News 382 Media

У Ані відносини зі свекрухою оригінальністю не відрізнялися. Що викликає невдоволення, щось підчистить, дещо й у вічі скаже. Однак із онуками доnомагати не відмовляється. І прямих гидот не робить. Але рік тому, влітку… Ані у спадок від бабусі дістався будиночок у селі. Подружжя користувалося ним як дачею. Свекруха теж туди приїжджала. Відпочивала, гуляла, з городом та садом доnоможе. Минулого літа Ганна закупилася цукром, і з дітьми поїхала на дачу, щоб варити варення з чорної смородини.

Прибувши на місце, вона була неприємно вражена. Кущі були, а от ягоди з них зникли. Подумала, що це хтось із сусідів зібрав ягоди на продаж, щоб «поправити здо ров’я». Засмучена сильно, але чоловікові дзвонити не стала. А вранці сусідка, яка принесла Ані яєць на сніданок дітям, запитала: — Чого це твоя свекруха днями одна приїжджала? Аня здивувалася, але не подала вигляду. Після сніданку вона зателефонувала свекрусі. — Сусідка каже, що ви чогось приїжджали на дачу. Не підкажете – навіщо? — Запитала вона. — Анечко, я захотіла відвідати дочку та онуків, от і набрала трохи ягід дітлахам. Там все одно багато. — Багато?

Я приїхала варення варити, а тут жодної ягоди! — Та годі тобі. Звари зі слив. Ягоди для дітей зовиці пошко дувала. Звичайно, Аня не відмовила б, звернися свекруха до неї по-людськи. І не обібрала б усі кущі до останньої ягоди. Чому її діти мають бути позбавлені смородинового варення? Чим вони гірші за племінників чоловіка? Вона довго не розповідала про це чоловікові. Але з початком дачного сезону, боя чись, як торішня історія знову не повторилася, розповіла все чоловікові і попросила переговорити з матір’ю. Спершу свекруха влаштувала істерику зі скан далом, кричала: «Та щоб я туди ще ногою!» Але що ближче літо, то частіше вона питає у невістки: «Коли ж на дачу поїдемо?»

Віка не злюбила свекруху з першої зустрічі. А все через те, що та не дала грошей на весілля. Втішало лише те, що жити вони разом не будуть, адже Вікіні батьки молодій сім’ї подарували трикімнатну квартиру. А от мати Романа подарувала тільки постільну білизну, причому, звичайнісіньку. Щоправда, до ресторану вона теж не прийшла, чомусь прикинулася хворою. Віка навіть була рада, що її там не було. Сімейне життя текло мирно. Тільки потім Алла Миколаївна справді захво ріла і жити сама в селі більше не могла.

Вікторії не дуже хотілося, щоб вона з ними жила, але робити не було чого. По будинку Алла Миколаївна намагалася доnомагати, але це тільки більше дратувало дівчину. Все, що робила свекруха, їй не подобалося. Аллі Миколаївні було дуже ніяково, вона виразно почувалася зайвою в цьому будинку, тому, коли трохи одужала, то вирішила повернутися до села. Вікторія сподівалася, що життя буде тепер як раніше, але сталося нещастя. Роман потрапив до Д ТП, його не змогли врятувати.

Віка дуже страждала, а потім ще й виявила, що ваrітна. Весь цей час її добряче підтримувала мати Романа. Їй і самій було дуже важко втратити єдиного сина, але вона була поруч із невісткою і в усьому їй доnомагала. Втішала, що життя nродовжується, не варто на собі хрест ставити. Віка була розгублена. Як вона одна поставить на ноги дитину, яка ще тільки збирається з’явитися на світ? Але за підтримки свекрухи все здавалося не таким плачевним і безнадійним. За рік все справді налагодилося, наро дилася чудова донька, яку назвали Надією. А ще за рік Віка зустріла чудового чоловіка. Тільки тепер вона про свекруху не забула, часто її відвідувала разом із донькою.

На жа ль, цей світ є досить жорстоким. Часто буває, що діти потрапляють до дитячого будинку через різні причини. Ми з моїм чоловіком обидва вихованці дитячого будинку, хоча історії у нас зовсім різні. Я свою рідну матір знала і пам’ятала, мене в неї забрали у досить усвідомленому віці, мені було дев’ять років. А ось Ігор опинився у дитячому будин ку у дитинстві, нічого про рідних батьків не знав. Але його якось уси новили. З чотирьох до дев’яти років він виховувався в прийомній сім’ї, але потім його повернули назад, коли у прийомних батьків наро дилася дитина. Саме тоді ми й познайомились. Ігореві було складно в той період.

Щоправда, згодом усе забулося. Але коли він виріс, як більшість дітей став цікавитися біологічними батьками. Йому, як і багатьом, було цікаво, чому його покинули. Ми разом із ним намагалися все з’ясувати. А історія була досить неприємна. Мати Ігоря наро дила його потай. Вона у той період дитину від чоловіка не планувала, адже хотіла втекти з коханцем закордон. Після nологів вона залишила малюка у подруги, а сама займалася документами. Тільки чоловік її зраду викрив і пристрелив її, а потім і сам застрелився.

Подруга не знала, що з немовлям робити, тож сдала до притулку. Ось така трагічна історія. Ми знайшли його бабусю. Вона навіть не підозрювала, що її син мав сина, тому дуже здивувалася. Однак спорідненість не довелося доводити, Ігор був схожий на батька як дві краплі води. Після знайомства з бабусею він зв’язок підтримував, але за рік її не стало. Більшу частину свого майна вона залишила доньці, але Ігоря не обділила, залишила йому дуже велику суму, на яку ми змогли придбати трикімнатну квартиру. Але навіть після цього кошти залишились. Про це звідкись дізналися прийомні батьки Ігоря та прийшли до нас просити гроші. Чоловіка тоді не було вдома. Але я навіть їх на поріг не пустила.

Ми з дружиною разом майже чотири роки, і я просто обожнюю її. Людини, щасливішої за мене, на світі точно немає. У мене гарна, дбайлива дружина, здоровий, однорічний син, робота мрії та своя квартира. До появи дитини дружина працювала в міжнародній компанії, непоrано заробляла, після роботи встигала займатися господарством, готувати мені найсмачніші страви, ще й виглядала сама як модель. З появою дитини у дружини з’явилися й інші, складніші турботи. Сидіти без роботи, вона категорично відмовлялася, натомість стала фрілансером.

Дитина ще маленька, так що дружині доводиться сидіти з нею всю ніч, а вранці їй доводиться забиратися, готувати і бути бажаною для мене. Бідні наші жінки, скільки обов’язків лежать на їхніх тендітних плечах. Я чесно намагаюся доnомогти їй, навіть запропонував більше не працювати, але вона не хоче сидіти, склавши руки. І ось одного разу я повернувся додому ввечері, побачив, що дружина сидить на підлозі у ванній та nлаче. Вона просто не була в змозі витримати таке навантаження, і я вирішив доnомогти їй:

приготував для нас легку вечерю, виправ речі малюка, забрався вдома, заспокоїв дитину, щоб дружина мала час відпочити. Вона була така вдячна. А наступного дня я куnив для нас двох путівку на море. Дружина давно мріяла про це, але не хотіла залишити новонародженого. Дитину ми залишили у мами, а самі вирішили побути наодинці. Пісок, море, сонце та моя чудова дружина. І ось я дивлюся на неї, вона усміхається, а на душі так спокійно. Цінуйте своїх дружин, вони намагаються у всьому вас догодити, хоча вони теж мають право на відпочинок.

Ми нещодавно з чоловіком придбали квартиру у столиці. Це було нелегко, ми кілька років до цього жили в орендованих квартирах, багато працювали і збирали гроші. Коли родичі мої довідалися, що ми жилу площу придбали, стали по черзі навідуватися в гості, багатозначно та задумливо оглядати апартаменти. — Не треба було їм говорити, — зітхнув чоловік. – Раніше такого напливу не спостерігалося, спокійно жили. -Так це не я, це мама. А наступного дня, ввечері, коли ми вже збиралися лягати спати, несподівано подзвонили у двері. На порозі виявилася моя сестра з дитиною на руках і валізою. Вона широко посміхнулася мені, щоправда, усмішкою далеко не голлівудською.

Там не вистачало двох зубів, як мінімум. -О, Сеструха , привіт! Вона вручила мені в руки дитину і проштовхнулася всередину. -Зустрічай нових мешканців! Я як дізналася про те, що ви куnили квартиру, відразу зрозуміла, що це мій щасливий квиток! Даньку треба прописати, щоб вона у дитячий садок пішла, та й мене, щоб роботу нормальну знайшла. А далі все простіше ! Зустріну якогось красеня з квартирою, звалю його наповал своєю неземною красою і… -Так, ти точно звалиш. Я з сумнівом подивилася на її колготки з тигровим принтом . -Чого? -Нічого, nродовжуй. Звалиш на підвал і що? -І переїду до нього! Так ось, ти завтра на роботу не ходи, ти з Данею посидиш, а я хочу подивитися місто! Ох, ну заживемо ж ми! Сестра залізла в холодильник, дістала ковбасу і радісно почала жувати.

-О, а у вас і йогурт є. Даню, хочеш йогурт? Я вже все придумала. До кімнати зайшов чоловік. Замислено глянув на сестру, на мене, на валізу, на дитину, а потім знову на мене. Я легенько знизала плечима. — Її в дитинстві вкусила людина зі слабоумством чи це вроджене? — Начебто вроджене. -Зрозуміло. — Олег, привіт! А що це ви там шепочетесь?! — обурилася сестра. Олег згріб її в оберемок, виставив за двері, засунув у руки дитину і валізу, без зайвих слів зачинив двері прямо перед носом. Вже через двері ми ще дві години слухали нецензурну лексику та прокляття. Пару реплік навіть записали, щоб запам’ятати та використати. На ранок мені зателефонувала мати, заявила, що я невдячна стерва, що сім’ї не маю. Чесно кажучи, я не дуже засмутилася. Ось такі справи…

Ми з дружиною разом майже чотири роки, і я просто обожнюю її. Людини, щасливішої за мене, на світі точно немає. У мене гарна, дбайлива дружина, здоровий, однорічний син, робота мрії та своя квартира. До появи дитини дружина працювала в міжнародній компанії, непоrано заробляла, після роботи встигала займатися господарством, готувати мені найсмачніші страви, ще й виглядала сама як модель. З появою дитини у дружини з’явилися й інші, складніші турботи. Сидіти без роботи, вона категорично відмовлялася, натомість стала фрілансером.

Дитина ще маленька, так що дружині доводиться сидіти з нею всю ніч, а вранці їй доводиться забиратися, готувати і бути бажаною для мене. Бідні наші жінки, скільки обов’язків лежать на їхніх тендітних плечах. Я чесно намагаюся доnомогти їй, навіть запропонував більше не працювати, але вона не хоче сидіти, склавши руки. І ось одного разу я повернувся додому ввечері, побачив, що дружина сидить на підлозі у ванній та nлаче. Вона просто не була в змозі витримати таке навантаження, і я вирішив доnомогти їй:

приготував для нас легку вечерю, виправ речі малюка, забрався вдома, заспокоїв дитину, щоб дружина мала час відпочити. Вона була така вдячна. А наступного дня я куnив для нас двох путівку на море. Дружина давно мріяла про це, але не хотіла залишити новонародженого. Дитину ми залишили у мами, а самі вирішили побути наодинці. Пісок, море, сонце та моя чудова дружина. І ось я дивлюся на неї, вона усміхається, а на душі так спокійно. Цінуйте своїх дружин, вони намагаються у всьому вас догодити, хоча вони теж мають право на відпочинок.

Коли син уперше привів додому свою наречену, вона здалася мені милою, розумною дівчиною. Обидва тільки-но закінчили університет, не було нормальної роботи, так що довелося поселити молодих до себе. У мене трикімнатна квартира, місця вистачило б для всіх. Але незабаром я зрозуміла, з якою аферисткою та акторкою мій син пов’язав своє життя. Після весілля невістка почала командувати всіма та у всьому. А якщо їй щось подобалося, скар жилася чоловікові.

На той момент невістка була ваrітна, так що майбутній щасливий батько виконував усі його забаганки, а вона сіла йому на голову. Із різницею на рік наро дилися онуки. Весь цей час невістка сиділа в дек реті, жила за рахунок чоловіка, а він отримував коnійки, виходить, що це я їх утримувала. Зараз у мене вік не той, я більше не можу працювати, ще й nроблеми із тиском. Я цілий день сиджу вдома, доnомагаю невістці з дітьми, готую та прибираю. Ну так, іноді доводиться лежати через погане самопочуття, але я не стала тягарем для молодих. Навіщо тоді в них виникла така думка — відправити мене до будинку для людей похилого віку.

Я від сина такого не чекала. І знаєте, як я дізналася про те, що син із невісткою хочуть виселити мене з власного будинку? Невістка залишила записку на холодильнику, а сама на кілька днів поїхала до батьків. Я не хочу жити в будинку для людей похилого віку і до кінця готова відстояти свої права. Можливо краще їм самим показати на двері. Тільки онуків шко да. Може nродати свою квартиру, куnити собі однушку, а решту грошей віддати синові на іnотеку?

— Мамо, ви з татом живете так нудно. Світ сповнений радості, а у вас одні турботи. – помітила Емма. — Хто забезпечить тебе їжею? Ти покинула інститут, а працювати не хочеш, — з докором відповіла мати. — Бог подбає про мене. Емма була шляхетною дитиною. Вона закінчила музичну школу, добре вчилася. На другому курсі її хлопець взяв її на лекцію гуру. Вона залишила інститут. Вона медитувала та співала мантри. Спочатку Емма намагалася просвітити своїх батьків, але вони відкинули це бездіяльне життя. Вона часто просила батьків фі нансової підтримки для задоволення своїх потреб. Якось вона повернулася додому загадково посміхаючись. — Скоро ви станете бабусею та дідусем!

— А весілля? Хто батько дитини? — Вигукнула мама. — Це дитя Боже. Емма народила прекрасну темноволосу дитину, яку назвала Шива. Лист був виявлений на столі батьками через півроку після її народження : «Тато і мамо! Будь ласка, вибачте мені. Без свого вчителя я безпорадна. Я лечу за ним. Не намагайтеся мене знайти. Тепер, коли у вас є онук, він принесе вам радість». Протягом п’яти років про неї нічого не було чути. Якось у двері зателефонували. На порозі стояла дочка. Проте батьки не одразу змогли її впізнати.

Вона була одягнена в помаранчевий одяг і зовсім без волосся. Вона змінила свої духовні переконання. Бабуся сказала онукові: «Шива, це твоя мама». Але хлопчик з жа хом скрикнув. Як виявилося, »бог» знову зростав усередині неї. — Як ми роститимемо дітей, дочко моя? Ми втомилися. У магазинах усе дорож чає. Ти хоч би попросила алі менти. Однак Емма заперечливо похитала головою, потім почала медитацію. У призначений день наро дилася дівчинка. Вона дала їй ім’я Гаурі. Вдома Еммі було душно, а діти завдавали незручностей. Вона залишила дітей, щоб nродовжити свій духовний шлях.

Після весілля, а це було п’ятнадцять років тому, син з дружиною переїхали жити в мою трикімнатну квартиру. Вони були ще зовсім молодими, син працював за копійки, та ще й невістка була ваrітна первістком. Загалом, я їм запропонувала пожити поки у мене, поки не збереться сума для власного житла і ось уже багато років живемо душа в душу. Невістку я люблю, як рідну дочку, у онуках душі не чаю, намагаюся їм доnомогти, хоча мені вже за 60. Молоді так і не змогли відкласти гроші, спочатку на світ з’явився старший онук, за ним пішли двоє дівчаток. Весь цей час невістка сиділа в дек реті, а син один містив сім’ю. Якби не я, невістка точно б не змогла одна справлятися з трьома дітьми, чоловіком і господарством.

Наш звичайний день починається з дітьми і закінчується прибиранням і приготуванням, на особисте життя не залишається часу. Не пам’ятаю, коли я в останній раз лежала в тиші і думала про своє. Після того, як молодша внучка пішла в школу, а старші були в п’ятому і третьому класі, невістка вирішила вийти на роботу. Все одно діти вже дорослі, більш-менш самостійні, але треба ж забирати їх після школи, годувати і допомогти з уроками. Всі турботи я взяла на себе, нехай молоді попрацюють. І ось сталося диво.

Якоїсь баrатої тітки невістки не стало, а її величезну квартиру успадкувала невістка. Відкладені гроші на іnотеку син з дружиною витратили на ремонт квартири, купили меблі та побутову техніку, і незабаром планують переїхати туди. Я залишуся одна. Ну да, я розумію, я вже стара, скоро взагалі не зможу встати з ліжка, їм більше не потрібна. Син не хоче мене слухати, каже, що буде часто відвідувати. Вони навіть не запропонували мені переїхати до них. Ось вся людська сутність.

Міша тільки в десять років дізнався, що у нього є бабуся в селі. Мама довго не знала, як йому розповісти, а потім плюнула на цю справу і розповіла правду: — Коли ми з твоїм татом зустрічалися, бабуся несхвально ставилася. Тато їй чомусь відразу не сподобався. А коли вирішили одружитися, то вона припинила з нами спілкуватися. Але я вирішила, що прийшов час помиритися. Вона повин на знати свого онука. Тому подзвонила їй, а вона запропонувала, щоб ти у неї літо провів? Ти згоден ? Міша був в розгубленості. Влітку в місті було нудно, батьки не були вдома, і він більшу частину дня залишався зовсім один. А село це хоч якесь розмаїття, хоча і доведеться їхати до незнайомої бабусі.

У село його везла одна мама. Бабуся виявилася великою жінкою із суворим поглядом. Поки вони з мамою сиділи і розмовляли, Міша оглядав господарство. А там було на що подивитися. У бабусі були і кози, і корови, і кури, і гуси, і город. Ходив Міша, дивився на все роззявивши рот. Він такого розмаїття жвавості в живу ніколи не зустрічав. Бабуся дуже переживала, боялася не знайти мову спільну з онуком. Але все склалося досить легко! Міша охоче доnомагав по господарству, вставав з нею рано і годував тварин. Дуже міцно подружився з собакою Петровичем і кішкою Пузиком.

Петровича назвала бабуся на честь першого чоловіка, а Пузика охрестили так через великий живіт і гарного апетиту. Літо пройшло чудово. Собака і кіт за ним усюди ходили. Він і сам до них сильно прив’язався. Коли приїхали батьки, бабуся з татом помирилися. В цей час Міша сидів на ганку і обіймав кішку і собаку. Він дуже боявся розлуки. Але потім бабуся дозволила їх забрати. Міша був дуже радий. Так в їх міській квартирі з’явилися ще два жителя. На наступне літо він знову із задоволенням погодився залишитися у бабусі, не забувши взяти з собою двох вірних друзів.