Я працюю в Будинку nрестарілих, у нас багато різних бабусь і дідусів, але є одна історія, яка вражає мене до слі з. Її звуть Ніна Іванівна. Вона такої широкої душі людина, добрішими неї я нікого не зустрічала. Вона сама тиха і спокійна бабуся, сидить собі в куточку і нікого не чіпає, не хоче зайвий раз комусь перешко дити. Їй я приділяю особливу увагу, тому що бачу, що хоч вона і дарує всю любов, але у відповідь отримує дуже мало. Ніна Іванівна рано стала вдовою, їй довелося самій виховувати свого сина. Вона з ранку до вечора працювала в селі, то корів доїла, то допомагала паласи чистити, то картоплю збирати.
Так проходив весь день, отримувала Ніна Іванівна небаrато, але стала збирати. Накопичила вона хорошу су му, коли синові прийшла пора вступати в інститут. Вона віддала йому гроші і відправила в місто. Син добре відучився і став працювати в престижній компанії. У місті одружився і куnив квартиру. А Ніна Іванівна продовжувала працювати в городі, щоб відправляти своїм міським всі найсвіжіші овочі. Народився в неї онук, став рости хлопчик.
І ось прийшла йому пора з’їжджати від батьків. Так син Ніни Іванівни запропонував просто жа хливий план, будиночок Ніни Іванівни вони продали, а на виручені гроші куnили онукові квартиру. Старенька каже: -Я все розумію, адже він молодий, йому потрібніше. А я вже старенька, куди мені цілий дім. Потім я стала жити в сина, але його дружина була проти мене. Це я теж розумію, вона сильно втомлювалася, приходила з роботи, а вдома ще зі мною мучитися. Тому Ніну Іванівну відправили в Будинок nрестарілих. Відвідує її тільки син, і то дуже рідко. А от онука, якому куnили квартиру в обмін на будинок бабусі, я взагалі ні разу не бачила. Ось такі бессовестные родичі у такої прекрасної бабусі.