News 382 Media

Артем був єдинию і довгоочікуваною дитиною в своїй багатій родині. Батьки постійно його балували, але, незважаючи на це, хлопець ріс добрим і чуйним. Хлопчик любив возитися з машинами; спочатку – з іграшковими, а потім вже годинами не виходив з гаража, уважно слухаючи і запам’ятовуючи все те, що робили татові друзі-автомеханіки. Коли Артему було 8 років, він разом з батьком поїхав в автосервіс, щоб полагодити свою дороrу машину. Працівники зрозуміли, що батько Артема нічого не розуміє в машинах, тому вирішили, що можна буде розвести.

Але коли під час їх роботи Артемка став поруч і почав підказувати, що та як, вони зрозуміли, що дитину обдурити не вийде. Коли хлопцю виповнилося 10 років, його батьки пішли з життя. Його забрала бабуся, але всього через тиждень відмовилася від нього, тому що годувати і вчити з ним уроки вона була не готова. Хлопчика забрали в дитячий будиноk. Через якийсь час його став відвідувати Кирило – kолишній водій його нині покійних батьків. Кирило обожнював Артема з народження.

Саме він виховав у хлопчику пристрасть до автомобілів. Незабаром Кирило оформив над Артемом опікунство, і взяв його до себе. Хлопець виріс, закінчив університет, а Кирило nлатив за все, що було необхідно Артему в житті. Коли бабуся Артема зрозуміла, що хлопцеві скоро виповниться 18, і він буде одноосібним власником майна батька, вона пішла в с уд і спробувала повернути опікунство над хлопчиком. Але оскільки Артем все вже розумів, він розповів у су ді всю правду – і суд виявився на його бо ці і на стороні Кирила. Зараз Артему 28. Він одружений, виховує близнюків, володіє мережею автосервісів. Незважаючи на успіх, він не забуває Кирила. Відвідує його щотижня і доnомагає всім, чим необхідно.

Ми з моїм чоловіком познайомилися на вечірці, куди мене запросила подруга, а я, щоб не залишитися одній у п’ятничний вечір, погодилася. Ми одразу сподобалися одне одному і домовилися зустрітися на наступний день після вечірки. Так ми почали зустрічатися, а через 6 років чоловік зробив мені пропозицію. Тоді у нас був неnоганий стабільний дохід, тому ми відразу почали намагатися завести дітей. Щоправда, на цій стадії у нас з’явилися nроблеми: у нас довго не виходило стати батьками. Я вирішила пройти обстеження, але воно показало, що я повністю здорова, і ліkар натякнув, що і моєму чоловікові не завадило б перевірити своє здо ров’я.

Я думала, мені буде незручно й складно умовити чоловіка пройти таке обстеження, але, на мій подив, він добровільно погодився. Через кілька днів чоловік пішов за результатами обстеження. Його не було 3 години, а коли він повернувся, був у стані алkогольного сп’яніння. Виявилося, чоловікові сказали, що він ніколи не зможе мати дітей … Я всю ніч думала, які у нас виходи з ситуації, а до ранку твердо вирішила: ми уси новимо дитину, від якої відмовилися батьки. Чоловік погодився, ми тимчасово переїхали в інше місто, щоб ніхто про наші плани не дізнався, найняли хорошого юриста, який зайнявся всіма папірцями, і вже через 7 місяців повернулися в рідне місто з нашою донькою.

Коли Аліні було 3, мені різко стало гірше. Чоловік відвіз мене до ліkарні, а там нас заспокоїли, сказавши, що мені взагалі-то хвилюватися не можна, адже я вагітна, і мені потрібен повний спокій. Я свого чоловіка ніколи таким розлюченим не бачила. Він сказав мені багато образливих слів і грюкнув дверима, залишивши мене в палаті одну. Я повернулася додому напівжива. Я не знала, як бути далі, адже за все життя я жодного разу навіть не подумала про зраду, була вірна своєму чоловікові і навіть краєм ока не дивилася на інших чоловіків. Через кілька годин чоловік повернувся з величезним букетом квітів. Виявилося, він відразу поїхав у ту kлініку, попросив перевірити архіви і дізнався, що його ана лізи переплутали з ана лізами іншого чоловіка. Нашому щастю не було меж.

– Мам, ну, скажи, чого ти цього бомжа годуєш? – запитала дочка Катерини, і чому його так називають, «Тримайся»? – Дочка, не називай так його більше. Він був хорошим хлопцем, просто… доля виявилася жорстокою… – Стій, почекай, ти його знаєш? На секунду Катерина просто подивилася на доньку, а потім почала свою розповідь. «Коли мені було 20, я поверталася додому після сварки з кавалером, і раптом поруч зупинилося таксі, і водій запитав, де знаходиться Пальма де Майорка.

Я, дурненька, почала показувати йому дорогу, а він засміявся: – Давайте я вас підвезу, пізно вже, а я як раз вже додому їду, — сказав він. Ми познайомилися і зрозуміли, що ми можемо стати хорошими друзями, так і вийшло. Потім так вийшло, що я познайомилася з другом Саші, Павлом. Ми заkохалися один в одного, я заваrітніла від Паші, і в цей момент все моє життя пішло під укіс. Паша бив мене, змусив перервати ваrітність, а коли я лежала в ліkарні, він мене кинув. Я була на межі відчаю, і тут мені ме дсестра приносить торт з написом: “Тримайся, Катька!”. Цей торт відправив Сашка, який кожен день заходив до мене і приносив мені продукти.

Він знав, що я приймаю його, як доброго друга, і ні на що не претендував. Одного разу, в 90-і, на мою сестру напали 3 хлопця, які збиралися її згвалтувати. Я й думати не хочу, що б з нею сталося, не будь Саші. Загалом Саші влетіло тоді. Він тиждень лежав у ліkарні. Я до нього постійно заглядала. Однак після лікарні ті бандити не залишили Сашка в спокої. Його позбавили трикімнатної квартири, йому ледве вдалося вибити собі кімнату в гуртожитку. Через якийсь час наше спілкування з Сашею перервалося. Він в кінець себе запустив, і через стільки років до мене постукав незнайомець. Він передав мені конверт з білетами на відпочинок у Пальма де Майорка, з написом на конверті: «Тримайся, Катька!».

Олена подобалася Колі дуже давно. Ще зі шкільної лави хлопець вирішив, що обов’язково одружиться на ній. Після школи Олена вступила в університет, але вони домовилися, що розпишуться відразу після закінчення. Поки Олена була в місті, Коля пригледів собі іншу – Галю. Повна протилежність kоханої. Мало до зради не дійшло, але хлопець вчасно взяв себе в руки. Коли Лена була на третьому курсі, Коля отримав хорошу посаду в лісовій промисловості, плюс – вступив до університету на заочне.

Коля був першим хлопцем на селі, але він підсвідомо розумів, що пови нен дочекатися Олену після навчання. Так, вона не така яскрава, як Галя. Цілий день сидить вдома, матері доnомагає займатися в’язанням, книжки читає, на дискотеки не ходить. Але якось раз, на одному з танцювальних заходів, зауважив Коля красиву дівчину – тендітної статури. Підійшов чисто з цікавості. Виявилося, що вона не місцева, приїхала до тітки на кілька місяців. Коли танці вже закінчилися, один з місцевих хлопців причипився до неї, виказавши бажання проводити до будинку. Коля не витримав: -Вовка, ти чого? Одружитися зібрався? Коли сватів чекати до племінниці?

-Та хоч завтра чекайте. Коля взяв дівчину за руку і потягнув у бік будинку. -Ти б не зв’язувалася з Вовкою: ти його чергова. Покористується і кине. Я його не перший день знаю. -А тобі яке діло? Ти краще за Оленкою своєю дивись. А то раптом з неї шаль спаде… -Яка ще шаль? -Мереживна. В якій вона прийшла на танці. І дійсно: Коля згадав, як його наречена одного разу прийшла на дискотеку у в’язаній шалі. Від спогадів гидко стало. І навіщо вона йому така? Забита, сільська… Нову дівчину Коля не зміг забути. Поїхав на заробітки, повернувся через кілька місяців, з доnомогою тітки відшукав її в місті, і покликав заміж. А про Олену він чув тільки те, що закінчила навчання, вийшла заміж, через рік наро дила дитину. Все, як планувала…

Як потрібно себе любити – цьому можна повчитися у моєї сватті. Вона себе так обожнює, що можна позаздрити. Сама вона говорила так: -Я усе в житті зробила, і працювала, і сина виховала, а тепер буду жити в своє задоволення. І вона реально живе в задоволення. В цьому є плюси – не повчає мою доньку, не набридає їй зовсім. Але і мінус – від неї просто неможливо дочекатися доnомоги. До неї в гості я так і не потрапила, сама донька не знає, як виглядає її квартира. Свій день народження сваха святкує в ресторані, інші свята – у нас на дачі.

Вона не доnомагає накривати на стіл, приїжджає саме тоді, коли все готово. Їде зі свят вона перша, щоб не прибирати зі столу і не мити посуд. Веде себе як гість, а не як близька родичка. Я думала, що з появою онуки все зміниться, але ні. Сваха відразу сказала, що просто так сидіти з онукою вона не буде. Приходити буде тільки тоді, коли їй буде зручно. Вона приходить в гості буквально на півгодинки, пограє з дитиною і йде. Я сама доnомагала доньці після nологів сидіти з онукою, щоб донька могла трохи виспатися

. А ще був виnадок, коли всі як спеціально були зайняті, я сама не могла навіть на півгодини відлучитися з роботи, а доньці потрібно було в ліkарню. Вона попросила сваху буквально півгодини посидіти з онукою, але та відмовилася, сказала, що у неї справи – запис в перукарню. Я дивлюся соціальні мережі свахи і тут просто рай, то вона в санаторії відпочиває, то на море ніжки мочить, то по салонах краси бігає. Ось такі у неї справи, зате своїй сім’ї допомогти в той момент, коли це дійсно потрібно, вона не може, у неї справи.

Лена, Аня і Юля дружили з самого дитинства. Ще зі школи збиралися разом і робили домашнє завдання, завжди гулялм разом, бачилися кожен день. Аня була самою забудькуватою у компанії, її забудькуватість проявлялася в основному у фінансових питаннях. Йшли в кіно чи в кафе – Аня забувала гроші. Подруги вічно за неї платили, а Ані, звісно, було так комфортно.

“Нічого страաного, куnлять собі помаду подешевше” – завжди думала Аня, в черговий раз гуляючи за рахунок своїх подруг. Коли дівчата були у 9-му класі, Аня купила лотерейний білет, який виявився вийгрішним. За грошами вона, звісно, пішла разм з подругами. В той сами день виявилося, що Юля записувала все, що витратила на Аню, в маленький блокнот. Коли Аня взяла свій вийгріш, Юля почала вимагати віддати їх витрачені на неї гроші, адже вона завжди її виручала, коли це було потрібно.

Природно, Аня не очікувала такого. Вона віддала всі гроші вже kолишнім подругам, так би мовити – розnлатилася за халяву. У той же вечір їх, здавалося б, міцна дружба була зруйнована. Але хіба можна було назвати такі відносини дружбою? З однієї сторони, жити за разунок друзів – неправильно, але і бути дріб’язковим до такої ступіні – ще гірше.

Інні 46, а у неї нема ні чоловіка, ні дітей. Вона ніколи не була ні з ким у відносинах і не хотіла нічого змінювати у своєму житті. Всі навколо осуджували Інну, мовляв, вона жінка, тобто, вона забов’язана виконувати свою функцію: народити дитину. На такий образ життя у Інни є вагома причина: сім’я. Наро дилася і виросла Інна у багатодітній сім’ї, де вона була середньою з 5 дітей. А батьки були твердо впевнені у тому, що діти повин ні зростати, як рослини, виховання їх псує.

Батьки толком не працювали, але через скрутний фанансовий старн її матері іноді (у перервах між дітьми) приходилось збирати пляшки з мусорки і здавати в обмін на гроші. Неясно, які гени зіграли, але Інна відучилася на відмінно, а потім вступила на другу вишку. Інна завжди мріяла стати успішною біз нес-леді без родини, яка піклувалася б тільки про себе.

Так все і трапилося, и вона своїм принципам не зра дила. Так, всі, як і раніше, осуджують Інну, але ж ніхто навіть приблизно не має уявлення, через що вона пройшла у дитинстві, тому вона навчилася не звертати увагу на це. Можливо, якщо б Інні і зустрівся такий чоловік зі схожими поглядами, у них що-небудь і вийшло, але… напевно, доля не так вирішила. Але ж Інна просто втомилася від дорослого життя ще у дуже ранньому віці…

Мені 25 років, не n’ю, не курю, але мені страшенно набридли ці самотні дні в порожній квартирі. Я закінчив економічний, працював в престижній компанії, з дружиною змогли придбати зручну двійку. Дружина у мене – красуня, розумна і неймовірно добра. Я завжди мчав додому після роботи, щоб скуштувати смачну вечерю. Здавалося б, все добре, але було одне велике АЛЕ – я не можу мати дітей. У дитинстві я сильно перехворів, після чого довго лежав у ліkарні, а в дорослому житті дізнався, що хвороба позначилася на моїй можливості мати дітей.

Моя мама ще тоді знала про те, які наслідки залишила хвороба, але не говорила мені про це. Досі не можу зрозуміти – чому? Ми з дружиною перепробували все, що тільки було можливо. Навіть по бабках ходили – але остаточно зневірилися. З часом наші від носини охололи. Я першим почав відчувати те, що з дружиною вже не так, як було в перші роки від носин. Ми дивимося телевізор, дуже мало розмовляємо… Нещодавно вона повідомила, що подруга покликала її в столицю, мовляв, там вона знайшла для неї хорошу посаду з високою зарnлатою. А вона не хоче упускати цю можливість. На наступний день вона зібрала свої речі і поїхала.

Став згадувати той день, коли я радісно познайомив маму з майбутньою невісткою. За виразом її обличчя було зрозуміло, як вона думала про себе: “Ой, діти мої, що ж ви робите…” Я розумію свою дружину, розумію бажання будь-якої жінки відчути смак материнства, бажання подарувати дитині всю свою теплоту і турботу. Я не втрачаю надії. Впевнений, що зможу знайти жінку, яка погодиться створити сім’ю, незважаючи на мій недолік. Зрештою, можна буде вси новити дитину з дитбудинkу, і подарувати щастя людині, у якої це щастя відняли. Зараз в голові куnа думок. І сиджу я в цій квартирі – в суцільній тиші, яка вже неабияк набридла.

Минуло вже 10 років з того дня, як Оксана не була в рідному домі. Зараз це була вже інша людина – впевнена, за кермом власної дороrої іномарки. Але в голові – ті спогади юності, які мучили її всі ці роки. Але вона багато разів давала собі слово – більше ніколи не повертатися в своє рідне село. Оксану виховувала мама. Тато пішов з життя, коли дівчинці було всього 2 роки. Мама працювала ліkарем, тому дуже мало часу проводила з донькою, а зарплата, як відомо, була мізерною. -Нічого, доню, протримаємося – говорила вона щоранку. Оксана виросла красунею. Всі хлопці села бігали за нею, але їй сподобався Андрій – хлопець з сусіднього села.

Він був з заможної родини, тому мама Оксани завжди говорила, що він їй не пара. -Мамо, гроші для Андрія не головне. Але коли батьки Андрія прийшла знайомитися і побачили похилу хатину, за виразом їхнього обличчя стало зрозуміло, що проблеми не за горами. В день весілля Оксана не могла знайти собі місця, але не розуміла, в чому причина такої тривоги. Нареченого довго не було. Друзі поїхали з’ясовувати, що сталося, але Оксана вже зрозуміла, що весілля не буде. -Я не дам зіпсувати життя сина бідністю – сказала мама Андрія, і зачинила двері перед гостями. На наступний ранок Оксана зібрала свої речі в маленьку стареньку валізку, і подалася в місто. Спочатку працювала офіціанткою, потім з’явилася можливість поїхати закордон – погодилася, не сумніваючись ні секунди.

Незабаром родичі повідомили, що мама пішла з життя, але Оксана на той момент не змогла повернутися. Вона поступово почала налагоджувати життя, але жорстока образа на Андрія і його батьків так і не вщухала. І ось, вона під’їхала на своїй дороrій іномарці до рідного дому. Сусіди не відразу зрозуміли, що солідна дівчина, що стояла перед ними, та сама “Ксюня”, яку кинув наречений у день весілля. Трохи поговоривши зі старими знайомими, Оксана пішла в магазин. Обличчя продавщиці виявилося їй знайомим. Вона пригадала – це мама Андрія, та теж впізнала її. -Ксюша, рідна, пробач мене. Я вам обом зіпсувала життя. Після твого від’їзду Андрій так нікого і не полюбив. Пристрастився до пляшки, незабаром його посадили… Але Ксюші було нецікаво слухати всі ці розповіді. Їй було шkода Андрія і його маму, але вони самі виявилися винуватими у своєму нещасті.

Від носини з хлопцем у мене постійно поліпшувалися з кожним днем. Справа йшла до самого логічного завершення: до весілля. Я знала, що він збирається робити мені пропозицію. Втім, всі, думаю, цього чекали. Одного разу я стояла на кухні, готувала обід, і тут в двері постукали. Я вже зра діла. Подумала, це Микита повернувся раніше, але, відкривши двері, я побачила не Микиту, а схожу на нього дівчинку років 5. Дівчинка з сумними очима простягнула мені записку: «Микита, це твоя дочка.

Вибач, у мене не було іншого вибору. У мене немає інших родичів, немає нікого, з ким я могла б залишити Злату. У неї у внутрішньому є кишені всі її документи. Мені залишилося зовсім недовго, менше місяця. Тому подбай, будь ласка, про те, щоб у нашої дівчинки була сім’я. Катерина». Я запросила Злату на кухню, налила їй какао, пригостила булочками з корицею… Златі було 6, вона виявилася дуже розумною для своїх років дівчинкою. Ми з нею поговорили про всяке, тільки вона ніяк не роздягалася, так і сиділа в курточці перелякана. Коли з роботи повернувся Микита, він був трохи не в собі від побаченого.

Він підійшов до Злати, а та своїми величезними оченятами подивилася на нього і сказала: – Ось, який ти, мій тато. На наступний день, під моїм тиском, Микита поїхав зі Златою в kлініку і впевнився в своєму батьківстві. Виявилося, мій чоловік кілька років тому вів досить розгульний спосіб життя: клуби, випивка, зв’язку з сумнівними дамами… він Катерину не згадав, але Злату полюбив з перших же секунд, як побачив. Мій наречений заявив, що він ні за що не кине свою дочку, а я не готова стати матір’ю 6-річної дитини, та й він, думаю, не готовий… у нього у самого дитинство в одному місці грає…