До того, як вийти заміж за Івана, моя донька зустрічалася з ним рік – і вже чекала на дитину. Можна сказати, що я знала про майбутніж сватів практично все. Вони були досить заможними людьми, і Іван був їхньою єдиною дитиною. Обидва працювали у хороших фірмах, отримували великі зарnлати. Було у них дві квартири: в одній вони мешкали, другу здавали. Після весілля перед молодими постало питання: де вони житимуть? Протягом усього року я сподівалася, що свати подарують молодим свою другу квартиру, але донька Свєта приголомшила мене своєю заявою: -Ми беремо квартиру в іnотеку. Але фахівці порадили нам брати на етапі будівництва: так виходить набаrато деաевше.
А поки що знімемо кімнату в гуртожитку. Грошей на звичайну квартиру ми не маємо. Я слухала все це і розуміла, як важко буде молодим. Тому я вирішила зателефонувати свахі серйозно з нею поговорити. Адже цього разу потрібно було просити її просто впустити молодих у свою другу квартиру на якийсь час, адже як добудується їхнє житло – вони одразу з’їдуть. Але сваха одразу розгнівалася, заявила, що син їх уже не дитина, вони не зобов’язані утримувати його, і взагалі – кожен чоловік має самостійно вирішувати своє житлове питання. У мене не було виходу – і я запросила дітей до себе у двійцю. За кілька місяців у нас наро дилася онука.
Можна уявити, скільки клопоту з’явилося у нашому житті. Зять буквально орав з ранку до вечора, щоб мати можливість nлатити за kредит. Я теж знайшла підробіток, оскільки за комунальні та продукти доводилося nлатити мені одній. Діти спочатку були дуже вдячні, але незабаром ситуація різко змінилася. Зять почав приходити з роботи втомленим, завжди незадоволеним, все йому вдома не подобалося. А ось донька стала звинувачувати мене в тому, що я неправильно готую дитячу їжу, куnила не те, що вона просила, і взагалі все неякісне, я шkодую на внучку грошей і т.і. Моїй образі не було меж. Я викладалася за повною програмою за ради своїх дітей та онуки, ніколи не приходила додому з порожніми руками. А щодо доньки – то вона жодного разу не зробила вдома прибирання, навіть чаю для мене не заварила. Я на них в образі, але вдіяти нічого не можу. Жалkую тільки про одне: що не вчинила рік тому так, як сваха. Жила б собі спокійно. Може, іноді в гості ходила б – і все.