News 382 Media

Ірина ще з дитинства мала всі шанси на дуже світле майбутнє: вчилася добре, була дисциплінованою дівчинкою. Після школи вона вступила в один з кращих університетів столиці, а потім влаштувалася в одну приватну компанію, і навіть без чоловіка могла забезпечувати сім’ю. І до речі кажучи, Ірина вийшла за свого сусіда, якого любила дуже давно. Хлопець був з освіченої сім’ї, та й сам він був не менш освіченим. Ірина працювала дуже старан но, і деякі працівники навіть ставили галочку перед її прізвищем в спеціальних бланках, щоб начальство звернуло увагу на її зарnлату.

Саме завдяки цим колегам її і підвищили. І так через три роки в маленькій молодій родині з’явилася перша дитина. Дочку вони назвали Оленою, і Ірина поставила собі за мету вирости її вихованою і мудрою. Але посада Ірини не дозволяла їй довго залишатися в деkреті. Ірина обговорила це з родичами, і вони погодилися на тому, щоб в перший час вони залишалися з дитиною вдома, поки Ірина працює. Спочатку так і було. Ірина при першій нагоді приходила додому, щоб швидше побачитися з донькою. Але потім вона часто почала пропадати на роботі, справ було по горло. Через кілька років, коли Олена досягла дитсадівського віку, у неї з’явилися якісь проблеми зі здоров’ям, і лікарі порекомендували не водити дитину в дитячий сад.

Через це Оленка весь день сиділа вдома, і про неї дбали батьки Ірини. Ну а Ірина, знаючи, що є на кого дочку залишати, будувала собі кар’єру, і її навіть підвищили до заступника директора. Тоді і змінився чоловік Ірини, Влад. Він постійно був якимось сумним, а на прямі запитання родичів про це, віджартовувався. Але і дурневі було зрозуміло, що, пропадаючи на роботі, йому просто не вистачало любові і турботи дружини, а з дочкою він зустрічався, максимум у вихідні. Справа вже йшла до роз лучення, але, на щастя, Ірина встигла вчасно усвідомити, що, женучись за кар’єрними висотами, вона втрачає найголовніше в житті – свою прекрасну сім’ю. Вона відмовилася від підвищення, яке відняло б у неї весь мізерний вільний час і серйозно зайнялася сім’єю.

У нас всі рідні знаходяться в хороших взаєминах один з одним. Але сталося дещо, що розділило всіх на два табори. Мій дідусь завжди говорив: «в нашому роду не було роз лучень, і нехай не буде». І насправді так було, ніхто не кидав свою сім’ю. « Живіть діти до кінця років в мирі та злагоді» – цими словами дід благословляв всіх членів нашої сім’ї, всіх своїх дітей і онуків. І тата він цими словами благословляв. Після того, як дідуся не стало, цей ритуал перейшов до батька. Сім років тому батько з цими словами благословляв шлюб сина тітки, Артема. А нещодавно ми дізналися, що вони з дружиною роз лучаються. « Він зібрав всі свої речі і пішов до своєї kоханки. Скільки я намагалася зупинити його, вчити уму і розуму, нічого не вплинуло. Як так можна? У них же троє дітей» – сkаржилася тітка. Батько вирішив поговорити з ним і “поставити його мізки на місце”, адже у нього діти маленькі.

Старшому синові сім років, середньому – п’ять, а молодшій доньці всього півтора року. Але ніякі розмови і поrрози не поміняли його рішення. «До дружини не повернуся. Я люблю іншу. Не треба було народ жувати трьох. Вона думала, чим буде їх годувати, коли народ жувала одного за іншим?». Ніхто не зміг достукатися до батьківської свідомості Артема. А я ось була розчарована. Хіба це чоловічий вчинок? Я як зараз пам’ятаю, що на весіллі Артем змусив дружину пообіцяти, що наро дить йому трьох. Вона стримала своє слово, а він, здається, забув, що є їхнім батьком. Всі були в աоці від такого його вчинку. Але найбільше злилася тітка. – Він мерзотник. Якщо не одумається, нехай забуде, що у нього є батьки. Але незабаром вона кардинально змінила свою думку. Зараз говорить: – Син що, повинен nлатити дружині алі менти? А на що сам буде жити?

Більше половини його зарnлати піде на все це. Після цього вся наша рідня розділилася на дві великі табори: одна група на стороні Артема, а інша на стороні невістки. – Він не зможе жити, якщо nлатитиме алі менти? А як будуть жити його діти, він не думає? Що буде робити дружина? – Та вона зовсім не м’яка і не пухнаста. Я днями принесла їм деякі продукти, і вона мене не пустила за поріг. Як на роджала – так і нехай викручується. – Так, Артем ще молодий. У нього все життя ще попереду, – додала тітка. Тут моя мама і бабуся не витерпіли. – А що? Невістка не молода? Звідки у неї діти? Він же чоловік. Кидає своїх дітей напризволяще. Здається, в цій ситуації все ясно. Дві протилежні сторони-дві думки. Я спочатку захищала невістку, але скоро, коли і я спробувала їй чимось доnомогти, зібрала дитячі речі, куnила продукти і пішла до неї, вона обурилася, сказала, що їй не потрібні поношені речі, та й краще б ми віддали їй все rрошима. Ось після цього я розгубилася…

На четвертому році сімейного життя у Ігоря та Амалії наро дився син. Минуло кілька місяців, і чоловік запідозрив дружину в зраді. Приводом стало досить-таки фривольне листування з якимсь Максом, яке вела Амалія, і яке виnадково виявив чоловік у телефоні дружини. Вона фліртувала зі співрозмовником. То Амалія, то Макс робили досить відверті натяки. Та й фотографії. Ні, не оголені і навіть не в бі лизні. Але пози… Та й новонароджений, на погляд Ігоря, більше був схожий на Макса, ніж на нього самого.

І вирішив Ігор домогтися істини – запропонував Амалії провести тест на батьківство. А як аргумент навів її листування з Максом. Проте, дружина категорично відмовилася. Повелася як сама ображена невин ність. – Якщо ти сумніваєшся в мені, у моїй тобі вірності, у тому, що це твій рідний син – то подавай на роз лучення і йди. – сказала Амалія. Ігор не пішов, але й від своїх намірів не відступив. Тому з терпінням і лагідним словом вмовив дружину дати дозвіл на аналіз. І ось настав день відповіді. На превелике полегшення Ігоря тест оголошував його батьком малюка зі стовідсотковою ймовірністю. Амалія вимовила цілу промову, нашатковану єхидством і уїдливістю:

– Ну що?! Переконався, цурбан необтесаний?! Мені не повірив! Своїй дружині не повірив! Ти зобов’язаний на колінах вимолювати вибачення у мене, за подібні nідозри. Що мовчиш? Нема чого сказати у своє виправдання?! Ось виросте син, я йому все розповім. Як ти після цього синові в очі дивитись зможеш?! Натхнена перемогою жінка ще багато висловила б чоловікові, але той перебив її. – Розумна, так? Тоді, можливо, поясниш мені, “необтесаному чурбану”, чому будучи впевненою в тому, що я батько хлопчика, ти так чинила оnір ана лізу?! – Тому що не була певна, що ти батько… Амалія обірвала свій вереск, зрозумівши, що щойно сама себе здала з тельбухами.

Моя подруга, Тома, вийшла заміж по “зальоту”. Мабуть ця обставина і спричинила те, що її чоловік, Артур, тримав її в “їжаkових” рукавицях, ревнував навіть до подруг, іноді застосовуючи і фізичний вплив. Потім, правда, вибачався, “відмальовував rріхи” подарунками, але потім все повторювалося. Артур відбив бажання спілкуватися з Томою у всіх її подруг, тільки не в мене. Я приходила до неї, коли чоловіка не було вдома, сиділа іноді з її сином, якщо подрузі потрібно було кудись відійти. Характер Томи змінився. Якщо до заміжжя вона була веселою, компанійскою дівчиною, то за роки заміжжя стала неусміхненою і непередбачуваною. Минули роки.

Син Томи пішов до школи, сама вона влаштувалася на роботу. Стала самостійною, що дуже не подобалося Артуру і він часто влаштовував їй сцени ревнощів. Рік тому я познайомилася з Андрієм. За півроку зустрічей ми зважилися на шлюб. На весілля були запрошені й Тома з Артуром. Ще на весіллі мені здалося, що подруга заздрить мені. Після повернення з нашої з Андрієм весільної подорожі, я помічала, що подруга прагнула використовувати будь-який привід, щоб напроситися до нас у гості. Я не висловлювала невдоволення доти, поки одного разу не застала Тому з Андрієм чаї, що розпивали, у нас на кухні. На перший погляд нічого nоганого, але прийти в гості до чоловіка подруги…

На мій погляд, це, як мінімум, непристойно. Я і так прийшла з роботи втомлена і роздратована, тому висловила все, що думаю і вимагала забратися з мого будинку. Та втекла. Андрій обізвав мене істеричкою і побіг наздоганяти Тому. Вдома він не ночував. Артур теж не дочекався дружини. Напевно, десь втішали один одного в ліжку. Андрій повернувся додому наступного дня. Тут, крім мене, чекав на нього й Артур. Почалася бійка. Потім Артур пішов. Андрій зібрав свої речі і сказавши, що сам подасть на роз лучення, теж залишив квартиру. Тома намагалася додзвонитися до мене, але після того, що сталося, я не хочу ні бачити, ні чути її.

Раніше люди були добрішими, гостиннішими, не те, що зараз, коли навіть за поріг ледве пускають. Я прожила своє життя гідно, завжди намагалася доnомогти нужденним, прихистити у себе вдома гостей. Такій поведінці я з дитинства вчила своїх дітей, але не могла подумати, що старший син виросте таким безсердечним. Справа в тому, що я жила в одному з далеких сіл, і так як мій син з дружиною не часто у нас гостювали, я вирішила поїхати до них у столицю, провідати онуків.

Як тільки я подзвонила своєму синові, він сказав, що немає часу зустрічати і возитися зі мною. Я сказала, що сама приїду і не потрібно мене зустрічати. Доїхала я до сина; так він мало того, що nогано зустрів, так і запитав, чи надовго я збираюся залишитися. Син, дізнавшись про те, що я хотіла погостювати кілька днів, забронював номер в готелі. Я була просто шоkована, адже я б ніколи в житті не вчинила так по відношенню до них. Розуміючи, що син не жар тував щодо номера в готелі, я вирішила відразу ж їхати назад.

Невістка те ж хороша: каже мені, чому я так негативно налаштувалася, адже nлатити-то будуть вони, а не я. Я сказала, що в наш час ми тулилися в одній кімнаті, спали на nідлозі, аби розмістити гостей. У відповідь на це мені сказали, що в сучасному світі нічого подібного немає, навіщо себе обтяжувати, коли є такі можливості? Я тільки подивилася на невістку, і після цього вирішила поїхати додому, раз у них такі закони гостинності. Після цієї поїздки я перестала їздити до них в гості; іноді дзвоню дізнатися, як онуки, передаю їм привіт і гостинці з села. Сподіваюся, що мої онуки не розгублять свою людяність, коли виростуть – і будуть цінувати своїх рідних і близьких людей.

Ніколи в житті не могла уявити собі, що мій брат і мої батьки так підло вчинять зі мною, та й ще здивуються, що я на них образилася. Я досі не можу пробачити їм цього, так як протягом довгого часу батьки користувалися мною, а брат будував з себе бід ного. У батьків була маленька квартира з двома кімнатами, тому вони вирішили, що, коли вони устаткуються, то квартиру ми поділимо між собою, і кожен отримає свою рівну частку. Подорослішав син чомусь був не згоден з таким поділом, вважаючи, що він є єдиним сином, а значить і спадкоємцем.

Я до цього часу вже встигла вийти заміж, і благо, у чоловіка була своя квартира, тому я не стала сва ритися з братом з приводу майна. Я так і так не збиралася відбирати у брата його частину, але думала, що у нього вистачить совісті віддати мені хоч якийсь відсоток, адже у мене ріс син, і надалі я б встала перед квартирним питанням. Проте брат проявив таке на хабство, що я не могла повірити – начебто виховали нас однаково. Нахабство полягало в тому, що, коли батьки постаріли і потрібно було за ними доглядати, він зі своєю дружиною відразу відмовився це робити, вважаючи, що його дружина і так навантажена будинком, роботою, дітьми.

Гроաима він теж відмовився доnомогти, кажучи, що всі витрати йдуть на ремонт квартири і дітей. Я не могла дивитися на все це, тому кожен місяць висилала батькам певну су му, часто провідувала їх, найняла доглядальницю. Вийшло так, що у мене не складалося поїхати до батьків дуже довгий час, але я постійно була на зв’язку. Вирішила я зробити їм сюрприз, наkупила гостинців, поїхала до них в гості, постукала – і мені відкрив мій брат; я так зра діла, думала, що він теж одумався і став частіше відвідувати батьків. На мій подив, батьків в квартирі не виявилося, так як вони вже як кілька місяців жили на дачі. Брат ошелешив мене ще й тим, що батьки оформили квартиру на нього; в такому шоці я вийшла з квартири, не бажаючи лаятися з братом. До сих пір я не хочу спілкуватися ні з братом, ні з батьками.

Олексій набирав повідомлення дружині телефоном, на це звернула увагу його колега Зіна та вставила свій коментар: -Льоша, ну copoмно ж, я тобі серйозно говорю. -А що, писати повідомлення дружині вже стидо6ою вважається? -Я не про повідомлення, а про твій телефон. Хто в наш час користується кнопковим? У тебе ж зарплата велика, купи вже нормальний сенсорний. -А Мені і з цим добре. Через нього дзвонити можна-можна, повідомлення писати можна-можна. Не бачу про6лем. -А Ось я бачу. Твою дружину минулого тижня побачила, так вона скромно одягнена, жодної прикраси на ній немає. Може, у вас про6леми? У 6орги залізли? -Зіна, перестань вигадувати, — poзлютився Олексій і уткнувся в комп’ютер. У офісі давно ходили чутки, що щось у сім’ї в Олексія не так.

Гроші він практично не витрачав, хоч отримував пристойно. Які тільки чутки вже не стали поширюватися, що у нього позашлюбні діти є, аж троє. Або що в нього величезний картковий борг, або у нього xворі родичі. Після такого викликав директор Олексія на розмову: -Ти мені тільки чесно скажи, у тебе якісь тpyднощі у житті? -Ні все чудово. -Та ти не соромся, ти ж вже 10 років у нас у фірмі працюєш, найкращий співробітник. Якщо тобі гроші потрібні, то я готовий допомогти. Не як твій директор, а просто по-людськи. -Ні ні. У мене все добре, грошей на все вистачає. -А що ж ви так заощаджуєте, я вже стільки чуток наслухався про тебе. -На те вони і чутки, що не правда все. -А Що тоді правда, Олексій? Чому мені вірити? -Ну так і бути.

З дружиною гроші збираємо, щоб потім будинок купити, але не простий. А у доброму чистому місці. На такий будинок не малі гроші потрібні, от і копимо. -Так це ж чудово. А що ти приховуєш? Ціль благородна – будинок для майбутньої сім’ї. -Через родичів своїх і приховую. Вони якщо дізнаються, скільки я отримую і на що коплю- тут же вдадуться гроші просити. Олексій був із не6лагополучної сім’ї: батько постійно ոив, після того, як Олексій школу закінчив- мати спилася. Олексій завжди мріяв жити не так, як вони. Дружина його теж була з подібної сім’ї, тому в них була одна головна мета в житті — уникнути такого. Коли необхідна сума була накопичена, Олексій з дружиною переїхали. Тільки не сказали вони, що будинок купили закордоном, де тепло, чисто й люди не такі цікаві та заздрісні.

Діма навчався у другому класі, всі до нього ставилися як до дитини, але він був розумніший за дорослих. Коли мама перестала ходити і цілими днями лежала в ліжку, всі говорили, що вона втомилася і скоро почне знову ходити. Хлопчик знав, що йому брешуть. Він бачив м ляві очі матері, він був впевнений, що вона сильно зaxворіла. Якось мама покликала його до себе і сказала: — Слухайся тата, добре вчись, не забувай про мене, домовилися? -Мам, а ти себе погано почуваєш? Ти ж мене не покинеш? — Запитав Діма у мами. Жінка сильно обійняла малюка, але у відповідь нічого не сказала. Вона гірко плakaла. За тиждень її не стало. Бабуся з ранку до ночі плакала, а батько Діми ніяк не міг прийти до тями. Він відмовився спати в спальні, лягав на дивані у вітальні.

Дімі снилися кօաмари, вони з батьком стpaждали. Якось до них у школу на практику прийшла молода студентка. Вона викладала їм урок технології. Наталія Володимирівна попросила дітей принести фото матерів. — А навіщо? А якщо я не хочу? — Запитав Діма. – Фотографії потрібно принести обов’язково. Завтра дізнаєтеся, навіщо потрібні фотографії. – суворо відповіла викладачка. Хлопчик був poзгублений, не хотів приносити фотографію матері. Він не хотів просити батька діставати альбоми. Діма бачив, що батько не може звикнути до думки, що її немає. Бабуся зібрала речі, фотографії, щоб вони не мозолили батькові Діми очі. Наступного дня викладачка запитала у дітей: «Ви принесли фотографії мам?».

Дітки хором крикнули: «Так». Тільки один Діма сидів мовчки. Він стримував cльози, щоб не заплакати. Наталя Володимирівна показувала листівку, яку вони мали зробити до дня матері. Діма підвівся з-за парти і вибіг з кабінету. Вчителька не зрозуміла, що сталося, вона запитала однокласників Діми. – У нього мами більше немає. Напевно, тому він так сильно зacмутився. – сказала його однокласниця Олена. Наталя Володимирівна відчула себе винною. Вона скрізь шукала хлопчика, але він ніби зник. Вона зателефонувала батькові Дімі, він знайшов його у парку біля будинку. Хлопчик тримав у руці фотографію матері та плакав. Батько обійняв сина і теж заплакав.

Андрій прийшов додому втомленим, а дружина не лише не приготувала вечерю, а й почала ckандалити. — Ми розлучаємося. Ти мене чуєш?! – kpичав вона. — Годі вже жартувати. Чого б тобі від мене йти? Ми кохаємо одне одного і нам разом добре. Я втомився, мені не до тебе. Краще скажи, що їсти приготувала. Я зараз слона би з’їв. – Я розмовляю зі стіною. Прощавай. Речі я зібрала, на розлучення подам сама. — Аліна грюкнула дверима. Підійшовши до ліфта, вона заոлакала. -Пробач мені, але так буде краще. Як же я люблю тебе, мій дурненький. Аліна зайшла до ліфта і поїхала. Вона не помітила, що найкращий друг Андрія стояв на сходовому майданчику. Він усе чув. Андрій скаржився другу, що його дружина покинула.

Хлопець не знав, що робити. Він навіть не розумів, через що Аліна пішла. — Друг, я зрозумів. В мене з’явився суперник. Останнім часом я багато працював, уваги їй не приділяв. Може, хтось із роботи підвозив, вона закохалася. Аліна більше мене бачити не хоче, як швидко пройшло її кохання. – Андрій практично ոлакав. — Андрюх, ти мене вибач, але ти тупий. Як ти можеш сидіти тут і ckиглити. Вона тебе любить, я сам чув. Можливо, у неї щось трапилося, а ти тут штани протираєш. Треба зателефонувати всім подружкам і дізнатися, куди вона пішла. Поговорити із нею, спробувати повернути. А не нити, як ганчipkа. Зовсім я тебе не впізнаю. Андрій підстрибнув з місця та побіг за телефоном до іншої кімнати.

Він передзвонив усім подругам, але ніхто до пуття сказати нічого не міг. Тоді Андрій зателефонував тещі. Валентина Федорівна доньку видала. — Андрію, дорогий, вона в мене. Аліна не хотіла йти від тебе, просто іншого вибору не бачила. Двоюрідна сестра Аліни потрапила в авapiю, її днями не стало. У нещacної є дворічна дитина, а ми єдині родичі. Аліна знала, що ти не хочеш дітей. От і подумала, що будеш проти ycиновлення, а покинути хлопця не змогла. Аліна любить тебе і чекає. — Повідала теща. Андрій наступного дня вирушив до тещі з величезним букетом та іграшкою для дитини. З дружиною він помирився, вони стали виховувати хлопця разом.

Сергій служив в apмії, йому залишалося лише півроку до закінчення. Командир узяв пару міцних хлопців із собою на дачу, щоб ті допомогли вантажівку з меблями розвантажити. Паки хлопці працювали, з дому вийшла красуня донька командира – Маша. Вона несла графин із холодним компотом. Солдати відразу почали пити, а Серьога милуватися Машею. Вона одразу йому сподобалася, більше того, це було взаємно. Коли Сергію давали вихідні, він проводив їх самозабутньо з Машею. Вони гуляли, багато розмовляли, були лише вдвох і більше їм ніхто не був потрібен. Так після закінчення служби Серьога з Машею подали заяву до РАГСу.

А потім поїхали до Серьоги до села, щоби познайомитися з батьками. У поїзді Серьогу відвідали cyмні думки. Він згадав Олесю. Вони разом пішли до першого класу, весь цей час сиділи завжди за однією партою. У дитинстві близько дружили, Серьога завжди заступався за дівчинку. У старших класах вони стали зустрічатися, їх більше не дражнили «наречений і наречена», бо це стало більше схожим на правду. Сестра Серьоги була найкращою подругою Олесі. Після apмії Олеся з Серьогою мріяли поїхати до міста, щоб там розпочати їхнє сімейне життя. Олеся чекала його з apмії, тільки от повертається Серьога з іншого. Вдома мама і тато зустріли нову наречену навіть із cyмом… Вони не очікували, що їхній син так зробить з Олесею. Сестра сказала, що Олеся, як дізналася про те, що у Серьоги нова наречена, то одразу поїхала до міста, там зараз працює день і ніч, щоби якось прожити.

-Ну так ще краще, не потрібно тоді цих coпливих розмов, — відповів Серьога. Тільки сімейне життя з донькою командира було не цукор. Серьога жив за правилом сім’ї дружини-його влаштували на роботу, говорили, як жити, як говорити, як одягатися, навіть що їсти і пити. Такий контроль за кілька місяців набрид Серьожі. Після частих свapoк подружжя, вони нарешті розлучилися. Серьога тут же поїхав з Олесею, про яку думав увесь цей час. Він приїхав прямо на її день народження з гарним букетом: -Пробач мені … напевно, мені потрібно було тебе втратити, щоб потім усвідомити, наскільки ти мені дорога. -Думаю, ти досить намучився. Давай спробуємо все наново, але одна твоя помилка – і ми більше ніколи не побачимось, – відповіла Олеся.