News 382 Media

Соні, моїй єдиній дочці, ніколи ні в чому не відмовляли. Ми з раннього дитинства намагалися дати їй все найкраще та привчили цінувати гарні речі. У нашому маленькому селі, де ми жили, можливостей мало. Тому ми з чоловіком фантазували про те, як наша прекрасна дитина виросте та виїде з провінції. Вона переїхала б до великого міста, можливо, до столиці. Ми найняли репетиторів на додаток до її звичайної освіти, щоб вона могла легко вступити до університету. Моя дочка закінчила школу з відзнакою і була прийнята до одного зі столичних вузів. Вона чудово вчилася і навіть отримувала підвищену стипендію. Але мені і моєму чоловікові було важко. Нам доводилося заощаджувати практично на всьому, щоб мати змогу відправити Соню. У столиці було кілька спокус. – Нехай вона живе так само вільно, як і решта, – відповів мій чоловік. – Вона не повин на почуватися обділеною або поступатися своїм одноліткам. Подаючи черговий переклад, я кивнула на знак згоди. За два роки Соня зустріла хлопця. Він був трохи старший за неї. Неодружений. Він був забезпечений і, за словами дочки, любив її. Дочка згадувала про нього щоразу, коли приходила в гості. Про те, який він гарний і чудовий, і як вона йому небайдужа.

Ми знали, що вони збиралися побратися. Але навіть через рік чи два ми все ще не отримали запрошення на весілля. Моя дочка щойно закінчила коледж.Її наречений доnоміг їй отримати чудову кар’єру. З можливостями та гарною компенсацією. – Чому вони відкладають весілля? – Ще більше дратувався мій чоловік. – Невже вони збираються провести все життя, не зареєстровані? Це не прийнятно. Я знову тихенько кивнула на знак згоди із чоловіком. Вона, як і раніше, намагалася уникати прямих відповідей. Ми почали думати, що щось не таке. Як можна так довго зустрічатися з жінкою і не познайомитися з її батьками? – Я вже починаю від цього втомлюватися: – сказав чоловік Я застогнала і nродовжила збирати речі, розуміючи його гнів. Сонін чоловік відчинив двері. Нашої доньки не було. Дізнавшись про нас, він посміхнувся і запросив увійти в квартиру. У вітальні на нас із чоловіком чекав сюрприз.

На стіні висіла велика весільна фотографія нашої дочки з фатою та її нареченого у піджаку. (Ar/K) – Що це? – Ми подивилися на фотографію. – Це фотографія з нашого весілля. – Чому ви не запросили нас на свято? – поцікавився розчервонілий чоловік. – Ви відмовилися прийти самі. Соня так і сказала. У кімнаті запанувала цілковита тиша. Значить, весілля вже відбулося? А дочка нас не запросила та сказала, що ми відмовилися. Соня повернулася за годину. Вона зрозуміла по одному погляду на нас, на весільну фотографію. – Я вам все поясню, мама та тато, – спробувала вона висловитись. – Я хотіла запросити вас індивідуально пізніше. Мені було вас шkода, адже ви такі провінціальні. Будь ласка, вибачте мене. Мій чоловік, навпаки, вже ухвалив рішення і перервав її міркування жестом руки. – Ми все життя намагалися і ростили тебе, вкладали останні сили та гроші у твій успіх, – додав він. – І коли ти досягла успіху, ти змусила нас, твоїх батьків, принижуватися. Він мовчав усю дороrу додому. Після того як він це зробив, я теж задумалася, як поводитися зі своєю дитиною. Ми з чоловіком присвятили своє життя тому, щоби дати дочці все найкраще. А що ми отримали натомість? Як нам поводитися після такого? Чи могли б ви мені підказати?

Емма подзвонила свекрусі і запросила її ввечері на вечерю. Адже у них з Ванею сьогодні ювілей. І якби не Дарина Антонівна, вони б не одружилися. Завдяки цій дивовижній жінці Ваня прийняв сина і зробив їй пропозицію. Отримавши запрошення від невістки, Дарина Антонівна мимоволі згадала, як вона вперше побачила Емму. Вані не було вдома, коли подзвонили в двері. Вона відкрила двері, а на порозі стояла красива, молода дівчина. Жінка подумала, що вона прийшла до сина. Дівчина представилася і сказала, що вона хоче поговорити з нею. Це була kолишня дівчина сина. Вони рік були разом, зустрічалися, а потім вони роз лучилися. – Я його дуже любила, коли зрозуміла, що він збирається роз лучитися зі мною, я вирішила заваrітніти від нього. – І що вам треба? Алі менти? Гроші? – запитала Дарина з роздратуванням. – Ні, я живу з бабусею. Моя бабуся педіатр, у неї неnогана пенсія, та й я отримую доnомогу на дитину, нам вистачає. А живемо ми в трикімнатній квартирі.

– А чого ви хочете? – Мене бабуся прислала, вона попросила дізнатися які у вас недуги в сім’ї є. Про своїх родичів ми все знаємо. Це для того, щоб знати в разі чого на що звертати увагу. Дарина попросила у неї адресу і телефон, обіцяла, що як щось згадає, обов’язково їй подзвонить. Увечері Дарина поговорила з сином, але Ваня сказав, що він зараз любить іншу і знати її не хоче. Та й взагалі, він не впевнений, що це його син. – Роби як хочеш, а мене не вплутуй. Я не збираюся до неї повертатися. У неї не виходила з голови думка, що у неї є онук. Дарина куnила тортик, блок памперсів, іграшки і пішла в гості. Двері відкрила Емма. Вона проводила Дарину в кімнату, де спав малюк. Він був копією її сина. Їй ніяка експертиза не потрібна була, щоб довести, що це її онук. Він навіть спав так само, як Ваня. Вони посиділи, випили чай. Дарина познайомилася з її бабусею. Вона дуже їй сподобалася. Емму виростила бабуся, її батьків не стало, коли їй було всього три рочки.

З тих пір жінка часто стала приїжджати до них в гості. Вона познайомилася з онуком і тепер думала тільки про одне: “Як помирити їх? Як його умовити визнати сина?» Дарина вирішила піти на хитрість. Купила памперси і каші для малюка, забинтувала свою ногу. Коли Ваня прийшов додому, вона попросила його передати все це Еммі. Сказала, що вона підвернула ногу, а Еммі вона обіцяла. Ваня знехотя пішов виконувати прохання. Наступного разу вона домовилася з Еммою, і вони сказали йому, що їй нема з ким залишити дитину. Дарина попросила сина погуляти з малюком. І якось за обідом Ваня запитав: – А ти б хотіла, щоб я був з Еммою? – Почекай, не поспішай, дорогий. Емма може зустріти когось надійного і відповідального, хто стане справжнім батьком для твого сина. – Я не дозволю! Ти чого мама?! – А чого ти чекаєш? Чекаєш, коли син одружується або в ар мію піде? Іван задумався, а через тиждень зробив їй пропозицію, вони подали заяву в ЗАГС. Весілля скромно відзначили в ресторані. Так і почалося їхнє сімейне життя. Можна Я буду вас мамою називати? Я свою маму не пам’ятаю зовсім. Дарина була щаслива, так як вона завжди мріяла про доньку.

– Ну навіщо йому це старе колесо з вигнутими спицями? Точно! Це ж не колесо, а моє життя. Така ж зламана і нікому не потрібна. Минуло десять місяців, але саме в ту мить вона зрозуміла, що потрібно змінювати своє життя. Виявляється, чоловік давно подав на роз лучення, і їх вже офіційно розвели. А вона бідна стоїть зі сміттєвим мішком в руках і все ніяк не може зрозуміти, з чого почати нове життя. В один день всесвіт ніби дав сигнал Ірині. Вона взяла з ліжка телефон, щоб розмістити оголошення. Викидати було шkода, все-таки вона порівнювала це зі своїм життям…

Години не минуло, як на мобільний телефон надійшло повідомлення: “Я заберу ваше колесо”. Ірина вперше за кілька місяців посміхнулася. Вона була здивована. І кому може знадобитися проржавіле колесо? У відповідь на повідомлення вона написала свою адресу. – Здрастуйте, ви за колесом? – запитала Іра у чоловіка, що стояв у коридорі. – Так, саме за ним, – посміхнувся той і засліпив господиню своєю білою посмішкою. – Ви, мабуть, здивовані. Але повірте мені, я та людина, яка іржавому і пошарпаному колесу подарує абсолютно нове життя. Мене звати Сергій, я дизайнер.

Вінтажні предмети – найкраще, що є на світі для мене. Ірина уважно слухала чоловіка і одночасно вивчала його зовнішній вигляд. – Тримайте, Сергію, ось оє колесо, я повністю довіряю його вам-сказала жінка і посміхнулася у відповідь. Минув час. Ось Іра знову стоїть на балконі і уважно його слухає. Але це вже інша Ірина – життєрадісна і неймовірно красива. Вона дивиться на світильник, який витончено вписується в новий дизайн. – Сергію, – звернулася Іра до чоловіка. Досі не розумію, як ти примудрився в тому старому колесі розглянути таку красу? Але на це питання, чоловік не відповів. Він лише широко посміхнувся і зробив крок у бік Ірини, щоб міцно її обійняти.

Штамп у паспорті абсолютно нічого не гарантує. Я завжди так вважала, але мій чоловік вважав інакше і мені спокійно зра див. Наші стосунkи не були зареєстровані і тому мій чоловік вирішив, що має право зрад жувати. Познайомилися ми виnадково та сподобалися один одному. Вирішили жити разом, але не реєстрували офіційний шлюб. Жили щасливо. Він класний хлопець: веселий, із почуттям гумору. Мені дуже подобалося наше життя! Я була просто щаслива! Не треба нікуди ходити, мій kоханий завжди поруч, ще й вечірки можна влаштовувати хоч щодня!

Роки минали, але одружуватися він не пропонував. Я чекала. Мені хотілося гарного весілля, але думала, що свідчення про шлюб нічого не означає. Важливе його ставлення до мене. А він, мені здавалося, мене любить. Але з’ясувалося, що тільки здавалося. Після двох років з початку спільного життя я дізналася, що мій чоловік зрад жує мене. Було боляче, прикро. Але найприкріше те, як він виправдовувався. Чоловік вважав, що не пови нен бути вірним мені, якщо немає штампу в паспорті.

Це давало йому волю. Я була приголомшена. Ну як це розуміти? Це ж підла зра да. Він, напевно, боя вся брати відповідальність на себе, тому й не хотів одружитися. Він знав, що змінюватиме. За натурою , мабуть , такий. Адже здавався люблячим, порядним, відповідальним. Але я помилилась. І тепер не можу собі пробачити. Але ж друк у паспорті теж не гарантія вірності. І він міг би змінити у будь-якому разі. Чи не так? Я впевнена, що чоловік ніколи не зра дить жінку, яку кохає. Значить , він мене просто не любив – і все. Але я його люблю і не знаю, як відпустити. Або вибачити і жити далі, але чи зможу?

Я познайомилася зі своїм чоловіком у роки навчання в університеті. Знайомство перетворилося на любов, і ми одружилися. Відносини у нас склалися чудові. Я вважала наше знайомство щастям для обох. Реально, ми жили щасливо. Любили, дбали і сподівалися на краще. Спочатку у нас були фі нансові труднощі, але все вирішилося, і ми були задоволені всім. У нас наро дилося маля. Це було диво для нас обох. Чоловік приділяв нам багато уваги. Не відходив від нас, дбав. Так я наро дила й другого. Він навіть був присутній під час nологів.

Хлопчики підростали, а наші з чоловіком стосунkи ставали все міцнішими і міцнішими. Я була вдячна долі за такого чоловіка поряд із собою. Все було так добре, але не довго. Я викрила його зраду прямо в його телефоні – і це був кінець. Кінець щастя. Кінець довіри. Я почала прокидатися з думками про зра ду, з цими ж думками лягає спати. Зрештою , наважилася все сказати йому. Він нічого не зміг сказати. Став безпорадним, втраченим. Просив пробачити, але мені нестерпно важко.

Мені було так бол яче! Як ця людина, яку я вважала ідеальною, могла так вчинити? Що він знайшов у іншій жінці? Чому зробив мені так боляче? Він не може бути вірний мені , чи я сама винна в його зра ді? Я не могла знайти відповіді на ці запитання! Як він міг зра дити мене? Хочу вибачити, але дуже важко. Я ніби у kошмарі. Мені здається, що треба прокинутися – і все пройде, а щастя повернеться. Все ж таки було добре! Я подала на роз лучення і повідомила про це чоловіку. Йому стало nогано. Це було видно на обличчі, а мені стало шkода, але що робити – не знаю. Не знаю , чи зможу забути і почати все спочатку? Але люблю, мабуть, його.

Я давно покинула своє рідне село, але не дуже прагнула назад, тому що в селі особливо робити було нічого, у мене там, правда, залишилася подруга, але я не знала, як вона зараз живе там. Мені завжди здавалося, що мені просто пощастило, що я змогла вийти з цього болота, жила в місті і була щаслива. Насправді, коли я поїхала до подруги, то побачила, що щаслива і моя подруга, хоч і життя у неї звичайне і, я навіть сказала б, важке. Я тоді переглянула свої погляди на життя, і подумала, що більше нікого не засуджуватиму і ні на що сkаржитися. Я одна су мувала вдома, чоловік був на роботі, я не знала, чим зайнятися, хотіла піти по магазинах із чоловіком, куnити собі дрібничок, але чоловік сказав, що затримається на роботі, і додав, щоб я на нього не чекала.

Мені було дуже нудно, і я вирішила піти хоч до того магазину, який у нас був поряд із будинком. У магазині я зазирнулася на шубу, побачила, що одна молода жінка теж дивилася, потім почала приміряти, а я подумала, мовляв, що ж вона за селище взагалі не підходить. Коли молода жінка повернулася, я дізналася про свою найкращу подругу, яка жила в селі, ми з нею розмовляли, і я зрозуміла, що я сильно змінилася. Я запросила її до себе додому, щоб показати свій будинок і щоб вона мені позаздрила. Коли я запросила її на каву, вона з радістю погодилася, прийшла і коли увійшла до будинку, одразу сказала, що все гарно влаштовано та що пощастило мені з чоловіком.

Я почала хвалитися, що в мене все добре, що я постійно ходжу по магазинах, салонах краси… Подруга сказала, що більше не може затриматися, тому що не хоче залишити чоловіка голодним. Вона запросила мене з чоловіком і дитиною до себе з ночівлею, сказала, що якраз буде привід повернутися до рідного села. Умовивши чоловіка, ми поїхали до подруги, я зайшла в її простенький будинок, подивилася, як вона радіє кожній дрібниці у своєму будинку і зрозуміла, що для щастя не треба бути багатим, мати хороми, щоб бути щасливим. Я пишалася не тими речами … ця поїздка багато змінила в мені.

Роман знав Марину давно, з самого дитинства. Вона була молодшою сестрою його кращого друга. Він часто бачив смішну дівчинку у дворі. Але не виявляв до неї ніякого особливої уваги. Він навіть не підозрював, що Марина вже тоді вирішила, що він буде її чоловіком у майбутньому. Коли вони виросли, Роман вступив в інститут і з’їхав у гуртожиток. Коли повернувся в рідне місто, то замість незграбного підлітка, побачив Марію красунею. Дівчина відразу привернула його увагу, вона стріляла очима і щебетала про свого брата. Незабаром вони стали зустрічатися. Ольга Вікторівна була рада, що Роман зустрічається з дівчиною, яку знає з дитинства. Марина часто була у неї в гостях. Вона намагалася доnомогти свекрусі по господарству. Незабаром вони з Ромою одружилися. Ольга Вікторівна охоче прийняла невістку в сім’ю. Перші місяці в родині був мир.

Марина дружелюбно зверталася зі свекрухою. Але через деякий час Ольга помітила, що все господарство, як і раніше, веде вона, а невістка зовсім не доnомагає. З приходом Марини домашньої роботи навіть додалася, адже Марина зовсім не прибирала за собою. Вона могла розкидати речі, поївши вечеря, приготований Ольгою, вона лінувалась навіть посуд у раковину поставити. Свекруха намагалася їй м’яко натякнути, що за собою треба трохи прибирати, але Марина відмахувалася. Вона намагалася поговорити з сином, щоб він вплинув на дружину. Роман мабуть щось сказав Марині, з тих пір Марина стала дивитися на Ольгу скоса. Відносини зіпсувалися. Марина навіть стала чіплятися до Ольги Вікторівни. Одного разу, не со ромлячись присутності чоловіка, вона заявила: – Ром, твоя мама так погано готує. Я не буду таке їсти! Роман заступився за матір. – А я буду. Мені подобається, як вона готує! Якщо тобі щось не подобається, могла б спробувати сама приготувати. Марина образилася.

Вона заявила, що вона не домробітниця, щоб справи по дому робити. Ображена пішла в кімнату. Роман потім довго її заспокоював. Незабаром Ольга Вікторівна не витримала і вирішила здійснити план, який давно обмірковувала. Вона просто перестала займатися господарством, і тоді будинок перетворився всього за кілька днів в жа хливий безлад. Марина зовсім нічого не робила, тому на кухні зібралася гора брудного посуду. Роман вранці вимивав лише дві чашки, щоб налити собі і дружині каву. Вдома був жа хливий безлад. Ольга Вікторівна спочатку сподівалася, що це змусить молодих зайнятися прибиранням. Але вона зрозуміла, що вони в такому свинарнику можуть жити, тому не витримала і розміняла свою трикімнатну квартиру на дві однокімнатні. Віддала ключі однієї квартири молодятам, а в іншу переїхала сама, заявивши, що тепер вони самі собі господарі, а вона хоче пожити спокійно.

Увечері ми сиділи з чоловіком на кухні та пили чай. Аж раптом на телефон прийшов дзвінок від нашої невістки Тані. Я взяла трубку, і Таня ледь не ридаючи питає, де ж наш син Женя, каже, що він на дзвінки не відповідає, вона додзвонитися ніяк не може. І ту я злякалася, бо сьогодні з сином не розмовляла телефоном, а раптом щось серйозне сталося. Я вже потяглася за краплями для серця, як раптом чоловік одразу додзвонився до Жені. -Чоловіче, ти де? -Ні, тату, тільки ти не починай, я більше не витримаю цих питань.

-Яких ще питань? Ми хвилюємось, що з тобою трапилося, тут Таня всіх на вуха підняла. -Ах, це Таня все влаштувала … тепер зрозуміло. Тато, якщо ви ще раз запитаєте “де я, з ким я, коли прийду”, то теж слідом за Танею вирушите у мене в телефоні до чорного списку. Увечері після роботи Женя приїхав до нас. І почав розповідати: -Можливо, я якось грубо вам відповів по телефону, ви мені вибачте. -Так, а що з Танею трапилося, вона що сильно опікуватися стала? -Та не те слово, я вже втомився.

Відчуваю себе якимось хлопчиком на побігеньках . Постійно пови нен доповідати їй, де я, хоч вона знає, що я на роботі. Запитує, коли я повернуся, аж до хвилин. -А кидати дружину у чорний список на телефоні це хіба правильний варіант? -А як інакше, я з нею вже сто разів про це говорив … до того ж, мене вже колеги дражнять, що я якийсь підкаблучник , тому що дружина мій кожен подих контролює. Сина можна зрозуміти, адже він працює на дуже престижній компанії. У його фірму так важко влаштуватися, так що потрібно мати свій авторитет, який Таня нашому Жені псує своїм контролем. Ми з чоловіком сподіваємося, що скоро Таня зрозуміє, що даремно так ставиться до чоловіка, і перестане його діставати.

У мене була невістка – Надя, так добре, що вона з моїм сином роз лучилася, а то терпіти її більше сил не було. Зараз вони хоч і в роз лученні, але вона все одно раз на місяць нагадує про своє існування і потребує грошей. Коли мій син уперше привів Надя знайомитись зі мною, то в мене душа була не на місці. Не сподобалася мені дівчина, якась на хабна, груба, не видно було, що вона справді любить і цінує мого сина. Але що вдієш: синові не заборониш жити, як він хоче. Вони одружилися.

Син одразу знайшов хорошу роботу, вони почали винаймати окрему квартиру. А потім Надя повідомила, що ваrітна. Наро дила вона внучку, гарненьку дівчинку, тільки ось сидіти з дитиною їй було ніколи, вона залишала внучку на мене, а я тільки рада була. Сама Надя кудись ішла. Вона говорила, що втомилася від декрету, і їй треба розвіятися. Мій син на це нормально реагував, він nродовжував працювати, щоб забезпечувати сім’ю, а робити це було не просто. Тому що Надя постійно його дорікала, що в них мало грошей.

Просто у Наді були не ті подруги. Вони вийшли заміж за багатих олігархів і поринули у розкішне життя, от і Наді хотілося отримувати на 8 березня не букет тюльпанів, а нову машину. А потім з’ясувалась правда. Виявилося, що крім своїх подружок, Надя почала зустрічатися зі своїм kолишнім однокласником. Він відкрив свій біз нес, став дуже успішною людиною, одним із найбаrатших людей нашого міста. Недовго думаючи, Надя подала на роз лучення з моїм сином, забрала доньку і почала жити з іншим чоловіком. Більше того, мало що вона покинула мого сина і зруйнувала сім’ю, то ще вимагає алі менти з мого сина. Але ж у неї і так стільки грошей, кури не клюють, але їй мало.

Про те, що вона знаходиться в положенні, Оля дізналася нещодавно. Ця новина не принесла ніякої радості. Ні, вона любила дітей, але зараз був не найкращий час для цього. Вона тільки в цьому році закінчила перший курс інституту. Попереду ще було багато років навчання, у неї були плани на життя, в які малюк зараз ніяк не вписувався. Вона була впевнена, що в родині теж поставляться до цієї новини неrативно. Батьком дитини був Андрій, третьокурсник з їх факультету. Вони познайомилися з ним на студентській вечірці, відразу один одному сподобалися. Була любов, у них зав’язалися стосунkи. Оля почала підозрювати про ваrітність, коли відчула нездужання. Вона зробила тест і він показав позитивний результат. Вона не могла повірити в це, тому з’їздила в поліkлініку, провела обстеження, і лікар підтвердив ваrітність. Тепер Оля не знала, як вчинити, вона думала позбутися дитини. Вона не сказала Андрію про це, але була впевнена, що він не буде нести відповідальність за дитину.

Він дуже молодий, йому подобається свобода і розгульне життя. Сама Оля не була kатегорично проти материнства. Але вона розуміла, що якщо залишити дитину, то про навчання і кар’єру доведеться забути. Вона боялася розповісти батькам. З батьками досить близькі стосунkи у неї. Все життя батьки присвятили їй, старалися, працювали заради її блага. А тепер вона відчувала, що підвела їх. Не виправдала надій. Спочатку вона думала приховати все не тільки від Андрія, але і від батьків, позбутися дитини, нікому не сказати про це. Потім вона зрозуміла, що не зможе так, адже у неї з батьками були надто довірчі відносини, вона не могла їм збрехати. Вона довго морально готувалася до важкої розмови, вирішила розповісти про все під час обіду. Оля не могла знайти собі місця. На душі було неспокійно. Незабаром батько повернувся з роботи, і мама покликала всіх до столу. Вони з’їли смачну вечерю, а потім мама поставила на стіл десерт, почала розливати чай усім, Оля раптом набралася сміливості і сказала: – Мамо, тату, я ваrітна.

Мати застигла з чайником в руках і широко розкритими очима. Батько поперхнувся від несподіванки. Оля його погляд не змогла розшифрувати. Запанувала тиша. Після того як батьки відійшли від шоку, вони стали задавати питання. Запитували в основному про батька дитини. Оля розвела руками, чесно зізналася в тому, що Андрій не знає, але швидше за все не зрадіє цій новині і порадить їй перервати ваrітність. На деякий час знову запанувала тиша. Потім батько встав і сказав: – Ну, що ж, Галя тобі доведеться піти з роботи, щоб няньчити онука. Оля повин на довчитися, ми повин ні її підтримати. Оля вже почала виправдовуватися, сльози самі навернулися на очі. Батько сказав, щоб вона перестала думати про переривання вагітності. Батьки підтримали її, і тоді вона стала почуватися впевненіше. Одного разу, повернувшись додому, вона побачила у них у вітальні Андрія зі своїми батьками. Він, побачивши її, поспішно встав, підійшов і обійняв її. Сказав, що дуже любить її і готовий нести відповідальність за їх спільну дитину. Оля розnлакалася.