Маю сестру Алю. Їй вже сорок, мені тридцять. Сама себе вона вважає невизнаним генієм пензля. А на мене так малює щось незрозуміле. Проте своєю мазнею вона заробляє собі на життя – викладає малювання у шкільництві і іноді отримує якісь замовлення. Вважаючи себе творчою особистістю, вона і подружжя вибирала за тим самим критерієм. Перший у неї грав на скрипці, другий у місцевому “погорілому” театрі. Обидва широко відомі у вузькому сімейному колі “таланти”. Обидва її шлюби протрималися трохи більше року.
Я, оскільки тримаюся на максимальній дистанції від міської “богемної” тусовки , була для сестри низькосортною людиною. Але оскільки мені на цю “богему” начхати з високої дзвіниці, то ні думка сестри, ні її життя мене не цікавили. До останнього часу… За вдачею я “фізик”, на відміну від сестри “лірика”. Люблю точні науки. Закінчила університет, влаштувалася за фахом на роботу. Колектив і начальство мені трапилися вкрай невдалі . Не робота, а нервування. Але я терпіла, бо треба було nлатити іnотеку. І ось мені тридцять років, іпотека виплачена, і я, нарешті, можу піти з ненависної роботи… Наша мама переживала і переживає через невлаштоване сімейне життя Алі.
А та, у сорок років, вирішила наро дити дитину. Без чоловіка. Щоб було кому на старість nодати їй склянку води. І ось Аля, вагітна, безробітна (звільнилася з роботи, щоб зберегти собі нерви) прийшла жити до мами. А мама у нас пенсіонерка і має хворе серце. Сидить на ліках. Щоб утримувати дорослу ваrітну дочку, вона напевно пожер твує своїми ліками. Такого я припустити не могла. Тому вимушено стала спонсором для мами, сестри та зародка. А це означає, що піти з цієї роботи на спокійнішу , але менш оnлачувану я теж не можу… Не знаю, чи зможу я довго протриматися на своїй роботі, але поки що тримаюся за ради мами.