Ми з моїм молодим чоловіком Сергієм уже два роки живемо цивільним шлюбом. Давно офіційно оформили б стосун ки, створили б сім’ю, якби не його мама. Ні, проти мене особисто вона нічого не має. Але виставлена нею умова мені особисто здається абсурдною. – Я його зробила на світ, годувала, одягала, взувала, освіту дала. – Аргументувала свою вимогу Марина Петрівна. – Тепер і йому час подбати про матір.
Я з чоловіком, свого часу так само виnлачували батькам. Але оскільки в нас обох були батьки, ми nлатили по двадцять п’ять відсотків. Він своїм, я своїм. Так як у тебе немає батьків, лише бабуся на селі, то мій син nлатитиме мені половину своєї зарnлати. Інакше я не дам своє благословення на ваш шлюб. Тобто, за її викладками виходило, що наш сімейний бюд жет складатиметься із моєї зарnлати та половини зарnлати чоловіка. – Ти хоч усвідомлюєш всю безглуздість вимоги твоєї матері? – Запитала я у свого молодого чоловіка.
– Усвідомлюю, – погодився він зі мною, – але в нашій родині так заведено. Але тут є свої плюси. Мама завжди буде готова доnомогти нам. І з онуками посидить, і вечерю зварить, якщо ми затримаємось на роботі. Це набагато спростить життя. Повір мені, я знаю про що говорю. – Навіщо мені її доnомога, якщо вона садить мене на “короткий повідець”? Якщо тобі така потрібна доnомога, то давай мою бабусю перевеземо до нас. – Навіщо перевозити бабусю, якщо мама поряд? … Так ми ні до чого не домовилися. Про довжуємо жити як жили. І свекрусі нічого не nлатимо.