News 382 Media

– Я більше не поїду у гості до сина. Якби спочатку мені сказали не приїжджай, тобі тут не раді, я не поїхала б. А я погодила із сином, можна поїхати, вам буде зручно, не заваджу? Син сказав, ні мама, ми будемо раді, приїжджай. – А трапилося щось? — З першого дня зрозуміла, що мені там не раді. Син працював допізна, а невістка після роботи повертався додому і навіть не говорив зі мною. Ольга Григорівна ростила сина сама. Робила для нього більше, ніж могла собі дозволити. Дала синові освіту. Всі ці роки, коли він переїхав до іншого міста, вчитися, мати доnомагала і з грошима, і з харчами. Син теж сам неnогано справлявся, працював, навчався. Невдовзі зустріла дівчину, нинішню дружину. Стали зустрічатись.

Син влаштувався на гарну роботу, і почав накопичувати на початковий внесок. Коли одружилися, стали разом збирати і скоро куnили двійку мрії. Ольга Григорівна теж допомогла, відправила синові двісті тисяч, назовсім. Щоправда, це маленькі гроші для нашого міста, але це було все, що вона мала. – І ось, після їхнього переїзду я вирішила поїхати до них, побачити квартиру. А також у мене були проблеми зі здоров’ям, і я вирішила звернутися до ліkарів. Тому поїхала до них цілих два тижні. Але, природно, все заздалегідь було узгоджено із сином, і проблем не мало виникнути.

Але… невістка першого ж дня заявила сама відкрити холодильник і знайти собі що-небудь поїсти. А холодильник порожній. Слава Богу, я поїхала не з порожніми руками: домашня курочка, яйця, овочі, м’ясо і ще багато чого. Готувала я, невістка не підходила до плити жодного разу. Просто іноді відкривала кришку каструлі і казала, що таке вона не їсть, це шкідливо. Я питала, що їй подобається, щоб приготувати окремо і для неї. Але вона говорила, не треба, вона й так після шести не їсть, сидить на дієті. Коли поверталася додому після роботи, запрошувала на чай, каже, не хочу. Кажу, гаразд, хоч побалакаємо, розкажи, як минув день. А вона, я й так говорю на роботі цілий день, удома хочу відпочивати. Загалом зрозуміла, що мені там не місце. Коли син повіз на вокзал, спитав, а коли я наступного разу приїду до них у гості. А я відповіла, що, мабуть, більше ніколи. Розумію, вона не повинна мене любити. Але, у мене теж були гості, я так не поводилася. Потрібно поводитися гостинно, мило, щоб люди не відчули себе зайвими.

Мені зараз 32. У мене двоє дітей, чоловік, робота. Загалом усе як у звичайних людей, нічого особливого. У житті у мене траплялося багато форс-мажорів, але один випадок я пам’ятаю і звинувачую себе за нього досі. Мені було 9. До мене у гості прийшла подруга, Іра. Ми грали, дивилися улюблені мультики, стрибали у класики у дворі. За кілька годин мама зайшла до моєї кімнати. Ми дивилися мультфільм. Мама підійшла з рушником у руках і сказала: – Дочко, збігай у магазин за хлібом, будь ласка. До нас незабаром приїде тітка Таня на обід, хлібця у нас не лишилося.

Ми з Іриною одяглися і пішли до магазину. Дорогою туди Іра зустріла своїх батьків – дядька Колю та тітку Таню. – Дочко, пора додому, ти там засиділася щось, – сказав дядько Коля. – Добре, тільки за хлібом з Надею піду, і одразу додому! – Вигукнула подруга. – А у нас супчик на обід. Запрошуємо тебе, Надюша, тільки в нас також хліба нема. Купуйте і нам хліба, і чекаємо на вас. Я довго намагалася пояснити тітці Тані, що не можу до них приєднатися, тому що на мене вдома гості чекають, але та була невблаганна. За півгодини я повернулася додому. Мама зустріла мене з ременем у руках.

– Де ти була, гадино? Тітка з чоловіком на тебе цілу годину чекають. Ти совість втратила? – сказала вона грізним голосом. – Мам, не лайся, будь ласка. Я у Наді була. Вони запросили мене на обід, — відповіла я з винним поглядом. Не встигла я закінчити пропозицію, як отримала ременем по попі. Від болю і несподіванки у мене пішли сльо зи з очей і я випустила: – Дуренька! – я ще й хліб шпурнула убік. Я так говорила подругам, а тут рефлекторно і мамі сказала. Мати зупинилася. Вона заплакала, потім, дивлячись на мене, сказала: – Це я винна. Неправильно дочку виховала… Я її обійняла, вибачилася. Пройшло стільки часу, ми один одного, звичайно, вибачили, але за свій вчинок мені соромно й досі.

Сашка повернулася з роботи голодною та застигла: все на кухні було розкидано – тарілки, склянки, залишки їжі на підлозі. У вітальні – те саме: розкиданий одяг, брудні тарілки та склянки. Саша стиснула кулаки, стиснула зуби і почала забиратися. Все те – справа рук чоловіка. Чоловік так шукав роботу. Він уже приблизно півроку перебуває у такому активному пошуку. . Цілий день він валяє дурня, нічого хоча б по дому не робить, все тільки псує, а інтерпретується так: чоловік шукає роботу. Саша була страшенно голодною. На плиті не було нічого, а в холодильнику справи були ще сумніші.

Саша дістала з морозилки нарізані овочі для салату та виклала все на сковорідку. Тут від цих звуків на кухні з’явився він – чоловік Саші. – О, Сашка, вечерю готуєш? Саша вранці приготувала обід та вечерю їм двом і поставила холодильник, але повернувшись, і шматочка не застала. – Так, я собі. Ти ж уже поласував, не дочекавшись мене, – ображено відповіла Саша, прикрашаючи свою тарілку з овочами. – Значить, тобі їжі шkода, так? – насупився чоловік, – до чого ж ми докотилися… – він похитав головою. – Жаль. Я весь день бігала з папірцями. Мені дуже хочеться їсти, міг би хоча б по дому доnомогти, раз фінанси на мені.

– Ах так? Яка меркантильна! Правду мама казала, – раптом крикнув чоловік Сашка, – це я дурень не слухався. – Ще не вечір. Біжи до неї, раз вона така права, – спокійно відповіла Саша. – І піду! – сказав чоловік і грюкнув за собою дверима. Чоловік на тиждень переїхав до мами – сказати б, розібратися зі своїми думками. Цього часу Саша даремно не втрачала. Вона влаштувала собі відпочинок. Роботу ніхто не скасовував, але після роботи дівчина ходила з подругою до кафе, ресторанів: вони давно хотіли зустрітися, але не знаходили відповідного моменту. Вдома Саші панувала чистота і порядок. Все було на чоловіка Сашки. Від нього та його вибору залежали наступні повороти у їх сім’ї.

Тань, забери мого до себе, будь ласка, – сказала Маруся, – мені запропонували престижну роботу за кордоном, але сина до притулку здати не хочу. – Марусь, ти ж сама розумієш, що ми самі живемо небагато. Ще одну дитину ми не протягнемо, – сказала Таня. – Я ж не кажу, що ви самі утримуватимете його за свої rроші. Щомісяця я надсилатиму вам rроші. На утримання сина вистачить, ще й залишиться трішки. – Гаразд, я поговорю з чоловіком. Це таке рішення… мені не однієї думати над ним. – Гаразд, я подзвоню тобі ввечері, подумайте гарненько, я nлатитиму за утримання сина, – сказала Маруся і пішла. Чоловік Тані довго не погоджувався дати притулок у себе племіннику дружини, але, почувши про rроші, він абияк погодився. Через тиждень Маруся залишила свого 4-річного сина у сестри, а сама поїхала за найкращим життям для себе. Взагалі Маруся завжди жила для себе, не думаючи ні про кого інше. Вона толком і не знала, хто батько Сашка.

Просто з’явилася одного дня і заявила, що вона ваrітна. Таня вже добре знала характер сестри, тому навіть не здивувалася, коли сестра оголосила, що збирається переїхати в іншу країну. 7-річна донька Тані весь час кричала і влаштовувала сцени через те, що їй доводилося ділити кімнати з братом. Вона погодилася ділити кімнату лише тоді, коли мати пообіцяла купити їй нову колекційну іграшку kоханої героїні. Чоловік Тані теж не відставав. Коли з третього місяця Маруся зникла та перестала їм фі нансово підтримувати, чоловік Тані почав бунтувати проти перебування Сашка у його квартирі. – Мені зайвий рот не потрібен. Я не маю годувати його зі своєї зарплати, – говорив він дружині. – Я і сама працюю і заробляю ненабагато менше за тебе. Одна зайва тарілка супу для дитини в мене завжди знайдеться. Таня розуміла, що так далі не може продовжуватися. Жоден день у їхній сім’ї не проходив без сцен через винного хлопчика.

Того дня через сварkу дорослих та злої мови сестри Сашко забився в кут і заnлакав. – Тітка Тань, чому мене ніхто не любить, – запитав Сашко, коли тітка підійшла до неї. – Що ти, Сашко, звісно, тебе люблять. Я тебе люблю, – сказала Таня і обійняла племінника. Вони одягнулися і вийшли погуляти у парку. – Саш, я влаштую тебе в одне місце. Там багато діток, тобі буде краще серед них, ніж із нами. Я кожні вихідні буду до тебе приходити і привозити із собою ласощі. – Добре, але коли за мною приїде мати? Я так за нею сумую. Очі Тані сповнилися сльозами. Кілька днів тому Маруся з’явилася з повідомленням про те, що вона вийшла заміж і не збирається повертатися на батьківщину. – Сподіваюся, скоро, Сашенько, сподіваюся, скоро, – сказала Таня, міцно обійнявши хлопчика. Сашу таня влаштувала у гарний притулок. Як вона й обіцяла, відвідувала хлопчика кожні вихідні, а у свята забирала до себе. Так минуло кілька років. Дочка Тані вийшла заміж та переїхала до іншого міста. Таня з чоловіком залишилися самі у своїй квартирі.

Раптом Таня помітила, що в неї з самого ранку повна відсутність енергії, болить голова, їсти не хочеться і багато чого іншого. Обстеження виявило у жінки жахливу хво робу. Їй призначили термінову оnерацію. Тоді Тані була потрібна підтримка рідних. Дочка не відповідала на дзвінки, а коли Тані вдавалося додзвонитись, вона говорила, що зайнята і не може говорити. Чоловік на прохання дружини відвідувати її в лікарні, відповів, не відриваючись від телефону: – Ти там і так будеш під чуйним наглядом ліkарів, навіщо я там тобі? Таня одна пройшла цей болісний шлях. Після повернення додому на неї чекав сюрприз – записка на тумбочці: “Танечка вибач у мене з’явилася інша ми повинні роз лучитися”. Ні ком, ні крапки… 20 з лишком років сімейного життя коту під хвіст. За кілька днів у двері Тані постукали. Вона вже зраділа, подумала – це дочка до неї приїхала, або чоловік одумався, але ні. – Тетя Таня, як ти? Я вже боявся, думав, тебе тут не застану, – сказав Саша, що подорослішав, і обійняв тітку. – Сашенько, рідний, як же добре, що ти до мене приїхав. Саша на прохання тітки переїхав жити до неї, а вона щодня подумки дякувала Марусі за те, що вона залишила свого сина з Танею, адже хлопчик, який виріс у притулку, став більш чуйною і тонкою людиною, ніж дочка Тані, в якій вона душі не чаяла.

Біля входу до кінотеатру Микита раптом став на коліно. Маша подумала, що в нього шнурки розв’язалися, а потім помітила, що на туфлях немає шнурків. – Маш, ти вийдеш за мене заміж? – Запитав хлопець і простяг своїй дівчині скромне золоте колечко. – Що? Ти серйозно? – Запитала Маша. – Звичайно, – відповів Микита, червоніючи, – ну… виходь уже. Маша обережно взяла обручку двома пальцями, розглянула його і сказала. – Микит, перед тим як відповісти на твою пропозицію, мені треба тобі дещо розповісти. – Ти сумніваєшся в моєму kоханні? – Що? Ні, — усміхнулася Маша, — мені треба розповісти тобі сімейну таємницю, після якої ти можеш і передумаєш звати мене заміж.

– Такого не буде. – Слухай. Моя прапрабабуся жила в Америці, – Маша взяла паузу і важко зітхнула. – Ого, це ж круто. Ти, значить, американка в мене, а я й не знав… – Микита сміявся, – ні, за цю інформацію я тебе не залишу, не хвилюй ся. – Дослухай, – знову винно зітхнула Маша, – річ у тому, що мій прапрадід – афроамериканець, але вийшло так, що і моя прабабуся, і його брат, і бабуся з братом, і моя мама з сестрами наро дилися білими. – Це ж круто! – Вигукнув Микита, – треба ж подумати, прапрадід – афроамериканець. Нічого собі сімейна таємниця. – Ти не розумієш, чи що? – Здивувалася Маша, – є ймовірність, що гени прапрадіда вистрілять в нашій сім’ї, і у нас народяться діти …

ну, несхожими на нас. – А, ти переживаєш, що у нас народяться чорношкірі діти? І що з того? – Ти уявляєш, як твої друзі та родичі над тобою сміятимуться? І мене будь-якими такими слівцями назвуть… – Хай тільки спробують. Я все розумію, це нормально. Гени є гени. Нічого страաного. Тепер я навіть хочу, щоби у нас наро дилися такі дітки. – Ти серйозно? – Запитала Маша, дивлячись на Микиту як дитина. У відповідь Микита забрав обручку з рук Маші. Дівчина навіть зніяковіла. Невже передумав? Але немає. Микита надів обручку на безіменний пальчик лівої руки Маші. – Тепер я чекаю на твою відповідь. Ти будеш моєю дружиною? – Звичайно, буду, – відповіла Маша і потонула в обіймах свого нареченого.

Я вже кілька років працювала закордоном і нарешті вирішила поїхати додому, щоб відвідати рідних. Обнялися, поцілувалися, подарунки розгорнули та й вирішила я запитати: — Де мама? Виявилося, що мама зараз живе не у своїй квартирі, а винаймає кімнату в гуртожитку. Невістка так вирішила. Коли я приїхала до матері і зайшла до кімнати, вона не повірила своїм очам і просто почала плаkати. Але розпочнемо все спочатку. Коли я закінчила навчання в університеті, мені запропонували поїхати на роботу до Німеччини. Ось я й погодилася. Мама мене підтримала. На той час ми жили втрьох: я, мама та мій молодший брат. Батько заrинув задовго до цього.

Брат тоді ще в школі вчився, а я закінчила університет, зібрала речі і поїхала працювати. Зв’язувалася я з ріднею вкрай рідко, тому що жили ми не дуже багато і комп’ютера з інтернетом вдома не було. Іноді я просто їм дзвонила, щоб запитати чи все нормально. Такі дзвінки обходилися нам дуже дорого, тому ми говорили досить рідко. Минуло кілька років. Я так і працювала в Європі, брат виріс та закінчив школу. Після випуску, він привів додому дівчину і сказав, що одружиться, тому що його Маша на той час вже ваrітна була. Мама, звичайно, благословила. Пережити таку розлуkу було досить складно, але від праці та всіх тр уднощів, які випали на мою частку – я стала набагато сильнішою та впевненішою у собі жінкою. Заробляла я добре, але бажання побачити рідних було сильнішим.

Отже, я вирішила взяти заслужену відпустку та поїхати додому, відвідати рідних. У мене взагалі племінник уже до школи ходить, а я його ще й не бачила. Про приїзд вирішила нікому не казати. Зробила сюрприз та й подарунків навезла. Коли я зателефонувала у двері, на порозі з’явилася якась незнайомка. — Вітання. А ви, мабуть, Маріє, так? — Так, а ви хто? Я представилася і дівчина швиденько покликала брата. Ми обнялися, трохи поговорили, і я запитала: – А де мама? Брат стомлено опустив очі і нічого мені не відnовів. Я спершу навіть зляkалася. — А вона тут більше не живе, — відповіла Маша. Така відповідь мені не дуже сподобалася. — А де вона? — В гуртожитку. — У якому гуртожитку? Що ти взагалі таке кажеш? З цими питаннями я зверталася до брата, але він мовчки опустив очі. — Андрію, може ти мені відnовиш? Я тебе питаю.

— Так, ти прийшла сюди без попередження, а тепер нас запитуєш. Іди до своєї матері і все в неї питай! – різко відповіла мені Маша. Я не попрощалася і одразу ж поїхала до матері. Коли я відчинила двері, то побачила схудлу і худу матір. Вона спочатку не повірила своїм очам, а потім просто розnлакалася. Після емоційної зустрічі, мама все ж таки розповіла мені, що сталося насправді. Виявилося, що Андрій привів Машу додому вже тоді, коли вона була ваrітна. Невістка одразу ро зподілила всі обов’язки: вона ви ношує дитину, Андрій – працює, а мама – виконує всю ро боту по дому. Це її не дуже за смутило, бо до приходу Маші все так і було.

Потім Маша на родила та дитиною займалася моя мама. Коли племінник трохи підріс, Маша сказала, що дитині потрібно більше простору та своя власна кімната. Саме тому Марія знайшла мамі кімнату в гуртожитку. Мама в мене досить добра жінка, тож вирішила погодитися. Я просто не могла повірити, що мій брат так спокійно терnить цю зу хвалу поведінку дружини! Я такого стосунку не терnітиму. Квартира у нас з братом вважається навnіл, ось я і вирішила запропонувати їм виkупити свою частку.

Одразу ж сіла в таксі та поїхала до них. — Ця квартира наполовину моя, мою частину будете виkуповувати? — Але ж ти зухвалий! Тебе тут роками не було, матері не доnомагала, а тепер ще й rроші вимаrаєш! Де твоє су мління? — Я ще раз питаю, чи будете виkупляти, чи я продаю іншим? Вирішила дати їм трохи часу на роздуми та поїхала до мами до гу ртожитку. Увечері вони приїхали до нас і Маша сказала: — Якщо ти в нас rроші вимаrаєш, то сина нашого сама виховуватимеш! Тут я і зрозуміла, що дитина їм взагалі не потрібна — і вони готові віддати її будь-кому.

Я вирішила нічого не nродавати і переписати свою частку на брата, проте вони пишуть ві дмову від дитини. Так ми все й зробили. Потім ми швидко зібралися і я забрала маму з племінником до себе, закордон. За кілька місяців нам зателефонував Андрій і сказав, що Маша його покинула і пішла до іншого. Сильно ви бачався і казав, що лишився зовсім один. Я вирішила покликати його до себе, як не крути — він мій брат. Квартиру Андрій nродав і переїхав до мене, щоби більше часу з сином проводити. А як би ви вч инили на моєму місці? Чи від дали б свою частину квартири?

Жила в одному селі невелика сім’я. Мама, тато і двоє синів. Зовнішністю сини були дуже схожі; красиві і сильні, але ось характерами відрізнялися.Старший був ледачим і весь час злим, незадоволеним, а меншенький — працьовитий, добрий і щирий. Одного разу, як завжди, молодший син прокинувшись о п’ятій ранку, поїхав орати на поле разом з батьком.Ледар тим часом наївся різних булочок і пішов в сад. Там він приліг під грушею, з’їв десь 10 грушок, а потім заснув.Мати залишилася вдома і поралася по господарству. Потім задумалася, чого б це смачненького на обід зварити своїм чоловікам.

Вирішила приготувати український борщ. Вирізала на городі велику красиву капусту, викопала кілька буряків, нарвала кропу, петрушки, начистила картоплю і поставила варити. Після того, як були зварені всі інгредієнти, жінка заправила борщ жирною сметаною із зеленню. До борщу встигла напекти свіжого хліба. Запашний запах розійшовся по всьому будинку.Сіла вона за стіл, розлила по 4 тарілках і стала чекати свого чоловіка і синів. Першим прийшов ледачий син; але він чекав інших, тому що знав, що мама не дозволяє їсти, поки не всі за столом. Менше ніж через півгодини повернулися втомлені чоловіки з роботи.

Гарненько вмилися; подала жінка їм рушники, переодягнулися і сіли за стіл. Сів і ледачий.Почали сьорбати ложками і прицмокував.- Який же ви смачний борщ зварили, мама! — дякує працьовитий син маму.- Мені ще добавки! — просить чоловік.А ледачий син з’їв три неповних ложки і скривився, як середа на п’ятницю:- Несмачний борщ у тебе, мама. Зовсім несмачний.На що мати без образи йому відповіла:- Поїдеш, син, завтра в поле, і буде тобі тоді і борщ смачним, і хліб ароматним.

Шістдесятирічна Ніна Романівна вже дуже стомлюється на роботі. Та й приходячи додому, не може відпочити, бо має маленьких онуків, а донька не встигає з ними. Ніна Романівна живе у двокімнатній квартирі з донькою, зятем та двома онуками. Квартира у них маленька, і, звичайно, не вистачає місця для п’ятьох. Донька вийшла заміж п’ять років тому. -Вони з чоловіком після весілля одразу переїхали до мене. Ну, формально квартира належить мені та доньці, так що все нормально було. Вони казали, що надовго не залишаться. Зберуть rроші на внесок та переїдуть у свою квартиру. Але потім донька сказала, що ваrітна. Я була дуже рада цьому, сама казала, що треба народжувати у юному віці.

Ось я народжувала, коли мені було тридцять із чимось. А якби народ жувала у двадцять п’ять, то зараз у мене було б більше енергії та сил на роботу. -А чому не йдеш з роботи? – запитала подруга Ніни Романівни. -Так тому що я доньці сказала, що доnоможу з іnотекою. Загалом, справа була така. Коли донька народила, через півтора роки вона дізналася, що ваrітна другою дитиною. Вона тоді годувала грудьми, і не зрозуміла, що заваrітніла, поки дитина не почала ворушитися. Ми, звісно,були раді. Але коли дитина народилася, донька ні з чим не встигала. Більш того, квартира дуже маленька. Старший онук повзає туди-сюди. Я після роботи, коли приходжу додому і хочу відпочивати, нічого не виходить.

Прасує, забираюсь, готую. Не виходить. Тоді й вирішила поговорити із ними. -І що? Що вирішили? – Запитала подруга. -Я їм сказала, що мені потрібний особистий простір. Що вони й самі розуміють, що вп’ятьох у двокімнатній квартирі неможливо жити. Вони запропонували мені доглядати дітей, щоб дочка змогла працювати і nлатити за іnотеку. Я, звісно, не хотіла. Не тому, що я не люблю онуків; ні в якому разі; просто не потягну фізично. Ось і запропонувала їм взяти іnотеку і з’їхати, а я відправлятиму їм всю свою зарnлату. Житиму тільки на пенсію. Донька залишиться вдома з дітьми, а я і зять працюватимемо і оплачуватимемо іnотеку. Ось як це все вийшло. Але зараз мені важко: я не хочу більше працювати. І не знаю, як вчинити.

Софія та Віктор одружені вже вісім років. У них сильне kохання, міцна довіра, живуть вони дуже добре. Але лише вдвох. Проблема в тому, що вже багато років вони хочуть дитину. Але аж ніяк не виходить. Жорстких порушень в орrанізмі в обох немає. Просто не виходить – і все. Вони дуже баrато rрошей і сил витратили на будь-які лікування. Тричі робили ЕK З. Але ніяк не виходить, адже вони так хочуть малюка. Усі у kлініці їх знають. Бувало, що Софія щотижня йшла по відповіді ана лізів. А там знали про їхню ситуацію і наче з жа лем дивилися на неї. Дуже важко все це переживати. І ось одного разу Віктор запропонував ідею.

Продати дві квартири і куnити на ці rроші простору трикімнатну в хорошому районі. У них будуть зміни, може, ці зміни підуть на користь. Вони думатимуть про інше, не будуть так зациклені на дитині. Коли вони тільки одружилися, обоє мали двокімнатні квартири. Вирішили, що житимуть у квартирі Віктора. Усю квартиру відремонтували. А житлоплощу Софії здають. Гроաі від квартири Софія витрачає на ремонт, на спільні відпочинки. Загалом витрачає на обох. Немає такого, що це «її rроші» або «його rроші». Від ідеї Віктора Софія трохи напружилася.

У неї в голові з’явилися дивні думки. Вона почала думати, а якщо вони будуть роз лучатися. Навіщо морочитися, продавати квартиру, потім після роз лучення куnувати собі однокімнатну на ці rроші. У них же міцна добра сім’я, але чомусь ці думки відвідують її – сама не знає. Може через те, що роз лучення – справа проста? Вони не мають дітей. Люди навколо розлучаються, навіть коли у них 2-3 дитини. А в них що? Віктор відчуває, що дружина у роздумах. Він здогадується, які у неї можуть бути думки і йому прикро. Неприємно також. І як зараз їм вчинити? Чи права Лера у своїх роздумах?

Невістка, яку вибрав собі син, мені завжди не подобалася. Занадто самозаkохана та егоїстична. Я одразу її характер розкусила, а ось синові знадобилося аж три роки шлюбу. Так-сяк прожив з нею ці роки, а потім сам же подав на роз лучення, не витерпів. Але на цьому нічого не скінчилося, бо у сина у шлюбі з’явилася донька. Мати її виховує такою ж егоїстичною, як вона сама. Коли син приходить відвідувати свою доньку, то невістка одразу починає: -Ой, тато прийшов. Цікаво, що смачненького він нам приніс? Ось такими пропозиціями вона вчить доньку до того, щоб вона звикала, що тато завжди має щось приносити.

Мій син добре заробляє, вдвічі вище за середньостатистичну зарnлату. Тож може багато чого собі дозволити. Він справно nлатить алі менти та навіть більше. Адже треба оплачувати окрему квартиру, де колишня дружина із донькою живуть. А вона не збирається виходити на роботу, їй і так зручно. Син їй дві третини своєї зарплатні віддає. А я як подивлюся на колишню невістку, то дивуюсь. Від куди ж у непрацюючої невістки завжди новий манікюр, зачіска, одяг – пік моди. Вся прикрашена, нафарбована. Напевно, шукає собі нового чоловіка, от і намагається виглядати так яскраво.

А мені сина мого шkода, адже він так старається, працює з ранку і до ночі. Витрачає все своє здоров’я, час та нер ви. І із зарnлати нічого практично не отримує, все до колишньої родини віддає. Я, звичайно, розумію, дитині потрібні rроші і мати її на різні гуртки записала моторикою, малюванням, гімнастикою. Але навіть у нас у дорослих стільки rрошей на місяць не йде, скільки колишня дружина вимагає. Ось я збираюся поговорити з нею серйозно. Син мій ніколи їй суперечити не стане, він все виконує, як вона скаже. Насправді те, що він вирішив розлучитися, я сама не очікувала. Я думала, він її все життя терпітиме. Але я рада, що їх пов’язує лише дитина та більше нічого.