Все моє подружнє життя свекруха псувала мені життя. Упродовж десяти років мої діти всякого від неї почули. На щастя, моя сім’я з самого початку жила окремо, не зрозуміло, що відбувалося б, якби ще разом жили. Свекруха вважала своїм обов’язком періодично дзвонити Миколі та скаржитися йому на мене. Вона навіть намагалася його переконати, що діти йому не рідні. Чимало сліз я пролила через неї, причому це було абсолютно незаслужено. Я завжди намагалася бути доброю дружиною та матір’ю.
Однак свекруха мене з самого початку не любила і псувала наш сімейний затишок. І ось нещодавно вона виявилася у злиднях. Внаслідок тривалої хвороби вона залишилася інвалідом, їй необхідний постійний та ретельний догляд. У неї є донька, але чомусь їхнє сімейство дружно вирішило, що доглядати свекруху зобов’язана я. Дочка виправдовує своє небажання піклуватися про матір тим, що має маленьких дітей. Але річ у тому, що в мене також є діти.
Як я доглядатиму за жінкою, яку практично ненавиджу? Чому я мушу це робити? Мою відмову чоловік сприймає по-своєму, каже, що я егоїстка, яка не хоче допомогти близьким людям. Я близьким людям завжди готова допомогти, але свекруха до них не входить, вона мені ніхто. Ця жінка за стільки років мого шлюбу не зробила нічого хорошого для мене, від неї лише лиха, сльози та проблеми.