Ми з чоловіком жили разом майже десять років. Наш син в минулому році пішов у перший клас. Я жила в достатку, любові, однак по дурості зруйнувала сімейну ідилію. Вийшла заміж по любові, але після народження дитини почалося тяжке сімейне життя – чоловік на роботі, я з дитиною, занурена у побут. Потихеньку почуття до чоловіка охололи. Чоловік постійно говорив, що любить мене, але я не відчувала цього. Вийшло так, що в інтернеті я познайомилася з приємним молодим чоловіком – повна протилежність чоловіка. Він був уважним, наполегливим, мужнім.
У нас зав’язалася таєм ний роман. Спершу ми спілкувалися по телефону, потім бачилися в готелях, лише б бути наодинці. Незабаром я закохалася в чоловіка мрії і вирішила зізнатися у зраді чоловікові. На диво, він зізнався, що давно підозрював недобре, попросив залишитися: «Готовий пробачити». Але ні! Мені чекало чудове майбутнє з kоханцем. Тільки після відходу я дізналася, що у kоханця немає ні грошей, ні квартири. Ми жили в орендованій кімнаті. Так що, коли kолишній чоловік заявив, що забирає сина, я не стала заперечувати.
Не жити ж мені з дитиною в маленькій кімнаті? Новий хлопець годував мене обіцянками, мовляв, скоро станемо на ноги, знімемо квартиру і зможемо забрати сина. Час минав, але нічого так і не змінилося. А за цей час чоловік і його рідні налаштовували сина проти рідної матері, казали, що я кинула його заради іншого дядька. Я намагалася йому пояснити, що іноді дорослі так роблять, але мати kолишнього чоловіка погано впливає на нього. А я навіть не можу забрати його до себе. У мене нічого не залишилося. Син виросте і буде звинувачувати мене. Коханець виявився нікчемним. Не знаю, як вибратися з цієї ситуації.