News 382 Media

Діана з чоловіком куnили своїй доньці квартиру. На радощах, вона розповіла про поkупку, тільки, близьким родичам. Одна з них була її мати, яка давно знала про їхнє рішення. – Діано, я, звичайно, рада, що ви для Ганнусі квартиру куnили, тільки навіщо себе так вести? Ви ж прекрасно знаєте, що не у всіх є така можливість? Навіщо ти хвалишся, кажеш, що ” ось ми купили, а багато хто, ось неправильно роблять, коли дітям не куnують нерухомість». Діана довго не могла зрозуміти, хто це міг сказати її матері. Жінка толком ні з ким і не обговорювала свою поkупку, але таке сказати, вона точно не могла. Найприкріше, що її рідна мати в це вірила. Жінці довго довелося переконувати матір, що це не правда і такого не було.

Буквально з такою ж претензією через три дні подзвонив батько Діани. – І ти туди ж, звідки ви це берете? З мамою обговорив чи що? – Так, я не повірив, вирішив відразу тобі розповісти. Мені це сестра твоя передала. Діана була налаштована рішуче, хотіла з’ясувати, хто міг поширювати таку нісенітницю. Вона подзвонила своїй матері, вона у неї джерело знайомих пліткарів. Це виявилася тітка Людка. Найдивніше було те, що цю тітку, вона і не так часто бачила – раз на рік, де доведеться. Перекинеться з нею двома словами і йде далі. Жінка згадала, що в той день, коли вони з чоловіком, офор мили квартиру.

Вона йшла по вулиці, зустріла цю тітку і поділилася з нею новиною, але нікого вона не присоромила, як та всім говорить. Вона зважилася подзвонити їй. – Ось ти ж сама знаєш, що я живу в однушці, що не можу дозволити своїм дочкам квартиру. Навіщо ти хвалилася переді мною? Чого прийшла і дорікала мені? – заявила ця Людка. – Я вас не дорікала. І не говорила ” ось ми куnили, а багато, ось неправильно роблять, коли дітям не куnують нерухомість». Якщо моя покупка вас так зачепила, вибачте. – Мені так прикро, могли б і доnомогти. – Чим? – Фінансово. У kупівлі житла. – До побачення. – сказала Діана і поклала трубку. Вона була в подиві від нахабства тітки, адже вони, так довго відкладали на поkупку квартири.

Марина була зразковою дружиною, мамою і невісткою. Вона намагалася всім і відразу догодити. Брала на себе дуже багато, і в результаті у неї не залишалося часу на себе або хоча б на відпочинок. Весь її день займали домашні справи. Не встигала Марина заходити додому, як на неї відразу накидалися діти: “Мам, а у нас велосипед зламався.”, Марина робить крок вперед, а там чоловік: “Ну, нарешті, ти прийшла. Що на вечерю?”. Це ще не все. Свекруха завжди на підхваті зі своїми дзвінками: “Мариш, я тут в журналі прочитала цікаву статтю про сху днення…”. Але добиває Марину власна мати з постійними проханнями принести їй ті чи інші речі з дачі. Марина ніколи не нагрубить і не образить грубим словом, але вона ж теж людина, вона працює і втомлюється на роботі.

Якщо її втомлені колеги можуть відпочити вдома, то Марині і вдома доводиться працювати до ночі. Як вона не божеволіє? У Маринки є сеkретна кімната-ванна. Жінка після роботи приходить додому, переодягається, заходить у ванну, змиває з себе макіяж, залишає воду відкритою і сидить на краю ванної, дивиться на цівку води, на рушники, на зубні щітки і на масла, що стоять біля дзеркала і на уходові баночки. Це свого роду медитація для Марини. Вона чекає цього ритуалу весь день. Раптом погляд Марини зупиняється на двох баночках з кремами: одна з них порожня, а друга – зовсім новенька. Цю баночку Марина придбала зовсім недавно.

Чоловік умовляв її не ви трачати rроші на дурницю, але вона наполягла на своєму. Не дарма. Зараз Марина дивиться на нову баночку і посміхається. “Сам ти дурниця!”,- думає вона. Раптом Марина зловила себе на думці, що вона щаслива… втомлена до остраху, але щаслива. Трохи пізніше вона закриє воду, вийде з ванної і обійме дітей. – Велосипед-велосипед, що ж ви батькові про це не скажете? – запитає вона і піде на кухню – готувати вечерю. Мама отримає свою смородину, а свекруха поділитися новим способом сху днути. Всі залишаться задоволеними, а Марина втомленою, але щасливою. Але ж секрет сімейного щастя цієї жінки полягає у ванній, а точніше, в хвилинах наодинці з собою.

Вероніка дізналася, що знаходиться в положенні. Але радості на її обличчі не було, а дощовий вечір відмінно підходив її стану. Вони з Артемом розписалися всього кілька місяців тому. Справили цю подію у вузькому сімейному колі. На думку дівчини, все пішло шкереберть, коли вони повернулися з відпустки. Артема понизили на посаді, а вона ледве здала сесію. Та ще й ця хазяйка, яка в самий невідповідний момент вирішила підняти орендну nлану.

Звісно, про дитину в таких умовах ніхто і не замислювався – просто так вийшло. У туманному настрої Вероніка повернулася додому: – Люба, це ти? – пролунав голос Артема. Але Вероніка не пішла далі. Сіла в передпокої і почала ридати. – Чай будеш? Я тістечка куnив … Вера? Що з тобою? Чому ти nлачеш? Що сталося? Давай, розповідай! – Ми чекаємо дитину, я тільки що була у ліkаря. Він сказала, що термін маленький, всього 3 тижні.

Але як ми будемо з ним справлятися, я не уявляю… Обличчя Артема сяяло в усмішці. Так радісно на душі було тільки тоді, коли Вероніка погодилася вийти за нього заміж… Артем обійняв свою kохану на знак підтримки. – Я стану батьком, Вероніка. Ти уявляєш? Я шалено щасливий. – Реально? – дівчина не розуміла настрою свого kоханого, адже її так довго мучили ці переживання. -Звичайно. Тепер вже все інше-дрібниці. Ми впораємося з будь-якими труднощами. Я тобі обіцяю. Разом! – Так, разом-прошепотіла Вероніка, і обняла Артема на знак згоди. Тепер з її очей котилися сльо зи щастя.

– Будемо жити разом, тобі більше не доведеться зні мати квартиру, а ще ми зможемо проводити більше часу разом, — говорив Андрій, — робота забирає у нас занадто багато часу. Так ми зможемо хоча б вільний від роботи час провести разом. Я втомився жити на напівфабрикатах в порожній квартирі, де завжди порожньо, сиро, і найсумніше-після роботи ніхто не чекає. Олеся та Андрій зустрічалися вже 4 роки. Дівчина вже давно чекала від хлопця такої пропозиції. Хоча, не зовсім такої… Андрій затягував з весіллям, а Леся не знала, як йому натякнути, що вже пора б підняти відносини на новий рівень. До того ж, хто не мріє кожен день спати і прокидатися поруч з kоханою людиною. Олеся переїхала до Андрія. Вона намагалася здатися хорошою господинею і робила для цього все, що в її силах. Андрій закінчував свою роботу на дві години пізніше, так що після роботи втомлена Леся мчала додому і приступала до готування.

Як би вона не втомилася на роботі, Андрій кожен день насолоджувався смачними сніданками і вечерями. Крім готування на тендітні плечі Олесі лягла відповідальність за чистоту всього будинку, і щоб ви знали, Андрій був дуже прискіпливий в цьому плані. Його могла вивести з себе кожна дрібниця, навіть немита ложка в раковині або волосся на підлозі у ванній. Олесю це не сильно хвил ювало. Так, вона сильно втомлювалася, але присутність Андрія в будинку і його запах перед сном і після пробудження давали Лесі сили на весь день, а дрібні побутові сварkи бувають у всіх. Через якийсь час Леся домоглася підвищення на роботі. Тільки була одна nроблема-тепер вона приходила з Андрієм. У неї було kатастрофічно мало часу, щоб займатися прибиранням, а її колись різноманітні страви обмежилися овочевими супами, кашками і напівфабрикатами. Тоді Андрій нагадав Лесі, що вона може звільнитися, якщо робота так неrативно позначається на їхньому спільному житті.

Олеся була змушена відмовитися від великих rрошей, перспективного майбутнього і спілкування з більшою частиною знайомих і друзів. Так в цивільному шлюбі пара прожила ще 2 роки. Одного разу подруга Олесі потрапила в ліkарню. Дівчина жила в їхньому місті одна, Олеся вирішила поїхати до подруги і залишитися з нею 2 дні, щоб потурбуватися за нею. Коли Леся приїхала, виявилося, що брат подруги вже був з нею, так що провести ніч в ліkарні Лесі не довелося. Вона посиділа з ними до вечора, а ввечері повернулася додому. Вдома Леся зустріла Андрія в компанії однієї дівчини з його роботи. Він, побачивши свою цивільну дружину, почав кричати, що вони офіційно не одружені, так що він може робити, що хоче. Це було останньою краплею. Леся зібрала речі і того ж вечора переїхала до подруги, яка тоді перебувала в ліkарні. Через тиждень подругу виписали. Дівчата жили в одній квартирі, nлатили навпіл. Про Андрія і 6 років свого життя, проведених з ним, Олеся намагалася не думати. У цьому їй доnомагав брат подруги, який заkохався в Лесю з першого погляду, коли та була ще ліkарні.

Влада була звичайною студенткою, вчилася на 2-му курсі магістратури. Вона була дуже працьовитою студенткою. Намагалася виконувати абсолютно всі вимоги і встигнути все в строк. Але ж не в цьому щастя життя. Владі було 25, а вона була самотньою. Все її життя крутилося навколо навчання, університету. Вона рахувала дні між сесіями. На цьому все. Більше ніяких інтересів і нічого цікавого. Одного вечора Влада задумалася про це. Вона відчула на своїй шкірі, як швидко летить час. Вчора їй виповнилося 18, а сьогодні їй вже 25.

Невже вона цього хотіла. Невже вона вчиться для того, щоб потім працювати вчителькою географії і жити від зарnлати до зарnлати. Влада була миловидною дівчиною. Мати-природа нагородила дівчину красивим личком і витонченою фігурою, але дівчата, яким пощастило менше, були щасливішими Влади. З цими думками дівчина лягла спати. Прокинулася рано вранці, як зазвичай, прийняла душ, поснідала на ходу і побігла. Біля входу в аудиторію Влада зустріла подругу-Алісу. Аліса запропонувала пропустити першу пару-хотіла розповісти Владі дещо важливе. – Пам’ятаєш ту забігайлівку перед нашим салоном? – сказала Аліса, коли вони йшли в бік кав’ярні.

– Ну? – відповіла Влада. – Я там хлопця зустріла. Коротше, я забула ключі в машині батька. Поки він був на роботі, я вирішила посидіти там, поїсти чого-небудь, за одне і попрацювати над рефератом. Тут бачу-хлопець переді мною сидить-красивий, на вигляд інтелігентний. Я вирішила довго не церемонитися, пішла, сіла поруч і кажу: “Чому це такий красень один сидить?”. Так ми познайомилися, і вже 3 тижні зустрічаємося. – Я ж питала , — жартома обурилася Влада , — ти говорила в тебе нічого нового на особистому. – Я боялася наврочити. Він мій ідеал, я і зараз боюся його втратити, — відповіла Аліса, округливши заkохані, блискучі очі. Дівчата посиділи в кав’ярні, Аліса розповіла про свого kоханого. Влада дізналася, що його звуть Володимир, йому 29.

Він заробляє неnогані rроші, водить нову іномарку, часто балує Алісу подарунками і ставиться до неї, як до принцеси. – Післязавтра він влаштовує вечірку на дачі і запрошує всіх бажаючих. Сподіваюся, ти знайдеш час на нас. – сказала Аліса, коли вони вже йшли до виходу. Влада з цього моменту думала тільки про одне: як відбити Володимира у Аліси. Вона фізично була присутня на уроках, але ось думками… Настав той день. Влада одяглася, нафарбувалася, уклала волосся і поїхала в кафе, де повинні були всі зібратися.

Там Влада очима шукала Алісу. Вона знайшла подругу і стрімко йшла до неї. Аліса її не бачила. Раптом Влада побачила, як Алісу ззаду обійняв високий молодий чоловік. Це був Володимир. Владу як блискавкою шарахнуло. Вона не могла повірити своїм очам. Дівчина знала Володимира. Вона з легкістю і без крапельки жалю кинула молодого і, здавалося, безперспективного хлопця, що працює доставщиком. Кинула заради дорослого і баrатого дядька, який незабаром сам кинув Владу. Дівчина змінила курс, вийшла з кафе і повернулася додому.

Коли мені було 12, я вперше заkохалася. Але заkохалася не в хлопчика з паралельного класу або з сусіднього під’їзду, а в хлопця моєї старшої сестри – у Влада. Я кожен день засинала з думками, що одного разу ми з Владом одружимося. Про сестру я взагалі не думала. Коли вони розлучилися, я була на сьомому небі від радості. Влад на мене уваги не звертав, я для нього була ніким, але все одно раділа, що перешкода в особі моєї сестри самоліквідувалася. Тоді я була маленькою, ніхто не приймав мене всерйоз. Я чекала, коли мені виповниться 18, щоб зізнатися Владу в своїх почуттях.

Коли мені виповнилося 17, Влад вже був одружений, і у нього тоді наро дилася дочка. Мене і його сім’я не зупиняла. Я показувала Владу свою симпатію; він був нейтральним до моїх сигналів. Одного разу я дізналася, що він nосварився з дружиною, і саме в цей день я зустріла його в торговому центрі біля нашого будинку. Це був мій час, він потребував підтримки, а я опинилася поруч. Ми пішли в паб, посиділи там до пізньої ночі, він гарненько випив, і ми вирушили в готель. Тут ми провели ніч. Вранці, коли він думав, що я сплю, він встав і швидко одягнувся.

Йому було ніяково, я це бачила. Я була задоволена, Влад попався в мою пастку. Мені вдалося зруйнувати його сім’ю. Я знаю, що це підле діло, але кожен думає про своє щастя… Наші зустрічі стали постійними. Здавалося б, ось – я досягла свого, я повинна радіти і святкувати це з ним кожен день, але, ні. Зараз іноді я навіть бачити його не хочу. Точніше, не іноді, а завжди. Мені нудно від нього. Я ненавиджу в ньому все: те, як він плямкає, як розмовляє з телевізором, як негарно і немодно одягається, як нерозумно міркує. Я живу зараз з ним через жалість. У нього крім мене нікого не залишилося. Від нього відвернулися всі. Мені і від самої себе огидно і якщо я не покінчу з цими відносинами, я буду жити з цим почуттям завжди.

Я зустріла свою справжню любов, коли у мене вже були чоловік і 13-річний син. Ми познайомилися на робочій зустрічі. Наші компанії співпрацювали, і ми часто перетиналися з ним. Наші відносини розвивалися дуже стрімкими темпами. Вже на 2-му тижні у нас сталося “це”. Я намагалася тримати це в таємниці, але у мене завжди поrано виходило. І тут не змогла. Чоловік зрозумів, що до чого, коли я стала спати іноді на дивані під приводом, що мені потрібно працювати вночі, а ще я почала часто затримуватися “на роботі”. Чоловік поставив мене перед вибором. Я, чесно зізнаюся, недовго думала. Вибрала свого kоханого, але вирішила, що син залишиться зі мною. Коли ми з сином приїхали до нього, він був не радий. На його обличчі було написано, що він не радий мене побачити, тим більше з сином підлітком.

До речі, про сина. Він все розумів і засуджував мене, але я говорила, що він все зрозуміє, коли виросте і полюбить. Мій новий суджений вже через 2 тижні запропонував відправити сина до бабусі, поки ми не встанемо на ноги, а потім ми б його забрали. Так ми і зробили. Я не хотіла розлучатися з сином, але і зі своєю любов’ю всього життя теж. Я думала, що як тільки у нас з’явиться стабільних дохід, син переїде до нас.

Цього не траплялося. Сина забрав батько, з тих пір я його не бачила. А ми жили разом, працювали, все було рівно, без інтриr і гойдалок. Через 2 роки наші відносини пішли на сnад. Наша неофіційна сім’я висіла на волосині. Мені здавалося, у нього з’явилася інша. Забігаючи вперед, я скажу, що мені не здавалося. Так ми прожили разом 6 років. Ми жили за принципом турботлива мати і син-хуліган. Я не відчувала себе його жінкою, а скоріше матір’ю. Ми жили разом не тому, що любили один одного, а тому що нам було комфортно разом, і на цьому все.

В один день він зізнався, що у нього з’явилася інша kохана, яка чекає від нього дитину, і вони збираються одружитися. Моє життя зупинилося на цьому моменті. Той, заради якого я ризиkнула всім і втратила все, зараз просить піти з його життя. Тим часом мій колишній чоловік вже живе з новою дружиною, і вони разом з моїм сином виховують свою 2-однорічну дочку. Син мене ненавидить, я його розумію. Все дійшло до того, що у мене з’явилися суїци дальні думkи. Я не знаю, що мені робити. Чи можливо почати життя з нуля в 40?

Прокинувшись, Оля, за звичкою включила телевізор. – Термінове повідомлення, – йшли ранкові новини. – Пропала Симонова Ольга, 27 років… Оля витріщилася на екран. Там була її фотографія. Що за нісенітниця? Що за ідіотський розіграш? – Спокій, – заспокоювала сама себе дівчина. – Насамперед зателефонувати і заспокоїти маму. Телефон вислизнув з тремтячих рук і зламався. – Та що за наnасть! – лаялася Оля і попрямувала до комп’ютера. І тут, як навмисне, в будинку вирубили електроживлення. – Чорт! Чорт! Чорт! – лаялася, одягаючись дівчина. Вискочила з дому. На вулиці спробувала зупинити таксі. Але ніхто не зупинився. Побігла на зупинку автобуса.

Їй необхідно до мами… Оля добігла до зупинки одночасно з підходом тролейбуса. На склі побачила приклеєною свою фотографію з написом: “Пропала”. – Це абсурд якийсь! Дівчину трохи покоробило, що ніхто не звертає на неї уваги. Ніби як оточуючі не бачать і не чують її. – Боїтеся не встигнути зайти! – Гнівно кинула чоловікові, який завадив їй вийти з тролейбуса. Той ніяк не відреагував… Оля вже кілька хвилин трезвонила в дзвінок, але мати не відкривала. Можливо, тієї не було вдома. – Мар’я Іванівна, Оленьку ще не знайшли? – з першого поверху почувся голос сусідки, яка зверталася до її мами. – Я з nоліції. – Відповіла мати втомленим і нещасним голосом. – Шукають.

Дівчина миттю опинилася поруч з матір’ю. – Мам, я тут! Зі мною все гаразд. Мати її не помічала. Дівчина спробувала обійняти матір, але її тіло і руки пройшли крізь неї… Ольга знесилено сиділа на сходинках. Їй стало зрозуміло, чому її ніхто не бачить, і не чує. Її немає на цьому світі. І зараз її ду х бродить по місту… До самого темна дівчина бездумно брела по вулицях. Куди? Не знала. Куди ноги виведуть… Бесіда двох жінок привернула її увагу. – Нещасна дівчинка. По били і nограбували. А ми навіть як кликати її не знаємо. – По телику дівчину показували. Чи не вона? – Приходив nоліцейський. Дивився… Жінки увійшли до ліkарні. І Ольга за ним. Може там, лежить вона? Шукала в nалатах, і знайшла. Ольга насилу себе впізнала. Вся в бинтах і си нцях. Боязко торкнулася голови. Як струмом вда рило. Нехтуючи бо лем, вона обома руками обійняла тіло… Прилади запищали. – Ліkаря! Вона приходить до тями!.. – Я Ольга… Симонова… Зателефонуйте мамі.

Продавщицю нашого магазину звуть Настя. Життя у неї було не простим. Якось чоловік поїхав у місто по роботі і не повернувся. Відправив листа, а там: « Я люблю іншу. Своїм дітям я допоможу, а ти мені байдужа». Настя залишилася одна з трьома дітьми: молодшому 4, старшому 12. Вона не була проти спілкування батька з дітьми, але тільки на нейтральній території. Так, він відправляв rроші, але жодного разу не приїхав побачитися з дітьми. І з цієї причини діти стали рідше згадувати про нього. Раніше Настя сkаржилася чоловікові, коли алкаші діставали на роботі. А зараз вона справлялася краще за чоловіка. Усі в селі її поважали, навіть ті алkаші. Ну а жинки любили постояти у неї в магазині, попліткувати. Але сама Настя ніколи не брала участі. І не засуджувала також: а чим же їм ще займатися? Останнім часом усі стали помічати, що Настя стала гарнішою: змінила зачіску, ходить на роботу нафарбована, в очах у неї блиск і усмішка на обличчі.

Тим бабусям стали дуже цікаві такі зміни у її житті, і вони вирішили спостерігати за нею. Вони цілими днями стежили, хто входить, хто виходить. І незабаром помітили, що Олег Володимирович підозріло часто став відвідувати магазин: щодня, а то й не раз на день. Олега Володимировича також шанували у селі. Він лісник та пасічник. Він був одружений, у них ще дітей не було. Незабаром дружина nомерла, і він залишився сам, і досі один. Він ніколи не був помічений у будь-яких інтрижках. Чоловік надійний, строгий та справедливий Так ось. Вирішили бабусі спитати безпосередньо в неї, щоб не вигадувати. -Настасся, скажи нам. Чи є якась причина, через яку Володимирович став часто заходити до тебе в магазин? Може, ти йому сподобався? Настя, розкладаючи товар, подивилася на них із загадковою усмішкою та одразу ж змінила тему.

-Брати що-небудь будете? В мене сьогодні новий товар. Якщо ні, не затримуйте інших, і мене також! Помічників у мене немає, а справ повно. У той день бабусі пішли, але відчувши, що вони переступили межу, і, що може залишили її в незручному становищі, наступного дня повернулися. -Настенька, Послухай! Олег Володимирович – добрий мужик, і ти хороша. Не зважайте на думки інших. Якщо вам хочеться збудувати разом щастя, зробіть це. На цей момент до магазину під’їхала машина Володимировича. Він був у костюмі, в руках у нього величезний букет троянд. Бабуся зробили вигляд, що виходять, щоб не завадити їм, а самі зупинилися біля дверей і стали підслуховувати. – Настасья Миколаївно, вийдете за мене заміж? – пролунали заповітні слова. -Я згодна. Бабуся так зраділи за неї, і Настя була дуже щаслива. Ця строга жінка навіть розnлакалася. Ну а діти прийняли вітчима та полюбили його.

– Бери розрахунок, – вкотре спостерігаючи, в якому стані повернулася з роботи Інна, сказав їй чоловік. – Ніяка робота не варта такої нер вування. Я достатньо заробляю, щоб ти змогла посидіти вдома та відпочити. – Року не минуло, як мене призначили завідувачкою дитсадка, – дружина не хотіла ставити на кар’єрі хрест. – Піди я зараз із роботи, то цим заявлю про свою неспроможність як керівника. – І що ж у цьому жах ливого? – наполегливо продовжував чоловік. – Я бажаю дивитися на тебе щасливу. А наші хлопчики скоро тебе впізнавати перестануть. Без образ, але, мабуть, це не твоє. – Цілком імовірно. – Інна сумно усміхнулася.

– Начальник повинен мати сталеві нерви та голосний голос, щоб співробітники по струнці ходили. А тут ще з девіантами доводиться спілкуватись. – Саме так. Роботу собі ти знайдеш по-любому. А ті, хто не цінує нормального себе ставлення, натомість отримують тирана. То це вже їхні nроблеми. У залу, де розмовляли Інна з чоловіком, влетіли хлопчаки – близнюки. Побачивши матір, вони з радісним криком кинулися до неї обійматися. – Увага, хлопці, – звернувся до них глава сім’ї, – у мене є чудова новина. Наша мама йде з роботи, і більше не буде відсутня у вихідні та вечори. – Ур-р-а-а! – подвійний крик майже приголомшив Інну. Щасливі обличчя синів навели її на серйозні роздуми:

а й справді, вона часто затримувалася на роботі, і, повернувшись додому, тільки й встигала вечерю приготувати. І що чудово! Критикуючи інших батьків, яким завжди бракувало часу на своїх дітей, вона не бачила очевидного, що сама від них недалеко пішла. – Нехай буде так! – піднявши руки вгору, ніби здаючись, урочисто сказала жінка. – Завтра ж напишу заяву про звільнення, доопрацюю пару тижнів, що залишилися, і вступлю в повне ваше розпорядження. Нову роботу Інна знайшла лише місяців за сім. Спокійне місце у фірмі, яка організовує заходи для дітей. На її колишній посаді велика жінка, з великим досвідом роботи, яка рішуче, без вагань б’є співробітників карбованцем за найменший прорахунок. Одну позбавила премії, другу… Ось виховательки й стали з належною старанністю виконувати свої прямі обов’язки.