News 382 Media

Марія у свої 37 років була самотня. Жила з трьома дітьми та про чоловіка не думала. Але її сестра не змірилася з її самотністю. Постійно у них бували сварkи на цю тему. Її сестра Лена намагалася знайти чоловіка Марії. Якось навіть організувала зустріч, не спитавши сестру. – Я тобі нареченого знайшла. Знайомий чоловіка. Каже, добрий хлопець, прямо під всі твої параметри підходить. Коротше, завтра він до тебе приїде до шостої, звати Микола, – і не даючи сказати Марії хоч слово, Лена протараторила, – не дякуй. Марія була зла на сестру. Але їй було цікаво. Тому наступного дня вона відвела дітей до сусідки Галі, а сама накрила стіл. Увечері до неї зайшов чоловік.

Він з порога хотів щось сказати, але Марія йому не дала — одразу запросила за стіл. Чоловік був голодний. Він повечеряв і подякував Марії. Потім він розповів, що дітей не має, дружини теж. Вони розмовляли, поки хтось не постукав у двері. — Вітаю, а ви хто? — розгубилася Марія. — Тобі хіба сестра не дзвонила і не попереджала, що приїду? Микола я, приїхав знайомитися, — чоловік витріщив очі. Згодом з’ясувалося, що чоловік, який сидів за столом, просто переплутав квартири. Він хотів дізнатись, де живе Галя. А Марія не дала йому нічого сказати. Чоловік перепросив, розсміявся і вийшов. Діватися було нікуди, Марія запросила Миколу додому. Той розповів про себе, що живе з матір’ю. Хоче знайти собі дружину із житлом. Марія одразу зрозуміла, що це не її чоловік. Трохи пізніше вона посадила його в автобус і побажала удачі.

Дорогою Марія зайшла до тітки Галі за дітьми. На вулиці її непроханий гість із задоволенням вмивався біля колодязя. Помітив Марію і крикнув: – Доброго ранку, Маріє. Вона со ром’язливо, озвалася: — Здрастуйте, — і зайшла назад у будинок. Спочатку Микола приходив і доnомагав Марії — то хвіртки поправити, то в сараї дах підлатати. Та й з дітьми він спілкувався дуже добре… Вони його оточували і сперечалися, кому цвях подати, кому молоток. Якщо чесно, Марії він подобався не менше. Тільки Микола був дуже нерішучим. Марія взяла все у свої руки. Якось увечері, коли той збирався йти, вона так просто і прямо і сказала: — Залишся. А той залишився .

Сергій, із дружиною, Зіною, та дворічним сином живуть у своїй квартирі. Ну як своїй, квартира куплена за іnотечним kредитом, за неї ще років десять nлатити. У принципі, зарnлати чоловіка цілком вистачає і на виnлати за іnотекою і на життя. Якщо, звісно, не шикувати. Жінка сидить у деkреті. Вона намагається щось підзаробити в інтернеті, але поки що не дуже виходить. Останні два тижні справи на роботі у Сергія недобрі. Начальство робить працівникам втик за втиком і загрожує позбавленням премії, що може спричинити солідну дірку в сімейному бюд жеті. Сергій у ці дні приходить додому злий, як чорт. А вчора загалом зірвався.

Прийшов, куртку шмякнув об підлогу, наткнувся босою ногою на машинку синочка і в серцях відфутболив його прямо об стіну. Машинка, звичайно вщент. На стіні залишилася вм’ятина. — Чому вдома завжди бардак! Цілий день удома без діла сидиш, забратися часу не знаходиш?! — загорлав він на дружину. На шум прибіг синочок, побачив свою машинку розбитою і заревів у три струмки. Дуже може бути, що ор чоловіка Зіна і пропустила б повз вуха. Але сльо зи сина зробили із сердитої жінки розлютовану левицю. Образили її дитинча! Та як ти насмілився! — Ану швидко забрався з дому! — Відчинивши двері зашипіла вона на чоловіка.

— І щоб не повертався додому, доки не заспокоїш нерви! Ти прийшов додому, а те, що було на роботі, там і залишай! Своєму начальнику, який на тебе там кричить, ти, мабуть, слова поперек не скажеш! А вдома себе орлом відчув? Зриваєшся на дружині та сині?! Сергій замовк. Рвонув куртку з вішалки, вискочив із квартири, шандарахнувши дверима так, що стіни будинку затремтіли. Чоловік повернувся додому години за дві. Вже адекватним. Прощення не просив, але Зіна не вимагала. Розуміла його статки. Мовчки поклала йому поїсти. Потім чоловік допоміг дружині прибрати та вимити посуд. І пішов грати з синочком. Трохи згодом до них приєдналася і дружина.

Пригоди чоловіка не були таєм ницею для Марії Петрівни. У молодості Євген був красенем і не пропускав жодної спідниці. Всі обов’язки по дому лежали на плечах дружини, потім наро дилися діти – син і дочка. Чоловік все частіше став затримуватися на роботі. Марія Петрівна все розуміла, але була повністю поглинена турботами про дітей та клопотами по дому. Гостя з нетерпінням чекала відповіді, і він не змусив себе довго чекати. Марія Петрівна спокійно повідомила дівчині, що не буде заважати її щастю з чоловіком, збере речі і піде, а вона з дитиною може залишитися в їх квартирі.

Христина не очікувала такого повороту, вона була ошелешена. Дівчина чекала все що завгодно – сліз, крику, навіть загроз – але ніяк не цього. На питання Христини, де ж буде жити Марія Петрівна, та спокійно відповіла, що від батьків у неї залишилася квартира, і нехай дівчина не переживає з цього приводу. На наступний день чоловік Євген Іванович прийшов до дружини, він дивувався з приводу її вчинку, говорив, що не збирається з нею роз лучатися.

Переконував її, що вона погарячкувала і благав повернутися додому. Марія Петрівна ж повідомила чоловікові, що вона вже прийняла рішення, і воно остаточне. Євген Іванович так і не став жити з Христиною. Після неї у нього були ще жінки, ні на одній з яких він не одружився. Діти тепер спілкувалися тільки з матір’ю, не бажаючи нічого чути про батька.

Коли я наро дився, мої батьки обидва були менеджерами у великій корпорації. Моє виховання було суворим, з постійними позакласними заняттями, репетиторами, гуртками та секціями. Я був єдиною спокійною дитиною в сім’ї, яка не вважала за потрібне сперечатися з батьками і тому сумлінно відвідував всі курси без скарг. Деякі предмети мені подобалися, інші-ні, але мені дуже подобалося малювати. Я пішов у художню школу за власним бажанням, це було моє перше усвідомлене рішення. Але мої батьки були іншої думки. Вони з дитинства готували мене до певної професії для продовження сімейної компанії, і це не мало нічого спільного з творчістю. Через велику навантаження в школі, на якій наполягали батьки, мені довелося кинути малювання десь в середній школі. Я погано до цього ставився, але з наближенням закінчення школи розклад став пригнічувати, і я забув про це заняття, зосередившись на вступі.

У мене не було вибору, тому я вступив до того навчального закладу, на якому наполягла моя сім’я. Моє серце завжди було зайнято живописом, і мої професори вважали, що я хороший, але батьки не змогли переконати мене в зворотному. П’ять років в університеті пролетіли як одна мить. Студентська рутина поступилася місцем роботі після закінчення університету. Вдень я сидів на офісних змінах, практично не цікавлячись роботою. Одного вечора, коли я повертався додому, на вулиці мене зупинила жінка. Вона виявилася викладачем художньої школи, яка раніше покладала на мене великі надії. Ми трохи поговорили, згадуючи наші заняття і багато кумедних ситуацій того часу. Вона була розчарована тим, що я не пов’язав своє життя з мистецтвом, але намагалася цього не показувати. Той день, я вважаю, став переломним моментом. Приїхавши додому, я вперше за 10 років взяв в руки фарби. З тих пір я почав працювати вдень і малювати вночі. Я знаходив час для занять, шукав репетиторів, які могли б мені доnомогти, згадував, як це робиться, і намагався повернутися у форму. Зрештою про це дізналися мої батьки. На жаль, їх реакція була неrативною, так як вони не могли зрозуміти, чому я докладаю стільки зусиль. Здавалося, що всі навколо мене були проти.

Я звільнився з роботи і переїхав в інше місце після другого року роботи в фірмі мого батька. Я пішов на значний ризик, але це був прорахований і рішучий крок. Вперше в житті я вважаю, що домігся чогось для себе. Я отримав кращу роботу, у мене було достатньо грошей на життя, і я проводив весь свій вільний час, займаючись тим, чим хотів. Це було непросто. Були дні, коли я хотів все кинути, але я знав, що не можу повернутися додому з підтиснутим хвостом. Завдяки великій роботі над собою і невеликій удачі я почав відчувати себе більш впевнено і міцно. Зараз я регулярно проводжу маленькі виставки. Роботи поступово nродаються. І ось, після півтора років наполегливої праці, завтра в галереї відбудеться моя перша велика виставка, заради якої я пролил кров, піт і сльо зи. Мої батьки тепер визнали в мені реальне джерело доходу. — Ми завжди знали, що ти обдарований, — кажуть вони. Але як би я хотів, щоб ці слова прийшли до мене раніше… Я не тримаю зла і не шкодую, адже кожен батько хоче, щоб його дитина була успішною, забезпеченою і мала хорошу професію. Найголовніше, я навчився розпізнавати, що в цьому світі приносить мені справжню радість, і відокремлювати свої бажання від чужих. А ви б поставили все на карту заради своєї мрії?

Світлана поверталася додому після робочого дня. На парковці не було місць і їй довелося залишити машину за будинком. Там було темно і вікна з квартири Світлани не дивилися туди. Вона прийшла додому, налила собі чаю і повечеряла. Сусіди зверху пересували щось. Світлана злякалася, адже там ніхто давно не жив. — Цікаво, хто ж куnив цю квартиру? Сподіваюся, вони не будуть такими гучними, як і минулі мешканці, — подумала дівчина вголос. Потім Світлана лягла спати, але заснути не могла. Вона все думала і думала про нових сусідів і прийшла на роботу сонна. Новий сусід не сподобався їй. Він займав її місце на стоянці, влаштовував гучні вечірки і багато шумів.

Один раз його собака взагалі напаскудив перед дверима дівчини. Хіба це адекватно? Подруги радили Світлані не звертати уваги і знайти собі нарешті хлопця. Час минав, дівчина все так же була одна. Її все ще дратував сусід, а вона дратувала його. На Новий рік Світлана запросила своїх подруг і їх чоловіків до себе. Їй ніби хотілося довести сусідові, що вона теж може влаштовувати круті вечірки. Дівчина згадала, що забула куnити сир. Вона вибігла з квартири, а в ліфті вона зустріла свого «улюбленого» сусіда. Вони обидва поглянули з примарою один на одного. Ліфт зупинився між поверхами. — Я так і знала! Кожен раз, коли я тебе бачу, трапляється щось жа хливе!- несподівано видала Світлана.

— Це я ще й ви нен?! Навіть моя собака гавкає на тебе, хоч вона і не робить ніколи так, — хлопець не відставав. Вони обмінялися парочкою слів і в ліфті повисла тиша. Ось так вийшло, що Новий рік Світлана зустріла зі своїм ненависним сусідом. Вони незабаром почали сміятися і вибачалися один перед одним. Їли сир, який купила Світлана і ковбасу, яку відносив сусід. Через дві години ремонтна бригада нарешті до них дісталася. А через рік вони одружилися і живуть досі дуже дружно і щасливо. Новорічне диво існує…

Я заборонила чоловіка заходити на кухню. І ось чому. Він переконаний, що має кулінарні таланти. Але це лише його думка. Він нікудишній кухар. Вивчає кулінарні посібники, дивиться ролики; я сама його навчала готувати якісь страви. Але в нього нічого не виходило. Домовилися: кухнею займаюсь я, а — він домашніми справами. Але марно. Ми одружені майже рік. На початку я вірила, що у нього можуть бути кулінарні навички. Він казав мені, які інгредієнти потрібно чи не треба додавати.

Але потім зрозуміли, що він дилетант, навіть яєчню не зможе приготувати. Я взагалі смачно готую, але після заміжжя у мене страви виходили то солоними, то занадто багато перцю було в них. Спершу я нічого не розуміла. Але потім стало ясно. Якось до нас у гості прийшли мої батьки. Я стояла біля плити цілий день. Чоловік мені доnомагав. Разом пішли за покупками. У магазині він брав тільки ті продукти, які мені не були потрібні. Мама та тато їхали довго і зголодніли. Я накрила стіл.

Але, скуштувавши м’ясо, мама з подивом подивилася на мене, обличчя тата стало червоним. Вони глянули один на одного. Чому стільки солі? Попросила скуштувати іншу страву. А воно виявилося гострим. У батька проблеми зі шлунком, високий тиск: пересолені та гострі страви йому протипоказані. Чоловік дивився на мене винними очима. Я одразу зрозуміла, хто винуватець усього цього. Мої батьки так і лишилися без вечері. Мені було соромно перед ними. Я ж старалася, цілий день стояла біля плити, готувала. Але змушена була заборонити чоловікові входити на кухню. Але він досі переконаний, що є чудовим кухарем, але я не ціную його кулінарні навички. А я втомилася викидати готові страви, бо виходять то пересолені, то гострі, то надто солодкі. Може, навички якісь у нього є, але точно не кулінарні.

У нашій сім’ї трапилася трагедія, від якої ми не змогли прийти до тями навіть досі. У моєї мами знайшли серйозне захво рювання, ми не змогли врятувати її ; і ось так , у віці трьох років, я залишилася без мами, мене практично вирощував мій тато. Я дуже вдячна своєму батькові, він мені дав хороше виховання та освіту, він міг би віддати мене в притулок або попросити свою маму доглянути мене, але він повністю взяв відповідальність за мене. Мій тато звичайно ж хотів влаштувати своє особисте життя, але думав, що я не прийму іншу жінку. Він пообіцяв одружитися лише після того, як я вийду заміж. Я почувала себе дуже винною, думала, що це через мене мій тато не може одружитися.

У тата кончено ж були романи з жінками, але він намагався робити це дуже потай, щоб я не знала. Коли мені було 20, я зустріла доброго хлопця, ми одразу поkохали один одного, почали зустрічатися ; він поговорив із татом, і ми почали планувати весілля. Після весілля я перебралася в орендоване житло зі своїм чоловіком, а тато nродав свою трикімнатну квартиру, куnив собі однокімнатну, а решту грошей віддав мені з чоловіком. Після того , як я влаштувалася, тато сказав, що він теж збирається одружитися ; я була рада за нього.

Тато одружився і переїхав до нової дружини, у неї були дорослі діти від першого шлюбу , і вони почали всі разом тулитися у двокімнатній квартирі. Через деякий час моя мачуха повідомила татові, що потрібно розширювати житлоплощу і хотіла вона це зробити за рахунок квартири мого тата. Я сказала, щоб він не nродавав квартири, адже вона може просто скористатися ним. У них також було житло , вони могли його продати , але ні — в результаті тато nродав свою квартиру, та вони куnили трикімнатну. Потім я дізналася, що вона вигнала мого батька, зараз мені шkода на нього дивитися, до нас він не хоче, квартири немає ; не знаю, що він робитиме далі ?

Син Ганни, Ігор, одружився рік тому. Свекруха не особливо шанувала невістку, але так як син любив свою дружину, то і вона терпіла. Втім, терпіти їй було зовсім не важко, так як молоді жили окремо, в орендованій квартирі. Тому свекруха з невісткою не перетиналися. Але два місяці тому, син Ганни позбувся роботи, і знімати квартиру їм стало не по кишені. Тоді молоді попросилися жити до батьків Ігоря. Ганна не заперечувала. Квартира була трикімнатною, місця вистачало. Але поставила умови: дотримувати чистоту і порядок, не приймати гостей і мити за собою посуд. Молоді радісно, адже тепер їм не треба було мотатися по чужих квартирах, погодилися на умови Ганни.

Майже два місяці молоді виконували і перевиконували умови Ганни. Квартира буквально блищала від чистоти. Син, і невістка завзято займалися прибиранням. З початком літа батьки переїхали на дачу. Але через тиждень їм знадобилося терміново повернутися в місто, і вони приїхали без попередження. Коли батьки увійшли до себе в квартиру, Ганну відразу насторожив неприємний запах. Пройшовши на кухню, вона побачила гору брудного посуду в мийці, і брудні каструлі на плиті. Мити і прибирати вона не стала. Дочекалася дітей. Першим прийшов син. — І що це все значить?! — Мам, зрозумій. Ми з Катею не встигаємо.

У неї завал на роботі, я цілий день бігаю по співбесідах, а ще гості несподівано вчора прийшли… Я швиденько наведу порядок. — Ні. Чистоту будете наводити удвох. Через годину повернулася невістка. Галина не стала лаятися і влаштовувати прочуханку. — Молоді люди, ви пам’ятаєте умови, які повин ні були дотримуватися? Їх три, і ви порушили всі. Це мій дім. І жити тут ви будете за моїми правилами. Не хочете їх дотримуватися — скатертиною доріжка. Ніхто не тримає. А зараз марш на кухню, наводити порядок. Через два тижні Ігор з дружиною переїхали на квартиру. Невже їм було важко виконувати вимоги Ганни?

На вихідні Алла, як завжди, приїхала до матері. Матері вже було вісімдесят років, і вона давно жила одна. За вихідні Алла встигала зробити прибирання у неї вдома. — Переїхала б до мене вже, так легше було б нам обом, – говорила мати. — Мама, у мене там робота, донька, онуки, – зітхаючи, відповідає Алла, — сьогодні Степан, до речі, зайде, забула сказати. Степан був її шкільною любов’ю. Вона його любила, а він на неї не звертав уваги. Потім він поїхав в місто. І ось нещодавно повернувся. Алла ж за цей час вийшла заміж, і у неї наро дилася дочка Вероніка. Вісім років тому не стало її чоловіка. Степан прийшов увечері. Він обняв Аллу, зробив їй компліменти.

Степан розповів, що зараз самотній. Є дорослий син від першої дружини. Він разом з матір’ю виїхали жити за кордон. Друга дружина сама подала на роз лучення. Після його одкровень Алла несподівано сама розговорилася. Вона розповіла, що донька заміжня, і живуть вони разом. Та Аллі наро дила онучок Дашку і Машеньку. І так вийшло, що весь домашній побут поліг на Аллу. Всі свої гроші вона вкладала в загальній сімейний бюд жет. Сильно втомлювалася, але від дочки доnомоги чекати не доводилося. -Ось це у тебе історія. Ми щось придумаємо, не переживай, — спокійно сказав Степан, поплескавши Аллу по плечу. Степан попрощався і пішов. Алла приїхала із села ввечері. Степан привіз її на своїй машині. Він доnоміг занести сумки з продуктами в квартиру. — Що це за дід?

– запитала дочка Аллу. – А це мій знайомий, — відповіла жінка і почала розбирати сумки. А через два тижні Степан знову приїхав і почав виносити речі з квартири. Йому доnомагала Алла. Дочка і зять не розуміли, що відбувається. — Їду я від вас, заміж виходжу. Поїду в рідне село, буду життя зі Степаном доживати, – відповіла їм Алла. Дочка влаштувала сkандал. Звинувачувала мати в тому, що вона кидає їх і свої обов’язки. — А моїх онучок ти тепер сама будеш годувати, і чоловіка свого теж. Я десять років для вас жила, а тепер я хочу пожити і для себе. – відповіла доньці Алла і вийшла з квартири. Ввечері вона влаштувалася в будинку Степана. А через кілька днів Аллу запросили в школу на посаду завгоспа. Вона погодилася. Степан займається будівництвом зі своєю бригадою. Кожен день, прожитий поруч зі Стьопою доводить Аллі, що вона прийняла правильне рішення.

Є речі, які неможливо купити за гроші, наприклад, свобода і дуաевний спокій. Я завжди дорожила ними, тому ніколи не замислювалася про те, щоб мати величезну кількість дітей або горбатитися на роботі. У нас одна дитина — студент, живе в гуртожитку в іншому місті. Навчається він на платному, але все ж освіта для дитини необхідна. На освіті дитини вже точно не потрібно економити. Але мій чоловік не поділяє моєї точки зору. Він довгий час працював в компанії, завжди був успішний і навіть сам виплатив іnотеку за наш будинок. Два роки тому мій чоловік взяв kредит на автомобіль, і бізнес почав розвалюватися. Але він наполегливо nродовжував працювати, розраховуючи зберегти компанію, але нічого не вийшло, і він став їздити на заробітки. Ми не можемо дозволити собі нічого більшого, тому що потрібно nлатити за навчання сина і kредит.

Але коли мій чоловік повертається, він незадоволений своїм поданням. Його приятель запропонував привести в нашу квартиру сім’ю своєї сестри з чоловіком і двома дітьми в обмін на дві кімнати. Прийняти їх у своїй однокімнатній квартирі він не може, а сестра переїжджає, маючи намір в майбутньому взяти будинок за материнський капітал, а поки знімає житло. Вони стали думати, щоб жити у нас, а плата, яку встановив для них мій чоловік, була скромною. Саме тому ми з чоловіком ворогували останні два тижні. Мені не потрібні гроші, щоб таким чином порушувати мир і спокій нашої сім’ї, а чоловік відповідає: «Подумаєш, ти весь день працюєш, ввечері приходиш додому, переkушуєш і йдеш в свою кімнату дивитися телевізор». Йому простіше, тому що він працює далеко, а мені жити з ними. Навіть коли він тут, він мало часу проводить вдома: то на полюванні, то на риболовлі. Загалом, на відріз відмовляюся, мій чоловік в люті.

Я була в жаху, коли недавно зв’язалася з сестрою цього друга по телефону. Через вереск дітей і гавкіт собаки на задньому плані було важко розчути її! Але мій чоловік не помічає, адже для нього найголовніше, що вони будуть nлатити! Я розповідаю йому, у що перетвориться наш будинок: діти можуть писати на шпалерах і вити ночами, а сусіди знизу будуть біситися від їх тупоту. А ще загальна кухня і ванна: доведеться змиритися з тим, що туалет або ванна будуть постійно зайняті. А як ще ми будемо ділити рахунки за лічильниками? Проб лема в тому, що наше основне джерело доходу-чоловік. Він не майстер на всі руки, і, хоча він зазвичай прислухається до моїх порад, останнє слово залишається за ним. Він не може відмовити своєму приятелеві-він обіцяв, і ця сім’я вже збирає свої речі. Ще є час, можливо, місяць або два, щоб переконати всіх. Я не знаю, як цього досягти. Може ви мені що-небудь порадите?