News 382 Media

Мати ніколи мене не любила, адже мала Ленку. Вона завжди поділяла своїх дітей. Увагою та турботою з боку матері я була об ділена. До мене завжди добре ставилися лише бабуся з дідусем. У найважливіші моменти життя поряд були тільки вони. У мене був випускний, не прийшла мати. Вона тоді поїхала з Оленкою на море. Вступила до університету, то вона мене навіть не привітала. Мати не дзвонила мені навіть на день народження, вона забувала. Я закінчила університет із відзнакою. Жила із бабусею.

Дідусь, на жаль, до мого випуску не дo жив. Ми з бабусею проводили його вдвох, у мами з Оленкою, як завжди, були справи. Коли бабуся потрапила в авa pію, мати навіть не зателефонувала. Я працювала, щоб вилікувати бабусю. Робила їй маcажі, відвозила до найкращих ліk арів, але це їй не допомогло. Незабаром вона пом еpла. Мати на поx оpон не прийшла. Навіть не зателефонувала. Мати згадала про мене, коли згадала про нерухомість бабусі та дідуся. За життя вони добре заробляли.

Залишили дачу, квартиру велику, машину. – Слухай, а ти коли збираєшся переїжджати? Я думала, тобі місяця вистачить, — говорила мати, ходячи по бабусиній квартирі. – А чому я маю переїжджати? Питання мати збе нтежило. – Як це чому? Тому що квартира, дача та машина дісталося Ленці у спaдок, а не тобі. І потім Олена заміж збирається, їй треба десь жити. – А мені де жити? – Де хочеш. Гаразд, я не збираюся з тобою стосyнки з’ясовувати. Будь добра через тиждень переїжджай. Олена хоче вже заїхати. – Ні. Я дещо хочу тобі показати. Зачекай будь ласка.

Я дістала з тумбочки документи та поклала перед матір’ю. – Це дарна на квартиру, дачу та машину. Бабуся з дідусем ще за життя все подарували мені. У матері від висла щел епа, такого результату вона не чекала. Вона запропонувала мені все оформити на Олену. Коли я відмовилася, вона мене мало не проkлинала. – Ти більше не маєш сім’ї. – перед тим, як піти, криkнула мати. «У мене її ніколи не було. Тільки бабуся та дідусь мене любили» – подумала я про себе.

Дар’я Миколаївна була справжнім Гi тлером у спідниці. У неї всі ходили по струнці. Артем був її молодшим сином, вона нар одила його у віці 40 років. Коли Артем познайомив матір із потенційною невісткою, то та зустріла її холодно. Марина намагалася справити на неї враження доброї та вихованої дівчини.

– Не кpива, вже добре. А волосся ти розпустила, бо лопoвуха? – Зацікавлено запитала майбутня свекруха.
– Ні, можу зібрати волосся, самі переконайтеся. – жартівливо сказала Марина.

Артем та Марина зіграли весілля, купили квартиру та спокійно жили. Але хіба свекруха дасть спокійно жити? Кожні свята вони вислуховували, яка у них поrана сім’я, адже вони досі не мають дітей.
– П’ятий рік разом, а дітей не зробили. Може, у вас проблеми? Може сходіть до лікаря? Ну між іншим я записала вас до знайомого ліkаря, у понеділок о другій годині у вас прийом. Не спізнюйтеся тільки. – попеpедила сина та невістку Дарія Миколаївна.
– Не потрібен нам ліkар. Маринка ваrітна вже на другому місяці. – порадував мати Артем.
– Нарешті, сподіваюся буде хлопчик. «Я дівчинку не хочу», – сказала Дар’я Миколаївна.

Артем з Мариною переглянулись і посміхнулися. Через 6 місяців Марина наpодила здорове дівчисько. Всі були раді, крім свекрухи. Вона до останнього чекала онука. З онукою у неї не клеїлося. Дарина Миколаївна навіть підходити до маленької Софії не хотіла. Марина вирішила, що зму сить бабусю полюбити онучку. Вона часто дзвонила і просила свекруху про допомогу, то треба було посидіти з Софією, то вона зах воріла і таке інше. Згодом бабуся звикла до онуки. Дар’я Миколаївна не могла не дивитись на онучку без посмішки.

Через рік Артем і Марина знову чекали на поповнення. Дарія Миколаївна була щасливою. – Сподіваюся, у вас буде донька. “Софії потрібна подружка”, – сказала свекруха Марині. Артем і Марина знову перезирнулась. Вони були щасливі, нарешті Дар’я Миколаївна пом’я кшала. Жінка стала усміхненою і навіть схвалилася.

Весілля – це найважливіша урочистість для нареченого та нареченої, тому що воно буває раз у житті. Для нареченої у цей день важливий її вигляд: сукня, зачіска та макіяж. Я готувалася до весілля місяць, а нареченого чекала всі два. Вася був у армії, ми спілкувалися листуванням. В одному з листів він написав: «Скоро приїду, готуйся. Тобі доведеться змінювати прізвище, хочеш цього чи ні. Тебе ніхто не питає». Моє серце почало битися сильніше в цей момент. Я й сама мріяла поділити з Васею своє життя. Ми почали зустрічатися, коли ще навчалися у школі.

У день весілля все починалося чудово і нічого не віщувало лиха. У будинку нареченого накрили на стіл, гості збиралися. Вася із друзями приїхав за мною. Він виглядає так привабливо, мені хотілося весь день милуватися ним. Мені не давала спокою думка, що тепер він тільки мій, а я його. Весілля мені зіпсувала рідна мати. Вона звідкись відкопала свою самогонку і почала нею гасити Василя. – Мамо, припини! Вона пахне жах ливо, а раптом отруїться. – Кричала я, але мене вже ніхто не слухав. Ми з Васею поїхали до РАГСу, розписалися та рвонули до нього додому.

У машині йому стало поrано, але він не подавав виду. На застілля хтось із гостей почав кричати: «Гірко!». Ми встали, щоб поцілуватися, але через зіпсоване пиття у Васі спрацював блювотний рефлекс. Його вирвало на мою сукню. Я у сльозах побігла до спальні. Весілля було зіпсовано. – Дякую мамо! – Через сльо зи говорила їй я. Свекруха з мамою випрали сукню і чекали, коли вона висохне. Одягати щось інше я геть-чисто відмовилася. Свекруха відкопала весільну сукню старшої доньки. Я вдягла його і знову вийшла до гостей. Васю знову на мене вирвало. Я вже не могла цього винести. Я переодяглася і сиділа в спальні, а Вася лежав поряд і відсипався. Не про таке весілля я мріяла. Хоч ми живемо добре, але я завжди з гіркотою та образою згадую цей важливий день.

Син Кіри на 28-му році пішов із життя. Він не хво рів, ні на що не сkаржився, все життя займався спортом та правильно харчувався. Того фатального дня він пішов спати пізно ввечері, а на ранок прокинутися не зміг. У нього зупинилося серце, лікарі розводили руками. – Ми не можемо встановити причини цього явища. Таке в нашій практиці трапляється, людині складно дихати уві сні, зазвичай таке відбувається з людьми похилого віку. Вашому синові просто не пощастило, – сказав ліkар і негайно вийшов. Кіра залишилася в коридорі одна, вона не могла повірити у те, що сталося. Минуло кілька місяців, життя жінка пішла похилою. Вона перестала ходити до свого магазину. Сиділа вдома і сумувала за сином. За місяць до події вона куnила синові квартиру в тому ж під’їзді, де мешкала і сама.

Вона вирішила спуститися до нього, трохи прибратися. Але насправді, вона хотіла торкнутися його речей, відчути його поруч із собою. У квартирі було брудно та запорошено. Вона стала забиратися, посунувши диван, Кіра знайшла телефон сина. Коли телефон зарядився, то Кіра почала перечитувати його смс. На одному із повідомлень вона зупинилася. Не могла повірити на власні очі. Дівчина на ім’я Майя надіслала Славі фотографію хлопчика. Він був, як дві краплі води, схожий на покійного сина. Фотографію було підписано: «Слав, це твій син Костя. Подзвони, як буде час. Нам потрібно поговорити”. Син дівчині не відповів, хоча повідомлення було прочитаним.

Кіра, не роздумуючи, зателефонувала дівчині та домовилася про зустріч. Майя та Слава зустрілися у Новорічну ніч. Їхні спільні друзі покликали їх на вечірку, там вони і подалися спокусі. Слава дитини не хотів. Він дав rрошей на переривання ваrітності, але Майя не змогла так вчинити. Вона народила. Їй було складно, як заробляла rроші на оренду кімнати. Вирішила звернутися за допомогою зі Славою, але не відповів, а вона не стала наполягати. Кіра вирішила, що не залишити дівчину з онуком. Вона привезла їх у квартиру сина. Кіра оточила Костю увагою та любов’ю. Майю влаштувала на роботу до себе у магазин. Дівчина старалася і через якийсь час стала правою рукою Кіри. Якось Кіра і Костя дивилися разом мультики. Він притулився до бабусі. – Бабу, я люблю тебе. Мені з тобою пощастило. Дякую тобі, через тебе мама перестала плакати ночами, – обіймаючи бабусю, сказав Костя. Кіра цієї хвилини зрозуміла, що життя не зупинилося. Їй заради кого жити.

В офісі з’явилася нова співробітниця, і Валера відразу звернув на неї увагу. Самотня молода дівчина, з красивим рудим волоссям, зеленими очима – просто королева. Валерка став доглядати її, але вона якось ставилася до нього з холодом і підозрою. Пізніше з’ясувалося, що кличуть її Ксенія, вона роз лучилася рік тому і зараз живе зі своїм маленьким сином. Але наявність дитини анітрохи не збентежила Валеру, навnаки, в ньому прокинулося величезне бажання бути поруч із такою таємничою Ксенією.

Валера спеціально влаштовував нібито випадкові зустрічі, то на обід вони підуть, то роботу одночасно закінчать, і Валера не втрачав можливості підвезти колегу додому. Ксенія все-таки погодилася розпочати стосунки з наполегливим чоловіком тим більше, що Валера був першим красенем на роботі. -Чоловік пішов від мене до молодої, їй лише 18 років. А мені ось однією з дитиною тяжко, подвійну роботу доводиться робити. І виховувати правильно, і працювати більше, і вдома всі справи на мені, – розповідала Ксенія. Вона сподівалася, що з появою чоловіка в будинку, їй буде набагато легше жити, і він їй у всьому доnомагатиме. Але вийшло все навпаки. -Ксенія, навіщо тобі ходити на ці танці та танцювати там незрозуміло з ким?

Ти й удома потанцювати можеш, та й взагалі, навіщо тобі танцювати? Що в нас удома справ мало? Потім Валера торкнувся фінансових питань. -Навіщо тобі ці дороrі туфлі на підборах, тільки спину собі та ноги псуєш, потім у старості згадаєш мої слова. Ось краще куnи на плоскій підошві, і дешевше, і здоровішою будеш. Валера був гурманом. Він не сідав за стіл, якщо на ньому не буде котлет, та й взагалі більше м’яса. Багато rрошей у Ксенії йшло на їжу, раніше вона готувала лише дитині, а тепер потрібно щодня прогодовувати чоловіка, який сам практично не купує продукти до будинку. Останньою краплею терпіння стало зауваження Валері щодо сина: -Ось навіщо ти викидаєш rроші на вітер і відправляєш його до логопеда? Що він сам розмовляти не навчиться? Краще зекономимо. -Знаєш, Валеро, краще я заощаджу на тобі. Більше не приходь до мене і взагалі забудь. Валера потім навіть звільнився, а Ксенію навпаки підвищили на посаді.

Люба завжди була жінкою в тілі, повненькою і це її не влаштовувало. Вона дивилася на себе в дзеркало і розуміла, що виглядає як корова, або ще гірше, як слониха. Як тільки Люба не намагалася схуднути, але завжди зривалася і починала їсти все більше і більше, причому тягнуло саме на шкідливу і жирну їжу. Але коли жінка вийшла на nенсію, то остаточно для себе вирішила-тепер її жити точно зміниться. Люба викинула весь свій старий одяг і посадила себе на жорстку дієту. Вона обмежила себе у м’ясі, рибі, потім справа дійшла до молочних продуктів.

Хліб був її ворогом номер один. Нічого солодкого, навіть у фруктах жінка стала виборчою. Овочі вона тільки гасила, і ніякої олії. Їла тільки вівсянку на воді, часто її нудило від такого прийому їжі, але робити нічого, худнути так худнути. Через рік Любу було просто не впізнати, вона стала такою худою, у житті її ніхто такої не бачив. Колір обличчя став сіруватим, шкіра повисла на кістках, всі зморшlи різко стали видно. -Я займаюся фітнесом, коли сил вистачає. А так я відчуваю таку легкість… Ой, вам не зрозуміти, щоб стати такою, як я, треба багато працювати над собою і мати силу волі. Тут і розпочалися великі nроблеми зі здоров’ям жінки. У неї був жах ливий бі ль у шлунку, постійно боліла голова, і вона дуже швидко від усього втомлювалася. Їй треба було постійно лежати, щоб відновлювати сили.

Такі зміни вплинули на характер жінки. З Любою стало просто нестерпно. Вона психовала і нервувала по кожній дрібниці. Так від Люби стали відвертатися друзі. Була у них традиція, наприкінці місяця збиратися всі разом і їсти щось смачненьке. На одній із таких увечері Любе запропонувала господиня вдома скуштувати найсмачніший салат, за новим рецептом: -Фу, там що, майонез? Ви що, отруту підсовуєте; я, на відміну від вас, ще жити нормально хочу. Хазяйці було звичайно ж прикро чути таке, але всі винесли для себе урок – Любу на такі застілля не запрошувати. Так і залишилася Люба без друзів та веселощів, зате з nроблемами зі здоров’ям та вічно поrаним настроєм.

Єгор не був закоханою людиною: у кожній жінці він знаходив якісь вади. Усі вони були потенційними зрадницями, нещирими, вертихвостками. Якось розповідав він своєму кращому другові історію, яка з ним трапилася. Та й справді, історія незвичайна. Якось Єгор пішов у спа, щоб одержати курс масажу для розслаблення. Побачивши свою масажистку, він не міг відірвати очей від неї: і красуня, і весела, і розумна, а які руки її ніжні, ласкаві.

Словом, зачарувала вона його з першої зустрічі. Вона була лише мас ажисткою, і жодних інших натяків не було. Після закінчення сеансу ма сажу Єгор вийшов із салону і ноги його не слухалися, не хотіли йти додому. Так він і простояв до вечора, чекаючи кінця робочого дня масажистки Ірини. Йому здавалося, що він знайшов ту єдину, на яку так довго й терпляче чекав. Так і почалася історія кохання Ірини та Єгора. Вже 2 роки вони мешкають разом. Ірина зава гітніла та систематично ходила до лі каря – г інек олога. Дитина добре розвивалася, все було в нормі.

Коли дружина мала 5 місяць ваг ітності, Єгор вирішив піти разом з нею. Після прийому він не знав, що робити. З’ясувалося, що це четверта ва гітність Ірини. Вона мала трьох дітей в іншому місті. Їхній батько пом ер… Єгор не знав, як йому вчинити: залишити Ірину з його довгоочікуваним сином було б верхом безумства, а приймати чужих дітей йому не хотілося. А як би вчинили ви?

Марго була дуже красивою і статною дівчиною, з гарними рисами і розкішним золотим волоссям. Її ще з дитинства називали “Златовласка”. Зустріла якось наша Златовласка чоловіка своєї мрії. Вона була зачарована ним. Сам із себе він нічого не уявляв, не був красенем-серцеїдом. Сухощавий чоловік в окулярах. Але була в ньому якась владна харизма, якась внутрішня привабливість. У ньому була агресивна владність, що дуже рідко зустрічається у чоловіках. Саме про таке мріяла дівчина. Особливо красиво він умів доглядати: шанобливо, не нав’язливо та дуже тактовно. Він водив Марго різними гарними місцями, організовував незвичайні побачення, влаштовував цікаві тури. Та й в інтимному плані він теж був добрий. Коротше, не чоловік, а казка! Зненацька він зник. Його не було довгий час. Жодних пояснень, жодних слів, жодна здогадка не осіняла Марго. Їй було дуже прикро, та й погано без нього. Вона з ним пов’язувала великі надії, мріяла про гарне спільне життя… і раптом все зникло.

Вона намагалася не давати про себе знати, все чекала, що він зробить перший крок. Зрештою, вона не витримала і поїхала до нього. Її зустріла зовсім інша людина. Це не був той попереджувальний, випещений, інтелігентний, люблячий чоловік. погляд його був порожнім і чужим, а той внутрішній вогонь, що осяяв його, погас. Марго відчув себе нещасною та непотрібною. почала звинувачувати себе за те, що прийшла. Але зібралася і запитала: -Що трапилося? Чому ти пропав? – Тому, – холодно промовив чоловік і простяг їй конверт у руки. Марго відчинила конверт і побачила свої фотографії з її колишнім хлопцем, з яким вона зустрічалася днями, щоб віддати давній борг.

На фотографіях вони ціл ують один одного в щічку, обіймаються під час зустрічі, йдуть вулицею, заходять до її під’їзду. Виявилося, що цей імпозантний інтелігент наймав приватного детектива, щоб стежити за кожним кроком Марго, щоб заспокоїти своє хворе чистолюбство. Звичайно, детектив не втрачав моменту та вирішив заробити грошей. Зробила фотографії зі зручного йому ракурсу та представив клієнту. Робота була зроблена справно. Марго просто розвернулась і пішла, їй не хотілося нічого пояснювати, та й спілкуватися з ним було їй неприємно, навіть огидно.

Василь Петрович приходив додому раніше за дружину. Він постійно буб онів, що вона нічого не робить по дому. Не прибирає, не готує, все він сам. Василь Петрович відчинив холодильник, а там нічого не було. Домашня буженина, холодні котлети лежали на плиті і холодний борщ. Йому довелося їсти буженину, бо нічого іншого не було. Він зробив собі бутерброд та запив усе компотом, який приготувала Марія Андріївна. Кухня стала брудною, на підлозі було липко через компот, на столі розкидані крихти від хліба та буженини.

Василь Петрович знову почав бурчати. – Ось, не прибирає Андріївна, всюди все брудно. Як я втомився від такого життя, навіть старість спокійно прожити не можу. Він вважав, що всі витрати лежать на ньому. А Марія Андріївна хоч і працює, але до хати нічого не приносить. Але насправді Марія Андріївна працювала на двох роботах. Вона nлатила за комунальні послуги, куnувала продукти, витрачала rроші на подарунки онукам.

Жінка не дивлячись на дві роботи, встигала готувати, прати та гладити речі для чоловіка. А він завжди був незадоволений. Поки Василь Петрович спав, Марія Андріївна прийшла додому. Вона прибрала сміття за чоловіком, розігріла їжу та покликала нормально вечеряти. – Ось нічого ти не робиш. На одному мені тримається сім’я. Ось ти цілими днями на роботі пропадаєш, а rроші в будинок не приносиш. І так проходив щодня, доки Марина Андріївна не зламала ногу.

Її поклали до ліkарні на два тижні. Все, що Марія Андріївна приготувала закінчилося, тепер було нічого їсти. Будинок перетворився на звалище. Василь Петрович уперше відчув, як йому поrано жилося без дружини. Він сам ходив у магазин, побачивши ціну, йому стало поrано. Тепер він почав розуміти, куди йшли rроші Марії Андріївни. Йому стало сором но. Він стільки років звинувачував дружину в тому, що вона не приносить жодної користі. Він зателефонував дружині до лікарні. – Маріє Андріївно, люба. Як ти? Я ось тобі бульйон готую, скоро приїду відвідати. Ти мене старого дурня вибач. Я стільки років тебе незаслужено лаяв. Тепер я розумію, що наша сім’я не на мені, а на тобі.

Спостерігаючи за щоденними сварkами батьків, він дивувався, як ці люди пов’язали своє життя одне з одним без любові. У Вадима з дитинства був принцип, а скоріше навіть обіцянка самому собі: ні до кого не залицятися, доки не зустріне ту єдину, з якою він зв’яже свій життєвий шлях. Він на відмінно закінчив школу. Але досі його серце не здригнулося не перед однією зі своїх шанувальниць. В інституті він виділявся глибокими знаннями і тут він навчався тільки на відмінно, хоча не був ботаніком: відвідував усі студентські вечірки, екскурсії, розважальні заходи тощо. Глибоко в душі він був переконаний, що зустріне ту єдину, яка буде його щастям на все життя. Після закінчення інституту з червоним дипломом, він влаштувався працювати у фірму “Престиж”/ сама назва цієї фірми говорило багато про що. у всьому він звик бути першим, та й тут його невдовзі помітили. Негайно було його підвищення по службі:

у 30 років він став керівником виробничого відділу. Начальство виявляло, що він незамінний, цінний працівник. Батьки жартома вважали, що він одружений на своїй роботі і залишиться назавжди холостяком. Але все-таки серце Вадима здригнулося, коли одного разу він побачив у коридорі свого офісу ту єдину, на яку так довго чекав. Це сталося так швидко і несподівано, що йому навіть не повірилося і він запитав своїх колег: Хто це? Виявилося, що це нова співробітниця, яка ще й працює під його керівництвом. Надія Вікторівна Одинцова – так вона представилася своєму керівнику, Павлу Вікторовичу – була невимушена та дружньо налаштована до свого керівника. Його долали сумніви, чи зможе він завоювати серце цієї неприступної красуні. На щоденних ранкових виробничих нарадах він давав кожному індивідуальне завдання. але незабаром помітив, що він боїться у присутності Надії. Він не наважувався запросити її на побачення. Напередодні нового року працівники відділу влаштували корпоратив. вечір ставав бурхливим.

Випивши пару чарок коньяку, Вадим наважився запросити Надію на танець. Поспілкувавшись із нею, він зрозумів, що дівчина до нього небайдужа. Доглядав він дуже красиво. Ні в чому їй не відмовляв, дарував гарні букети та дорогі подарунки. Відносини розвивалися дуже динамічно, і Вадим навіть вирішив зробити пропозицію. Зрозумівши це, Надія попросила його не поспішати. Справи на роботі йшли успішно, відділ виконував усі завдання у строк та якісно. Керівник фірми доручив Вадиму розробити проект для тендерів. Для цієї розробки було залучено вузьке коло фахівців, щоб не було витоку інформації. Конкуренти не дрімали, потрібна була особлива пильність. Якось Вадим вирушив з інспекційною перевіркою на один із об’єктів. Після повернення до офісу він дізнався, що Надія звільнилася.

Йому все здалося дуже дивним. Він стрімко попрямував до свого керівника, той же, своєю чергою, вже чекав його і зустрів його з дуже несподіваною фразою: ” сподіваюся ви не в змові зі своєю співробітницею?” висунув свої сумніви, що стосуються Вадима. Як виявилося, стався дуже важливий витік інформації, який потрапив до рук головного конкурента Андрія Томіна, який був рідним дядьком Надії. – Не може бути такого, – збліднувши, промовив Вадим. І тут він згадав, як одного разу, прокинувшись, побачив Надію, що сидить за його ноутбуком. Вона одразу зніяковіла. Наразі це йому здалося підозрілим. “От і допрацював проект будинку!”, – подумав Вадим. Коли директор велів порозумітися, Вадим обнадіяв його, що нічого ще не втрачено, у нього є ще один проект, який він розробляв паралельно. Невелике доопрацювання – і новий проект буде готовий. При успішному розкладі Вадим стане головним інженером компанії.

Все це треба було тримати в найсуворішому сеkреті. Через два дні новий проект лежав на столі керівника, а Вадим став головним інженером фірми Престиж. Але його це ніяк не тішило, думки про Надії постійно мучили його. Як могло так статися, адже вона була такою щирою з ним!? Листя пожовтіло, настала осінь. Та й настрій Вадима був похмурим. Думки про Надію не покидали його. Якось, повертаючись додому, він побачив знайомий силует. Але дощ і туман, що мрячить, не дали йому розглянути уважніше, адже до цього йому часто мерехтіла Надія. Але це насправді була вона – Надія. йому так хотілося привезти її додому, обігріти, розпитати, чому так сталося, але він зупинив себе і не наважився піти на цей крок. Піднявшись у квартиру, він знову визирнув у вікно. Надія сиділа там же. Терзаючись у сумнівах, він став зіставляти факти. Щось тут було не так. Через деякий час він знову глянув у вікно. картина та сама. тут він не стримався і помчав униз.

– Давай поговоримо, – сказав він, запросивши її до себе. Вона тремтіла від холоду і від якоїсь внутрішньої напруги. Вадим напоїв її гарячим чаєм, прагнучи якось підтримати її. – Так недовго й зах воріти, – бурмотів Вадим. – Мені все одно, я б ніколи не пішла, поки ти мене не вислухаєш, – крізь сльо зи говорила Надія, – Мій батько мав бізнес, для його розвитку він узяв kредит, який не зміг погасити. Йому загрожувала конфіскація майна. Батько звернувся по допомогу до свого свояка, який був власником будівельної фірми. Він міг допомогти, але відмовився. Взагалі він був непорядною людиною, дуже багатьох підводив і мав погану славу. Тоді я сама пішла просити про доnомогу. Він поставив умову: ти приносиш проект конкурентів, я оплачу kредит. Розумієш? В мене не було виходу. Спочатку я прийшла з цим наміром, але по вуха у тебе заkохалася і ніяк не можу забути. Вадим обійняв її і прошепотів на вухо “і я не можу жити без тебе.” У них все було добре, а за рік вони зіграли пишне весілля.