Я довго придивлявся до Лізи, перш ніж зробити їй пропозицію. Вона здавалася мені доброю і щирою дівчиною, і після довгих роздумів я наважився. Варто нам було зв’язати один одного узами шлюбу – як усе пішло не так, як планував. З дітьми ми не поспішали: нам було лише по 25 років. У будинку завжди було чисто та затишно, їжа завжди стояла на столі свіжа та смачна. Але мені чомусь здавалося, що ця жінка не зможе стати гарною матір’ю для моїх дітей. Тому, поки не було пізно, я подав на роз лучення.
Ліза думала, що в мене є kоханка, а знайомі та друзі казали, що я зробив велику помилку. Але все було не так просто, як здавалося всім. Я став вільним, міг робити все, що спаде на думку. Поміняв роботу, став nодорожувати, жив на втіху. Квартиру, де ми жили з Лізою, я почав здавати в оренду. На батьківщині майже не буваю – вічно десь у Європі. А всього б цього не було, якби поряд зі мною була Ліза. Після весілля я хотів узяти kредит, щоби відкрити власний біз нес. Але Ліза сказала, що це ризиковано.
Потім я хотів поміняти квартиру, взяти дещо більше – але й тут вона сказала, що переїзд – це величезний клопіт. Вона ніколи не питала, про що я мрію, яким бачу майбутнє. Більше того, поряд з нею я почував себе невдахою. Пропонував дружині розвиватися – але вона лише деградувала… Ліза руйнувала моє життя своїми негативними емоціями. Вона постійно чогось побоювалася, хотіла сидіти вдома – і далі нікуди не рухатися. Я подав роз лучення не тому, що хотів бути з іншою жінкою. А лише для того, щоб позбутися тоkсичних від носин. Єдина людина, яка підтримала мене в моєму рішенні, була моя мама. Коли вона познайомилася з Лізою, то сказала мені того вечора, з цією дівчиною у нас нічого не вийде: надто вже ми різні. Як у воду дивилася. І як вона це зрозуміла – я гадки не маю. Напевно, досвід…