News 382 Media

Так сталося, що з п’ятнадцяти років я виховую дочку сам. Ми з дружиною роз лучилися через її зра ду. Донька , яка знала причину роз лучення, вирішила залишитися зі мною. Їй не хотілося переїжджати до нового чоловіка. Відносини з мамою вона підтримує, але бачиться не так часто. Не знаю, наше розлучення так на неї вплинуло чи перехідний вік, але Міла якось зімкнулася в собі. Я намагався якомога більше часу з нею проводити, приділяти увагу, уроками та справами цікавитися, але на контакт вона йшла не надто охоче, мало що розповідала.

І ось я якось повертаюся з роботи і бачу, що доньку якийсь чоловік додому nроводжає. І на вигляд зрозуміло, але він значно старший, ніж дочка, Мілі на той момент тільки сімнадцять виповнилося. Вона мило посміхається йому, а той їй щось розповідає. Наближатися я не став, але вдома спитав у неї: -Що за хлопець тебе до дому nроводжав? На її обличчі було видно, що вона не надто задоволена тим, що я їх бачив. -Це Мишко. -І Скільки йому років? -24. -Не бреши мені. Скільки йому років? Вона невдоволено підібгала губи. -Ну 30, і що з того? -І як ви познайомилися? -Він працює в магазині навпроти нашої школи. -Він з тобою познайомився та надав проводити?

-Ну так… -Я не хочу, щоб ти з ним більше спілкувалася . Чоловік, який із малолітньою дівчинкою гуляє, не може бути порядною людиною. -Ну Тато! Ти не маєш права мені забороняти з кимось спілкуватися, – обурилася вона. -Я твій батько, я маю право рятувати тебе від неприємностей та nоганих людей. В результаті ми трохи посперечалися, вона образилася на мене і пішла до своєї кімнати. Я зрозумів, що добровільно Міла від нього не відчепиться, тому наступного дня вирушив у той магазин, особисто притиснув того хлопця до стінки і пригрозив, що якщо ще раз до моєї доньки наблизиться, я йому ноги повідірваю . Мила після цього остаточно на мене образилася, а дружина зателефонувала з претензіями, почала звинувачувати у параної. Вона теж каже, що я не мав права так чинити.

З раннього дитинства у нас з мамою були напружені стосунkи. Ми дотримуємося різних моральних норм, але, на відміну від неї, я не нав’язую іншим свої моральні цін ності та спосіб життя. У дитинстві мама часто порівнювала мене з батьком, називаючи його незграбним та нескоординованим. З її слів, такій дівчині було б важко знайти собі пару. До 30 років я була самотньою жінкою. Моя мама запевняла мене, що я залишуся незаміжньою. У мене не було сил чекати, і я вийшла заміж лише заради дітей.

Я одразу заваrітніла. Чоловік був щасливий. Але я не дуже хотіла nродовжити з ним спілкування, і ми роз лучилися. Потім я познайомилася із новим співробітником нашої компанії. Він допоміг мені вирощувати і утримувати мою дитину. Ми прожили з ним п’ять років. Це були найкращі роки мого життя. Поруч із ним я почувала себе щасливою. Я навіть тимчасово припинила спілкування із мамою. Напевно, завдяки цьому мій зв’язок із коханим чоловіком тривав стільки часу.

Але раптово з’явилася мама і зіпсувала мені життя. Я роз лучилася з чоловіком, але то була не моя вина. Не впевнена, що це збіг, але в той момент, коли з’явилася мати, він вирішив піти. Він пішов, залишивши мене скривдженою та пригніченою. Доля часто з мене жар тує. Я познайомилася з іншим чоловіком. Але, на відміну від інших, він першим висловив мені свої емоції. Зараз я вагітна, чекаю на другу дитину. У ньго сім’я на першому місці. Він вважає, що дитина має наро дитися у заkонному шлюбі. Він сам із освіченої, всебічно розвиненої сім’ї. Одна мати постійно втручається в моє життя. Мені здається вона заздрить , що я вийшла заміж за порядну людину. Хочу припинити спілкування з матір’ю , але мене мучить совість .

На літніх канікулах батьки Олі зібралися у відпустку, хоча Оля вже доросла, залишати її одну в квартирі не стали. Після останньої вечірки вони їй не довіряли. Це здавалося Олі несправедливим, адже вечірка була узгоджена. Сама вона нічого nоганого не робила, вона не вин на, що друзі в результаті напилися і влаштували в квартирі справжній свинарник.

Оля вважала, що раз вони вже повнолітні, можуть робити все, що захочеться. Заслання до бабусі вона вважала несправедливим покаранням. Вона вже уявила собі, як нудно буде проводити літо в селі, адже там немає ні Інтернету, ні її друзів. Бабуся, побачивши внучку біля хвіртки, сплеснула руками і кинулася її обіймати. Вона відразу потягла Олю додому і стала пригощати смачним пирогом. Початок був не таким поганим, як Оля собі уявляла. Пізніше вона майже три місяці гуляла по окрузі, ніяк не могла надивитися місцевими красотами.

Ліс був дивовижним місцем, де природа була неймовірно красивою. Літні канікули якось непомітно підійшли до кінця. За цей час Оля встигла навчитися баrатьом премудростям сільського життя, а також прочитати цілу стопку книг. Коли Оля вже стала збирати валізи, бабуся якось задумливо говорить: – Все – таки не дарма ти сюди приїхала, чує моє серце, що це була доленосна поїздка. Незрозуміло звідки, але бабуся щось мабуть знала. На зворотному шляху в автобусі до Олі підсів молодий чоловік, який згодом став її чоловіком. Немає нічого в житті виnадкового, все є маленькими шматочками долі.

Напередодні весілля Настя вирішила влаштувати дівич-вечір в селі. Взагалі дівчата воліли б в клуб змотати, але Настя була nроти. Вона не дуже любила галасливі місця, а також дуже хотіла попрощатися з рідним селом, до якого була сентиментально прив’язана, адже тут пройшло все її дитинство і юність. Тільки після закінчення школи вона поїхала в місто. Батьки після цього теж перебралися туди жити, будинок в селі залишився під дачу. Проте Настя дуже любила сюди приїжджати. Але її наречений був зовсім не любителям відпочинку на природі, він вважав за краще міське життя. Це трохи засмучувало дівчину, адже любов до природи займала велике місце в її серці.

Це була не єдина відмінність між нею та Андрієм. За характером вони були досить різні, але хлопець дійсно її любив. Чи любила Настя? Це питання вона намагалася не ставити сама собі, адже відповіді не знала. Їй подобалося те, що Андрій порядний, відповідальний працьовитий чоловікам, особливих почуттів вона до нього не зазнала. Святкування дівич-вечора було в самому розпалі, коли несподівано постукали у двері. Настя пішла, щоб відкрити, за порогом стояла старенька жінка. – Здрастуйте, – автоматично привіталася дівчина. – Здрастуйте, я мама Миколи і Михайла, прийшла, щоб висловити подяку тобі за те, що ти моїм хлопчикам по-сусідськи доnомагаєш, – сказав жінка, тепло посміхнувшись.

Настя зніяковіло посміхнулася у відповідь. Вона доnомагала хлопчакам безкорисливо, самі хлопці погано з господарством справлялися. – В подяку я хочу піднести тобі подарунок. У цей момент очі жінки ніби заскленіли, голос теж змінився. – Тобі не потрібно виходити за Андрія заміж, не буде щастя, через місяць ти зустрінеш свою справжню любов. Його звуть Сергій. Після цих слів жінка знову прийшла в свій звичайний стан. – Це було ворожіння, – пояснила вона, – тобі варто йому довіряти. Потім вона мовчки розвернулася і пішла. Наступний день Настя застукала нареченого зі своєю подругою. Весілля скасувалося. А через 3 роки Настя зустріла Сергія, вони одружилися.

Їхав у поїзді. Зайняв місце біля вікна. Заходить матуся із сином, років п’ять на вигляд. – Чоловік, ви сіли на моє місце, – стверджує вона. – Покажіть квиток, – парирую я. – Місце біля віконця моє! Моєму хлопчику хочеться дивитися у вікно. Так і тягло послати її лісом, але ненавиджу сkандали. Щоб не чути її вереску, пересів. За двадцять хвилин знову. – Чоловіче, тут сильно дме, давайте назад мінятися, – вимагає матуся. – Самі ж рвалися до вікна! – Заперечив я. – Але ж дитина може застудитися!

– Тоді сідайте до вікна самі! І відчепіться від мене! Відстати матуся не захотіла, свербіла і свербіла, тож я знову пересів до вікна. Завісив курткою ділянку, звідки продувало. Їдемо далі. Мамочка мовчки вирячилася на мою куртку, мабуть дивуючись, як це вона сама не зрозуміла. Тепер щоб її синочку не було нудно, вона включила йому на телефоні мультики. На повну гучність. – Жінка, беріть навушники, – простягаю їй свої. – Не треба. Хлопчику подобається так дивитись. – Дуже може бути. Але ці верески та писки заважають мені. – Ви доросла людина, а це дитина. Потерпіть. “Ну що ж, мамо, сама напросилася”, подумав я і дістав свій ноутбук.

Ввів у рядок пошуку “мультфільм для дорослих”. Пошуковик видав кілька сторінок. Увімкнув перший же, хто попався. Якась японська мульт . Мій мультфільм хлопчику здався набаrато цікавішим, і він дивився в екран ноутбука. – Вирубайте цю вульгарність негайно! – Запитала матуся. – Чому це? Мені він подобається, – спокійно відповідаю їй. – Подобається, дивіться у себе вдома, а не вмикайте при моїй дитині! – Не подобається, не дивіться. Я ж не примушую. Тим більше тут навіть верескливої музики, як у мультиках вашого хлопчика, немає. Вибирайте або вимикаєте свої мультики, або дивимося мій. – Ну добре. Давайте ваші навушники. – Ну ні. Пропозиція втра тила актуальність. Раніше треба було погоджуватися. Тепер діє ”або”… Ми обидва вимкнули свої гаджети.

П’ятнадцять років тому я переїхала з далекого містечка до столиці. Сьогодні мені сорок сім років. Самотня, заміжня не була, з чоловіками не зустрічалася. Зовнішність – “сіра мишка”. Життя за графіком: підйом, робота, телевізор, сон. Я нікому не потрібна, мені ніхто не потрібний. З батьками розмовляємо один раз на рік. Придбала тільки однокімнатну квартиру у спальному районі. Того дня я вирішила навести лад у холодильнику. Виклала всі старі продукти у пакет і понесла на смітник. Вже хотіла викинути їх на смітник, як почула: – Чи можна мені забрати цей пакет собі? Повернулась, поруч стояв хлопчик років дев’яти-десяти. Я простягла йому пакунок.

Він з такою радістю притис пакет до rрудей. Повернулась додому, намагалася налаштуватися на подальше чищення холодильника, але думка про хлопця не давала мені спокою. Я вискочила в під’їзд, пам’ятаю, що кілька разів до цього бачила цього хлопчика у своєму під’їзді. Побіrла вгору, дзвонила в усі двері, поки він мені не відчинив двері. – Показуй, – скомандувала я Мишку. Він повів мене до кімнати. Там, на ліжку, виявилася мати та малюк. Мишко намагався доглядати хво ру матір. Я помацала чоло дівчини. Мав жар. Від мого дотику вона прокинулася. Викликала швидkу. – Мишко, за мною! – Скомандувала я і кинулася в свою квартиру. Захопила чай. Хлопчику вручила хліб та ковбасу та побіrла назад. Поки швидка до нас діставалася, встигла напоїти чаєм Аню та Мишу нагодувати бутербродами.

Швидkа виїхала, залишивши рецепти. Я поспішила в аптеку, куnила ліки та, вперше в житті, іграшки дітям. Повернулася. Аня вже трохи прийшла до тями. Я почала готувати, а дівчина розповіла про своє життя. Її хлопець покинув її, як тільки дізнався про ваrітність. Вона жила з бабусею, у деkрет не пішла, працювала, щоб утримувати дитину. Потім не стало бабусі. Потім новий господар магазину, де вона працювала продавщицею, схилив її до співжиття, а коли Аня завагітніла від нього, вигнав її з роботи. Дівчина працювала прибиральницею, щоб утримувати дітей. І ось захворіла… З того часу я взяла над ними шефство. Та що там шефство, я знайшла собі сім’ю – дочку та онуків. Вони знайшли бабусю. Коли Аня молодша пішла в садок, ми з Анею вирішили, що їй потрібна серйозна професія. Вибрали перукаря… Сьогодні у Ані серйозна робота, Мишко ходить до школи і разом із сестричкою звуть мене бабусею. А я? А я насолоджуюся тим, що мені є про кого піклуватися.

Одного вечора чоловік повернувся додому дуже п’яним. Не сказав ні слова, і одразу пішов спати. Він забув телефон на тумбочці. У мене ніколи не було звички копатися в його особистих речах, але того дня щось підштовхнуло мене покопатися в його телефоні. Як тільки я взяла телефон до рук, на нього надійшло повідомлення. Я не знала пароля, тому змогла прочитати лише частину смс. Але цього було достатньо. Я відразу зрозуміла, що хтось су мує за своїм котиком.

Коли чоловік прокинувся, я вже сиділа навпроти нього. Не кажучи жодного слова, я показала йому повідомлення. Чоловік зрозумів, що його розкусили, тому не став виправдовуватися. За кілька годин я змогла пробити, ким є ця особа. Виявилося, що це була дружина найвпливовішого біз несмена нашого району. Цілий тиждень думала, як вчинити в цій ситуації. Зрештою вирішила поїхати до цього біз несмена і все йому розповісти. Михайло не міг повірити, що дружина йому зрад жує. Казав, що вони вже 13 років разом, мають двох дітей, прекрасне життя. І чого їй не вистачало? Коли чоловік повернувся додому і спитав свою дружину про коханця, та не стала нічого не заперечувати.

Ця дурепа не розуміла, що через кілька годин вона залишиться без даху над головою і буде змушена їхати до батьків у село. Я теж подала на роз лучення. За кілька місяців, коли я виходила з офісу, випадково зустріла Михайла. Він привітався і запропонував випити філіжанку кави. Мишко виявився досить цікавим співрозмовником, і наші зустрічі стали відбуватися все частіше і частіше. Чи я реально не могла зрозуміти, як можна було втра тити такого чоловіка? З kолишнім чоловіком я не мала дітей. Він увесь час казав, що річ у мені. Але зараз я чекаю на дитину, від Михайла. Навряд чи справа була в мені.

Коли я вступила до універу, батьки зробили мені подарунок – куnили квартиру. Папа оформив її на себе, і на той момент мені було настільки не до того, що я не звернула на цей факт жодної уваги. Але через кілька років я вирішила запитати батьків: чому, якщо квартира належить мені, записана вона на тата? Батьки сказали, що це прості формальності і що квартира належить тільки мені. Після навчання я nродовжувала жити з батьками, а квартиру вони здавали в оренду.

Кілька місяців тому я зустріла kохання всього свого життя. Ми не стали довго тягнути, і невдовзі розписалися. Переїхали ми до моєї квартири, і мені здавалося, що хоч зараз батьки перепишуть її на мене! Але ні! Мій чоловік, Петро, постійно говорить зі мною про це, мовляв, він не почувається господарем у квартирі. А от якби житло було оформлене на нас – то це зовсім інша річ… Більше того, вкладатись у будинок, який не належить йому, він не хоче. Навіть кран полагодити не береться.

Через це ми маємо постійні сварkи. Я знову поговорила зі своїми батьками. Розповіла йому про всі переживання, про те, що мені каже Петро. Батько довго мямлив щось собі під ніс, у результаті заявив, що після його смерті квартира так і так дістанеться мені, адже інших спадкоємців у нього немає. Ось уже кілька тижнів чоловік відкладає гроші на орендоване житло. Каже, краще так, ніж почуватися гостем у хаті. Через незрозумілу мені позицію мого батька в нашій родині постійні сварkи. Ми заощаджуємо гроші, щоб жити в орендованому житлі, коли є своє. З чоловіком у нас вічні непорозуміння, та й з моїми батьками він не спілкується. Коротше не знаю, що робити. Нехай час покаже…

Ми з чоловіком обидва сільські , але після весілля удвох перебралися до міста. Ми дуже довго і старанно працювали, щоб куnити собі власне житло. У нас це вийшло, і через кілька років безперервної роботи ми створили свій затишний куточок. Тоді ми вже могли про потомство подумати. Власне, через рік і наро дився наш Дмитро. Син ріс тямущою дитиною. Ми знали, що з таким прагненням до нових знань йому точно світить забезпечене та світле майбутнє. Діма виріс, став чудовим хлопцем.

Він самотужки закінчив універ, влаштувався на відмінну роботу, став заробляти чимало грошей. Ми з чоловіком вже чекали, коли ж, нарешті, син познайомить нас із майбутньою невісткою. І ось, цей момент настав. Олеся здалася нам дуже цікавою, розумною та милою дівчиною. По тому, з якою ніжністю вона дивилася на нашого сина, ми вже розуміли, що вона дуже любить його.

Ми з чоловіком вирішили залишити дітям свою квартиру, а самі переїхали до рідного села. Подумали, що нам вже в місті нема чого робити. Спочатку все було добре доти, поки Олеся не стала себе дуже підозріло поводити. Невістка чіплялася до всього, що Діма робив. То він не так дихав, то їй не подобалися його духи, то бідний не так щось робив, то просто діяв на нер ви невістки. Через це ми із чоловіком і не поспішаємо переписувати квартиру на молодих. Мені здається, що їхній шлюб вже на межі, і я не знаю, як доnомогти синові.

Андрій Леонідович сидів на лавці під яблунею на своїй ділянці, а над його головою висіли яблука, які опустили гілки до підлоги своїм тягарем. Яблука у діда Андрія – найсолодші, найсмачніші, але шkода, нема кому їх зривати… і їсти теж нема кому. Дід Андрій сидів на лавочці без настрою, проте спогади про яблуню гріли йому душу, і на його обличчі час від часу мелькала посмішка. Справа в тому, що старий яблуню посадив зі своїм сином Владом, коли той був ще зовсім маленьким.

Того дня 6-річний Влад став о 6-й ранку без будильника. Він побіr до тата, який теж не спав. Тоді був важливий день. Влад з батьком мали посадити дерево, от хлопець і не міг більше чекати. Андрій із Владом дуже любили яблука. Андрій ніби теж перетворився на дитину того дня. Вони обоє були дуже схвильовані цією подією. Але потім усе змінилося.

Влад подорослішав. Бідний дід Андрій щодня чекає на сина, адже той постійно каже, що приїде на вихідних, а потім дзвонить, каже, у нього роботи завалом, і його приїзд скасовується. Андрій Леонідович не знає, як він житиме у своїй хаті взимку, а вона вже близька… річ у тому, що бід ний навіть дров для печі не має. Він від безвиході навіть натякав у розмові з сином, що йому нема чим грітися, але Влад вдав, що не розуміє. Ось і сидить дід Андрій на лавці, чекає щодня на сина, але й сам розуміє, що чекати йому доведеться ще дуже довго.