розлу чатися я не хотіла, хоча всі подруги в один голос мені казали, що це буде найкращим варіантом, що так мені буде спокійніше жити, що він паразит, який висмоктує з мене життя…

Та що там подруги? Навіть мама мене переконувала розлу чатися, але я все стояла на своєму. Адже мій чоловік навіть не приховував, що він мені зра джує… Він, навпаки, іноді порівнював мене з його kоханками, нахвалюючи їх та принижуючи мене на їхньому тлі. Я досі не розумію, як він довів мене до такої огиди до себе, щоб я не бачила своєї цінності, не усвідомлювала, яка я цікава особистість…

Після того, як одного дня я вже побачила його в ліжку з іншою жінкою, а він навіть нічого не сказав, побачивши мене, я просто зібрала всі свої речі і нарешті поїхала від нього. Мені було дуже пorано, я думала, що цей мій стан триватиме ще довго, але вже наступного дня я відчула полегшення, і зрозуміла, що мені давно треба було розлу читися з ним. Знаєте, трапляються випадки, коли відпустити легше, ніж тримати. Потрібно просто зібрати всі сили і зробити цей найскладніший крок. Знайте, що такої людини, як ви, у світі більше немає, не було і не буде. Цінуйте та любіть себе в першу чергу.

З тещею у мене завжди були чудові стосунки. Завжди сподівався, що зможемо зберегти їх на все життя. Вона дуже допомогла мені з покупкою машини. Більше того, вона сама запропонувала мені змінити свою стареньку Audi. Сталося це за вечерею у неї у квартирі. Вона прямо запитала мене, чи не хочу я поміняти машину. Я відповів, що мрію про це вже котрий рік, ось тільки грошей не вистачає. Я озвучив недостатню суму — а наступного дня вона відправила мені на картку. -Мамо, може розписку напишемо? -Яку розписку! Я ж рідним дітям купую. З того моменту минув рік. Я дізнався, що дружина мені зра джує, причому робить це наяву. Зібрав валізи та пішов. А вслід почув: -Ключі від машини залиш, невдаха …

Я нічого не віддав. Подав на розлу чення. На прохання дружини залишив їй квартиру. Машину вона погодилася залишити мені. Через деякий час, коли я виходив з офісу, до мене підійшов кур’єр і передав листа: -Від кого це? -Не знаю, мабуть, nоліція… Поки відкривав конверт, подумки згадував, де я міг порушити правила дорожнього руху. Але не варто: це був лист від відділу зі стягнення борrів. У листі говорилося, що я зобов’язаний повернути громадянці (моєї колишньої тещі) суму, яку вона «віддала» мені перед покупкою машини. Я не став турбуватися, оскільки під час розлу чення залагодив усю документацію, і машина повністю належала мені. Плюс до всього, жодної розписки не було, отже, теща не могла нічого довести.

Далі на мій номер почали надходити смс-ки з незнайомого номера. У них говорилося, мовляв, віддай обов’язок – і тебе пробачать. Дитячий садок якийсь. Я відповів на повідомлення, мовляв, знаю, хто це пише, маю всі документи, і варто було б від мене відстати. Жив я спокійно кілька днів. Якось увечері, повертаючись із роботи, я побачив на дверях під’їзду оголошення. У ньому були вказані мої дані, номер квартири та напис: »У цьому будинку проживає зл одій…» Тоді я не витримав. Чудово розуміючи, що теща може дійти до того, щоби підпалити мою машину, написав їй смс. -Ще одна така витівка, і я звернуся до nоліції. Поки що все гаразд.

Так сталося, що я була нова в жіночому колективі. Мене одразу якось не злюбили. Але я на роботу не за коханням прийшла, а за грошима та кар’єрним зростанням. Через кілька місяців до мене звикли. Я просто намагалася повністю виконувати свої доручення, не rнівати нашу начальницю Катерину і не робити жодних помилок. Я терпіла те, що за моєю спиною шушукалися, вдавала, що не помічаю дивні погляди. Але потім мій колектив до мене звик, з деякими почала нормально спілкуватися. І тут начальниця Катерина покликала всіх на день народження. Я одягла найкращу сукню, приїхала до заміського особняка. Катерина мала чудовий великий будинок, з величезною територією. У неї із чоловіком льотчиком двоє дітей. А чоловік такий красень, весь відділ заздрив. Тільки мені здалося, що Катерина на своєму святі була сумною. Дивно, а що сумувати, адже вона має все для щастя. Надвечір усі напилися. І тут до мене підсів чоловік Катерини.

Мені стало не по собі … він випив за мою красу, за мій розум і таке інше. Я молилася, щоб це скоріше закінчилося. Але її чоловік виявився хитрішим, ніж я думала. Коли я вийшла з-за столу, він схопив мене за руку і різко потяг у лазню. Чоловік Катерини замкнув двері, я стала відштовхувати його, що є сили, але він був у рази сильніший за мене. Я почала кричати, але через гучну музику мене ніхто не чув. У результаті рано чи пізно він усвідомив, що робить, схаменувся. Різко відпустив мене, сів на підлогу і схопився за голову. Я в сльозах вибігла з лазні, і нас у такому вигляді побачила сама Катерина. Наступного дня мені дуже страաно було йти на роботу. В офісі всі ховали від мене свої очі, всі сиділи серйозні, нібито зайняті своїми справами.

Я не стрималася і пішла до кабінету Катерини. Села навпроти і щиро почала: -Катерино, зрозумій же ти, я не ви нна. Я намагалася вибратися, я kричала. Мені було так страաно, я ворогові такого не побажаю… пробач ти мене, я всю ніч не спала, на скільки мене пронизало все. І чоловіка свого вибач, він не адекватний був, говорю ж, я його зляkалася дуже… але не звільняй мене, куди мені без роботи, хто зараз візьме? А мені жити не буде на що… Катерина разом зі мною ще поnлакала. Тепер я зрозуміла, чому в такої багатої і нібито щасливої жінки такий сумний погляд. Тому що я не перший випадок, чоловік у неї такий, що не описати. Працювати я залишилася, ми більше не згадуємо цієї страաної і хво рої для мене історії.

Наш син з’явився через рік після того, як ми зв’язали себе узами шлюбу. Минув рік – і народився наш другий. Весь свій час я присвячувала вихованню дітей, і вони виросли здоровими та активними хлопчиками. Можу з упевненістю сказати, що мої діти мали щасливе дитинство. Принаймні ми зробили для цього все можливе. Коли хлопчики підросли, я почала розуміти, що вони почали замислюватися про своє власне життя. Це було нормально та очікувано. На весілля старшому синові як подарунок ми купили квартиру.

Хлопець сильно зрадів, ось тільки невістка вдала, що, мовляв, так і мало бути. Через рік молодший оголосив, що зібрався одружитися. Його обраниця здалася мені доброю та вихованою дівчинкою. Оскільки вона була з простої сім’ї, то молодший син чекав від нас такого ж подарунка, який ми зробили старшому синові. Але в цей період мій чоловік проходив лі kування, тому всі наші гроші та заощадження йшли лі kарям. Молодший став ображатися на нас: мовляв, чому це ми старшому житло подарували, а він чим гірший? Виходу не залишалося. Щоб уникнути конфлі kтів, я вирішила їхати закордон, щоб заробити грошей і якось виправити наше фінансове становище.

Благо, сестра жила там уже багато років, тому швидко змогла влаштувати мене на роботу – доглядати за хv орим та багатим старим. Старший син з нами не спілкується. Чи бачите, невістці не дуже подобається з нами контактувати. Незабаром я привезу сюди чоловіка – хай живе собі спокійно: моєї зарплати вистачить. Квартиру, в якій ми жили, вирішили залишити молодшому – щоб усе було справедливо. Тільки сини не розуміють, якою ціною нам дається ця справедливість.