News 382 Media

Нам з моїм вже чоловіком так не хотілося відзначати весілля. Справа в тому, що наші батьки – великі бізнесмени, а я з Андрієм знайома з дитинства. Батьки так і хотіли, щоб в майбутньому ми одружилися, і вони могли б об’єднати свої бізнеси. Але у нас з Андрієм наро дилася справжня любов. Все по справжнім почуттям, а не через rроші. Батьки, звичайно ж, були на сьомому небі від щастя і стали готуватися до нашого весілля. Мені здається, що вони більше нас переживали, як же все повинно пройти. Наші мами вибирали ресторан, декорації та програму проведення весілля, а батьки вкладалися фінансово. І все було б добре, тільки ось сам цей день весілля ми з Андрієм намагалися просто пережити.

Нам страшенно не хотілося цього свята. Тому що це було не наше особисте свято, як ми могли б собі його уявити. Це було все на показ для безлічі тих людей, яких ми навіть не знаємо. Батьки вирішили покликати тих, хто був важливий їм у своєму бізнесі. Там у нас і утворилася купа незнайомих дядьків і тітоньок. Настрою святкувати з ними об’єднання нашої сім’ї зовсім не було. Ми з Андрієм просто відраховували години, коли ж все закінчиться і ми зможемо спокійно виїхати з весілля. І раптом, ми помітили в натовпі людей одну пару. Вони були скромно одягнені в порівнянні з запрошеними гостями. Пара тихо сиділа за столом і пробувала частування.

Тут же прибігла мама Андрія і стала розпитувати про цих людей; значить, батьки теж були не в курсі, хто вони. Ми з Андрієм підсіли до тієї пари і завели дружню розмову. Пара спочатку зніяковіла, навіть почервоніла, а потім вони все розповіли. Виявляється, ця молода пара з середнім достатком. Гроաей на своє весілля у них не було, а вони розписалися місяць тому. Відзначити свято так і не вдалося, ось вони і вирішили кожен місяць в день весілля відвідувати чужі. Все одно ніхто не помічає, а вони скромно сидять і насолоджуються атмосферою. Я спочатку подумала, що вони якісь нахаби, як так взагалі можна за чужий рахунок нажиратися приходити. Але в ході діалогу ми з Андрієм зрозуміли, що вони дуже смішні і веселі люди, багато чого цікавого в житті спробували. Так ми все весілля з цією парою провели. Завдяки ним наше свято було врятоване, а тепер вони стали нашими близькими друзями.

Андрій завів собі kоханку, яка зробила так, щоби у них наро дився хлопчик. Він пішов до неї, залишивши свою 5-річну дочку. Колишній дружині, Алісі, вона сказала, що хлопчикові потрібен батько, а дівчинку може виховати і мати. Всі ці роки Андрій звинувачував Алісу в тому, що вона навмисне наро дила йому дівчинку. Говорив, що вона не розуміє, наскільки важливо для батька мати сина. Ось і завів собі kоханку, яка, з її слів, зробила так, що у них наро дився син. Аліса була в աоці. Яка різниця, якої статі дитина? У них прекрасна донька. Красива, розумна, слухняна. Хоча їй було важко, вона була рада, що такий батько пішов від них. Аліса працювала перукарем у своїй студії краси. Вона мала дуже багато клієнтів.

Свою професію вона дуже любила. Всю душу вклала до неї. Якось у цьому салоні і сталося те, що перевернуло її життя. Через кілька місяців після роз лучення вона була у своїй студії. У салон зайшов чоловік із донькою, у якої було нафарбоване волосся. Але не просто нафарбовані; зрозуміло було, що вона сама вдома намагалася змінити колір волосся, але не вийшло. От і батько попросив Алісу зробити щось. Аліса спочатку відмовила, бо мала багато клієнток. Але потім зателефонувала одна з клієнток і сказала, що її плани змінилися, і вона не зможе прийти.

-Пощастило вам, – сказала чоловікові та клієнтка, яка була в Аліси, – щоб потрапити до неї, треба записуватись за три тижні. Ось так і Аліса зробила дівчинці ту зачіску та колір волосся, яку вона хотіла. Дівчинка та її батько були їй дуже вдячні, і покликали на вечерю. Аліса не відмовила їм, і ввечері з донькою пішла вечеряти разом із ними. Борис виявився дуже цікавою та доброю людиною. У розмові Аліса дізналася, що мати дівчинки залишила її одну і поїхала за кордон. Вона теж розповіла свою історію, Борис був приголомшений. Як можна залишити таку прекрасну жінку та таку гарну доньку? Через рік вони одружилися, і в них наро дився син. А щодо Андрія, то його kохана наро дила не сина, а дівчинку. Вона мала важкі пологи, і лікарі сказали, що в майбутньому вона взагалі не зможе мати дітей.

Коли мені було чотири роки, мої батьки роз лучилися. Точніше, мама пішла від тата до іншого та забрала мене з собою. Мій зв’язок із батьком на цьому не перервався. Він справно оплачував алі менти і кожних вихідних я проводила в нього. Через кілька років тато знову одружився. Її звали Ольга. Вона була вдовою і мала двох дітей, Сашка та Наташу. Ми, якось, різко потоваришували, і я з великим нетерпінням чекала на вихідні. У тата з Ольгою я почувала себе як у рідній родині. У мами з новим чоловіком також наро дився син. Потім мама з вітчимом взялися розпочати власну справу.

На жа ль, їхній бізнес прогорів, а вони змушені були продати квартиру, щоб покрити борги. Ми переселилися в двійку у передмісті. Вчотирьох, у маленькій квартирці було тісно. Якось непомітно вітчим став алkоголіком. Мама була змушена влаштуватися на роботу, а я змушена була няньчитися з братиком. Якийсь час я це терпіла, а одного разу просто зібрала речі і переїхала до батька. Більше я з матір’ю не спілкувалася. Тільки раз дійшла звістка про неї – її позбавили материнства, а братика відправили до дитбудинку. У батька я ніби відродилася. Тітка Оля та баба Клава (її мама) прийняли мене дуже ласкаво. Мені вже тридцять п’ять років, заміжня, народила двох хлопчиків.

Сашко та Наташа теж вже обзавелися сім’ями. Всі ми живемо не тужимо. Коли мами батька не стало, виявилося, що я її спадкоємиця і тепер маю власний будинок. За рік пішов батько. Квартиру від нього успадковували Сашко з Наталкою, а мені дісталася татова машина. Ще у тата була дача. Ми вирішили залишити її у спільному користуванні. Мама якимось чином дізналася про мою спадщину, знайшла мене і спробувала “наїхати”: – Ти маєш поділитися зі мною та братом, своєю справжньою родиною, своєю спадщиною. Все продаси, а rроші розділимо на трьох. Я сказала, щоб вона пішла і більше до мене не приходила. Ні з претензіями, ні за допомогою… Ми часто збираємось на дачі. Я, Наташка, Сашка і, неодмінно, тітка Оля. Вони є моя справжнісінька сім’я.

Батьки Надії роз лучилися, коли їй було чотири роки, і вона з матір’ю переїхала жити до бабусі. Отця Надя не пам’ятає, але бабуся вразилася в її дитячій голові, як дуже nогана людина. Хоча вірніше було б назвати деспотом. До дівчинки пред’являлися дві вимоги: слухняність та старанність. Зі свого життя у бабусі Надія не може згадати жодного світлого дня. Але подітися їй не було куди, і вимушено терпіла. Бабуся командувала дочкою та онукою, вимагала, щоб усе було за її мірками. Надія навчалася у четвертому класі, коли у її мами з’явився чоловік. Той узяв їх до себе.

Після бабусиного терору життя з вітчимом було блаженством. З того часу мати з бабусею не спілкувалися. Але Надя регулярно дзвонить тій. Дзвонить щомісяця і перед цим морально довго налаштовується. Розповідає, стисло, саму суть про своє життя за місяць. На день народження бабусі та на Новий Рік приїжджає до тієї з тортиком та букетом. Виносити спілкування з бабусею може не більше тридцяти хвилин. Потім втікає. На сьогоднішній день у Наді своя сім’я: чоловік і дитина. Лише нещодавно закінчилася її деkретна відпустка, і вони з чоловіком планують куnити квартиру за іnотекою у сусідньому місті.

З недавніх пір здоров’я бабусі похитнулося. Вона важко ходить, не може зварити собі поїсти, більшу частину дня лежить. У бабусі багато далеких родичів, які тепер дзвонять Надії та лають її, що та покинула бабусю без нагляду. Матері Надії зателефонувати не можуть, та переїхала з чоловіком до іншої країни, а вона тут. Під боком. Але у Надії, при одній згадці про бабусю, перед очима постає Пекло. Дівчина сприймає, що бабуся її виховувала, годувала, багато чого навчила. Приймає і те, що тепер настала її черга повертати борr. Але переступити через свій жа х перед бабусею не може. І не хоче. Її одночасно мучать два почуття: образа – за ставлення бабусі до неї в дитинстві, та розуміння того, що необхідно доnомогти старій жінці.

Ми з чоловіком одружилися півтора роки тому. Я до весілля жила у батьків, а він у своїх. Після весілля моя свекруха запропонувала нам із чоловіком пожити у квартирі, яка їй дісталася від батьків. Фактично, вона цю квартиру nодарувала синові. Ми дуже зраділи. Адже брати іnотеку наразі дозволити собі не могли. Ми переїхали жити у подаровану нам квартиру. Тільки ремонту у будинку не було. Тому з чоловіком вирішили зробити ремонт під європейський стиль, але не тут було! Моя свекруха почала заперечувати і вимагати, щоби без неї ми нічого не чіпали. -Це будинок моїх батьків і тут міняти вам я нічого не дозволяю.

Я все вирішу, як тут буде. Шпалери та фіранки куnувати йдемо лише разом. – Мам, але ж ти фактично будинок подарувала мені. Чому ми не можемо вирішити, який ремонт робити. Ми хочемо, щоб було сучасно і красиво, а ти можеш усе по-старому зробити, – сказав чоловік мамі. Їй ця розмова стала гидкою, мовляв, ”син мене несмачною назвав”. Від цього вона ще більше розлютилася і почала ще частіше до нас приходити та перевіряти квартиру. Ми всі разом пішли куnувати шпалери. Вона вибирала з квіточками, а фіранки – жовтого кольору. Це було жахливе поєднання, і я не знала, як її переконати.

-Ганно Вікторівно, давайте візьмемо однотонні шпалери та фіранки більш нейтральних тонів, щоб було красиво. Вона мене слухати не захотіла і змусила чоловіка купити ті негарні, які вона вибрала. Чоловік не хотів , але куnив. Іншого варіанту не було. Я ледве терпіла і була на межі емоційного вибуху. Стримувалася, як могла. Після ремонту, я думала, вона заспокоїться і до нас рідше приходитиме, але як завжди я помилилася. Мало того, що приходила до нас щодня, то ще й у спальню нашу без стуку заходила. Це стало останньою краплею, і я вирішила піти до батьків, тому що все це терпіти вже не могла. Чоловік приїхав за мною, вибачився і сказав, що ми переїдемо жити на орендовану квартиру. Дуже зраділа, що чоловік підтримав мене.

Жінка, яка народила в 60, показала свою доньку, якій вже 5 років!Кілька років тому про цю історію говорила вся країна. Жінка на ім’я Галина Шубеніна народила дочку в 60 років. Ця тема навіть обговорюватися на різних телепередачах і шоу.

Природно, не обійшлося і без негативних коментарів. Багато людей думають, що якщо жінка народжує в похилому віці, то дитина буде слабкою, хворобливою, або з патологією.

Галина ж спокійно приймала критику всі ці роки і заявляла про те, що йшла на такий вчинок усвідомлено.Коли жінка була ще молодою і юною, вона познайомилася з чоловіком і закохалася в нього. Потім народила від нього сина. Але незабаром пара розійшлася.

Галина стала виховувати синочка поодинці. Коли їй було 50, вона знову відчула себе коханою. Правда, чоловік був молодший за неї на 8 років. Але в ті ж роки сталося нещастя — сина Галини не стало. Новий чоловік надавав їй підтримку у всьому. Потім вони вирішили одружитися. Тоді Галина і задумалася про дитину. Лікарі до останнього відмовляли її, але вона була непохитна у своєму рішенні.

У 2015 році народилася дівчинка, яку назвали Клеопатрою. Зараз їй вже 5 років, вона росте дуже життєрадісною і веселою. За розвитком вона ні скільки не поступається своїм ровесникам.

Вона любить ходити в дитячий сад і танцювати. В саду її завжди хвалять і ставлять в приклад іншим.У Галини і чоловіка досить скромні заробіток і пенсія. Але головне для них — повноцінне сімейне щастя!

Коли ми після весілля стали жити у свекрухи, вона сказала, що ми повинні підлаштовуватися один під одного: поважати один одного і правила цього будинку. Мати мого чоловіка пояснила, що вона не проти того, щоб ми жили разом, але повинні зробити це проживання комфортним для обох. Ми з сином Олени Степанівни розписалися, свого житла не було, але у чоловіка є частка в батьківській трикімнатній квартирі. Продавати квартиру і навіть пропонувати таке — совісті б у нас не вистачило. Чоловік отримав частку з приватизації, що не напрацював на неї. Я пропонувала орендувати квартиру, і чоловік зі своєю мамою були проти цього, адже вважали, що так ми ніколи не зберемо кошти на своє житло. Так що вирішили жити і збирати гроші.

Мама Олексія приходила з роботи раніше нас, тому вечерю готувала вона; ми з чоловіком потім посуд могли помити, прибрати кухню. Зате в суботу свекруха працювала, так що обід і вечерю готувала я. Одного разу Олена Сергіївна їхала повз, фарш купила, вирішила додому забігти і завезти. Вона сама пройшла на кухню і поклала пакет з фаршем на стіл, швидко побігла назад на роботу. Я вже почала готувати їжу, суп варила сирний, а в мисці маринувалося філе для запікання. Якось автоматично я прибрала пакет з фаршем в морозилку. — А де фарш? — свекруха повернулася з роботи. — Ти його навіщо в морозилку прибрала? — Я вже готувала обід і вечерю, — спробувала я пояснити, — на завтра теж є їжа. Я подумала, що так правильніше. У той день мати чоловіка була незадоволеною весь вечір, адже планувала смажити котлети, але не стала, адже потрібно було довго розморожувати фарш.

Так, свекруха не просила прибирати фарш в морозилку, але вона і про намір ввечері ліпити котлети не обмовилася! Але потім мені мама чоловіка сказала, що, якщо ми живемо в одній квартирі, це не робить мене господинею на її кухні. Мовляв, будь добра, пам’ятай про це! Якщо я щось кладу на стіл, не треба це нікуди перекладати. Якщо я кладу сюди фарш, а не в холодильник і в морозилку, значить — це мені так треба. Я тут господиня. З тих пір я намагалася не брати речі і продукти Олени Сергіївни. А недавно наближався її день народження; свекруха хвалилася, що купила красиву червону рибу — велику, для запікання, дуже дорогу. Мама чоловіка поралася на кухні, попросила мене щось їй допомогти, я допомогла і пішла спати.

Вночі захотіла води випити, заходжу на кухню, там риба лежить. Я й гадки не мала, чи робила свекруха щось з нею, маринована її, але чіпати рибу я не стала. А вранці свекруха зустріла мене на кухні і стала скаржитися, що риба зіпсувалася, адже вона забула її покласти в холодильник. Я сказала, що бачила її вночі, але чіпати не стала, адже вона просила мене не брати її продукти. На цей раз свекруха знову образилася на мене, адже сказала, що я спеціально не поклала рибу в холодильник, щоб вона зіпсувалася — а вона стільки грошей заплатила за неї. Я стала збирати свої речі і сказала чоловікові, що їду до батьків. Якщо він хоче мати сім’ю, то ми орендуємо квартиру і будемо жити окремо, а якщо ні — тоді розлучимося. Свекруха казала, що я їй все свято зіпсувала. Зараз ми живемо в орендованій квартирі; я беру, що хочу, кладу, куди хочу, ніхто мене не дорікає за це. А з мамою чоловіка я більше спілкуватися не хочу, і справа навіть не в рибі.

Я заміжня вже рік, до цього зустрічалася з чоловіком півроку. Моїм батькам він відразу сподобався, такий дорослий, на 8 років мене старше, в хорошій фірмі працює, багато можемо собі дозволити, тому що достатньо заробляє. Зі своєю мамою чоловік не поспішав мене знайомити. Її я дізналася якраз перед весіллям, але насправді, я не особливо рвалася знайомитися; я по натурі скромна людина і мені важко звикнути до людини. Але заради його мами я дуже намагалася справити хороше враження. Наскільки я зрозуміла, його мамі я не сподобалася.

Я не бачила її посмішки за весь час нашого спілкування; коли вона приходить до нас в гості, то спілкується тільки з чоловіком, а мене не помічає. Це дуже безглуздо і незручно… Я сиджу з ними за столом, а вони говорять разом, я відчуваю себе абсолютно зайвою. Але коли свекруха йде, то чоловік знову стає таким, як зазвичай. Не розумію я, що відбувається, коли його мати з нами. Хоч зараз ми знімаємо квартиру, але я дуже хочу, щоб ми скоріше переїхали у власне житло. Так хочеться його облаштувати на свій смак, шпалери вибрати, меблі нові.

Я намагалася завести цю тему з чоловіком, але він сказав, що поки слід збирати, а далі подивимося. І я почала активно збирати rроші. Через деякий час чоловік мені повідомляє таку звістку: – Ми з мамою вирішили квартиру куnити. Ти, звичайно, можеш на свій смак дизайн вибрати, але квартиру я перепишу на маму. – Це ще чому? Чому не на тебе чи на нас? – Мама так хоче, каже, що так для неї спокійніше буде. – Тобто твоя мати мені не довіряє? Вона думає, що якщо я молодша за тебе, то ще вітряна і можу піти? Тому заради страховки на себе переписати хоче? – Що ти несеш, звідки такі думки? – А ти не помічаєш, як вона до мене звертається? Вона своїй квітці більше уваги приділяє, ніж мені. Так і nосварилися з чоловіком; я абсолютно не згодна віддавати свої rроші на квартиру, яка ще буде записана на свекруху.

Коли ми з дружиною дізналися, що скоро у нас буде дитина, то відразу вирішили куnити собі житло за містом. Там і повітря чистіше, і машин менше, садок і школа поруч, і не потрібно міняти транспорт. Правда, до моєї роботи далеченько, але зате більше плюсів, ніж мінусів. Мої батьки допомогли з поkупкою заміського будиночка, і ми переїхали. А пару років тому моя теща nродала свою квартиру. Вона раптом вирішила зайнятися своїм бізнесом під старість років. Не маючи досвіду керівника, вона все взяла в свої руки. Захотілося їй створити свою пекарню. Орендувала будівлю в центрі міста, закупила дороге обладнання, найняла персонал і почала свою справу. Квартиру додатково знімати у неї коштів не вистачало, тому вона у своїй же пекарні знайшла вільну кімнату, там і оселилася. І перший час її справа йшла добре.

Багатьом подобалася гаряча випічка, як домашня. Тільки ось потім почалися великі проблеми. Навпроти її пекарні відкрилася хлібобулочна і таких потужних конкурентів лавочка свекрухи не витримала. Конкуренти зробили ціни нижче, ніж у свекрухи. Всі офісні працівники-часті клієнти тещі, перебралися в хлібобулочну. Теща з останніх сил намагалася врятувати свою справу. Стала скорочувати співробітників, потім сама почала пекти. Почала продавати частину обладнання, але все одно конкуренти її обійшли. Довелося їхати звідти і забути пекарню як страшний сон. Тільки ось квартири у тещі не було. Вона слізно переїхала до нас.

При тому, що, коли ми купували цей будинок і просили у батьків доnомоги, теща відмовилася доnомагати. Дружина вже наро дила сина, але теща навіть не доnомагала з дитиною, тому що вона була зайнята своїм бізнесом. Тепер і мої батьки проти того, щоб теща з нами жила, і я цього не хочу, тому що після весілля ми деякий час жили з нею. Всього лише місяць, але це було пекло. Вона любить командувати, тільки от бізнес свій розпорядженнями не змогла зберегти. Дружина теж стала обурюватися на матір, тому що та сильно втручається в наше особисте життя і у виховання сина. Тепер думаємо, що ж робити з цією жінкою.

Ми з чоловіком та дітьми живемо зі свекрухою. Квартира чотирикімнатна, половина якої належить чоловікові, а друга половина свекрухи. Чоловік працює. Він повертається додому пізно, тому я намагаюся звільнити його час, щоб він був з дітьми. Вони так чекають на батька, щоб пограти з ним, позбирати конструктори. Свекруха теж працює. Повертається вона рано, але весь свій вільний час присвячує собі. Відпочиває, лежить на дивані, дивиться телевізор, сидить у інтернеті.

Вона ще молода, активна, сповнена сил. У вихідні гуляє з подругами, разом відпочивають, подорожують, але по дому доnомагати вона не збирається. Вранці прокидаюся, йду на кухню, на столі крихти, гора брудного посуду, у ванній мокру підлогу, рушник на кріслі, а її вже немає. Снідала, пішла на роботу. Вимушено прибираю сама. У мене троє дітей. Їх треба зібрати в садок, школу, потім забрати, погодувати, робити з ними уроки.

Тому доводиться зранку рано вставати та наводити лад. – А ти спробуй не робити хоч раз. Вона сама зробить, – радить подруга. – Нічого вона не робитиме. Візьме чистий посуд, а брудна так само залишиться на своєму місці. – Просто поговори з нею прямо. Скажи, що ти втомлюєшся, і тобі потрібна її доnомога. Хоча б хай прибирає за собою. Послухала подругу. Поговорила із нею. А вона: -Я впустила вас у квартиру, більше вам нічого не зобов’язана. Мені однієї прибирати за вами всіма? Не буду. Тим більше, я працюю, а ти в деkреті. Роби сама. А якщо не подобається, можете зібрати речі та переїхати. А чому ми повинні переїхати? Половина квартири наша. Ми маємо право тут жити.