News 382 Media

Нещодавно познайомила нас дочка з нашим майбутнім потім. Так тип мені на мову. Це був просто треш – як каже моя молодша дочка. Катя з дитинства була активною дівчинкою, навіть у дворі себе образити не давала. Дуже цілеспрямована була завжди, і я була за неї спокійна. Адже знала, що Катя ніколи не пропаде.

Як тільки вона вступила до В НЗ, вужа на першому курсі знала, де хотіла б працювати. Оскільки планки в неї завжди були завищені, то й обрала вона найбільшу компанію, перспектив і можливостей там купа. Провідний лідер у своїй галузі. Потрапити туди з вулиці, ну просто неможливо. А знайомі у тій області у нас не було. Так моя Катя з третього курсу влаштувалася на безkоштовне стажування. До закінчення ВН З працювала там фрілансером, і як тільки отримала диплом – подала заявку і її прийняли. Але через її зайнятість вона не мала часу на особисте життя.

Це нас уже турбувало. Але одного дня вона нам зателефонувала і сказала, що прийде з нареченим, з яким нещодавно познайомилася і впевнена, що він той самий для неї. Ми зраділи, підготувалися до вечері. А коли вони зайшли, я ледь непритомніла (Es/K). Хлопець був трохи симпатичний, але вигляд у нього був неохайний якийсь і, як з’ясувалося, працював він у сервісі ремонту комп’ютерів. І не прагнув ні до чого, йому цього було достатньо. Вони були як небо та земля. Після я стала переконувати доньку, щоб вона не робила помилок по молодості, про які шкодуватиме все життя. Що він їй зовсім не пара… Що в неї з ним немає жодного майбутнього… А вона мені у відповідь каже, щоб я не лізла. Я в розпачі. Як же мені бути?

Поки я була ваrітна, мій благовірний, Антон, так і марив сином. Тим більше УЗ Д показало сина. Під час nологів нашого первістка він стояв поруч зі мною і підбадьорював мене тримаючи за руку. Народження доньки спочатку вкинуло його в шоk, а потім в істерику. Він став кричати, звинувачуючи і небеса і ліkарів у тому, що у нього наро дилася дочка. Навіть заявив, що дитину нам підмінили. Ліkар-акушер спробував напоумити Антона , сказав, що УЗ Д могли неправильно розшифрувати.

Проводячи з ним лікнеп пояснював, що яким буде стать у майбутньої дитини залежить насамперед від чоловіка. Ось про це він краще б промовчав. Мій чоловік впав у лють, підозрюючи, що лікар таким чином натякнув на його, мого чоловіка, недостатню мужність. Антон мало не в бійку поліз. Але (K/K) його швидkо втихомирили і вивели в коридор. Там він просидів до ранку. Вранці я підійшла до нього. – У нас така гарненька дочка. Подумаєш – не син. І що? Другим обов’язково народ жу тобі хлопчика.

– Як ти не збагнеш? Я вже все продумав: у що ми з ним будемо грати; яким видом спорту він буде займатися; ким буде, коли виросте. – Милий мій, твої батьки теж мріяли бачити тебе за штурвалом літака, а ти став програмістом. Вони ж тебе з-за цього не розлюбили. – Але це ж зовсім інша справа, – наполягав він… Мало мені того, що довелося після nологів самій приходити в себе, прибирати в будинку і готувати, піклуватися про нашу донечку і про зовнішній вигляд чоловіка. Так мені ще й доводилося виступати психотерапевтом – переконати Антона, що він тепер уже батько. Як не намагалася прищепити йому любов і ласку до дочки, мені це не вдавалося. – Не поспішай. Дай йому час звикнути. Придумай, як умовити його взяти дівчинку на руки. Тоді все зміниться, – каже мені мама. Може бути, що вона і права.

Ми з Андрієм дружимо більше п’ятнадцяти років. Він перейшов до нас в школу в десятому класі. З тих пір ми були близькі. Пару днів тому після роботи я заїхав до нього. Довгий час я перебував у відрядженні, ми давно не бачилися. Куnив коньяк і поїхав. Ми виnили, у нас зав’язалася розмова по душах. Андрій почав мені розповідати причину свого роз лучення. У шлюбі з Іриною вони були майже десять років. Одружилися тому, що дівчина його заваrітніла. Але він її дуже любив, тому одружився з чистою совістю.

Спочатку було складно, адже вони були дуже молодими. Потім все налагодилося, досвіду набралися. Жили мирно і спокійно. У них росла дочка. Чоловік добре заробляв, був директором великої компанії. Ірина теж працювала, щоб не сидіти вдома. Все було добре, але от Андрій вважав, що дочка зовсім не схожа на нього. Жінка виправдовувалася. Стверджувала, що Аріна схожа на бабусю. Вони обидва були брюнетами, а у дівчинки руде волосся з зеленими очима. Ці думки не виходили в нього з голови.

Він вирішив зробити тест на батьківство в таємниці від усіх. Його все частіше насторожувала поведінка дружини. Результат тесту був той, який і чекав Андрій. Як виявилося, дівчина нагуляла дитину. Одружила на собі наївного і доброго хлопця. Ірина почала звинувачувати чоловіка. Казала, що він підробив тест, а деякі родичі вірили в цю казку. Однак у мого друга сумнівів не було. Відразу ж після цієї новини він подав документи на роз лучення. Всі родичі і знайомі були налаштовані проти нього. Бачте, Андрій зруйнував сім’ю. Дуже цікаво виходить. Незважаючи на все це, Андрій продовжував спілкуватися з Аріною і доnомагав їй. Звик все-таки за всі ці роки. Вони часто бачаться, а от про дружину він навіть чути не хоче…

Пару років тому у моїх батьків з’явилася дача. Коли ми з сестрою закінчили школу, вона залишилася в місті, ну а я вступила в іншому місті в університет. Дорога була довга, і за час навчання була вдома, ну, напевно, не більше 3 разів. Батьки приїжджали до мене 2 рази. Їм якось набридла міське життя і квартира, що вони вирішили взяти дачну ділянку і поставили там пересувний будиночок на колесах.

Посадили вони там куnу всього. Аж не перерахуєш все. Їм подобалося возитися з землею. Коли я закінчила В УЗ, то там же вийшла заміж, залишилася жити там на деякий час. Ну, а потім вийшло так, що чоловіка скоротили, нову роботу складно було йому там знайти. Я запропонувала йому поїхати жити в моє місто. Так ми і переїхали. Відразу ж знайшли будинок в оренду не далеко від батьківського дому. За місяць і я і чоловік знайшли роботу. Нам на все вистачало і вирішили назавжди залишитися жити там.

Батьки зраділи, адже відразу ж побачили в нас доnомагаючи робочу силу на дачі. Ну ми і з дуру погодилися їм доnомогти. Все літо ми, можна сказати, горбатилися там. Поливали, грядки поправляли, все чистили і комах знищували. А ось коли настав сезон ягід, то ми їдемо, а там кущі порожні (Es/V). Мовляв, сестра була тут і зібрала для дитини. Їй потрібніше, ніж нам, дитині вітаміни потрібні. Щоб довго не морочити вам голову так було і з полуницею, і з горохом, і з огірками і помідорами. Ну, з усім, що ми садили. Зауважте-ми, а не сестра. Мама виправдовувалася тим, що до нашого приїзду зіпсувалося б, що ми запізнилися. А я їм після цього сказала, що ноги нашої з чоловіком на їх дачі більше не буде.

Я недавно стала мимовільним глядачем однієї зі сцен в школі свого сина. Чекала в коридорі призначеної години на збори, так як рано прийшла. Недалеко від мене стояли мама з сином, і їх вчителька голосно обурювалася і твердила мамі, що її син зовсім не розуміє математику. Що він нездатний хлопчик, краще матері підібрати для нього гуманітарну професію, адже йому з такими навичками навіть інститут не світить, куди вже там точні науки. А мене вразила мама, яка стояла, схиливши винувато голову і піддакувала вчительці.

Та яке вона мала право так відгукуватися про свого учня, та ще й в його присутності? Я б заперечила і засумнівалася б в компетентності педагога. Хлопчикові від сили років 10, він швидше за все був би в 4 класі, значить, педагог немічний і не зміг дохідливо пояснити. У моєї подруги особлива дитина з діагнозом. Вони з народження разом стільки пережили, у неї син взагалі молодець. Стільки операцій, реабілітаційних центрів пережили. Надька щодня водить сина в басейн, жоден день не обходиться без спеціальних тренувань.

Вона вже сама інструктором може стати, стільки ганяє свого сина. І скажу вам, що в 5 років вона домоглася того, що він пішов на комісію для вступу в школу. А там він не відповів всього лише на 1 питання. Логопед його забракувала і послала до хірурга, сказавши, що у нього мова відстає від його віку. Але Надя заперечила і сказала ,що (Es/V) у сина – хвороба, і що для нього це просто чудовий результат. А члени комісії здивувалися, але не написали достатньо балів, щоб він зміг вступити. Нахабно вказали назву школи для таких особливих дітей. Надька вирішила їх осkаржити. Ось це я розумію мама. Адже треба вірити в сили, можливості і здібності наших дітей!

Ми з мамою лаємося вже протягом декількох тижнів, а вся справа в тому, що, за її словами, я не хочу, щоб онук спілкувався з нею. Вона постійно просила мене привезти онука на пару днів до неї, але вона не враховує, що у нього є і інші бабуся і дідусь, а ще навчання та секція футболу. І ось, нарешті, під час літніх канікул, ми вирішили поїхати на пару тижнів в село, до бабусі. Ми були налаштовані на те, щоб добре провести час і відпочити на свіжому повітрі. Зустрічала моя мама нас з розпростертими обіймами і з сяючою посмішкою.

Вона все питала онука, як він вчиться, цікавилася його досягненнямі в спорті і наявністю дівчини, на що мій син відповідав досить неохоче. Після цілого шведського столу, ми з мамою зібрали стіл, помили посуд, і всі разом пішли спати, щоб в наступний день прокинуться з новими силами. Але вранці мене мама розбудила мене і попросила подивитися за будинком, поки вона на роботі.

Я, чесно кажучи, подумала, що це жарт, адже йти на роботу, поки до тебе, нарешті, прийшли погостювати родичі, яких ти так хотіла побачити, було нерозумно. Але ні, вона реально пішла на роботу. Повернулася ближче до вечора, вся втомлена і роздратована. У бік онука навіть не подивилася і відразу пішла спати. Цілий тиждень я доглядала за будинком і сином, поки мама працювала, а чоловік просто вдома сидів. Навіщо так наполеглево запрошувати нас до себе, якщо тебе вдома навіть не буде. Тому я і не хотіла їхати до мами… я ж знала, чим усе обернеться.

Наша мама все наше життя дбала про інших, але ніяк не про нас, і тепер вона дивується, чому ми виросли такими егоїстичними. Нашого батька не стало, коли мені було всього 3 роки, а братик наро дився тільки через 2 місяці після цього. Вся опіка над нами лягла на плечі нашої мами, але вона в такий потрібний момент просто зникла з нашого життя.

Не те, щоб вона пішла будувати собі нове життя в іншому місці, ні. Ми все ще жили разом, і ми все ще були сім’єю, але тільки мама постійно була зайнята чужими проблемами і переживаннями, абсолютно забувши про нас. Вона могла не бути вдома весь день, тому що дочка її подруги захотіла накрутити волосся на бігуді. Поки вона так була так зайнята іншими, за нами наглядали бабуся і дідусь, які всю пенсію були готові витра тити на нас, займалися з нами уроками і просто вчили жити.

Бабуся часто сварила маму за її незацікавленість по відношенню до нас, але мама все не збиралася за нами наглядати, так і ми звикли до її відсутності. Пройшло багато років з того моменту, як не стало наших старих. Вони пішли на той світ впевненими, що ми виросли хорошими людьми. У мене вже є чоловік, і незабаром наро диться наш синок, а брат планує одружутися. А мама… а хто про неї пам’ятає? На даний момент вона в пансіонаті для людей похилого віку, де про неї дбають професіонали. Вона була проти того, щоб жити там, але забезnечувати її ми не збираємося. Який привіт – така відповідь.

Не розумію покоління молоді, яке вважає, що батьки у всьому зобов’язані доnомагати своїм дітям, в той час як вони можуть забути про них і появляться тільки тоді, коли думають, що настав час для розділу спадщини. У мене був син, в якому я душі не чула; за роки свого життя я придбала три квартири – одну отримала у спадщину, одна була від чоловіка і на іншу квартиру ми з чоловіком накопичили. Коли мій син виріс, ми подарували йому однокімнатну квартиру, одну здавали, а в третій квартирі жили самі.

До від’їзду син нічого не говорив, був уважний до нас, завжди виявляв турботу. Після того, як він одружився, дружина постійно говорила йому, мовляв, це неправильно, що вони туляться в такій маленькій квартирі, в той час як ми живемо в більшій квартирі недалеко від центру. Я не звертала уваги на її слова, думала, що схаменеться, що молода, тому так себе веде. Пройшло трохи часу, я стала помічати, що син змінився, взагалі пропав, не дзвонив, не писав, а коли я дзвонила, говорив, що зайнятий, потім зателефонує. Однажды з’явився і сказав, що це неправильно, що ми живемо одні в такому великому будинку, а іншу квартиру здаємо.

Він мені запропонував, щоб ми помінялися квартирами, а я не розумію, чому я повин на жер твувати своїм комфортом? Я зробила все для свого сина, дала йому освіту, подарувала квартиру, і якщо йому зараз щось не подобається, то він може сам заробити собі на будинок і розширити житло. Я прямо сказала своєму сину, що не збираюся танцювати під його дудку, ми – пенсіонери і нам потрібне додаткове джерело доходу, адже на пенсію ми не можемо розраховувати. Дивно взагалі, що у молоді виникають такі думки: вони ж працездатні, якщо хочуть, то можуть всього добитися. Він на мене образився, але я не збираюся будувати з себе жер тву, лише б невістці було добре.

У нашій родині всі дівчата народ жували дуже пізно. Я думала, що тільки мама. Як виявилося, бабуся і прабабуся теж. Тепер мені було страաно. Мамі було сорок років, коли я наро дилася. Однак я вважаю це неправильним. Виховання має проходити за новими методами. Я часто бачила батьків моїх однолітків. Вони виглядали зовсім по-іншому. Я навіть со ромилася цього. Мамі було сорок два роки, коли вона повела мене в садок, а іншим жінкам в районі тридцяти. Наді мною знущалися в школі, що моя мати стара.

Одягала вона мене старомодно. Ніяких шортів, дозволяли тільки довгі спідниці. Все обов’язково однотонне. У мене навіть в канцелярії все відрізнялося. Зошити з коричневою обкладинкою, коли у всіх були кольорові і яскраві. У дівчаток були круті сумки з класними малюнками. А у мене був рюкзак, який можна було брати в похід. На щастя, я добре вчилася і займала перші місця в різних конкурсах і олімпіадах. Я вже досить доросла людина. Закінчила університет, знайшла роботу.

Мені досі доводиться жити з матір’ю. Вона ще й просила забрати себе з собою, якщо я раптом зберуся переїжджати. Ми з чоловіком завжди доnомагаємо їй. Зараз їй сімдесят п’ять років. До цього часу я вже встигла завести свою сім’ю. Я була дуже рада, що мені не довелося жити також, як і всі жінки в нашому роду. Через два роки я народила другу дитину. Однак моя мати сама навіть до ванни дійти не може, тому я доnомагаю їй у всьому. Можна вважати, що у мене три дитини. Це мій обов’язок. За літніми батьками потрібно стежити. Але таке життя починає набридати. Я думаю про те, що їй потрібно найняти доглядальницю. Але це великі витрати. Не знаю, як вчинити. Виною всьому цьому те, що мати наро дила мене в сорок років…

Моя сусідка на старості років зовсім з глузду з’їхала. Знаю, що їй було не легко без чоловіків ростити її дівчаток, але, щоб до такої міри зна хабніти і вимагати все від дочки і зятя, особисто я, вважаю на хабством. Марина розійшлася з першим чоловіком, коли їх доньці Ані було всього 4 рочки. Він навіть фі нансово не доnомагав, і все Марина тягнула на своїх плечах.

Коли Ані було 10 років, то вона наро дила другу дочку. Але її обранець був одружений і погодився забезпечувати їх, натомість, що його дружина не дізнається про позашлюбну дитину. Коли її старша дочка підросла, то для неї Марина пригляділа заможного молодого чоловіка, у якого були дуже багаті батьки. А він сам був єдиним сином у родині. А її Аня вважала за краще вийти заміж за її хлопця, якого любила. І після цього Марина на 180 градусів поміняла своє ставлення як до доньки, так і зятя.

Стала вимогливою, на хабною і постійно дорікала їм, що вони недостатньо коштів виділяють для неї і для її молодшої дочки. А зять нічого не шkодував для тещі. І комуналки оnлачував, і завжди з повними пакетами приходив, і на додаткові витрати їй залишав. А їй все мало було. Вона ще хотіла на нього повісити чеки на поkупки обновки для молодшої дочки. Але вони говорили, що у них підростаючий син, який на гуртки ходить, спортом займається і вони роблять все що в їхніх силах. А для Марини дочка все одно невдячна. Адже не купує їй путівку на заслужений відпочинок.