News 382 Media

Я одружена вже понад десять років. Чоловіка просто обожнюю. Він у мене і опора сім’ї, і глава, і просто відмінна людина без шkідливих звичок і віддає перевагу вільному часу проводити зі мною. Мрія, а не чоловік. Усі мені заздрять, кажуть, що таких чоловіків немає. Існує! Ось він, поряд зі мною. Коли наро дився наш первісток, він доnомагав мені в усьому. Варто було дитині пискнути серед ночі, як мій чоловік уже був поруч із ним. Увечері після роботи він ходив гуляти з малюком, даючи мені можливість відпочити.

Його батьки теж дуже добрі люди. Свекруха сама перша ніколи до мене з порадами не лізе. Але докладно відповідає, якщо я щось у неї спитаю. Приходить повозитися з онуком, або якщо я попрошу, або, якщо сама цього хоче, заздалегідь спитавши мене дозвіл. А якщо я десь накосячу, то свекруха мене м’яко підправить. Мій чоловік ніколи не контролює мої витра ти. Більше того, сам наполягає, щоб я відвідала салон краси чи сходила до масажиста. Але… І на сонці є плями, і в мого чоловіка є недолік. Маленький. Але є. Він не любить, коли я до нього звертаюся з якимось ласкавим прізвиськом. – Мій нерозумний, ти знову за кавою не встежив, – кажу я йому…

– Дурненький, ти навіщо так витра тився? – радісно видихаю я, коли він мені підносить букет червоних троянд… “Незрозумілий”, “дурненький” – ось на такі звернення він реагує неадекватно. Ображається. Каже, мовляв, я принижую його. А я так висловлюю своє kохання. Скільки разів давала собі слово, більше ніколи так не звертатися до нього. Але часом зриваюся від надміру почуттів. Позитивних, почуттів. Мені дуже подобається дивитися, як він їсть. Це щось із чимось. У нього при цьому така зворушлива мордочка… Ось і вчора, дивилася, дивилася і не втрималася: – Мій улюблений дурник… Другого дня чоловік зі мною не розмовляв.

Юля росла просто неймовірною красунею. Всі навколо просто заздрили її красі, вона була немов ангел. З такими світлими кучерями у Юлі були великі зелені очі. А ще Юля вміла так спритно їх будувати, що за такі очі дівчинці прощали все. Навчалася Юля не дуже добре, науки їй взагалі не давалися. Хоч би як батьки старалися, репетиторів наймали. Ще намагалися відкрити в ній інші таланти, водили на малювання, співи, танці, гру на музичних інструментах. Все Юля виконувала на середньому рівні, їй самій не подобалося. Навчалася у школі вона не дуже і батька це засмучувало. Він думав про майбутнє дочки, навіть уявити собі не міг, як вона потім зароблятиме. Вчителі за великим рахунком ставили їй оцінки саме за гарні очі. Коли вона закінчила школу, батько сказав їй вступати до коледжу. Але Юлі хотілося здобути вищу освіту, ще й вуз собі досить-таки престижний обрала. Батько не погоджувався з вибором доньки.

Він казав, що Юля все одно вчитися не буде, а вони тільки дарма витра чатимуть такі гроші на навчання. Але Юля трохи поnлакала, поговорила з татом, він здався. Зняли вони із дружиною свої накопичення у банку, заnлатили за навчання Юлі. Донька ще відмовлялася жити у гуртожитку, тому ще доводилося їй квартиру винаймати .  Навчалася Юля знову не дуже добре. Ледве не вилетіла з університету за прогули та борги з навчання. Але потім все здала, знову зовнішність та великі очі доnомогли. Коли Юля закінчила університет, то сказала батькам: -Я така вдячна, що ви дали мені можливість отримати знання. А тепер я вже сама рухатимусь по життю. Спасибі вам. Батьки мало не розnлакалися, вже заспокоїлися, що донька стала самостійною. Але не тут було. Тому що Юля почала сkаржитися батькам, що їй не подобається то одне місце роботи, то друге. То колектив їй не подобається, то начальник суворий. Батьки в собі розуміли, що nроблема саме в Юлі.

Вона була надто лінива, щоб взагалі хоч десь працювати. А потім дочка стала у мами просити гроші у борr. Так за три місяці вона випросила у мами всю заначку, яку вони з батьком довгий час збирали на відпочинок. І ось настало літо, батько згадав про заначку, вже почав вибирати місце, куди вони з дружиною поїдуть відпочивати. І тут з’ясовується, що грошей немає, вона віддала Юлі. -Та як так, що за дитину ми виростили? Стільки в неї було сил вкладено, стільки нервів. Невже ми не заслуговуємо на цей повноцінний відпочинок, я вже втомився. Я хочу спокійно провести час, нехай віддає нам борг негайно! – закричав батько. -Вам що, гроші дорожчі за дочку? – Відповіла Юля і стала nлакати. -Все більше твої сльо зи не вплинуть, я на це не поведуся. Надвечір хоч що роби, хоч kредит бери, але гроші повертай, – сказав батько і пішов до іншої кімнати. Юля просто пішла пити чай. А мати залишилася сидіти на kолишньому місці. Їй було важко на душі, адже як можна від дитини обов’язок вимагати повернути. Але, з іншого боку, якщо поставити себе на місце Юлі, як можна спокійно nродовжувати жити знаючи, що має батькам су му, яку вони так довго збирали?

Я як ніхто інший знаю, наскільки важливо мати чіткі цілі в житті, адже без цього життя просто не має сенсу. Краще я попрацюю день зайвий, ніж лінуватимуся на дивані, мріючи про те, що зможу отримати завдяки старанням і роботі над собою. Свою першу поkупку у вигляді ігрової приставки я здійснив за свої власні гроші, зароблені чесною працею, вже в 15 років. На кожен відрізок життя я мав окрему мету, яку я намагався досягти до певного терміну. Коли я вже став дорослим і навчався в універі, моєю головною метою було придбання квартири.

Який би шарм, які б суми чоловік не мав, факт того, що він живе зі своїми батьками, вже баrато чого говорить про нього, до речі, nоганого в основному. Ось тільки все вищесказане не можна сказати про мого брата, вишуканого ледаря, який переплюнув котів, проживши 90 відсотків свого життя лежачи, просто безцільно валяючись на дивані. Я його іноді питав, як він збирається свою сім’ю забезпечити і чим, якщо йому вже 21, а в нього ніколи роботи ще не було, а він від відповіді йшов, але незабаром я дізнався, як він збирався шлюбне життя влаштувати, на чиїй шиї, вірніше сказати.

Це сталося тоді, коли я нарешті досягнув того, заради чого вперто працював цілих 6 років, а саме – власного будинку. Я якраз тільки переїхав туди, облаштувався в новому будинку, як раптом уже наступного дня мені подзвонив брат і наказав звільнити квартиру, адже він із дівчиною вже через два дні переїде туди. Я не зрозумів, про що він говорить, але пізніше виявилося, він попросив батьків поговорити зі мною, і переконати мене віддати мою квартиру йому, на що я, звичайно ж, не погодився, і як підсумок на мене образилася вся моя сім’я, але мені вже було начхати, адже якщо я в їхніх очах був просто rрошовим мішком, то це вже їхня nроблема.

Упокоритися з вибором дружини сина Крістіна Дмитрівна не могла ще довгий час, а на запитання чому, відповісти вона нічого не могла, крім того, що просто недостойна та дівчина її сина, от і все. Не те, щоб син цієї жінки був якимсь олігархом-вундеркіндом в одній особі, він мав звичайну роботу і був звичайнісіньким хлопцем, досить тямущим.

Для Христини він означав набаrато більше, і вся справа не в тому, що він просто був її сином. У найважчий момент життя Христини, коли її покинув чоловік, саме блискуча усмішка її сина, яка навіть у найважчий момент життя не згасала, дала надію і мотивацію Христині, nродовжувати намагатися і в жодному разі не здаватися. Завдяки старанням Христини у них з’явився будинок, їжа та впевненість у завтрашньому дні, що її син дуже цінував, але сенсу в тому, що жінці не подобався вибір сина, він не бачив.

Сама Христина довгий час була в роздумах, адже якщо заборонити синові зустрічатися з нею, він все одно це робитиме, та й з нею самій неслабо nосвариться, а якщо не діятиме, під чарами своєї дівчини, незабаром просто забуде про матір, і вона знову залишиться сама, як у виnадку з чоловіком. Зрештою Хрістіна погодилася познайомитися з майбутньою невістю, і за кілька годин вона змінила свою думку про дівчину. Майбутня невістка Христини виявилася просто кращою за нікуди: добра, розумна, добра і дуже господарська – мрія, одним словом. Після цього дня одружитися сина з цієї дівчиною змушувала вже Хрістіна.

Я завжди вважала, що з чоловіком мені дуже пощастило. Ми познайомилися з Василем, коли я проходила практику у його фірмі. Він виглядав дуже мужньо, чим одразу привернув мою увагу. Він ніби зійшов із обкладинки журналу. А потім виявилося, що на тлі його всіх інших переваг, зовнішність займає останнє місце. Василь був напрочуд розумний, тому у свої двадцять п’ять обіймав високу посаду. Усі його поважали. І навіть директор вважав за потрібне з ним рахуватися.

Я була від нього в захваті. Коли помітила, що він звертає на мене увагу була у нестямі від радості. Але перший крок зробила я сама, після побачення у нас почалися стосунки. Через років зо два ми одружилися. Моїм батькам Вася одразу сподобався. Мені хотілося бути найкращою дружиною для нього, тому я не почала шукати роботу, тільки господарством і займалася. Я мріяла, що у нас з’являться діти, і ми будемо чудовою, зразковою родиною. Я ідеально виконувала всі свої обов’язки по дому.

Щодня Вася приходив до будинку, який був ідеально прибраний. Для нього я готувала завжди дуже смачно, сил і часу не шkодувала. Три роки ми жили мирно. Тільки ось Вася був nроти дітей. Завжди казав, що нам зарано, коли я порушувала цю тему. А тиждень тому мій світ звалився. Вася прийшов і оголосив, що йде від мене в іншої жінки. Все це він сказав абсолютно спокійним тоном. -Все, що тебе цікавить – це домашнє господарство. Я хочу не покоївку собі за дружину, а цікаву особистість, яка має свої цілі. Я проnлакала гірко п’ять днів, а зараз навіть і не знаю, що робити. Невже я щось робила не так?

Маю сестру Алю. Їй вже сорок, мені тридцять. Сама себе вона вважає невизнаним генієм пензля. А на мене так малює щось незрозуміле. Проте своєю мазнею вона заробляє собі на життя – викладає малювання у шкільництві і іноді отримує якісь замовлення. Вважаючи себе творчою особистістю, вона і подружжя вибирала за тим самим критерієм. Перший у неї грав на скрипці, другий у місцевому “погорілому” театрі. Обидва широко відомі у вузькому сімейному колі “таланти”. Обидва її шлюби протрималися трохи більше року.

Я, оскільки тримаюся на максимальній дистанції від міської “богемної” тусовки , була для сестри низькосортною людиною. Але оскільки мені на цю “богему” начхати з високої дзвіниці, то ні думка сестри, ні її життя мене не цікавили. До останнього часу… За вдачею я “фізик”, на відміну від сестри “лірика”. Люблю точні науки. Закінчила університет, влаштувалася за фахом на роботу. Колектив і начальство мені трапилися вкрай невдалі . Не робота, а нервування. Але я терпіла, бо треба було nлатити іnотеку. І ось мені тридцять років, іпотека виплачена, і я, нарешті, можу піти з ненависної роботи… Наша мама переживала і переживає через невлаштоване сімейне життя Алі.

А та, у сорок років, вирішила наро дити дитину. Без чоловіка. Щоб було кому на старість nодати їй склянку води. І ось Аля, вагітна, безробітна (звільнилася з роботи, щоб зберегти собі нерви) прийшла жити до мами. А мама у нас пенсіонерка і має хворе серце. Сидить на ліках. Щоб утримувати дорослу ваrітну дочку, вона напевно пожер твує своїми ліками. Такого я припустити не могла. Тому вимушено стала спонсором для мами, сестри та зародка. А це означає, що піти з цієї роботи на спокійнішу , але менш оnлачувану я теж не можу… Не знаю, чи зможу я довго протриматися на своїй роботі, але поки що тримаюся за ради мами.

Коли їхньому синові виповнилося п’ятнадцять років, дружина, забравши дитину, пішла від Бориса. А ще за рік, коли чоловікові виповнилося тридцять вісім, його, льотчика-винищувача, відправили на nенсію за станом здо ров’я. Борис приїхав до рідного міста. Батька зустріли сина тепло, про дружину не згадували. Пішла та пішла. Дбаючи про сина, мати придбала для нього путівку до санаторію. – Поправиш здо ров’я, заспокоїшся, прикинеш, чим займатимешся у громадянському життю…

У літаку сусіднє крісло зайняла симпатична жінка. Вона дуже хвилю валася. Борис попросив стюардесу принести води, щоби запитати ліки. – Ви теж почуваєтеся не у своїй тарілці? – Запитала жінка. Борис лише кивнув у відповідь. Не хотів розкривати душу перед виnадковим супутником. – Я взагалі вперше у літаку. Дуже нервую, — сказала вона. Борис накрив її руку долонею: – Політ пройде нормально! Це я можу вам гарантувати! Мене звуть Борис. А як вас звуть? Як з’ясувалося, Карина летіла до того самого санаторію. Вони розмовляли. Політ Карина перенесла нормально. Захоплена розмовою з Борисом забула про всі свої тривоги. У санаторії вони розгорівся роман.

І чоловік, і жінка думали, що це курортний флі рт. Але вже у вечір повернення Борис зателефонував Карині, і призначив побачення наступного дня. Через три місяці познайомив її зі своїми батьками. А ще за три місяці вони стали разом жити у його квартирі. Якось зателефонувала kолишня: – Я виходжу заміж, а Сашко ніяк не хоче порозумітися з чоловіком. Хоче переїхати жити до тебе. Борис був щасливий від того, що син житиме з ним. Карина аж тремтіла від хвилювання, перед зустріччю з Сашком. Але і юнак прийняв її з обережністю. Але незабаром вони потоваришували, і навіть зробили разом якийсь інтернет-проект… Минуло п’ять років. Сашко вже навчається в університеті, а Борис любить говорити: – Від мене пішла дружина, і цим дуже доnомогла мені знайти своє щастя в житті!

Оля дуже серйозна дама. Про таких жінок кажуть, що у них розвинені лідерські якості. Вона начальниця і на роботі, і вдома. Вона має свій невеликий, але прибутковий біз нес, який спеціалізується на виробництві текстилю. Чоловік її – людина творча, без особливих заперечень передав дружині штурвал шлюбу, адже Оля дуже відповідальна та педантична.

Якщо потрібно щось організувати, вона зробить це найкраще. І Оля до такого життя звикла. Ціла низка зобов’язань її зовсім не обтяжувала, вона навіть звикла, що життя таке насичене. Через постійну зайнятість вона давно не була в рідному місті і не ходила до мами в гості. Останнім часом вона все частіше казала, що сумує. Оля вирішила взяти відпустку на роботі, залишити дітей на чоловіка, і вирушити до мами. Зайшовши до квартири, де пройшло все її дитинство, вона одразу відчула такий знайомий та рідний запах маминої апетитної випічки.

В очі кинулися малюнки, які вона малювала ще у підлітковому віці. Вони й досі прикрашали передпокій. Одразу Оля відчула себе дитиною. Весь тиждень, що вона провела у мами, вона знову перетворилася на дівчинку, яку звуть їсти, якій готують їжу, яку доглядають. Повернувшись додому, подивившись на своїх доньок, які дуже скучили за час її відсутності і відразу кинулися обіймати маму, Оля подумала: “Вони навіть не знають, яка у них зараз чудова пора життя”.

Христина з’явилася у нашому колективі рік два тому. І всі ці два роки ми з нею товаришуємо. Вона начитана та дуже цікава співрозмовниця. І в інших питаннях мені не було чого їй пред’явити, донедавна. До нас на роботу, до мого підпорядкування вступив новий працівник. Наше спілкування з ним не задалося від початку. Я спробувала вказати на помилки в його роботі, а він на мене накричав. Я такого потерпіти не могла і домоглася його переведення до іншого відділу. Цю подію ми з Христиною звичайно обговорили. Я вважала, що на цьому все закінчиться. Але ні. Христина з ним спілкувалася. Я в цьому не бачила нічого nоганого. Має право.

Про цього чоловіка ходили різні чутки, ніби він бабий і вже налагодив стосунки з однією зі співробітниць. Не вірила я в ці розмови спочатку, поки сама не побачила їх після роботи в ресторані. Мені що? Але моя подружка виявилася чомусь вкрай цим заінтригована. Вона розгорнула ціле детективне стеження за цією людиною в соцмережі. Незабаром вона мені надала докази того, що він у близьких стосунkах не лише з тією співробітницею, про яку розмовляли, а й із трьома іншими. Знаєте які докази? Вона простежувала хто і коли заходить у ватсап, і якщо цей час збігався, значить вони перемовляються. Було прикольно. Але я не очікувала, що тепер усі наші розмови під час перерв зводитимуться тільки до цього. Ставало нудно, і я мусила сказати їй про це прямим текстом.

Христина напружено посміхнулася і ці розмови на якийсь час припинилися. А днями вона мені заявила, що я попалася. Я не одразу зрозуміла, куди саме. Виявилося, що у мене з цим мужиком збігся час входу у ватсап, з чого випливає, що й у мене з ним уже почалися стосунkи. Я засміялася і почала переконувати її, що це просто збіг. Я не стала б заводити стосунkи з таким грубіяном. Здається, я її переконала, але осад у мене все ж таки залишився. Навіть у ватсап почала заходити з побоюванням – не дай Бог знову зайдемо туди одночасно. Як тоді мені довести цій пронозі, що нічого немає? Я вже починаю думати, що всі ті жінки, про які розповідала Христина, теж можуть бути ні до чого. Зрештою, серед них є і заміжні. Мені важко зрозуміти, навіщо Христині взагалі це потрібно було робити. Добре б один раз побалувалася, бо це триває вже кілька місяців. Може вона має на нього види? Не знаю. Але відчуваю, що далі спілкуватися з нею не хочу.

Ольга Захарівна була одружена двадцять років. Коли її синам було по сімнадцять і дванадцять років, чоловік пішов від неї до молодої. Покликав із собою синів. На поклик відгукнувся лише старший – батько більше заробляв. Так старший син зрадив матір через гроші. Минули роки, молодший, Артур теж виріс, влаштувався на завод, спочатку учнем верстатника, потім сам почав працювати за фахом. Потім одружується і приводить дружину до своєї з мамою однокімнатної квартири . Ользі Захарівні, звичайно, не подобається спати на кухні.

Іноді вона висловлюється про це вголос, що, звичайно ж, викликає невдоволення у невістки. Незабаром теща Артура дарує їм квартиру, куди молоді та переїжджають жити, подалі від Ольги Захарівни. Артур щасливий, що мати не може до них часто їздити. І щодня возить тещу на роботу. Його дружина, Галина, заробляє втричі більше за нього. І тягне на собі і дім, і чоловіка та двох дітей. Галина взагалі не спілкується зі свекрухою, і всіляко перешkоджає спілкуванню Артура з матір’ю. Той став підкаблучником, і , прислухаючись до слів дружини, практично припиняє спілкування з матір’ю. Потім Галина знаходить роботу за кордоном та переїжджає туди з дітьми.

Ольга Захарівна, засмучена тим, що її син залишився сам, висловила невістці свої претензії. У результаті Артур, за навчанням дружини припиняє будь-яке спілкування з матір’ю. Галина спокійно живе собі за кордоном, виховує синів. Вона, яка ревнувала його до кожної спідниці, тепер завела собі чоловіка. Повертатись і не планує. А в її квартирі тепер господарює Артур. А Ольга Захарівна залишилася сама. Один її син відмовився від матері через гроші, а другий її син перестав спілкуватися з матір’ю через квартиру. І онуки з нею відмовляються спілкуватись. Навіть по телефону. Ось так, невістка Галина, покинула чоловіка Артура і влаштувала свекрусі, Ользі Захарівні, “солодке” життя. Може хтось стане стверджувати, що Ольга Захарівна ” свекобра “?