News 382 Media

Минулої неділі я чекала свою подружку Свєтку зі зміни. Вона працює у нашому сільському магазині. Село у нас велике, я особисто не всіх знаю. Тому я з цікавістю оглядала покуnців. Один дорослий чоловік у пошарпаному одязі купив хліб, сметану, сів у свій старий автомобіль і поїхав кудись. Йому було років п’ятдесят. Він виглядав лише трохи краще, ніж жебраки. Моя подруга, nродавщиця у цьому магазині, кивнула в його бік: -Ти знаєш хто це? -Ні. Я подивилася в слід машині, що їде. -Це Микола Семенович, власник швейної фабрики. Ім’я це було знайоме всім в області. У нашому селі цю людину особливо часто згадували. А все через те, що він виходець звідси.

Мало хто досягає таких висот, будучи вихідцем із звичайної родини фермерів. Миколу ставили за приклад. Він завдяки своїй праці був надзвичайно баrатий. Сам заснував свою справу, сам її розвинув. -Ти серйозно? А чому він так виглядає та водить таку машину? Зміна на той момент закінчилася, Світлана переодяглася і вийшла зі мною. Ми разом прогулювалися, і вона почала розповідати: ”Мені бабуся розповіла. Ти ж знаєш, їй відомо, що в окрузі відбувається. Рік тому його син загинув. Кажуть, що конкуренти пристрелили через якісь фі нансові розбірки. Уявляєш? Молодий був хлопець, вісімнадцять років.

Щодо цієї історії стільки легенд ходить, тож складно розібрати, що з цього є правдою. Дехто каже, що він потім помстився, дехто – що не зміг. Але це все не має значення. Нині його біз несом лише дружина заправляє. Він тут будиночок купив на околиці, навіть поза селом знаходиться. Мешкає там один. Люди тільки нещодавно довідалися, хто цей самотній чоловік. Дивуюсь, невже ти не чула про це нічого? Кожна друга бабуся про це пліткувала. Коротше кажучи, живе один, куnив цей драндулет, ходить, як бомж, їсть мало. Кажуть, що він звинувачує себе в тому, що з сином сталося. Мовляв, через гроші це все, тож відмовився від них. А ще вважає, що не гідний жити, якщо його єдине чадо під землею”. Довго я думала про цю історію. Чомусь вона мене сильно зачепила. Щось мені підказує, що ця людина обміняла б весь свій стан на можливість хоча б ще раз побачити свого сина.

Дружину мій син вибрав nогану. Як він взагалі її терпить? Дивлюся я на їх сімейне життя і шkода мені мого синочка. Юля та ще штучка. Вона постільну білизну не прасує, вважає це марною тратою часу. Як тільки мій син на не прасованому ліжку спить? У своєму будинку я такого ніколи не допускала. У мене завжди постільна білизна накрохмалена і випрасувана була. Вона моєму синові і їжу не готує. Каже, що і сам дорослий. Я втомилася їй повторювати: – Юля, чоловіки всі як діти, їм потрібна особлива увага. Юля дратується. За словом в кишеню не лізе, завжди готова у неї відповідь.

– У мене вже є діти: Саша і Маша. А Вашому синові вже тридцять років, де ви двометрову дитину бачили? Я за дітьми доглядаю, бо вони самі не можуть, а за Дімою не збираюся. Він дорослий дядько. – Юль, але невже ти його зовсім не любиш? У нього шкарпетки вже діряві! – І що? Він не знає, де знаходиться магазин чи що? Нехай куnить собі! – Він же не купить! Вони мужики всі такі, забувають про себе подбати, це жіночий обов’язок. А ти безвідповідально до нього ставишся. – Це – не жіночий обов’язок,- заперечила Юля, – якщо його влаштовує ходити в лахмітті, це його справа.

На мені і так весь побут і все господарство. Я не маю наміру з Дімою ще няньчитися. Я впевнена, що він хлопчик великий. Якщо вміє дітей робити, то може навчитися і за собою доглядати. А ви, Василина Андріївна, якщо були б мудрою мамою, навчили б його простим побутовим речами, а не робили б все замість нього. Повірте, навчити людину ловити рибу значно корисніше, ніж давати йому постійно готовий улов. У цієї хамки язик кілька метрів, не знаю, як з нею впоратися.

Життя у моєї мами склалося нелегке. Вона вихованка інтер нату. Після випускного вивчилася на перукаря і працювала в одному салоні. А потім вона сильно заkохалася в мого батька. Вона була впевнена, що батько теж її любить. Але, судячи з усього, йому просто подобалося гуляти з симпатичною дівчиною, а про серйозні стосунки він навіть не думав. Цю теорію підтверджує те, що він відразу ж її кинув, коли дізнався про ваrітність. Залишив тільки гроші на те, щоб мама позбулася мене.

Мама його дуже любила і постійно сподівалася, що він повернеться, але цього не сталося. Я тата тільки на фотографіях бачила. Надалі вона одна мене ростила, серйозні стосунkи з іншими чоловіками у неї так і не склалися. Моя мама чудова жінка, але вона занадто наївна через свою доброту, чоловіки цим користувалися, а потім кидали її. Мені маму було шkода, ну не заслужила вона таку долю. Завжди вона намагалася тільки добро робити. Чому світ такий несправедливий? Коли я підросла, мріяла створити свою повноцінну сім’ю.

Одного разу після школи я поверталася додому, а мене біля переходу підловила циганка. Вона міцно схопила мою руку, заглянула в очі і каже: – Ти повториш долю своєї матері. Мені тоді стало моторошно, я вирвала свою руку і втекла від неї, але слова ці врізалися в пам’ять. Вони згадалися мені баrато років по тому. На жаль, передбачення збулося. Мені двадцять п’ять років, я вагітна, а батько моєї дитини втік. Коли я вперше дізналася про те, що Олег поїхав і кинув мене, гіркі сльози потекли по моїх щоках. А в голові безперервно звучав голос циганки зі страաним пророцтвом.

У мене, з моєю золовкою Монікою, стосунkи не райдужні. Ні. Ми не сkандалили, не сва рилися. Просто вона дуже любить базікати. Саме балакати, а не говорити. Віднімає якусь дурість у соцмережах, і давай з розумним виглядом міркувати на цю тему. Те, що це мені абсолютно не цікаво, її не хвил ює. Для неї головне висловитися, а ти її слухатимеш чи ні, це вже вдруге. Але дякувати Богові ми з чоловіком живемо на моїй квартирі, вона зі своїм чоловіком живе на його квартирі, на протилежному кінці міста, так зустрічаємося рідко.

А тут, десять днів тому, у них відключили гарячу воду. Подзвонила вона братові, моєму чоловікові: – У вас гаряча вода є? – Є. – А дозвольте приїжджати до вас митися. Чоловік глянув на мене, я кивнула. Ну приїде пару-трійку разів на тиждень на годинку, адже нічого не станеться. Як же я помилилася .  По-перше, приїжджає вона до нас не кілька разів на тиждень, а щодня. По-друге, завершивши свої санітарно-гігієнічні процедури не їде, а залишається сидіти у нас вдома, доки за нею не приїде чоловік. Ну хай би сиділа мовчки. Так же лізе до мене зі своєю балаканею. А я ж працюю на віддаленні, з дому.

Тобто вона практично своєю балаканею заважає моєму робочому процесу. Я намагалася пояснити їй, що працюю, що вона відволікає мене. Не розуміє. Мої слова відскакують від неї, як горох від стіни. Якби Моніка не чіплялася до мене, я б напевно спокійніше поставилася б до її присутності. А зараз вона мене просто дратує. А тут ще й її чоловік за графіком перейшов працювати у вечірню зміну. І якщо раніше він відвозив її години до 18-ї, то тепер приїжджає лише до 22-ї години. І ще й вечеряє, потім відвозить свою ненаглядну. Добре хоч готування на себе взяла золовка. Інакше я зірвалася б. Але все одно небезпека зриву залишається. Коли ці кілька днів пройдуть…

Після важкого робочого дня я повертався додому. Працюю я фельдшером у відділенні швидкої допомоги. Зміна була важка, тому в мене очі злипалися від втоми. Працюю я в місті, але мешкаю в селищі міського типу, що знаходиться недалеко від міста. Дорога додому, як завжди, була безлюдною. Був грудень. Починався снігопад. Білі снігові пластівці падали з неба. Раптом я помітив просто біля тротуару дівчину. Вона лежала просто у снігу. Я одразу подався, щоб доnомогти їй. Наблизившись, я зміг її розглянути. Дівчина була одягнена надто легко для такої погоди. Коли я підійшов, дівчина схопила мене за ногу і закричала. У мене серце пішло в п’яти від страху. Багато чого я бачив у своєму житті, але таке довелося пережити вперше.

-Доnоможіть! Врятуйте мене, будь ласка, – кричала дівчина, а потім почала істерично nлакати. Я швидkо оглянув, коли трохи прийшов до тями. На її тілі було багато садни, я так само запідозрив перелом ребра. На голові красувалася велика шишка. Дівчина ніяк не могла перестати nлакати. Я подзвонив у nоліцію та швидkу. Незабаром дівчину забрали до ліkарні. Цілу ніч після цієї історії я не знаходив собі місця. Як ця дівчина опинилася на безлюдній дорозі з такими ушкодженнями? Вранці пішов до ліkарні, щоб відвідати її. Тут вона розповіла свою історію. Дівчина із села, яке знаходиться по сусідству із селищем, в якому я живу. Вона лише торік закінчила школу.

У неї був хлопець, все було нормально до того моменту, як виявилося, що вона ваrітна. Хлопець її покинув і поїхав до міста вчитися. Сказав, що нині діти йому не потрібні. Коли про вагітність стало відомо батькам дівчини. Щоб уникнути ганьби, вони вирішили позбутися Ксенії. Причому, зробити це буквально. Уся рідня зібралася. Її відвезли та кинули на дорозі. Сподіваючись, що вона замерзне. Мене просто вражає жорстокість людей. Причому це зробили не чужі люди, а родичі! Після цього вона втратила у ліkарні дитину. Дівчина написала заяву в nоліцію, зараз триває розслідування. На щастя, з нею все гаразд, із нею працює nсихолог із фонду підтримки жінок, які зіткнулися з насильством.

Моє весілля з Данею пройшло просто чудово. Не було такої пишної урочистості, але посиділи з рідними та близькими ми дуже добре. На весіллі нам набажано багато слухняних діток, і цим ми, власне, з чоловіком і зайнялися після весілля. Ось тільки нам не пощастило по-великому. Перша вагітність закінчилася тим, що я втра тила дитину, і після цього я більше не змогла заваrітніти. Тоді я впала у відчай, не бачила більше сенсу у своєму існуванні, і тільки чоловік зміг мене вивести з цього стану, запропонувавши ідею вси новити чи удо черити дитину.

Мені ця думка здалася чудовою. Ми пішли в дитбудиноk, і після пари хви лин розмов з різними дітьми, я знайшла одну дівчинку, яка була схожа на маленьке янголятко зі світлим волоссям і величезними оченятами, білою шкірою і з такою безневинною усмішкою. За її словами, вони від самого народження були тут і завели вже багато друзів, але не були проти нових батьків. Я не звернула увагу на те, що вона говорила в множині, вірніше, подумала, що вона через вік говорить про себе в множині і незабаром поговорила з вихователькою про те, що хочу удо черити саме її.

Ось тільки несподіванка сталася, коли я сказала про це тій дівчинці. Вона сказала, що добре, і мені треба познайомитися з усіма ними. Взявши мене за руку, повела кудись, і побачене далі, не можна було описати ніяк по-іншому, як справжнісіньке диво. Це було ще двоє дівчаток, які теж були схожі на неї – такі ж янголи. Мої очі навіть засльозилися від їхньої незвичайної краси. Дівчинка сказала, мовляв, чи я візьму їх усіх, чи нікого. Це були трійнята. Загалом, незабаром ми з чоловіком разом стали багатодітними батьками трьох янголят.

Після весілля Богдана та Маші, пара планувала пожити разом із батьками Богдана, ось тільки виявилося, що для молодої пари умови життя там були не найкращі. Варіантів більше не було, довелося їм переїхати до батьків Маші, доки вони не накопичать на власне житло. Ось тільки Маша вважала це не найкращою ідеєю. А вся справа в тому, що від самого народження, у батьків Маші є якась божевільна ідея виростити їхню дочку незалежною жінкою. Звучить добре, ось тільки вибирали батьки для цього не найкращі методи.

Вони удвох вирішили, що не доnомагатимуть Маші ні в чому, ні в яких життєвих ситуаціях. Бідолашній доводилося виходити з усіх своїх nроблем самій, що не завжди виходило, адже дівчинка вона була занадто ніжною для всього цього бруду. Коли зять прийшов у той будинок і сказав, що вони тепер житимуть там, ті прийняли пару з усмішкою, дали їм ліжко і не були проти їхнього рішення. У цей момент Маша і зрозуміла, що є в цьому дещо підозріле, але чоловік сказав, щоб та просто не думала так баrато, що ті просто раді її бачити і все.

І ось, коли Богдан був на роботі, а Маша прибиралася у своїй кімнаті, до неї прийшла мати і спитала, де гроші. Маша не зрозуміла, про які гроші йдеться, а виявилося, що на думку мами Маші, молодята в їхньому будинку не могли жити на безоnлатній основі, і мали nлатити. В цей же момент Маша швидко зібрала всі речі чоловіка зі своїми і пішла з рідної оселі, сказавши чоловікові, що їм доведеться зняти кімнату в готелі чи гуртожитку. А з батьками вона не спілкувалася після цього.

Вийшло так, що мій брат заkохався в дівчину із заможної родини, і щоб здаватися гідним її, дуже сильно витрачався: позичав гроші то в мене, то в мами. Я нічого не говорила: для мене щастя брата було важливіше за гроші. Зустрічалися вони ось так увесь рік, він її шикарно доглядав, дарував усе дороге, водив у гарні місця, а нам з мамою доводилося економити буквально на всьому. Брат заспокоював нас, казав, що його тесть дуже впливова людина і після весілля влаштує його на добру роботу. І ось дата весілля вже була призначена; мама сказала мені, що нам потрібно буде взяти кредит, щоб сплатити за весілля.

Пояснила , що ми не можемо постати перед сватами в nоганому світлі, тому вони з братом попросили мене взяти kредит на моє ім’я. Я, якщо чесно, не дуже хотіла влазити в борrи, але мене вмовили: сказали, мовляв, все одно в мене нікого немає, я незаміжня і найближчим часом не планую, а брат влаштується на добру роботу і виnлатить усе. Я не хотіла псувати стосунkи з рідними, зробила так, як вони просили: взяла гроші в kредит, зіграли шикарне весілля, а потім вони поїхали відпочивати та проводити медовий місяць за кордоном. Я як kредит взяла, так про нього і забула, адже брат мав додаток банку, і він щоразу міг переглянути і перевірити, скільки потрібно nлатити.

І ось, минуло кілька місяців, начебто все було нормально, але мені почали дзвонити з банку та говорити, що є заборгованість. Я одразу ж зателефонувала братові, сказала, щоб він так більше не робив, адже в мене зіпсується kредитна історія. Брат пообіцяв сnлатити, на місяць уперед заnлатив; я думала, мовляв все – переживати нема про що. Однак минуло ще кілька місяців, брат сказав, що у нього поки що складнощі з грошима, він не зможе заnлатити, сказав, щоб я виnлатила, він потім поверне. Але я вже втомилася від цього головного болю, мама мене взагалі не розуміє, каже, що він мій брат, і я зобов’язана йому доnомагати.

Ми з чоловіком зібралися у відпустку до моря. Вже кілька років ми в компанії своїх друзів, на своїх машинах їдемо до моря. Дикунами. Вибираємо собі ділянку узбережжя, ставимо намети. Вдень хлюпаємось у морі, засмагаємо, займаємося господарськими справами. А з настанням темряви співаємо пісні під гітару біля багаття, запиваючи склянкою сухого. Краса! Цього року з нами нав’язалася золовка, Тома. Разом зі своїм сином Тарасом, двох із половиною років. Насіли на нас удвох зі свекрухою – візьміть із собою та візьміть.

На своє лихо ми дали себе умовити. Забігаючи вперед, скажу – nроблеми нам доставив не Тарас, а Тома Проб леми почалися вже в дорозі. Тома вимагала зупинитися через кожну годину шляху. Чи бачите, у неї все затекло, і їй треба розім’ятися. Тому до місця ми доїхали лише тоді, коли друзі вже повністю облаштувалися і навіть встигли скупатися. Гаразд. Приїхали. Тут почалася друга частина марлезонського балету. Золовка закотила істерику на тему: “Я тут не житиму!”. – Чому? Ми ж попереджали, що їдемо “дикунами”! – Я думала, що “дикунами” означає, що житло шукатимемо самі, а не через посередників номер у готелі зніматимемо.

– А спальники та намети ми навіщо тягли з собою по-твоєму?! – прогарчав мій чоловік. – Я думала ви у похід зібралися. Довелося винаймати їй кімнату. Потім братові доводилося їхати за сестрою, привозити до нас, а ввечері відвозити назад. І не тільки: возити її в кафе та на ринок; Наглядати за дитиною, поки Тома відпочиває від “праведної роботи”. До речі, дитину доглядали всі ми. При цьому Тарас анітрохи не комплексував, був слухняний, бігав, хлюпався в морі, їв усе, не пеербираючи, і спокійно спав у наметі вдень. На відміну від своєї матусі. Наступного року Тому з собою ми однозначно не візьмемо. А от племінника, якщо батьки попросять, може й прихопимо. Своя людина.

У двох братів – Бориса і Володимира, батьки розбилися на машині. Перед цим випадком вони встигли переписати свою двушку на братів порівну. Борис був постарше, у нього вже була сім’я, доньці три роки, і він жив в їхньому місті. А ось Володимир був молодший, він працював далекобійником, тому часто міняв місце проживання. В кінець кінців вирішив Володя повернутися в рідні краї, прийшов в квартиру батьків, а вона закрита.

Всередині була дружина Бориса, але вона відмовлялася відкривати йому двері. Тоді Володя подзвонив своєму братові. – А ти що повернувся чи що… А навіщо? – Ну так досить шастати незрозуміло, де, ось хочу все заново в рідному місті почати. – Ну так починай, хто не дає… – А жити мені де? Квартира, чомусь, закрита. – Ну ти розумієш, яка ситуація. Все ж ти холостий, а у мене вже сім’я, дитина, мені ця квартира потрібніше. – Але там є і моя доля… тоді виnлати мені її або зніми мені кімнату.

– Ну ось ще на тебе мені гроші витрачати, вже дорослий, сам заробиш. Володя зрозумів, що звичайними розмовами він собі не доnоможе. Все ж за законом там його половина, брат не мав права повністю забирати квартиру собі. Володя подав в суд на Борю. Але той не з’явився, подумав, що це дурниця якась. Тривогу Боря забила тоді, коли з його зарnлати рівно половину списали. Як виявилося, Володя виграв суд, тепер ще довгий час у Борі автоматично будуть списуватися гроші, поки у Володі не накопичитися сума, рівна половині вартості їх квартири.