News 382 Media

Яна працювала у кафе швидкого харчування. Вона була і на касі, і офіціанткою – все виконувала сама у залі. Дещо встигала, як і її напарниця Люда, яка працювала на кухні. Шев ніяк не міг знайти персонал, і Яна працювала за трьох на одну зарплату. У кафе юрмилась черга, люди вигукували: -А можна швидше -Я одна, руки дві, намагаюся як можу -У вас що, більше людей немає -Ну чому так довго -Дівчино, вашій мамі зять не потрібен? І решта неприємних коментарів. У Яни в голові все крутилося: картопля фрі, кола, чек. Бургер, кава чек. Піца, сік, дві порції, чек. Закінчили зміну о 9-й вечора, на вулиці було темно. Без сил дівчата вийшли з кафе та розійшлися в різні боки.

Яне треба було пройти підземним переходом. Там було так темно, тільки дві лампочки на початку та наприкінці. Тут до неї підійшли двоє. Облич було не видно, тільки силуети: -Доставай все цінне з сумки, сережки знімай. Та тільки не кричи, у мене ніж. Яна злякалася і почала знімати свої сережки. Повз проходив хлопець з великою сумкою. -Дівчина, вам допомога потрібна? -Так, — тихо відповіла Яна. Хлопець якось замахнувся на грабіжника, той кинув сережки і втік в один бік. А другого Янін герой перекинув через плече, та так, що Яна змогла розглянути краще. Він утік у інший бік. Так хлопець познайомився з Яною. Його звали Роман. Він був невисокий на зріст, відразу видно, що спортсмен.

-Ви приходьте до мене у кафе -Тоді я проводжатиму вас, щоб було безпечно Яна з Ромою потоваришували, а через півроку почалося кохання. Молоді люди з’їхалися і на новосілля покликали спільних друзів. Поки Роман зустрічав своїх друзів, Яна уважно за ними спостерігала -Це він! Він грабіжник! Я запам’ятала його куртку, і цей шрам біля ока, — закричала Яна Повисла незграбна пауза. Тоді Рома наважився пояснити. Річ у тім, що Рома давно помітив Яну. Але після роботи вона завжди поверталася додому втомлена, познайомитись було неможливо. Це Рома того дня прокричав «вашій мамі зять не потрібний?», щоб привернути увагу дівчини, але нічого не виходило. Тоді він організував цей напад. Спочатку Яна страшенно розсердилася… але потім її пробив сміх. Добре, що так усе закінчилося.

Мені зараз 50 років. Ще в 19 я виїхала зі свого рідного західноукраїнського села в Польщу. Навчалася в Кракові, працювала у Варшаві, потім зустріла тут майбутнього чоловіка, вийшла заміж і залишилася на все життя. У село вириваюся не часто, раз в три-чотири роки. У нас з чоловіком невеликий бізнес, дача в Закопане, на якій і самі іноді відпочиваємо, а так само здаємо в оренду. Троє дітей, онуки. одним словом, життя вирує, ніколи вгору глянути. Мама все життя жила в селі в Україні. Там же живе і мій брат, і я думала, що він дивиться за мамою. Я скидала йому на картку шість останніх років гроші мамі на лі ки, на інші потреби. І ось, нарешті, поїхала сама в село півроку тому

і побачила, в яких умовах живе мама! Пральна машинка і бойлер поламані, стирає руками, воду гріє в каструлі і миється в тазиках, тому що каналізація не працює. В туалет на вулицю ходить. А мамі 74, хворіє. Запитайте, як живе сім’я брата? Діти у них з невісткою теж вже виросли, одна їхня донька живе тут же, вони зі сватами в складчину купили їм будиночок красивий. У самих брата і невістки — новий ремонт в кухні, машину поміняли: три роки тому інша була. Невістка не працює, а брат самими будівельними шабашками перебивається вже багато років

Я з ними пересварилася, і в результаті ми з чоловіком забрали маму до нас в Польщу. Але у нас самих трикімнатна квартира, в якій ми живемо з сім’єю нашої середньої дочки, у них двоє дітей-погодок, наших онуків. У нас робота, бізнес, доньці допомагаю з малими … Та й в квартирі тісно, постійний шум, спокою немає. Точно не те, що треба мамі. А у мене, на жаль, часу на неї майже не залишається. Так я все одно дуже рада, що вона біля мене! Я віддала недавно маму тут в будинок для людей пох илого віку, поблизу Кракова. Брат і невістка не спілкуються зі мною тепер. Але мені все одно. Мамі там добре, спокійно, догляд хороший.

Ми за неї платимо, само собою. Провідуємо часто, беремо на свята додому. А там у неї вже подруги-українки з’явилися, і навіть з якимось дідусем спілкується. Картини малювати почала-уявіть! А я ніколи і не знала, що мама малює. В Україні мене не розуміють не тільки брат з невісткою, а й інша рідня засуджує. Так, на батьківщині на це дивляться скоса, але тут, в Європі, це абсолютно нормально! Та й будинки престарілих тут зовсім інші, умови тут прекрасні, сквер, дитячий садок на території. Одним словом, всім добре. Ось і на новорічні свята маму забираємо. Буде з нами. А ви як думаєте, правильно я зробила, або теж вважаєте, що це неповага до мами?

Моїй сусідці Ані — 27. Дуже мила, спокійна, постійно усміхнена дівчина. Вона годину кличе мене на дегустацію нову смакоту, бо обожнює пекти торти, булки, круасани, печиво … Особливо мені запам’ятався її «Наполеон» — ви б це спробували, просто неймовірно! Вчора я її зустрічала і в який раз подякувала за той тортик: хочу замовити у неї на сімейне свято. На що вона мені розповіла цікаву історію.

Її сім’я живе у батьків чоловіка. Часто навідується сестра чоловіка, тому влаштовують сімейні застілля. Ось так і було в той раз, коли Аня спекла свій неймовірний «Наполеон». Але гості також приїхали з тортом, ще й з «Наполеоном», але магазинним. Сіли за чаювання і розрізали обидва торті. А свекруха почала своє, мовляв, магазинний смачніше … Аня мовчки взяла свій цілий торт і викинула в смітник. Після цього зі спокійним обличчям сіла за стіл і сказала: «мама, вам же не сподобалося!».

Після того свекруха слова не сказала. І ніхто нічого не коментував. А чоловік Ані — молодець, говорив, що все правильно зробила. Каже Аня мені: «А нехай думає перед тим, як щось говорити». І, знаєте, правильно говорить, бо не буде миру Та якщо постійно терпіти зневагу до себе. А як ви вважаєте, чи правильно зробила Аня?

Ліля все життя прожила зі своєю бабусею. Мама пoмepла під час пол0гів, хто був батьком, так і залишилося загадкою. З бабусею вони жили в одній кімнаті в місті, а у вихідні їздили в село. Вони мали невеликий будиночок і величезну ділянку. Разом із бабусею Ліля вирощувала огірки, помідори. Щось по дрібниці для консервації та кілька клумб із квітами. Потім всю їжу, свого виробництва вони продавали, і квіти теж. Так і жили скромно, але дружно. Після школи Ліля почала працювати в магазині. А бабусі ставало погано. Насамкінець хвороба її здолала, вона пoмepла. Ліля залишилася зовсім одна. Але магазинчик, у якому дівчина працювала, стояла біля будівництва.

На обід до них заходили будівельники і серед них був Мишко. Так вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Свекруха була рада: -Ой у Лільки і квартира у місті, і дача своя. Як моєму Мишкові пощастило з нареченою. Все вже є, на все готове. Лілю такі слова свекрухи часто зачіпали. Адже вона була цінною не просто через нерухомість. Ліля була дуже спокійною, розуміючою, працьовитою. Але свекруха бачила лише гроші. Коли Ліля завагітніла, то на дачу поїхати і за городом доглядати не удостоїлося. Тому на допомогу прийшла свекруха -Поїду туди, все розсаджу. Буде великий урожай, не турбуйся А після народження хлопчика свекруха відразу повернулася додому. -Мені потрібно поїхати до доньки.

Вона народжує, диво яке. Ліля залишилася сама зі своїм городом, треба було зібрати все, що зацвіло. А то пропаде Ведмедик був постійно на роботі. Тоді Ліля поїхала сама. І якого було її здивування, замість городу побачити купу картоплі. Ніколи з бабусею не садили картоплю, а тут весь город. Сусідка по городу почала розпитувати: -А як же ви картоплю збиратимете? Можете у дядька Вані попросити. За пляшку ніхто вже не зробить, але за кілька тисяч можна. -Зберу я картоплю, а потім її куди? У нас підвалу нема. -Так у чому проблема, у мене можете залишити. Підвал великий. Я навіть пару мішечків готова купити. Тут Ліля все усвідомила -Ви що спеціально намовили свекруху картоплю садити, щоб після цього спокійно дати пару сотень за готову картоплю. Дуже вигідно.

Сталося все сьогодні вранці в маршрутці. Заходить молодий хлопець, з сумкою, з якої ледь визирала військова форма. Через пару хвилин задзвонив телефон ..Сиділи в маршрутці. Зайшов молодий хлопець. У цивільному. З дорожньою сумкою, з якої ледь-ледь визирала військова форма. Голосно привітався з усіма.

Люди здивовано переглядалися. Той сів біля вікна. А очі, очі неймовірно світлий щастям. Спостерігали все за ним. Через пару хвилин у нього задзвонив телефон. І тут цей мандрівник почав говорити.А вся маршрутка завмерла в очікуванні …- Мам, ти чуєш, не плач ?! Мам, я приїхав, чуєш! Я вже майже вдома! Через пару хвилин побачимося, мам! Мам, не плач! Мені дали відпустку на 10 днів! Мам, я так скучив!

Жінки, які були в маршрутці, не стримували сліз. А юнак, поринувши з головою в розмову з мамою, навіть і не бачив цього всього.І в той час кожен розумів, що, з огляду на той стан, в якому живе Україна вже більше 5 років — це були найщасливіші, найбажаніші слова для них обох — матері і сина.. Мам, не плaч, я приїхав!

Жила в одному селі невелика сім’я. Мама, тато і двоє синів. Зовнішністю сини були дуже схожі; красиві і сильні, але ось характерами відрізнялися.Старший був ледачим і весь час злим, незадоволеним, а меншенький — працьовитий, добрий і щирий. Одного разу, як завжди, молодший син прокинувшись о п’ятій ранку, поїхав орати на поле разом з батьком.Ледар тим часом наївся різних булочок і пішов в сад. Там він приліг під грушею, з’їв десь 10 грушок, а потім заснув.Мати залишилася вдома і поралася по господарству. Потім задумалася, чого б це смачненького на обід зварити своїм чоловікам.

Вирішила приготувати український борщ. Вирізала на городі велику красиву капусту, викопала кілька буряків, нарвала кропу, петрушки, начистила картоплю і поставила варити. Після того, як були зварені всі інгредієнти, жінка заправила борщ жирною сметаною із зеленню. До борщу встигла напекти свіжого хліба. Запашний запах розійшовся по всьому будинку.Сіла вона за стіл, розлила по 4 тарілках і стала чекати свого чоловіка і синів. Першим прийшов ледачий син; але він чекав інших, тому що знав, що мама не дозволяє їсти, поки не всі за столом. Менше ніж через півгодини повернулися втомлені чоловіки з роботи.

Гарненько вмилися; подала жінка їм рушники, переодягнулися і сіли за стіл. Сів і ледачий.Почали сьорбати ложками і прицмокував.- Який же ви смачний борщ зварили, мама! — дякує працьовитий син маму.- Мені ще добавки! — просить чоловік.А ледачий син з’їв три неповних ложки і скривився, як середа на п’ятницю:- Несмачний борщ у тебе, мама. Зовсім несмачний.На що мати без образи йому відповіла:- Поїдеш, син, завтра в поле, і буде тобі тоді і борщ смачним, і хліб ароматним.

У п’ятницю я збиралася на вокзал їхати на дачу. На пероні я побачила вагітну дівчину. Вона сиділа і тоскно дивилася вдалину. В руках у неї був пакет з речами. Відразу було видно, що дівчина їде на короткий час. Повернувшись з дачі, я знову її побачила на тому ж місці. Вона була в тому ж одязі і з тим же пакетом. Я вирішила з нею поговорити.- Ви пробачте мене за нав’язливість. Я бачила вас на цьому ж місці в п’ятницю. Ви не можете поїхати?

— Нікуди я їхати не збираюся. Чоловік виставив мене за поріг.З’ясувалося, що у дівчини не було рідних і близьких. Вона сама з дитбудинку. Допомоги у перехожих вона соромилася просити. Я вирішила їй допомогти. Запропонувала поїхати до мене. Дітей у мене немає, і чоловіка теж.Вранці наступного дня дівчина поділилася своїми бідами. Її звуть Лариса і їй 21 рік. Сама вона дитбудинку. Цивільний чоловік багато пив і гуляв. Вирішила Лариса спробувати щастя в столиці. А що тепер робити буде — не знає. Адже їй скоро народжувати і на роботу з таким животом її навряд чи візьмуть.

Куди ж я її тепер відпущу? Сказала, що поки вона поживе у мене, а далі видно буде. За знайомим назбирала дитячих речей, ліжечко купили, коляску. Незабаром Лариса народила дочку. Така красива і міцна. Я влаштувала її на роботу до знайомих.Вона виявилася відповідальною і вчилася досить швидко. Мої знайомі були нею дуже задоволені, і її кар’єра почала стрімко розвиватися.

Стали ми з Ларисою рідними людьми. Для Вареньки я була рідною бабусею. Віддали ми її в садок, коли виповнилося 2 рочки.Нещодавно Лариса прийшла і сказала, що начальник фірми зробив їй пропозицію, і вона не знає, що робити.
Я була дуже рада за неї. Через три місяці вона вийшла заміж. Часто приїжджають до мене в гості. Ось так на старості років я стала мамою і бабусею.

Сьогодні вранці я їхала в маршрутці, по лінії Львів – Моршин, через Стрий. На зупинці на головному вокзалі у Стрию до водія маршрутного таксі підійшла середнього віку жінка і попросила його підвезти її стареньку маму в Стрийську лікарню, яка була якраз по дорозі в напрямку Моршина. Мовляв, її мама погано себе почуває, хвора і вона заплатить скільки потрібно за таку послугу.

– Ні, мені не потрібні гроші, вам вони більш потрібні на лікування мами! – чітко промовив водій. А вже у самій лікарні додав: – Дай, вам, Боже, здоров’я і нехай Бог вам допомагає! Саме такими чоловіками потрібно захоплюватися. Він – справжній син і герой сучасного світу, адже чужих матерів, як і дітей – не буває

Дорога вчителька! Пише вам мама однієї дев’ятирічної дівчинки.На жаль, моя дочка не хоче переходити в іншу групу з англійської. Вона маленька і їй подружки важливіше, ніж погані оцінки.Перестаньте, будь ласка, говорити їй, що її батьки недостатньо стараються, щоб навчити її англійської мови.Зрозумійте, батьки для своїх дітей — авторитети. І те, що ви їй постійно намагаєтеся пояснити, що я і її тато недостатньо здатні, або талановиті, або посидючіші, а просто кажучи, — разгильдяї — руйнує мою дитину.Ні, я не прийду більше в школу, щоб поговорити, як ви про те просите в щоденнику червоним розгонистим почерком.Тому що в минулий раз ви зловили мене і прямо при дитині відчитали мене за мою погану поведінку.При дитині відчитали її мати.

Так, що я виправдовувалася як овечка.Я не хочу бути овечкою в очах моєї дитини. Я хочу бути міцною і надійною.Скажу вам по секрету — я взагалі-то мати-пантера. Просто побоялася, що в школі така поведінка не зовсім доречно.Тому нам краще більше не зустрічатися. Овечу шкуру я викинула.Я не знаю, як пояснити сучасній школі, що батьки взагалі не повинні займатися уроками з дітьми.І якщо у дитини не виходить, то це проблема вчителя, невідповідності програми за віком, підручника, завищених очікувань, і так далі.

Добре Добре. Нічого ми нікому не доведемо і будемо намагатися займатися вдома.Хочу пояснити вам, що з моєю дочкою займається її тато, мій колишній чоловік, який відвідує її два рази на тиждень.Так, він не завжди виконує завданняХоча, якщо чесно, я не можу повірити, що вчений не може правильно зробити завдання в електронному журналі.Але і витрачати час на доказ його правоти ми теж не будемо.Добре, він завжди виконує не те, що ви задали. Припустимо.Знаєте що?Дочка чекає його і хоче займатися тільки з ним.І я, чесно, не здивуюся, якщо насправді вони займаються німецьким. Або взагалі грають в карти.Нам не все одно.Так. Взагалі все одно, і я не буду його картати за недолік старанності.І скандалити не буду. І ні, він займається не «абияк».Англійську вона як-небудь вивчить. А ось своє дитинство і спілкування з батьком не поверне ніколи.

Так, нас всіх влаштовує трійка.Я особисто вивчила англійську за місяць життя в Нью Йорку, коли мені було вже 24.Володію вільно.Так, я вважаю, що нинішня трійка ніяк не вплине на її майбутнє. Ні, я не вірю в «клеймо трієчниці». Ні, я не вважаю посидючість важливою чеснотою.І підручник Верещагіної мені здається антипедагогічним, і, вчися я по ньому в Нью Йорку, то швидше за всезаговорила б по-іспанськи.До питання про те, чому інші діти можуть вивчити англійську за цим підручником.Частина з дітей талановиті і мають схильність до мов і навіть займаючись самостійно дуже успішно опановують мовою. Або, наприклад, вони це роблять з репетитором.Ні, я не вважаю за потрібне найняти репетитора.

Тому що до приходу репетитора потрібно ще додатково займатися, а я не розумію, навіщо займатися тим, що дитинамайже не застосовує в житті. І до чого у нього зараз немає ні здібностей, ні інтересу.Так, я вважаю не всі здібності потрібно рано розвивати.Потім, репетитор коштує 1500 рублів за заняття, тобто 3000 в тиждень, 90000 на рік.За 7 років школи — це майже 10 тисяч євро. Сумовитих занять за підручниками граматики і сумнівними аудіозаписами.На ці гроші я років через 5 можу на два місяці поселити мою дочку в Лондоні і найняти веселу молоду вчительку. Вонибудуть гуляти по весняному Лондону, всипаному жовтими нарцисами.Розумієте різницю?Так само як і я, вона вивчить англійську за пару місяців.Або так само як її батько, вивчить її, підсівши на який-небудь американський серіал.Саме тому в очах нашої дочки нам так важливо залишатися надійною опорою.Щоб спиратися на наш досвід.Який значно продуктивніше, ніж шкільна програма.Будь ласка, скажіть їй, що ми, її батьки, класні.

Увечері він ніяк не міг заснути. Занадто хвилювався: ще трохи і він одружується на прекрасній жінці. Але не один він стикається з такими хвилюваннями за ніч до весілля, майже всі чоловіки так. Тому що це рішення, рішення, що несе за собою твоє майбутнє.Час минав дуже повільно. Нарешті, ранок. Він прокинувся, приготувався надягати весільний костюм і зауважив, що треба вже йти до вівтаря. Коли одягав піджак відчув, що в кишені всередині дещо є.Лист від матері. «Прочитай, поки не одружився».Мурашки по шкірі. А що як мама збирається відмовити його від весілля? Що ж там таке Зібравшись з силами. Він відкрив його.

«Синку, ще кілька годин і ти одружуєшся на чудовій дівчині. Якщо ти дійсно закоханий, не боїшся подружнього життя, адже це не тільки щасливі моменти, але і моменти випробувань. Якщо ти закоханий так, що готовий віддати всього себе одній дівчині і любити її до кінця, то сміливо йди вперед. Однак не забувай, що тепер в твоїх руках не просто дружина, кохана жінка, а найдорожчий скарб. Єдиний скарб в житті, який має почуття любові, який може дарувати любов і наповнювати тебе любов’ю.

Старайся допомагати їй, вона тендітна жінка, хоч з боку може здаватися сильною, але всім потрібна опора. Підтримуй в складні моменти і не критикуй, якщо не буде виглядати на всі 100 балів. Вона у тебе красуня, але іноді зовнішність на другому місці — і це нормально.Не сваріться через гроші. Вони ніщо проти любові. Рівне ніщо. Якщо ти будеш лаяти її за кожну витрачену копійку або забирати всі її заощадження, щоб вона все не витратила. Це не правильно. Допомагай їй, старайся зрозуміти її і цінуй. Тому що добро на вагу золота, а сварка і крихти не варта.Коли вона дивиться на тебе з почуттям любові — дивись так само на неї. У вас повинна бути взаємоповага, згода і любов.

Не кричи і не гнівайся на дружину. Кожна сварка, може глибоко засісти в серці, як і кожне образливе слово. Не руйнуй її і не руйнуй вашу сім’ю. Чи не йди до інших жінок, ти зробив вибір, обравши одну, тому не опускайся на дно.
Знаєш, в світі є багато чудових чоловіків, але твій батько і ти — найкращі. З вами ніхто ніколи не зрівняється. Люби і цінуй, оберігай свою сім’ю, тому що це найбільше щастя в житті кожного.Однак, не забувай про нас. Своїх батьків, тих, хто тебе виростив. Ми завжди будемо любити тебе. Твоя мама».На чоловічому обличчі виступили сльози. Його переповнювали радість, що йому пощастило з мамою і незабаром він одружується на прекрасній жінці, яку буде любити, цінувати і оберігати, як скарб.А вам сподобався лист матері до свого сина?