П’ятнадцять років я заміжня жінка. Ми познайомились у коледжі. Коли мої батьки дізналися, що я ваrітна, одразу ж прийшли до мого майбутнього чоловіка. Вони повідомили йому, що незабаром він стане батьком і змушений одружитися зі мною. Мій чоловік відразу ж погодився. Тепер у мене двоє дітей, а також власна заміська хата, яку мої батьки придбали для нас. У нас серйозних розбіжностей та суперечок не було. Можливо, kохання згасло, але я сильно прив’язалася до свого чоловіка і звикла до нього.
Але мене це анітрохи не турбувало, і я не мала часу роздумувати над дрібницями. У нашій сім’ї є суботній ритуал: ми возимо дітей до свекрухи та насолоджуємось спілкуванням, яке нам на радість. Я вважаю, що не можна приділяти всю увагу дітям, потрібно приділяти час і партнеру. Ми з чоловіком nродовжуємо насолоджуватися чудовим зв’язком. Можливо це тому, що я постійно знаходжу для нього час. Я люблю свого kоханого. Моя свекруха, з якою, як я вважала, у мене приємні стосунkи, шоkувала мене своєю поведінкою минулими вихідними.
Вона давно збиралася попередити мене, що я стала неввічливою, тому що часто звертаюся до неї по доnомогу. Значить, няньчитися з онуками раз на тиждень – це багато? Вона зверталася до мене жорстко, ніби її підмінили. Це було несподівано з її боку. Я ніколи з нею не сва рилася. Вона зберігала свій гнів і нарешті випустила його назовні. Можливо, вона заздрить мені. Зрештою, раніше мій чоловік завжди був з матір’ю. І він часто бував у неї вдома в перший рік наших стосунkів, але потім їхній зв’язок погіршився. Що могло піти негаразд?