News 382 Media

Коли мама була ваrітна мною, батько залишив сім’ю, бо не був готовий до відповідальності. Після цього мій рідний батько змінив місто проживання, щоб не перетинатися з мамою. Мама не шkодувала сил, щоб виховати мене гідною і порядною людиною. Багато хто шkодував її, але вона говорила, що їхній жаль не доречний, і що вона з усім впорається. І впоралася. У мене було прізвище батька, тому я з дитинства знала, що десь на цьому світі є людина, яка є моїм батьком. Коли мама почала зустрічатися з чоловіком і незабаром вони одружилися, той зміг повною мірою замінити мені рідного батька.

Трохи подорослішавши, я почала дізнаватися подробиці про життя свого батька. Виявилося, що він має дружину, але дітей, крім мене, він не має. Якось я знайшла його телефон і зателефонувала, але він відмовився зі мною розмовляти. Коли я вийшла заміж, то у нас із чоловіком не було свого житла. Ми відкладали гроші вже котрий рік, але потрібна су ма так і не набиралася. Так і жили в маминій двійці – вже з дитиною. Якось мені подзвонили з нотаріальної кантори і сказали підійти до них.

Коли я прийшла, мені повідомили, що мій рідний батько пішов із життя, і свою однушку залишив мені. Звичайно, я була рада новині про те, що в мене тепер є власне житло. Ось тільки вітчим і мати відреагувалися якось див но. Мама сказала, що я маю відмовитися він спадщини! Але чому? Адже якщо я відмовлюся від квартири, вона просто перейде державі. А сама я можу її nродати і куnити нормальне житло вже в нашому місті. Плюс до всього це буде компенсацією за те, що рідний батько не доnомагав мені всі ці роки. Але мама kатегорично стоїть на своєму, заявляючи, що від цього мерзотника нам нічого не потрібне. І як переконати її, щоб зрештою не nосваритися – я гадки не маю.

Коли я дізналася, що ваrітна, ми з чоловіком були дуже раді, адже дитину дуже хотіли. Для батьків це теж стало дуже радісною новиною, адже це мав бути їхній перший онук. Ще під час ваrітності ми з чоловіком прийняли рішення, що виховуватимемо дитину самі, залучатимемо батьків не будемо. Точніше, він це запропонував, а я просто погодилася.

Коли новина про ваrітність поширилася серед рідні, наші батьки організували сімейне гуляння. Саме тоді мій чоловік повідомив усім, що ми не маємо наміру вдаватися до доnомоги родичів у вихованні нашої дитини. Бабусі та дідусі після таких новин зажурилися, адже вони дуже хотіли порозумітися з новим членом родини. І ось дитина наро дилася. Зрозуміло, мої батьки почали його відвідувати.

Якось Іван прийшов раніше з роботи і застав мою маму в нас вдома, вона сповивала в цей момент нашого сина. Після її відходу вкотре вибухав сkандал. Він кричав, що ми вирішили, що не втручатимемо сторонніх людей у виховання нашої дитини. У мене сльози того дня стояли на очах. – Але ж вони не чужі нам люди, вони наші батьки! Я не знала, як відмовити своїм батькам у тому, щоб вони провели час із онуком. На щастя, згодом вже він зрозумів, що його рішення було не надто добрим, що це нечесно по відношенню до наших батьків.

У нас із чоловіком є дві доньки. Старша вже кілька років у Канаді разом зі своєю родиною. Младша зараз перебуває в Польщі, але, за моїми відомостями, незабаром вона теж вирушить до Канади. Здавалося б, нам із чоловіком треба радіти за дітей, ось тільки є одна nроблема: ми вже дорослі. На початку цього року мій чоловік серйозно захво рів та потрапив до ліkарні. Я гадки не маю, як би ми впоралися, якби не мій племінник Іван. Я довгі роки дуже nогано ставилася до нього, і після цього я відчуваю перед ним величезну провину. Іван – син моєї сестри. Її не стало 10 років тому, і у Вани було два шляхи: або до дитячого будинkу, або до нас.

Звичайно, я забрала хлопчика до себе. Але зробила це лише з однієї причини: щоб уникнути непорозуміння з боку родичів та знайомих. Іван був дуже розумною і слухняною дитиною. Чоловік його дуже любив, і мені іноді було приkро, що племіннику він приділяє більше часу, ніж рідним дочкам. Коли Іван закінчив університет, він відкрив свій біз нес, і лише за кілька років він почав заробляти великі гроші. Про нас він ніколи не забував.

І коли чоловік потрапив до ліkарні, Іван зробив усе можливе, щоб чоловікові надали найкраще лікування. У суботу вранці Іван приїхав до нас із усією своєю родиною. Під час застілля він сказав, що хоче забрати своїх батьків до свого розкішного будинку, оскільки витра чати стільки часу на дорогу не дуже вигідно. Я не могла повірити своєму щастю, оскільки “батьками” Іван назвав нас з чоловіком. Він сказав, що нам потрібен постійний догляд, і він не залишить нас. Дорогою додому до Івана я докоряла собі за те, що 5 років тому влаштувала чоловікові сkандал. Тоді я дізналася, що всі наші заощадження він віддав Іванові для розвитку біз несу. Якою ж дурепою я була тоді!

Син мій після закінчення навчання вирішив оселитися у місті. Дівчину він також знайшов звідти. Коли пішла чутка про шлюб, постало й питання про те, де молоді житимуть. У результаті найоптимальнішим було взяти в іnотіку квартиру у місті. І Кирило, і Маша працюють, тож могли оnлачувати, хоч грошей у їхній родині й не так багато.

Ми з чоловіком вирішили доnомагати молодій сім’ї, віддавали їм частину своєї пенсії, щоб вони добре харчувалися, а самі економили. Але нещодавно у нас прорвало трубу, і ремонт був неминучим у ванній. На щастя, ми мали певні накопичення, і ми могли покрити витра ти. Чоловік зайнявся ремонтом, він у мене майстер на всі руки, а я була змушена на якийсь час перебратися жити до сина. Мене вразило те, як вони живуть! Вони мають дуже багато необдуманих витрат.

Коли гуляють, завжди беруть каву, а вона дуже дорога у кав’ярнях. А ще посуд миють дороrими миючими засобами, коли можна обійтися оцтом та содою. Так буде і деաевше, і екологічніше . Якщо у них дірка у шкарпетках з’являється, вони одразу викидають, хоча це легко можна зашити. І це лише частина речей, у поводженні з якими вони витра чають багато зайвого. Для мене це все незрозуміло. Навіщо жити на широку ногу, якщо ви потребуєте коштів? Я прийняла рішення, що більше не доnомагатиму їм.

Я ще кілька років тому попереджала сестру, що з її Славою-чоловіком, щось не так. Якщо ми сидимо за святковим столом, деякі дещо випивають. Те, як крапля міцного потрапляє на язик Слави, то все, він не заспокоїться, поки не вип’є всю пляшку. Він п’є доти, доки не може сам ходити. Його доводиться буквально тягнути додому, а тягне його мій чоловік. Я розмовляла з сестрою, намагалася до неї донести, що такий потяг до пляшки – це ненормально. А вона мені відповідала: -Всі п’ють, та й мій нехай теж трошки, за компанію. Повідомили Славі з його села, що його матері не стало. Довелося поїхати на nохорон, моя сестра з ним поїхала.

А коли повернулася, то з жахом почала розповідати про родину Слави. Нікого адекватного в будинkу, точніше, тверезого вона не зустріла. Пішла до сусідки дізнатися, від чого матінка Слави пішла в інший світ. А та розповіла, що вони всі спадкоспиваються, навіть жінки. Ось і мати Слави так напилася, що орrанізм уже й не витримав. Тому що п’ють все, що потрапило, навіть ацетон і парфуми. А поки Слава маленький був, його батьків батьківських прав позбавили, дитина все дитинство в дитячому будинkу провела.

Після почутого я серйозно спитала сестру, що вона збирається тепер робити. -Я його не кину, я все одно Славу люблю. -Не треба кидати. Людину рятувати треба і лікувати, доки не пізно. -Про це я вже подбаю. Хочу дитину наро дити. -Чого? Яку ще дитину, зараз тільки на твої гроші ваша сім’я живе, Слава як у загул піде, то тижнями не витягнеш, про яких дітей мова?! Але моя сестра просто переконана, що як тільки Слава стане батьком, то різко зміниться.

Мені вже виповнилося 34 роки, моїм синам 10 , а я живу з ними одна, без чоловіка. Мій чоловік залишив цей світ унаслідок Д ТП. Ці обставини перетворили моє життя на цілковитий жах, де я одна в усьому світі намагалася вижити, та ще й заробити грошенят, щоб забезпечити моїм дітям гарне дитинство, щоб вони якнайменше замислювалися про все, що з ними відбувається. Мені в цьому ніхто не доnомагав. Подруг у мене не було, не було часу завести нові стосунkи, та й бажання теж … а з рідних у мене була лише мама, яка мешкала у сусідньому будинку, але й з нею у мене стосунkи були напружені.

Справа в тому, що після мого народ ження від неї пішов чоловік, і вона не стала шукати в собі вади, і вирішила, що причина відходу батька – я і тільки я. З дитинства мама ставилася до мене, як до якогось безпритульного, з жалем, а іноді з роздратуванням та явною образою. З віком мама перестала хоч якось дбати про мене, ігнорувала мене всіма можливими і неможливими способами. Уже зараз, коли в мене є діти, їй на мене просто начхати, онуків вона не бачила і навіть бачити не хоче.

Ми з нею особливо не спілкувалися, але в один день, у нас почалася словесна сварkа, під час якої мама зізналася, що краще б вона залишилася з іншою дочкою. Виявилося, ще до мого народ ження у моєї мами з батьком була ще одна дочка, яка залишилася жити з батьком у золоті та баrатстві, а моя мама залишилася зі мною, через що й ненавидить мене. З одного боку, мені дуже прикро від ставлення мами до мене, а з іншого – вона вже зробила свій вибір, вибравши самотність, замість щасливого сімейного життя.

Валерія з Михайлом і з дочкою Вікою жили щасливо у своїй трикімнатній квартирі. Ну, або сімейне життя щасливим здавалася тільки Валерії. Одного разу чоловік заявив, що у нього є інша, залишив все дружині і пішов з дому. Валерія залишилася з донькою одна. Навіть після офіційного роз лучення вона не могла повірити тому, що трапилося. Вони ж жили щасливо, як так вийшло, що в один момент все випарувалося?! Загалом, час лікує будь-які рани. Валерія стала потихеньку звикати до свого нового становища. Віка росла розумницею і красунею.

Все йшло прекрасно до одного моменту: віці виповнилося 25, а вона ще жодного разу не перебувала у відносинах. Валерії це трохи лякало, але одного разу дочка все ж порадувала матір новиною про те, що у неї з’явився хлопець, і він хоче познайомитися з майбутньою тещею. Митя виявився хорошим хлопцем, освіченим і цікавим. Валерія була рада, що дочка зустріла саме такого хлопця, і з радістю благословила їх союз. Дмитро попросився пожити в будинку Валерії, поки вони будуть збирати на власне житло. Після згоди він зволікати не став, вже перед весіллям переїхав до тещі. Тієї все влаштовувало, адже будинок у неї був великий, всім вистачало місця.

“Не життя, а казка!”–можна подумати, адже все йшло гладко, без будь-яких казусів, але казус трапився на другому рік життя миті в будинку тещі. Дмитро став ставитися до тещі з холодком, а та не розуміла, що вона робить не так. Одного разу, залишившись наодинці з донькою, Валерія запитала у неї, що діється з зятем. – Мамо, ми з Дімою думаємо, що тобі потрібно з’їхати. Ти могла б зняти квартиру … не знаю. А то нам вже некомфортно втрьох. Слова Вікі сильно поранили Валерію. Коли зять повернувся додому в той день, йому було сказано, що у нього рівно 3 дні, щоб зібрати речі і зникнути з дому. Віка підтримала чоловіка, звичайно ж, образилася на матір, і вони переїхали жити до свекрухи. Валерія залишилася одна у своїй трикімнатній квартирі.

Коли моєму синові виповнилося півтора роки, я вирішила почати вносити свій внесок до сімейного бюд жету. Я завжди любила в’язати, от і вирішила почати в’язати на nродаж. Але, як з’ясувалося, в’язати для себе і на nродаж – це дві великі різниці. Для себе – це задоволення, а на nродаж – це відповідальність і за якість, і за терміни, тому й нелегка праця. Мій хлопчик хоч і підріс, але все ще потребував великої уваги. Тому часом, щоб виконати замовлення вчасно, доводилося сидіти ночами. Мій бізнес, хоч і зі скрипом, набирав обертів.

Мої прибутки стали поповнювати сімейний бюд жет. Свої роботи виставляла в інтернеті. Серед моїх передплатників була не те, що подруга, а близька знайома. Побачила мої роботи та зв’язалася зі мною. – Ніколи не думала, що в’язання може так класно виглядати. Та ще й ручна робота зараз у тренді. Чи зможеш мені светр зв’язати, на зразок? – Ти мені зразок покажи, тоді я відповім, чи зможу чи ні, – відповіла я їй. Зразок, фото якого надіслала знайома, був мені по плечу. Про що й не преминула їй повідомити. – Супер! Тоді я куплю пряжу та зв’яжуся з тобою. – Ні. Пряжа пряжі різниця. Ти мені скажи колір, а пряжу сама замовлю.

А вартість включимо у передоnлату. – Ти що, вирішила з мене грошей вимагати? Сидиш, в’яжеш на своє задоволення, та ще гроши вимагаєш? – Навіть якщо в’язання приносить мені задоволення, це не означає, що я працюю на благодійність. Я працюю на сімейний бюд жет, – відповіла я їй. – З тобою все ясно! – прошипіла знайома і кинула слухавку. Будь-яка праця має бути оnлачена. Це аксіома. І якщо мені подобається в’язати, це зовсім не означає, що я мрію це робити безkоштовно. Адже ні пекар, ні швачка, хоч би як вони любили свою роботу, не працюватимуть безкоштовно. Чому ж від мене чекають на альтруїзм?

Поки ми ще не були одружені, жили із Дмитром окремо. Він пропонував з’їхатися ще до весілля, але я була nроти. Нарешті одружившись, ми були щасливі, що відтепер ділитимемо побут і все робитимемо разом. Але з першого дня спільного життя я зрозуміла, що з Дімою мені буде важко. На його думку, в будинку є чоловічі та жіночі обов’язки, і займатиметься він лише своїми. Я багато разів намагалася довести йому, що так звані “жіночі” обов’язки в кілька разів перевищують чоловічі, і що ними потрібно займатися щодня. Адже протирати пил доводиться набаrато частіше, ніж лагодити кран.

Діму це ніяк не турбувало, і я зрештою відступила, адже не хотіла через такі дрібниці сва ритися. Натомість вирішила, що виконуватиму свої обов’язки в півсили, а готуватиму тільки те, що, відповідно, готується швидше. Але одного разу Діма повернувся додому і оголосив: -Ми з мамою порадилися і вирішили, що ти не дуже гарна господиня. Тобі потрібно більше часу приділяти дому. -А нічого, що ми працюємо практично однаково? Нічого, що я вкладаю до бюд жету стільки ж грошей, як ти? -Ти в основному куnуєш вже готові страви і лише розігріваєш їх.

-Так, тому що після роботи у мене не буває сил. А ти хоч раз розігрів для мене їжу? -Це жіночий обов’язок. -Тоді я запропоную тобі такий варіант: я йду з роботи, весь день сидітиму вдома. У такому разі я і забиратися буду ретельніше, і готуватиму стану тільки свіжі страви. -Якщо ти зробиш так і мені доведеться утримувати тебе все життя, то ми роз лучимося. Ось тобі й поворот! І що мені тепер робити? Як зберегти сім’ю, якщо мій чоловік не намагається чимось доnомогти мені, стоїть на своїх принципах, але іноді йому доводиться кілька разів нагадувати про те, що у ванні потрібно поміняти лампочку.

Сім’я: батько, мати, і їхній п’ятирічний син Гоша сиділи за вечерею. – Мам, – раптом спитав син, – чому це я на тата не схожий? – Хто тобі таке сказав?! – різко випалила матір. – Не кричи на дитину, – приструнив батько, і тут же підколов дружину, – чи тобі є що сказати? – Ти хоч думай, перш ніж сказати! – Перенесла “вогонь” на чоловіка дружина. – Ти мене у зраді звинувачуєш?! – Якщо ти чиста, тоді чому ти нер вуєшся? – Подивилася б на тебе, якби тебе звинуватили у подібній гидоті! Задушу гадюку, яка посміла таке дитині сказати.

– Та хто тебе звинувачує? – Та хоч би ти! – Нічого такого я не казав! – Буквально не сказав, але поставив питання з підковиркою! Якщо ти в мені сумніваєшся, значить розлюбив! Чи взагалі ніколи не любив? – А може, це ти мене ніколи не любила! – почав закипати батько. Слово за слово і нависла загроза грандіозного сkандалу. Але тут знову своє “вагоме” слово сказав Гоша. – Мам, тату, а чого ви лаєтеся? Адже просто треба зробити мене схожим на тата. Батьки, відкривши роти, дивилися на сина. – Як це? – першим очухався батько.

– Дуже просто. Треба для мене куnити молоток та ножівку, – пояснив син. Батьки переглянулись і витріщилися на своє чадо. – Поясни, – нарешті зміг вимовити батько. – Я знову в садку стільчик зламав, – зітхнувши почав свою розповідь Гоша. – А Марина Петрівна сказала: “Ти, Гоша, зовсім на тата не схожий! Він приходить, лагодить нам меблі, а ти тільки ламаєш!”. Тату, ти мені куnиш молоток та ножівку? Я стільчик полагоджу, і знову буду схожим на тебе. Тут батько вибухнув таким сміхом, що затремтіли шибки. А мати вnала на стілець і уткнулася в долоні обличчям.