З дитинства я думала, що мене ніхто не любить і ніколи не поkохає. За ці думки я вдячна своїй мамі. Вона мене багато чому навчила, хоча посередньої участі у моєму житті не мала. Багато людей говорять, що пам’ятають своє дитинство, але не повністю, а фрагментами. Я також пам’ятаю своє дитинство фрагментами. Тільки якщо багато хто пам’ятає щасливі моменти, то у мене все навпаки. Ще в ранньому віці я дізналася, що мій батько відмовився від мене, бо я була небажаною дитиною. Я пам’ятаю, як ревіла перед пекарнею, щоб мама купила мені булочку з маком, а вона казала мені щось гидке. Мама посадила мене на лавочку поруч із магазином іграшок.
Сказала нікуди не йти, пішла убік, а потім повернулася і додала: – Ти мені все життя загробила. Я сиділа і чекала на маму. Чекала годину, другу, третю. Того дня мати не прийшла. Не прийшла вона й наступного дня. До мене тоді підійшов незнайомий дядечко , який через рік удо черила мене. Він купив мені булочку з маком. Я їла цю нещасну булочку, запиваючи її сльо зами. У роті у мене була суміш солодкого та солоного смаків. Більше я цей хлібобулочний виріб більше ніколи не їла, бо він був суттєвим нагадуванням про те, як мене кинула мама напризволяще. За 2 тижні до того, як мене удо черили, до мене прийшла мати.
– Ти пізніше зрозумієш, що я тебе врятувала, залишивши на тій лавці. Ти вже досить доросла, щоб розуміти – я подарувала тобі найдорожче – життя, – говорила вона холодним тоном, – можливо, ти ображаєшся зараз на мене, але повір, коли ти зрозумієш, ти будеш вдячна за це. Я й тоді вважала себе щасливою. У дитбудинку мені дозволяли більше, ніж це робила мама. Там мене не лаяли за те, що я поводжусь як дитина, адже я й була дитиною. За два тижні за мною прийшов той дядько, який купив мені булочку з маком. Він прийшов із дружиною, і ці люди стали найдорожчими, найважливішими людьми в моєму житті. Я вже доросла жінка, мені 44. Я маю дітей, є онук. У мене є брат, у якого нещодавно народилися близнюки. Його, до речі, батьки також уси новили. У них немає своїх, біологічних дітей, але вони заслуговують на звання “батьків” більше за всіх, кого я знаю. Моє сімейне життя склалося краще нікуди. За це я частково завдячую моїй біологічній мамі. Не залиши вона мене на тій лавці, все сталося б не так гарно.