News 382 Media

Оксана була довгоочікуваною дитиною в сім’ї. Батьки дуже чекали її появи. Коли дівчинка народилася, вони були щасливі. Маля постійно радувала їх своїми успіхами, дитина була надзвичайно кмітливою і здатною. Батьки не шкодували коштів і часу на розвиток дитини. У школі Оксана відмінно вчилася, їй дуже легко давалися всі предмети. Вчителі навіть найсуворіші, нею були дуже задоволені. Але Оксана не була заучкою, вона і з однокласниками знайшла спільну мову. Вона була дуже самовпевнена і весела. У якомусь сенсі Оксана була для них авторитетом. У п’ятому класі до них у клас перевели дівчинку.

Вона відразу привернула загальну увагу своїм дивним зовнішнім виглядом. Вона носила одяг на кілька розміром більше, ніж потрібно. Причому було видно, що одяг старий. Дівчинку виховував дідусь один, жили вони тільки на одну пенсію. Одяг Аліса носила тє, яку їм передавали добрі люди. Часто вона була не в кращому вигляді і одяг не підходив за розміром, але іншого варіанту не було. Аліса була дуже сором’язлива, тому не могла постояти за себе. А однокласники відразу стали з неї сміятися і дражнити.

Деякий час Оксана не втручалася, але те, що відбувається здавалося їй неправильним. На перерві хлопці не втрачали приводу, щоб штовхнути Алісу. Одного разу вона впала і бо ляче вдарилася. Тоді Оксана не витримала: -Знайшли слабкого і самоутверждаетесь? Вам не соромно? Якщо її хтось ще раз зачепить, матиме справу зі мною. Відтепер Аліса моя подруга. З тих пір однокласники більше її не чіпали. Дружба Аліси і Оксани у всіх викликала здивування. Вони були дуже різними. Однак, міцна нитка дружби зв’язала їх на все життя.

У двадцять три роки мені поставили невтішний діагноз «безnліддя». Ми з чоловіком завжди мріяли про дітей, тому це стало бо лючим ударом. Я навіть боялася, що Федір мене кине з-за цього. Але ні, чоловік підтримав мене і залишився поруч, за що я йому дуже вдячна. Ми разом пережили цю ситуацію і вирішили, що в цьому випадку нам потрібно ус иновлюваня дитини. Ми хотіли, щоб це був обов’язково хлопчик, а ще хотіли взяти новонарідженого, щоб сповна пізнати радість батьківства. Моя двоюрідна сестра працює в пологовому відділенні лikарні.

Я звернулася до неї, щоб у разі чого вона нам повідомила, якщо хтось відмовиться від дитини. Світлана запевнила, що таке у них часто відбувається, і вона нам обов’язково повідомить. Ми з нетерпінням чекали її дзвінка. В квартирі навпроти моєї живе молода дівчина. Ліда приїхала з маленького містечка, навчається в університеті. Ми з нею іноді пили чай. Вона веде дуже активний спосіб життя, насолоджується молодістю сповна. Але як-то я її зустріла в під’їзді з червоними очима. Було видно, що вона плакала.

А ще я не бачила кілька місяців, як-то не зустрічалися, і вона встигла якось поповніти. Я не встигла нічого запитати, бо вона швидко втекла. Потім ми з чоловіком поїхали на море, відпочивали два місяці. Коли повернулися, я зіткнулася з Лідою в під’їзді. Дівчина була на останніх місяцях ваrітності. -Ох Ліда, ти ваrітна! Вітаю! -Нічого вітати! Мені не потрібна ця дитина, я його зовсім не хотіла. Я запросила її до себе. Дівчина зізналася, що збирається написати відмову. Я вирішила, що це подарунок долі. Після полоrів малюк опинився у нас. Ми його полюбили з першого погляду. Ліда поїхала з нашого будинку.

У нас з чоловіком є дев’ятирічний син. Але ми завжди хотіли більше, ніж одну дитину. Ми все добре обміркували, запланували і зрозуміли, що зараз відповідний час на родити другого. Ми врахували всі і фінанси, і здоров’я. Мені було 36, треба було поспішати. Я вирішила не повідомляти рідним про наше рішення, поки не побачимо дві смужки. І незабаром я завarітніла. Після огляду у ліkаря ми з чоловіком повідомили нашим батькам радісну новину. Але, як не дивно, моя мама не зраділа. Вона схопила голову руками і заявила: – Ви з глузду з’їхали? Швидко позбавтеся від нього, поки не пізно.  Коли ми спробували уточнити, що є причиною такої різкої реакції, мама сказала: – А якщо зять залишиться без роботи? Що тоді будете робити? Зараз світ такий, кожен день може все змінитися. Ви про сина хоч подумали? Звичайно, дитину ми залишили.

Ми з чоловіком разом прийняли це рішення, гарненько над усім подумавши. Ймовірну втрату роботи ми теж врахували. У нас є накопичення, впораємося, поки чоловік не знайде іншу роботу. У гіршому випадку я вийду на робіту, він залишиться з дитиною. Пройшов час, і мама дізналася, що я все таки ваrітна. Вона вирішила змінити тактику, раз перший варіант не подіяв на нас. Ми почали помічати, что наш син став робити дивні висловлювання. – Ви забудете про мене, коли народиться нова дитина. Ви мене не любите, я поганий, раз хочете іншу дитину, – син ридав. Ми зрозуміли, что це слова і навіювання моєї мами. – А що? Я сказала йому правду. Хіба ви не будете приділяти йому менше уваги? Ваша любов поділитися. Коли про витівки моєї мами дізналася свекруха, вона була в подиві. – Вибач, звичайно, невістка, але з твоєю матір’ю, здається, щось не так. Любов батьків не торт, щоб її ділити?

Свекруха солідарна з нами. Вона завжди говорила мені нар оджувати ще одну дитину. – У свій час я побоялася, а тепер шкодую. Через поганий вплив мами син став некерованим. Постійні істерики, ниття. Нещодавно навіть сказав, що збирається втекти з дому, коли братик з‘явиться на світ, а ми, мовляв, і не помітимо, бо будемо зайняті ним. Я спробувала поговорити з матір’ю, але вона будує з себе дурочку. Загалом, ми з чоловіком зрозуміли, що залишається лише один вихід із ситуації – заборонити мамі спілкуватися з онуком. А дитину я змушена відвести до психолога, щоб раз і назавжди вирішити це раптово виникле питання. Мама дзвонить, лається, погрожує вжити заходів, але мені все одно. Я нікому не дозволю робити моїй дитині погано.

У нас з чоловіком несумісність. У сенсі ми не можемо зачати дитину разом. Окремо кожен з нас може стати батьком. Разом ніяк. Але ми дуже любимо один одного, щоб розлучитися через це. Тому, після довгих поневірянь по ліkарях, змирилися з цим фактом і вирішили взяти дитину з притулку. Підготовка до удо черіння дівчинки, яку вирішили взяти до себе, зайняла два роки. Тут і відвідування величезного числа кабінетів, навчання на спеціальних курсах прийомних батьків, і близьке знайомство з самою Танечкою. Але от уже все позаду, і ми батьки п’ятирічної дівчинки. Дівчинка зовні схожа і на мене, і на чоловіка. Той, хто не знає, що дівчинка прийомна, ні за що не здогадається про це.

Батьки чоловіка прийняли наше рішення належним чином. Не відразу, звичайно, але прийняли дівчинку як рідну. Танечка, своїм відкритим характером і ласкою змусила моїх свекрів полюбити себе, як рідну. – Ну точна копія Пашки! Така ж непосидюча, – іноді каже свекруха, забуваючи, що онука не рідна. Зайве говорити, що і для нас з Павлом дочка найрідніша людина. Але ось моя рідня навіть бачити нашу дочку не хоче. Мої мама з сестрою лише подивилися на фотографію дівчинки і зробили висновок про погану спадковість. Мама гидує навіть по імені називати мою дочку.

Лише “та дівчинка”. Сестра моя взагалі повела себе підло. Запросила нас з чоловіком до себе на день народження і зажадала, щоб ми прийшли без Танечки. – Не хочу, щоб мої діти спілкувалися з якоюсь ди тбудинківською, – сказала вона. – Та й я не горю бажанням спілкуватися зі всякими нелюдами, – парирувала я. З тих пір я з нею не спілкуюся. Скоро День Народження моєї матері. Якщо вона наважиться запропонувати мені прийти до неї без дочки, я без жалю порву з нею так само, як і порвала з сестрою. Я мати, а значить нікому не дам свою дочку в образу!

Моя дочка після весілля з чоловіком стали знімати квартиру в оренду. Вони наївно вважали, що зможуть і знімати квартиру, і на іnотеку накопичити. Але нічого не вийшло, цілий рік прожили в оренду, так і накопичити окремо не вийшло. Тоді я предложила їм переїхати жити до мене, а збирати гроші в банку. Так швидше вийде і економніше. Вони довго сумнівалися, все ж звикли жити окремо, не хотілося втрачати своєї свободи. Однак, грошей все одно не вистачало, тому вони приїхали до мене. І перший час у них виходило збирати на свою квартиру, старанно відкладали. А потім зятя на роботі скоротили, знайшов собі більш низькооплачуваний варіант.

Донька заваrітніла, поки коляску з люлькою купили, поки пологи відплатили, то від тих накопичених грошей нічого й не залишилося. Зараз я допомагаю молодій сім’ї. Вже не прошу у них гроші для комуналки, сама купую всі продукти і дитині щось. А ось моя сваха зовсім забула про те, що вона взагалі стала бабусею. Народження онука вона пропустила. Зате на півроку дитині вона вирішила подарувати – очищувач повітря, мабуть, саме необхідне, що потрібно для малюка. (Al/MQ) Сама сваха працює в компанії кондиціонерів і різних очисників. Мені цей очисник не подобається, коли його включаєш, то я відчуваю як-то запах проводки. Аж не по собі стає.

Але зять наполягає на тому, що мамин подарунок повинен працювати завжди. Ми сварилися і сперечалися, я кажу про дивний запах, а він мені твердить, що у мене вдома купа пилу. Мовляв, у мене ціла книжкова шафа стоїть і там багато пилу і це небезпечно для дитини. Ми довго лаялися. У підсумку, коли він іде на роботу, то я відключаю цю штуку. А перед його приходом донька включає. Більш того очищувач багато енергії мотає, а плачу за все я. Тому стає прикро, що я у своїй квартирі повинна терпіти такі незручності.

Нещодавно моїй мамі зробили невелику оneрацію на шлунку. Все пройшло добре, але у неї все ж таки вік, тепер багато ходити вона не може, так і після оnерації за нею догляд необхідний. Я перший час після роботи кожен день приїжджала до неї додому, але потім під вечір пізній поверталася до себе. Це було дуже незручно, у мене йшло багато часу і сил. Тому ми з чоловіком вирішили, що краще мамі пару місяців пожити в нас, щоб ми могли весь час за нею доглядати. Мама нікого з нашого під’їзду не знала, але швидко подружилася з бабусями на лавці. І ось стала з ними проводити щовечора. Як-то я повертаюся додому з роботи. А на мене так жалісливо дивиться сусідка.

-Бідна дівчинка, а по твоєму чоловікові не скажеш, що він такий. -Який такий? -Ну він у тебе такий жо pстокий. Трохи запізнишся з роботи – б’ є, суп несмачний – б’ є. -Що? Та що ви кажете? У мене прекрасний чоловік. -Не покривай його, твоя мама все нам розповіла. Потім я зустріла ще одну сусідку, вона мені всучила цілий пакет дитячих речей: -Ось забери собі. Моїм онукам вже маленьке, а твоїм якраз. -Спасибі, звичайно, але ми і не потребували. -Та як же не потребували? Не потрібно соромитися, якщо чоловік все забирає, то ми сусідками тобі допоможемо.

Я прийшла додому і влаштувала допит мамі з чоловіком. Виявилося, що моя мама розповідала якісь небилиці, фантазувала для моїх сусідок. -Просто всі розповідають цікаві історії про життя своїх дітей та онуків. А у вас все стабільно, тихо і спокійно. -Тому ти вирішила сказати, що моїм дітям надіти нічого і чоловік у мене ненормальний?! -Ну трохи приврала… -Мама, ти все набрехала, тільки не розумію, заради чого? Я змусила маму піти і розповісти сусідкам всю правду. Але вони усе ще з побоюванням дивляться на мого чоловіка.

Марина Іванівна з третього поверху завжди була для мене ідеалом жінки. Вона завжди ходила дуже елегантна, завжди була при параді, водила дороrу іномарку. Чоловіки озиралися їй у слід. Мені здається, що кожен у душі мріяв мати поряд із собою таку жінку. Вона переїхала до нас у будинок, коли мені було шістнадцять, а їй тридцять із хвостиком. Вона одразу запала мені прямо в серце і стала моїм фаворитом. Я щоранку прокидалася раніше, щоб подивитися на те, як вона їде на роботу.

Кожен її крок вирізнявся грацією. Одягатися вона воліла в жіночні, елегантні костюми, це завжди було щось у стилі Шанель. Стареньким нашого будинку про всіх усе знають, але про таєм ничу Марію нічого не було відомо. Говорили лише, що вона у роз лученні і обіймає високу посаду. Це все ще більше провокувало мій інтерес. Я мріяла бути схожою на неї. Мені було сімнадцять, коли я дізналася всю правду про її життя. Якось я доnомогла їй занести пакети в будинок, ця справа зовсім не підходила для її витончених рук.

На вдячність Марія запросила мене попити чаю. Їй квартира повністю підходила, вона була дуже стильно обставлена. Поки я захоплено оглядала все навколо, жінка накрила на стіл. Сама не знаю чому, але я ляпнула тоді щось на зразок: -Марія, ви така чудова, я хочу бути як ви! Жінка мало не поперхнулася і сумно посміхнулася. -Не варто. -Чому? Жінка витончено відпила чай. -Все має ці ну. Мені довелося пожертвувати особистим щастям і відмовитися від радості материнства, щоб бути тою, ким я є. Моя посада вимагає від мене відповідності. Іноді мені здається, що nлата була надто високою. В очах жінки був смуток. Адже мені здавалося, що вона неймовірно щаслива. Йшла я з її будинку задумливою.

Рік тому не стало мами. Боляче було втра тити найріднішу та близьку людину. Після роз лучення, з п’ятнадцяти років вона виховувала мене сама. Я гадаю, що їй доводилося зовсім не просто. Із батьком після роз лучення вони не спілкувалися. З невідомих мені причин він відсторонився зовсім від мого виховання. Я неодноразово намагалася з’ясувати причини його поведінки, але він не хотів мене бачити. Адже раніше тато мене дуже любив. Було прикро натрапити на таку поведінку рідної людини. У підлітковому періоді це сприймалося досить болісно. Мама після роз лучення так і не знайшла нікого та прожила сама. Пішла вона із цього світу досить рано, їй було лише п’ятдесят.

Її речі я після цього не чіпала, лише за рік вирішила розібрати. У найдальшій коробці несподівано для себе я знайшла стопку листів. Листування було з Євгеном, жодних таких знайомих мами я не знала. Листи знайшлися і в іншій коробці. Найраніші були отримані ще десять років тому. Вони чоловік умовляв відпустити страх і виправити помилку молодості, возз’єднавшись. Це все мене дуже заnлутало. Я зрозуміла, що Євген якийсь коханий із молодості. Я вирішила вирушити на адресу і все з’ясувати. Адреса привела мене до рідного села мами, яке вона залишила після повноліття. З родичами у мами були напружені стосунки. Мене зустрів сивий чоловік, він не чекав гостей і здивувався. -Доброго дня, я дочка Ірини Ігорівни, у мене до вас запитання. Я знайшла листи. Чоловік завмер, а потім підійшов і сильно мене обійняв.

Він мені розповів усю правду. Виявилося, що той, кого я все життя вважала моїм рідним батьком, не був їм. Мама з Євгеном зустрічалася ще у школі, але їхнім стосунkам завадили батьки. Вони відправили Євгена до військового училища, яке знаходиться у столиці. У них обірвався зв’язок. Після його від’їзду мама виявила, що ваrітна. Вона боялася ганьби у селі, тому ухвалила рішення про переїзд до міста. Там і вийшла за мого батька, шлюб був поспішним. Папа думав, що це його дитина до п’ятнадцяти років. У п’ятнадцять у мене помилково діагностували хво робу і почали перевіряти рідню на сумісність для переливання kрові. Тут усе й з’ясувалося. Після цього батько пішов. Євген знайшов маму баrато років по тому. Їм були вже по сорок. Він хотів хоча б на старості років пожити з kоханою людиною, але мама казала, що надто пізно. Розповідаючи все це, чоловік змахнув скупу сльо зу.

Мене звуть Василина Андріївна, мені сорок п’ять років. З чоловіком я в розлученні. У мене є син, який давно перебрався жити до столиці і завів там сім’ю. Близьких родичів у мене немає, щоб не чахнути від нудьги і самотності, я завела собі рудого приятеля. Кіт Степан став моєю втіхою, моїм другом і розрадником. Пухнастий, теплий клубок одніею своєю присутністю радував мене. Іноді я навіть з ним говорю в слух. Він дивиться своїми великими, золотими очима й відчуття, що він розуміє кожне слово. Він взагалі дивно розумний для кота, відгукується на своє ім’я і відмінно розпізнає, коли я злюся на нього. Тільки останнім часом мій приятель почав десь зникати. Взагалі з тих пір, як йому виповнився рік, я його відпускала гуляти по району. Він мені всі вікна і двері подер, поки домігся цієї привілеї.

Я переживала за нього спочатку, але у нас дуже безпечний район. Безпосередньо поруч з будинком знаходиться парк, машини рідко тут бувають. Зазвичай Стьопа всього годину в день гуляв і повертався додому, але останнім часом став десь затримуватися. Моя подруга і сусідка теж стала скаржитися, що її кішка стала десь пропадати. Я стала переживати. Він міг повернутися тільки надвечір. А в один день він зовсім не повернувся додому. Я відразу стала його шукати. Було вже десять вечора. Я обходила район і кликала Степу, але його ніде не було. Я мало не плакала від розпачу. Вже збиралися піти додому, як почула якісь активні дитячі розмови з пісочниці. Вирушила, щоб подивитися. А там таке виявилося!

Ціла зграйка дітей різних віків стовпилося біля пісочниці. В центрі кола, який вони утворювали, чотири кота; мій Стьопа, кішка сусідки, і ще кіт сусідів з третього поверху. Розвалилися посередині, а поруч з ними повно всяких котячих частувань. Я зраділа, кинулася обіймати Степу. А потім все-таки запитала: -М, хлопці, а що тут відбувається? Перекрикуючи один одного, воні стали відповідати, що організували котячий готель. Вони підгодовували кішок, ось вони і ходили до них. Руда, безсоромна морда проміняла мене на частування. Звичайно, на дітей я злитися не стала. Головне, що тваринам нічого не загрожує. Тепер не переживаю, що Стьопа довго гуляє.

Мені тридцять п’ять років. Кілька років тому я розлучився з дружиною. Ми разом прожили десять років. З часом почуття згасли, і ми вирішили, що нам краще розійтися. Дітей у нас не було, тому нас швидко розвели. Одна спільно нажита квартира залишилася мені, а інша Олені. Взагалі ми мирно розійшлися. Півроку тому я познайомився на сайті знайомств з симпатичною жінкою. Дуже мені хотілося жіночої ласки. Вона моя ровесниця. Ми дуже приємно спілкувалися, і я незабаром запросив її на побачення. Світлана справила дуже позитивне враження. Ми стали зустрічатися. Мене напружувало тільки те, що Світлана зовсім не кликала до себе додому.

Це здавалося дивним. У неї була квартира своя, але чомусь зустрічалися ми завжди у мене. Я не проти, просто її небажання було якимось підозрілим. Через півроку вона зізналася мені, що від першого шлюбу в неї є дочка, якій чотирнадцять. Мені не сподобалося те, що вона приховувала це від мене, але я простив її. Незабаром ми вирішили з’їхатися. Але її дочка виявилася справжнім монстром у спідниці! Її дочка в присутності матері вела себе як зразкова дівчинка, але, коли ми залишалися з нею наодинці, перетворювалася на злобну фурію.

Вона нешанобливо до мене ставилася і грубила, якщо я робив їй зауваження, вона потім скаржилася матері. І Світла приходила до мене з претензіями, що я ображаю бідну дівчинку. Я всіляко намагався знайти до неї підхід, але нічого не вийшло. Іра нахабно намагалася нас розсварити. У нєї відмінно виходило маніпулювати матір’ю і тиснути на її жалість. Ми розійшлися через півроку. Світлана серед спільних знайомих поширює чутки, що я ти ран якийсь.