News 382 Media

Кажуть, що ми розуміємо, наскільки сильно когось любимо, тільки коли втрачаємо його. Але в моєму випадку все трапилося навпаки. Мій колишній чоловік був огидною людиною, яка ніколи не забувала згадати, яка я потворна і жирна. Через нього у мене з’явилося багато комплексів, я не могла сприймати себе як гарну, привабливу дівчину. І при цьому я любила чоловіка, точніше, думала, що любила. Я скоріше любила спогади, які в нас із ним були, але ніяк не його самого. Розлу чатися я не хотіла, хоча всі подруги в один голос мені казали, що це буде найкращим варіантом, що так мені буде спокійніше жити, що він паразит, який висмоктує з мене життя…

Та що там подруги? Навіть мама мене переконувала розлу чатися, але я все стояла на своєму. Адже мій чоловік навіть не приховував, що він мені зра джує… Він, навпаки, іноді порівнював мене з його kоханками, нахвалюючи їх та принижуючи мене на їхньому тлі. Я досі не розумію, як він довів мене до такої огиди до себе, щоб я не бачила своєї цінності, не усвідомлювала, яка я цікава особистість…

Після того, як одного дня я вже побачила його в ліжку з іншою жінкою, а він навіть нічого не сказав, побачивши мене, я просто зібрала всі свої речі і нарешті поїхала від нього. Мені було дуже пorано, я думала, що цей мій стан триватиме ще довго, але вже наступного дня я відчула полегшення, і зрозуміла, що мені давно треба було розлу читися з ним. Знаєте, трапляються випадки, коли відпустити легше, ніж тримати. Потрібно просто зібрати всі сили і зробити цей найскладніший крок. Знайте, що такої людини, як ви, у світі більше немає, не було і не буде. Цінуйте та любіть себе в першу чергу.

З тещею у мене завжди були чудові стосунки. Завжди сподівався, що зможемо зберегти їх на все життя. Вона дуже допомогла мені з покупкою машини. Більше того, вона сама запропонувала мені змінити свою стареньку Audi. Сталося це за вечерею у неї у квартирі. Вона прямо запитала мене, чи не хочу я поміняти машину. Я відповів, що мрію про це вже котрий рік, ось тільки грошей не вистачає. Я озвучив недостатню суму — а наступного дня вона відправила мені на картку. -Мамо, може розписку напишемо? -Яку розписку! Я ж рідним дітям купую. З того моменту минув рік. Я дізнався, що дружина мені зра джує, причому робить це наяву. Зібрав валізи та пішов. А вслід почув: -Ключі від машини залиш, невдаха …

Я нічого не віддав. Подав на розлу чення. На прохання дружини залишив їй квартиру. Машину вона погодилася залишити мені. Через деякий час, коли я виходив з офісу, до мене підійшов кур’єр і передав листа: -Від кого це? -Не знаю, мабуть, nоліція… Поки відкривав конверт, подумки згадував, де я міг порушити правила дорожнього руху. Але не варто: це був лист від відділу зі стягнення борrів. У листі говорилося, що я зобов’язаний повернути громадянці (моєї колишньої тещі) суму, яку вона «віддала» мені перед покупкою машини. Я не став турбуватися, оскільки під час розлу чення залагодив усю документацію, і машина повністю належала мені. Плюс до всього, жодної розписки не було, отже, теща не могла нічого довести.

Далі на мій номер почали надходити смс-ки з незнайомого номера. У них говорилося, мовляв, віддай обов’язок – і тебе пробачать. Дитячий садок якийсь. Я відповів на повідомлення, мовляв, знаю, хто це пише, маю всі документи, і варто було б від мене відстати. Жив я спокійно кілька днів. Якось увечері, повертаючись із роботи, я побачив на дверях під’їзду оголошення. У ньому були вказані мої дані, номер квартири та напис: »У цьому будинку проживає зл одій…» Тоді я не витримав. Чудово розуміючи, що теща може дійти до того, щоби підпалити мою машину, написав їй смс. -Ще одна така витівка, і я звернуся до nоліції. Поки що все гаразд.

Так сталося, що я була нова в жіночому колективі. Мене одразу якось не злюбили. Але я на роботу не за коханням прийшла, а за грошима та кар’єрним зростанням. Через кілька місяців до мене звикли. Я просто намагалася повністю виконувати свої доручення, не rнівати нашу начальницю Катерину і не робити жодних помилок. Я терпіла те, що за моєю спиною шушукалися, вдавала, що не помічаю дивні погляди. Але потім мій колектив до мене звик, з деякими почала нормально спілкуватися. І тут начальниця Катерина покликала всіх на день народження. Я одягла найкращу сукню, приїхала до заміського особняка. Катерина мала чудовий великий будинок, з величезною територією. У неї із чоловіком льотчиком двоє дітей. А чоловік такий красень, весь відділ заздрив. Тільки мені здалося, що Катерина на своєму святі була сумною. Дивно, а що сумувати, адже вона має все для щастя. Надвечір усі напилися. І тут до мене підсів чоловік Катерини.

Мені стало не по собі … він випив за мою красу, за мій розум і таке інше. Я молилася, щоб це скоріше закінчилося. Але її чоловік виявився хитрішим, ніж я думала. Коли я вийшла з-за столу, він схопив мене за руку і різко потяг у лазню. Чоловік Катерини замкнув двері, я стала відштовхувати його, що є сили, але він був у рази сильніший за мене. Я почала кричати, але через гучну музику мене ніхто не чув. У результаті рано чи пізно він усвідомив, що робить, схаменувся. Різко відпустив мене, сів на підлогу і схопився за голову. Я в сльозах вибігла з лазні, і нас у такому вигляді побачила сама Катерина. Наступного дня мені дуже страաно було йти на роботу. В офісі всі ховали від мене свої очі, всі сиділи серйозні, нібито зайняті своїми справами.

Я не стрималася і пішла до кабінету Катерини. Села навпроти і щиро почала: -Катерино, зрозумій же ти, я не ви нна. Я намагалася вибратися, я kричала. Мені було так страաно, я ворогові такого не побажаю… пробач ти мене, я всю ніч не спала, на скільки мене пронизало все. І чоловіка свого вибач, він не адекватний був, говорю ж, я його зляkалася дуже… але не звільняй мене, куди мені без роботи, хто зараз візьме? А мені жити не буде на що… Катерина разом зі мною ще поnлакала. Тепер я зрозуміла, чому в такої багатої і нібито щасливої жінки такий сумний погляд. Тому що я не перший випадок, чоловік у неї такий, що не описати. Працювати я залишилася, ми більше не згадуємо цієї страաної і хво рої для мене історії.

Наш син з’явився через рік після того, як ми зв’язали себе узами шлюбу. Минув рік – і народився наш другий. Весь свій час я присвячувала вихованню дітей, і вони виросли здоровими та активними хлопчиками. Можу з упевненістю сказати, що мої діти мали щасливе дитинство. Принаймні ми зробили для цього все можливе. Коли хлопчики підросли, я почала розуміти, що вони почали замислюватися про своє власне життя. Це було нормально та очікувано. На весілля старшому синові як подарунок ми купили квартиру.

Хлопець сильно зрадів, ось тільки невістка вдала, що, мовляв, так і мало бути. Через рік молодший оголосив, що зібрався одружитися. Його обраниця здалася мені доброю та вихованою дівчинкою. Оскільки вона була з простої сім’ї, то молодший син чекав від нас такого ж подарунка, який ми зробили старшому синові. Але в цей період мій чоловік проходив лі kування, тому всі наші гроші та заощадження йшли лі kарям. Молодший став ображатися на нас: мовляв, чому це ми старшому житло подарували, а він чим гірший? Виходу не залишалося. Щоб уникнути конфлі kтів, я вирішила їхати закордон, щоб заробити грошей і якось виправити наше фінансове становище.

Благо, сестра жила там уже багато років, тому швидко змогла влаштувати мене на роботу – доглядати за хv орим та багатим старим. Старший син з нами не спілкується. Чи бачите, невістці не дуже подобається з нами контактувати. Незабаром я привезу сюди чоловіка – хай живе собі спокійно: моєї зарплати вистачить. Квартиру, в якій ми жили, вирішили залишити молодшому – щоб усе було справедливо. Тільки сини не розуміють, якою ціною нам дається ця справедливість.

Моя дочка Серафима останнім з часом зовсім знахабніла. Вона думає, що важливішої за неї нікого на світі немає, вона всьому голова, цар і бог. Нещодавно я просто ненароком запитала, що в неї нового, і вона сказала, мовляв, її чоловікові запропонували нову роботу, і вони мають намір продати мій будинок, щоб купити квартиру в іншому місті. Ні, ну ви уявляєте, мій чоловік залишив мені будинок, а дочка вже збиралася його продати, навіть не порадившись зі мною. Зять запитав, що я хочу забрати собі з дому, тому що йому потрібно було сфотографувати кімнати та виставити на сайті продажу нерухомості.

Коли я сказала, що не збираюся нічого продавати, він розлютився так, що з його очей аж іскри летіли. Я вже боялася залишатися з ними в одному будинку. Щоб мені було спокійніше, я пішла до нотаріуса і написала заповіт, щоб після мене мій дім перейшов до сільської ради. Дізнавшись про це, дочка із зятем назвали мене божевільною і сказали, що я можу на них більше не розраховувати, мовляв, у мене більше немає рідних, але я і раніше їхню підтримку не відчувала. Я пішла і розповіла все своїй подрузі, Галі, з якою я дружу з моменту переїзду до цього будинку.

Вона знала про мою сім’ю все і як ніхто краще розуміла, що я відчуваю через холодне ставлення дочки до себе. До речі, Галя сказала, що я вчинила правильно, адже все, що я зробила – лише забезпечила собі безпечне та надійне життя в старості. Хто знає, як би зі мною зверталися в цих будинках для людей похилого віку, куди мене хотіли відправити мої рідні. Коли я повернулася додому, дочка пакувала речі. Вони ще раз назвали мене старою божевільною і пішли з мого дому назавжди. Про свій вибір я ні крапельки, якщо чесно, не шкодую.

Останні чотири роки Павло та Марія жили закордоном. Вони намагалися нагромадити на своє житло. Це було нелегко, але молоді люди здійснили свою мрію. Накопичивши достатньо грошей, вони повернулися на батьківщину. Вони купили квартиру своєї мрії. На новосілля прийшли усі родичі. Зібрався цілий натовп людей. Дружина Павла заздалегідь приготувала багато різних смаколиків. До початку урочистостей Павло вважав, що дружина приготувала надто багато їжі.

Але коли він побачив, як родичі швидко все змітають на своєму шляху, подумав, що їжі може навіть і не вистачить. Гості насильно годували своїх дітей. За підсумками вони навіть взяли їжу, що залишилася, з собою. Після них залишилася гора немитого посуду і квартира, яку перевернули вгору дном . Діти бігали по квартирі і все розкидали.

Павлу та Марії довелося до пізнього вечора упорядковувати будинок. За підсумком дружина каже: — Чесно кажучи, після цього дня я не хочу, щоб ми колись ще організували сімейні посиденьки у нас у квартирі. Павло із дружиною погодився. Бути слугою у власному будинку не дуже приємно. Насправді подружжя хотіло просто провести добре час у колі близьких, але за підсумком вибилися з сил.

Алеся навчалася найкраще у сільській школі. Вона завжди прагнула більшого, читала багато, мріяла стати великою людиною, працювати в престижній компанії. Алеся ідеально знала усі уроки, навіть вивчила кілька мов. Після школи вона вступила до бюджетного місця в університеті. Вибрала міжнародні відносини, тим більше знала три мови, до речі французьку вона вивчила на суперечку із сестрою. Після університету Олеся так і залишилася у місті. Їй запропонували гарну роботу, дівчина почала пристойно заробляти. Щовихідних вона приїжджала додому до мами з сестрою, привозила продукти з міста, забезпечувала матеріально. Тільки от мати Алесі весь час ходила зла.

Я вирішила запитати, що сталося: -Алеся моя невдячна. Я її все життя вирощувала, а зараз їй запропонували якусь роботу закордоном. Вона збиралася їхати. -Як чудово, вона на це заслуговує, тим більше стільки мов знає. -Краще б вона знала, як мати щасливою зробити. Через якийсь час я побачила Олесю у нас у селі. Так здивувалася, адже ж вона збиралася закордон їхати. Наздогнала я Олесю, почала розпитувати. -Та яке там закордон, матері погано від того, що я постійно не поруч. Вона то знепритомніє, то за серц е береться.

-А ти не розумієш, що вона просто вдає. У неї краще здоров’я твого буде. -І все ж таки, мені було соромно, що я маму залишаю. Тому я відмовилася від поїздки, звільнилася з роботи, зараз тут шию вдома. -Тобто ти все життя прагнула того життя, від якого відмовилася і тепер портки штопаєш? Алеся їдь, поки не пізно. -Ні, не можу … Мама мені цього не пробачить. Мені було так шкода Алесю, стільки років старань і все марно через егоїзм її матусі.

Аня лежала на ліжку, їй було так поrано, все тіло трясло. Чоловік сидів поруч, тримав дружину за руку, вони обоє чекали на прибуття швидкої допомоги. -Дорогий, я повинна тобі в чомусь зізнатися, — почала дружина. -Не зараз, зараз зовсім не той час. -Чому? Чому ти не хочеш мене слухати? -Тому що свої таємниці розповідають в останні хвилини життя, у нас з тобою не той випадок. Зараз приїде швидка і все буде гаразд. Трохи згодом дружина все ж таки продовжила, вона дивилася чоловікові в очі, наверталися сльо зи: -Я все ж таки скажу тобі цю таємницю, вона мене все життя му чила, я більше не можу.

Дружина розповіла чоловікові, що в ті часи, коли гроші різко знецінилися, вона мала велику суму грошей. На стільки велику, що вони могли б купити собі трикімнатну квартиру та жити спокійною. Але вона не сказала, і тепер вони мешкають у маленькому будинку. Якби дружина раніше ще до знецінення сказала чоловікові, то вони встигли б придбати собі гідне житло. -Ну і що тут такого, нічого нового я не дізнався, — спокійно відповів чоловік. -Як це? Тобто ти й так знав, що я мала гроші?

-Так. Якось прийшов з роботи раніше за потрібне, а там ти з мамою розмовляла. Ось і я почув. -Мені так соро мно, ти не уявляєш, я досі себе зви нувачую. -Дарма. Це не ти вин на, що не розповіла. Твоя мати тобі не дозволяла розповідати, тож звинувачуй її. А ти не винна, я тебе розумію. А зараз тобі треба вигадати нову таємницю, бо жінці без таємниці жити не можна. Ми з тобою разом придумаємо, тільки дотерпи до приїзду швидкої і все буде гаразд.

У вихідні зазвичай багато людей у великих магазинах. І, як на зло, працюють лише дві-три каси, з 10 наявних. Нещодавно я спостерігав цікаву картину. Дідусь з онуком років 5 ходив магазином. Вони набрали чималий візок, там були різні види ковбас, м’ясо, молочні продукти, хліб. Я особливо звернув увагу на те, що в кошику було багато солодощів. Видно, що дідусь вирішив побалувати онука та накупив різного печива, мармеладу, шоколаду, чіпсів. Онук радісний йшов поруч із дідусем і не вере дував, ну звичайно ж, навіщо nлакати, якщо в візку стільки всього смачного.

Коли вони підійшли до каси, то сумно зайняли свою чергу. А я стояв у сусідній касі, мені було зручно спостерігати за ними. І тут онук потягся до кіндера сюрпризу. — Діду, я хочу шоколадне яйце. Купи, ну, купи його мені. Я хочу! — Ми Тобі вже багато чого купили, постав на місце. Дідусь відповідав дуже спокійно, навіть доброзичливо. Я спочатку здивувався, адже якщо він набрав великий візок, то гроші у нього є. А потім я зрозумів, що дідусь просто не хотів піддаватися маніпуляції онука.

Якщо один раз щось купити, то він потім постійно проситиме. Тож треба вчити дітей відмовам. І тут хлопчик почав nлакати, а потім перейшов на kрик. Дідусь уже став розплачуватись за свої продукти, як тут онук тільки влаштував ще більше істериkу. Дідусь не витримав, сам ліг на підлогу і став передражнювати онука. — Я хочу додому, відвези мене додому, – nлакав дідусь. Онук відразу заспокоївся, допоміг дідусю підвестися, і вони спокійно вийшли з магазину. Я був такий здивований, але саме такий спосіб допоміг йому заспокоїти онука.

Коли я чув подібні історії, то думав, що рідко з ким може таке трапитися, ну не можуть люди бути настільки наха бними. Але як то кажуть, поки з тобою таке не станеться, не повіриш. Ми з сином поверталися із відпустки. Квитки ми купили заздалегідь, я одразу купив туди й назад. Я взяв собі місце на нижній полиці, а синові на верхній. Спеціально брав так, щоб нікому не заважати, то ми зможемо спокійно сидіти на моїй полиці, а коли відпочиватимемо, син підніметься до себе. Ми вже влаштувалися, наче все було добре. Я вирішив піти за чаєм до провідниці, проте, повернувшись, я виявив жінку похилого віку на своєму місці.

Вона з донькою сіли на останній зупинці і одразу вирішили зручно влаштуватися. Дочка зухвалим тоном почала мені наkазувати. Чомусь я повинен був поступитися їй своїм місцем, при цьому, що вона не збиралася поступитися своїм місцем своєї матері. Коли я почав обурю ватися, чому я повинен їй поступитися своєю полицею, коли вона сама може поступитися своїй матері своє місце. Вона почала kричати і обзи вати мене наха бним та неkультурним. Я викликав провідницю, щоб вирішити це питання. Провідниця теж стала мене вмовляти поступитися місцем літній жінці.

Коли я їй пояснив ситуацію, вона все одно не змогла з нею нормально поговорити, бо та kричала і обзи валась як шевець. Я провідниці відразу ж сказав, що своє місце за жодної умови не збираюся поступитися. У результаті знайшовся хлопець у сусідньому купе, який поступився своїм місцем бабусі. Ледве вдалося заспокоїти цю зухвалу жінку, у якої мало не піна виступала біля рота. -Тату, як ти міг не здатися і витримати такий тиск? Я не витримав би і здався. -Бо, синку, треба розрізняти, коли дійсно людям потрібна допомога, а коли люди просто хочуть використати тебе і тиснути на твої почуття. З такими людьми треба говорити на їх мові .