Кілька років тому ми із родиною переїхали до столиці. Одразу куnили квартиру, облаштувались, дітей записали до школи та дитячого садка. Працював чоловік Діма, а я сиділа вдома. Але господарювала як слід, на столі завжди була смачна їжа. Якось ми зустрілися зі своєю сусідкою. За її зовнішнім виглядом та поведінкою я відразу ж зрозуміла, що в неї немає ні чоловіка, ні дітей. Хоча вік у неї був досить солідний, але вона фарбувала волосся у яскравий колір, ходила у короткій спідниці та на підборах, завжди з макіяжем та манікюром.
Упродовж кількох місяців чоловік постійно сkаржився на цю сусідку. Говорив, що вона спеціально чекає його на сходовій клітці, щоб побалакати. Лесю я ніколи не сприймала як потенційну суперницю. Адже було зрозуміло, що дружина та господиня з неї – ніяка. Та й сім’я у нас була досить міцною. Але все змінилося кілька місяців тому. Чоловік почав висловлювати мені претензії з приводу. Його все не влаштовувало, він сkаржився на своє життя, а одного разу просто заявив, що йде до іншої жінки. Обіцяв доnомагати дітям.
Звичайно, я була в невимовному стані, але мене домогла інформація, яку я отримала за кілька днів. Виявилося, чоловік переїхав до сусідньої квартири – до тієї самої Леси… Можливо, я сама винна у цій ситуації. Адже протягом останніх місяців я справді запустила себе: стала типовою домогосподаркою, вічно ходила в тому самому халаті, не розчісувалась, не фарбувалася… Але ж у мене не було часу і сил на це, адже вся моя енергія йшла на підтримку. господарства та виховання дітей. Сьогодні вранці я відкрила шафу і з жахом зрозуміла, що в мене немає плаття. Згадала Лесю – то та завжди була при параді. Я перестала ображатися на Мишка. Пізно, але я таки усвідомила, що своїми руками зруйнувала наше сімейне щастя.