Ось що, але я б ніколи не подумала, що в 42 я зіткнуся з такою nроблемою. Ми з моїм чоловіком жили душа в душу, сва рилися рідко, а коли сва рилися, мирилися максимум через 10 хвилин. Ось яка нормальна людина, яка перебувала в таких від носинах, могла б подумати, що з нею станеться таке. Одного разу мій чоловік покликав мене на серйозну розмову, в ході якої він сказав, що хоче подати на розлучення, але не зараз, а роки через два, коли наша дочка закінчить коледж і поступить в універ.
Він ще не забув відзначити, що таким чином він давав мені можливість, цитую, «фі нансово та морально підготуватися до роз лучення». Тобто розумієте, так, він не тільки сказав, що розлюбив мене і хоче роз лучитися, так ще й робив мені ласку: дбав про моє майбутнє без нього. Так, на хвилиночку ми з ним отримуємо однакову зарплату, а буває, я отримую на кілька тисяч більше чоловіка, так що готуватися слід було йому, а не мені. Я не стала рахувати дні і вдавати, що у нас все добре до закінчення терміну в два роки.
Я пішла і подала на роз лучення вже за тиждень. Зараз ми вже в роз лученні, і я можу навіть сказати, що і нас із kолишнім чоловіком збереглися непогані стосунkи після роз лучення, nроте образа в мені все ж таки залишилася на kолишнього. Невже наше роз лучення не мало ніякого емоційного значення для чоловіка?! Він так чітко говорив про фі нансову сторону питання, що в мене склалося враження, що всі почуття до мене він втра тив задовго до роз лучення.