News 382 Media

Подала на роз лучення. Чоловік перейшов всі межі дозволеного. Я довго терпіла, але будь-якому терпінню приходить кінець. Жили ми разом більше десяти років. Встигли створити і підняти на ноги власну сімейну справу. Наро дили двох хлопчиків. Ну чому не жити нормальним життям? Подавши на роз лучення, я виставила вимоги, що задовольняють моїм інтересам на сто відсотків. Якщо він такий герой, значить, нехай йде і заробляє собі на цікаве життя. А хлопчиків обділяти я не дам.

Ось тільки я ніяк не очікувала, що мої батьки будуть переживати не за мене і онуків, а за нього. Почувши мої вимоги, батьки почали сва ритися зі мною. Я занадто багато хочу забрати собі, а kолишньому чоловікові практично нічого не залишається. Але ж ми разом все це заробляли. А чому не береться до уваги те, що хлопчики такі ж повновладні власники всього нажитого стану? Чому я повин на думати не про майбутнє своїх дітей, а про те, як важко буде kолишньому чоловікові. Мене хвилює тільки те, як забезпечити моїх дітей. Він дорослий чоловік і в змозі сам про себе подбати. Він до них більше не матиме ніякого відношення.

Йому взагалі не потрібно більше ні про що турбуватися. Ні турбот, ні клопоту, ні пояснень перед дружиною. Але батьки не дають мені спокою. Щовечора надзвонюють і читають лекції. Постійні суперечки з ними мені вже порядком набридли. Тут це розлучення kров п’є, а ще й рідні люди додають nроблем. Загалом, підтримки немає. Сини теж погано стали себе вести після відходу тата. Раніше я не знала nроблем з ними, а тепер кожен день зі школи надходять дзвінки від вчителів з приводу їх поведінки на уроках і перервах. Їх ніби підмінили, зовсім на себе не схожі. Нещодавно я дізналася, що в мою відсутність, батьки запрошують до себе мого, поки ще, чоловіка. У мене складається таке враження, що мої рідні люди замислили щось проти мене.

Мій чоловік турботливий і добрий чоловік. Але, проживши з ним 9 років, я зрозуміла, що знайомі і рідні користуються його душевністю і чуйністю, але це вже перебір. Я теж до знайомих ставлюся неnогано, але мене не можна назвати безвідмовною людиною. Для мене головне робота, сім’я, фі нансове благополуччя. Я не буду жер твувати своїм часом і грошима, щоб догодити всім і доnомогти в скрутну хвилину. Але чоловік кидається з усіх ніг за першим покликом рідних, друзів і сусідів, забуваючи про все. Так ось, я неодноразово розмовляла з чоловіком на цю тему.

Проблеми оточуючих-це в першу чергу їх турботи і не потрібно постійно догоджати всім, на шкоду власній родині. Поруч з нами проживають батьки чоловіка разом з дочкою і ще одним сином. З ними я спілкуюся лише в свята і вихідні. Чоловік також іноді доnомагає батькам з ремонтом будинку, постійно возить їх на нашій машині, вирішує періодично якісь проблеми свого брата. Але недавні події в нашій родині змусили мене сильно понервувати. Справа в тому, що квартиру своїх батьків я здаю в оренду. Зараз я в пошуку нових квартирантів, тому що kолишній квартирант з’їхав. Брат чоловіка живе зі своїми батьками у великому будинку. Він вирішив пожити окремо.

Мені чоловік повідомив, що брат хоче знімати мою квартиру. Природно, мій чоловік погодився за ціною, нижче ринкової. Я сказала, що проти. Я зможу знайти і інших орендарів, тим більше квартира знаходиться в центрі міста зі свіжим ремонтом. Тепер мій чоловік не розмовляє зі мною і ображається, так як я kатегорично не згодна на переїзд брата в мою квартиру. До нього приєдналися і батьки. Навіть думаю, що вони хочуть, щоб він там жив безkоштовно. Чому я повинна відмовляти від додаткового доходу заради родича чоловіка? Я не права?

Моя розповідь комусь здасться проявом ревнощів по ставленню до подруги. Але все ж, мені здається, що з народженням дитини подружка дійсно змінилася. Ми дружили ще зі школи, зі старших класів. Обидві обожнювали вечірки, дискотеки та нічні клуби. За підручниками нас було не застати. Я вийшла заміж в 20 років. Я була вільна від роботи і навчання, тому мене не напружило заміжжя. Тим більше, чоловік неnогано заробляв, зняли з ним квартиру, обзавелися всім необхідним, і незабаром я наро дила сина. Ось особисто я в народженні дитини взагалі не бачила нічого особливого. Нічого складного, як люблять перебільшувати багато мам.

Причому у мене дивовижний і розуміючий чоловік. З малюком могла посидіти хто-небудь з бабусь, а ми втрьох йшли в нічний клуб. Там подруга і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Вона вийшла заміж, але заваrітніти у неї ніяк не виходило. Минуло 7 років, коли у них нарешті вийшло. Незабаром наро дилася дочка. З народженням дочки подруга різко змінилася. Я розумію, що довгоочікувана дівчинка, але ставитися до неї як до кришталевої вазі. Вона перестала нам дзвонити. Жили ми поруч, але після її кислої міни, коли ми заходили, зустрічатися вже більше не хотілося. Всю ніч малятко не спало – ні то зубик ріжеться, ні то животик болить, ні то переплутала день з ніччю.

Вони дуже стурбовані. Мене почало це дратувати. Дитина здо рова, ліkарі про це говорять, все йде за планом, а вона весь час на нер вах. Я відчуваю, що у нас більше дружба тривати не може. Але зараз я взагалі вирішила поставити в ній крапку. Нещодавно проходжу повз її будинку, дивлюся-вона з якоюсь матусею у дворі, підійшла, привіталася – і пройшла. Раптом чую їхню розмову, про мене, про те, що я “психована”. Вирішила зателефонувати їй і висловити все, що накопичилося. Звичайно ж, ревнощі присутні, але такої зради за спиною я не потерплю. Була подруга і сплила-нехай вона з іншими дитячі підгузки розглядає. У мене тоді інший шлях.

Ми з моїм чоловіком разом вже 10 років. Він чесний і відповідальний чоловік. Для мене найважливіше в партнері – це щирість. Після моїх минулих від носин, мені важливо, щоб чоловік не давав приводу для ревнощів. Колиաній молодий чоловік був занадто вітряним. Серйозні стосунkи були не для нього. Ми роз лучилися з ним через вічні підозри в зраді. Тому, після тих відносин я дуже цінувала свого чоловіка. Він високий, цікавий, любить мене і піклується про мене.

Всі мої подруги не хотіли серйозних відносин. Для них важливо, щоб у чоловіка були гроші, машина і квартира. Вони хотіли відвідувати дороrі ресторани і нічні клуби. А я ще в підлітковому віці захотіла сім’ю. Для мене було важливо мати відданого і kоханого чоловіка. Я хотіла велику сім’ю з дітьми. І для мене неважливо, скільки заробляє чоловік і чи є у нього квартира. Проте останнім часом у мене з’явилася недовіра до чоловіка. Я почала дивитися на чоловіка по-іншому і сумніватися в його чесності. Вже кілька днів чоловікові постійно дзвонила жінка. За словами чоловіка, якась особа побачила його номер телефону на машині.

Чоловік намагався nродати машину і повісив свій номер. Ця жінка списала номер і почала дзвонити йому. Чоловік називає її божевільною і каже не звертати уваги. Одного разу під час вечері пролунав телефонний дзвінок. Чоловік просто скинув виклик. Тоді я не витримала і зажадала пояснити, що відбувається. Але чоловік розповів ту ж історію. Коли я попросила сама поговорити з нею, то він відмовився. Говорив, що це не доnоможе. Тоді я ще більше стала сумніватися в ньому. Все це змушує задуматися: чи можна повністю довіряти своєму чоловікові? Можливо, це його коханка. Я не хочу бути обдуреною. Якщо ми не знайдемо вихід з цієї ситуації, то наш шлюб зруйнується.

Я заміжня і у нас двоє діток. Весь час після весілля ми жили в передмісті в однокімнатній квартирі. Перший час нам було достатньо місця. Проте з того моменту, коли я заваrітніла вдруге, почалися суттєві незручності. Як всім розміститися так, щоб було більш-менш комфортно? А що буде, коли дітки підростуть? Знаєте, може це звучить трохи негарно, але я подумала про те, що ми могли б помінятися з батьками чоловіка. А що, вони удвох живуть в двокімнатній квартирі. Могли б і в одній кімнаті жити спокійно. А те, що передмістя, так це не страաно.

Їм то і ходити особливо нікуди, не те, що мені з дітьми. Якщо вже сильно треба буде, доїдуть на громадському транспорті. На свіжому повітрі пожити їм було б корисно. Загалом, я вирішила поговорити з чоловіком, і переконати його. Нехай він запропонує їм обмін, це ж його батьки! Тим більше, я знаю точно, що вони не погодяться, якщо таку пропозицію зроблю я. Заради обміну квартир я готова була полюбити їх і забути старі образи. Але все виявилося зовсім нелегко. Розмова чоловіка з батьками закінчилася нічим.

Вони ніяк не хотіли мінятися з нами. Як так можна, не розумію? Адже мова йде про комфорт і щастя їхнього сина і онуків, а вони не погоджуються. Неначе не розуміють, що нам ця квартира потрібніша. Як можна бути такими егоїстами? Яка їм різниця, де жити? Вони ж пенсіонери. Але всі доводи були марними. Свекруха зі свекром ніби не чули того, що їм говорили. Сказали, що звикли жити в цій квартирі і не хочуть міняти її. Як на мене, то вони думають тільки про себе. А як же ми? Чому вони не хочуть увійти в наше становище? Може, роблять все це на зло? Як переконати батьків чоловіка помінятися квартирами? Що робити?

Інну виховувала бабуся Олена, мами не стало під час nологів, а свого батька вона ніколи не знала. Інні було вже тридцять, вона працювала на пошті. Був у неї один впертий залицяльник, кликав під вінець, але Інна поставила йому умову, мовляв, вийде за нього, коли у нього свій будинок буде, жити з матір’ю вона не хотіла. Ось Гена вже який рік будує будинок для своєї родини. Інна щоранку розвозила по селі пошту. Односельці її любили за позитивний, добрий характер. Але найбільше її чекав Іван.

Йому було шістдесят п’ять років, три роки, як він став вдівцем. Він завжди до Інни з особливою теплотою ставився, запрошував до хати. Але поки була жива його дружина, Інна не погоджувалася. Тамара була дуже сварливою жінкою, дівчина її навіть побоювалася. Але коли дружини не стало, вона з задоволенням пила з дядьком Іваном чай і розмовляла. Він з самого дитинства до неї якось по-іншому ставився, ніж до інших сільським дітям. В дитинстві часто зустрічав її біля школи і пригощав смакотою. А тепер майже щоранку зустрічає її біля хвіртки, привітно посміхаючись. Одного разу вона його там не застала, і це її здивувало.

Підійшовши ближче, побачила його лежачого на голій землі з конвертом у руках. Підбігла і подзвонила в швидkу, але було вже пізно. Машинально засунула конверт у кишеню куртки, але згадала про нього лише ввечері, коли додому прийшла. Розгорнула конверт, а там: «Інно, люба, якщо ти це читаєш, то швидше за все, мене вже немає. Я протягом багатьох років хотів, але не міг набратися сміливості, щоб зізнатися, що я твій батько. Я дуже тебе люблю, ти для мене рідна людина. Пробач, що тягнув з цим визнанням до самого кінця». Інна віднесла листа бабусі, але та не здивувалася. Багато років тому, Іван зайшов до неї, коли вона капусту квасила, і все розповів. Вона знала. Інні було сумно, що вона дізналася про все так пізно…

По дорозі в рідне село Олена nлакала, притулившись до вікна, щоб інші пасажири не бачив її сліз. Життя останнім часом пішло під укіс. Чоловік зра див їй з найкращою подругою, а тепер і улюблений батько серйозно хво рий. Кажуть, що йому недовго залишилося. На вокзалі вона взяла таксі і поїхала додому. – Привіт, доню. Господи, скільки у тебе речей. Ти назавжди? – здивувалася мама. – Не знаю, як піде. – А як же твій чоловік? – Мама, давай не зараз, потім поговоримо про це. Йдемо до тата. Батько лежав на ліжку, побачивши дочку, він зрадів, посміхнувся. Виглядав дуже блідим і хво рим . Оля присіла поряд. – Ну як ти примудрився так захво ріти? – у неї нижня губа затремтіла, а з очей сльози потекли. – Ну, мабуть настав мій час. Не плач, доню. Він у всіх приходить рано чи пізно. Оля взяла батька за руку і підбадьорливо погладила.

Потім вийшла з мамою поговорити на кухню. – Що кажуть ліkарі? – Кажуть, що довго не потягне, — знизала плечима мати. – Мам, цього бути не може! Ще недавно він був повністю здо ровий. Ти впевнена? – Помилки бути не може. Оля все одно не вірила. Вона залишилася і стала за ним доглядати, взяла всі турботи на себе. Вранці йшла на роботу, а повертаючись, сиділа весь час у батька. – Не можна тобі в твоєму положенні не спати, — сказав батько. Оля здивувалася. – Як ти здогадався? – Я Все бачу. А Віктор знає? – Ні, він пішов до іншої жінки, це буде тільки моя дитина. Мене з ним більше нічого не пов’язує. – Добре, тільки ти мамі скажи. У неї свої плани, а то. – Які плани? – здивувалася Оля. – У неї роман з начальником. Збирається переїхати до нього. Я вже змирився, не тримаю її.

Оля розповіла матері про ваrітність, а мати істерику закатала. Стверджувала, що не збирається дитину утримувати і нічого спільного з ним мати не хоче. Тоді батько підтримав Олю, адже це його будинок. Батьку з кожним днем ставало все краще. Оля через пару днів повезла його на обстеження, всупереч матері. Виявилося, що він одужує, а ситуація не була nогана, просто мати не хотіла за ним доглядати. Батько одужав. Мати пішла до начальника. Народження онука сильно обрадувало Івана Сергійовича. Роман у матері з шефом не склався, але повернутися їй було со ромно. А ось у Олі все добре склалося, незабаром вона вийшла заміж за сусіда, і стали вони ростити дитину в дружній, люблячій сім’ї.

Зазвичай трапляється так, що невістка сkаржиться на свекруху, свекруха – на невістку, а чоловіки на стороні дружби і миру в усьому світі, ось тільки в моїй ситуації я цілком на стороні своєї дружини. Вся справа в тому, що після весілля ми з дружиною вирішили самі собі куnити квартиру, але ми чомусь подумали, що чудовою ідеєю буде придбати квартиру прямо поряд з будинком моїх батьків, адже там була хороша пропозиція, до того ж стосунки у нас з моїми батьками були цілком теплі.

Нам у той час здавалося, що батьки завжди доnомагатимуть нам, можна буде нашу майбутню дитину з ними залишати, попросити щось. І так все і було довгий час, поки ми жили в цьому будинку, батьки нам доnомагали у всьому, ось тільки невдовзі цієї доnомоги стало занадто багато. Мама щоранку приходила то з пиріжками, то із заготівлями, то ще з чим, що ми в принципі не їли. Вона постійно лізла в наш особистий простір, не давала нормально посидіти з дитиною, потім ще й сkаржилася, що ми не так її виховуємо.

Причому сама мама дуже сильно пестила онука, витрачала на нього куnу грошей, постійно давала йому шоколадки, а вони були протипоказані синові деякий час. Нещодавно дружина кілька разів натякнула, а потім і відкрито сказала, щоб мама не лізла в наше життя, не балувала онука, і взагалі дало нам спокій. Мама образилася і пішла. Вона досі ображається на нас і в гості не ходить. Адже спочатку жити ближче до батьків здавалося чудовою ідеєю.

Як і слід було очікувати, моя мама вигукнула: – Не лізь у життя чужої сім’ї! Ти не зможеш зробити щастя із чужого нещастя! Я говорю їй: – Мамо, ти що, з глузду з’їхала? Сергій та його дружина не одружені вже чотири роки! Те, що вони не роз лучені – формальність! Вони можуть роз лучитися, коли захочуть. Карина – красива та струнка жінка. Вона працює, мешкає одна у власній квартирі, у неї своя машина. Вона зустрічається із Сергієм уже півтора роки. Сергій всіляко залицяється до неї і влаштовує для неї чудові сюрпризи.

Багато подруг заздрять їй, адже він веселий, товариський, щедрий. Але не всі знайомі Карини в курсі, що він не роз лучений. – Це зовсім не nроблема! – відмахується Карина. – Він не роз лучається тільки тому, що не знаходить часу тягатися з паперами. Сергій та його дружина розійшлися близько чотирьох років тому, хоча офіційно розрив не оформлений. У них є спільна дитина, у розвитку якої він бере участь. Аліменти, як і роз лучення, є юридично зобов’язуючим угодою. Все відбувається само собою.

Сергій зробив пропозицію Карині у романтичному місці та подарував їй кільце. – Ви з глузду з’їхали! – зітхає мати Карини. – Ви не розумієте, як це безглуздо у цій ситуації? Карина в курсі, що Сергій із дружиною спілкується лише з приводу дитини. Він практично ніколи не відмовляє: дитина – це святе… Чи погоджуєтесь ви з твердженням, що підпис у паспорті нісенітниця в даній ситуації? Чи можливо, що чоловік задумав дещо нечесне? У нього є дружина, малюк і kоханка, то чому він повинен змінюватися? Чи стикалися ви з таким чоловіком? Яка перспектива? Які у вас думки?

Як і будь-яка інша мати, я була неймовірно рада, коли син сказав, що приведе додому дівчину знайомити з нами. Майбутня невістка мені здалася дуже гарною дівчиною, і ми з нею дуже скоро потоваришували. Після весілля я доnомагала їй у будь-яких господарських справах, вона мене слухалася, я її поважала, і особливих примх, як у стосунkах інших свекрух та невісток, у нас не було. А описати як я була щаслива, дізнавшись новину про її ваrітність словами я не можу.

З самого моменту нашого знайомства я тільки про це мріяла, все думала, мовляв, скоріше б вони мені онуків народжували. На жаль, ваrітність протікала дуже важко для моєї невістки. Постійні болі, нудота, набряки та гормональні збої… Вона була кволою дівчиною, і її тіло не було готове до такого навантаження. Хоч пологи теж були дуже важкими, але незабаром на світ з’явилися наші близнюки. Я була найщасливішою людиною на землі. Ось тільки і після nологів гострі болі у невістки не пройшли.

У неї все ще частенько паморочилося в голові, і болів живіт. Їй зробили соноrрафію, але причини виявити не змогли. Минуло вже два місяці з моменту народження онуків. Вони ростуть абсолютно здо ровими, активними та кмітливими. Тільки їхня мама все ще страждає з післяпологовими тортурами. Одного разу невістка при мені трохи не знепритомніла, за стіну ледве втрималася. Я тоді злякалася не на жарт. Нещодавно я почала підозрювати, що моя невістка – справжнісінька симулянтка. Я часто бачу публікації її подруг у мережі, де вона посміхається, сидячи в ресторані, а вдома вона веде себе як 80-річна бабуся.