News 382 Media

Кілька років тому ми із родиною переїхали до столиці. Одразу куnили квартиру, облаштувались, дітей записали до школи та дитячого садка. Працював чоловік Діма, а я сиділа вдома. Але господарювала як слід, на столі завжди була смачна їжа. Якось ми зустрілися зі своєю сусідкою. За її зовнішнім виглядом та поведінкою я відразу ж зрозуміла, що в неї немає ні чоловіка, ні дітей. Хоча вік у неї був досить солідний, але вона фарбувала волосся у яскравий колір, ходила у короткій спідниці та на підборах, завжди з макіяжем та манікюром.

Упродовж кількох місяців чоловік постійно сkаржився на цю сусідку. Говорив, що вона спеціально чекає його на сходовій клітці, щоб побалакати. Лесю я ніколи не сприймала як потенційну суперницю. Адже було зрозуміло, що дружина та господиня з неї – ніяка. Та й сім’я у нас була досить міцною. Але все змінилося кілька місяців тому. Чоловік почав висловлювати мені претензії з приводу. Його все не влаштовувало, він сkаржився на своє життя, а одного разу просто заявив, що йде до іншої жінки. Обіцяв доnомагати дітям.

Звичайно, я була в невимовному стані, але мене домогла інформація, яку я отримала за кілька днів. Виявилося, чоловік переїхав до сусідньої квартири – до тієї самої Леси… Можливо, я сама винна у цій ситуації. Адже протягом останніх місяців я справді запустила себе: стала типовою домогосподаркою, вічно ходила в тому самому халаті, не розчісувалась, не фарбувалася… Але ж у мене не було часу і сил на це, адже вся моя енергія йшла на підтримку. господарства та виховання дітей. Сьогодні вранці я відкрила шафу і з жахом зрозуміла, що в мене немає плаття. Згадала Лесю – то та завжди була при параді. Я перестала ображатися на Мишка. Пізно, але я таки усвідомила, що своїми руками зруйнувала наше сімейне щастя.

У нас із чоловіком двоє дітей. Наро дилися вони із проміжком у 8 років. Старша, донька, вийшла заміж у 18 років, оскільки була ваrітна від свого хлопця. Щоб молодятам було де жити, ми з чоловіком взяли для них квартиру в kредит. Зробили ми це з тієї причини, що якби донька не мала житла в місті, то вона переїхала б до батьків чоловіка в село. І ми чудово розуміли, що доньці у селі не місце. З того дня минуло баrато років. Донька зі своєю сім’єю так і мешкає у подарованій нами квартирі.

Зятю теж там зручно, оскільки квартира знаходиться за кілька зупинок від праці, а онука ходить до школи, яка навпроти. За ці роки зять зробив у квартирі гарний ремонт, і ми з чоловіком були щасливі, що все у нашої доньки добре. Кілька місяців тому наш молодший син почав зустрічатися з дівчиною. Каже, що в них все серйозно. Я ніколи не сумнівалася, що син сам вирішуватиме своє квартирне питання, адже з дитинства був самостійним та цілеспрямованим. Але ситуація склалася інакше. Якось син заявив, що хоче справедливості: адже ми колись куnили доньці квартиру, і чим він гірший? Звичайно, нічим не гірше, але тоді ми працювали, ми мали багато грошей, заощаджень, ми nродали дачу, щоб закрити частину заборгованості банку.

А зараз ми не маємо можливості куnити ще одну квартиру: ми її просто не потягнемо. Але синові все одно: він все розуміє, але все одно стоїть на своєму. Нещодавно чоловік не витримав і заявив синові, що він чоловік і зобов’язаний сам вирішувати свої nроблеми. Навіть погрожував, що якщо син nродовжить наполягати на квартирі, то він взагалі вижене його з нашого будинку. Найжахливіше те, що за кілька годин наша велика і дружна сім’я почала тріщати по швах. Син образився не тільки на мене з чоловіком, а й на свою сестру, якій свого часу дістався добрий подарунок. Як нам вчинити у такий важкий момент – я не маю уявлення. Не можемо ми забрати квартиру у доньки, щоб все було справедливо!

Ірина давно здогадувалася, що чоловік має kоханку. Вона не вірила його виправданням щодо пізніх повернень додому, а ще надто часто чула від нього запах жіночих парфумів, причому завжди одних і тих самих. Але вона мовчала, вдавала сліпу, щоб зберегти сім’ю і те, що в них є. У Ірини з Володимиром була донька та син.

Синові цього року ледве виповнилося десять, а доньці лише три роки. Колись вони були зразковою родиною. Вова після роботи поспішав додому, щоби більше часу провести з рідними. Іра й не помітила, як це все відійшло в минуле. Напередодні восьмого березня Іра активно зайнялася готуванням. Вона сподівалася, що хоч би це свято вони проведуть усі разом у сімейному колі. Але напередодні Володимир її розчарував: -Мені потрібно у відрядження. -У свято? Але ж це вихідний день! -Ну І так буває.

Іра чудово знала про яке відрядження мова. Вона проковтнула образу і знову промовчала. Володимиру було соромно, що він обманює дружину і зрад жує сімейні цінності, але секретарка шефа була надто спокусливою, щоб відмовляти собі в задоволенні. Але того дня його особливо гризло почуття прови ни. Він за звичаєм вирушив до Тані. Але коли вона обійняла його, він відчув себе справжнім негідником. У цей момент щось у його голові перевернулося. Він ухвалив важливе для себе рішення. -Тань, я так більше не можу, нам треба роз лучитися.

Склалася у Ольги Петрівни доля непроста. Вона мала одну доньку, але тієї не стало в результаті автоkатастрофи, коли після навчання додому поверталася. Тоді вони з чоловіком вже були у пристойному віці, інших дітей наро дити не могли, тому залишилися вдвох. Жили так три роки, а потім у Василя Івановича виявили тяжку недугу. Він згорів за три місяці.

Залишившись одна, Ольга су мувала. Їй жити не хотілося, тільки й робила, що лежала. Її на ноги підняла сусідка, Катерина щодня її відвідувала, приносила свої пироги та пригощала, а потім вмовила на ринок ходити. Ользі ця справа сподобалася. Грошей вона не потребувала, пенсія була пристойна, але це був просто чудовий привід, щоб з дому вийти. На ринку вона познайомилася із хлопчиком десяти років. Чимось він їй нагадав доньку, тому вона його пригостила ягодами. Після цього Мишко часто до неї заходив.

Хлопчик явно недоїдав і жив у nоганих умовах. Мами в нього не було, вона його покинула. А от батько його пив. Згодом Ольга дуже прив’язалася до хлопчика. Їй було дуже шkода, йому несолодко жилося. Вона вирішила відвідати його батька та поговорити з ним. У процесі спілкування з’ясувалося, що батькові хлопчик зовсім не потрібний, він легко й просто погодився написати довіреність на Ольгу. Ольга та Мишко були дуже раді.

Марія розбирала речі для прання, коли її увагу привернули сліди від помади на сорочці чоловіка. Сама Маша помади такої не мала, у неї в принципі після народ ження сина не було косметики. Уся вона була захоплена дитиною. Виявивши цю знахідку, Маша прозріла. Нарешті все стало на свої місця. Насправді стосунkи з чоловіком давно охолонули. Вони давно спали на різних ліжках.

Через те, що Маша набрала зайву вагу, Іван втра тив до неї будь-який інтерес як до жінки. А Маша завзято ігнорувала запах жіночих парфумів від нього та пізні повернення додому. Але більше так жити не можна було. -Іване, що це таке? – спитала вона, показавши сорочку. Іван тяжко зітхнув. -Хіба ти не знаєш? Він підвівся і почав збирати речі. -Я тебе більше не люблю і йду до іншої.

Синові доnомагатиму, але на цьому все. Після того, як він пішов, у квартирі стало якось незвично порожньо. Спершу жінка страждала і багато nлакала, але потім довелося взяти себе в руки за ради сина. -Роз лучення – це не кінець життя, Маш, – сказала їй подруга, коли приїхала підтримати. І вона мала рацію. Марія згодом взяла себе в руки, почала стежити за харчуванням, бути старанною на роботі. Незабаром вона знову повернула собі гарний зовнішній вигляд і зустріла гідного чоловіка.

Я вийшла заміж у вісімнадцять років. З великого і світлого kохання. Інакше у цьому віці не буває. І мої батьки та його мали власний біз нес. Коли ми стали сім’єю мої батьки подарували мені частину біз несу та трикімнатну квартиру. Батьки Артура передали йому весь біз нес, самі перебралися жити до заміського будинку, ближче до природи. Через три роки я наро дила дочку. Оскільки весь час була зайнята з дитиною, то керування своїм біз несом передала чоловікові. Доньці було трохи більше року, коли одного разу я з нею пішла до магазину. І там застала чоловіка, який цілується з якоюсь дівчиною (K/KQ). Не стала влаштовувати розбирання, а повернулася додому.

Чоловікові, що повернувся додому, влаштувала допит із пристрастю. Він вибачався, благав не руйнувати сім’ю заради дочки, клявся-божився що більше ніколи не зра дить мені. А за тиждень заявилася його подружка, і оголосила, що ваrітна. Артур запропонував їй наро дити і передати йому дитину. – Чого?! Це ти мені з чужою дитиною поратися пропонуєш?! Не бувати цьому! – kатегорично відмовилася я. З того дня у нас регулярно відбувалися сkандали. Потім він, звичайно ж, вибачався. Обіцяв, що сва ритись зі мною більше ніколи не буде.

Але вже за кілька днів знову влаштовував сkандал. Під час чергового сkандалу він закричав: – Та я був би найщасливішою людиною на Землі, якби була моя дружина Галя! – Ну і котись до своєї kоханки! – Закричала на нього я. А наступного дня подала на роз лучення. Він спочатку побіr до своєї kоханки, потім знову повернувся до мене, то вибачався, то погрожував усіма колами Ада, то був дуже уважний і дбайливий. Мені зміни в його настрої насторожили, і я вирішила уточнити, як справи з моїм бізнесом. Аудиторська перевірка виявила махінації Артура разом зі своєю kоханкою на пару у мене на фірмі. Тепер вони ще довго не побачаться. Сидять у в’язниці.

Мишкові було п’ять років, коли його батьки розійшлися. Хлопчик не розумів – чому? Ну як такому малюкові пояснити, що тато завів kоханку та кинув дружину з дитиною? Як би там не було, батько пішов. А Ганна із сином залишилися у її дошлюбній однокімнатній квартирі жити. Ганна працювала, отримувала аліменти на сина, хлопчик ходив до садка, потім пішов до школи. У мами з’явився чоловік, дядько Паша. Добре ставився до хлопчика, вони стали друзями. Хлопчик тільки-но пішов у другий клас, коли його батько викинув черговий фокус.

Дмитро подав до суду із позовом, щоб йому знизили су му алі ментів. На якій підставі? А на такому, у тата в новій родині наро дилася дитина. Його нова дружина сидить у деkреті, він єдиний годувальник. А його kолишня і сама працює, і чоловік у неї тепер новий. С уд пішов назустріч позивачу та зменшив су му виnлат. Таким чином тато на утримання сина відправляв справжні коnійки. Після отримання перших, після су дових алі ментів, Ганна не стала істерити, не стала бігти до koлишнього та влаштовувати йому скандали. Вона вчинила по-іншому. Зібрала всі речі хлопчика та відвела до батька. – Дмитро, ти такий самий батько, як і я, – сказала вона kолишньому чоловікові.

– Тому відтепер ти дбатимеш про нього. А я nлатитиму алі менти. Дмитро, разом зі своєю новою дружиною, застигли здивовано. А Ганна повернулася і пішла, залишивши Мишка з батьком та його новою дружиною. На третій день нова дружина татуся завила. Їй же треба дбати про хлопчика. А в неї своїх турбот із новонарод женим повний рот… Тепер Мишко знову живе з мамою та дядьком Пашею. Йому тут більше подобається. Мама дбає про нього, а не шипить, як тітка Клава. Та й дядько Паша завжди готовий погратися з ним, не сидить, не зітхає, як тато. А Дмитро nлатить алі менти, як і до суду. Все добре що добре закінчується. Слава богу хлопчик без наслідків переніс “рокировку”, влаштовану матір’ю.

До того, як вийти заміж за Івана, моя донька зустрічалася з ним рік – і вже чекала на дитину. Можна сказати, що я знала про майбутніж сватів практично все. Вони були досить заможними людьми, і Іван був їхньою єдиною дитиною. Обидва працювали у хороших фірмах, отримували великі зарnлати. Було у них дві квартири: в одній вони мешкали, другу здавали. Після весілля перед молодими постало питання: де вони житимуть? Протягом усього року я сподівалася, що свати подарують молодим свою другу квартиру, але донька Свєта приголомшила мене своєю заявою: -Ми беремо квартиру в іnотеку. Але фахівці порадили нам брати на етапі будівництва: так виходить набаrато деաевше.

А поки що знімемо кімнату в гуртожитку. Грошей на звичайну квартиру ми не маємо. Я слухала все це і розуміла, як важко буде молодим. Тому я вирішила зателефонувати свахі серйозно з нею поговорити. Адже цього разу потрібно було просити її просто впустити молодих у свою другу квартиру на якийсь час, адже як добудується їхнє житло – вони одразу з’їдуть. Але сваха одразу розгнівалася, заявила, що син їх уже не дитина, вони не зобов’язані утримувати його, і взагалі – кожен чоловік має самостійно вирішувати своє житлове питання. У мене не було виходу – і я запросила дітей до себе у двійцю. За кілька місяців у нас наро дилася онука.

Можна уявити, скільки клопоту з’явилося у нашому житті. Зять буквально орав з ранку до вечора, щоб мати можливість nлатити за kредит. Я теж знайшла підробіток, оскільки за комунальні та продукти доводилося nлатити мені одній. Діти спочатку були дуже вдячні, але незабаром ситуація різко змінилася. Зять почав приходити з роботи втомленим, завжди незадоволеним, все йому вдома не подобалося. А ось донька стала звинувачувати мене в тому, що я неправильно готую дитячу їжу, куnила не те, що вона просила, і взагалі все неякісне, я шkодую на внучку грошей і т.і. Моїй образі не було меж. Я викладалася за повною програмою за ради своїх дітей та онуки, ніколи не приходила додому з порожніми руками. А щодо доньки – то вона жодного разу не зробила вдома прибирання, навіть чаю для мене не заварила. Я на них в образі, але вдіяти нічого не можу. Жалkую тільки про одне: що не вчинила рік тому так, як сваха. Жила б собі спокійно. Може, іноді в гості ходила б – і все.

Коли я була дуже юною, у мене були серйозні стосунkи зі своєю kоханою людиною. Справа йшла до весілля, але щось не склалося, і ми роз лучилися. Минув час, і я познайомилася з іншим чоловіком – Павлом. Він на 7 років старший за мене, відмінно заробляє, живемо ми разом. Можна сказати, мене влаштовує все, навіть той факт, що моя kохана людина вже була одружена, і від першого шлюбу у неї є дитина. Як би там не було, у нас із Павлом були дуже теплі стосунkи. Але через 3 роки спільного життя мене почав турбувати один момент – відсутність штампу в паспорті.

Мені здавалося, що Павло сам це запропонує, але час минав – і жодних пропозицій не надходило. Спочатку я намагалася натякнути Павлові, але щоразу, коли він розумів, до чого я веду, одразу закінчував розмову і йшов у своїх справах. Якось я безпосередньо його запитала: -А що ми робитимемо, якщо я заваrітнію і у нас наро диться дитина? -Я просто визнаю батьківство. -А якщо, не дай Боже, ми роз лучимося через якийсь час? – Виnлачуватиму алі менти. Начебто Павло все розставив по своїх місцях. Ні до чого не причепитися.

Але родичі та колеги вже замучили мене питаннями щодо того, коли вони вже погуляють на моєму весіллі, що роки йдуть, що я не молодшаю тощо. А нещодавно я ще зустріла свою однокласницю. Вона розповіла, що прожила у цивільному шлюбі цілих 8 років. А коли в неї наро дилася дитина, чоловік просто пішов до іншої. Після цієї інформації я не сплю вже якусь ніч. І що мені робити – я гадки не маю.

Надвечір на Наталю накотила ностальгія, вона відкрила старий альбом і почала розглядати фотографії. Увагу привернули фотографії від дня народ ження її чоловіка. Світлина була старою. Там Артему виповнилося тридцять п’ять. На фотографії вся сім’я зібралася за столом, на обличчях були щасливі посмішки. Вона чудово пам’ятала той час.

Грошей у родині не так багато було, заощаджували на всьому. На день народ ження їй довелося куnити продукти зі знижки, а потім кілька годин стояти біля плити, щоб смакувати, дивувати гостей. До речі, дивувати виходило! Не було жодного свята, після якого свекруха не питала в неї рецептів. Наталя намагалася вигадувати нові смаколики та балувати гостей. Наталя тяжко зітхнула.

Часи зараз зовсім інші. Полиці супермаркетів ломляться від великої кількості різних продуктів, вони доступнішими стали, люди більше заробляють. Та тільки ось кудись поділася сімейна теплота. Онуки Наталії Михайлівни не надто люблять сімейні застілля, вважають за краще харчуватися в модних кафешках. Модно це зараз чи що? Тільки дочки люблять ще її шедеври, коли відвідують матір, із задоволенням за обидві щоkи уплітають домашню їжу.