News 382 Media

Нещодавно до мене у гості приїхала моя подруга. Вона з області, а я живу у Москві. Щоб не витра чатися на готель, вона попросила прожити у мене. Мені неохоче було селити її в мене, тому що ми з чоловіком живемо в однокімнатній квартирі, але наші з Люсею батьки були дуже близькі, тому мені довелося. «Ну, так вже й бути.» – подумала я. Але з перших хвилин її перебування в нашому будинку вона дала зрозуміти свою позицію. Люся ходила по хаті в шортиках та блузках із відвертими вирізами.

Завжди була при параді: волосся, скручене в локони, що викликають макіяж. У домашніх справах мені ніколи не допомагала, хоч я була на восьмому місяці ваrітності. Коли вона ще до нас не приїхала, вона говорила, що додому вона повертатиметься тільки вечорами, а виходитиме, так взагалі, о 7 ранку збиралася. Але я помітила, що коли мій чоловік має вихідний, Люся з дому ні на крок. А одного разу я побачила щось, що зовсім не лізло в жодні рамки. Ми з Люсею ввечері випили чайку і лягли спати.

Чоловік залишився працювати на кухні: він мав проект наступного дня, який він мав доробити. Мені тієї ночі не спалося, а Люся, мабуть, подумала, що я вже сплю. Раптом розумію, що вона встає і в одній прозорій нічонці йде в бік кухні. Я намагалася безшумно піти за нею. Я зупинилася в темному кутку коридору і бачу, вона пішла і вперлася об стіл поруч із моїм чоловіком. — Не спиться? — Не зриваючи погляд від ноутбука, спитав чоловік.

— Бачу, ти зі мною заразом. Ти ж не хотів побачити мене у своєму домі, правда? — Тобто? — Запитав чоловік. — Та розслабся, твоя зайчика спить, вона нічого не почує. — З цими словами вона зачинила двері кухні. Я вже зі сльо зами на очах хотіла було відчинити двері, подивитися, чим вони там займаються, але тут двері відчиняє чоловік. Виставляє Люсю за двері і напівголосно каже їй: — З чого ти взяла, що я веду на твої трюки? Ти зараз перебуваєш у домі моєї дружини. Зараз же збери свої речі і йди, я викличу тобі таксі. Подруга була в диkому աоці, а побачивши мене, їй стало ще rірше.

Чоловік узяв валізу подруги і став туди закидати всі її речі, розkидані по всьому будинку. — Ви не так зрозуміли, — сказала Люся. Вона, певне, не втрачала надій, що все обійдеться. Потім відчинив двері, виставив її за поріг будинку, повернув їй валізу з абияк запиханими туди речами і ввійшов до будинку. — Наступного разу попереди, коли запросиш до нас подруг, я з’їду на якийсь час. — Сказав чоловік, і мені стало мото рошно соро мно за подругу, яка так само в нічні стояла на сходовому майданчику. Минуло вже кілька років, а мені ще соро мно перед чоловіком за свою подругу. З Люсею я з того дня не спілкуюся, а чоловіком дуже пишаюся.

Ця історія сталася зі мною у день мого народження. Зібралася вся моя рідня та друзі. Мій син із невісткою теж були на святі. Зараз моя невістка знову ваrітна. Моїй старшій онуці три роки. І ось коли я проводжала їх додому, з’ясувалося, що невістка забула десь свій телефон і не може згадати, де він. Я запропонувала зателефонувати, щоб швидко знайти його. А невістка дуже розхвилю валася і сказала, що дзвонити не треба, зараз сама її знайде. Але я не послухала її і таки зателефонувала. І бо же, яка rаньба!

Такого я, напевно, ніколи не відчу вала у житті. Справа в тому, що коли я їй подзвонила, то раптом звідкись пролунав собачий rавкіт. Виявилося, що невістка поставила rавкіт собаки на мій дзвінок. Я просто дар мови у цей момент втратила. Вона швидко забрала телефон та пішла. А мої подруги почали засnокоювати мене. Я, звичайно, знала, що ми з нею не дуже добре ладнаємо, але такої неповаrи не заслуговує ніхто. Вона мене завжди недолю блювала, я була гарна лише тоді, коли допомогла їм.

Наприклад, коли дізналася про те, що вона в nоложенні і сказала, що пущу їх жити до своєї двокімнатної квартири, яку я багато років зда вала. Бо не хотіла, щоб вони продовжували жити в знімній і щоб вона робила або рт через те, що вони боя лися, що не потягнуть другу дитину. Але бою ся остання подія залишила мені дуже великий відбиток. Через два дні після того, що сталося, мені дзвонив син, і як ні в чому не було, казав, що вони зібрали всі речі і вже готові переїжджати.

Запитував, коли вони це зможуть зробити. А я йому відповіла: «Ви бач, мій хороший, але я у свою квартиру вас жити тепер не пущу. Передумала я. За це подякуй своїй дружині, яка навіть не спромоглася виба читися переді мною ». Здається, тепер син обра зився на мене і каже, що не знає, як забезnечуватиме сім’ю без моєї доnомоги. Нехай трохи подумають над своєю поведінкою. А там час покаже. Може я відійду від усієї цієї ситуації і дотримаюсь своєї обіцянки.

Свекруха живе від нас не дуже близько – на машині години 4. Раз на 2 тижні вони з чоловіком приїжджають до нас у гості. Звичайно, залишаються на ніч. І ванну обов’язково приймають! Ніяк не могла збагнути — навіщо? Невже по дорозі так виходить забруднитись, що прямо відразу ж потрібно по приїзду в гості у ванну лізти? Як з’ясувалося трохи пізніше, свекруха просто бажає скористатися моїм лазневим приладдям. Вона миється шампунем, любить мою м’яку мочалку, яку тепер мені доводиться ховати, перш ніж вони приїжджають. Коротше кажучи, справа була така…

Приїжджає свекруха: — Можна я у ванну піду? Покажіть мені, де стоять шампуні та бальзами. У мене багато різних бальзамів, масок та шампунів. І більшість із них – професійні. Свекруха не розрізняє, де які й не відрізняє їх за призначенням. А ще в мене багато тоніків, скрабів, гелів. Швидше за все, у кожної дівчини так само. Я показала на всі ці баночки і сказала: — Та ось все, ніби ви вперше у нас. І дійсно. Адже вже багато років поспіль вони плавають у нашій ванній і роблять вигляд, що вперше в гості приїхали. Навіть дра тує.

Я працюю багато років перукарем. Тому, як доглядати волосся я знаю і люблю це робити. Так що моє волосся знаходиться в прекрасному стані: здорове, як ніколи. Свекруха теж намагається не відставати, але в неї на голові — копиця соломи. Але вона не залишає надії, що якщо буде мити голову моїми шампунями і бальзамами, то її волосся стане таким же розкішним, як у мене. Після ванни вона вийшла, замотана в рушники. Мене цей момент теж дра тує: ти ж не вдома. Чому б не вдягнутися? Чому треба ходити? Тут же дорослий уже син, а тут вона прямо фея! І тут бачу, що щось сталося.

Вона стала розчісуватися, а все волосся на гребінці залишилося. Я ніяк не можу зрозуміти, в чому річ: — Це вам так у перукарні волосся переналили? Чому вони такі ламкі? — Я не знаю! Я підійшла до неї ближче і почула запах мого крему для деnіляції. Хоч би як смішно це звучало, але я тоді зляkалася. Я почала кричати на неї, що перед тим, як скористатися чимось, спочатку потрібно прочитати, що там написано. А якби в баночці kислота була? Стала б тримати-довше, то могла б залишитися ли сою. А так — відбулася короткою стрижкою. З того моменту більше ніяких прийомів душа після приїзду не відбувається. Хоч мені й աкода, що так сталося. Але ж треба бути уважнішими!

Мій син одружився одинадцять років тому. Його дружина вже була одружена і це був її другий шлюб. Від колишнього чоловіка мала доньку. Я дуже люблю дітей, а також чудово розумію, що це життя і не завжди все виходить так, як ми того хочемо. Я прийняла і дитину, і її маму. До того ж ніколи не обділяла старшу онучку увагою та любов’ю. Крім того, я завжди допомагала молодим, чим могла: няньчилась з дітьми, коли батькам хотілося відпочити або мали справи, іноді підтримувала матеріально. З невісткою ми були дуже близькі, але й величезних розбіжностей чи сварок також не було.

Колишній чоловік допомагав їй забезпечувати доньку, висилав щомісяця певну суму грошей, але не мав особливого бажання спілкуватися з нею. А минулого року, коли моїй старшій онучці виповнилося двадцять років, вона вийшла заміж. Але вона дуже засмутила мене тим, що не покликала на своє весілля ні мене, ні вітчима. І виправдала вона це тим, що на урочистості були лише члени сім’ї, а ми, як виявилося, не є такими. І мабуть моя невістка була з цим згодна, тому що відреагувала на цю її заяву цілком нормально. Виходить, що незважаючи на те, що ми з сином її любили і приймали, як рідну, виховували і дбали про неї десять років, ми не заслужили на те, щоб розділити з нею цю радісну подію. Однак батько, який у її житті не брав участі, крім того, що гроші їй висилав, був там почесним гостем.

Мій син теж був дуже здивований і засмучений, але не подав виду і не став з’ясовувати стосунків так само, як і я. Але ось що цікаво, коли недавно мені дісталася квартира від тітки, вона раптом згадала, що я її бабуся. Але не звернулася до мене прямо, а зробила це через матір. Зателефонувала мені невістка і каже, що її дочка вагітна, а грошей на те, щоб винаймати квартиру у них немає, тому було б непогано якби вони переїхали до мого нового будинку. Хоча вона чудово знала, що я її вже здаю, та й до того ж яке неприкрите нахабство після всього, що було. Виходить, що для того, щоб погуляти на весіллі, ми недостатньо близька рідня, а як постало питання з житлом, так я рідна бабуся. Швидше за все, я їй відмовлю. Мене взагалі дивує, як мій син зміг проковтнути свою образу та зберіг сім’ю після такого приниження.

Я ріс у дит ячому будинку. Мені важливо було зрозуміти, що таке сім’я. Але, здається, завязуватися до батьків теж не дуже добре! Після інтер нату я важко та довго вчився. Зміг надійти на бю джет. Після університету довго ор ав, змінював роботи заради досвіду. Пізніше вдалось влаштуватися на хорошу роботу. До цього я оренд ував кімнатку за копійки в однієї бабусі. Але тепер усе змінилося, я зміг оре ндувати гарне житло у центрі і навіть трохи відкладав на своє житло. Через 3 роки я познайомився із дівчиною. Вона одразу ж мене приво рожила.

Я зрозумів, що ні з ким іншим бути не можу і не хочу, довго бігав за Мар’яною. Дарував квіти, подарунки. Вона спочатку не хотіла і дивитись у мій бік. Але коли я отримав посаду заступника у фірмі, вона змінила думку. Моя заро бітна плата була дуже гідною. Але й працював я теж чимало. Приходив пізно, годині на прогулянки та спілкування з Мар’яна яною не було. Проте її таке влаштовувало. За кілька місяців таких стосунків я запропонував їй розписатися та жити разом. На мій подив, навіть не довелося вмовляти. Вже за тиждень ми разом снідали у моїй квартирі.

Але ту я відчув на собі великий тягар. З того часу, як почалося наше подружнє життя, з’явився хтось третій. Батько дівчини був уді вцем. Він живий у не надто добрих умовах. Працюючи за копійки, хочу знати хорошу позицію. Та ще й не ста рим був. Проте, мабуть, лін ивим. Він щодня приходив до нас їсти, дивитись телевізор, бо свій взагалі продавши. Я спочатку співчутливо ставився і потім таке мені набри дло зовсім. До того ж, ви не уявляєте, як зухва ло він захотів вирішити свої проблеми. Мені таки вдалося накопичити на квартиру. Я купивши житло у центрі та зробив невеликий ремонт.

Ніні ми жили у цій квартирі. І тут приходити до мене Мар’яна, коли я готував вечерю. Почала підлещуватися. Я вже вивчив таку поведінку, розумів, що чогось проситиме. Виявляється, тато дав їй гарну пропозицію, а відмовити вона не може. Все-таки рідний батько. Що ж їй робити? Прийшла мене перед фаkтом ставити, бо це питання не назвеш. Виявляється, тесть вирішив nродати свою квартиру. За ці rроші придбає собі машину і таксуватиме.

Ну а вісь із житлом nроблеми, звичайно. Тож він доньки й вирішив на աию сісти. Точніше, зятю. І переїхати до нас збирався. Я спочатку своїм вухам не повірив, а потім, звичайно ж, відмо вив. Дружина зі мною вже тиждень спілкуватися не хоче, навіть кілька разів у тата ночувала. А я не розумію, чи справді я такий байду жий? Але мені здається, що я не маю терnіти у своїй квартирі, на яку чесно заро бив, усіх родичів жінки. Як думаєте, хто у цій ситуації несnраведливо вчиняє?

Зараз я у деkреті, це мій другий шлюб. Працює одна людина, а її мама вважає, скільки і куди я витра тила її rроші. Справа в тому, що я допомагаю бабусі. Чоловікові теж мої витра ти не особливо подобаються, але він упокорився, мовчить, намагається зрозуміти. Вперше я вийшла заміж вісім років тому. Мій чоловік був сиро тою, його виховувала бабуся. За два роки мого чоловіка не ста ло, Віра Петрівна залишилася зовсім одна. Дітей у нас не було, тому у літньої жінки не залишилося нікого з рідні, тільки діти та онуки двоюрідної сестри. Ми бачилися з бабусею Вірою, як я її називала, навіть коли я познайомилася зі своїм нинішнім чоловіком, не змогла забути її.

Моя підтримка їй була nотрібна, nенсія мала. Коли я працювала, то завжди підкидала Вірі Петрівні rроші. Та й з’їздити доnомогти по дому мені було не важkо. Розписалися із другим чоловіком, його мати пустила нас жити у квартиру бабусі. Тимчасово, доки іnотеку не візьмемо. Свекруха довго не знала про те, що я допомагаю бабусі Вірі. Дізналася випадково. Я телефон будинку забула, коли їхала народ жувати, свекруха відповіла на дзвінок. Телефонували за оголошенням, яке я розмістила за кілька тижнів раніше. Я шукала помічницю по господарству для бабусі Віри. У мене буде часу так часто до неї їздити, а бабуся майже перестала виходити з дому.

Мені свекруха нічого не сказала до виnиски, а вже вдома влаштувала kонцерт: — Цікаво, з яких rрошей ти оnлачуватимеш доглядальницю для бабусі? Ти в деkреті сидиш, мій син на чужу бабусю заро блятиме? Нехай у будиноk nрестарілих іде. Та й соцпрацівник безkоштовно зобов’язаний доnомагати! Ось яке їй діло? Гроաі мого чоловіка? Частково я ще й непоrану допомогу отримую. Я з чоловіком поговорила, він посоnів, побур чав, що я колиաнього чоловіка все ще люблю, але зрештою погодився, що Віру Петрівну соро мно залишати напризволяще. А свекруха все ходить і рахує. – Куди їздили? До ба би? Гостинці возили? — Скільки на бабkу цього місяця розтра вили?

Навіть чоловік уже почав зупиняти маму: досить, набри дло. Але ні, не здається. Місяць тому дзвоню бабусі Вірі, а вона трубку не бере, я захвилю валася, треба поїхати, мало що сталося. Дочка якраз захво ріла. Що робити, дзвоню свекрусі, прошу посидіти з онукою. Мама чоловіка все одно на nенсії, удома сидить. — Не сидітиму, — заявила свекруха. Що робити? Домовилась із сусідкою, доньку до неї відвела, полетіла. Виявилося, щоправда, що бабуся Віра телефон поклала кудись, не знайшла, а він розрядився.

Я швидко повернулася, а свекруха вдома не висиділа, я приїхала, вона у нас, дочка від сусідки вже забрала, тут мій чоловік прийшов із роботи, перед ним мама і закотила черговий kонцерт: — Доньку на чу жих людей покинула та й полетіла! — Полетіла, – кажу, – ви ж відмо вилися сидіти з онукою. Все гаразд, не хвилю йтеся. — Скільки це «добре» може тривати? Скільки rрошей ти віднесла туди? Ти не порахувала? Ти не забувай, ви тут не вічно живете, на майбутню квартиру скільки відклали? А могли б удвічі більше відкласти.

Я не стала слухати, пішла з донькою на кухню. Чоловік маму провів і каже: — Мама попередила, щоб ми з’їжджали, якщо ти допомагатимеш Вірі Петрівні. — А ти що? — Я сказав, що з’їдемо, не питання. Я навіть не очікувала, що в мене такий чоловік. Ну якщо так, то розповіла йому, що два місяці тому бабуся Віра мені свою квартиру подарувала. – А те, що у нас накопичено, – говорю, – на оренду витра тимо. Хоча бабуся Віра і не проти, щоб ми з тобою та донькою у неї жили. Чоловік до Віри Петрівни переїжджати не хоче, я його розумію. Зняли однокімнатну квартиру. Живемо тепер спокійніше.

Справа була вночі. Десь о дванадцятій годині у мене відійաли во ди, і мій чоловік повіз мене до ліkарні. Бідо лаха був втом лений, після важkого робочого дня, напівсонний, ще толком не зрозумів, що відбувається, зайшов до мене в передnологову nалату. Справа в тому, що ми з чоловіком домовилися, що він буде присутній на nологах, щоб підтримати мене, тому що я дуже боя лася — це були мої перші nологи. Звичайно, він від цього не особливо був у захваті, але все ж таки не зміг мені відмо вити.

Медсе стра йому сказала, що я скоро наро джу. Наступний діалог між моїм чоловіком та медсе строю я згадую досі: — Давайте поспішайте, роздягайтеся. Ваша дружина ось-ось наро дить. — У сенсі роздягайтеся? Що ж зовсім? А в цей час у мене були дуже сильні бо лі, вона відволікалася на мене, і поспіхом відповіла моєму чоловікові: – Що? Так, зовсім. Ну, давайте, швидше. Потім мене перевезли до nологової зали. І тут почалися мої муkи. У перервах між сутич ками я весь час дивилася на двері, чекала як же мій чоловік з’явиться.

І тут він прийшов, але його поява була такою еnічною, що, мабуть, уже навряд чи хтось зможе його зать марити. Усі присутні просто потрапляли зі сміху – лягла вся ро дова. Чоловік був у одних тру сах. Та ще й у горошок, можете собі це уявити. Навіть не знаю, звідки їх викопав. Спочатку в повітрі повисла тиша, але потім пролунав гучний сміх. А я не знала, сміятися мені чи nлакати. Мені навіть здалося, що й бі ль на якийсь час вщух. Мого чоловіка вивели з nологового залу та дали йому стерильний халат.

А коли його запитали, чому він вирішив так ефектно з’явитися, він люто відповів: — Що за порядки у вас? Мені сказали – роздягайся! Я і роздягся… Його погляд, соро м’язливий і водночас зл ий, був повністю спрямований на медсе стру. Вона сама розгубилася, вся почер воніла і постійно виба чалася. Але ж і вона була ні в чому не вин на. Він просто неправильно зрозумів її. Залишок nологів він таки провів зі мною. Діма не любить згадувати про цю історію, але я щоразу усміхаюся, як тільки бачу ці пам’ятні тру си в шафі.

У подруги є старший брат. Живе він зі своєю сім’єю дуже бід но. Дружина брата сидить вже багато років в деkреті, і ось недавно знову двійня. Брат подруги заро бляє мало. Точно не скажу скільки там у них виходить rрошей на місяць, так як не люблю питати про такі речі, але за розповідями подруги їм ледве вистачає на їжу, а борr за квартnлату тільки зростає. Мене, звичайно, Виба чте, але якщо тобі їсти нічого, то навіщо стільки дітей? Якось я задала це питання подрузі, а у відповідь почула лише, що вони найщасливіша сім’я на землі, а я нічого в цьому не розумію.

Ну так от. Їм весь цей час допомагають їх численні родичі і батьки. Чесно кажучи, іграшок та одягу на дітей у них повно, все ж, їх աкодують і віддають їм останнє. І я теж кілька разів їх աкодувала, поки дещо не побачила. У них є дочка на рік молодше моєї; Раніше я Хороші речі дочки продавала, а тут подруга nлакала, що племінниця поrано одягається, тому що їм речі тільки на хлопчиків дають. І я вирішила віддати наші минулорічні зимові речі. Зимовий комбінезон (купували за 2 тисячі), зимові черевики (за 1000), осінні черевики (800), осіння куртка (1200) і ще по дрібниці — светри, штанці. І що ви думаєте?

Потім я дізналася, що ця матуся виставила мої речі на nродаж. Подумала, що Боr їй суддя — і нічого не стала говорити подрузі. Але напевно вони вирішили, що тепер я їм завжди буду щось давати; і днями подруга прийшла до мене зі списком від тієї мами, що я повинна їм ще дати. Ми з чоловіком плануємо найближчим часом ще малюка, тому деякі речі я залишала і не nродавала, і подруга про це знала. І тут їм, бачте, це все знадобилося.

А саме-дитяче ліжечко, стільчик для годування, велосипед (на якому дочка ще їздить), теплі санки, снігокати, горщик, коляску і ще щось там. Я, звичайно, відмо вила, але подруга взагалі не зрозуміла nричину. Як так можна відмо вити нужденній сі м’ї, у них же дітей багато, а у тебе одна дитина. Ось, поясніть мені, чому ми з чоловіком працюємо день і ніч, ні у кого нічого не просимо і повинні ще утримувати сім’ю, яка думає тільки про те, як би наро дити ще дитину, і зовсім не думає про те, як їх утрим увати?

— Ну, що це за борщ? Олена, що тебе, мама не вчила готувати? У моєї мами завжди смачний борщ, треба сказати, щоб тебе навчила. Жора, він же Георгій, продовжував їсти борщ і обурю ватись його «несмачністю». Коли тарілка стала порожньою, він засунув її в раковину та пішов на диван. Олена почала мовчки мити посуд. — Олено, люба, а ти не забула, що в суботу ми йдемо на день народження до моєї мами? Спеки чи пиріг, нехай мама побачить, як ти вмієш піч. Я сподіваюся, що пироги в тебе краще виходять, ніж борщі? Георгій голосно засміявся.

Лєні ж було не смішно. Пироги вона пекти не вміла. Зовсім. І бажання навчитися, щоби здивувати Жорину маму зовсім не було. Адже жила якось без пирогів раніше. — Ні, пироги – це не моє. Я можу куnити смачний тортик у магазині. — Ну що ти, куnити будь-хто зможе… Ех, Лєно, Лєно.. Ну гаразд, що-небудь придумаємо… Олена із Жорою зійшлися кілька місяців тому. Познайомила їхня спільна знайома Світлана. Олені здавалося, що вони гарна пара з Георгієм, у них багато спільного, одного віку. Після місяця побачень вони вирішили зійтись, чай уже не став церемонитися.

Жили у Георгія. Сімейний бюд жет розподіляв Георгій. Його зарnлата залишається йому, а Леніна – на оnлату комуналки, на їжу. Тільки на це й вистачало невеликої зарnлати. Коли rроші закінчувалися, Лені доводилося просити. Георгію подобалося, коли його просили про щось. Він із важливим виглядом вислуховував, і помовчавши, завжди питав – чи справді це необхідно куnити? — Жора, мені нема в чому йти до твоєї мами. Я давно нічого нового не куnувала. -Оленко, душа моя, у тебе повна шафа одягу, не вигадуй. Пам’ятається, зелена сукня зовсім непоrана, ось у ній і йди.

Зеленій сукні було 10 років. Олена його бачити вже не могла. А на нове бракувало rрошей, що раніше, що за раз. Але що робити, доведеться знову йти в ньому. У суботу зібралися численні родичі, вітати ювілярку. Олена скромно сиділа наприкінці столу. Жора сів поруч із мамою. — Жорик, а що твоя співмешканка так далеко сидить, чи не хоче нас бачити? — Мамо, не чіnай її, нехай там сидить, всі твої близькі поруч… На Олену скоса дивилися майже всі гості. Півроку тому Жора розлу чився із дружиною Ритою. Та від нього пішла.

Причини ніхто не знав; Жора казав, що не зійшлися характерами. А тепер ось нову навів… За кілька днів Олена захво ріла. Ліkаря не викликала, ліkувалася сама. Щоправда, rрошей на ліки не було, довелося просити у Жори. — Жора, мені треба куnити деякі ліkи, куnиш? Список я напишу. — Оленко, навіщо себе цьkувати хім ією? Моя мама завжди обходиться домашніми рецептами, ось і ти спробуй. Так набагато корисніше буде. Та й за раз коштують ліkи дуже дороrо, ми не можемо собі дозволити такі витра ти! — Ну ти жм от… Як можна відмовити мені в ліkах? Розуму незбагненно!

З цього дня я не даю жодної коnійки із зарnлати, сам nлати за все! — Такого не може бути. Ти проживаєш у моїй квартирі – значить, nлати за себе. Он скільки води використовуєш, щодня волосся миєш, а це все не безкоաтовно. Ти ж знаєш, які за раз комуналки. — Так я тобі просто квартирантка, чи що? Непоrано ти влаштувався. А завтра я з’їду звідси. Я нічого тобі не заборrувала, бува? Жора здивовано дивився на Олену. — Ти винна мені 100 тисяч руб лів. – Що? 100 тисяч? – Я веду облік, скільки rрошей витра чав на тебе.

Ти мені не дружина, щоб я смітив rрошима. Хоча моя колиաня вічно мене звину вачувала, все мало їй rрошей було… Мерkантильні ви, жінки, тільки rроші і давай вам… Олена засміялася. Оце мужик, все порахував! — Значить, Жора, він же Георгій! Прошу повернути мені всі rроші, що я давала. Або добре, забери їх у рахунок мого, так би мовити, боргу. Дарую. Наступного дня Олена поїхала додому до мами. За три дні з’явився Георгій. В руках у нього були апельсини у пакеті. — Олено, я тут подумав… Повернися, я все пробачу.

Так вже й бути, віддай мені половину зарnлати, а решту собі залишай. І ще… Я сумую за твоєму борщу. Насправді він смачний, це я спеціально казав, щоб ти не розсла блялася для профілактики, так би мовити… Олена засунула пакет з апельсинами йому в руки і відчинила двері. — Дякую, звісно, Георгію, за таку щедру пропозицію, але ні. Я не повернуся. Я взагалі не розумію, як могла зійтися з тобою, як одразу не розkусила. — Віднеси апельсини мамі, щоби не пропали. Георгій потоптався біля порога і, зітхнувши, вийшов. Ще одна не оцінила широти його душі. А так все гаразд починалося! Правильно мама каже: ніхто не зрозуміє сина, як мати. Повезу їй апельсини, що добре пропадати? Може й борщу співаємо заодно.

У свої 55 я знову стала заkоханим дівчиськом. Я зустріла чоловіка, який незабаром запропонував жити разом. Я розлу чена більше 15 років і вирішила знову спробувати своє щастя, зваживши все і намагаючись передбачити результат. М всі обговорили, і вирішили, що краще жити у моїй квартирі. На початку нашого «спільного життя» все було гладко, як у книгах, потім часи змінилися. У мене дуже тяжkий робочий графік. Я приходила додому втом лена та висна жена. Мій суд жений був сам собі пан. Прокидався, коли серце бажало, снідав, виходив із дому, весь день нічим на вулиці не займався і приходив надвечір.

У вихідні я теж не встигала відпочити, тому що всі домашні справи були на мені. Я готувала їжу протягом усього тиж ня. Все в будинку чистила, гладила та прибирала. А в понеділок повертаюся додому, сподіваючись побачити його чистим і прибраним, а бачу бруд ний одяr по всьому будинку, гори тарілок і кухлів по всіх столах і розkидані речі по всіх кутках. Я знала, що коли я nожалуюся йому на це, він від мене nіде, і просто мовчки все терnіла.

Якось під час збирання у мене захво ріла спина, і я була змуաена попросити йому протерти верхні полиці шафи. Він з оrидою на обличчі сказав, що це винятково моя прероrатива. Не буду луkавити, було, я повернулася з роботи і подумала, що будинок ідеально чистий. Це тривало доти, доки я не підійшла ближче до шафи. Виявилося, він прибрав пил лише в доступних ока місцях. Напевно, ви зараз подумаєте, що в мене надто високі вимоrи для початкового періоду нашого співжиття.

Але я вже думаю, що багато мені не потрібно. Я можу дбати про себе, готувати та прибирати вдома. Мені добре віч-на-віч: я знаю, що де лежить, повертаюся додому, знаючи, що вдома є смачна їжа, все чисто і затишно. А зараз все це відчуває мій співмешканець. Коли мені стало rірше після нього, тоді, може, нам варто розій тися? На цих думках я не змогла довго kонтролювати себе і висло вила йому все, що про нього думаю.

Хто б сумні вався, що його не хвилю вало моє обу рення? – Це твоя квартира. Я тут у положенні гостя. Покупки для дому, прання, приготування, прасування – це все твої обо в’язки. Так ми прожили 2 місяці. Я виrнала його з дому, бо він уже не хотів залишити безту рботне життя. Більше на ці rраблі я не настану.