Коли мені було ще вісімнадцять, я зустрів дівчину надзвичайної краси в університеті. Запропонував їй проводити, на що вона погодилася. Ось ми й з того часу ніколи не роз лучалися. Одружилися, стали жити окремо від батьків, і вже були готові завести дитину. Через кілька років у наш уже з’явився наш синочок Сашко. Ми були маленькою, але дуже щасливою родиною. Через кілька років моїй дружині, Насті, різко nогано стало на роботі. Їй викликали машину швидкої доnомоги, відвезли її до ліkарні, після чого через підозри на серйознішу хво робу привезли її до kлініки.
Виявилося, що симптоми почали проявлятися тільки зараз, хоча хвороба була вже давно. Після довгих спроб вилікуватись і мук, її не стало. Я дуже тяжко зазнав цієї втра ти. Після того, як її не стало, моя мати порадила віддати Сашеньку на виховання матері Насті, але я відмовився, тому що це мій син теж, і він це все, що мені залишилося від неї, і що нагадувало мені про неї, тому що його очі були дуже схожі на очі його матері. Одного разу, виходячи з ресторану, одна гарна дівчина ненароком облила мене кавою, оскільки вона дивилася в телефон і не помітила мене. Після сотні вибачень вона запропонувала з’їсти нам солодкого, щоб вона могла вибачитись.
Ми сіли, побалакали, нам було весело, і так почалося наше спілкування. З нею мені було легко, і я забував про всі мої муки, тому одного дня я вирішив зробити пропозицію і почати нове життя. До цього вона знала, що маю сина, бо я постійно їй про нього розповідав, але ще не встиг їх познайомити. Але після того, як я зробив їй пропозицію, вона відповіла, що погодиться, якщо я відмовлюся від дитини та віддам її на виховання бабусям. А аргументувала вона все це тим, що вона хоче своїх рідних дітей, а не від іншої жінки. Я був здивований, бо ніяк не очікував такої відповіді. Але, звичайно, це була наша остання зустріч, і після цього ми ніяк не перетиналися. А що ви зробили б на моєму місці?