News 382 Media

Моя сестра завжди була надто легковажна. У вісімнадцять років вона нар одила сина незрозуміло від когось. Свої материнські обов’язки Катя не виконувала. При кожній нагоді, коли я приходила додому після університету, вона залишала мене стежити за дитиною, а сама йшла гуляти. Хоча ніде не вчилася та не працювала. Єдине, що її цікавило – вечірки та чоловіки. Вона дуже гарна собою, тому нестачі в кавалерах ніколи не відчувала. Батька у нас немає, а мама постійно була на роботі, тож я стала мамою для свого племінника. Нелегко було поєднувати навчання та догляд за немовлям, але я справлялася. Потім Павлик пішов у дитячий садок, полегшало, але ненадовго. За хворіла мама, вона більше не могла працювати, довелося знайти паралельно з університетом підробіток.

Платили мені мало, бо не було вищої освіти, але я не скаржилася. Після отримання диплома мій оклад значно збільшився. Саме на роботі я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Він працював на нашій фірмі різноробом, його збиралися звільнити, але я його пошкодувала та залишила. Так і почався роман, а потім ми одружилися. Незабаром у нас з’явилася дочка. Я заробляла значно більше, ніж чоловік, весь клопіт по дому був на мені. Я так само оплатила навчання племіннику і доглядала хв ору матір, так само іноді підкидала гроші сестрі, яка так і не влаштувалася в житті. Дочка моя виросла чудовою дівчиною, вона на відмінно закінчила університет і знайшла чудово чоловіка. У шістдесят у мене виявили злоякісну хв оробу. Потрібні були гроші на оnерацію.

У мене своїх накопичень не було, бо всі гроші я витрачала на рідню. Чоловік мав деякі кошти, але він відмовився їх витрачати на мене. Небіж теж розвів руками, мовляв, вибачте, я коплю на машину. На сестру я навіть не розраховувала. Лише дочка мені допомогла. Вони з чоловіком віддали на моє ліkування свої нагромадження на квартиру. Підтримка дочки та зятя допомогла мені ви лікуватися. Після цього я розлучилася. З племінником також рідко спілкуюся. А головне, нікому більше не допомагаю, вирішила жити лише заради себе та доньки. Квартиру свою трикімнатну я продала та купила дві двокімнатні, одну подарувала дочці.

У суспільстві поширена думка, що жінки меркантильні. Мовляв, усім потрібні тільки гроші. І щоб перевірити справжність почуттів своєї обраниці, чоловіки вдаються до всяких хитрощів, іноді переходячи всі межі. Так сталося і в цій історії. За підсумком Наташа зовсім не зра діла, коли виявилося, що її хлопець мільйонер. З самого початку їхні стосунkи почалися з тотальної брехні.

Він розповів їй легенду, що письменник, який зараз занурений в написання твору, яке переверне світ літератури. Жили вони разом три роки, і весь цей час працювала тільки Наташа. Вона надривалася на двох роботах, щоб утримувати обох. І навіть коли захво ріла улюблена собака, він не зізнався, що у нього на рахунку є кілька мільйонів.

Він спокійно дивився на те, як Наташа зі сльозами на очах продає свої фамільні цінності, щоб оплатити операцію тварині. Зізнався тільки коли ій зробив пропозицію. Він розповів, що свій біз нес він тимчасово залишив батькам. Вони всім розпоряджаються, а він відправився на пошуки дами серця. Наташа розnлакалася. Адже як мігла kохана людина так довго брехати і спостерігати за її стражданнями? Вона відмовила йому і не хотіла бачити. Хлопець залишився в подиві.

Ця історія сталася, коли мені було вже п’ятдесят два роки. Дочку я давно виростила. Настя після закінчення школи поступила в інститут і перебралася в місто. Донька вже доросла, але серйозних стосунків немає, вона хотіла спочатку зайнятися кар’єрою. Мені було самотньо. У вихідні я не знала, чим зайнятися, тому вирішила погуляти по околицях.

Раптом у кущах бузку мою увагу привернув незвичайний згорток. Я підійшла ближче і не могла повірити своїм очам. Там лежав маленький дитина! Малюк лежав нерухомо, тому я була зовсім не впевнена в тому, що він був живий. Але коли я з тремтінням в руках взяла його на руки, дитина закричав. Першим ділом я віднесла його до себе додому, подзвонила в nоліцію і швидkу. Поліцейські швидко знайшли батьків малятка, зробити це було неважко, адже село маленькє. Але виявилося, що вони алkоголіки і навмисно намагалися позбутися дитини.

Було б злочином проти совісті повертати таким горе батькам малюка, і дівчинка повин на була потрапити в будинок маляти. Коли її забрали орrани опіки, мені всю ніч снився ця дитина. На ранок я зрозуміла, що обов’язково повинна її удочерити. Мене в цьому рішенні ніхто не зрозумів, всі родичі відмовляли. Рідна донька казала, що мені не варто брати на себе такий тягар, але я все одно залишилася на своєму. Мілана живе зі мною уже десять років. Вона дуже слухняна дитина. Не було жодного дня, коли я пошkодувала про своє рішення. Діти – це щастя в будь-якому віці.

Зі шкільної лави я близько спілкувалася з двома дівчатками, які були першими красунями нашої школи – Маша і Даша. Всі хлопці постійно бігали саме за ними, а я просто стояла осторонь. Тільки зараз я розумію, що була довгі роки для Маші і Даші простий третьої страшненькою подружкою, над якою можна посміятися, колко пожартувати, познущатися. Я зі школи чула від них, що у мене зайва вага, що я взагалі хлопцям не цікава. Воні втовкмачували ці речі мені впродовж декількох років, тому я щиро вірила, що це так. Маша і Даша могли при низити мене перед усім класом і нічого не отримували у відповідь. На майданчику вони могли голосно мені сказати: -Краще не сідай на гойдалки, а то потім не встанеш.

Застрягнеш своїм випираючим животом. Минав час. Зі школи ми перебралися в університет, але нічого не змінювалося. У Маші з Дашею бува купа хлопців, а я все ходила за ними самотня і нещасна, так ще й з купою комплексів. Коли ми приходили в клуб, щоб з ким-небудь познайомитися, то дівчатка могли спеціально при хлопцях сказати: -Ой ти б краще на тістечка так не налягала, а то тобі ще худнути і худнути. Якщо якийсь хлопець починав звертати на мене увагу, то тут же з’являлася Маша або Даша, щоб відбити його у мене. Якщо я починала з кимось спілкуватися, то просто не знайомила хлопця з подругами, бо знала, що вони його 100% відведуть. Але я втомилася жити в такому стані «страաненькою подружкою», тому звернулася до психолога. Єдину важливу раду, яку психолог мені дав – позбутися від подруг.

Я запросила Машу і Дашу в кафе, а потім все висловила їм в очі. Всі свої образи, починаючи зі школи, як вони мене принижували і обзивали. Як я намагалася стримувати сльози, як доводилося разом з ними сміятися над своєю зовнішність. Вони мене слухали і не розуміли. Говорили, що вони просто жартували, це я не вмію сприймати жарти. У підсумку на цьому моє спілкування з ними припинився. Але минуло небагато часу, і Маша з Дашею знову з’явилися, вирішили повернути мене, відновити нашу «дружбу», але я не збираюся цього робити. Просто їм стало нудно – і нікого принижати.

Ми з чоловіком працюємо викладачами внз. Самі по собі спокійні і тихі люди, не любимо галасливі компанії. Ми відпочиваємо вдома з книжками в руках або ходимо в театр. Але у нас з’явилися не найкращі сусіди. Все почалося з того, що вони затопили нам стелю. Ми виставили їм суму ремонту, на що вони викотили очі і сказали, що потоп влаштував їх маленький син, тому вони не винні. Як би ми не просили оплатити ремонт стелі, вони так і не зробили нам нічого. Сказали, що у них від потопу гірші наслідки, так що ще своїх справах розыбратися не можуть, нам вже точно не стануть допомагати. Останнім часом ми з чоловіком стали помічати, що наші сусіди намагаються активно до нас навязатися.

То дружина сімейства спускається до нас чи не щодня. Хоче попросити у нас то сіль, то цукор, то хліб. Коли її прохання стали щоденними, то я вже не витримала і послала її в магазин. А потім вже і ії чоловік підключився з проханнями до мого чоловіка. Він став просить мого чоловіка позайматися математикою з його донькою. Але справа в тому, що сусідська дівчинка взагалі вчитися не бажає, все прогулює уроки, їй ця математика зовсім не здалася. Мій чоловік займається з абітурієнтами, але тільки з тими, у кого є певний рівень знань.

А тягнути школярку з нульовими знаннями просто нереально. Чоловік відмовив у проханні, на що сусід образився. Взагалі сім’я дивна. Мати не працює, просто на pоджує постійно і сидить у вічному деkреті. Батько працює на заводі, після вихідних дивиться телевізор. Молодший син бовтається на дитячому майданчику, старша дочка десь гуляє допізна. І все ж їх спроби «подружитися» тривають досі . То вони просять посидіти з молодшою дитиною, то причепляться до нас в магазині, то заведуть довгі розмови в ліфті.

Заміж я вийшла рано. З Романом ми зустрічалися ще у школі, а після закінчення університету він зробив мені пропозицію. Мамі Роман не подобався, родичі, в принципі, не схвалили мій вибір. Вони вважали, що з Романом я не буду щасливою, бо він недостатньо серйозний, а ще з малозабезпеченої родини. Я була дуже закохана і нікого не слухала. Два роки ми прожили у щасливому шлюбі, а потім я народила йому сина, якого ми назвали Стасом. Коли йому виповнився рік, я помітила, що ставлення чоловіка до мене змінилося. Він пояснював це все проблемами на роботі, але ж я не дурепа. Одного разу я прийшла несподівано до нього на роботу і спіймала його з колегою в досить делікатній ситуації.

Після цього одразу подала на розлучення. Після розлучення життя було несолодким. Щоб вижити, я погодилася на першу роботу. Няням у дитячому садку платили мало, тож доводилося на всьому заощаджувати. Через брак коштів я зовсім за собою не доглядала. Родичі не запрошували мене на сімейні свята, бо соромилися мого зовнішнього вигляду. Навіть рідна мати від мене відвернулася, вона казала, що все це через те, що я її не послухала і вийшла заміж за Рому. Потім подруга влаштувала мене на гарну роботу. Після цього життя почало налагоджуватися.

На роботі я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Єгор був начальником нашого відділу. Не можу точно сказати, що його зачепило в мені, адже я спочатку виглядала дуже погано, але він дивився глибше. Ми одружилися. Тепер живу дуже забезпечено. Мою дитину Єгор прийняв як рідну. Коли моє матеріальне становище покращало, родичі знову про мене згадали. Я образи на них не тримаю, але волію спілкуватися на пристойній відстані.

Моя сестра звичайнісінька. Вона ніколи не гналася за грошима та багатим життям. Вона просто раділа з того, що має. Дівчата у її віці тільки й думають про те, щоб успішно вийти заміж. Всі були здивовані, що найпомітніший хлопець нашого району звернув увагу на мою сестру. Усі дівчата їй заздрили. Олег був ідеалом багатьох: гарний, забезпечений, успішний. Чому ж він вибрав саме мою сестру? Ніхто точно не знав. Але Олег умів вражати жінок. На побаченнях він говорив гарні слова і обсипав дам компліментами та квітами. Таке кожну вразить. Зовсім не дивно, що сестра закохалася в нього після першого ж побачення. У них почалися стосунки.

Здавалося, що це може навіть дійти до весілля, але все змінив один випадок. Одного літнього дня вони гуляли в парку і розмовляли, а потім присіли на лаву. Олег закурив. Несподівано до них підійшов Петро. Петро був відомий усім у районі, у хлопця були психічні відхилення, ніхто його через це не чіпав. Петро голосно сказав: -Палити погано! Не можна курити при такій красуні! Незрозуміло чому, але Олег розлютився після його слів, почав кричати і штовхати хлопця. Маша намагалася заступитися за хлопця, що ще більше розлютило Олега.

Він плюнув у їхній бік і пішов. Маша розуміла, що це швидше за все кінець їхніх стосунків. Вона засмутилася, але не надто. Навіщо їй хлопець, котрий так реагує на Петра? – Дівчино, Петро вас якось образив? Ви якась сумна, він щось дурне ляпнув? -Ні, все гаразд. Маша посміхнулася до симпатичного хлопця. -Я його брат, чи можу я вас проводити додому? Семена раніше Маша не бачила, він жив закордоном. Вона погодилася. Так вона втратила Олега, мрію всіх дівчаток району, але набула справжнього кохання з гарним хлопцем.

Оксана була довгоочікуваною дитиною в сім’ї. Батьки дуже чекали її появи. Коли дівчинка народилася, вони були щасливі. Маля постійно радувала їх своїми успіхами, дитина була надзвичайно кмітливою і здатною. Батьки не шкодували коштів і часу на розвиток дитини. У школі Оксана відмінно вчилася, їй дуже легко давалися всі предмети. Вчителі навіть найсуворіші, нею були дуже задоволені. Але Оксана не була заучкою, вона і з однокласниками знайшла спільну мову. Вона була дуже самовпевнена і весела. У якомусь сенсі Оксана була для них авторитетом. У п’ятому класі до них у клас перевели дівчинку.

Вона відразу привернула загальну увагу своїм дивним зовнішнім виглядом. Вона носила одяг на кілька розміром більше, ніж потрібно. Причому було видно, що одяг старий. Дівчинку виховував дідусь один, жили вони тільки на одну пенсію. Одяг Аліса носила тє, яку їм передавали добрі люди. Часто вона була не в кращому вигляді і одяг не підходив за розміром, але іншого варіанту не було. Аліса була дуже сором’язлива, тому не могла постояти за себе. А однокласники відразу стали з неї сміятися і дражнити.

Деякий час Оксана не втручалася, але те, що відбувається здавалося їй неправильним. На перерві хлопці не втрачали приводу, щоб штовхнути Алісу. Одного разу вона впала і бо ляче вдарилася. Тоді Оксана не витримала: -Знайшли слабкого і самоутверждаетесь? Вам не соромно? Якщо її хтось ще раз зачепить, матиме справу зі мною. Відтепер Аліса моя подруга. З тих пір однокласники більше її не чіпали. Дружба Аліси і Оксани у всіх викликала здивування. Вони були дуже різними. Однак, міцна нитка дружби зв’язала їх на все життя.

У двадцять три роки мені поставили невтішний діагноз «безnліддя». Ми з чоловіком завжди мріяли про дітей, тому це стало бо лючим ударом. Я навіть боялася, що Федір мене кине з-за цього. Але ні, чоловік підтримав мене і залишився поруч, за що я йому дуже вдячна. Ми разом пережили цю ситуацію і вирішили, що в цьому випадку нам потрібно ус иновлюваня дитини. Ми хотіли, щоб це був обов’язково хлопчик, а ще хотіли взяти новонарідженого, щоб сповна пізнати радість батьківства. Моя двоюрідна сестра працює в пологовому відділенні лikарні.

Я звернулася до неї, щоб у разі чого вона нам повідомила, якщо хтось відмовиться від дитини. Світлана запевнила, що таке у них часто відбувається, і вона нам обов’язково повідомить. Ми з нетерпінням чекали її дзвінка. В квартирі навпроти моєї живе молода дівчина. Ліда приїхала з маленького містечка, навчається в університеті. Ми з нею іноді пили чай. Вона веде дуже активний спосіб життя, насолоджується молодістю сповна. Але як-то я її зустріла в під’їзді з червоними очима. Було видно, що вона плакала.

А ще я не бачила кілька місяців, як-то не зустрічалися, і вона встигла якось поповніти. Я не встигла нічого запитати, бо вона швидко втекла. Потім ми з чоловіком поїхали на море, відпочивали два місяці. Коли повернулися, я зіткнулася з Лідою в під’їзді. Дівчина була на останніх місяцях ваrітності. -Ох Ліда, ти ваrітна! Вітаю! -Нічого вітати! Мені не потрібна ця дитина, я його зовсім не хотіла. Я запросила її до себе. Дівчина зізналася, що збирається написати відмову. Я вирішила, що це подарунок долі. Після полоrів малюк опинився у нас. Ми його полюбили з першого погляду. Ліда поїхала з нашого будинку.

У нас з чоловіком є дев’ятирічний син. Але ми завжди хотіли більше, ніж одну дитину. Ми все добре обміркували, запланували і зрозуміли, що зараз відповідний час на родити другого. Ми врахували всі і фінанси, і здоров’я. Мені було 36, треба було поспішати. Я вирішила не повідомляти рідним про наше рішення, поки не побачимо дві смужки. І незабаром я завarітніла. Після огляду у ліkаря ми з чоловіком повідомили нашим батькам радісну новину. Але, як не дивно, моя мама не зраділа. Вона схопила голову руками і заявила: – Ви з глузду з’їхали? Швидко позбавтеся від нього, поки не пізно.  Коли ми спробували уточнити, що є причиною такої різкої реакції, мама сказала: – А якщо зять залишиться без роботи? Що тоді будете робити? Зараз світ такий, кожен день може все змінитися. Ви про сина хоч подумали? Звичайно, дитину ми залишили.

Ми з чоловіком разом прийняли це рішення, гарненько над усім подумавши. Ймовірну втрату роботи ми теж врахували. У нас є накопичення, впораємося, поки чоловік не знайде іншу роботу. У гіршому випадку я вийду на робіту, він залишиться з дитиною. Пройшов час, і мама дізналася, що я все таки ваrітна. Вона вирішила змінити тактику, раз перший варіант не подіяв на нас. Ми почали помічати, что наш син став робити дивні висловлювання. – Ви забудете про мене, коли народиться нова дитина. Ви мене не любите, я поганий, раз хочете іншу дитину, – син ридав. Ми зрозуміли, что це слова і навіювання моєї мами. – А що? Я сказала йому правду. Хіба ви не будете приділяти йому менше уваги? Ваша любов поділитися. Коли про витівки моєї мами дізналася свекруха, вона була в подиві. – Вибач, звичайно, невістка, але з твоєю матір’ю, здається, щось не так. Любов батьків не торт, щоб її ділити?

Свекруха солідарна з нами. Вона завжди говорила мені нар оджувати ще одну дитину. – У свій час я побоялася, а тепер шкодую. Через поганий вплив мами син став некерованим. Постійні істерики, ниття. Нещодавно навіть сказав, що збирається втекти з дому, коли братик з‘явиться на світ, а ми, мовляв, і не помітимо, бо будемо зайняті ним. Я спробувала поговорити з матір’ю, але вона будує з себе дурочку. Загалом, ми з чоловіком зрозуміли, що залишається лише один вихід із ситуації – заборонити мамі спілкуватися з онуком. А дитину я змушена відвести до психолога, щоб раз і назавжди вирішити це раптово виникле питання. Мама дзвонить, лається, погрожує вжити заходів, але мені все одно. Я нікому не дозволю робити моїй дитині погано.