Мене звуть Василина Андріївна, мені сорок п’ять років. З чоловіком я в розлученні. У мене є син, який давно перебрався жити до столиці і завів там сім’ю. Близьких родичів у мене немає, щоб не чахнути від нудьги і самотності, я завела собі рудого приятеля. Кіт Степан став моєю втіхою, моїм другом і розрадником. Пухнастий, теплий клубок одніею своєю присутністю радував мене. Іноді я навіть з ним говорю в слух. Він дивиться своїми великими, золотими очима й відчуття, що він розуміє кожне слово. Він взагалі дивно розумний для кота, відгукується на своє ім’я і відмінно розпізнає, коли я злюся на нього. Тільки останнім часом мій приятель почав десь зникати. Взагалі з тих пір, як йому виповнився рік, я його відпускала гуляти по району. Він мені всі вікна і двері подер, поки домігся цієї привілеї.
Я переживала за нього спочатку, але у нас дуже безпечний район. Безпосередньо поруч з будинком знаходиться парк, машини рідко тут бувають. Зазвичай Стьопа всього годину в день гуляв і повертався додому, але останнім часом став десь затримуватися. Моя подруга і сусідка теж стала скаржитися, що її кішка стала десь пропадати. Я стала переживати. Він міг повернутися тільки надвечір. А в один день він зовсім не повернувся додому. Я відразу стала його шукати. Було вже десять вечора. Я обходила район і кликала Степу, але його ніде не було. Я мало не плакала від розпачу. Вже збиралися піти додому, як почула якісь активні дитячі розмови з пісочниці. Вирушила, щоб подивитися. А там таке виявилося!
Ціла зграйка дітей різних віків стовпилося біля пісочниці. В центрі кола, який вони утворювали, чотири кота; мій Стьопа, кішка сусідки, і ще кіт сусідів з третього поверху. Розвалилися посередині, а поруч з ними повно всяких котячих частувань. Я зраділа, кинулася обіймати Степу. А потім все-таки запитала: -М, хлопці, а що тут відбувається? Перекрикуючи один одного, воні стали відповідати, що організували котячий готель. Вони підгодовували кішок, ось вони і ходили до них. Руда, безсоромна морда проміняла мене на частування. Звичайно, на дітей я злитися не стала. Головне, що тваринам нічого не загрожує. Тепер не переживаю, що Стьопа довго гуляє.