Марина Петрівна вже п’ять років насолоджувалась життям. Відколи її син став добре заробляти. Він придбав трикімнатну квартиру, замість її однокімнатної, фі нансував її фітнес, посиденьки з подругами в кафе, тури закордоном. Сам Семен щорічно приводив додому нову подругу, рік жили разом у цивільному шлюбі, потім роз лучалися за взаємною згодою. Таке життя їх із сином повністю влаштовувала Марину Петрівну. Поки що син не привів додому Ганну. Не співмешканку, а дружину. Семен з Ганною повністю відповідали один одному: і емоційно, і інтелектуально, і фізично.
Тому вирішили не морочитися з “випробувальним терміном”, а одразу пішли до РАГСу. Ну як одразу, за три місяці після знайомства. Спочатку свекруха прийняла новину про одруження сина нейтрально. Жодного неrативу стосовно невістки не виявляла. Але через три місяці, коли вона збиралася у свій черговий вояж за кордоном, син їй відмовив у потрібній сумі. – Вибери щось економніше, мамо. Ми з Ганною вирішили куnити будинок за містом. – Навіщо вам будинок? Це ж величезні витрати. І не лише в момент покуnки. Там постійно потрібно щось ремонтувати. Хочеш, щоб через цей будинок ми скотилися в злидні?! – У жодні злидні ми не скотимося, – відповів син.
Марина Петрівна різко змінила своє нейтральне ставлення до невістки на різко неrативне. Вибравши момент, коли син пішов з дому у справах, і вони з невісткою залишилися одні влаштувала невістці грандіозний скан дал. – Нам погано з тобою. – Завершила свій виступ Марина Петрівна. – Нам? Добре. Подивимося, хто цей “нам”. Ганна зібрала свої речі та переїхала назад, у свою двокімнатну квартиру. Семен, не знайшовши дружину вдома, подзвонив їй. Переконавшись, що повертатися жити зі свекрухою під одним дахом дружина не має наміру, він зібрав свої речі та переїхав до Ганни. Так і мешкають. А Марина Петрівна втратила левову частку свого утримання.