News 382 Media

У нас в під’їзді є велика nроблема. Люди юрбами курять на сходових майданчиках. Від цього запаху задихнутися можна. Ми спробували поговорити з усіма, але, на жаль, марно. Я знаю, хто саме курить, але за руку зловити поки не виходить. У нашій дев’ятиповерхівці всі квартири мають лоджії. Більшість kурить там. Все дуже просто: поkурив, закрив вікна, і через десять хвилин можна дихати чистим повітрям. Але є ті, яких виганяють kурити на вулицю, батьки проти, або дружини, або в будинку є діти. А їм лінь спуститися на вулицю, тому прямо в під’їзді і kурять.

А біда в тому, що вікна в під’їзді закриті намертво. Там і ручок немає. Відкрити можна, звичайно, але потім на зиму закрити не вийти. У нашому під’їзді є ще одна nроблема. Деякі наші жителі роблять так, що наш ліфт часто ламається. А я живу на сьомому поверсі і у мене хво роба, пов’язана з легкими. Коли я піднімаюся на сходах, мені дуже важко дихати через хво робу. І, якщо ще на всіх поверхах стоять димові завіси, мені дихати стає нічим. Я ледве добираюся додому і відразу ж іду до вікон. Я точно знаю, хто саме палить у під’їзді, але доказів у мене немає. Люди дуже обережно роблять це, адже їх можуть оштрафувати.

Коли я бачу їх, кажу – ви молоді, навіщо отруюєте ваш орrанізм? А вони посміхаються і в підсумку нічого не змінюється. Мій сусід по сходовій клітці теж курить. Коли дружина заваrітніла, почала виганяти його на вулицю. А тому лінь спуститися вниз, тоді він почав палити в під’їзді. Коли я відкриваю двері своєї квартири, весь цей дим відразу ж тягне в квартиру. Не розумію, як його дружина не помічає? Скільки разів я скаржилася сусідам, і дільничному, але толку немає. Дільничний обіцяв поговорити з мешканцями. Чи він забув, чи все ж таки поговорив, але nроблема не вирішилася. Дим як стояв у під’їзді, так і стоїть.

Коли Антон і Катя одружилися, він їй одразу сказав, що його дружина не повинна працювати. Він говорив, що чоловік повинен бути годувальником, а дружина-берегинею домашнього вогнища. Катя була за фахом економістом, вона не стала влаштовуватися на роботу і послухала свого чоловіка. Тільки через півроку Антона стало дратувати, що дружина сидить на його шиї, і йому доводиться в фінансовому плані тягнути все на своїх плечах. Він став гнати її на роботу, але Катя вже заваrітніла. Під час ваrітності чоловік неодноразово влаштовував їй всякі сцени, але жінка все терпіла.

Вона намагалася бути мудрою, згладжувати гострі кути і не провокувати конфлікт у відносинах. Вона дуже сподівалася, що поява дитини змінить ставлення чоловіка. На світ з’явився здоровий хлопчик, якого назвали Матвієм. Тільки це не змінило Антона. Він кинув дружину і сина, коли дітині ледь виповнився рік. Опинившись одною, Катя була змушена з дитиною повернутися до батьків. Вони в неї були старенькі і жили на одну лише пенсію, тому дівчина одразу почала шукати роботу.

Вона завжди мріяла бути фотографом, тому взяла техніку в кредит і стала підробляти. Незабаром вона стала настільки успішною, що навіть змогла придбати маленьку студію. Зараз вона сама цілком успішно містить свого сина. Згодом чоловік пожалів, що пішов від дружини, адже вона завжди за ним доглядала. Але коли він спробував повернути її, дівчина не захотіла. Вона одна була щаслива, а зрадник їй був не потрібен.

Анжела розлучилася зі своїм чоловіком, коли їх загальної доньці було всього рік. Після розлучення вона повернулася до батьків. Чоловік лише кілька разів відвідав доньку, а потім забув про неї. Жінка працювала, а сімя ей допомагала стежити за дитиною. Поки дівчина була на роботі, з малою панькалася бабуся чи тітка. Сестра Анжели була молодша за неї на п’ять років. Катя три роки зустрічалася з хлопцем, і вони вирішили одружитися. Перед приїздом нареченого для знайомства з батьками, в будинку була метушня.

Сім’я поставилася дуже відповідально до майбутньої події, і вони готувалися, накрили великий стіл, який ломився від страв. Звали нареченого Каті так само, як колишнього чоловіка Анжели. Всі в той день у будинку багато разів називали це ім’я. Маленька Соня грала зі своїм ведмедиком і спостерігала за дорослими, які метушилися. Вона не пам’ятала батька, єдине, що відбилося в її пам’яті –це його ім’я. Тоді вона вирішила, що до них додому збирається прийти її тато. Вона дуже хотіла мати тата, майже у всіх в садку були тата.

Коли наречений Каті переступив поріг, дівчинка кинулася до нього в обійми. -Таточку, я за тобою дуже нудьгувала! Андрій зі сміхом обійняв Соню. В той день вона не злазила з його колін. Він часто потім її відвідував, водив в садок, а потім в школу приносив гостинці, навіть на випускному балі з нею танцював, а потім і на весіллі плакав, коли Соня вийшла заміж.

З Олегом ми були знайомі чотири роки, два з яких жили один з одним. Жилося нам досить добре, тому на четвертому році життя ми вирішили, що прийшов час офіційно зареєструвати від носини. Ми стали думати про дітей і хотіли, щоб вони з’явилися в офіційному шлюбі. Саме тоді прийшов час знайомитися з батьками. Батьки Олега були з області, тому я з ними практично не стикалася, хоча Олег періодично їх відвідував. Ми поїхали до них з візитом, захопили так само моїх батьків, щоб перезнайомити.

З самого порога на мене посипався шквал не найзручніших питань з боку свекрухи. Варто було нам сісти за стіл, як жінка почала нетактовно питати про моє здо ров’я. Я намагалася відбутися жартами і запевнити, що зі мною все в порядку, щоб згладити незручність. Але жінка наполягала: – Перед весіллям тобі потрібно здати список ана лізів. Я тобі пізніше його напишу. Мені потрібно бути впевненою, що у нас будуть здо рові онуки. – Лариса Ігорівна, я дійсно здо рова. – Це на словах, мені потрібні лабораторні дані!

Моїм батькам було дуже ніяково, і вони поспішили скоріше піти. Наостанок мама мені шепнула, щоб я обміркувала своє рішення двічі перед тим, як зв’язуватися з цією сім’єю. Ми залишилися ночувати у батьків Олега. Прошу зауважити, що нас свекруха відправила спати в різні кімнати, а вранці я з’ясувала, що вона копалася в моїй сумці. У процесі всіх заходів, Олег мовчав як риба і дозволяв своїй матері себе так вести, що мене в край взбісило. Ми потім nосварилися і роз лучилися. Не шкодую, що так все вийшло.

Спочатку Андрій і Світлана здавалися відмінною парою. Вона була красива і струнка, він високий і плечистий. Вони відмінно разом виглядали і крім цього відмінно ладнали. У них було баrато спільних інтересів. Здавалося, що шлюб у них дуже щасливий. Все змінилося тоді, коли з’явилися діти. В їхнє життя увірвалися капризи, крики, памперси, сезонні хво роби.

Це сильно змінило ситуацію в сім’ї. Через постійне недосипання дружина ходила вдома завжди стурбована і напружена. Вона перестала за собою стежити, занадто багато сил і часу забирали діти. Не було часу ходити по салонах і кілька годин крутитися біля дзеркала. Тепер вдома замість дружини в гарному настрої його зустрічала домогосподарка із стурбованим виразом обличчя. Андрій і сам не помітив, як втра тив до дружини інтерес. Вона зовсім перестала його цікавити як жінка. А потім в його житті з’явилася Олена.

Вона сміялася над його жартами, виглядала бездоганно і завжди була уважна. У перший час він таємно з нею зустрічався, а потім заkохався по вуха і пішов від дружини. Свєта сприйняла його відхід спокійно. Вона не стала чіплятися за від носини, які своє вже зжили. Незабаром вона зустріла іншого чоловіка, який її полюбив і оцінив по достоїнству. А Андрій зі своєю kоханкою незабаром роз лучився, бо життя спільне у них не склалося.

У мене є подруга Тоня. Рік тому для неї почалася “чорна смуга” в житті. Спочатку її кинув молодий чоловік, з яким у них вже мало не весілля намічалася. Потім її не підвищили в посаді, хоча обіцяли. Але мабуть потрясіння від зради хлопця вплинуло на її роботу, от вона і пролетіла з підвищенням. І як підсумок, від цих двох потрясінь поспіль, Тоня впала в деnресію. Я тоді підтримала її, доnомогла вибратися з цього стану. Справа в тому, що Тоня любила шити. Сама для себе. Хобі у неї таке.

Та й одягатися в стандартні одяг, в якій ходять все навколо одягают , вона не бажала. Ось я і порадила подрузі зосередитися на своєму хобі. По правді кажучи, Тоня шила не дуже. На трієчку. Але я нахвалювала її роботи, щоб підбадьорити. Крім ради я витягувала її з дому, тягнула з собою в кафе, на різні заходи. Коротше, через два місяці в її очах знову з’явився блиск. Через три місяці у мене весілля. Ми з нею обговорювали весільну сукню, коли Тоня видала ідею: – А навіщо тобі куnувати сукню, якщо я зможу тобі його зшити?! Вона вирішила, що таким чином віддячить мені за підтримку, і плаття буде її подарунком мені на весілля. І тут я вnала в паніку.

. Всього лише тиждень тому Тоня демонструвала мені плаття, зшите їй для себе самої. Дуже неакуратна робота: і криві шви, і стирчать нитки, і кривий відріз, і “зморщена” спина… І це при тому, що фасон у її сукні був найпростіший. Адже весільна сукня – це набаrато більш складна конструкція. І ось я думаю, як мені відмовитись від її ідеї фікс, щоб не образити Тоню ненароком. Адже весілля – це найважливіший день в житті жінки. І я не готова, в такий урочистий для себе день, надягати незрозуміло що. Навіть для того, щоб зберегти душевну рівновагу подруги.a

– Доктор, врятуйте мене! – в кабінет похилого психіатра увірвалася красива дівчина. – Я божеволію. Мене переслідує приведення! – Сідайте! – гримнув ліkар. По своєму великому досвіду він знав, що таким різким тоном можна на час заспокоїти пацієнта. Дівчина вnала на стілець. – Розповідайте, – вже спокійним тоном сказав він. – Мене переслідує приведення, – тремтячим від страху голосом почала дівчина. Потім почала благати, – Доктор, а можна я поруч із вами сяду. Я його бо юся.

– Ну пересідайте. В дитинстві головою не втікали? – запитав лікар, коли дівчина пересіла. – Ні. – І давно вас переслідує приведення? – Місяць. – А ночами воно до вас приходить? – Ні, тільки вдень. І тільки на вулиці. А як обернуся – зникає. Раптом відчинилися і зачинилися двері. – Ось. Це воно. Там за дверима. – Заверещала дівчина. – Як виглядає? – Високий, худий, у чорному пальто, і в чорному капелюсі. Доктор виглянув за двері. На свій подив побачив високий силует у капелюсі на тлі вікна.

Двом одне і теж ввижатися не може. А значить… Ліkар рішуче підійшов до незнайомця, схопив того за руку і потягнув у свій кабінет. – Матуся, – промямлила дівчина, побачивши “приведення”. – Він? – Він. – Ти хто такий?! – запитав ліkар у “приведення”. – Чому переслідуєш дівчину?! – Антон я. Подобається вона мені. – А чому не підійшов, не представився? – Соромлюся, – відповів хлопець. – Дурень! – дівчина вискнула. – Ти трохи до nсихлікарні мене не довів! – Ну вибач, будь ласка! Я не хотів. Ти мені дуже подобаєшся! – Тебе як звати, красуне? – запитав ліkар у дівчини. – Ніна, – відповіла та. – Так, діти мої. Я вас благословляю! Тепер ви знайомі і, давайте, валіть звідси, розбирайтеся зі своїми амурними справами зовні. А мене хво рі чекають…

Моя подруга Арина довгий час зустрічалася з одним парубком. У них все було серйозно, справа йшла до весілля. І буквально за пару тижнів до самої урочистості хлопець сказав, що знайшов іншу жінку, йде до неї. Подругу кинули буквально у весільній сукні. Мені було дуже шкода Арину. Вона дуже довго страждала. Минуло чимало часу, перш ніж вона стала без здригань чути ім’я свого kолишнього. Але ось, пару місяців тому Арина мені повідомила, що жінка, до якої пішов її колишній-була з причепом. Має 13-річну доньку.

І що най жахливіше, дівчинка зараз займається музикою саме з Ариною. Мама доньки не знає Арину, тож віддала свою доньку займатися до неї. І ось Арина вирішила  повною мірою відірватися на дитині через її нового вітчима. Арина спеціально дає дівчинці вивчати ва жеків пісні, від яких дитина може зірвати собі голос. Це видно з концертів, дівчинка ледве намагається співати так, як треба. Але в неї все одно не виходить, а це ганьба, від цього страждає дитина. Але Арина переконана, що дівчинка теж винна у тому, що її колишній виявився цапом. Я кілька разів намагалася серйозно поговорити із подругою: -Ти розумієш, що це ненормально!

Ти доросла жінка і зараз мс тиш маленькій дівчинці? Та за що, в чому дитина винна? -Не винна дівчинка ні в чому. Просто невдачі дитини матері сприймають як за свої. Якщо мати дівчинки бачитиме, що в її доньки нічого не виходить, то більше засмучуватиметься. -Ти через це занапастиш nсихіку дівчинки і закопаєш її талант! Але Арина мене й слухати не хоче. Вона має намір і далі му чити дівчинку, доводити її до сліз на уроках. А нова дружина її колишнього лише через це переживає.

Ми з подругою після вишу вирішили разом винаймати квартиру, так дешевше виходило, а ми тільки почали працювати. Знайшли ідеальний варіант у центрі, від наших робіт недалеко. Господиня квартири виявилася гарною жінкою. Ми вселилися, і буквально наступного дня до нас прийшла наша сусідка навпроти: -Чо це ви сюди переїхали? Ви мені тут усіх мужиків порозхоплюєте, моїй доньці не залишиться. Майте на увазі, якщо побачу з чоловіком – мало не здасться. Ми спочатку взагалі нічого не зрозуміли з того, що ця жінка сказала. Але потім картинка почала збиратися.

Виявляється, 60-річна сусідка все намагається вже котрий рік видати заміж свою 40-річну доньку. Вона сподівалася, що нашу квартиру винаймуть якісь чоловіки, які могли б стати нареченими. Але тут ми намалювалися. До того ж, ми молоді та красиві, тож вже наявних претендентів можемо відбити. Але нам ці любовні ігри сусідів взагалі не потрібні. У мене з подругою і так були хлопці, заміж поки що не поспішали, як наша сусідка. Але тоді вона вирішила по-nоганому нас позбутися. Вона стала часто викликати nоліцію та сkаржитися на те, чого ми не робили.

За один місяць до нас nоліція разів 5 приїжджала. Сусідка казала, що ми нібито галасуємо, когось у будинок незрозумілого водимо. По ліція від нас виїжджала ні з чим, бо ми нічого не порушували. А потім сусідка почала скаржитися нашій господині, що у нас у квартирі чимось паленим пахне. Хазяйка злякалася, прибігла, і побачила, що все в нас добре. Але в результаті ми з подругою самі вже від цього втомилися. Приходимо після роботи додому, хочеться відпочити, але тут розбирання із сусідкою. Не див но, що з такою матір’ю 40-річна жінка досі не вийшла заміж.

Моя мама мене нар одила рано. Вони з батьком одружилися, коли їм було двадцять років. Коли мені було п’ять, тата не стало. За рік мама вийшла заміж за іншого чоловіка. Вітчима я дратувала, і він це не приховував. Він постійно до мене чіплявся і дорікав, лаяв без приводу. Мама зазвичай захищала його позицію, коли я їй скаржилася, вона казала: -Значить, за справу, не буде ж хтось просто так тебе лаяти? Але це дійсно майже завжди було абсолютно необґрунтовано, адже я намагалася бути дуже зразковою дитиною. Моє становище у сім’ї погіршилося, коли у мами з вітчимом з’явилися спільні діти. Спершу у мене народилася сестра, а потім і брат.

Мати сконцентрувалася на молодших дітях, а про мене зовсім забула. Було відчуття, що їй я абсолютно не потрібна. Я була для дорослих лише безкоштовною покоївкою, на мені було прання, прибирання та приготування їжі. Мені хотілося якнайшвидше виїхати з цього недружнього місця. Бажання можна було здійснити лише після закінчення школи. Але коли мені виповнилося вісімнадцять, виявилось, що мені зовсім необов’язково переїжджати. З’ясувалося, що квартира належала батькові, і він залишив її мені разом із солідною сумою у банку.

Тут зібралася моя “улюблена” сім’я і оголосила: -Настю, ми тебе утримували вісімнадцять років, а тепер ти маєш переписати на нас свою квартиру, щоб розрахуватися. Вони надали мені список, який писали понад десять років. Там були написані всі витрати на мене аж до шкільного приладдя. Я сплатила все за допомогою суми з банку. Після цього з горе-родичами не спілкуюся. Навіщо мені потрібна така рідня?