Ми з дружиною з гордістю можемо сказати, що виховали свого сина добре… до певного віку. Як чоловік він у житті відбувся. Син до 24 років куnив собі будинок у передмісті. Він чудово облаштував не лише будинок, а й дворик із скромною альтанкою. Загалом ми з дружиною часто до сина їздили. Нам подобалися такі дні в родинному колі, але в той же час ми не надто нахабніли і не набридали сину з візитами. Потім наш синочок одружився, став жити у своєму будинку вже з дружиною.
Цього року ми запропонували молодим провести травневі свята, вірніше один вечір разом у їхньому будинку. Ми думали, що насмажемо шашлики, посидимо разом, побалакаємо, пригадаємо найкращі часи… На тому й домовилися, що кожна сім’я скидає по 600 rривень, щоб було що і їсти вдосталь, і що пити. Так ось, приїжджаємо ми з дружиною з гостинцями у призначений день до сина з невісткою в гості і бачимо перед собою картину олією: на столі в альтанці стоять 4 пластикові тарілки, 4 склянки, кріп, шматок сиру, банка пива та смажені курячі крильця зі смаженою картоплею.
Це при тому, що син чудово знав, що його мати курячі крильця не їсть. За нахабним виразом обличчя невістки ми зрозуміли, що нам там не дуже раді, але ж можна було сказати, що в них інші плани на травневі, а не псувати нам усім день своїм на хабством і неповагою до нас. Ми б їх точно зрозуміли. Адже ми з дружиною теж були молодими і теж хотіли провести якомога більше часу один на один.