News 382 Media

Одного разу в дитячий будинок привезли дівчинку на ім’я Міла. А незабаром знайшовся її батько — з Франції! У нашому дитячому будинку з’явилася незвичайна дівчинка. Чорне волосся і блакитні очі. Звали дівчинку Мілана. Мілана була дуже вихованим дитиною, ніколи не плакала; практично завжди, коли щось робила, казала: «це мене мама навчила». Було видно, що дівчинка сумує за нею. Але за нею ніхто не прийде. Мама Мілани народила її від якогось француза, природно, той не був навіть у курсі.

Короткий роман, під час поїздки в Париж. Мама любила свою дочку, говорила, що це найкраще, що вона могла привезти з Франції. Але татові вона не поспішала говорити. Бабуся Мілани так і не пробачила дочка за дитину поза шлюбом. Все життя дорікала її цим і онукою не цікавилася. Мілана росла тямущою дівчинкою, але в три роки її мама раптово померла від раку. Бабуся відхрестилася від внучки відразу, як тільки дізналася.

Таким чином, Міла потрапила до нас. Ми розуміли, що вона домашній і улюблена дитина, їй буде важко в дитячому будинку, але Міла трималася впевнено, як справжня француженка. Періодично вона запитувала, коли її заберуть додому, але особливо не розбудовувалася, коли їй відповідали незнанням. Вона просто продовжувала чекати. Чекати і вірити. А потім наш директор знайшов тата Мілани! Це було просто неймовірно! Ми тут же написали йому листа і відправили! Відповіді не було, але через пару місяців тато сам приїхав!

Він погано говорив російською мовою, тому з ним був перекладач. Виявилося, він нічого не знав про дочку і в перший раз її бачить. Він був дуже радий. Особливо, коли Мілана підбігла до нього і сказала: «Папа, ну привіт! ». Звичайно, вона його теж бачила в перший раз.

Але мабуть емоції все-таки переповнили дівчинку, і вона дала волю почуттям. Потім було довге і важке офіційне оформлення. Коли вони їхали, Мілана сказала: — Ви не сумуйте на мене, ми з татом потім приїдемо до вас. Це було зворушливо. І вони приїхали, коли Мілі виповнилося 6 років. Просто взяли і приїхали в гості до нас. Мілу просто було не впізнати — так тато її нарядив красиво! Маленька модниця! У них все добре, а Міла пам’ятає своє коріння.

Народила Віра дочку Аню ще до закінчення школи. Для батьків це було великим ударом, адже дочка добре вчилася в школі і була зразковою донькою. Прикрим був і той факт, що дівчина не визнавалася, хто є батьком дитини.Особливо болісно це переживала мама, що не помітила змін у поведінці дитини, не вберегла. Віра від народження мала округлі форми. Коли розкрився факт про вагітність — вже було пізно щось робити. І пішла б на такий крок дочка? Було таке враження, що вона не дуже хвилюється з того приводу.Дитина народилася в кінці серпня — маленька блакитноока красуня. Мама взяла декретну відпустку, щоб доглядати за онукою. Віра до цього часу із золотою медаллю закінчила школу і на високі бали здала тести — вступила до університету. Попереду на неї чекали п’ять років навчання і по можливості — догляд за Анею. Основний клопіт по суті лягав на мамині плечі — піклуватися про дочку і ростити крихітну внучку.

Дівчина була старанною і добросовісною. Після закінчення другого курсу вона паралельно з навчанням почала працювати, що полегшило матеріальне становище сім’ї. Крім того, на її рахунок щомісяця капала невелика сума на харчування та одяг дитині. Хто був таємним спонсором -дівчина не зізнавалася.Отже, дитина росла в достатку і під ретельним наглядом бабусі. Проходила підготовку до школи. Віра готувалася до захисту і перейшла на повний робочий день.

Ось і диплом на руках. Віра несподівано для матері в один прекрасний день приїхала додому з хлопцем — колишнім своїм однокласником Сергієм. Мама відразу здогадалася — він і є батьком дитини. Досить було побачити очі хлопця — такі ж волошкові, як у Ані. І волоссячко такі ж русяве. Варто було тримати в таємниці його батьківство?Тепер дочка зізналася, що Сергій є батьком дитини. Весь цей час він допомагав їй — перекидав гроші на картку.Вони впевнені в своїх почуттях один до одного. А приховувала Віра ім’я хлопця тому, що він після закінчення школи спробував вступити у військову академію. Факт про наявність дитини міг нашкодити при вступі. А зараз у них обох дипломи на руках, і вони мають намір узаконити свої стосунки, щоб жити, як сім’я. Весілля вони вирішили не гуляти. Прийшли до думки, що хочуть разом з дочкою провідати кілька країн Європи та відпочити в Італії.Про бабусю, матір Віри, вони також подумали — нехай їде з ними разом — заслужила такий відпочинок. Якщо бажає, може перебратися до них жити.

Заміж я вийшла п’ять років тому. Оселилися в моєї двокімнатній квартирі. Його батьки жили в селі. За вдачею були дуже працьовитими. Але настав час, коли їм було вже важко працювати на селі і їздити до них було далеко, тому вирішила їх забрати до себе. Свого часу від бабусі успадкувала однокімнатну квартиру, яку тривалий час здавала. Про цей будинок чоловік нічого не знав. Це був мій додатковий дохід, який могла використовувати за власним бажанням. Зараз я цю квартиру віддала своїм свекрам.

І все б було добре, якби не дізналася про те, що мій чоловік мене постійно зраджує. І ця тема спливла для мене несподівано і вдарила немов обухом по голові.Увечері я відверто запитала чоловіка, що він собі думає з того приводу і як він планує жити далі. Чоловік, очевидно, був уже готовий до цієї теми, тому спокійно відповів, що він дійсно заплутався у відносинах і не може визначитися, хто йому ближче — я або вона? Його відповідь ще більше шокувала мене. Зрозуміла, що весь цей час прожила з негідником, який використовував мене в своїх цілях. А зараз він, бачте, шукає більш вигідний варіант. Я не товар, щоб мене вибирали.

Моя відповідь була однозначною: нехай пакує валізу і йде, куди душа бажає. Я більше не хочу його знати. Він, бачте, вибір зробити не може. Я зробила вибір за нього.Він, очевидно, чекав, що я буду просити його, плакати. Але я не готова була пробачити його зради.Мій чоловік пішов. Сказав, що буде жити разом зі своїми батьками. Мій колишній не врахував, що це також моя квартира, яку я оплачую з власної кишені. Непогано вирішив пристосуватися. Може, ще й свою даму туди приведе? Тому що живе в однокімнатній з двома діточками. Куди йому ще туди?

До його батьків я ставилася дуже добре. Між іншим, вони до мене теж. Але коли така справа, то чого це я повинна власну квартиру дарувати чужим людям. Повідомила їм про ситуацію і моє рішення попросила виселитися. Вони були шоковані, бо вже встигли власний будиночок в селі продати. А я про це і нічого не знала! Куди ж гроші поділися від продажу? Чому я до сих пір за них плачу комунальні послуги? Невже син і тут встиг скористатися ситуацією. Такий стан речей ще більше додав мені впевненості, що я чиню правильно. Нехай тепер їх синочок подбає, як тут викрутитися з ситуації. Мене це не цікавить. Нарешті, він — чоловік і повинен навчитися відповідати за власні вчинки.

Мені дехто натякає, що я поступаю нечесно по відношенню до цих людей. У чому моя «нечесність» — не знаю. Чоловік же мене зрадив і легко відступив від відносин зі мною. Тому його батьки — чужі люди для мене. Подружки підводять, що пора закінчити ріднитися з батьками, син яких поступив зі мною дуже підло.Нарешті, я і сама відчула, що хочу якомога швидше закінчити цю історію і забути про цих людей, немов їх не було в моєму житті. Захотіла навести порядок і вимести зі свого життя цей бруд. Чомусь не віриться, що його батьки не були в курсі зради сина.Вчора несподівано до мене з’явився колишній. Почав просити вибачення. Але мені після цієї історії чомусь стало неприємно з ним спілкуватися. Дала тиждень на виселення. Речі його виставила! Ще тиждень — і поставлю крапку.

Михайло поїхав на заробітки. У планах було заробити гроші на штучне запліднення. З дружиною прожив більше десяти років, а Бог їх сім’ю так і діточками не благословив. А так хотілося мати власних дітей.Такі послуги дорого коштують. А без дітей також життя втрачає сенс. Микола якийсь час коливався пускатися в шлях за кордон. А потім все-таки поїхав, залишивши дружину одну.У Чехії з Миколою трапилися неприємні події. Працював на будівництві. Не зовсім звик до висоти. Одного разу у нього весь світ пішов кругом — і він навіть не пам’ятає, як злетів і виявився розпростертим на землі.У почуття його привели медики; чаклували над його тілом. Михайло відчув різкий біль у всьому тілі і знову знепритомнів. А потім було тривалий час реабілітації. Дивом залишився живим і працездатним. Тільки в голові не збереглося нічого з минулого життя. Все ніби починав з нуля. І грошей на лікування не було. Те, що встиг заробити за кілька місяців, швидко витратив. Здоров’я ще не дозволяло виходити на роботу.

Але світ не без добрих людей. Санітарка лікарні, де він проходив реабілітацію, проявила до нього милосердя. Спочатку приносила йому чогось смачненького домашнього поїсти, а потім, коли Михайла виписали, доглядала за ним як за рідним сином.На жаль, пам’ять до Михайла не поверталася. Жив днем, який посилав йому Господь.Вона була добра жінка, поважного віку. Заміжня ніколи не була — не склалося. Любила готувати і працювати у власному квітнику. І любила людей. Може, саме тому змилостивилася над Михайлом. Бо він також від природи був добрим і хорошим, нездатним на підлість або обман. Тому жінка, будучи глибоко віруючою людиною, вирішила йому допомогти, коли з ним трапилася біда.

Так в забутті пройшло майже вісім років. А потім до Михайла, немов нічні сни, почали в свідомості спливати факти про минуле життя, і в його уяві постала цілісна картинка. Він згадав, хто він і навіщо тут опинився. Тепер Михайло намагався хоч краєм ока зазирнути, що відбувається там, на його батьківщині, повернутися додому.Тривожно відчинив хвіртку в власний двір, постукав у двері. Йому відкрила його Галина -Змінити, правда. Волосся перефарбувала в коричневий колір. Побачила його і скрикнула, бо не сподівалася вже з ним зустрітися аж через стільки років. Слідом за нею виглянуло двоє симпатичних близнят.

Серце Михайла немов завмерло всередині — у неї є чоловік, подумав він зі страхом. Однак Галина запросила Михайла в будинок, запитала, як він, чому так довго не давав про себе знати. А потім розповіла історію, яка вразила його ще більше, ніж думка, що він приїхав в гості до чужої сім’ї.Як з’ясувалося, у Галини також життя не стояло на місці. Їй подзвонили з Центру репродуктології і запросили на приватну бесіду щодо подальшого збереження насіння її чоловіка. Саме тоді за акційною ціною вона погодилася на народження дитини, взявши гроші в кредит. Після довелося продати автомобіль, щоб погасити кредит. Але результат ось такий — і жінка кивнула на двох шестирічних хлопчиків, що притихли в кімнаті.Михайло був ошелешений такою звісткою і одночасно щасливий. Тому що дійсно дуже хотів мати власних дітей!

Леся Володимирівна давно збиралася провідати своїх внучат в столиці. Дні тікали швидко, а вона ніяк не могла зважитися. Дорога була не близька. Та й місто вона особливо не любила. Від шуму у жінки відразу почала крутитися голова.Але все ж вибралася з дому. Відклала деяку копієчку з пенсії, сіла на поїзд — і вже в столиці. Шумно тут і занадто людно.Стоїть на пероні, чекає дітей. В руках нехитрий багаж. Ось і син наспів, разом з дружиною. Приємно жінці; така зустріч. На серці потеплішало. Сіли в машину, під’їхали під багатоповерхівку.-Он там я живу — поверх сьомий, — задер голову, Микола вказував рукою на балкон з розкішними квітами.У Лесі від самого вигляду будинку в голові закрутилося.- Як там жити можна, так високо? — про себе подумала жінка. У дверях квартири її зустріли двоє онуків — братик і сестричка. Бабуся привезла їм яблука з власного саду. Діти взяли гостинц і і попрямували в свою кімнату.

На столі чекала смачна вечеря. Посадили Лесю Володимирівну на почесне місце. Нагадували, напоїли, все прохаючи, щоб все спробувала.А потім її чекала ванна з морською сіллю. Це була справжня розкіш для втомленого дорогою тіла. Вона раділа за сина, що зумів так добре влаштуватися в житті.Так пройшли вихідні. Леся Володимирівна відпочила від сільської роботи. За цей час встигла розгледіти всі куточки в квартирі, з якими її ретельно ознайомив син.- Ось тут дитяча кімната. Все обставлено роботами дітей. Люблять малювати і ліпити фігурки з пластиліну. Он наша спальна — і син відчинив двері в кімнату, де все було в кремово-білих тонах.- А це вітальня — красива і простора кімната. А ще одна — мій робочий кабінет, — хвалився син.

Звичайно, раділо материнське серце за сина.На наступний день жінка вийшла все-таки на вулицю. Скрізь бруківкою викладені доріжки і клумби з квітами, які вже відцвітали. І люди вигулювали своїх чотириногих улюбленців. Леся Володимирівна якось не звикла до такого життя. Все їй було таким дивним і незвичним. Повернулась додому. Роздяглася в коридорі. Уже зовсім вечоріло. Дітей укладали спати. Син сказав йти відпочивати в свою кімнату, бо у нього з дружиною ще є робота до ночі.Жінка спати ще не хотіла. Сіла тихенько на дивані і думала. Через деякий час почула розмову невістки з сином, яка запитувала у нього, скільки часу ще затримається мама, тому що їй набридло вже готувати. Вона все чула, і сльози горохом покотилися з очей.

Не спала майже всю ніч. Потім тихенько встала, поцілувала уві сні внучат і вийшла за двері квартири. Якось за допомогою чужих людей дісталася до вокзалу і там дочекалася поїзда. Перед тим купила гостинців для сусідів, а то будуть питати, як там в столиці син живе.Хвилювалася, щоб тільки не померти в поїзді, бо відчувала, як тисне в грудях. Так і доїхала до свого села. З вокзалу майже до будинку підвіз її родич Микола, який зустрічав внучку з навчання.А після обіду до неї навідалися сусідки, що, як сороки, любили про все дізнатися-поговорити. Леся Володимирівна дістала для них заздалегідь придбані подарунки і хвалилася, що син і невістка дуже щасливі. А внучата — справжні янголята.-Чому так швидко повернулася додому?- Так, в гостях добре, а вдома — краще, — пожартувала жінка.

Часто таке трапляється, що люди похилого віку починають шкодувати про прожите життя. Думають, як могли провести його краще, в якісь моменти вчинити по-іншому, щоб все склалося краще. Тому і вмовляють своїх дітей не робити таких помилок.Я вирішила замість зламати всі стереотипи. Буду на старості років жити для себе. Адже все життя присвятила своїм дітям, чоловікові і онукам. Відразу після школи вийшла заміж. Згодом в родині з’явилися діти. Так і не було часу на себе. Приділяла майже весь свій час сім’ї.

А зараз, коли вже мені сімдесят з хвостиком років, мене ніхто і бачити не хоче поруч. Діти вже в моїй квартирі відчувають себе, як ніби це їх. Мене, таке відчуття, вже поховали. Рідний син, без мого дозволу, поселив у моїй квартирі онука з його дружиною. Їх моя думка давно вже перестала цікавити — у знак вдячності на витрачені роки їх виховання.

Тому я вирішила відсудити свою квартиру у дітей. І мені зовсім за це не соромно. Хоча мені і під вісімдесят, зі здоров’ям все добре. І дуже хочу прожити останній період свого життя для себе. На мене звичайно образилися всі мої родичі. Почали навіть суд вести, але завдяки моєму чоловікові я змогла забрати квартиру. Також виселила свого онука з дружиною з моєї власності. Змінила все замки на дверях для заспокоєння душі. Звичайно, квартира залишиться після моєї смерті дітям. Але поки я жива, хочу насолодитися моментами, яких так не вистачало протягом життя. Адже багато дорогоцінного часу було витрачено даремно.

Всі мої подружки хоч і шоковані, але відкрито підтримують таку позицію. У них не достатньо сміливості вчинити так само, але діти на них повісили правнуків, не цікавлячись, важко їм чи ні. Я дуже шокована, що вони себе настільки не люблять. На мою думку, не поважають себе і свого часу, який можна витратити хоч на старості років на себе.
Можливо, я колись і буду шкодувати про даний своєму рішенні. Але поки я жива і можу сама за себе відповідати, хочу відпочити душею і тілом. Не думати про когось

Сергій зустрів чудову дівчину. Оксана була милою, доброю і чуйною. А ще ця тендітна дівчина була сильною по духу. Ніколи не показувала, як їй важко в тій чи іншій ситуації. Але довіряла Сергію як собі. Коли він вперше її побачив і поговорив, вирішив будь-що-будь одружитися на цій красуні. А кілька місяців тому зробив їй пропозицію, і та погодилася. Зараз, лежачи в ліжку, він думав про їхню зустріч, про ту, яка завтра стане його дружиною. Він хвилювався. Мабуть, всі чоловіки хвилюються перед днем весілля, адже це серйозний крок у житті. Буде відповідальність, закінчиться холостяцьке життя. Тепер він буде не один. Всю ніч чоловік крутився і не міг заснути, хвилювався.

Вранці було стільки клопоту, що чоловік навіть не помітив лист, який лежав весь цей час на столі в кімнаті. Коли час був виходити, їхати до нареченої, його погляд упав на стіл — і чоловік побачив цей білий тонкий паперовий прямокутник. Він взяв його в руки: на ньому не було нічого, просто звичайний конверт без підпису. Від кого? Для чого? Сергій розгорнув його і почав читати :

«Синку, через кілька годин ти станеш одруженим чоловіком. На твої плечі ляже певна відповідальність, яку ти повинен тримати і нести все життя. Дружину ти вибрав чудову. Дівчина вона красива і хороша, тому оберігай її, цінуй і люби. Навіть якщо будуть якісь негаразди і непорозуміння, ви не можете бути однаковими у всьому, ви різні, але ви — одне ціле. Не став своє » я » вище » вас ». Стався з розумінням до думки дружини. Вона жінка в сім’ї, вона повинна оберігати ваше сімейне благополуччя, тому прислухайся до неї.

Чи не йди до інших жінок, якщо є проблеми у вашому особистому житті, поговори з дружиною, поясни, чого тобі не вистачає, але ніколи не змінюй, добром воно не закінчиться, а ти лише втратиш ту, яку вибрав на все життя. Я виховала тебе хорошою людиною, люблячим сином і чоловіком. Ви з татом найкращі чоловіки, яких я зустрічала у своєму житті. Люби і цінуй свою дружину і сім’ю, але про людей, які тебе виростили і виховали, також не забувай. Ми тебе дуже любимо і бажаємо тільки найкращого! Щастя вам молодим! »

Дочитавши до кінця, Сергій зрозумів, що весь час по його щоках текли сльози, він не відчував їх, поки не прочитав все лист, яке писала йому мама. Тепер він знав, що зробив дійсно правильний вибір, і в душі його переповнювала радість. Він був безмежно щасливий, що у нього така прекрасна мама і був вдячний за все, що вона для нього зробила.

Маленький хлопчик з босими ногами стояв біля магазину і мерз. Ось, що зробила жінка, яка проходила мимо! Маленький хлопчик з босими ногами стояв біля магазину і мерз. Повз нього байдуже проходило безліч людей. Ось, що зробила одна жінка, що проходила повз. Її вчинок — безцінний!Маленький хлопчик стояв босоніж перед взуттєвим магазином на Бродвеї, вдивляючись у вікно і тремтячи від холоду.

Леді підійшла до хлопчика і запитала: «Мій маленький хлопчик, чому ти так серйозно дивишся в це вікно?» «Я просив Бога подарувати мені пару туфель», — відповів хлопчик.Леді взяла його за руку і увійшла в магазин, попросила клерка принести їм півдюжини пар шкарпеток для хлопчика. Потім вона запитала, чи може він дати їй таз з водою і рушник, і він відповів: «Звичайно», і швидко виконав її прохання. Вона відвела хлопчика в задню частину магазину і, знявши рукавички, опустилася на коліна, вимила його ніжки і витерла їх рушником.

До цього часу клерк повернувся зі шкарпетками. Одягнувши шкарпетки на ноги хлопчика, вона купила йому пару туфель і склала залишилися шкарпетки в пакет і віддала їх йому. Вона погладила його по голові і сказала: «Без сумніву, мій малюк, тобі тепер стало зручніше?»Коли вона повернулася, щоб піти, здивований хлопчик схопив її за руку і, глянувши їй в обличчя, зі сльозами на очах, запитав:»Ви дружина Бога?»Як часто ми десь далеко шукаємо Бога, тоді як він є в кожному з нас?

Ми з Іваном на кухні були, коли дочка зі школи повернулася. — Мам, тут твої ключі в передпокої валяються, я їх в сумку покладу. — Кілька хвилин була тиша, а потім немов грім серед ясного неба. — Як ти тільки собі це уявляєш? Мама, тобі сорок! Про дитину раніше треба було думати. Так наді мною все сміятися будуть. Як нічого не зробиш, я з дому піду, так і знай. — Сльози так і котилися по моєму обличчю.- Піду, -шум моя 15-річна Юля, — так і знай, піду і не знайдеш. Якщо батько і бабусі до себе не візьмуть — піду, куди очі дивляться. Ти розумієш, що ти робиш? Це ж ганьба! Ще мене примусь пелюшки прати і катати коляску.Дочка тицьнула пальцем в напрямку мого живота. А я раптом відчула, як різко закрутилася голова.Мені 40 років. Юля — дочка від першого шлюбу. Він розпався через пару років після її появи на світ. Я повернулася з малятком до своїх батьків.Ні, колишній чоловік від виховання та утримання дочки відмежовувався: зустрічався, в кіно ходив, подарунки дарував. До себе не кликав — там була забезпечена нова дружина, її шикарна квартира, багаті родичі, там дівчинку мою не чекали.

— А дядько Іван буде моїм татом? — питала 5-річна Юля, — Як у тата його тітка Мирослава, вона його дружина і моя «запасна» мама?Що відповісти? Папою він не буде, тато у Юлі вже є, але старшим другом, захисником — цілком. Тим більше, він абсолютно не проти, що Юля є, на відміну від тітки Мирослави.- Ой, доню, — говорила тоді мама, — аби Юлі не було гірше. Підете до нього; ти впевнена, що Іванов не буде ображати внучку?Я була впевнена. Та й згодом мама перейнялася до зятя щирою прихильністю.-Скромний, добрий, — говорила вона, — пощастило, Юлю любить, як рідну. Якщо що, то Іван першим на допомогу поспішає. Он тестя на собі з 4-го поверху тягнув, коли у того нога була зламана, а ліфт не працював, а треба було терміново, у чоловіка мого зуб розболівся.

— Хороший мужик, — погоджувався мій батько, — правильний.Юля за всі 10 років нашого шлюбу була з Іваном дуже дружна, кликала його татом, скаржилася йому на мене, на вчителів, які занижують оцінки. Вони разом щось завжди майстрували …- Чому ти не народжуєш? — років через три після мого другого заміжжя запитала мама, різко, в упор, мабуть довго обмірковувала цю тему, — Іван відмінний мужик, і Юлі не завадило б мати брата чи сестру.А я хотіла, прагнула, щось ніяк не виходило. Лікарі розводили руками, Час минав.- Не турбуйся, — говорив мені чоловік, коли в черговий раз ставало ясно, що лелека знову не прилетить, — у нас є Юля. Не хвилюйся.І справа навіть не в тому, що Івану потрібен був рідна дитина — народити хотіла я. З люблячим батьком, в спокійній і повній сім’ї.

-Іван, — я була ошелешена 2 місяці тому, — уявляєш? Тест позитивний!Чоловік розплакався, як хлопчисько, і нічого, що мені 40, а йому на 3 роки більше. Так і вийшло — ми перестали чекати, а чудо сталося.- Пізно, — ахнула мама, — але нічого. Зараз навіть первістків пізніше народжують. Я дуже рада. Юля через пару років вискочить з дому, а ви не залишитеся з Іваном одні. Он-то радий? Ще б! Ти ось що, ти Юлі поки не говори, нехай вже пройде перший триместр. Хіба мало … пізніше скажеш.- Ма, — крикнула дочка з дверей, — це твої ключі випали з сумки? Я назад їх поклала.І в наступну хвилину вона бліда і з круглими очима з’явилася в дверях кухні, де ми з чоловіком разом чистили картоплю. В руках у дочки була моя карта, та сама, з сумки …

Тоді і прозвучали ці слова. І істерика, і сльози. У мене закрутилася голова. Я бачила, як посіріло обличчя чоловіка, як знітилися його плечі …- Може з нею поговорити? — мама засмутилася, — Ну підліток, бунтує, ревнує … Чи зрозуміє з часом.- Карати треба було, — прогудів тато, — а не дути на неї всім разом.- Я не знаю, — це колишній чоловік зателефонував через годину, йому поскаржилася Юля, — це ваші бабські справи. Не знаю. Але ти це … народжувати треба, чого її слухати.- Не думай, — чітко і уривчасто сказала мені по телефону моя колишня свекруха — не думай йти на поводу у дурною дівчинки! Вона ж не заперечувала, коли Мирослава їй сестру народила. Так, я прийму її в будинок, якщо вона прийде, Не вижену. А ти народжуй!

Але здивувала мене жінка, від якої підтримки я очікувала найменше.- Здрастуйте, — голос на тому кінці дроту був мені незнайомий. — Я — Мирослава. Я ось що хотіла сказати … нехай Юля поживе у нас. У нас вона заспокоїться і зрозуміє, що сестра або брат — це зовсім не страшно. І Ви повинні обов’язково зберегти дитину.Сиджу реву. Дочка? Пішла до батька, грюкнувши дверима. Нічого, заспокоїться. Я їх люблю. Всіх. Всю мою величезну родину: і дочку, і Івана, і маму з татом, і легковажного колишнього, і його сувору маму, і навіть таку зарозумілу, як мені здавалося, невідому Мирославу.І мого ще не народженого малюка, за якого вони всі проголосували.

Літнім ранком Коля біг купатися на річку. Сьогодні вони домовилися з Ганною зустрітися, і разом скупатися у прохолодній воді. Адже на дворі жарко. Вранці людей на річці майже немає. Тому вони з Ганною можуть сміливо купатися, гратися у воді. Батьки Колі і Ганни не хочуть, щоб їхні діти спілкувалися, тому доводиться ховатися, щоб не лаяли.Ворожнеча між ними давня. Багато років тому обидві родини захотіли побудувати собі будинки. І треба ж так, що сподобалася одна і та ж ділянка. Ніхто не хотів поступатися, справа дійшла до суду. Землю ту через суд віддали батькам Колі. З тих пір сім’ї не спілкуються між собою.Треба ж такому статися, що їхні діти полюбили один одного. Звичайно, жодна сім’я не дозволяє зустрічатися дітям. Але любов не подолати. 17-річні Коля і Ганна не слухали батьків. Чим більше забороняли, тим більше молоді закохувалися одне в одного. Тим більше школу в цьому році закінчили, і вчитися вирішили їхати разом, не кажучи батькам. Щось придумають Зараз насолоджувалися теплим літом, і відчуттям того, що юність іде, а попереду доросле життя.

Поїхали вони в місто разом, трохи раніше, ніж студенти їдуть на навчання. Адже потім батьки не дозволять їхати їм разом. Можна сказати — втекли з дому. Батьки обох дітей кинулися шукати їх, не забувши при цьому знову посваритися, але марно. Коля і Ганна знали, що їх будуть шукати, тому поїхали в інше місто, якнайдалі від будинку.Минув рік; молоді люди не з’являлися вдома, іноді телефонували. Батьки змирилися з їх вибором, але миритися не збиралися. Пройшли чутки, що до дітей їздили батьки Ганни. Коля дзвонив не часто, тому дізнатися щось про цю новину було не просто. Незабаром знову новина: батьки Ганни продали свій будинок і поїхали в невідомому напрямку.Пройшов ще один рік. Якось увечері, коли батьки Колі сіли вечеряти, до їхнього будинку під’їхало таксі. З машини вийшов Коля і дістав із заднього сидіння дві колиски. Зайшов, запитав: » Мама, тато, приймете? »

Мама прокинулася першою, взяла одну колиску, і, ведучи за собою Колю, пішла до будинку. Хлопець сказав, що це його діти — Антон і Аліна. Їм один місяць від народження.Коли діток поклали спати, син почав розповідь.Вони з Ганною жили добре. Вона пішла вчитися, а Коля влаштувався на роботу. Адже грошей не було, а сім’ю требазабезпечувати. Через рік їх спільного життя Анна завагітніла. Вирішили одружитися, просто розписатися. Дівчина таємно від Колі подзвонила своїм батькам і сказала адресу, де жили. Як потім пояснила, дуже скучила за ним. Вони не забарилися приїхати.З тих пір життя не стало. Анну налаштовували проти Колі, вчили, як з ним поводитися, щоб тримати в кулаці, як вони говорили. Коли прийшов час народжувати, вони весь час крутилися біля пологового будинку.

Одного вечора, перед випискою, він прийшов провідати Ганну і дітей. Медсестра йому нічого не сказала, провела до лікаря. Там повідомили: Ганна написала відмову від дітей, і пішла з пологового будинку в той же день. Коля поспішив додому, але ні Ганни, ні її речей там вже не було.Чимало часу і нервів витратив молодий тато, щоб забрати дітей. І ось він удома. Якщо дозволите, сказав, » буду жити з вами ».Молодий тато справляється з дітьми, хоча йому важко, але не скаржиться. Батьки допомагають, онуки радують.