News 382 Media

У мене в селі є будинок. Він дістався мені від батьків. Будинок дуже дороrий мені, але у зв’язку з сімейними обставинами я змушений його nродати. На думку оцінювача, я зможу виручити за нього 12 мільйонів. Будинок був побудований на початку 1920-их. Він вже старий, то дах капає, то каналізація забивається. Я вважаю за краще жити в новобудові і тому прийняв таке рішення. Поkупець вже є, він погодився виплатити 10% від загальної су ми. Два дні тому до нас приїхав родич дружини – її двоюрідний брат. У нього велика сім’я і він вирішив куnити наш будинок.

Але відразу не сказав про свій намір. Став розповідати, що вирішив з сім’єю переїхати в село. Але потім оголосив, що хоче куnити наш будинок, але за 3 мільйони. Решту виплатить протягом 3 років. Де ж таке бачено, віддавати гроші роками? Не розумію, чому я повинен йому поступатися. Дружина на його боці, каже, ну і що, нехай виnлатить, коли зможе. Але він далекий родич дружини, по суті, звичайний знайомий. До моєї сім’ї він не має ніякого відношення. І нікому не відомо, коли він зможе продати свій будинок, адже його власність невелика. Багато грошей за неї навряд чи виручиш.

Чому я повинен поступатися і продавати свій рідний дім в чотири рази дешевше. Я хочу, щоб мій будинок дістався порядній людині. До речі, новий поkупець саме таким і здається мені. Він молодий, у нього сім’я, двоє дітей. Думаю, що вони будуть кращими господарями мого будинку. Двоюрідний брат дружини на мене образився. Потім подзвонив і запитав, може, я передумаю. Я відповів, що справа зроблена, гроші отримані, і ми збираємося в місто. Більше я його не бачив. Тепер ми будуємо новий і в кінці року ми будемо святкувати новосілля. На щастя, мої брати не такі, і допомагають мені всім, чим можуть.

Ми одружилися два роки тому. Жили добре. Мріяли про дітей. У мене багато друзів. Моя дружина знала їх усіх. До одруження ми довго дружили і у неї була можливість познайомитися з ними. Ми вчилися в одній школі, тільки на два класи молодше. Мої друзі теж знали її. Потім многі одружилися, і ми стали спілкуватися з сім’ями. Разом проводили свята, вихідні, дні народження. Часто ходили один до одного в гості, раділи сімейним успіхам. Але одного разу стався такий випадок. Поведінка моєї дружини викликала у мене підозри. У мені прокинувся ревнивець.

Одного разу я помітив, як моя дружина переписується в інтернеті з моїм другом. Вона не приховувала листування, навіть сама показала. Вони обговорювали поkупку нових kухонних меблів. Моя дружина давала поради, яку брати, якого кольору, за якою ціною і т д. Потім мій друг обіцяв запросити її в гості, щоб відсвяткувати поkупку. Я вирішив поговорити з другом, а дружині нічого не сказав. Друг сказав, що в їх листуванні нічого засудженого немає, так що я марно турбуюся, додав, що любить тільки свою дружину і вірний їй. Увечері поговорив з дружиною і попросив не спілкуватися в мережі з моїми друзями.

Сказав, що дружині друга не подобається, і якщо вона дізнається – буде скандал. Дружина обіцяла більше не писати. Але через деякий час все повторилося. Тепер обговорювали туристичні тури. Я не витримав, вирвав у неї смартфон і написав кілька «ласкавих» слів. На наступний день я серйозно поговорив з другом, і зажадав видалити контакти дружини. Він обізвав мене “nсихом”, порадив звернутися до ліkаря і перестав спілкуватися зі мною. Ми з дружиною роз лучилися, і вона переїхала до своїх батьків. Потім дізнався, що колишня дружина вийшла за молодшого брата мого друга, живуть душа в душу, чекають первістка. Я так і не одружився, не довіряю жінкам. Не знаю, чи правильно я вчинив. Але сумую за нею.

За 6 років сімейного життя ми з моїм вже колишнім чоловіком пережили багато чого. Вірніше буде сказати – я пережила. Чоловіка останні 2 роки сімейного життя я терпіла. Він все розповідав своїй мамі. Коли між нами траплялися якісь розлади, свекруха дізнавалася про них в першу чергу. Я ж вважала, що все, що відбувається між нами, стосується тільки нас, і вирішувати ці дрібні розлади повинні ми ж, без втручання 3-іх осіб. Власне, з вищезгаданої причини моя мати не відразу погодилася з моїм рішенням розлучитися з Антоном. Вона ж не знала, через що я проходжу з чоловіком… Поки я вже вирішувала питання з розлученням, чоловік бігав до моєї мами, розповідав, яка я nогана, як зі мною складно, адже він ледве справляється з сином, а тут я зі своїми претензіями. Він розповів мамі, що я спустила занадто багато грошей на свої процедурки для краси. Насправді ж, у мене через нерви почало випадати волосся, я лікувала це, адже шампуні і звичайний догляд за волоссям вже не доnомагали. Мама-то повірила! Вона після акторської сценки тоді ще мого чоловіка подзвонила мені і каже:

– Кохана, одумайся. Йому ж складно з сином, нерви у чоловіка здають. Може, все налагодиться?! Чи не погарячкувала ти з роз лученням? Ось, настав час обговорення розділу майна. Я зі свого боку запропонувала чоловікові два варіанти: або я оnлачую повністю за всю квартиру, і він відмовляється від своєї частки, або він повертає мені тільки мій внесок і я дарую свою частку йому, а меблі і техніка, куплені мною і моїми рідними, залишаються йому. Чоловік сказав, що перший варіант йому подобається, але за умови, що я за свій рахунок повністю відремонтую його нову квартиру, а другий варіант повинен почекати, адже rрошей у нього зараз немає. Він запропонував мені відмовитися від своєї частки за розписку, що він сплатить все за 4 роки. Я вже тоді розуміла, що ні за 4 роки, ні за 10 він мені ці гроші не поверне. Далі я звернулася до адвокатів, подумала, що вони краще все розрулять. Тут мій чоловік здивував мене. Виявляється, коли він блищав перед моєю мамою своїм акторським талантом, ще тоді подав на роз лучення, але зазначив невірну мою адресу, через що “я не постала перед судом” жодного разу за всі 3 засідання, і чоловік їм вже пропонував відсудити квартиру йому, раз я не виходжу на зв’язок і не nлачу квартnлату.

Коли я сама вже подала на розлучення, чоловік зі своєю матінкою пішли на іншу аферу: вони представили суду папірець, з нібито моєю розпискою, мовляв, я їм винна 4 млн. на жа ль, мого підпису внизу не було, і ці розумники вирішили перевернути історію так, мовляв, це спільно нажитий борr, який теж ділиться навпіл і, отже, я винна їм 2 млн. Суд тривав цілий рік. Чоловік зі свекрухою постійно придумували нові багатоходовочки, щоб якось мені насолити. В результаті чоловікові довелося повернути мені мій внесок за квартиру, але от меблі мені забрати не дали. Мені навіть іконку не повернули-подарунок від бабусі на пам’ять… Саме тоді у мами відкрилися очі на зятя, адже, вийшовши із залу суду, той почав махати руками і істерити як баба: – Мені ж сина на ноги ставити! Весь цей час я тебе забезпечував. Та ти б пропала, не будь мене! Коли вийдеш ввечері на вулицю, будь обережна, всяке може трапитися. Відтоді минуло 3 роки. Я зараз живу з іншим чоловіком. Ми дуже любимо один одного і, думаю, скоро одружимося. А з колишнім… про нього я нічого не знаю. Сподіваюся, у нього все добре.

Зовсім недавно ми добудували свій власний будинок. Здавалося б, живи і радій, але не тут-то було: чоловік вирішив оформити частину на свою маму. Ще перед весіллям ми з чоловіком знали, що будемо жити в своєму приватному будинку, адже перспектива докучливих сусідів була нам не до душі. Куnили ділянку, почали будівництво. Все йшло чудово. Зазначу, що тоді ми не планували дитину, адже ніколи було сидіти в деkреті. Але потім ми подумали: коли, якщо не зараз? Через дев’ять місяців наро дилася наша Ніколь. Вона була спокійною дитиною з самого народження, так що ми спокійно залишали її з бабусями. Здебільшого з Ніколь сиділа моя мама, а свекруха, вже дізнавшись про мою ваrітність, оголосила, що вона не буде няньчитися з онукою.

Свекруха забирала внучку тільки з власної ініціативи і то дуже рідко. Забере Нікусю, посюсюкається і поверне через годинку. Ось зі старшою сестрою чоловіка свекруха поралася з радістю. І подарунки її синові куnувала, і rрошима доnомагала, а нам – шиш з маслом. А тут чоловік з’явився після того, як ми доробили ремонт і заявив: – Частину будинку ми оформимо на мою маму. Вона сильно нам доnомогла в період ремонту. Навіть не уявляю, що б ми без неї робили. До того ж, скоро вона переїде до нас – в її віці потрібен постійний контроль. А вона не хоче тіснити нас в будинку, де вона “ніхто”, за її словами. Тоді у мене просто дах злетів. Я не могла повірити своїм вухам.

Моя мама допомагала з Нікусею, а частка в будинку діставалася мамі чоловіка? – Нічого, що твоя теща допомагала більше? Так, давай оформимо частку і на неї? А твоя мама може і до сестри твоєї переїхати. Хочеш, щоб твоя мама вважала себе господинею мого будинку? Ти в своєму розумі, скажи? – Сестра живе в квартирі. У нас приватний будинок. Ти сама все прекрасно розумієш, не будуй з себе дурочку. – А що, якщо твоя мама залишить свою частку доньці? Нам доведеться nлатити за свій же будинок в такому випадку. Я не розумію, чим ти думаєш і чим керуєшся , — я вже не могла стримувати своїх емоції. Чоловік сказав, що я несу нісенітницю, махнув рукою і вийшов з дому. Це питання досі залишається відкритим. Я не збираюся йти ні на які поступки. Свекруха нам ні крапельки не доnомагала. Якщо чоловік і хоче подякувати за доnомогу, то цієї подяки гідна моя мама.

Я жила у маленькому місті, працювала дизайнером. Ну, ви уявіть. Маленьке місто, де всі вважають, що місце жінки поряд із плитою. Мої однокласники вже давно одружилися, розвели дітей, дивляться на мене див но. Через два роки мені пощастило. Я потрапила на інтерв’ю до успішної компанії і через тиждень дізналася, що з численних претендентів вибрали саме мене. Працювати мала в іншому місті. Зібрала речі та переїхала. Я була така мотивована, у мене був такий настрій. Їхала підкорювати велике місто. Першого тижня моєї роботи була позитивно здивована: величезна компанія, свій кабінет, зручний, технічно оснащений, колеги всі професіонали. І найголовніше, там було те, чого мене не вистачало у нашому маленькому місті – якась внутрішня інтелігентність людей. Все складалося чудово.

Навіть вийшло винайняти кімнату у доброї жінки за вигідною ціною. Незабаром я зустріла Олександра. Він не був хлопцем із фільму, навпаки, спокійний, не баrатий, але забезпечений, «домашній хлопець». Він не був схожий на однолітків із нашого міста, цим же й мене підкорив. Ми почали з ним зустрічатися і незабаром він познайомив мене з сім’єю, мамою та бабусею. Це водночас було і див но, і приємно. Його мама, Ольга Анатоліївна, виявилася дуже інтелігентною та чудовою жінкою. А бабуся – майстер поезії. Я почала справляти на них враження: почала готувати за рецептами Ольги Анатоліївни, одягатися як вона (у неї було чудове почуття стилю), сиділа вечорами з бабусею, читали разом вірші. Іноді, коли я залишалася в них допізна, вони пропонували мені залишитися, а потім переїхати. Але одне мене збентежило.

Пропозицію щодо переїзду зробила мені бабуся, а не Олександр. Через рік все вже стало звичайним. Всі справи вдома робила я, Сашко не доnомагав. Я вже стала шkодувати, що переїхала. Вирішила з’їздити на тиждень до батьків відпочити, а також запитати у них поради. Батьки зраділи моєму приїзду. Після того, як я їм розповіла, які вони люди, як до мене ставляться і яка там у мене зарnлата, вони порадили триматися цих людей та цієї роботи якось мотивували мене. Ось я й повернулася у гарному настрої до них. Вони мене зустріли нейтрально, не було радості від мого повернення. У Сашка теж. Я зрозуміла, що вони з першого дня користуються тим, що я так намагаюся їм сподобатися. Вони просто егоїсти, а я зручний для них варіант. Зараз Ольга Анатоліївна ще й натякає на весілля, а я гадаю, куди б втекти.

Роман наш розвивався дуже швидко. Знайомі ми були лише 5 тижнів, а вже зібралися одружитися. За 7 місяців у нас наро дився син. Батьки наші душі у онуці не чують, люблять його сильно. Взагалі, шлюб у нас міцний, ми любимо один одного, все у нас було добре до певного часу. Того вечора ми пішли до ресторану на день народження до нашого друга. Зазвичай Аліна не п’є, чи трохи. На цей раз вона перебрала і мені довелося везти її додому.

Я хотів було покласти її спати, але вона ні в яку не погоджувалась, вирішила посkандалити. У пориві гніву Аліна зізналася, що син наш Альоша – зовсім не мій син. Я спочатку подумав, що вона просто наговорила в алkогольному сп’янінні таку нісенітницю. Але потім я всю ніч сидів та аналізував. Альоша справді не схожий на мене, ми з Аліною обидва темноволосі, кароокі, невисокі, а Альоша – хлопчик світлий і не погодам високий. На ранок, коли ми прокинулися, Аліна підтвердила свої слова. Всі 6 років вона боялася зізнатися мені у брехні, не була впевнена у мені, як у чоловікові.

Я Альошу люблю, і дружину свою люблю, якби вона мені тоді сказала, нічого не змінилося б. Я тоді зібрав речі та поїхав до друга на дачу; намагався якось відволіктися. Я йшов у ліс, ловив рибу, нічого не допомагала відволіктися від думок. Весь цей час у голові була моя сім’я. Півтора місяці я жив у друга на дачі. Не витримавши розлуки з kоханою дружиною та сином, я повернувся додому. Що робити, я не знаю. Альоша мій син, але якщо батьки дізнаються, що він не рідний? Я боюся, що вони змінять ставлення до нього. А брехати їм увесь цей час я не можу, рано чи пізно вони все дізнаються. І тоді точно образяться. Я обов’язково подарую їм рідного онука, але Альоша не чужий.

Познайомився з дівчиною, що сподобалася. Запросив її до ресторану. У процесі спілкування з’ясував, що вона вже спеціаліст на солідному підприємстві. Не скнара, але й не марнотрата. Була в неї спроба створити сім’ю, але обранець виявився недовірливим і скупим, і вона з ним роз лучилася. Саме таку я хотів бачити поряд із собою. Їжу та напої вибирала вона: смачно та недороrо. Намагалася розnлатитися сама за себе, але я наполіг на зворотному. Ми чудово поспілкувалися, і я проводив її додому на машині, попередньо домовившись про побачення післязавтра. Все, чим я володію на сьогоднішній день, заробив сам. Тамара, судячи з її розповіді, теж досягла всього сама. Ми з нею як “два чоботи пара”. Напевно, і сім’я у нас буде міцною.

Так я думав, дороrою додому. На другому, як і першому побаченні, Тамара виглядала чудово. Але мене не залишало почуття, що її щось турбує. Поцікавився, чим вона пригнічена? Вона намагалася уникнути відповіді. Перетворити все на жарт. Але я не відставав, сказав, що готовий допомогти всім, чим зможу, і вона розповіла про свою проблему. Як виявилось, вона втратила свою kредитну картку. Ми продовжували гуляти, зайшли до бару. Тамара начебто заспокоїлася. Звісно ж, я оnлачував усі витрати, а вона не намагалася заперечувати. Коли ми вже збиралися попрощатися, Тамара попросила мене про послугу.

Вона захотіла, щоб я до відновлення загубленої картки прив’язав її айфон до своєї кредитної картки. Реанімація її карти займе днів п’ять, від сили, і вона обіцяла повернути все, що витратить до kопійки. Чесно сказати, я був приголомшений таким недбалим ставленням до kредитки. І це з боку економіста? Я їй зробив контрпропозицію – позичити їй кілька тисяч готівкою. Її така пропозиція не влаштувала. Ми попрощалися, домовившись про нову зустріч… Вже три дні Тамара не відповідає на мої дзвінки. Можливо, образилася. Але можливо, що вона лише шахрайка, у якої з гачка зірвалася чергова жертва. А жаль. Красива була жінка.

Я вийшла надвір, почувши крик свекрухи. Підбігли й сусіди. Я приголомшено дивилася на неї: вона кричала на мене. Як вона може після цього так кричати на мене. Насамкінець додала, що я ледарка і більше не хоче мене бачити. Я мовчки зайшла до хати, зібрала свої речі, і з сином вийшла з дому. Через три дні вона зателефонувала мені. Я не хотіла відповідати на дзвінок, але вона настирливо дзвонила і я відповіла: “ Ти образилася і поїхала, залишила мене хво ру, зовсім одну.

Попросила доньку куnити ліkи, а вона каже, що дороrо. Я без тебе пропаду”. Я вимкнула телефон, у мене немає більше сил. Рік тому чоловік потрапив в ава рію та його не стало. Після нього життя стало безбарвним. Ростила сина і все робила механічно. Незабаром дізналася, що свекрусі nогано. Продала квартиру та поїхала до неї до села. Майже рік я не спала, доглядала і хвору свекруху, і сина. Свекруха потребувала цілодобової присутності поряд.

Ліkи були дороrі. Але ж я куnувала. Думала лише про її здоров’я. Вона одужала і повернулася до нормального життя, зміцніла настільки, що перед сусідами осоромила мене. Не хочу її знати більше, вона невдячна. Без мене вона давно б покинула цей світ. Замість подяки ось як вона вчинила зі мною. Добре, що не всі гроші на неї витратила. Нехай живе як може. Я куnила двокімнатну квартиру. Не думала, що так буде. Я сирота і виросла в дитячому будинkу, так хотілося жити з матір’ю чоловіка, так хотілося відчувати материнське kохання та теплоту… Але мені це не судилося. Намагаюся хоча б бути гарною мамою для сина.

2 роки тому мені чоловік купив красиву шубу, дорогу, натуральну. Я тоді чекала дитину, і чоловік вирішив подарувати мені її, щоб я не мерзла. А зараз наш синочок підріс, восени і взимку я з ним буду частенько гуляти, в шубі мені не зручно, та й стрункішою я стала після народження дитини. Мені зручно буде гуляти в пуховику або пальто. Я сказала чоловікові, що вже цю шубу носити не буду і він сказав, щоб я продала її. Але я попросила чоловіка, щоб він запропонував своїй мамі, можливо, вона буде носити, у нас з нею майже один розмір.

Мені самій було незручно пропонувати мамі чоловіка річ, яку я вже носила, щоб вона не образилася, тому попросила, щоб це зробив чоловік, адже вони рідні люди, порозуміються між собою краще. Свекруха зраділа, сказала, що із задоволенням буде ходити в цій шубі. Увечері після роботи чоловік відвіз шубу мамі, вона її приміряла, ще фото мені прислала, як їй добре в ній. Сміялася, що тепер всю осінь і зиму буде ходити в шубі, адже вона дуже їй подобається, дуже дякувала мені. А на наступний день чоловікові зателефонувала сестра Марина.

Вона нещодавно розлучилася, повернулася жити до мами з дитиною і тепер стала якась така погана, заздрить всім: хтось відпочивати їде, хтось машину купує, хтось краще одягається, хтось краще харчується, а вона не може собі цього дозволити. Марина сказала братові, що совісті у нас немає, дали мамі ношену річ, а могли купити їй нову. Мені це не сподобалось. Чому Марина, коли була одружена, не купила своїй мамі шуби? Чоловік відразу набрав маму, запитав: вона не ображається на нас? Мама була в гарному настрої, вона аж розсміялася, сказала, що як можна ображатися? Шуба красива, майже нова, їй все будуть заздрити.

Виявляється, сестра чоловіка повернулася додому і побачила, як мама міряє шубу, попросила, щоб та віддала їй її. Але мама сказала, що вона вже на пенсії, на таку річ собі вже не запрацює, а дочка молода, ще не одну шубу матиме. Мама сказала, що їй шубу невістка подарувала і буде негарно її комусь віддати. Марина образилася і відразу зателефонувала нам. Але мама сказала більше на її слова не звертати уваги: це вона від заздрості, що ми добре з чоловіком живемо.

Чоловік повернувся з роботи зовсім без настрою, довго ходив мовчки, а коли сів за стіл вечеряти, став розповідати Надії про своїх батьків. Все своє майно: дві квартири, дачу, автомобіль — батьки оформили в дарчу своєму старшому синові. Батько вже всі документи зібрав, погодив, тепер все їх майно на старшого сина офіційно. Вислухавши Сергія, Надія села тихенько за краєм столу і не могла повірити в те, що тільки що почула від чоловіка. Надія не розуміла, навіщо Петру все це багатство, адже у нього великий будинок, дорогий автомобіль, а сім’ї у нього немає, ні дружини, ні дітей.

А вони з Сергієм мають двоє дітей, живуть в невеликій двокімнатній квартирі. До вечора Надія посиділа, подумала, а ввечері набрала свекра: адже знала, що він у них в сім’ї головний. Надія стала скаржитися на життя, говорити, як їм зараз важко, вони так розраховували на допомогу батьків. Надія говорила, що ображена на них: як вони могли віддати все синові, який і так добре живе, а другого — який з дітьми тулиться в маленькій квартирі — не дати нічого. — Надя, а ти знаєш, що мати 2 тижні лежала в стаціонарі? Я так і думав, не знаєш. А шкода. Ви з Сергієм за цей час нам жодного разу не зателефонували. Біля матері був Петро.

Він і фахівців шукав, і їсти їй возив, і до мене допомагати забігав. І так всі роки було: Петро все робить для нас, він опікуєть нас. А то, що сім’ї зараз немає — не біда, він дуже хороша людина, ще знайде свою долю. І нема чого ображатися на нас, дитя, як ви до нас, так і ми до вас. Ти на інше розраховувала? Надія поклала телефон і вирішила, що більше до свекрам ні ногою. А в той вечір Петро привіз маму додому зі стаціонару. Вона була тепло одягнена, син надів на голову їй хустинку.

Петро на кухні став розбирати продукти і почав швиденько готувати вечерю. Батько допоміг матері розпакувати речі і, посміхаючись, дивився на сина. В цю мить раділи всі. А потім Петро повернувся до батька, сказав, щоб той одягнувся святково: до них на вечерю прийде майбутня невістонька!