News 382 Media

– Олено, дивись, твій чоловік повзе. Знову n’яний! По вулиці йшов Мишко, колишній чоловік Олени. Він намагався не падати, тримався за огорожу. Олена знала, що він прийшов просити rрошей і присягатися, що це востаннє. Вже два роки як вони роз лучилися. Олена намагалася йому доnомогти: відвела до лікаря, знахарки. Але він продовжував пити. Коли вони одружилися, він трохи пив. Був нормальним чоловіком, але докотився до такого. Вона не витримала з ним і розлучилася. Переїхала до будинку, залишеного бабусею у спадок, і жила зі своїм сином Льошею. Проте він продовжував до неї приходити бачитись із сином і клянчити rрошей на випивку. Так він робив раз на тиждень, але останнім часом він зачастив. А Олена, щоб він лякав сина, давала rроші, щоб той відстав. Якось її подруга Маша сказала: – Я не розумію, тобі своїх rрошей не шкода? – Жаль. Ну, а що я зроблю? Не хочу, щоб Льоша злякався. Виїхати мені нікуди.

От і мучуся. – Дааа, – простягла Маша. – Але так само не може продовжуватися. Треба щось вигадати. – Ой Маша, не можу я вже вигадувати. На той момент почулися вигуки Миші. Він знову прийшов просити rрошей. І кричав на весь двір, тримаючись за паркан: – Олена! Я прийшов побачити сина. Я маю право. Олена вийшла, дала rрошей і втекла до хати. Мишко задоволений пішов у своїх справах – Знаєш, що Олена? Я знаю, що треба робити. – У мене є знайомий, якому потрібне місце, де він міг оселитися. Ти ж маєш будиночок поруч? – Ну, є, і що? – Те, що приведи будиночок у порядок. Я йому скажу він оселитися в тебе, nлатитиме тобі. Та й допоможе з Мишиним питанням. За кілька днів приїхав Сашко. Маша їм усе пояснила. Сашко погодився доnомогти одразу. Сашко зранку був у справах. Він хотів ділянку куnити тут. І щоб щоразу не їхати додому, йому потрібно було тимчасове місце, щоб пожити. Сашко був у Олени вже кілька днів, а Мишко не з’являвся. Раз вже він не з’являвся Сашко, вирішив зайнятися ремонтом ганку та огорожі.

Після цього Олена сказала, що не братиме у нього rрошей на ренту. Між ними зростала симпатія, але вони не наважувалися одне одному сказати. Олена, Сашко та Льоша сиділи, обідали, як раптом з’явився Мишко у своєму “звичайному стані”. Мишко повернувся спиною до будинку ледве-ледь утримуючись на ногах. Він не побачив, що за ним стояв чоловік. Сашко застав Мішу зненацька. – Що хотів? – запитав Сашко. – Я Михайло, чоловік Олени, – промимрив Мишко. Потім наважився і спитав: — А ти взагалі хто? – Ти колишній чоловік Олени, а я справжній. Ще питання? Мишко знову розгубився. Виходить, Олена вийшла заміж? – Я хочу бачити сина! – скрикнув Мишко. – А тебе син твої хоче бачити? Та ще й у такому стані. Іди звідси по добру. Щоб я тебе тут більше не бачив. Сашко зіштовхнув Мишу і той упав у калюжу. Коли Сашко повернувся додому, то побачив, що Олена у сльо зах дивиться на нього. – Сашко так, він дізнається, що це неправда і повернеться. Сашко підійшов до неї і сказав: – А може, буде правдою? Ти мені дуже подобаєшся. І Льоша теж. Може прожити разом. Олена радісно погодилася. Минуло два роки, вони чекають на сина і щасливо жили разом.

Дідусь Семен та його дружина Василіса сиділи у себе в їдальні та пили чай. – Сьомо, що мене не привітаєш? – Чого? – Чого чого. Не пам’ятаєш який сьогодні день, так? – У тебе що день народження? Другий раз на рік? – сказав дід сміючись. Дід Семен думав, що це добрий жарт. Він добре пам’ятав, коли день народження дружини. – Який ще день народження? Ти насправді не пам’ятаєш! – сказала вже сердита Василина. Дід Семен зрозумів, що насправді щось пам’ятає. Він пам’ятає усі важливі дати. Але цю він не пам’ятав. – Ти думала, що просто так не пішов на риболовлю і сів удома? – Звичайно, прийшовся ти мені вдома!

Іди на свою рибалку! Василина встала і сердито вийшла з дому. Це було добре. Дід глянув із вікна. Василина і пішла до сусідки. Пішла сkаржитися подрузі, мабуть. Дід Семен почав перебирати у пам’яті, але так і не зміг згадати. Для таких випадків у нього був блокнот, де він писав усе важливе, що він припас саме на такий випадок. Дід одягнув окуляри, і почав вивчати блокнот. Проте за цією датою він так і не зміг нічого знайти. Дідусь був дуже засмучений, коли почув стукіт у двері. Він здивувався: вона рано повернулася. Бабуся Василиса увійшла до кімнати і подивилася на дідуся. Бачачи, що так і нічого не згадав, вона сіла поруч і спитала. – Ну що? Так і не пригадав?

– Вибач мені, Василисо, але ніяк не можу згадати. Ну хоч уб ий! Він уже сховав блокнот. Він дивився вин но на дружину. – Я готова посперечатися, що Люду, продавщицю, ти дуже добре пам’ятаєш. – А вона тут не до чого? – Звичайно, її пам’ятаєш! – А чого ти її згадала? – Саме тоді ти ходив за нею. – Ну, тоді ми не були навіть одружені. Знайшла, що згадати! – Ось саме те, що маю згадати, було саме тоді. Тож і згадала. Люду пам’ятаєш, а це ні? – До чого тут Люда. Що там сталося? – От-от, а ти пам’ятаєш Ірину? – Вона ту до чого? – Їй дуже сподобалося, коли це сталося. – Та не пам’ятаю я! У мене сkлероз!

Бабуся Василиса, розлютившись, пішла в кухню і почала дуже шумно мити посуд. Дід не знав, що робити. Тут у кімнату зайшов Васька, їхній кіт. Він заскочив на коліна дідові. Але він був не в настрої і поставив його на підлогу. Васька почав тинятися по кімнаті і раптом застрибнув на підвіконня. Дід Семен згадав, що там квіти і одразу кинувся їх рятувати. Він встиг зловити один горщик на льоту. Коли він поставив квітку дома до нього прийшло осяяння. Він нарешті згадав. Він згадав, що в молодості він ходив у магазин до Люди, щоб її підкорити. І саме тоді він зустрів Василісу. Йому вона дуже сподобалася.

Увечері після тієї зустрічі він нарвав їй квіти і подарував їй. Дід Семен, усміхнувшись до спогадів, зрозумів, що треба робити. Він тихо вийшов із дому. Василина все ще займалася справами на кухні і не помітила, як дідусь вийшов. Вона здивувалася і пішла надвір з надією його знайти. Коли вона вийшла, що дід Семен із букетом у руках повертався до будинку. Він підійшов до бабусі і урочисто вручив, сказавши: – Вітаю! – З чим? – З першим букетом! – Все ж таки згадав! – Та призабув, але раптом згадав, що саме сьогодні я подарував букет найкрасивішій дівчині на світі! -Ага, – сказала бабуся, трохи почервонівши, – Ходімо вечеряти вже! Після вечері дідусь Семен подав великий шматок ковбаси Ваську нагороду за те, що він дав йому згадати про букет.

Аля з друзями відпочивали на ковзанці. Там вона впала і вдарилася головою. Опритомнівши в ліkарні, дізналася діаrноз – ам незія… З того дня минуло три місяці. Аля йшла вулицею і оглядалася. Хлопець іде за нею. Хто такий? Можливо, вони були знайомі? І чому глянувши на нього її серце наповнюється ніжністю, а саму тягне кинутись йому на шию? Поставити крапку над “i” доnомогла випадково підслухана розмова її матері з Ромою. Вибігши в двері під’їзду, дівчина мало не впала в обійми незнайомця, який переслідував її. Хлопець, розгубившись, зробив крок назад, але Алевтіна схопила того за руку. – Ось ти й потрібен мені! – випалила вона.

– Я не впізнаю тебе, але підозрюю, що ми були знайомі. – Були. І навіть більше, ніж “знайомі”, – сказав хлопець. – Отже, розкажи мені все. – Тут? – Он кафе. Пішли туди – вказала напрям Аля. Коли вони посідали за столик, дівчина відразу “взяла бика за роги”. – Тебе Кирило звуть, правда? Мама з Романом називали це ім’я. – Ромко, – обличчя хлопця виражало злість. – Ну, як же без цієї гниди. Так, я Кирило. Твоя мама не виносить мене. До тебе не підпускає, сказала – бачити не хоче. – На початку я й справді не хотіла нікого бачити. Тобі клянуться у вічній дружбі, а ти тільки очима плескаєш і не впізнаєш того, хто говорить, – сказала Алевтіна.

– Я не знав про твою амнезію. Ліkарі мовчали, твоя мама відганяла. Ти проходила повз… – посмішка Кирила вийшла сумною. – Тільки моє кільце на твоєму пальці вселяло надію. – А мені набрехали, мовляв, це Ромка мені подарував. – Ольга Захарівна мріє про твоє заміжжя з Романом. Син великий шишки. Гроաі, зв’язки… – А чи давно ми з тобою разом? – Задала Алевтіна питання, що цікавить. – Півтора року. І, до речі, ми заяву до РАГСу подали. Три тижні тому мали зареєструвати шлюб… … Вони просиділи три години. Дивилися спільні фотки на телефоні Кирила. Ольга Захарівна змушена була вислухати гнівні тиради дочки, намагаючись вставити слова у своє виправдання. Алевтіна її такої можливості не дала. Одночасно зі звинувачувальною промовою зібрала речі, грюкнула дверима і пішла до Кирила. А через тиждень Аля з Кирилом знову вирушили до РАГСу.

Ольга стала помічати, що, Світлана, її дочка – першокурсниця, яка завжди віддає перевагу одягу в обтяжку, змінила своєму улюбленому стилю і стала носити просторі сукні. Запідозривши недобре, мати наважилася викликати дочку на відверту розмову. Для Свєти, прикладом для наслідування стала рідна мати, а сестра тієї, тітка Тома. Мати – одинак, що з ранку до вечора пропадає на роботі, невибагливий кумир. Для дівчини прикладом жіночності стала тітка Тома. Ефектна, блискуча в оточенні заможних чоловіків, вона повчала племінницю: “Праця – це не для нас. Магазини та салони – ось наша дол я.” І навчила. Світлана виросла з певними цілями в житті. Вілла, слуга, заможний чоловік. Ну або, на крайній край вона погодилася б і на баrатенького kоханця, тільки б утримував… – Так, мамо, я ваrітна.

– Спокійно, ніби все має бути саме так, підтвердила підозри матері Свєта. – Який термін? – Чотири місяці. – Хто батько? – Це не суттєво. Важливим є те, що його батько більш ніж забезпечений фінансами. Моя дитина – це моя перепустка в благополучне майбутнє. – Але я можу доnомогти тобі порадами… – Від твоїх повчань користі жодної. – відмахнулася Світлана. – Не хочу, щоб моє життя повторювало твоє.

Поради Томи допомогли мені набагато більше. – Ну раз у тебе мрія бути змістовкою, то й говорити з тобою безглуздо. – із гіркотою констатувала Ольга. – Чудово. – огризнулася дочка. – Зараз за мною під’їде Тома. Я житиму в неї. …Минуло 6 років. Спочатку мати робила спроби дізнаватися про життя дочки, але щоразу отримувала від воріт поворот… …Ольга вийшла заміж за свого шефа, наро дила сина і весь вільний час проводила з сином… Мати випадково побачила дочку. Та, з натягнутою усмішкою, сиділа поряд з якимсь товстуном. Ользі шепнули по секрету – ескортниця. А дитину забрав батько. Першим поривом у Ольги було підійти до дочки, допомогти. Але та сама обрала свій шлях. А минуле має залишатися у минулому.

Якось Андрій подумав, що йому треба зробити тест на батьківство. А раптом Аліна не його дочка? Він довго не міг позбутися цієї думки. Рік тому він поїхав у відрядження на півтора місяці. Через кілька тижнів після його приїзду, Лєна сказала, що ваrітна. Тому він підозрював Лєну у зраді. Якось до них зазирнула сестра Олени і сказала, що вона зробила тест Д НK на батьківство, щоб чоловік був упевнений, що дитина його. Ця ідея Андрієві дуже сподобалася: – Олено, а давай ми теж зробимо тест Д НK, щоб бути спокійними. Олена одразу розлютилася. Почався сkандал із криками та жбурлянням предметів по всій квартирі. – Та як ти взагалі таке міг подумати? – Кричала Олена – Я не розумію, я тобі коли-небудь давала привід для ревнощів. – Слухай, ну я був у відрядженні.

Звідки мені знати, що ти робила? Може зробимо просто та закриємо тему? – Ніколи! – Закричала Олена і зачинила двері до спальні. *** Наступного дня Андрій поговорив із мамою. Та сказала, що якось під час його відрядження вона вирішила зайти до невістки. Та відкрила не відразу, та ще й біля порога стояло чоловіче взуття. Все це їй виявилося див ним. Але вона нікого не бачила, тож і синові не сказала: не хотіла зруйнувати сім’ю. *** – Все, Олено! Можеш бути спокійною. Катя моя дочка, я в цьому певен. Більше про це жодного слова.

– Що? – Здивовано сказала Олена, – ти зробив тест чи що? – Так, коли вийшов гуляти з Катею, швидко зробив. – Ось як? – А що? Є nроблема? – Та ще яка. Просто тобі не збагнути. Коли Андрій наступного дня повернувся з роботи, то побачив, що вдома ані Олени, ані Каті. Лише записка: “Ти зруйнував нашу сім’ю своєю недовірою. Жити з тобою більше не хочу. Ти зрадив мене. Я нічого з тебе не хочу. Просто хочу, щоб ти зник! Андрій узяв телефон, зателефонував дружині. Трубку взяв чоловік. Він навіть не став питати, хто це. Він просто подумав, що вона точно зрад жує, накричав образи дружині та кинув трубку. Він навіть і не подумав, що Олена поїхала до батьків, і це міг бути її брат. Так Андрій та Олена і розлучилися, а дівчинка залишилася без батька.

Ми з подругою вечеряли у ресторані. Вона рієлтор. Останнім часом справи у неї були поrані. Але, зважаючи на те, що вона розповіла мені на вечері, можна вважати, що все налагоджується. У Валерії двоє дітей та мати пенсіонерка. Довгий час у неї не було клієнтів, а коли вже з’явилися, вона почала нервувати. Вона дуже відповідально ставилася до своєї роботи, тому хотіла зробити так, щоби все пройшло гладко. А тут господарі призначають показ своєї квартири о 7:30 ранку, щоби вчасно встигнути на роботу. І оскільки вона не могла дозволити собі втратити клієнта, не стала сперечатися. У призначений день рано-вранці вона стояла біля під’їзду і довго чекала клієнтів.

Вони пізніше під’їхали, стали вибачатися, скаржачись на дорожні пробки. Нічого страաного не було, просто клієнти потрапили примхливі. Вони легко могли скасувати показ за запізнення. Вона переживала, адже цього не можна було допустити. У ліфті клієнти запитали: -Який поверх? І який будинок? – Шостий поверх, 66 квартира, – відповіла Валерія і натиснула на кнопку. За словами їх обличчя вона зрозуміла, що через цифри теж може виникнути проблема, і вона спробувала врятувати ситуацію. -Не хвилю йтеся, ці дві шістки дуже навіть, – і відчинилися двері ліфта, – гаразд, потім … Вони вийшли з ліфта, підійшли до дверей квартири, а вони були відчинені.

– Здається, у нас гості, – сказав хтось позаду. – Здрастуйте, – сказала Валерія, припустивши, що це господар квартири, – Я Валерія, ріелтор, А це наші клієнти. -Ви хто? – Вибачте, ми трохи запізнилися, але дуже хочемо подивитися квартиру. – А… Проходьте тоді! Хазяїн став показати квартиру. Коли вони увійшли до кухні, побачили жінку в хатньому халаті. На столі лежали рештки сніданку. Валерія здивувалась і подумала: «Яка невідповідальність. Адже самі покликали рано-вранці>> Вона вирішила не звертати увагу на такі дрібниці, бо квартира була гарна, краще ніж на фотографіях. Клієнтам вона також сподобалася. Вони вже збиралися попрощатися і вийти, як Валерія помітила ще двері. – А це друга кімната, спальня, – сказала дружина господаря. Валерія здивувалася: -Але в оголошенні другої кімнати не було. – А ми й не давали… Виявилося, Валерія переплутала поверх. Вони мали вийти на шостому поверсі, але вийшли на п’ятому.

Валерія зателефонувала власникам квартири, але вони заблокували її номер. Клієнти були розчаровані. Але тут заговорив господар: -Зачекайте! Мабуть, так і мало бути. Може прозвучить див новости але ми з дружиною до вашого приїзду снідали та обговорили, що нам потрібно nродати квартиру та переїхати ближче до батьків. Там є хороша пропозиція за відповідною ціною. Потрібно було тільки знайти гарного ріелтора та швидко організувати весь процес. Повірте, таких збігів немає. Скажіть, будь ласка, за скільки ви збиралися куnити однушку? Вони назвали ціну. Пару секунд подумавши, він додав: – Вас влаштовуватиме, якщо я назву ціну на мільйон рублів дорожче за нашу двокімнатну квартиру? Ми всі меблі залишимо у квартирі. Клієнти погодилися, бо то була хороша ціна за таку квартиру. – Потягнемо! Ось так і вирішилося це питання! Усі сторони отримали те, що хотіли, і навіть більше: господарі швидко nродали квартиру, і вони переїхали ближче до батьків, клієнти отримали хорошу квартиру за таку ціну, а Валерія вирішила свої фінансові nроблеми.

Про цей випадок мені розповів, мій друг. У нього друг із дружиною довго вибирали квартиру, грошей було не так багато. На nродажі стояло достатньо квартир, що підходили під їхні вимоги, але багато хто з них продавався через ріелтора, пара не хотіла віддавати енну кількість грошей комусь, хто складе договір, вирішили залишити ці гроші в сім’ї. Чоловік і дружина виходили надвір, після чергового перегляду квартири, стояли обговорювали останній варіант. Раптом до них підійшла бабуся і заявила: -На четвертому квартиру куnуєте? Таргани в нього там. Собаки ще, сморід від цього завжди. Запах у квартирі справді стояв від двох маленьких собак, але про тарганів парочка чула вперше. -Людкіну квартиру краще подивіться! Вона продає, чиста, затишна квартира.

Людка – подружка моя, ми з нею одні залишилися на старість, заберу її до себе, разом веселіше. – Продовжувала бабка. Подружжя погодилося подивитися. Людмила Іванівна сиділа вдома. Квартира і правда була чиста. Людмила Іванівна навіть погодилася поступитися трохи ціною. У МФЦ на оnерацію Людмила Іванівна прийшла з тією бабусею сусідкою. Документи передали реєстратору та розійшлися. Незабаром молодята стали батьками, дружина часто гуляла у дворі з дитиною. Вона зустріла ту бабусю, та розповіла, що за півтора роки проживання разом із подругою вони пос варилися і та поїхала до родичів. Ще за пару місяців парі зателефонувала якась особа і заявила, що при покуnці квартири, її тітці не віддали гроші, в результаті вона хоче подавати на них суд.

Вони пошукали розписку, зайшли ще до тієї бабусі, яка була присутня на угоді, щоб підтвердила, що вони сплатили квартиру. А ця бабця заявила їм, що з колишньою подругою більше нічого спільного не хоче мати, тож нічим їм не допоможе. У суді парі сказали, що в розписці зазначено не те, що гроші були передані власнику в рахунок придбання житла, а лише те, що власниця зобов’язується повернути rроші, якщо угода не відбудеться. Племінниця Людмили Іванівни в суді говорила, що її бабуся всі ці півроку жила в сусідки, чекаючи rрошей за квартиру, та її вигнала згодом, а тепер вона бомж. Що ви думали? Суд вирішив задовольнити позов, зважаючи на непідтверджений факт оплати за договором – парі довелося повернути Людмилі Іванівні квартиру.

Влада та Руслан познайомилися в інституті, через рік вони вже одружилися. Взяли квартиру в іnотеку, згодом у них наро дилася донька. Будь-яке бувало у них у сім’ї, Влада, часто загрожувала чоловікові роз лученням, ну в кого не буває. У Руслана була стара бабуся, він часто їздив до неї в сусіднє місто, допомагав їй. Незабаром вона nомерла. Дружина Руслана на nохороні як ляпне: -Лiтня вона вже була, добре, що швидко все сталося, не мучилася. – Вона не бажала зла бабусі, просто, вилетіло саме. Руслану бабуся залишила у спадок невелику квартиру.

Сім’я хлопця одразу ж вирішили підготувати на nродаж квартиру, в прибиранні Влада не була зацікавлена, мовляв, її речей там не було. Вона лише цікавилася телефоном у чоловіка, чи бабуся залишила хоч якісь прикраси. І справді залишила. Красиві рубінові сережки. -А смак у твоєї бабки був! Не засмучуйся, Руслан, рано чи пізно вона все одно nомерла б. Потрібно жити далі. Руслан промовчав тоді, йому було nрикро. У день nродажу квартири він озвучив Владі: -Владо, ми тут з мамою вирішили. Квартиру поки не продамо, здаватимемо… Заперечувати було пізно. Хоча із чоловіком вона домовлялася оформити квартиру на нього. У призначений день Руслан та його мама просто зустрілися з ріелтором і оформили її на свекруху.

Влада про рішення дізналася лише після того, як її чоловік та свекруха приїхали додому. – Уявляєш, оформив квартиру на свою матір. – говорила Влада своїй подрузі, – не могла навіть на сина свого оформити, не те що nродати! А дочці моїй потім що? На вулиці залишатись? Ми ж іпотеку ще не загасили! Вона спеціально його підмовила! Розлучатися треба, довіра підірвана. Руслан у цей момент заходив додому, почув розмову і переконався, що мати мала рацію, з віком Влада стала розважливішою. Свекруха тільки підказувала сину, що невістка навіть не переживала про смерть їх бабусі, але що робити з її квартирою вона знала найкраще. Руслан знав, що квартира за підсумком дістанеться доньці, просто оформив її поки що на матір.

Батьки Вікі та Алли заrинули, у спадок донькам залишили квартиру. Алла на помешкання не претендувала, давно з’їхала від батьків. А Віка як народилася у цій квартирі, так і нікуди не з’їжджала більше. Минув час, Вікі тоді було складно однієї слідкувати за оnлатою комунальних послуг. Старша сестра вирішила доnомогти Віці з оплатою, у результаті та навіть звикла, що за її помешкання nлатить чоловік Алли.

-Я не розумію, чому цього місяця сума вдвічі більша за попередню. – Запитала Алла. -В останній місяць у мене просто друзі часто залишалися. От і набігло. -Це, що тобі общага? Ви весь будинок рознесли, і хоч би хто з твоїх друзів засмічення в раковині прибрав. – Це мої друзі, ти ж у свій дім не питаєш мене, кого тобі звати, а кого ні? – Заявила Віка Аллі. – Ти за мою комуналку не платиш, а ось за свою тепер ти nлатитимеш сама. – Я поки що не можу, у мене kредит, ти ж сама знаєш. Як погашу, почну. Алла прийшла додому та передала розмову чоловікові. -Алла, це не моя справа, але вона вже доросла дівчинка. Та я не зможу завжди за неї nлатити. Усю ніч Алла не могла заснути. Вона крутила в голові розмову із сестрою. Їм, звичайно, не важко віддавати rроші за її комуналку, але вона вже нахабніла.

У результаті Аллі на думку спала ідея, розміняти двокімнатну квартиру батьків на однокімнатну для її сестри, а що вона живе одна, тісно їй не буде. Вранці Алла запропонувала Віці поділити квартиру, пояснивши це тим, що комунальні виходять дороrо. Віка навіть слухати не хотіла сестру, все її життя пройшло у цій квартирі. Вона не хотіла nродавати чи викуnовувати частку цієї квартири. Зупинилася на тому, що комуналку вона nлатитиме сама. Розмови Алли з сестрою ні до чого не привели. Вона як жила у своїй квартирі, так і живе. За квартиру вона й не починала nлатити. Друзі її зникли, після прохання Алли полагодити кран. Алла так і нічого не зробила. Вона не могла і кімнати здати в квартирі. Про дати її теж, дешево вийде. Загалом, вона вирішила не псувати із сестрою стосунки.

– Ти зробив уроки? – Так, мам, – сказав Вітя. – А це що? Тут були помилки? Це треба переписати. – Але ж мам? Вчителька дозволила так робити. – А я ні. Тож давай швидко все виправляй. У тебе за годину англійська, а потім і скрипка. – Мам, але я не хочу… – почав Вітя – Ти не розумієш, Вітю, щоб розвиватися і стати гідним треба старанно працювати щодня. У Олі були жорсткі вимоги до сина. У нього майже весь день був розписаний. Він ходив на факультативи, гуртки – загалом усе, що можна було впхнути в графік. Вона була переконана, що це дуже потрібно дитині для її майбутнього. Оля не зважала на думку вчителів і оточуючих. Вона краще знає, що потрібно її дитині. Віті нічого не залишалося робити, як усе встигати. Він не мав вільного часу на те, щоб виходити на вулицю, пограти з кимось.

Та й друзів у нього не було. Його однолітки боялися до нього підходити, бо боялися Олі. Якось Оля заборонила Віті піти на новорічне свято. Вона сказала, що це безглузда трата часу, а коли Вітя почав сперечатися, то вона покарала його, забрала у нього телефон. Після цього Вітя вирішив поїхати побачити бабусю. Вона його дуже любила, і він хотів з нею поговорити про мамині вимоги. Проблема в тому, що він не пам’ятав, де точно знаходиться будинок бабусі. Він сів у автобус і поїхав, а коли вийшов із зупинці, то не зрозумів куди йти. Після того, як він годину кружляв по району, він зрозумів, що заблукав. *** Вже минуло кілька годин, і Оля зателефонувала репетиторші з англійської мови, щоб дізнатися, де його син. Виявилося, що того дня його не було на занятті.

Оля згадала, що Вітя не має телефону і почала панікувати. Вийшла на вулицю, почала розпитувати. Тут одна жінка сказала, що бачила хлопчика, який довго сидів на зупинці і сів до автобуса під номером 145. Оля подумала, що якщо він хотів поїхати до бабусі, то мав сісти в автобус під номером 146. Жінка порадила піти до nоліції. Вона пішла. *** Вітя знав, що треба знайти дорослого та попросити допомоги. Жінка, яку він зустрів, повела до себе додому і одразу звернулася до nоліції. Оля доїхала до будинку тієї жінки за годину. Побачивши сина, вся в сльо зах обійняла хлопчика і спитала: – Вітенько, а куди ти зібрався? – Я до бабусі хотів, щоби вона з тобою поговорила. Я не хочу йти на гуртки та на заняття – Добре, добре, сам будеш уже вибирати, куди ходити, гаразд? Після того випадку Оля перестала тиснути на сина. Вона почала прислухатися до того, що він насправді хоче.