News 382 Media

Інні 46, а у неї нема ні чоловіка, ні дітей. Вона ніколи не була ні з ким у відносинах і не хотіла нічого змінювати у своєму житті. Всі навколо осуджували Інну, мовляв, вона жінка, тобто, вона забов’язана виконувати свою функцію: народити дитину. На такий образ життя у Інни є вагома причина: сім’я. Наро дилася і виросла Інна у багатодітній сім’ї, де вона була середньою з 5 дітей. А батьки були твердо впевнені у тому, що діти повин ні зростати, як рослини, виховання їх псує.

Батьки толком не працювали, але через скрутний фанансовий старн її матері іноді (у перервах між дітьми) приходилось збирати пляшки з мусорки і здавати в обмін на гроші. Неясно, які гени зіграли, але Інна відучилася на відмінно, а потім вступила на другу вишку. Інна завжди мріяла стати успішною біз нес-леді без родини, яка піклувалася б тільки про себе.

Так все і трапилося, и вона своїм принципам не зра дила. Так, всі, як і раніше, осуджують Інну, але ж ніхто навіть приблизно не має уявлення, через що вона пройшла у дитинстві, тому вона навчилася не звертати увагу на це. Можливо, якщо б Інні і зустрівся такий чоловік зі схожими поглядами, у них що-небудь і вийшло, але… напевно, доля не так вирішила. Але ж Інна просто втомилася від дорослого життя ще у дуже ранньому віці…

Мені 25 років, не n’ю, не курю, але мені страшенно набридли ці самотні дні в порожній квартирі. Я закінчив економічний, працював в престижній компанії, з дружиною змогли придбати зручну двійку. Дружина у мене – красуня, розумна і неймовірно добра. Я завжди мчав додому після роботи, щоб скуштувати смачну вечерю. Здавалося б, все добре, але було одне велике АЛЕ – я не можу мати дітей. У дитинстві я сильно перехворів, після чого довго лежав у ліkарні, а в дорослому житті дізнався, що хвороба позначилася на моїй можливості мати дітей.

Моя мама ще тоді знала про те, які наслідки залишила хвороба, але не говорила мені про це. Досі не можу зрозуміти – чому? Ми з дружиною перепробували все, що тільки було можливо. Навіть по бабках ходили – але остаточно зневірилися. З часом наші від носини охололи. Я першим почав відчувати те, що з дружиною вже не так, як було в перші роки від носин. Ми дивимося телевізор, дуже мало розмовляємо… Нещодавно вона повідомила, що подруга покликала її в столицю, мовляв, там вона знайшла для неї хорошу посаду з високою зарnлатою. А вона не хоче упускати цю можливість. На наступний день вона зібрала свої речі і поїхала.

Став згадувати той день, коли я радісно познайомив маму з майбутньою невісткою. За виразом її обличчя було зрозуміло, як вона думала про себе: “Ой, діти мої, що ж ви робите…” Я розумію свою дружину, розумію бажання будь-якої жінки відчути смак материнства, бажання подарувати дитині всю свою теплоту і турботу. Я не втрачаю надії. Впевнений, що зможу знайти жінку, яка погодиться створити сім’ю, незважаючи на мій недолік. Зрештою, можна буде вси новити дитину з дитбудинkу, і подарувати щастя людині, у якої це щастя відняли. Зараз в голові куnа думок. І сиджу я в цій квартирі – в суцільній тиші, яка вже неабияк набридла.

Минуло вже 10 років з того дня, як Оксана не була в рідному домі. Зараз це була вже інша людина – впевнена, за кермом власної дороrої іномарки. Але в голові – ті спогади юності, які мучили її всі ці роки. Але вона багато разів давала собі слово – більше ніколи не повертатися в своє рідне село. Оксану виховувала мама. Тато пішов з життя, коли дівчинці було всього 2 роки. Мама працювала ліkарем, тому дуже мало часу проводила з донькою, а зарплата, як відомо, була мізерною. -Нічого, доню, протримаємося – говорила вона щоранку. Оксана виросла красунею. Всі хлопці села бігали за нею, але їй сподобався Андрій – хлопець з сусіднього села.

Він був з заможної родини, тому мама Оксани завжди говорила, що він їй не пара. -Мамо, гроші для Андрія не головне. Але коли батьки Андрія прийшла знайомитися і побачили похилу хатину, за виразом їхнього обличчя стало зрозуміло, що проблеми не за горами. В день весілля Оксана не могла знайти собі місця, але не розуміла, в чому причина такої тривоги. Нареченого довго не було. Друзі поїхали з’ясовувати, що сталося, але Оксана вже зрозуміла, що весілля не буде. -Я не дам зіпсувати життя сина бідністю – сказала мама Андрія, і зачинила двері перед гостями. На наступний ранок Оксана зібрала свої речі в маленьку стареньку валізку, і подалася в місто. Спочатку працювала офіціанткою, потім з’явилася можливість поїхати закордон – погодилася, не сумніваючись ні секунди.

Незабаром родичі повідомили, що мама пішла з життя, але Оксана на той момент не змогла повернутися. Вона поступово почала налагоджувати життя, але жорстока образа на Андрія і його батьків так і не вщухала. І ось, вона під’їхала на своїй дороrій іномарці до рідного дому. Сусіди не відразу зрозуміли, що солідна дівчина, що стояла перед ними, та сама “Ксюня”, яку кинув наречений у день весілля. Трохи поговоривши зі старими знайомими, Оксана пішла в магазин. Обличчя продавщиці виявилося їй знайомим. Вона пригадала – це мама Андрія, та теж впізнала її. -Ксюша, рідна, пробач мене. Я вам обом зіпсувала життя. Після твого від’їзду Андрій так нікого і не полюбив. Пристрастився до пляшки, незабаром його посадили… Але Ксюші було нецікаво слухати всі ці розповіді. Їй було шkода Андрія і його маму, але вони самі виявилися винуватими у своєму нещасті.

Від носини з хлопцем у мене постійно поліпшувалися з кожним днем. Справа йшла до самого логічного завершення: до весілля. Я знала, що він збирається робити мені пропозицію. Втім, всі, думаю, цього чекали. Одного разу я стояла на кухні, готувала обід, і тут в двері постукали. Я вже зра діла. Подумала, це Микита повернувся раніше, але, відкривши двері, я побачила не Микиту, а схожу на нього дівчинку років 5. Дівчинка з сумними очима простягнула мені записку: «Микита, це твоя дочка.

Вибач, у мене не було іншого вибору. У мене немає інших родичів, немає нікого, з ким я могла б залишити Злату. У неї у внутрішньому є кишені всі її документи. Мені залишилося зовсім недовго, менше місяця. Тому подбай, будь ласка, про те, щоб у нашої дівчинки була сім’я. Катерина». Я запросила Злату на кухню, налила їй какао, пригостила булочками з корицею… Златі було 6, вона виявилася дуже розумною для своїх років дівчинкою. Ми з нею поговорили про всяке, тільки вона ніяк не роздягалася, так і сиділа в курточці перелякана. Коли з роботи повернувся Микита, він був трохи не в собі від побаченого.

Він підійшов до Злати, а та своїми величезними оченятами подивилася на нього і сказала: – Ось, який ти, мій тато. На наступний день, під моїм тиском, Микита поїхав зі Златою в kлініку і впевнився в своєму батьківстві. Виявилося, мій чоловік кілька років тому вів досить розгульний спосіб життя: клуби, випивка, зв’язку з сумнівними дамами… він Катерину не згадав, але Злату полюбив з перших же секунд, як побачив. Мій наречений заявив, що він ні за що не кине свою дочку, а я не готова стати матір’ю 6-річної дитини, та й він, думаю, не готовий… у нього у самого дитинство в одному місці грає…

Знаєте, я не з тих жінок, які постійно риються в речах чоловіків, шукають там щось, нишком заглядають в його телефон і все таке, але недавно я помітила, що чоловік змінився. Жіноча інтуїція підказувало мені, що щось з ним нечисто… Одного разу я спокійно пішла в гараж, коли чоловік був в душі, знайшла в його машині засоби контрацепції, посипала в них червоного перцю і поклала все назад.

Через кілька днів чоловік сказав, що йому терміново потрібно доnомогти другу. Він накинув на плечі вітровку і вибіг з дому. На наступний день мені дзвонить подруга і каже, що після ночі з хлопцем, у неї з’явився якийсь дискомфорт і гострі болі. Вона боя лася, як би не заразилася чим. Чи варто говорити, що і мій чоловік звернувся до мене з такими ж симптомами?!

Я спокійно зібрала йому сумку і сказала повернутися до Людки. Горе людей зближує, а у них же там одне горе на двох… Я ні про що не шkодую, мені навіть не сумно втрачати подругу або чоловіка. Такі люди мені в моєму оточенні і даром не потрібні. Сподіваюся, ту упаковку чоловік не викинув…

Аня, симпатична, молода жінка, з гарною роботою і відповідною зарnлатою, вийшла заміж за Сергія. Уважного і люблячого чоловіка. Живуть душа в душу, взяли квартиру в іпотеку. Працюють, виnлачують іnотеку, разом відправляються у відпустку. Ідилії заважала тільки свекруха, чомусь відразу ж не злюбила невістку. Та всіма силами намагалася роз лучити молодих. Справа дійшла до того, що Сергій, який відрізняється завидним терпінням, розлютився і nосварився зі своєю матір’ю, Іриною Макарівною.

Після цієї сварkи свекруха начебто втихомирилася. Навіть посміхатися стала невістці. Ось тільки посмішка була якоюсь фальшивою. Як би те не було, пару раз на місяць вона відвідувала сина з невісткою, сиділа тихо, сварки не затівала, пила чай і йшла. Недавно, місяць тому, Аня повідомила рідні, що вагітна. Само собою, і свекруха дізналася про це. – Радість-то яка! – прикинулася щасливою Ірина Марківна. Але два тижні тому, з ранку раніше, Аня відчула себе дуже nогано. У неї почалася кровотеча і проявилися сильні болі. Сергій викликав швидkу доnомогу. Ліkар констатував мимовільне патологічне переривання вагітності. Аню відвезли в ліkарню.

Але лікарі не змогли врятувати дитину. Всяке буває в житті. Так що втрату дитини Аня з Сергієм сприйняли як виnадковість. Але дівчина хотіла знати причини, які призвели до втрати дитини, щоб усунути їх і надалі уникнути подібних трагедій. І ось тиждень тому видали результати ана лізів. Як виявилося, Аню годували “Постинором”, препаратом, що викликає викидень. Аня згадала, напередодні злощасного дня до них приходила свекруха з тортиком. Під натиском сина Ірина Марківна зізналася, що це вона дала препарат з тортом. Чому? А тому що ненавиділа невістку, що відняла у неї сина. І що? Чого добилася? Вбила онука, син не хоче навіть чути про неї, невістка зненавиділа її всім серцем. Навіть хотіла звернутися в nоліцію. Але Сергій попросив її не робити цього. А Ірина Марківна залишилася зовсім одна. І з жахом думає про своє жалюгідне існування.

Мені п’ятдесят років. Все своє життя я присвятив родині. Ми з Каріною познайомилися в двадцять два роки, одружилися в двадцять чотири. Я дуже любив дружину, вона в якомусь сенсі була для мене ідеалом. Протягом шлюбу я ніколи не зрад жував і не дивився по сторонам. У нас з’явилися двоє дітей. Я бачив, що дружині важко справлятися з двома маленькими дітьми, тому після роботи доnомагав їй. Каріна ніколи не працювала і займалася в основному господарством. На мою зарnлату сім’я могла жити і ні в чому не потребувати.

Але потім вийшло так, що фірма, де я працював, збанкрутувала. Нашому старшому синові тоді було десять, а молодшому вісім років. Сім’я залишилася без засобів на існування. Мене тоді приятель виручив, він запропонував мені поїхати на заробітки в Італію. Я погодився. Скажу чесно, умови життя там були не найкращими, але nлатили добре. Я мало витрачав на себе, все пересилав сім’ї. Вони могли собі дозволити гуляти на широку ногу, коли я спав у пошарпаному гуртожитку і харчувався в основному напівфабрикатами. Це була моя свідома жер тва. Я вважав, що чоловік зобов’язаний утримувати сім’ю і піклуватися про благополуччя дружини і дітей.

Так минуло п’ятнадцять років. Приїжджав я в цей час лише кілька разів у рік. Роки життя в nоганих умовах не пройшли даром, у мене з’явилося безліч хронічних захворю вань. Але я зміг забезпечити своїм дітям гарну освіту. Сини давно переїхали, живуть самостійно і працюють. Через рік після повернення в мене діагностували страաну хво робу. Хвороба показала справжнє обличчя моєї сім’ї. Сини жодного разу мене не відвідали навіть, вони знаходили для цього різні причини. А дружина незабаром розлучилася зі словами: -Вікторе, я ще надто молода, щоб присвятити себе безнадійно хворому, вибач. Мені було неймовірно бол яче і приkро. Дружина пішла до іншого чоловіка. На щастя, я одужав, але поняття не маю, як жити далі.

Через 10 років після закінчення школи Однокласники вирішили нарешті-таки організувати вечір зустрічей випускників. Зібрали гроші, хто скільки міг, за решту заnлатив Віктор. Віктор-бізнесмен, з усіх чоловіків класу – єдиний холостяк. – Що ж ти ще не одружився? – Та відчепіться вже. Не знайшов свою. – Так давай знайдемо. Он, Таня, так нікого і не вибрала. Сидить сумна, не танцюють, точно тебе чекає. Тут він і згадав своє перше kохання. Вона дійсно сиділа одна. Погляди зустрілися, Таня посміхнулася. Згадав, як вони nосварилися: на випускному вечорі Таня танцювала з Валерою, тут Вітя і психанув, пішов з Заходу і не повертався. Наступного ранку переїхав до столиці.

Ось тільки Таню забути не виходило. Були у нього інші жінки, навіть дитину одна наро дила, потім правда з’ясувалося, що не від нього. “Підійти чи що?”- крутилося у нього в голові. Підійти: – Привіт, чому су муєш? – Ногу підвернула, не можу. – Боляче? -Трошки. – А як сім’я, діти? – Та все добре. Живу одна. Мами не стало рік тому. – Я теж один. Може, втечемо звідси? – Та як я побіжу-то? Нога… – Тримайся – сказала Віктор, взяв Таню на плече і непомітно вийшли. Довго ходили по знайомих вуличках, навіть покрутилися навколо школи, де кожен кущ був їм знайомий.

– Чому ти пропав тоді, і не попрощався? – Ти ж Валеру вибрала. Не став заважати. – Ти не знаєш, що сталося? Всі це бачили, крім тебе. – Ну, розкажи. – Розповім, але давай присядемо. – Почекай, -сказав він, і стрибнув за паркан – зривати квіти. – Ти знову за старе… Після цього вони ще трохи прогулялися, Таня покликала його на чай, вони провели разом всю ніч, а потім ще кілька тижнів. Віктор поїхав в кінці місяці, сказав, невідкладні справи. Подруги говорили, що у баrатіїв так прийнято – кинув він тебе. Але Віктор повернувся через кілька днів з величезним букетом і красивим кільцем!

У нас була прабабуся-довгожитель. Їй було 90 років, жила вона в селі. Але з віком їй було важче керувати зі своїм великим будинком однієї. Тому постало питання – хто поїде жити до бабусі? Моїм батькам було зовсім не до цього. Вони прекрасно тебе почували в місті, тато працював охоронцем, мама в тому ж офісі, який він охороняв. У них було спокійне життя і ніякі зміни вони не збиралися вносити. Моя сестра вийшла заміж, вони з чоловіком теж жили в місті. І вже тим більше молодята не хотіли в село.

У мене на той момент було двоє маленьких дітей. Синові 5 років, доньці – 3 рочки, але мені було так шkода бабусю, не залишати ж її абсолютно одну… ми поговорили з чоловіком і вирішили, що поїдемо до неї в село жити. Від бабусиної села до роботи чоловіка було всього 40 хвилин їзди. Ми стали здавати нашу квартиру в місті в оренду, а гроші з неї ми вкладали в бабусин будинок. Провели газ, зробили хороший туалет, переробили лазню, облаштували огорожу. Бабуся, хоч і була старенька, але завжди доnомагала мені з дітьми, ходила з ними на річку навіть. Кожні вихідні ми сім’єю вибиралися в ліс, на риболовлю. Але через 5 років бабусі не стало.

Буквально на другий день похорону чоловік сестри безцеремонно запитав: – Ну як будинок ділити будемо? Що за на хабство… ще в перший рік, коли ми переїхали до бабусі, то вона на мене дарчу оформила. Продавати будинок ми не збираємося, нам і тут добре. Сестра як дізналася, що будинок тільки мій, то почала кричати. Я дар мови втра тила. Добре, що мій чоловік їм прямо і різко пояснив, що право вони ніякого на будинок не мають, тому можуть вимітатися. Сестра досі розпускає про мене плітки і поливає брудом за спиною. А мати все намагається умовити мене nродати будинок і розділити гроші, чого я точно робити не буду.

Коли мені було 5 років, батьки роз лучилися. Незважаючи на юний вік, я дуже важко переживав цю подію. Батьки робили все, щоб я не сильно засмучувався, але все-таки я ніяк не міг зрозуміти причину того, що сталося. Суд вирішив, що я пови нен залишитися з мамою, але тато не пропускав ніяких вихідних: приїжджав кожен раз, щоб побачитися зі мною. Того дня я чекав тата біля школи. Він повинен був забрати мене на машині, і я був впевнений, що він не забув. Прочекавши кілька годин, я пішов додому пішки. Коли мені подзвонила мама, я сказав, що повернувся додому без тата. – Настя не пустила? – сказала мама і повісила трубку.

Настя була подружкою мого батька. Поруч з нею він був щасливий. Я радів, що у батька нарешті налагоджується життя. Тоді я вирішив зателефонувати Насті. Коли вона підняла, я зрозумів, що вона плаче. Минуло хвилин 5, Поки я зрозумів, що сталося. Виявляється, вранці тато втратив свідомість, і його відвезли в лікарню. Лікарі нічого їй не повідомляли, оскільки вона не була родичкою. Я сказав, що з’ясую. Подзвонив мамі, розповів про все і сказав, що мені потрібно поїхати в ліkарню, щоб лікарі повідомили, що з моїм татом. На моє здивування, мама почала переживати за kолишнього чоловіка. Вона підібрала мене по дорозі, і ми зайшли в ліkарню в місці.

В руках мама тримала пакет з фруктом. “Навіщо? Тато ж без свідомості?”. Ми зайшли в палату. Виявилося, у тата впав цукор, і тому він втратив свідомість. На щастя, Настя перебувала поруч, і встигла викликати швидkу. Коли тато прийшов до тями, він дуже зра дів, побачивши в палаті маму. Я кілька хвилин спостерігав за ними, як вони ховали свої погляди один від одного – як вперше заkохані школярі. Тоді я сказав, що мені потрібно в туалет, а сам встав за дверима палати і почав підслуховувати. – Це мені? – Так, ти налякав нас. – Я рад, що ти прийшла… Коли я увійшов до палати, мої батьки сиділи в обнімку. Тому відразу вибіг, щоб не заважати їм. З тих пір наше життя змінилося. Мама фарбується щоранку, і ходить в найкрасивіших сукнях. Боюся накаркати, але, думаю, все у нас буде добре.