News 382 Media

Після весілля чоловік забрав мене до села – до батьківського дому. Минуло лише кілька років, одружився його брат – і теж привів дружину до рідного дому. І стали жити ми великою – ось тільки не дуже дружною родиною. Так, з місцем проблем не було: будинок у свекрів був величезним, тому кожному дісталася простора кімната. Свекор був у селі шановною людиною. Звичайно, і вдома він був єдиним господарем. Ось тільки знайомі та сусіди не знали, що відбувалося всередині нашої родини насправді. Усі гроші, які ми заробляли, треба було віддавати свекру. Він один вирішував, як ними розпорядитись, і що на них купити. Я була молода, та й прийшла в нову сім’ю: природно, ніяк заперечити я не могла. З молодшою невісткою діти народилися практично одночасно.

Свекор продовжував у тій самій манері: навіть підгузки купував дітям сам. Звісно ж, найдешевші. Ми дуже часто недоїдали, а про якісь делікатеси або дорогі продукти і мови не могло йти. Взимку свекор економив на опаленні, тому часто ми були змушені ходити вдома в куртках. Тішило мене тільки одне: свекор подарував своїм синам земельну ділянку. Ми розпочали на своїй будівництві будинки своєї мрії. Свекор давав нам гроші на матеріали, але все будівництво ми робили самостійно. Робили ми це з величезним ентузіазмом, адже розуміли одне: що раніше добудуємо, то раніше переїдемо. Але одного разу трапилося щось непередбачене: мій чоловік втратив роботу, ми не могли більше скидати гроші в спільний котел – і свекор вигнав нас на вулицю.

Наша хата була ще не готова, тому ми були змушені жити в підвалі. Дивно, але я раділа: краще в підвалі – ніж із таким свекром. Чоловік незабаром відновився на роботі, ми поступово завершили будівництво. На щастя, брат чоловіка з дружиною допоміг нам, а потім і ми їх підтримали. Зрештою всі разом з’їхали від свекра. Наразі кожна сім’я живе у своєму власному будинку. Ми взагалі не спілкуємося зі свекром, але іноді бачимо його на вулиці. Він вийшов на пенсію, ходить у якомусь старому одязі, але я чудово знаю, що він отримує досить високу пенсію. Гроші, які він має, він зберігає в сейфі, але терпіти все це зараз доводиться тільки його дружині.

Бабуся Зіна зранку раніше пішла скаржитися на пасинка подрузі та сусідці, Галині Сергіївні. Семен був сином її другого чоловіка, і жінка його відверто недолюблювала через те, що він був не рідний. Чоловіка її не стало п’ять років тому. -Він обіцяв, що з’їде від мене після весілля, але вони з дружиною та дитиною у мене вже років зо два живуть. Він постійно каже, що має проблеми на роботі, що вони намагаються накопичити на орендоване житло! Зазвичай, Галина Сергіївна вислуховувала подругу мовчала, лише іноді кивала.

Але цього разу вирішила висловити свою власну думку про ситуацію: -Зін, а може все не так вже й поrано? У тебе своїх дітей немає, а з сім’єю Семена тобі веселіше. До того ж він хлопець гарний, тобі он із городом допомагає. -Скажеш теж! Гарний? Невдаха він, ось хто! Ще живе у моїй квартирі. Треба було думати, перш ніж одружуватися. Галина зітхнула і знову промовчала. У якомусь сенсі вона навіть шкодувала хлопцю, якому доводиться уживатися з мачухою з таким характером.

Зіна була сварлива жінка. Через рік Семен таки з родиною та дітьми з’їхав, залишилася Зіна зовсім одна. Ще за п’ять років вона перестала справлятися з господарством. Сусіди розповіли Семену, що Зіні непросто доводиться; він не став чекати, коли Зіні гордість дозволить попросити допомоги, сам почав приїжджати. Бачачи, як їй допомагає Семен, Зінаїді стало соромно.

Я пам’ятаю, що в свої шкільні роки була досить самостійною дитиною. Мене тато два тижні поводив в перший клас за ручку, потім я вже запам’ятала дорогу і весь час одна ходила в школу. У батьків на мене не було особливо вільного часу. Були важкі часи, їм доводилося багато і довго працювати, так що я росла сама по собі. Виросла досить хорошою людиною. Зараз у мене самої з’явилася дочка. Ми з чоловіком хочемо, щоб вона теж була самостійною, сама приймала рішення в житті. Вчимо її цьому з самого дитинства. Зараз вона пішла в школу.

Чоловік спеціально взяв відпустку саме на вересень, щоб ходити в школу разом з донькою. Я вранці її відводила, а чоловік забирав і робив уроки. У свій останній тиждень відпустки чоловік помітив, що мої батьки постійно саме в той час, коли дочка повинна вийти зі школи, прогулюються поруч. Їх квартира знаходиться в п’яти хвилинах від самої школи. Чоловік подумав, що вони просто проходять повз і так все збіглося. Але ситуація повторилася ще раз і ще. Я вирішила сама на це подивитися. Відпросилася з роботи на одну годинку. І тут реально побачила, як рівно в той час, як лунає в школі дзвінок, мої батьки тут як тут з’являються біля воріт школи.

Чоловік забрав доньку, а я пішла до батьків. — Ой яка несподівана зустріч. — Мам, а ви що тут робите кожен день в один і той же час? — Ну розумієш, ми просто зятю не довіряємо. А раптом він забуде прийти, що ж внучка одна біля воріт залишиться. Я не очікувала такого почути. Щоб мій чоловік хоч колись щось забув-просто нереально. Попросила батьків так не робити. Тепер чоловік працює, донька сама ходить до школи. Але, як вона нам розповідає, вона далеко не одна ходить. Її все одно проводжають бабуся з дідусем. Я вже не знаю, як просити батьків розвивати в дитині самостійність.

Рано-вранці несподівано в гості зайшла мама. Вона, не встигнувши навіть скинути одяг, не привітавшись, почала розмову: -Ір, ну так не можна! Мені Анечка все розповіла. Ти всерйоз вирішила розлу читися? Але ж ви така гарна пара! А що це ще за історія з іншою жінкою та дитиною? Звідки це діти знають? Не можна їм усе розповідати! Ірина втомлено видихнула. -Мамо, я дітям нічого не розповідала. Це все інтернет. Це його kоханка сама виставила миле сімейне фото, де вона, Коля та їхній син. Досить з мене.

Не можу більше зазнавати цього прини ження. Я й так майже рік сподівалася, що він прийде у себе, заплющувала очі на його «відрядження». Міла Іванівна замовкла. -А я і не знала, що він такий негідник. Навіть коли Аня розповіла. Микола повернувся надвечір, побачивши зібрані валізи, зажурився. Він взагалі зовсім не збирався кидати сім’ю.

Просто йому подобалося проводити час із Олександрою, а потім вона дуже недоречно заваrітніла, захотіла сім’ю. -Ір, може не потрібно всі мости так спалювати, га? Ми ж разом майже сімнадцять років. Дружина дивилася на нього порожнім поглядом. -Пізно, Колю, всі мости вже спалені. Він дивився на неї поглядом побитого собаки, але жоден м’яз у неї на обличчі не здригнувся, а в душі нічого не ворухнулося. Все перегоріло.

Зараз мені 36, я працюю начальником відділу. Ось тільки просунулася я по кар’єрних сходах з дуже великими труднощами: починала з 20 років. Дитинство у мене було дуже бі дним: брат-інвалід, батько пішов з сім’ї, як тільки дізнався про стан сина, а мати тягнула все одна. Мама, в основному, працювала прибиральницею. Мила вона під’їзди, і коли я була з нею, бачила, що вона терпить і яке до неї було відношення з боку людей – і все заради того, щоб прогодувати нас. Цей жахливий період життя закінчився, але він безповоротно навчив поважати мене людей всіх професій – від начальника до прибиральниці.

І ось, мені дістався відділ, в якому були, в основному, молоді співробітники. Як професіонали вони були високого рівня, але от як люди – залишали бажати кращого. Помітила я це тоді, коли в моєму кабінеті довелося міняти вікна. Прибиральницею у нас була мила жінка, яка погано володіла мовою. Коли вона віталася з моїми співробітниками, ніхто з них не вітався у відповідь. А іноді навіть rрубіянили, коли та просила відійти від певного місця, де вона повинна була протерти. Одного разу я вийшла в загальний зал і помітила, що одна зі співробітниць сидить на дивані і не збирається навіть піднімати ноги, поки прибиральниця стоїть поруч і просить її зробити це.

А коли прибиральниця помила туа лет, хтось із працівників пішов туди і сполоснув прямо в раковині кавоварку. Цілих три дні я терпіла цю ха мську поведінку, сподіваючись, що вони виправляться. Але я не витримала: зібрала всіх і сказала, що відтепер кожен з них буде прибиратися на своєму робочому місці. Почалися обурення, мовляв, ніхто не наймався прибиральником, але я стояла на своєму. Минув тиждень, ніхто не звільнився, і кожен почав цінувати чистоту – на кухні і в туалеті прибираються по черзі. Почекаю ще місяць – з метою виховання-і запрошу прибиральницю назад.

Костя сумно сидів біля вікна автобуса. До нього підійшла кондукторка, хлопець поспішно витяг гроші та віддав їй. -Що ти якийсь сумний, трапилося щось? -З чого ви взяли… -Обличчя на тобі немає. Ти б все ж таки посміхнувся, життя таке прекрасне. -Тільки не моє … -Ну А що не так? Ти іспит якийсь не склав? -Якби це був іспит, то було б не так поrано. Кондукторка зрозуміла, що тут втрутилися справи любовні.

Вона вирішила підбадьорити хлопця і сказала: -А хочеш я тобі поворожу? Все скажу, за безкоштовно. Просто ти мені сподобався, не хочу, щоб даремно сумував. -Так, хочу, давайте! – загорівся хлопець. Кондукторка дала йому адресу, за якою він мав прийти сьогодні рівно о шостій. І Костя прийшов. Тільки двері йому відчинила не кондукторка, а гарна висока дівчина. -Ви, мабуть, до моєї бабусі. Вона незабаром прийде, проходьте. Там, десь тапочки знайдіть, у мене на кухні пиріг запікається.

Поки молоді люди чекали на прихід кондукторки, то чудово розмовляли, почали жартувати. Від колишнього смутку Кості вже нічого не залишилося. Він одразу відчув у цій дівчині ту легкість, якої йому так не вистачало. Увечері прийшла кондукторка. Вона, посміхаючись, дивилася на молоду пару. Вона ж заздалегідь знала, що вони один одного міцно полюблять і одружаться. Навіть ворожити на це не довелося.

Я мріяла стати учителем ще з п’ятого класу середньої школи, причому в мене ця мрія з’явилося абсолютно спонтанно. Але якщо бажання є, та й розумом я ні від кого не відставала, плюс з дітьми ладнаю, то чому б і ні… Я думала, що, якщо не бути занудою чи істе ричкою, бути вчителем — дуже медитативна робота, та й багато зусиль не вимагає, якщо любити свою справу. Зрештою мені вдалося стати викладачкою анатомії в одному медичному коледжі, не в найпрестижнішому, але все ж таки медичний — він і в Африці медичний. За весь час роботи там у мене накопичилося чимало усіляких історій, і про найдивовижніший з них я розповім зараз. Історія пов’язана з ученицями, які мені запам’яталися найкраще у всьому коледжі.

Маша та Даша – доньки якогось бізнесмена, який заробив собі ім’я впливового бан дита у дев’яностих, а в наш час став зразковим сім’янином, який забирав дівчат з коледжу особисто, хоча мав купу водіїв. Маша — дуже розумна дівчинка, і процвітає вона не тільки в анатомії … в учительській раз у раз говорять про те, як з нею приємно вести урок, але того ж не сказати було про Дашу, яка була повною протилежністю Маші. Ще тоді мені здавалося, що Даша, перепрошую за слово, дурна, я навіть припускала, що в неї якісь проблеми були зі здоров’ям, вона просто нікого не слухалася, займалася під час лекції чим хотіла, тільки не уроками.

І ось, на перездаванні за анатомією, вона набрала 100 балів зі 100. Такий результат не спостерігався навіть у найкращих учнів коледжу, і тоді мені здалося, що щось тут нечисте. Наступного дня я влаштувала їй перевірку, задавала різні запитання, схожі на ті, що були в тесті, і на все вона відповіла без жодної помилки. Тоді я поцікавилася, в чому причина того, що вона не вчилася протягом усього року, на що отримала найвідповідальнішу за все моє життя відповідь: — А мені ліньки.

У всі часи здача власної житлоплощі була прибутковою справою. Правда, ось мешканці трапляються різні. І ситуації бували різноманітні і часом навіть забавні. Якщо ж здавати квартиру своїм родичам, то тут розмова інша. Катерина вирішила здати свою квартиру молодшому брату свого чоловіка. Миколая вона знала п’ять років. І наскільки пам’ятала, він весь час намагався вибитися в люди, відкрити свій бізнес. Але нічого хорошого з цього не вийшло, а гроші він витратив даремно. Через рік свекруха Катерини зламала руку. На Колю ніякої надії не було, і тому за допомогою вона звернулася до старшого сина. Тоді подружжя жило у Тамари Володимирівни. У Каті була власна квартира, спадок від бабусі. Правда, ремонт там був старий.

Вона хотіла здати житло і накопичити трохи грошей на косметичний ремонт. Про здачу житлоплощі дізнався Микола. Він довго вмовляв Катерину здати йому квартиру. Катя погодилася і віддала ключі молодій людині. Ціна для родича природно була нижче. Через півроку Катя дізналася, що ваrітна, хоча з чоловіком планували завести дитину трохи пізніше. Катя не хотіла прийти з малюком на руках в стару квартиру без ремонту. Ні спальні, ні дитячої кімнати. Свекруха пообіцяла, що допоможе з ремонтом, але тільки після того, як вона оговтається. Довелося затриматися в квартирі у неї ще на кілька тижнів. Як тільки жінка одужала, то відразу пішла на роботу. Про свою обіцянку допомогти вона геть забула.

Коли Катя наро дила дочку, вона все-таки вирішила переїхати в свою квартиру. Вона подзвонила Колі і сказала, щоб він через тиждень з’їхав з квартири. Дівчина почала збирати речі. Тамара Володимирівна благала невістку почекати ще місяць. Але Катя була налаштована рішуче. Коли Катя переступила поріг квартири, то була в աоці. Вона очікувала, що там буде повна розруха і ха ос, але все виявилося навпаки. Кімнати були відремонтовані. Все було обставлено із затишком. Нехай і недорого, але красиво. Коля навіть зробив дитячу кімнату для малятка. Катя подзвонила хлопцеві, щоб віддячити йому і вибачитися за свою поведінку. Микола сказав, що йому допомогла свекруха і чоловік Каті. Їй було соромно, що вона погано подумала про своїх родичів. Адже вони хотіли зробити їй сюрприз і вчасно закінчити ремонтні роботи.

Коли я наро дила, спочатку мені доводилося дуже непросто. Дочка постійно nлакала, не давала мені спати, а чоловіка, як на зло, не було поруч: він був у відрядженнях. Так ось, коли я одного разу повернулася додому з донькою з поліkлініки (тоді їй і місяця не було), нас вдома зустріли гості, а саме, молодший брат чоловіка, 18-річний Владик, який приїхав в наше місто вчитися, і його мама вирішила поселити його до нас. Мені було nрикро, що у мене ніхто нічого не питав, але я подумала, мовляв, не влаштовувати ж мені сkандал на порожньому місці, та й він до нас приїхав тимчасово… Знала б я тоді, що мене попереду чекає… Наступного дня о 7 ранку мене розбудив Владик.

Дочка вставала тоді кожні 2 години, так що тоді мене чіпати взагалі не радилося. — Маш, я голодний, приготуй мені що-небудь, — почула я поруч зі своїм вухом. – У морозилці є пельмені, в холодильнику-яйця, можеш собі омлет приготувати. Поряд з плитою є каша, — сказала я і вкрила голову ковдрою. — Я не вмію готувати. Давай, вставай! Від цих слів Влада я озвіріла. — Ну ка брись з моєї кімнати, — крикнула я, — стукати, чи що, не вчили? Влад пішов, а через півгодини повернувся. — Мама сказала, ти мене нагодуєш. Загалом, неслабо мені нер ви цей недоросль в той день пошарпав. Я ледве себе стримувала у виразах, але довго у мене не виходило. Я йому щоранку говорила: без стуку в мою кімнату не ходи, а він щоранку без стуку, без нічого відразу: «є що поїсти?».

Одного разу я годувала дочку rрудьми, а Владик, як зазвичай, увійшов до кімнати, не попередивши, ще й стояв, дивився, як дочка насолоджується сніданком. Ох, тоді мене понесло, та так, що мені відразу свекруха подзвонила: — Ось, як ти свою гостинність показуєш. Не очікувала я від тебе такого, Машенька! Вибачся перед сином, ти його обра зила. Тут я свекрусі нагадала всі витівки її молодшого сина: і як він по телефону з кимось мою дочку «личинкою» називав, і як щоранку будив мене, не стукаючи, і як спати не давав активніше моєї дочки… Вже наступного дня повернувся чоловік з відрядження, який вже знав про все – мати йому відразу все доповіла. На щастя, мій чоловік знав, яким наха бним часом може бути його брат. Ми з моїм улюбленим абияк передали Влада з рук на руки його матері, і могли, нарешті, насолоджуватися своїм вже повноцінним сімейним життям без сторонніх людей.

У нас із дружиною справи ідуть дуже поrано. Справа в тому, що в нас скоро буде поповнення в сім’ї, вже друга дитина, але жити нам нема де. Вірніше, у нас є однокімнатна квартира, але, гадаю, самі розумієте, в однокімнатній вчотирьох жити – така собі розвага. Нам найбільше сина шкода, він же не заслужив на те, що йому не будет особистого простіру. Наш старший не ви нен у тому, що батьки вирішили ще одну дитину наро дити, а от розширюватись вони не планують. Яким би маленьким сином ще не був, ми повинні поважати його особисті межі, але в нас це фізично скоро не вийде. З немовлям, яке може посеред ночі всіх розбудити, про особисті межі говорити буде складно.

Через цю ситуацію і через своїх батьків дружина постійно nлаче, адже їй не можна взагалі хвилюватися. А проблема з її батьками… ми навіть не маємо слів усе це описати. Батьки дружини живуть удвох у 4-кімнатній квартирі, а крім квартири у місті вони мають ще будинок у селі. Під словом «дім» я маю на увазі саме будинок, а не хатинка чи курінь, як вони описують. Як би дружина не благала дати нам тимчасово пожити у їхній квартирі, доки ми не накопичимо грошей на новий будинок, батьки не погоджуються.

Ми натякнули, що вони тим часом можуть у селі пожити, але їм вода там не подобається, то топити будинок нічим… Я сам пообіцяв, що особисто подбаю про опалення і що вони тільки попросять, але все ніяк… Та й мої батьки не цукор! Знаючи нашу ситуацію, вони подарували свою троячку сестрі, яка живе там із чоловіком та донькою. А самі батьки переїхали жити на дачу. Я попросив їх впустити нас на дачу, а ми здали б нашу квартиру і платили б їм за спільне проживання (гроші ми пропонували також і батькам дружини). Батьки сказали, що подумають. Сподіваюся, вони ухвалять позитивне рішення, бо поки що у нас інших варіантів немає.