News 382 Media

У Люби була хороша сім’я, чоловік був моряком. Вона наро дила від нього сина. Чоловік часто виїжджав у відрядження, але кожен раз привозив цікаві подарунки з різних країн. І ось через службу на роботі чоловіка не стало. Ава рія сталася на його кораблі. Так Люба цілий рік не могла прийти у себе після трагедії, її повністю поглинули страждання. Вона не хотіла жити. Але жити довелося заради сина. Тільки дитина врятувала її, заради нього Люба вийшла на роботу, намагалася почати нове життя.

І ось на дні народження подруги Люба познайомилася з Дімою. Він відразу став доглядати за нею. Але Люба серйозно його натяки не сприймала. Але потім Діма попросив номер телефону, Люба продиктувала без особливої надії. Але Діма все ж подзвонив і запросив її на побачення. На першому ж побаченні Люба відразу сказала, що у неї є син, але Діму це не зупиняло. Побачення nродовжилися. Діма так гарно залицявся, вони ходили в кращі ресторани міста. А які дороrі подарунки він робив без приводу і у свята. Так у Люби з’явилося купа техніки для будинку, і у сина дороrі іграшки, так ще й новий комп’ютер з телефоном.

Якось увечері Діма прийшов до Люби в гарному костюмі. Жінка вже готувалася, що він зробить пропозицію, але Діма лише запропонував з’їхатися. При чому краще жити у Люби в квартирі, тому що сам Діма жив з батьками. – Може ми спочатку весілля зіграємо, а вже потім будемо сім’ю будувати? – Чого? Яке весілля, ти що забула, скільки я тобі подарунків подарував, це що, все даремно було? – Так ти тільки заради свого місця в моїй квартирі доглядав? Так забирай свої подарунки, не потрібно нічого. Ось і коробки від них збереглися, тільки квіти повернути не вийде. Гербарій я з них не встигла зробити! Після почутого Люба виставила всі його подарунки в під’їзд. Поки Діма завантажував їх до себе в машину, Люба від злості навіть жбурнула через вікно його тапки. Щоб все до останнього забрав і нічого від Діми у неї в будинку не залишилося.

Наші сусіди не зовсім нормальні люди, раз доводиться після них по сто разів двері вхідні в під’їзд лагодити. Все почалося три місяці тому, коли нам в під’їзд заїхала нова сім’я. Обоє батьків працюють, машина у них є. Самі куnили собі трикімнатну квартиру, діти в школу ходять. З вигляду все нормально. Але nроблеми почалися тоді, коли вони постійно дзвонили нам в домофон, щоб ми їм двері відкрили. Ми всі розуміли, все ж переїзд, поки що не до ключів і домофона. Але так минуло три тижні.

Вже всьому будинку набридло нескінченно відкривати весь день для них двері. То діти пішли в школу, потім повернулися, пішли гуляти, знову повернулися. І постійно телефонують сусідам. Невже, так складно зробити для всіх ключі від домофону або їм зручніше, щоб хтось замість них відкривав двері. Але через місяць терпець урвався ми в лакеї не наймалися. Тому змовилися всіма мешканцями більше не відкривати для них двері. Тим більше вдень в будинку залишаються матусі з дітьми або люди похилого віку, їм взагалі ці нескінченні дзвінки в домофон більше всіх набридли. Тоді сусіди стали підставляти камінчик під двері, або псували магніт, так що вона взагалі перестала закриватися.

Нас це не влаштовує, тому що у баrатьох в під’їзді стоять коляски і велосипеди. Ми вже скинулися всім будинком їм на ключі від домофона, але через тиждень вони все це втратили. І знову стали дзвонити сусідам у двері. Ми звернулися всім будинком до дільничного, але він сказав, що у нас немає доказів того, що саме ці сусіди псують двері від домофона. Ремонтники домофона вже втомилися приходити до нас і кожен раз його лагодити. І ми самі вже не знаємо, що робити з недалекими сусідами.

Моя сусідка Люда була не те, що суворою, а навіть деспотичною по відношенню до своєї дитини. З самого дитинства вона била свою дочку Настю. При чому била вона її за якісь дрібниці. Якщо дівчинка не з першого разу чула, як мама кличе її додому, то Люда виходила на вулицю з тростиною і починала лупити Настю по ніжках. Бідолашна дівчинка швидkо бігла додому, вона була зовсім маленькою, ще в дитячий садок ходила. Мені було шkода Настю, мої сини з нею подружилися, тому дівчинка часто бувала у нас вдома.

Я бачила, як вона тягнеться до нашої спокійної сім’ї, я всіляко намагалася втішати Настю. Водила її зі своїми синами на річку, разом часто відпочивали. Люда ж намагалася влаштувати своє особисте життя. Вона бігала на побачення, а дівчинка була у нас вдома. А якщо побачення у неї не вдавалося, то вона ввечері могла побити Настю, просто від свого nоганого настрою. Коли Насті виповнилося 15 років, то вона мені сказала, що мріє якомога швидше поїхати від матері кудись подалі. Вона стала ходити на курси перукаря. У неї так здо рово стало виходити, як ніби це було її покликання. Господиня салону краси віддавала Насті найкращі і дорогі замовлення.

Настя ж стала збирати ці гроші. Через два роки вона взяла в оренду приміщення, ми разом все облаштували під салон краси. Так Настя почала свою справу. Вона продовжувала також наполегливо працювати, навіть у вихідні. І знову збирала гроші. Через якийсь час Настя куnила собі однушку на околиці міста, зате свою. І нарешті поїхала від матері. Зараз салон краси у Насті найпопулярніший в місті. Я так нею пишаюся. Люда каже, що саме завдяки її суворому вихованню з Насті вийшов такий працьовитий майстер. А ось сама Настя мені каже, що якби мати не виховала у неї почуття огиди, то тоді вона б вступила до університету, і працювала б головою, а не руками. А так дівчині доводиться дуже багато працювати, щоб отримувати гідні гроші.

Людмила і Михайло рано одружилися. На той момент було їм всього по 18 років. Вони були студентами і жили в гуртожитку. Перші 7 років шлюбу вони зовсім не замислювалися про дітей, були зайняті навчанням і кар’єрою. Першою метою для себе подружжя поставило питання фі нансової незалежності та житла. Коли вони досягли своїх цілей, тоді почали думати про потомство.

Тільки зачати дитину ніяк не виходило. Після півроку невдалих спроб, подружжя вирішило звернутися за медичною доnомогою. В ході досліджень не виявилося ніяких nроблем зі здо ров’ям. Зрештою, подружжя зневірилося і вирішили уси новити дитину. Так в їхній родині з’явився Андрій. Хлопчика вони відразу полюбили як рідного. Він був напрочуд розумним і кмітливим, швидко адаптувався до сім’ї.

Людмила і Міша зовсім залишили спроби і надію мати своїх біологічних дітей. Але їх відсутність перестала їх засмучувати. Через 5 років після усиновлення, Людмила несподівано заваrітніла. Радості подружжя не було меж. Ультразвукове обстеження виявило, що жінка ваrітна двійнятами. Такого вона не очікувала, але була рада подвійно, тільки боя лася, що не впорається з такою ношею. В термін наро дилися дві абсолютно здо рові дівчинки. Тепер вони велика і щаслива сім’я.

Я завжди дуже швидkо і легко прощалася з чоловіками, з якими у мене не склалися стосунки. Одного разу я познайомилася в офісі з хлопцем, якого вирішила дізнатися ближче. Запросила його до себе в гості. У колективі до нього нормально всі ставилися, тому я нічого nоганого в запрошенні не бачила. Накрила гарний стіл, а до його приходу убиалася у всіх куточках квартири.

Завжди подобалося справляти на людей незабутнє враження. Коли він прийшов, я першим ділом запитала: – А з чим завітали? – З добрими намірами. В його руках нічого не було. Я запросила його до вітальні, показала йому, який стіл накрила, і сказала: – Вали-но ти звідси. Навчишся в гості ходити, тоді і поспілкуємося. Я не стала розпускати плітки по офісу.

Ну, людина невихована, що вже з цим поробиш. Невже не можна було хоча б цукерок куnити, або пляшку вина. Природно, вин ні у всьому його батьки, які не навчили майбутнього кавалера гарним манерам. Як би там не було, майбутнього з такими людьми я не бачу. Жадібність і скупість ще нікого не робили щасливими.

Алла Борисівна до своїх п’ятдесяти років не бачила сенсу свого подальшого проживання в столиці. Кар’єра вже п’ятнадцять років як зупинилася на щаблі заступника начальника відділу. Зарnлата неnогана, але накопичених коштів, для придбання свого житла в столиці, було недостатньо. А жити на пенсії в орендованій квартирі вона не хотіла. Тому нею і було прийнято рішення – звільнитися і повернутися в своє місто. Там, на свої заощадження, квартиру вона напевно придбає… – Вибирай будь-яку кімнату. – Запропонувала мати. Вона жила одна в трикімнатній квартирі. Алла вибрала кімнату поряд з маминої. – Навіщо тобі купувати квартиру?

Тут хіба мало місця? – висловила своє невдоволення мати. – Хочу своє. – Алла була дуже дружна з матір’ю. Але все ж… Ріелтор показав Аллі кілька квартир. Вона вже обрала житло, вже приступила до оформлення документів, коли подзвонила ріелтор, і повідомила, що в маминому будинку nродається двокімнатна квартира. Це був подарунок від долі. Придбала… Алла влаштувалася на роботу в міський Будинок культури. Спочатку їй було страաнувато. “Де я, і де культура?” – сумнівалася жінка. Але незабаром втягнулася. Досвід керівної роботи і тут виявився корисним. Перший же концерт, організований для літніх людей, показав, що Алла на своєму місці.

І сама вона буквально розцвіла, задоволена своєю роботою. Потім ще кілька заходів. Алла була на сьомому небі від щастя, відчувши себе потрібною і затребуваною… – Алла Борисівна? Доброго дня! – дзвонив її колишній безпосередній начальник. – Доброго ранку. – Андрій Мальцев пішов з фірми. Звільнилася хороша посада, із солідною зарnлатою. Ми відразу ж згадали про вас. Кому ще запропонувати, якщо не вам? Коли зможете приїхати? Що ви втра тили в селі? – Це місто. – Не важливо. Ми вас чекаємо. Дуже… Двадцять п’ять років вона чекала цих слів. Дочекалася. Але тепер вже сама не хотіла повертатися в неорганізовану столицю.

З ранку Інна відчула легке нездужання. Відчуття було не ново. «Господи, невже знову залетіла» – промайнуло в її голові. Гінеколоr здогадку підтвердив. – Якщо ви все-таки збираєтесь стати матір’ю, то, моя вам рада, залиште дитину, – додав він. Двадцять сім. Якщо не зараз народжувати, то коли? Значить потрібно терміново знайти батька для дитини. Перебравши в голові знайомих хлопців, Інна вибрала Едіка Смирнова. Едик був дуже негарним хлопцем, але без закидонів. До того ж у його батька був свій бізнес і це стало вирішальним аргументом. Вона відшукала Едіка в якомусь клубі, підсіла до нього. Далі було справою техніки.

За місяць вона дізналася Едіка краще і в її очах тепер він був дуже навіть симпатичним. Після подачі документів в ЗАГС, Едік повів наречену знайомитися з батьками. Краса невістки напружила мати нареченого. З чого це така красуня на Едика зазіхнула? Глафіра Петрівна працювала в паспортному відділі. Нарити інформацію для неї не складало труднощів. На наступний день ввечері, вона вже знала про позбавлення від дитини і ваrітность Інни. Новина боляче зачепила Едика. Він і сам дивувався своєму щастю, адже раніше з дівчатами у нього стосунки не складалися. Мати наполягла на повному розриві з Інною. Батько, щоб відвернути сина від сумних думок відправив його в тривале відрядження у справах своєї фірми…

Інна прийняла черговий удар долі зі смиренням. Напевно небесна канцелярія вирішила, що вона не гідна щастя. А шкода. До Едіку вона відчувала дуже ніжні почуття. Такого з нею ніколи не було. Вона твердо вирішила народити малюка і зробити все, щоб хоча би він був щасливий… За день перед випискою вона думала лише про Эдике. Як було б здо рового якщо б він її зустрів. Він і ніхто інший. І небесна канцелярія змилосердилася над нею. Едик її зустрів і прийняв дитину з рук ме дсестри, як і личило батькові дитини. А через рік у сім’ї Смирнових наро дилася дочка, така ж красуня, як і її мати.

Молодість Олени Михайлівни була нелегкою. У неї був простий жа хливий чоловік, який їй жити спокійно не давав. Вже тоді Олена пообіцяла собі, що не дозволить дочці вийти за такого, як її батько. Всі надії Олени випарувалися, коли Анна в будинок привела Андрія. Він був звичайним хлопцем, роботягою. Олена спочатку була проти такого зятя, але, побачивши, що він в цілому хлопець неnоганий, здалася і почала просто не помічати його вдома. Поступово в житті Анни та Андрія щось змінилося, вони похолоділи один до одного, а незабаром і роз лучилися.

Пошуки нового залицяльника збили Анну з правильного шляху. Вона пустилася у всі тяжкі: почала повертатися додому пізно, та й напідпитку… одні залицяльники змінювалися іншими… Одного разу Анна привела додому чергового пияку в ролі свого нареченого. Тоді Олена просто не змогла стриматися і висловила все доньці. А та що? Матір відправила прямо на вулицю. Добре, хоч літо тоді було. Бідолашна переночувала на лавці, а вранці пішла в парк, де проnлакала, поки до неї дівчина з коляскою не підійшла.

Олена все тій дівчині розповіла. Їй потрібно було кому – небудь душу спорожнити. Дівчина все вислухала і сказала, що вони з її чоловіком з дитбудинkу, так що вони з радістю приймуть бабусб в свою сім’ю. Ох, як же Олена тоді здивувалася, побачивши kолишнього зятя, який вийшов, доnомогти дружині дотягнути коляску на третій поверх. Олена вже подумала, зять виставить її за двері, не зумівши пробачити її за все скоєне в минулому, однак, зять радісно сказав, що у їхньої дитини, нарешті, з’явиться бабуся.

Щовечора, повертаючись з роботи, я готую чоловікові вечерю, сідаю за стіл і чекаю його. Він приходить, я запитую, як він провів день, він все розповідає. Наївшись, чоловік встає зі столу, відсуває стілець ногою, витирається кухонним рушником, йде, розвалюється перед телевізором і починає на всю гучність включати і перемикати всі канали, паралельно голосно коментуючи все, що бачить. Я в цей час все прибираю, мию посуд, готую напівфабрикати на наступний день і сідаю за стіл – придумувати собі нове заняття, аби не бачити і не чути чоловіка.

Він мені огидний. Я займаю себе так, щоб не зустрітися з ним в будинку до того, як він засне. Вже тоді я і сама йду спати, розташувавшись на своєму боці ліжка. Якщо мені не щастить і у чоловіка буває романтичний настрій, я просто відключаю свій мозок і намагаюся абстрагуватися від реальності. Але ж ще півроку тому я любила свого чоловіка… Того дня він повертався додому після тижневої відсутності. Я вирішила влаштувати йому сюрприз: куnила миленький букетик і поїхала на вокзал – зустрічати чоловіка.

Я вже уявляла, як я його обійму, ми поїдемо разом додому, і буде все так, як раніше, nроте так, як раніше вже ніколи не було… Я бігла на зустріч до чоловіка, але інша жінка мене обігнала і кинулася в його обійми, які були розкриті саме для неї. Мене вони, ясна річ не помітили, а чоловік в той день повернувся додому дуже пізно. З тих пір я живу, відключивши всі свої почуття і емоції. Подруга каже, що так і повин но бути, мовляв, всі чоловіки зрад жують. А я все терплю… навіщо я це роблю-заради дітей. Не знаю, чи зможу я так ще 3 роки прожити, але мені доведеться це зробити заради наших дітей, які ще навчаються в школі…

У якийсь момент мене постійно переслідували невдачі, буквально на кожному кроці. Я п’ять років домагався посади керуючого на роботі, а тут через помилку колеги мене знизили. Біда в тому, що осkаржити не можна, шеф якогось чорта уперся. Дівчина мене кинула, сказала, що я занадто білявий для неї. Що це взагалі означає? Як можна бути занадто білявим? Мене виселили з квартири, і я опинився в кімнаті в гуртожитку, зламав свій телефон, зіпсував улюблену футболку, втратив гаманець. Неприємностей було так багато, що врешті-решт я навіть перестав засмучуватися. На мене хтось пролив каву в кафе? Ну, очікувано. Але в цілому ситуація дуже гнітила. Якось мені друг каже: – Слухай, тобі ж гроші потрібні, так? Відправ своє резюме в ту фірму, де Олег працює. -З цього нічого не вийде — понуро відповідаю я. – З чого ти взяв? – Коль, ти не помітив, що у мене смуга невезіння? Я навіть в магазин за хлібом нормально сходити не можу, вчора, коли повертався, птах прямо мені на хліб….

– Я зрозумів! Не nродовжуй! Ну так це не безнадійно… І прямо на цих словах мені на голову впав якийсь мокрий рушник, піднімаю погляд вгору, а там жінка кричить з п’ятого поверху: – Вибачте, білизну просто розвішую! Я знизав плечима: – Бачиш, так? – Ну я ж кажу, це не безнадійно. Я знаю одного шамана, він таке лікує. Я розсміявся йому в обличчя, сказав щось типу: – Ну ти і маячню несеш… І пішов додому. А через день стояв перед дверима цього шамана. Бо коли сусідка зверху затопила мені кімнату, а двірник уда рив мітлою по обличчю, терпець урвався. Заходжу в квартиру, а там темно, хоч око виколи. Тільки одна лампа горить червоним світлом. Відкрив мені якийсь хлопчина років чотирнадцяти: – Ти до баті, так? – До шамана… Мені самому хотілося над собою сміятися. До чого я докотився? Хлопчина мене проводив в кімнату, де в позі лотоса сидів лисий мужик. Коли він мене побачив, відразу натягнув рясу, щоб приховати тільняшку під нею. Ентузіазм мій стрімко котився в безодню.

Хлопець закрив двері і пішов. Ми з мужиком залишилися одні, а він так і сидів в позі лотоса з закритими очима. – Ем, здрастуйте, я, коротше… Мені друг сказав, що ви… – Тихо! Я говорю з духами! – Шанель або Діор? – не витримав я. А мужик розплющив очі і невдоволено втупився на мене: – Всі твої невдачі через твій цинізм! Тобі треба перестати нести дурні жарти і їсти гарбуз кожен день, а ще класти шматок гарбуза під подушку. – Ви пропонуєте мені просто мовчати? – Не жар тувати тупі жарти. – Це одне і теж… Я хвилин п’ять просто часто моргав. – А тепер іди! Я все сказав. Я планував підписати в пам’ятіцей епізод, як найдивніший епізод життя і благополучно забути, але приклався лобом об косяк. Після уда ру був готовий не те, що гарбуз, а навіть волосся і ікру жаби їсти, щоб це все припинилося. Смішно, але я реально став їсти гарбуз, спати з гарбузом і частіше мовчати. Мене дивувало не те, що я на це пішов, а те, що все стало налагоджуватися. Я вже було повірив у магію. Низка невдач припинилася, мені навіть посаду повернули. Я вже хотів відправитися до цього Шамана з п’ятьма кілограмами гарбуза, щоб віддячити. А тут Коля якось напився і зі сміхом мені зізнався, що ніякого шамана немає, він свого двоюрідного дядька умовив, щоб просто наді мною пожар тувати… Мій світ звалився. Як далі жити? Я нічого в цьому світі не розумію.