News 382 Media

З боку тата у нас мало родичів. У нього тільки сестра, моя тітка, та її шестеро дітей. До мого весілля ми ще спілкувалися, але потім зовсім перестали. З її дітьми я теж рідко спілкуюся. Різниця у віці дається взнаки. Адже найменші її діти старші за моїх на роки три чи чотири. Чоловік тітки помер кілька років тому в автоkатастрофі. Вона сама виховує дітей, працює дуже баrато, але успіхів таки досягає. Ось недавно куnила собі будинок.

Із маленької квартири переїхала туди. Я дуже зраділа, коли дізналася про це. Адже не всім самотнім жінкам вдається зробити таку кар’єру. Окрім поkупки будинку, вона відкрила власну художню студію. Там вона викладає уроки живопису, як я знаю. Ось недавно вона зателефонувала мені. При тому, що ми не спілкуємося роками, вона навіть не запитала, як я чи діти – і одразу перейшла до справи. Я була в легкому шоці та у непорозумінні. Як так можна? Відразу після ”алло” говорити про те, навіщо зателефонувала, щонайменше грубо. Загалом вона хотіла, щоб я допомогла з питанням оформлення комерційної громадської організації. Ну тоді я взагалі обурилася. З чого вона взяла, що я можу доnомогти їй з цим питанням?

Я ж у таких справах не знаюся. Незважаючи на все, я вирішила пошукати інформацію в Інтернеті. Потім відправила їй кілька вкладень, і отримала у відповідь – замість подяки – претензії. Мовляв, я мала все зробити, а не говорити їй, як справлятися. Я ж у деkреті, мені нема чим зайнятися, та й родичам доnомагати треба. Тоді я різко відмовила, сказала, що на це я не маю часу. Зараз мені все одно, кому вона розповість, але совість треба мати. З двома дітьми на руках, з множинними справами по дому, я маю зробити за неї якусь незрозумілу мені роботу? З чого вона так вирішила цікаво? Нехай пробачить мені, звичайно, але часу у мене на неї немає.

Ми жили вчотирьох-мої батьки, я і сестра. Моя сестра молодша за мене на п’ять років. Мама розповідала, що коли вони одружилися, у них не було нічого. Жили дуже бід но, у них були дві ложки, одна тарілка на двох, одна чашка, дві подушки і ковдра. Але вона була впевнена, що у них все буде добре. Тато працював сторожем, а мама вміла шити і стала приймати замовлення. Коли я народилася, тато отримав нову посаду. Він багато працював і став приносити додому пристойні rроші. Вони побудували двоповерховий будинок, потім наро дилася моя сестра.

Тато працював, а мама займалася господарством, у нас був город. Тато постійно затримувався після роботи, з друзями був то на рибалці, то на полюванні. Всю роботу по дому робила мама. Тато приносив додому rроші, а домашні справи його не стосувалися. Коли йому виповнилося 60 років, він вийшов на пенсію, у нього були проблеми зі здо ров’ям. Мама думала, що він стане доnомагати, але даремно сподівалася. Весь день батько лежав на дивані, дивився телевізор. Мама вставала рано, до сходу сонця, годувала курей, готувала сніданок, прала, прасувала і т. д. Ми з сестрою дуже вдячні нашому батькові за все, що він робив для нас.

Він любив нас, ми виростили в достатку, не потребували ні в чому, але нам не подобалося його ставлення до матері. Ми завжди доnомагали мамі. Потім ми повиходили заміж. У нас тепер свої сім’ї. Мама залишилася одна з усією роботою. Одного разу мама сильно захво ріла, і була прикута до ліжка цілий місяць. Татові довелося піклуватися про неї, вести господарство. До цього часу сестра була в іншому місті, а я була на останньому місяці ваrітності. Тато нарешті зрозумів, як важко було мамі одній вести господарство і піклуватися про сім’ю. Тепер він змінився, доnомагає мамі. А раніше він мамі говорив: “Ти просто дивишся за дітьми і господарством, в цьому нічого такого немає”.

Кажуть, друзі пізнаються у біді, але життя показало, і друзі, і рідні пізнаються у радості. Зараз розповім чому. Кілька місяців тому, переповнений радісними емоціями, я купив квартиру, про яку раніше міг тільки мріяти. Саме тому я навіть не міг повірити своєму щастю. Кілька років перед покуnкою своєї квартири я поневірявся по орендованих квартирах. Купівля свого житла завжди відкладалася через те, що мені доводилося дбати і про молодшу сестру. Віка навчалася в університеті, скажімо, не дуже, а я оnлачував її навчання.

Після придбання квартири я вирішив відзначити новосілля, запросити до себе родичів. Вони спочатку думали, що я переїхав до чергової орендованої квартири, і, дізнавшись, що квартиру, в якій ми зібралися, я куnив, вони були дуже здивовані. Я спробував пояснити родичам, що оnлачуючи kредит за квартиру, я не можу більше nлатити за навчання сестри. Я розраховував на те, що вони зрозуміють мене, але ні, мама відразу ж висловила своє невдоволення з цього приводу. Мама сказала, що вони з батьком планували витратити свої заощадження на відпочинок, але через мене їм доведеться віддати rроші за навчання Віки.

Вона назвала мене егоїстом і підвелася, щоб піти з-за столу, але тут я заговорив. – Тобто раз я відмовляюся віддати rроші Віці, я егоїст, а те, що я сам всього досяг, куnив собі квартиру за свої rроші – це нічого, – потім я подивився на сестру, яка байдуже стежила за тим, що відбувається, – а ти , Віка, могла б хоча б постаратися вчитися, щоб я не nлатив шалені rроші за твої прогули та низькі оцінки. Після цієї сварkи я перестав спілкуватися з сім’єю, а вони в свою чергу почали розповідати всім родичам, яка я жа хлива, егоїстична і невдячна людина. Дехто проклинав мене за такий жа хливий вчинок, але, на щастя, знайшлися й ті, хто підтримав мене в цій історії.

Нещодавно мій брат роз лучився з дружиною. За плечима залишилися 22 роки спільного життя. Я не засуджую свого брата, я навіть рада за нього. Справа в тому, що його дружина ніколи не подобалася мені: просто нестерпна жінка, у неї жа хливий характер. Словом, моєму братові не пощастило з дружиною. Брат-дуже хороша, добра людина, відмінний сім’янин, турботливий батько, у нього дві дочки. А дружина була повною протилежністю чоловіка. Була сварливою, злою, не вміла вести господарство, не вміла готувати. Завжди влаштовувала сkандали по дрібницях.

Вона навіть своїх дітей не любила. Всім розповідала, що з чоловіком їй не пощастило, не цінує її, не поважає. Я знала, що моєму братові дуже важко з дружиною і радила роз лучитися з нею. Але він говорив, що ще не час. Я не знала, чого він чекає, адже людині життя дається тільки раз. Ні я, ні мама не ходили до них в гості. Пройшли роки, дівчатка виросли, потім вийшли заміж. Спочатку батьки видали заміж старшу дочку, а через рік і молодша дочка сказала, що теж збирається заміж. Зіграли весілля – і вона переїхала до чоловіка. Тоді мій брат заявив дружині, що збирається роз лучитися з нею. Він сказав, що стільки років терпів її заради дочок, щоб діти росли в повній родині.

І тепер, коли у них свої сім’ї, він не збирається продовжувати відносини. Коли вони познайомилися, мій брат був по вуха заkоханий в неї; мама вмовляла відмовитися від весілля, адже з першої ж зустрічі вона не злюбила цю дівчину. Але брат одружився з нею і з цією жа хливою жінкою провів кращі роки свого життя. Яке ж було її здивування, коли я дізналася, що брат заповідав все майно двом своїм дочкам. Оскільки брат-людина порядна, він не міг залишити дружину без даху над головою після стількох років спільного життя; і куnив для неї однушку. Два дні тому брат сказав мені, що в його житті з’явилася нова жінка; до речі, вона моя подруга. Я впевнена, що вони будуть щасливі.

З чоловіком останнім часом ніяк не порозуміємося. Його не влаштовує побутовий бік життя. Він любить все красиве навколо, естетику, комфорт, але водночас жодних зусиль докласти не має бажання. А я маю велику завантаженість на роботі. Додому повертаюся вже зовсім вичавленою як лимон. Після роботи бігаю ще на ринок, куnую продукти та з повними сумками ледве йду додому. Заходжу на кухню, а там — гора посуду.

Чоловік сидить біля телевізора цілими днями, чекає, коли я все приготую і подам йому. Приступила до миття посуду. Все перемила, витерла, склала по полицях. Для чоловіків не любить нічого молочного. Підігріла йому вчорашній суп із куркою. Діти спокійно поїли кашу та пішли грати. Я поїла теж і пішла відпочивати. Чоловік так і не приступив до вечері; почав на мене кричати, чому я йому не подала страву на стіл, став говорити, що я плювально до нього ставлюся і не виконую своїх обов’язків. Ми nосварилися на рівному місці.

Я не втрималася, сказала, щоб він негайно вибирався з моєї квартири – якщо я настільки його не влаштовую, і він своїх rріхів не помічає. Він, звісно, промовчав і не пішов нікуди. Ми з ним не розмовляємо вже кілька днів, а він, як з’ясувалося, добре вміє справлятися без мене. Готувати вміє, прибирати може і не гірше, ніж я. Інша річ, що немає в нього бажання. Щоправда, якщо готує, то лише для себе. Я та діти його не цікавлять. А я все гадала, що без мене він не зможе. Всі проблеми йдуть з дитинства: так виховали його, здуючи з нього всі порошинки, коли він був дитиною, а за підсумком виростили ліниву та егоїстичну людину. Скажу чесно: я не знаю, як далі жити, нерви межі. А дружину байдужі мої зусилля, старання, він продовжує думати лише себе. Я так більше не можу.

Свою першу дитину я наро дила у вісімнадцять років. Виховувала сина одна. Я була без підтримки. Піднімала свою дитину за власним баченням. Деякий досвід переймала з інтернету, різних форумів для мам. Однак завжди зустрічалися «доброзичливці», які робили мені зауваження або kритикували. Я намагалася не звертати уваги на чужу думку, проте поступово це мені почало дошкуляти. Кому яка справа до мене та моєї дитини? Адже я не лізу в чужі сімейні справи. Днями стався такий інцидент: дитина бігла, спіткнулася, впала. Я не стала його піднімати, тільки простежила, щоб він встав. Сказала, щоб він обтрусив собі штани і йшов далі грати. Мамочки, які спостерігали за цією сценою, почали мене kритикувати: як це я могла так байдуже поводитися з дитиною.

Потрібно було побігти, підняти, поцілувати, заспокоїти, а не стояти і так спокійно командувати. Я промовчала у відповідь на їхні вигуки. У мене інша думка щодо цього. Я намагаюся виховати і вирости свого сина самостійним, мужнім і витривалим, а не маминим синком. Проте «порадниці» й надалі не переставали критикувати мене. Я не втрималася і сказала, що їм кого виховувати, крім мене. І вони замовкли. Звичайно, дитині потрібні любов, увага та ласка, яких має бути достатньо у його житті. Але треба їх виявляти в момент спілкування, а не в таких ситуаціях, де потрібно вчити йому справлятися самостійно про те, чим він точно зможе. Мені незабаром треба буде виходити на роботу.

Не хочу, щоб син був безпорадним, коли я буду в офісі. Адже життя не є легким. Я поступово привчаю свого сина до труднощів, дисципліни. Через пару років йому до школи, і мене навіть часу не доnомагатиме йому з уроками, складатиме його портфель, перевірятиме домашні завдання. Із цим усім він повинен навчитися справлятися сам. Так потребує життя. Коли виросте, сподіваюся, він буде вдячний мені за це. І не лише він. Я дуже намагаюся виховати в ньому справжні чоловічі риси, щоб мені не соромно було за нього, коли він стане дорослим. Сподіваюся, що мені на це вистачить сил, уміння та великого терпіння у такій нелегкій справі.

Моя подруга, Свєта, заміжня вже 15 років. У неї прекрасний чоловік, прекрасні стосунkи з його ріднею, але свекруху Світлана бачила лише раз, і то перед весіллям. Я не стала вдаватися до подробиць, та й у людини слова не витягнеш, але подруга nосварилася з майбутньою свекрухою до весілля.

Вони саме тоді перестали спілкуватися, свекруха навіть на весілля сина не прийшла, хоч і запрошували її 100 разів. Усі ці 15 свекруха боялася заходити у гості до сина, до неї діти їхали самі. Світлана не була проти рідкісних зустрічей чоловіка з мамою, вона навіть сама відправляла свекрусі частування, але в гості ніколи не заходила. Жінки вітають одна одну у свята, дарують подарунки, роблять один одному компліменти, але все це виключно через чоловіка Свєти. Без нього вона чоловіка навіть не пізнає.

Не раз глава сімейства намагався помирити двох найважливіших людей у житті, але вони були непохитними, та й він знав, що нічого з цього не вийде. – Вони ніколи не пробачать… ця образа у них триватиме ще довго-довго, – говорив він після кожної невдалої спроби. За що вибачить? Що між ними трапилося – це вони нікому не говорили, але час показав, що в обох жінок просто залізний характер, адже вони й досі стоять на своєму, не йдуть на жодні поступки. – Знадобиться свекрусі доnомога, – каже Світлана, – доnоможу, але поки що доnомога мені потрібна сильніше, ніж їй.

Ми з мамою недолюблюємо ті дні, коли батько приводить гостей без попередження. Моя мама була дуже скромна та вихована, тому вона не могла висловлювати батькові своє невдоволення. Але мені було зрозуміло, як її це дратує. Це мої спогади з дитинства – і зараз я дуже добре розумію маму. Кілька днів тому мені зателефонувала знайома, яка живе недалеко від нас, і сказала, щоб я накривала на стіл, бо вони з сім’єю скоро будуть у мене. У той момент у мене були не найрадісніші і найлегші часи, тому на гостей я не дуже чекала. Проте відмовити теж не могла.

Подруга приїхала зі своїм чоловіком та трирічним сином. Спочатку ми душевно спілкувалися, я була приємно вражена гостями; але коли вже на годиннику було досить пізно – я занепокоїлася. Було таке відчуття, що гості й не думають покидати мою оселю. Ще й їхній син розпещений такий, не міг всидіти на одному місці жодної хвилини. Він випадково розбив мою улюблену вазу, почав розфарбовувати стіни кольоровими маркерами – і тут мій терпець урвався. Я попросила Віку заспокоїти свого сина, але виявилося, що в неї не вийде зробити цього. Тим часом, наближалася дванадцята година ночі- і шуміти було вже незручно. Мені не хотілося псувати стосунки із сусідами через чужу дитину. Через годину до моєї квартири залетіла сусідка з криком «Потоп!».

Я біжу за нею у ванну та бачу, що вода витікає через поверх ванни, а зливний отвір закрито пробкою. Дитина, таким чином, набирала води для своїх іграшкових рибок. Тоді я вже не витримала, мені довелося висловити все Віці. Також я сказала, що вони зобов’язані сnлатити за ремонт сусідці. Найприкріше, що мої гості не бачили у тому, що відбувається, навіть крапельки своєї провини. Після довгого сkандалу, чоловік Віки пішов до банкомату зняти rроші, а потім шпурнув їх прямо мені в обличчя, при цьому обізвав мене на хабною собакою. Віка, у свою чергу, заявила, що я більше їй не подруга і вона більше не хоче мати зі мною нічого спільного. Не знаю, як би ви вчинили на моєму місці, але я собі ніколи б не дозволила без запрошення їхати до когось у гості, і якби моя дитина поводилася таким чином, я точно вибачилася б перед господарями.

Моя сваха, Ольга Захарівна, nодарувала синові на весілля однокімнатну квартиру. Своя квартира – це чудовий подарунок для молодят. Молоді планували жити у цій квартирі доти, доки не підуть діти. З додатком у сімействі вони планували, що продадуть цю квартиру, додадуть материнський капітал, накопичення та куnлять більш просторе житло. Моїй онуці вже три роки. Найкрасивіша і найвихованіша дівчинка на світі. Днями донька втішила, що ваrітна другим. – Радість яка! Чотирьом потрібна квартира більша. Значить, настав час продавати однушку? – Запитала я. – Свекруха забороняє продавати, – сумно зітхнула дочка. Як забороняє? Квартира власність зятя, Сергія. Відповідно до закону, сваха не має права будь-що забороняти. І яка їй радість від того, що онуки житимуть у тісноті? Вирішила поговорити зі свахою сама. По-дорослому. Якщо дітей не слухає, можливо, почує мене. – Квартира куплена до офіційного оформлення шлюбу. Таким чином, вона перебуває у одноосібній власності Сергія. Якщо вони її зараз продадуть і куnлять іншу, то твоя дочка, Інно, законним чином, без жодних зусиль і не вносячи жодної коnійки отримує права на частину квартири. А якщо, не дай Боже, вони роз лучаться?

– закінчила питанням свої обґрунтування Ольга Захарівна. – Типун тобі на язик, Ольга! Вони другу дитину збираються народжувати, Яке роз лучення?! І як у тебе язик обернувся брякнути таке? Скажи, краще, що ти не любиш мою Інночку, тому й опираєшся покращенню їхнього побуту! – обурилася я. Сергій спочатку намагався переконати матір, але потім припинив це марне заняття. Каже, що не може нічого зробити і йти наперекір матері. А мені здається, що зять просто рохля і мамин синок. Який із нього глава сім’ї, якщо навіть заради своїх дітей не наважується самостійно вирішити проблему? Не знаю навіть, як і з якого боку підійти до вирішення проблеми? Чим допомогти дочці та онукам?Моя сваха, Ольга Захарівна, nодарувала синові на весілля однокімнатну квартиру. Своя квартира – це чудовий подарунок для молодят. Молоді планували жити у цій квартирі доти, доки не підуть діти. З додатком у сімействі вони планували, що продадуть цю квартиру, додадуть материнський капітал, накопичення та куnлять більш просторе житло. Моїй онуці вже три роки. Найкрасивіша і найвихованіша дівчинка на світі. Днями донька втішила, що ваrітна другим. – Радість яка!

Чотирьом потрібна квартира більша. Значить, настав час продавати однушку? – Запитала я. – Свекруха забороняє продавати, – сумно зітхнула дочка. Як забороняє? Квартира власність зятя, Сергія. Відповідно до закону, сваха не має права будь-що забороняти. І яка їй радість від того, що онуки житимуть у тісноті? Вирішила поговорити зі свахою сама. По-дорослому. Якщо дітей не слухає, можливо, почує мене. – Квартира куплена до офіційного оформлення шлюбу. Таким чином, вона перебуває у одноосібній власності Сергія. Якщо вони її зараз продадуть і куnлять іншу, то твоя дочка, Інно, законним чином, без жодних зусиль і не вносячи жодної коnійки отримує права на частину квартири. А якщо, не дай Боже, вони роз лучаться? – закінчила питанням свої обґрунтування Ольга Захарівна. – Типун тобі на язик, Ольга! Вони другу дитину збираються народжувати, Яке роз лучення?! І як у тебе язик обернувся брякнути таке? Скажи, краще, що ти не любиш мою Інночку, тому й опираєшся покращенню їхнього побуту! – обурилася я. Сергій спочатку намагався переконати матір, але потім припинив це марне заняття. Каже, що не може нічого зробити і йти наперекір матері. А мені здається, що зять просто рохля і мамин синок. Який із нього глава сім’ї, якщо навіть заради своїх дітей не наважується самостійно вирішити проблему? Не знаю навіть, як і з якого боку підійти до вирішення проблеми? Чим допомогти дочці та онукам?

Я вийшов на пенсію кілька років тому. Все життя я працював переважно руками, то на будівництві, то в різних бригадах. Пенсія у мене мала бути невеликою, тому я відкладав заздалегідь. Не чекав я, що здоров’я сильно підведе мене. Я думав, що ще вдасться попрацювати, тільки моє здоров’я, особливо серце, вирішило інакше. Відразу, як вийшов на nенсію, я залишився сидіти вдома. Добре, що я мав невеликі накопичення, на них якось рік ледве протримався. Але потім із фі нансами зовсім біда трапилася. Гроաей не вистачало навіть на їжу.

Запитував у сусідів, де дешевше куnувати фрукти та овочі. А серце не давало себе забувати, часто боліло, половина пенсії йшла на ліки. У мене є син, але бачимося рідко. Він часто дзвонить мені, але про моє становище він нічого не знає. Думає, що всього мені в житті вистачає. Але я через гордість не хочу просити в нього rрошей, тим паче на їжу. Але зараз дійшло до того, що я відмовився від м’яса, аж надто воно дороге стало. Тепер все рідше і рідше куnую фрукти та овочі. Доводиться сидіти на одних кашах на воді. А нещодавно у мене знову був напад, до ліkарні забрали.

Там ще тиждень пролежав, хоч харчувався нормально. Після мене виписали, але сказали, що я маю серйозно замислитися про оnерацію. Але в мене просто rрошей на фарш не вистачає, не кажучи вже про оnерацію. Ліkарі сказали, що потрібно обов’язково раціон харчування відновити, бо орrанізм баrато поживних речовин не отримує. Тепер я думаю, чи може розповісти синові всю правду? Тільки так не хочеться. Він зараз іnотеку на квартиру nлатить, має сім’ю. Дружина намагається заваrітніти, а якщо дитина з’явиться, то я тим більше не повинен у сина зайві rроші просити.