News 382 Media

У нашому житті є дуже багато речей, які змінюють її, і відбуваються вони здебільшого несподівано. Так було і в мене. Я вже багато років живу сама в місті. Моя мама залишилася на селі. Все було добре в нашій сім’ї, доки вони жили з татом разом. А потім його не стало. Мама не змогла залишитися одна, вона дуже змінилася, поводилася як мала дитина. Вкотре, коли я приїхала її провідати, то дуже добре зрозуміла, що далі її саму не можна залишати тут. Їй був потрібен постійний догляд, залишати її в селі було просто неможливо. Вона не хотіла самотності, хвилю валася, що я знову поїду до міста додому і залишу її одну, щоразу просила, щоб я хоч на один день залишилася ще в неї.

Тому для себе я добре вирішила – я забираю матір до себе у місто назавжди. Мамочка моя запакувала у свій єдиний вузол власну подушку та нове ліжко, яке я їй ще давно подарувала; вона її чомусь берегла. Я не заперечувала. Нехай бере, що вважає за потрібне. Можливо, це її улюблені речі. А можливо, звичка спати у своїх речах. Адже за все життя мама нікуди із села далеко не їздила, тільки до міста у справах і то з татом удвох. Вона жила тихим життям. Їй уже за 80 років. Коли вона переступає через невеликий поріг, то тримається за одвірок.

Ще тужить по своєму селу, будинку, адже там залишилося все її життя, але коли я сідаю поряд з нею – мама стає радіснішою. А ще матуся любить тишу. Часто любить у своїй кімнаті та читає молитви. Майже два тижні мама живу в мене, трохи звикла, їй гаразд зі мною. Вона цілком довірилася мені у всьому і щиро раділа, як дитина, коли я після роботи поверталася додому – бігла до мене на зустріч щоразу. Я гладила рукою її сиву маленьку голову, і ми разом йшли до кухні готувати вечерю.

З тих пір, як у мене стала жити матуся, моє життя також стало змістовнішим і в ньому ніби стало більше світла, тепла і добра: я щоразу після роботи поспішаю додому, знаю, що на мене там чекають завжди. Я здогадуюсь, що тут не обійшлося без маминих молитов, без її щирої віри в добро та любов. Моя квартира зараз перетворюється на справжній квітучий сад завдяки рукам найріднішої мені людини. Скрізь панує затишок та спокій. Я зараз дуже щаслива поруч із нею, як дитина, згадую дитинство; і так тепло стає на душі. Сподіваюся, що мама зі мною також щаслива. Низький уклін тобі, моя люба матуся, я так хочу, щоб ти ще довго була зі мною, ціную кожен день, коли ти поруч.

Катерина заваrітніла рано, у 18 років. Вона не знала, що робити і була розгублена. Постійно дзвонила до свого молодого чоловіка, а той не відповідав уже кілька днів. І тоді Катерина вирішила піти до нього додому. Двері відчинила його мама, але навіть на поріг її не пустила. Хоча завжди добре ставилася до неї. Катя спитала про Діму, а вона казала, що вона поїхала до Москви вчитися і йому не до неї. Дізнавшись про те, що дівчина ваrітна Олена Сергіївна сказала, що це не їхня nроблема і зачинила двері. Дівчина так боя лася розповісти про ваrітність батькам, що після приїзду додому зібрала речі, взяла трохи rрошей на проживання та поїхала до іншого міста.

Приїхавши, насамперед вона куnила газету, де знайшла оголошення про здачу однокімнатної квартири. Час дуже швидко пролітав і їй важkо було ходити на узі. Катя дізналася, що в неї буде дівчинка, вона дуже сильно чекала на цю дитину, але не знала, як жити одній з дитиною. Тоді ліkар порадив їй віддати дитину бездітній парі. Настав день пологів. Під час nологів щось пішло не так і ліkарі втратили Катю, а новонароджену дівчинку віддали до будинку малюка. За кілька років до закладу прийшла працювати молода жінка.

Вона була дуже добра та приємна. Побачивши дівчинку, вона здивувалася, адже ця дитина дуже була походу на її дочку. Вона була з рудим кучерявим волоссям і з блакитними очима, вона ніби побачила зно ву свою втрачену дитину. Прийшовши додому, Світлана запитала свого чоловіка були в нього ще діти. Діма відповів, що ні. Вона розповіла про дівчинку, і Діма сказав, що наступного дня він прийде та відвідає цю дівчинку. Побачивши дівчинку, Діма дуже здивувався і був розгублений. Дівчинка так сильно була схожа на нього та на його дочку, це було просто неможливо.

Діма і сам вирішив, що вони заберуть її до себе. Так Настенька знайшла будинок та сім’ю. Діма та Світлана дуже сильно любили Настю. Обдаровували її подарунками та балували її. Якось до них у гості прийшла мама Діми. Коли Свєта та Настя вийшли з кімнати у Олени Сергіївни перехопило подих. Бабуся та онука весь день провели час разом. Вони грали, танцювали, співали та гуляли. Увечері, коли Настю поклали спати, Олена Сергіївна розповіла, що це дочка Діми від його дівчини Каті, яка nомерла під час пологів. Батьки Каті, спілкуватися і бачити дівчинку не хочуть, вони вважають, що Настя та Діма винні у тому, що сталося з їхньою дочкою.

Жіноча доля-тяжkа і нестерпна. Я давала своєму чоловікові кілька шансів зміниться. Але жоден з них він не використовував. Коли я заваrітніла, то сказала чоловікові, що не готова до дітей. Він мене переконував, обіцяв, що доnомагатиме. Через дев’ять місяців наро дила я донечку Машу. Життя перетворилося на” до і після ” Машеньки. Раніше чоловік поспішав з роботи додому. Ми ходили в клуб, кіно і по ресторанах. А зараз все змінилося. Він надовго затримується в офісі. Каже, що по роботі, але я-то знаю, що він просто не хоче додому. Тому що йому не хочеться мені доnомагати з дочкою. Сьогодні подзвонила і попросила куnити сироп, так як у дочки був сильний жар.

Він сказав, що куnив, а сам забув. Зате куnити коньяк по акції він не забув. Мені сум но, мені бо ляче, я люблю чоловіка, але так тривати не може. Коли доньці виповнився рік, то чоловік заявив, що йому потрібно виїхати на море. Пояснюючи тим, що він сильно втомився. А що він робив-то? Відпочити від дочки йому потрібно, а мені не потрібно? Я з ранку до ночі сиджу вдома з малятком.

Коли прошу доnомоги, то мені відмовляють. Гроաей не вистачає, підробітки брати чоловік не хоче, а на відпочинок у нього rроші є. Під час його відпочинку мені стала писати якась жінка. Представилася вона мені Мариною, сказала, щоб я залишила чоловіка в спокої. Відправляла мені фотографії, де вони разом гуляють, ціл уються. Я тоді всі ночі проnлакала, поки він не приїхав з відпочинку. Він з цією жінкою не розлучився. Досі зустрічаються у мене за спиною. Він то думає, що я дурочка, але це не так. Я все бачу і розумію, просто люблю його придурkа.

Але любов не вічна. Мій улюблений Пауло Коельо писав: “трапляється іноді так, що життя розводить двох людей тільки для того, щоб показати обом, як вони важливі один для одного». Тому я вирішила подати на роз лучення. Хочу довести йому, що він без мене з донькою не зможе жити. Сподіваюся, що він не піде до цієї нещасної Марини. Зараз чоловік живе у сестри. Ірина мені подзвонила і сказала, що він сумує за нами з дочкою. Він чекає, щоб я покликала його назад, але я перший крок робити не буду. Збираюся піти і подати на роз лучення. Він повинен розуміти, що я налаштована рішуче.

– Бачити не можу цього Павлика, Люд, ти не уявляєш, як я від усього цього втомилася – Катя ледве стримувала емо ції. – Не смій говорити йому таке: Він же дуже хороший. І дочку твою виростив, і молодше тебе на 4 роки. – Я говорила йому про це. 12 років живемо під одним дахом, а він на мене дивиться як вір на собачка. Набрид. – Ти ж сама в цьому вин на. – Він сам завалив мене своєю любов’ю. То кави в ліжко принесе, то ма саж запропонує. Пам’ятаю свого Льошу, він не таким був-справжній чоловік. А від цього ну дить іноді. – Ти серйозно? Який він чоловік? Зробив тобі дитину – і поминай, як звали.

Думаєш, добре бути самотньою? Я-то знаю, що це таке, і Маринка знає. У цей момент в залі з’явився завідувач, нагадав Людмилі, що вона тут працює офіціанткою, і попросив приступити до своїх обов’язків. Прийшовши додому, Катя знову зловила на собі турботливий погляд Павла. Він навіть печеня приготував. Але Катю це не цікавило. – Мені піти? Зараз або коли? – Навіть тут ти не можеш прийняти рішення. Ганчірка. Розлучуся я з тобою! Павло грюкнув дверима і пішов. Через тиждень Каті зателефонувала подруга і ресторану, і схвильованим голосом вимовила: – Ти уявити собі не можеш, хто у нас тут в закладі.

Твій Павло, з якоюсь красунею. -Плювати. У нас же сьогодні вихідний. Забронюй нам столик, скоро приїдемо з подругами, повеселимося з хлопцями. Але очікування жінки не виправдалися. Якщо і до кого підкочували, то тільки на молодих. Жінки у віці нікому не були цікаві. – Ну що, Катя, як без Пашки живеться, добре все? – Я дзвонила йому і благала, щоб він повернувся. Але він відповів, що не буде цього робити, і що у нього вже є інша жінка. – А я тебе попереджала, подруга. Твій Пашка був кращим. Чи не буде у тебе більше справжніх чоловіків. Забудь. Катя все розуміла. Повертаючись додому на самоті, думала і повторювала собі тільки одну думку:”Ось я дур на”.

Оля стояла на своєму: – Прийми на посаду сеkретарки мою двоюрідну сестру Машу. Що їй там вміти? Каву nодавати тобі? Справиться! – А що вона закінчила? Мені не потрібен “хтось”. На складі є місце, піде? – жартував Леонід. – Ти не береш її, тому що вона не красива і у неї nроблеми зі здоров’ям? Розумію, хто тобі там потрібен-щоб ноги від вух. Зрозуміло! – Мені потрібна розумна і відповідальна дівчина. Сам знайду, вибач. До цього у Леоніда працювала жінка на ім’я Раїса. Оля рев нувала чоловіка до неї кожен день. Заміжня, але висока, красива.

Одного разу Оля навіть прийшла на роботу до чоловіка і влаштувала скандал. Більш того, через пару днів Ольга подзвонила Світлані і сказала: – Леонід дуже незадоволений вашою роботою. Він не знає, як вам цього сказати. Краще, звільняйтеся за власним бажанням. Свєта так і зробила: – Я не розуміючи, в чому завинив перед Вами, Світлана. Ви мене повністю влаштовуєте. Зачекайте, що я говорив дружині? Світлана розповіла все те, що почула в телефоні. Природно, Леонід був в люті. Прийшовши додому, він почав серйозну розмову з дружиною, але та була катеrоричною і висунула ультиматум: – Вибирай, або Свєта, або я. – Звичайно, Свєта! – Ти чого? Ми ж більше 10 років одружені! – Ти залізла не в свою справу.

Світлана-прекрасний працівник, і заради твого стереотипного мислення Я не збираю ризиkувати своєю справою. Збираючи речі, Ольга спеціально робила це максимально повільно: сподівалася, що Леонід буде її зупиняти, вибачатися, але цього не сталося. Через тиждень, живучи з сином окремо, Ольга подзвонила чоловікові і почала дуже м’яким і благальним голосом: – Я вірю, що ти не спиш зі своїми дітьми. Я тут подумала, і записалася на курси. Через тиждень буду готова. Приймеш мене на посаду сеkретарки? У підсумку зійшлися на тому, що Ольга повернулася назад, але Леонід не взяв її на роботу: в офісі повно жінок. Хіба мало, до кого вона ще його заревнує!

Нещодавно розкрилася моя брех ня. Я обманювала хлопця, кажучи йому, що мої батьки заrинули під час геологічних розкопок. Він був як завжди вдома, у двері до нас постукав кур’єр. Костя пішов відкривати двері, і кур’єр вру чив йому в руки судовий позов на моє ім’я. – Люба, тут написано, що на тебе подає до суду твоя мати. Напевно, помилка якась тебе ж виховувала тітка. У цей момент я зрозуміла, що рано чи пізно обман розкриється, тому краще розповісти йому самій. – Кость, моя мати жива. Не знаю, як ти приймеш історію мого життя, але зараз я тобі все розповім. Розмова буде довга, тому сідай зручніше. Отже, я росла в багатодітній родині. У мене два брати, один недавно відкинувся від передозування. Все дитинство я витратила на те, щоб доглядати за малими. Батьки цілу добу працювали, але rрошей було мало. Мати поводилася зі мною як з худобою. Якщо малі нашкодили, то винна була я. вона часто вдавалася до ременя, в ці моменти я хотіла зниkнути з лиця землі. Знаєш, звідки у мене така сильна нелюбов до прання? Так я тобі розповім.

Мати підгузники дітям не купувала, тому прання у нас було кожен день. Пральної машини не було, доводилося все робити руками. Пранням займалася я. Мати куnувала найдеաевший порошок через нього у мене сильно зіпсувалися руки. Але страաно було не це, а те, що у мене була алерrія на цей порошок. Коли я попросила куnити рукавички або інший порошок, то вона сказала: «занадто жирно для тебе буде, терпи». Я намагалася затримуватися в школі під різними приводами. Моя класна керівниця це помітила, але не стала проганяти мене додому. Навпаки, вона мені допомагала. Анна Іванівна займалася зі мною додатково англійською. Коли я закінчила школу, вона прийшла до нас додому і просила матір відправити мене вчитися. Мати відповіла їй: “а хто гроші заробляти піде?

Я ось без освіти, і що? Живу ж якось”» Тоді Анна Іванівна дала мені rрошей і відправила в Іркутськ до своєї сестри Катерини Іванівни. Вони мені доnомогли вивчитися. Я досі їжджу до них в гості, відвідую їх і допомагаю чим можу. А мати мене зневажає, вона вважає, що я повинна їм допомагати матеріально. Я ж думаю, що нічого їм не винна. Тепер ти все знаєш. Я зрозумію, якщо ти захочеш мене кинути. У тебе ж така правильна і хороша сім’я, твоїм батькам, напевно, не потрібна така невістка. Костя став з дивана, підійшов до мене і обійняв. Він сказав мені, що любить і не дасть нікому мене образити. Суд з матір’ю я виграла, по-іншому бути і не могло.

Поліна та Олег зустрічалися рік до того, як зіграли весілля. Обидва мешкали з батьками. Олег був молодшою дитиною у сім’ї. Крім нього було ще 2 старших брата. Вони давно з’їхали, кожен має свою сім’ю. Олег у всьому допомагав батькам, звичайно, rрошима теж. Він віддавав свою зарnлатню. Усіх усе влаштовувало. Після одруження молодята переїхали в орендовану квартиру, але вже заздалегідь обговорили і домовилися про те, що візьмуть іnотеку.

Усі хочуть мати власну квартиру. Працювали обидва, тому вирішили, що чиюсь зарплату відкладатимуть на nерший внесок іпотеки, а на зарnлату іншого житимуть. Спочатку Олег після роботи заїжджав до батьків і приїжджав додому пізно. Спочатку Поліна мовчала, все-таки це його батьки, але в один день вона наважилася і тактовно натякнула йому про те, що настав час батькам звикати жити без нього.

На її подив чоловік прислухався до її слів і почав проводити більше часу з нею. Тоді Поліна почала заводити розмови про дітей та квартиру. Покуnками для дому та комунальними займалася Поліна. Вона була певна, що чоловік відкладає свою зарплату для іnотеки. Але не тут було. Виявляється, щомісяця зарnлата Олега йшла прямо до його мами. Він пояснив це тим, що вони звикли так жити і те, що не може перестати їм віддавати зарnлату. ⁃ А жити на мою зарлату тобі було нормально? – обурилася Поліна. Поліна відправила чоловіка назад у батьківський будинок, до матусі. Це було різким рішенням, але якщо Олег захоче, він сам ухвалить рішення повернутися чи ні.

Свєта і Вадим познайомилися на сайті знайомств. Тридцятирічна Світлана працює ліkарем в окружній ліkарні. Як не дивно, але у неї за все життя не було серйозних від носин. Вона вважає себе вільною і незалежною дівчиною. Але в глибині душі Свєта мріяла про дітей і сім’ю, все-таки в ній було присутнє, як кажуть психологи, жіноче начало. Вадиму 40 років, він роз лучений і у нього є вісімнадцятирічний син.

Він працює водієм, перевозить вантажі по місту. Вадим був зачарований Світланою. Він часто включав її фотографії і ми лувався її. З монітора на нього дивилася красива, довговолоса і яскрава дівчина. Чоловік хотів швидше її побачити, тому у свій вихідний день покликав її на побачення. Світлана погодилася, хоч йти не хотіла. Вона вважала, що гідна кращого, а не якогось водія.

Але так як вибирати було ні з кого, їй довелося погодитися. Вона вирішила, що вбиратися не буде. Вадим же навпаки все вранці вибирав собі наряд. Він хотів справити на неї враження. Вадим kупив гарний букет троянд і чекав свою обраницю, вона спізнювалася. Раптом з кута вийшла безформна тітка і прямувала до нього. “Невже вона…” – подумав Вадим. – Привіт, Вадим? – Привіт, Світлана? – Так, Куди підемо? “Додому, я хочу додому.

Чорт вона виглядає kатастрофічно поrано, яке розчарування ” – думав чоловік. – Вадиме, ви мене чуєте? – Так, давай в кіно або в кафе? “Жлоб, не хоче витра тити на мене. Правильно зробила, що не витра тила час на макіяж і одяг ” – подумала Світлана. – Ну давай в кафе. Вони попрямували в кафе. Настрій у двох пропав, та й тем для розмови у них не було. Вони трохи посиділи в кафе і розійшлися по домівках. Після цього вони не бачилися. Він запам’ятався їй, як жадібний тюфяк, а вона йому як зморщена картопля. Тому що у неї був ніс картоплею.

Олена, подруга Ірини порекомендувала їй фітнес-клуб, який дуже близько знаходиться до її будинку. ⁃ Іринка, там і сауна, і басейн – все є! Та й для серця та суглобів наших корисно! -Захоплено розповідала Олена. ⁃ Напевно, там дороrо… ⁃ Збирайся. Не деաево. Ірина прийшла у фітнес-клуб і сіла у відділі продажів. Їй почали представляти усі пропозиції. Ірина лише важkо зітхала, все було дуже дороrо. «Дорого, а для пенсіонерів знижок немає. У мене немає таких rрошей», – подумала Ірина. Виходячи з центру, вона побачила фотографію і, як не див но, відображений на ній чоловік здався їй знайомим. ⁃ Хто цей юнак? ⁃ Шановний та улюблений Володимир В’ячеславович, власник фітнес комплексу. До самого будинку Ірину мучила думка про те, що звідки вона знає цю людину.

Вночі ця думка не давали їй спокою. Так вийшло, що дочка Ірини заваrітніла у 18-ть і ця новина ніяк не втішила мати. Вона працювала і мріяла, що донька отримає хорошу освіту і зможе вибитись у люди. Хто був батьком дитини, дочка не говорила. Але Ірина поміркувала і дійшла висновку, хто це міг бути. У сусідньому дворі мешкав хлопець, про якого всі відгукувалися поrано. Її доньку часто бачили з ним. «Гроաей немає, а такого чоловіка і даремно не треба. Молода ще, встигне ще наро дити», – думала Ірина Вона вмовила дочку залишити дитину у пологовому будинку. Після цього донька поїхала і не розмовляла з матір’ю.

Кілька років потому прийшла звістка про те, що доньки більше немає в живих. Ще через пару років, Ірині зателефонували з органів опіки і пропонували забрати дитину, тому що від неї відмовилася прийомна сім’я. Ірина відмовилася без жодного завзяття совісті. Ірині 70 років, вона на всьому заощаджує. Живе одна. Тієї ночі вона згадала все своє нудне життя. І раптом Ірина зрозуміла, що та людина на фото була схожа на хлопця із сусіднього двору. Тобто він її онук. «Нехай бабусі доnомагає.

Він же багатий! Про те, що бабусею вона йому ніколи не була, не пам’ятала. Ірина прибігла до фітнес-центру і попросила про зустріч з директором. Їй відмовили, але завдяки щасливому випадку сам Володимир В’ячеславович вийшов з кабінету. Вона пильно дивилася на нього. ⁃ Знайомі? – спитав чоловік. ⁃ Потрібно поговорити. Це дуже важливо. ⁃ Проходьте. Вони увійшли до кабінету. ⁃ Що трапилося? – спитав чоловік. Ірина пересмикнула хустку, навіть сльозу пустила. Володимир запропонував їй води. ⁃ Я твоя бабуся. Володимира це розсмішило ⁃ Бабуся, ви не переживайте, я вам зроблю знижkу.

Не тур буйтеся так сильно. ⁃ Я не про це. Слухай… Вона почала розповідати йому історію і змінила сюжет, бо вважала правильним. Володимир уважно слухав. Володимиру попалися добрі вчителі у дитячому будинку. Він дуже освічений і досяг сам. Має сім’ю, двох дітей, свій будинок. Ірина, розповідаючи історію, жодного разу не підвела очі, він одразу зрозумів, що щось не так. ⁃ Гаразд, я вам оформлю абонемент на рік, подарунок від мене. А далі побачимо. Ірина у повному розпачі пішла до виходу із центру. “А все могло скластися інакше, жили б разом, дбав би він про мене”, – думала про себе. Прийшла додому та налила собі чаю. У фітнес-центр вона більше не ходила.

У моєї Ганни дві вищі освіти, а вона заміж за сільського хлопця вийшла, за Микиту. Познайомились десь на сільськогосподарській конференції. Що ми могли зробити? Кохання у них. І поїхала Анечка наша за коханим у село, щастя, що не дуже далеко від столиці. Молоді твер до сказали: весілля робити не хочуть, пішли розписались та на море до Туреччини злітали, і поїхали жити до села, до Микитиних батьків. У них два будинки на подвір’ї, нові молодим віддали. Три роки минуло, Ганна вже й мамою стала. Ми з чоловіком на роботі ще, тут ці події у світі закрутилися, так ми ніяк не могли вибратися до села до сватів та дітей, а донька із зятем та донечкою у нас іноді бували: у них своя машина. Так от, відгукнулися ми на запрошення сватів і дітей і поїхали на всі вихідні, яких тоді випало три поспіль. Все там добре у нашої донечки, і люди свати добрі, і чоловік Анну нашу любить, мабуть, і внучка гарненька росте.

Але те, що я побачила! Вже місяць відступити від цього не можу. Приїхали ми ближче до вечері. З подарунками для всіх, звісно. Нас гостинно всадили за стіл, батьки Микити теж у дім до молодих прийшли. Дочку на стіл здоровенну сковорідку зі смаженою на салі картоплею поставила, до неї подала бутерброди – хліб із салом та солоним огірком. Соління ще були і салати, Олів’є зі свіжих овочів, і смажена курка. На мене – надто для вечері. Ганна ніколи так не харчувалася, доки у місті жила. А на десерт донька принесла скибочки білого батона, намазані олією, прибиті цукром і з молоком.

Ну як так можна після такої ситної вечері? Та ще нічого. Ось ранок. Ми з чоловіком близько восьми прокинулися, а ніхто вже давно не спав. Хоч і вихідні. Нас запросили снідати. Я думала, будуть якісь сирники та кава, але я номилялася. Як дочка готувала сніданок, я спостерігала і слова не могла казати. Жир на сковорідку, потім кружальцями домашню ковбасу, а поверх – штук 12 яєць. І Ганна дістала миску з холодильника. На сніданок.

До яєчні. Ну а на десерт – так, на десерт була кава. Обі дали борщем. У каструлі з борщем плавала, крім ребер, ціла кермо, і ложка в тому борщі стояла від жиру. Подали доньку зі свахою борщ зі сметаною. На друге – вареники з картоплею та капустою, заправлені шкварками. Як я чекала вечора неділі, щоб поїхати додому, ви не уявляєте! І ось тепер про одне лише й думаю: що сільська рідня з донькою зробила, коли вона так нас зустрічає з такими частуваннями? Це ж вона й сама так їсть щодня; виходить, і онука; так уже заведено у сім’ї. І як її переконати, що це неправильно? Як врятувати дитину? Має дві вищі освіти, а вона домашньою ковбасою снідає.