Інна отримала диплом інженера і за напрямком прийшла до нас на завод. Красива, струнка, інтелігентна, що не дозволяє собі нетактовності по відношенню до інших і водночас дуже вразлива. Свого Гната вона зустріла на заводі. Працював у конструкторському відділі. Начальство його цінувало як талановитого інженера, а от колеги не любили. За зарозумілість. На три роки старший за неї. Щільний, смаглявий. Як він зміг задурити дівчину так, що вона втратила голову – незрозуміло. Рідня Інни не прийняла його. Але дівчина, попри волю батьків, вийшла за нього заміж. На цей час Інна, як молодий фахівець, уже отримала квартиру. Весілля, як такого, не було.
Розписалися, пара друзів – подруг привітали їх келихом шампанського у кафе, та розійшлися. Інна практично відразу ж заваrітніла. Але чоловік цієй новині не зра дів. Сказав, що заводити дітей їм ще рано і зажадав позбутися плоду. Інна погодилася. Вісімнадцять років їм було ще рано заводити дітей. За ці роки Інна, на вимогу чоловіка, десять разів переривала ваrітність. Зрештою природі набридло дарувати їм дітей, і Інна остаточно втратила можливість народ жувати… Якось Інна поїхала на курорт одна. Інна і у свої сорок два роки все ще була стрункою та привітною у спілкуванні.
Ось тільки в очах часом виявлялася туга. Там вона зустріла і зако халася у Бориса. Кохання було взаємним. На прощання обмінялися телефонами. Борис, у своїх повідомленнях та при таєм них зустрічах, пропонував кинути чоловіка та жити з ним. Вона також дуже хотіла цього, але побоювалася чоловіка. Але кохання перемогло, і Борис забрав її з дому з речами. Інна лише записку написала Гнатові. Борис привіз її у свій власний будинок у передмісті. Борис її дуже любить. Кілька разів на рік відправляє на курорт. Інна знову стала тим веселим дівчиськом, яке колись приїхало на завод. Ось тільки мамою вона не буде. А шкода…