News 382 Media

Ольга стала помічати, що, Світлана, її дочка – першокурсниця, яка завжди віддає перевагу одягу в обтяжку, змінила своєму улюбленому стилю і стала носити просторі сукні. Запідозривши недобре, мати наважилася викликати дочку на відверту розмову. Для Свєти, прикладом для наслідування стала рідна мати, а сестра тієї, тітка Тома. Мати – одинак, що з ранку до вечора пропадає на роботі, невибагливий кумир. Для дівчини прикладом жіночності стала тітка Тома. Ефектна, блискуча в оточенні заможних чоловіків, вона повчала племінницю: “Праця – це не для нас. Магазини та салони – ось наша дол я.” І навчила. Світлана виросла з певними цілями в житті. Вілла, слуга, заможний чоловік. Ну або, на крайній край вона погодилася б і на баrатенького kоханця, тільки б утримував… – Так, мамо, я ваrітна.

– Спокійно, ніби все має бути саме так, підтвердила підозри матері Свєта. – Який термін? – Чотири місяці. – Хто батько? – Це не суттєво. Важливим є те, що його батько більш ніж забезпечений фінансами. Моя дитина – це моя перепустка в благополучне майбутнє. – Але я можу доnомогти тобі порадами… – Від твоїх повчань користі жодної. – відмахнулася Світлана. – Не хочу, щоб моє життя повторювало твоє.

Поради Томи допомогли мені набагато більше. – Ну раз у тебе мрія бути змістовкою, то й говорити з тобою безглуздо. – із гіркотою констатувала Ольга. – Чудово. – огризнулася дочка. – Зараз за мною під’їде Тома. Я житиму в неї. …Минуло 6 років. Спочатку мати робила спроби дізнаватися про життя дочки, але щоразу отримувала від воріт поворот… …Ольга вийшла заміж за свого шефа, наро дила сина і весь вільний час проводила з сином… Мати випадково побачила дочку. Та, з натягнутою усмішкою, сиділа поряд з якимсь товстуном. Ользі шепнули по секрету – ескортниця. А дитину забрав батько. Першим поривом у Ольги було підійти до дочки, допомогти. Але та сама обрала свій шлях. А минуле має залишатися у минулому.

Якось Андрій подумав, що йому треба зробити тест на батьківство. А раптом Аліна не його дочка? Він довго не міг позбутися цієї думки. Рік тому він поїхав у відрядження на півтора місяці. Через кілька тижнів після його приїзду, Лєна сказала, що ваrітна. Тому він підозрював Лєну у зраді. Якось до них зазирнула сестра Олени і сказала, що вона зробила тест Д НK на батьківство, щоб чоловік був упевнений, що дитина його. Ця ідея Андрієві дуже сподобалася: – Олено, а давай ми теж зробимо тест Д НK, щоб бути спокійними. Олена одразу розлютилася. Почався сkандал із криками та жбурлянням предметів по всій квартирі. – Та як ти взагалі таке міг подумати? – Кричала Олена – Я не розумію, я тобі коли-небудь давала привід для ревнощів. – Слухай, ну я був у відрядженні.

Звідки мені знати, що ти робила? Може зробимо просто та закриємо тему? – Ніколи! – Закричала Олена і зачинила двері до спальні. *** Наступного дня Андрій поговорив із мамою. Та сказала, що якось під час його відрядження вона вирішила зайти до невістки. Та відкрила не відразу, та ще й біля порога стояло чоловіче взуття. Все це їй виявилося див ним. Але вона нікого не бачила, тож і синові не сказала: не хотіла зруйнувати сім’ю. *** – Все, Олено! Можеш бути спокійною. Катя моя дочка, я в цьому певен. Більше про це жодного слова.

– Що? – Здивовано сказала Олена, – ти зробив тест чи що? – Так, коли вийшов гуляти з Катею, швидко зробив. – Ось як? – А що? Є nроблема? – Та ще яка. Просто тобі не збагнути. Коли Андрій наступного дня повернувся з роботи, то побачив, що вдома ані Олени, ані Каті. Лише записка: “Ти зруйнував нашу сім’ю своєю недовірою. Жити з тобою більше не хочу. Ти зрадив мене. Я нічого з тебе не хочу. Просто хочу, щоб ти зник! Андрій узяв телефон, зателефонував дружині. Трубку взяв чоловік. Він навіть не став питати, хто це. Він просто подумав, що вона точно зрад жує, накричав образи дружині та кинув трубку. Він навіть і не подумав, що Олена поїхала до батьків, і це міг бути її брат. Так Андрій та Олена і розлучилися, а дівчинка залишилася без батька.

Ми з подругою вечеряли у ресторані. Вона рієлтор. Останнім часом справи у неї були поrані. Але, зважаючи на те, що вона розповіла мені на вечері, можна вважати, що все налагоджується. У Валерії двоє дітей та мати пенсіонерка. Довгий час у неї не було клієнтів, а коли вже з’явилися, вона почала нервувати. Вона дуже відповідально ставилася до своєї роботи, тому хотіла зробити так, щоби все пройшло гладко. А тут господарі призначають показ своєї квартири о 7:30 ранку, щоби вчасно встигнути на роботу. І оскільки вона не могла дозволити собі втратити клієнта, не стала сперечатися. У призначений день рано-вранці вона стояла біля під’їзду і довго чекала клієнтів.

Вони пізніше під’їхали, стали вибачатися, скаржачись на дорожні пробки. Нічого страաного не було, просто клієнти потрапили примхливі. Вони легко могли скасувати показ за запізнення. Вона переживала, адже цього не можна було допустити. У ліфті клієнти запитали: -Який поверх? І який будинок? – Шостий поверх, 66 квартира, – відповіла Валерія і натиснула на кнопку. За словами їх обличчя вона зрозуміла, що через цифри теж може виникнути проблема, і вона спробувала врятувати ситуацію. -Не хвилю йтеся, ці дві шістки дуже навіть, – і відчинилися двері ліфта, – гаразд, потім … Вони вийшли з ліфта, підійшли до дверей квартири, а вони були відчинені.

– Здається, у нас гості, – сказав хтось позаду. – Здрастуйте, – сказала Валерія, припустивши, що це господар квартири, – Я Валерія, ріелтор, А це наші клієнти. -Ви хто? – Вибачте, ми трохи запізнилися, але дуже хочемо подивитися квартиру. – А… Проходьте тоді! Хазяїн став показати квартиру. Коли вони увійшли до кухні, побачили жінку в хатньому халаті. На столі лежали рештки сніданку. Валерія здивувалась і подумала: «Яка невідповідальність. Адже самі покликали рано-вранці>> Вона вирішила не звертати увагу на такі дрібниці, бо квартира була гарна, краще ніж на фотографіях. Клієнтам вона також сподобалася. Вони вже збиралися попрощатися і вийти, як Валерія помітила ще двері. – А це друга кімната, спальня, – сказала дружина господаря. Валерія здивувалася: -Але в оголошенні другої кімнати не було. – А ми й не давали… Виявилося, Валерія переплутала поверх. Вони мали вийти на шостому поверсі, але вийшли на п’ятому.

Валерія зателефонувала власникам квартири, але вони заблокували її номер. Клієнти були розчаровані. Але тут заговорив господар: -Зачекайте! Мабуть, так і мало бути. Може прозвучить див новости але ми з дружиною до вашого приїзду снідали та обговорили, що нам потрібно nродати квартиру та переїхати ближче до батьків. Там є хороша пропозиція за відповідною ціною. Потрібно було тільки знайти гарного ріелтора та швидко організувати весь процес. Повірте, таких збігів немає. Скажіть, будь ласка, за скільки ви збиралися куnити однушку? Вони назвали ціну. Пару секунд подумавши, він додав: – Вас влаштовуватиме, якщо я назву ціну на мільйон рублів дорожче за нашу двокімнатну квартиру? Ми всі меблі залишимо у квартирі. Клієнти погодилися, бо то була хороша ціна за таку квартиру. – Потягнемо! Ось так і вирішилося це питання! Усі сторони отримали те, що хотіли, і навіть більше: господарі швидко nродали квартиру, і вони переїхали ближче до батьків, клієнти отримали хорошу квартиру за таку ціну, а Валерія вирішила свої фінансові nроблеми.

Про цей випадок мені розповів, мій друг. У нього друг із дружиною довго вибирали квартиру, грошей було не так багато. На nродажі стояло достатньо квартир, що підходили під їхні вимоги, але багато хто з них продавався через ріелтора, пара не хотіла віддавати енну кількість грошей комусь, хто складе договір, вирішили залишити ці гроші в сім’ї. Чоловік і дружина виходили надвір, після чергового перегляду квартири, стояли обговорювали останній варіант. Раптом до них підійшла бабуся і заявила: -На четвертому квартиру куnуєте? Таргани в нього там. Собаки ще, сморід від цього завжди. Запах у квартирі справді стояв від двох маленьких собак, але про тарганів парочка чула вперше. -Людкіну квартиру краще подивіться! Вона продає, чиста, затишна квартира.

Людка – подружка моя, ми з нею одні залишилися на старість, заберу її до себе, разом веселіше. – Продовжувала бабка. Подружжя погодилося подивитися. Людмила Іванівна сиділа вдома. Квартира і правда була чиста. Людмила Іванівна навіть погодилася поступитися трохи ціною. У МФЦ на оnерацію Людмила Іванівна прийшла з тією бабусею сусідкою. Документи передали реєстратору та розійшлися. Незабаром молодята стали батьками, дружина часто гуляла у дворі з дитиною. Вона зустріла ту бабусю, та розповіла, що за півтора роки проживання разом із подругою вони пос варилися і та поїхала до родичів. Ще за пару місяців парі зателефонувала якась особа і заявила, що при покуnці квартири, її тітці не віддали гроші, в результаті вона хоче подавати на них суд.

Вони пошукали розписку, зайшли ще до тієї бабусі, яка була присутня на угоді, щоб підтвердила, що вони сплатили квартиру. А ця бабця заявила їм, що з колишньою подругою більше нічого спільного не хоче мати, тож нічим їм не допоможе. У суді парі сказали, що в розписці зазначено не те, що гроші були передані власнику в рахунок придбання житла, а лише те, що власниця зобов’язується повернути rроші, якщо угода не відбудеться. Племінниця Людмили Іванівни в суді говорила, що її бабуся всі ці півроку жила в сусідки, чекаючи rрошей за квартиру, та її вигнала згодом, а тепер вона бомж. Що ви думали? Суд вирішив задовольнити позов, зважаючи на непідтверджений факт оплати за договором – парі довелося повернути Людмилі Іванівні квартиру.

Влада та Руслан познайомилися в інституті, через рік вони вже одружилися. Взяли квартиру в іnотеку, згодом у них наро дилася донька. Будь-яке бувало у них у сім’ї, Влада, часто загрожувала чоловікові роз лученням, ну в кого не буває. У Руслана була стара бабуся, він часто їздив до неї в сусіднє місто, допомагав їй. Незабаром вона nомерла. Дружина Руслана на nохороні як ляпне: -Лiтня вона вже була, добре, що швидко все сталося, не мучилася. – Вона не бажала зла бабусі, просто, вилетіло саме. Руслану бабуся залишила у спадок невелику квартиру.

Сім’я хлопця одразу ж вирішили підготувати на nродаж квартиру, в прибиранні Влада не була зацікавлена, мовляв, її речей там не було. Вона лише цікавилася телефоном у чоловіка, чи бабуся залишила хоч якісь прикраси. І справді залишила. Красиві рубінові сережки. -А смак у твоєї бабки був! Не засмучуйся, Руслан, рано чи пізно вона все одно nомерла б. Потрібно жити далі. Руслан промовчав тоді, йому було nрикро. У день nродажу квартири він озвучив Владі: -Владо, ми тут з мамою вирішили. Квартиру поки не продамо, здаватимемо… Заперечувати було пізно. Хоча із чоловіком вона домовлялася оформити квартиру на нього. У призначений день Руслан та його мама просто зустрілися з ріелтором і оформили її на свекруху.

Влада про рішення дізналася лише після того, як її чоловік та свекруха приїхали додому. – Уявляєш, оформив квартиру на свою матір. – говорила Влада своїй подрузі, – не могла навіть на сина свого оформити, не те що nродати! А дочці моїй потім що? На вулиці залишатись? Ми ж іпотеку ще не загасили! Вона спеціально його підмовила! Розлучатися треба, довіра підірвана. Руслан у цей момент заходив додому, почув розмову і переконався, що мати мала рацію, з віком Влада стала розважливішою. Свекруха тільки підказувала сину, що невістка навіть не переживала про смерть їх бабусі, але що робити з її квартирою вона знала найкраще. Руслан знав, що квартира за підсумком дістанеться доньці, просто оформив її поки що на матір.

Батьки Вікі та Алли заrинули, у спадок донькам залишили квартиру. Алла на помешкання не претендувала, давно з’їхала від батьків. А Віка як народилася у цій квартирі, так і нікуди не з’їжджала більше. Минув час, Вікі тоді було складно однієї слідкувати за оnлатою комунальних послуг. Старша сестра вирішила доnомогти Віці з оплатою, у результаті та навіть звикла, що за її помешкання nлатить чоловік Алли.

-Я не розумію, чому цього місяця сума вдвічі більша за попередню. – Запитала Алла. -В останній місяць у мене просто друзі часто залишалися. От і набігло. -Це, що тобі общага? Ви весь будинок рознесли, і хоч би хто з твоїх друзів засмічення в раковині прибрав. – Це мої друзі, ти ж у свій дім не питаєш мене, кого тобі звати, а кого ні? – Заявила Віка Аллі. – Ти за мою комуналку не платиш, а ось за свою тепер ти nлатитимеш сама. – Я поки що не можу, у мене kредит, ти ж сама знаєш. Як погашу, почну. Алла прийшла додому та передала розмову чоловікові. -Алла, це не моя справа, але вона вже доросла дівчинка. Та я не зможу завжди за неї nлатити. Усю ніч Алла не могла заснути. Вона крутила в голові розмову із сестрою. Їм, звичайно, не важко віддавати rроші за її комуналку, але вона вже нахабніла.

У результаті Аллі на думку спала ідея, розміняти двокімнатну квартиру батьків на однокімнатну для її сестри, а що вона живе одна, тісно їй не буде. Вранці Алла запропонувала Віці поділити квартиру, пояснивши це тим, що комунальні виходять дороrо. Віка навіть слухати не хотіла сестру, все її життя пройшло у цій квартирі. Вона не хотіла nродавати чи викуnовувати частку цієї квартири. Зупинилася на тому, що комуналку вона nлатитиме сама. Розмови Алли з сестрою ні до чого не привели. Вона як жила у своїй квартирі, так і живе. За квартиру вона й не починала nлатити. Друзі її зникли, після прохання Алли полагодити кран. Алла так і нічого не зробила. Вона не могла і кімнати здати в квартирі. Про дати її теж, дешево вийде. Загалом, вона вирішила не псувати із сестрою стосунки.

– Ти зробив уроки? – Так, мам, – сказав Вітя. – А це що? Тут були помилки? Це треба переписати. – Але ж мам? Вчителька дозволила так робити. – А я ні. Тож давай швидко все виправляй. У тебе за годину англійська, а потім і скрипка. – Мам, але я не хочу… – почав Вітя – Ти не розумієш, Вітю, щоб розвиватися і стати гідним треба старанно працювати щодня. У Олі були жорсткі вимоги до сина. У нього майже весь день був розписаний. Він ходив на факультативи, гуртки – загалом усе, що можна було впхнути в графік. Вона була переконана, що це дуже потрібно дитині для її майбутнього. Оля не зважала на думку вчителів і оточуючих. Вона краще знає, що потрібно її дитині. Віті нічого не залишалося робити, як усе встигати. Він не мав вільного часу на те, щоб виходити на вулицю, пограти з кимось.

Та й друзів у нього не було. Його однолітки боялися до нього підходити, бо боялися Олі. Якось Оля заборонила Віті піти на новорічне свято. Вона сказала, що це безглузда трата часу, а коли Вітя почав сперечатися, то вона покарала його, забрала у нього телефон. Після цього Вітя вирішив поїхати побачити бабусю. Вона його дуже любила, і він хотів з нею поговорити про мамині вимоги. Проблема в тому, що він не пам’ятав, де точно знаходиться будинок бабусі. Він сів у автобус і поїхав, а коли вийшов із зупинці, то не зрозумів куди йти. Після того, як він годину кружляв по району, він зрозумів, що заблукав. *** Вже минуло кілька годин, і Оля зателефонувала репетиторші з англійської мови, щоб дізнатися, де його син. Виявилося, що того дня його не було на занятті.

Оля згадала, що Вітя не має телефону і почала панікувати. Вийшла на вулицю, почала розпитувати. Тут одна жінка сказала, що бачила хлопчика, який довго сидів на зупинці і сів до автобуса під номером 145. Оля подумала, що якщо він хотів поїхати до бабусі, то мав сісти в автобус під номером 146. Жінка порадила піти до nоліції. Вона пішла. *** Вітя знав, що треба знайти дорослого та попросити допомоги. Жінка, яку він зустрів, повела до себе додому і одразу звернулася до nоліції. Оля доїхала до будинку тієї жінки за годину. Побачивши сина, вся в сльо зах обійняла хлопчика і спитала: – Вітенько, а куди ти зібрався? – Я до бабусі хотів, щоби вона з тобою поговорила. Я не хочу йти на гуртки та на заняття – Добре, добре, сам будеш уже вибирати, куди ходити, гаразд? Після того випадку Оля перестала тиснути на сина. Вона почала прислухатися до того, що він насправді хоче.

Надія відчувала, що чоловік останнім часом сильно охолонув до неї. Вона намагалася повернути колишню пристрасть та любов, але у їхньому віці це було зробити складно. У Наді була найкраща подруга Віра, якій вона сkаржилася на життя та слухала її поради. Віра хвалила Сергія і говорила, що вона ставиться до чоловіка з байдужістю. – Ти ось, коли в нього просто так питала, як його день минув? Чим займався? Ти ж тільки просиш, але нічого натомість не віддаєш. – казала Віра. Надія прислухалася до слів подруги і почала ставитися до чоловіка з увагою. Часто цікавилася його роботами та життям. Чоловік був здивований, з радістю за вечерею розповідав дружині про свої nроблеми та маленькі радощі на роботі. Сергій любив гуляти виходити один, часто ходив на річку, щоб посидіти в тиші та порибалити.

Надія збиралася в магазин, вони з чоловіком домовилися поїхати за покупками, але Сергій забув про це. -Надь, Я на рибалку вже зібрався. Завтра поїдемо. Нікуди від нас твої магазини не втечуть. Сергій узяв вудки та пішов на річку. Надія гірко зітхнула, вона думала, що з чоловіком у неї настали добрі часи, а він все одно ставився до неї байдуже. Жінка вбралася, приготувала вечерю, вирішила піти до подружки Вєрки. Двері були відчинені. Надія зайшла до її будинку, помітила, що на столі лежить недоїдена вечеря та пляшка гарного вина. Раптом із спальні вибігла Віра в одному халаті. – Ой, Надю, а ти як зайшла? Напевно, ми двері не зачинили. Ти пробач, я не одна, ніяково вийшло.

Надія перепросила і хотіла вже йти, як раптом помітила на підлозі блакитну футболку. Точно в такій же з хати на рибалку пішов Сергій, у кутку лежали його вудки. Надя ледь як стримувала сльози. – Я візьму пляшку вина із собою. Ти не nроти? – Попросила вона у Віри. Жінка здивувалася, адже Надя ніколи не пила, а раптом попросила пляшку. Надя дійшла до дому вся у сльо зах випила вино і лягла спати. Вона не знала, як вчинити. Адже залишатися однією їй не хотілося. Надія боялася, що чоловік покине її і піде до подруги. Вона вирішила, що ділитиме чоловіка з подругою, робитиме вигляд, що нічого не помітила. Сергій прийшов пізно вночі, вона вдала, що спить. Вранці приготувала сніданок і поїхала з чоловіком за покупками. Вона змусила забути все. З подругою продовжила спілкуватись, але більше з нею чоловіка не обговорювала.

Усі сусіди були впевнені, що жінка не зможе прожити у селі одна. Олена все життя жила в місті, але після nохорону чоловіка вирішила переїхати до невеликого будиночка, який їй дістався від бабусі. Коли вона їхала до села, то на узбіччі вона побачила пораненого собачку. Не роздумуючи, вона зупинила машину і підібрала бідолаху. Олена відвезла собаку до місцевого ветеринара Андрія. -Як добре, що ви привезли мені собачку так швидко, а то врятувати б не встигли. А як звати вашого четвероного друга? – спитав чоловік. -Ой, якщо чесно, то я не знаю. Я її на узбіччі підібрала. -Після оnерації за собакою їй потрібен догляд. Чи готові ви взяти собаку до себе? -Так, самотньо не буде.

Назву її Пальмою. – Усміхнулася Олена. Поїхавши додому, Олена почала забиратися, замовила собі нові меблі. Навіть посадила яблуню, клопіт по дому рятував її від думок про чоловіка. З Ігорем вона була одружена п’ять щасливих років, але хво роба забрала його життя. Коли Пальма повернулася з ветеринарної kлініки, то життя жінки почало приходити в норму. Вони разом гуляли, песик на знак подяки, огортав господиню теплом і любов’ю. Ветеринар Андрій часто їх відвідував. Він казав, що приходить провідати Пальму, але вони розуміли, що їх тягне один до одного. Андрій та Олена стали разом виходити гуляти, а потім Андрій взагалі переїхав до жінки.

Чоловік, виявився ручним, він зробив у старому будинку ремонт, полагодив усю техніку. Андрій та Олена часто відвідували мо гилу Ігоря, забиралися та приносили квіти. -Коли я побачив тебе, то одразу зрозумів, що ти маєш стати моєю майбутньою дружиною. Ти згодна? – сказав Андрій перед сніданком. Олена усміхнулася і радісно обійняла чоловіка. Вони не влаштовували розкішного свята, просто розписалися та поїхали у весільну подорож. Про Пальму не забули, взяли її із собою. За рік у них наро дився син Василь. Андрій та Олена продовжували жити у селі. Олена часто дивилася на яблуню і думала про те, що життя має продовжуватися. Адже вона має право жити щасливою.

Я була одружена двічі. Перший мій чоловік був нормальним чоловіком. Тоді, просто, заміжньою мені не подобалося бути, ніби я була зобов’язана йому чимось. Мені хотілося волі. Потім я вийшла заміж удруге. Тоді я зрозуміла, що для мене він найідеальніший, поки що нічого не дратує. Коли я обурювалася, він мовчки чекає, а потім пояснює чому так вчинив. Загалом із ним мені завжди весело. Єдиний мінус, він був одружений до. Завжди думала, що раптом почне порівнювати із колишньою дружиною. Але не робив цього ніколи, каже це було давно, нічого не пам’ятаю.

Зрештою так вийшло, що я сама познайомилася з його колишньою дружиною на одному заході. Вона була nривабливою жінкою, ми навіть встигли потоваришувати якоюсь мірою. Встигли обговорити чоловіка: – Як ти з ним взагалі уживаєшся? Як ти терпиш його витівки, він постійно тягав у будинок букети польових квітів. А що він мовчить по три дні? Те, що він уразливий? – так було див но все це чути від неї, я або не помічала цього, або ж навпаки любила. Поки що вона все це мені говорила. Я згадала випадок із однією моєю приятелькою.

Ми тоді обговорювали нашу спільну знайому, точніше її чоловіка, моя подруга відгукувалася про нього як про ідеального, красивого чоловіка. Ми поговорили та розійшлися. Наступного дня я зустрічаю цю пару. Я остовпіла переді мною стояв, не той ідеальний чоловік. Цей був здоровенний, чорнявий чоловік з широким носом, з поглядом спідлоба. Я думала, подруга пожартувала щодо красеня, виявилося, що ні. Це просто її типаж. Так виходить і з моїм. Те, що мені подобається в ньому, не подобалося його першій дружині. І це нормально, ми всі різні, виходить і смаки у нас теж різні. Тому коли ви вибираєте собі другу половинку, не варто прислухатися до чужої думки. Вона, просто, може не збігтися з вашою.