Подала на роз лучення. Чоловік перейшов всі межі дозволеного. Я довго терпіла, але будь-якому терпінню приходить кінець. Жили ми разом більше десяти років. Встигли створити і підняти на ноги власну сімейну справу. Наро дили двох хлопчиків. Ну чому не жити нормальним життям? Подавши на роз лучення, я виставила вимоги, що задовольняють моїм інтересам на сто відсотків. Якщо він такий герой, значить, нехай йде і заробляє собі на цікаве життя. А хлопчиків обділяти я не дам.
Ось тільки я ніяк не очікувала, що мої батьки будуть переживати не за мене і онуків, а за нього. Почувши мої вимоги, батьки почали сва ритися зі мною. Я занадто багато хочу забрати собі, а kолишньому чоловікові практично нічого не залишається. Але ж ми разом все це заробляли. А чому не береться до уваги те, що хлопчики такі ж повновладні власники всього нажитого стану? Чому я повин на думати не про майбутнє своїх дітей, а про те, як важко буде kолишньому чоловікові. Мене хвилює тільки те, як забезпечити моїх дітей. Він дорослий чоловік і в змозі сам про себе подбати. Він до них більше не матиме ніякого відношення.
Йому взагалі не потрібно більше ні про що турбуватися. Ні турбот, ні клопоту, ні пояснень перед дружиною. Але батьки не дають мені спокою. Щовечора надзвонюють і читають лекції. Постійні суперечки з ними мені вже порядком набридли. Тут це розлучення kров п’є, а ще й рідні люди додають nроблем. Загалом, підтримки немає. Сини теж погано стали себе вести після відходу тата. Раніше я не знала nроблем з ними, а тепер кожен день зі школи надходять дзвінки від вчителів з приводу їх поведінки на уроках і перервах. Їх ніби підмінили, зовсім на себе не схожі. Нещодавно я дізналася, що в мою відсутність, батьки запрошують до себе мого, поки ще, чоловіка. У мене складається таке враження, що мої рідні люди замислили щось проти мене.