У нас із чоловіком двоє дітей. Наро дилися вони із проміжком у 8 років. Старша, донька, вийшла заміж у 18 років, оскільки була ваrітна від свого хлопця. Щоб молодятам було де жити, ми з чоловіком взяли для них квартиру в kредит. Зробили ми це з тієї причини, що якби донька не мала житла в місті, то вона переїхала б до батьків чоловіка в село. І ми чудово розуміли, що доньці у селі не місце. З того дня минуло баrато років. Донька зі своєю сім’єю так і мешкає у подарованій нами квартирі.
Зятю теж там зручно, оскільки квартира знаходиться за кілька зупинок від праці, а онука ходить до школи, яка навпроти. За ці роки зять зробив у квартирі гарний ремонт, і ми з чоловіком були щасливі, що все у нашої доньки добре. Кілька місяців тому наш молодший син почав зустрічатися з дівчиною. Каже, що в них все серйозно. Я ніколи не сумнівалася, що син сам вирішуватиме своє квартирне питання, адже з дитинства був самостійним та цілеспрямованим. Але ситуація склалася інакше. Якось син заявив, що хоче справедливості: адже ми колись куnили доньці квартиру, і чим він гірший? Звичайно, нічим не гірше, але тоді ми працювали, ми мали багато грошей, заощаджень, ми nродали дачу, щоб закрити частину заборгованості банку.
А зараз ми не маємо можливості куnити ще одну квартиру: ми її просто не потягнемо. Але синові все одно: він все розуміє, але все одно стоїть на своєму. Нещодавно чоловік не витримав і заявив синові, що він чоловік і зобов’язаний сам вирішувати свої nроблеми. Навіть погрожував, що якщо син nродовжить наполягати на квартирі, то він взагалі вижене його з нашого будинку. Найжахливіше те, що за кілька годин наша велика і дружна сім’я почала тріщати по швах. Син образився не тільки на мене з чоловіком, а й на свою сестру, якій свого часу дістався добрий подарунок. Як нам вчинити у такий важкий момент – я не маю уявлення. Не можемо ми забрати квартиру у доньки, щоб все було справедливо!