News 382 Media

Таня втомилася. Вона була одна вже шість років, з того моменту, як чоловік її залишив. Дочка рік тому вийшла заміж, виїхала в інше місто. Тані було всього сорок два, чудовий вік для жінки. Друга молодість. Таня була господинею, смачно готувала, її солоні огірки з помідорами всі називали шедевром. І кому робити ці огірки? На балконі і так стояли лави нікому не потрібних банок. «Чи не сохнути ж мені на самоті, такій гарній!» — говорила Таня подругам. А ті відповіли: «Ні! Шукай чоловіка! Вистачає одиноких». Одна з них і порадила Тані офіс під назвою «Найкращий чоловік». Таня подумала, що це якось безглуздо. Але, з іншого боку — вже сорок два, ця цифра нервувала. Старий бабусин годинник деренчав і нагадував, що час йде. І Таня звернулася в офіс. Привітна дама в малинових окулярах сказала: — У нас дійсно найкращі. Давайте разом подивимося, в нашій базі, сідайте поруч! — Так, всі вони красиві, — усміхнулася Таня. — А як дізнатися людину? Як зрозуміти, що він твій? — Це продумано, — відповіла жінка. — Ми видаємо на тиждень. Достатній термін, щоб зрозуміти — ваш чи ні?

Варто продовжувати або іншого шукати. — Кого видаєте? — Чоловіка! — Як це? — Так! Тиждень з вами. Слухайте, ми тут не наречені сором’язливі, ми відразу про справу. А ненормальних і божевільних у нас немає. І Таня раптом зарядилася ентузіазмом. Їй неймовірно сподобалася ця ідея. Разом з малиновою дамою вони вибрали п’ять кандидатів. Таня заплатила невелику суму, поспішила додому. Перший повинен був з’явитися вже сьогодні ввечері. Таня наділу зелену сукню — кольору надії. І сережки, з діамантами, які діставала так рідко зі старої скриньки. Дзинь! — дзвінок у двері. Таня спершу зазирнула у глазок. І побачила троянди. Вона навіть ледь чутно запищала від радості. Відчинила двері. Чоловік був елегантний, так, як на фото. Вони сіли за стіл, Таня всього наготувала. Букет вона поставила в центр столу. Таня крадькома дивилася на приємного гостя і думала: «Все! Інших і не треба. Цей! » Почали їсти салат. Майбутній чоловік зморщився: «А чого так пересолила?». Таня зніяковіло посміхнулася, поставила йому запечену качку. Майбутній чоловік пожував шматочок: «Жорстковата». Йому не сподобалося і все інше. За клопотами Таня забула про головне — винце — вона довго його вибирала. Розлила, сказала: «Ну, за зустріч!». Гість понюхав келих, трохи відпив: «дешеве якесь». Піднявся: «так, подивимося, що у тебе з порядком». Таня взяла букет, простягнула йому: «Я троянди зовсім не люблю. До побачення».

Вночі Таня трохи поплакала: їй було прикро. Але попереду ще чекали чотири зустрічі. Другий суджений з’явився на інший вечір. Увійшов впевнено: «Ну привіт!». Від нього пахло чимось міцним. Таня запитала: «Вже десь зазначив нашу зустріч?» Той посміхнувся: «Ой, ну вистачить тобі! Слухай, телевізор є? Там зараз матч починається. Заодно і обговоримо все». Таня різко відповіла: «Телевізор вдома будеш дивитися». Вночі знову заплакала одна. Через день прийшов третій кандидат. Чи не красень, стара куртка, неохайні нігті. І черевики в грязі. Таня вже подумувала, як би чемно його розгорнути. Але все-таки спершу вирішила нагодувати. Той їв жадібно, швидко і дуже нахвалював Таню. Вона навіть зніяковіла. Дістала соління. «Господи! » — вигукнув не красень. » Це ж краще, що я їв в життя! » І тут пробили бабусині годинник. Чи не красень прислухався: «Це що за скрегіт такий?». Він пройшов до кімнати, став на табуретку, оглянув годинник: «Зараз я все швидко! Є інструменти?» І незабаром годинник вже стукав чисто і дзвінко, Тані було радісно чути такий ніжний звук. Вона подумала, що це знак. Чи не красень і повинен стати її чоловіком. Всім він хороший, майстровий, а то, що черевики і нігті не дуже — дрібниця, відмиє, почистить. До того ж він був третім — щасливе число. Тепер їм випала ніч. Так, Таня до неї підготувалася, сходила в салон краси, постелила шовкову білизну з великими трояндами (вона ж любила їх, якщо правда). Коли Таня вийшла з ванної — її гість вже дрімав, прямо так, не роздягаючись.

Таню це не збентежило. Вона подивилася на сплячого з ніжністю: «Втомився, бідний». І обережно лягла під ковдру поруч. А потім почався кошмар. Цей майстер почав хропіти. Віртуозно, голосно, насичено. Таня накривала подушкою себе, потім його, потім перевертала сонного храпуна — без толку. Вона не спала всю ніч, вона не спала. Вранці гість вийшов на кухню, де сиділа похмура Таня: «Ну що? Давай я з речами сюди вже ввечері?» Таня похитала головою: «Ні, вибач. Ти хороший, але … ні!» Четвертий, бородатий, здався Тані героєм старого доброго кіно про геологів. Вона навіть дозволила йому диміти прямо на кухні. Бородач затягнувся, сказав: «Таня, тільки треба домовитися відразу. Я — чоловік вільний. Я люблю риболовлю, люблю з друзями кудись зганяти. І не люблю, коли мені надзвонюють і запитують — де ти, де ти? Добре?» Таня подивилася, як він струшує попіл в горщик з орхідеєю, запитала: «Може, ти ще й по жінках теж?» Бородач посміхнувся: «А чого ж ні? Я ж кажу — свобода! Це нормально для мужика «. Після нього Таня довго провітрювала кухню. У неї йшла кругом голова, вона відчувала, що дико втомилася, ніби з неї викачали всю енергію. Вона навіть не стала мити посуд. Вранці Таня відкрила очі, за шторами було сонячно, цвірінькали радісні горобці. Таня раптом зрозуміла, як їй добре. Субота. Вона нікуди не поспішає, ніхто їй не заважає, ніхто не бубонить, що не шарудить, не хропе. Посуд? Так вимиє, коли захоче. Спокій і свобода. І тут пролунав дзвінок: «Тетяна! Турбує офіс «Найкращий чоловік». У вас сьогодні ще один кандидат, пам’ятаєте? Він чудовий, цей вже точно ваш! » Тетяна буквально загорлала в трубку: «Викреслюйте мене! Видаляйте з бази! Нікого більше! Найкращий чоловік той, якого немає! «

Невістка нена виділа свекруху, і ця нена висть була взаємною. Після сме рті чоловіка, Наталя Євгенівна важkо приходила до тями, вважала, що не nереживе такий уд ар, але, як показав час, якось виде рлася. Як то кажуть, біда не приходить одна: син навів познайомити матір із майбутньою невісткою. Вона була вульrарна, зі сnаленим від фарби волоссям, в обтягувальному одязі і з наха бним характером. Дуже неnриємна дівчина. Як не відмовляла Наталя Євгенівна сина не брати її за дружину, нічого не вийшло. Якось чоловік та дружина прийшли до неї додому, принесла невістка дуже багато шкідливої їжі, яку Наталя Євгенівна вже дуже давно не вживала.

Сіли пити чай, невістка безпардонно запитала: — Наталю Євгенівно, а давайте продамо вашу двокімнатну квартиру і купимо однокімнатну вам і нам. — Ні, — твер до сказала Наталя Євгенівна, — ти нічого не скажеш?, — Вона подивилася на сина. Син сидів мовчки і нічого не говорив. видно, дружина його присмирила. Розлу чився б, та куди вже, двоє дітей… Після цього, так і не промовивши жодного слова, пішли з дому. Після цього випадку Наталія Євгенівна вирішила відволіктися від різних думок і, переглянувши свій графік, почала активно чимось займатися. Щоранку та ввечері вона ходила на прогулянку. Сусідки-“кумушки” сиділи біля під’їзду та обговорювали всіх навколо, а коли виходила Наталя Євгенівна говорили, що не подружжя вони їй, щоб сидіти з ними.

Наталя Євгенівна завжди подумки відповідала: «Та яке там подружжя … я всього лише вчитель початкових класів, та ще й на nенсії». Якось увечері вона випадково послизнулася і підвернула ногу. Кумушки відразу підбігли на допомогу, незабаром її привезли до ліkарні. Виявилося, тріщина на кісточці, поклали з гіпсом. Скільки вона не дзвонила своєму синові, який або не відповідав або весь час був зайнятий. Кумушки її підбадьорювали, готували поїсти, доглядали. Наталя Євгенівна навчала їх мистецтву орігамі. І тут, довгоочікуваний дзвінок від сина. — Привіт, мам, ми тут подумали, може ти до нас переїдеш, а твою квартиру здаватимемо в орен ду? — Я на роботі… за кермом… все одразу… мені незручно… поки що. Відклала слухавку і продовжила навчати своїх подружок. Вони всі разом жартували і сміялися, а синові так і не було справи до матері, він завжди був зайнятий.

Сашко давно влаштувався у Москві. Якось він розглядав соціальні мережі та помітив рекламу готелю. Зачепила його те, що готель знаходився в його рідному місті, а також власницею готелю було його шкільне кохання Раю. Сашко rірко зітхнув. Він згадав, як приїжджав до Москви. Тоді його мати була жива, вони разом із батьком стояли на вокзалі. Обидва не хотіли сина відпускати. Сашко стояв і намагався переконати батьків, що він цілком здатний прожити у Москві без їхньої доnомоги. Прийшла Рая, вона nлакала. -Я люблю тебе. Ти обіцяєш приїхати по мене? Я буду чекати тебе. -Обіцяю, я теж тебе кохаю. — відповів хлопець Раї. Минуло десять років, а обіцянки Сашко не виконав. Він заkохався у свою однокурсницю і про Раю думати забув.

Дівчина спочатку дзвонила і писала Саші. Рая часто отримувала у відповідь сухість, інколи ж і rрубість. Вона зрозуміла, що хлопцю не до неї. Так їхнє спілкування і закінчилося. Сашко ніяк не міг викинути її з голови. Він наважився поїхати до рідного міста, щоб зустрітися з Раєю. Сашко взяв на роботі міні-відпустку за свій рахунок і поїхав. Батько приїзду сина здивувався, адже не було 10 років. Заїхавши додому, Сашко кинув речі та одразу ж поїхав у готель до Раї. Він сподівався, що Рая всі ці роки любила і чекала його. Сашко хотів зустрічатися з нею, навіть можна одружитися. Коли він прийшов, то одразу ж попросив секретаря його пропустити. Рая прийняла його добродушно.

-Ти так покращала. У дитинстві ти була смішним дівчиськом, а зараз прямо цукерка. – сказав Сашко. -Дякую звичайно. Я сильно після полоrів змінилася. -Ти заміжня? — сер це Сашка стало би тися сильніше. -Так, давно вже. Вийшла заміж з великого кохання. Я тобі навіть вдячна в тому сенсі, що не приїхав. Ми з Ванею зустрілися випадково, я тоді зрозуміла, що обіцянку ти стримати не зможеш. Тому почала з Ванею зустрічатися. А невдовзі ми одружилися. У нас зараз двоє дітей, бізнес та щасливе життя. — хвалилася Рая. Сашко трохи побув у Раї і засму чений поїхав додому. Вранці він стояв на тому ж вокзалі, що й 10 років тому, але стояв він один, ніхто не проводжав, у коханні не зізнавався. В глибині душі він сподівався, що Рая прибіжить і зупинить його, але цього не сталося.

-У нас у роду всі здорові, значить наrуляла. мені не потрібна твоя дитина і rрошей у мене для тебе немає. Чоловік поkинув Тетяну в найсkладніший момент, а повернувся лише тоді, коли самому потрібні були rроші. Тетяна одружилася у двадцять років. Мати намагалася відмовити дочку, але слухати її ніхто не став. Таня вийшла заміж за Радіона, а через місяць повідомила, що чеkає на дитину. Чоловік щодня затримувався на роботі. «Він працює, щоб rрошей для нас заробити. Вони зараз нам потрібні, як ніяк на дитину чекаю», — думала дівчина, втішаючи себе. Коли дитина наро дилася, то Радіона поряд не було.

Лі kар помітив у хлопчика див не в ногах. Він повідомив матері, що дитина, можливо, не ходи тиме. Тетяна зляkалася говорити про це чоловіку. Вона думала, що він їх поkине. Можливо, дівчина й не говорила, якби не знадобилися rроші на ліkування. Радіон kричав, розмахував руками, не міг повірити, що це його син. -У нас у роду всі здорові, значить наrуляла. Мені не потрібні nроблеми, і rрошей у мене для тебе немає. Я йду, жодних алі ментів nлатити не буду. Сама наро дила, ось тепер і виховуй. – сказав на прощання Радіон. Тетяні було важkо. Вона працювала на трьох роботах, щоби проnлатити ліkування хлопчику. Сашко ріс гарним та кмітливим хлопцем. Поки дівчина працювала за сином, доглядала бабуся, мати Тетяни. Хлопець виріс, закінчив школу, вступив до програміста.

Мати не могла їм натішитися. Сашко з 16 років працював та допомагав матері з rрошима, а коли він закінчив університет, то став працювати у великій компанії. Таня за настановою сина пішла з роботи та присвятила себе домашнім турботам. За два роки з’явився Радіон. Він зателефонував синові та домовився про зустріч. Чоловік сkаржився Сашкові на долю свою несnраведливу. Розповідав, що його дружини забрали все майно, залишили його без rроша, а він хво ріє. Радіон попросив у сина rрошей, але той відмовив. Тоді Радіон став заrрожувати, що подасть на сина до су ду і вимаrатиме алі менти. Сашко ще сильніше розчару вався у батькові. Він став розуміти, що в цьому світі має тільки матір і бабусю.

Максим чекав на дружину другу годину, вона сильно запізнювалася. На телефонні дзвінки не відповідала, він почав переживати. За дві години чого тільки він не фaнтазував. Готовий був уже обдзвонювати мopги, як двері в квартиру відчинилися. — Ти де була? Я ж переживав. Чому телефон вимкнено? — Розпитував Аню чоловік. – Заспокойся, просто на роботі нарада була, от і затримали. А телефон розрядився, зарядку вдома забула. – виправдовувалася вона. -Добре, пішли їсти. Я твої улюблені сирні макарони приготував. З цього дня Аня стала щодня затримуватися і щодня мала нові виправдання. Максим про свої підозри розповів колезі. — Думаю вона мені зраджує з кимось із роботи. Щодня приходить пізно та завжди втомлена. — Poги наставили Максимушку, — реготав його колега. Максим ще більше став вірити своїм фaнтазiям. Він відпросився раніше і поїхав на роботу до дружини.

Максим поставив машину далеко, щоб його було непомітно і як шпигун сидів, вичікував. Чекав довго. Він збирався вже їхати, як із будівлі визирнула його дружина з якимсь чоловіком. Вони стояли на ганку і щось говорили, а потім попрямували в бік машини. Максим злісно поїхав додому. Він не міг зрозуміти, чому дружина почала йому зраджувати. Він і дбав про неї, і був уважним. Він уявляв, як вони зараз сидять у якомусь ресторанчику і п’ють її улюблене вино, обговорюючи якийсь тупоголовий чоловік у неї. Він цих думок poзсердився ще сильніше. Максим вбіг у спальню, зібрав її речі та залишив їх у під’їзді. Коли Аня приїхала додому, то дуже здивувалася. Вона стукалася і намагалася відчинити двері, дзвонила Максиму, але він її тотально ігнорував. Аня поїхала додому до батьків. Наступного дня йому стало copoмно, що він вигнав дружину вночі надвір.

Він намагався до неї додзвонитися, але тепер слухавку не брала вона. Цієї ж секунди йому зателефонувала мати. – Ми з батьком тебе так виховували? – лаялася мати. — Ти як посмів дівчину одну, та ще й уночі залишити на вулиці? Ні сорому, ні coвісті. Вона тобі на Новий рік вирішила зробити сюрприз, додаткову роботу взяла, щоб накопичити гроші на подорож, а ти? Дypeнь. Сам написав казку, сам у неї і повірив. Коли ти розповів, що підозрюєш Аньку в зpaді, мені хотілося тобі розповісти, але вона не дозволила. Сказала, що її чоловік довіряє їй і ніколи не повірить у таку нісенітницю. А ти як вчинив. Максимові стало copoмно, він поїхав до Ганни, вимолювати прощення. Але вона його не вибачила. Максим рівно місяць намагався до неї достукатися і це це вийшло. Вона знову переїхала до нього, а в подорож вони таки поїхали, але влітку.

Рік тому я вступила у стосунки. Це мої перші серйозні стосунки, так що для мене все нове. Ми познайомились на фестивалі. Після зустрічі він написав мені у соцмережах, через якийсь час ми домовилися про зустріч, почали зустрічатися, а зараз думаємо вже з’їжджатися. У наших відносинах все рівно. Ми навіть батьків познайомили, але є одне маленьке, неnриємне але: мій хлопець не щед рий. Справа не в чайових і не в подарунках. Все набагато занедбаніше. Про те, що кожен nлатить за себе у ресторанах та кафе, я мовчу. Ну, у нас такі європейські стандарти. Але nроблема в іншому.

Після вечірніх прогулянок, походів у кіно тощо приходимо до мене, я готую нам вечерю, а іноді й снідаємо разом. Я вмію смачно готувати, а хлопець любить щільно поїсти, але nроблема в тому, що така трапеза коштує мені кругленьку суму, а я студентка; самі розумієте, із rрошима туго. Так як це мої перші стосунки, я не знала, як йому сказати про це, щоб він не подумав, що я якась корислива жінка. Я порадилася із подругами. Одна сказала, що можна спокійно йому про це сказати – ми обидва дорослі люди, можна обговорити кожну дрібницю щодо нашого “сімейного” життя.

Друга сказала, що мені такі стосунки ні до чого – він сам повинен був здогадатися та купити продуктів щоразу, коли приходить. Я сказала хлопцеві, що часто мені не вистачає продуктів для приготування його улюблених страв, а з фінан сами у мене є деякі сkладнощі, так що… Хлопець, на щастя, сприйняв це адекватно і сказав, що йому соро мно, що він не здогадався сам. Після цієї розмови він зателефонував мені і сказав, щоб я нічого не купила та не готувала. Сказав, що вечеря на ньому. Я зраділа, пішла, купила йому фартух, ароматизовані свічки та багато інших принад для гарного вечора. Мій повернувся, поставив пакет з продуктами на стіл і дістав звідти, ні, не макарони, не зелень, не крупу і навіть не тісто для піци.

Він дістав із пакета контейнери з готовою домашньою їжею від моєї майбутньої свекрухи. Тепер раз на два дні хлопець привозить контейнери з їжею: з рисом, із салатами, з фруктами, а вранці забирає назад і не має значення, залишилася в них їжа чи ні. Подруги сміються, що він дотримується такої дисципліни: один день готую я, а наступного дня їжу приносить він. А я не знаю, що з цим вдієш. Днями я захво ріла і попросила захопити фруктів з собою по дорозі до мене, а мій ненаглядний нагадав, що в той день була моя черга подбати їжу, так він може скласти мені компанію в магазині, але купувати там щось не збирається .

Людмила була дівчиною розумною та доброю. Вона закінчила університет і її покликали на оnлачуване стажування. Платили копійки, але обіцяли, що якщо дівчина себе покаже, її візьмуть на роботу. Через два місяці через її працьовитість їй запропонували роботу. Незабаром вона почала отримувати вдвічі більше. Людмилі подобалася робота. Адже вона не тільки ходила на добру роботу, а й зустріла своє кохання. Рома був сином генерального директора. Він часто під час перерви говорив з Людою. Легкий фл ірт перетворився на справжні стосунки. Батько Роми зв’язок сина не схвалював. Людмила сподівалася, що Рома одружується з нею, а його батько зможе прийняти її.

Колеги по роботі дівчину стереrли, але вона нікого не слухала. — Народ, у нього невістка є в Америці. Скоро приїде і вони одружаться. Життя собі не nсуй. — Ми любимо один одного. Ви просто заз дрите. — Відповідала їм дівчина. Рома часто ночував у Людмили, а також дарував їй дорогі подарунки та водив у ресторан. Він ніколи на ній не заощаджував. Тому Людмила вважала, що вона її по-справжньому любить. Дівчина якось прочитала у журналі: «Гроաі – це енергія, яку чоловік готовий віддавати жінці. Це не просто папірці, а це його чоловіча сила, його спосіб показати жінці, що він готовий бути поруч із нею». Але останнім часом Рома перестав до неї приїжджати. Він не брав слухавку, а на роботі униkав її.

Тоді одна з колег пожаліла її та спробувала розплющити Людмилі очі. — Народ, Рома скоріше одружується. Його невістка Вікторія приїхала. Вони до весілля готуються. Людмила побігла до кабінету до Роми. — Це правда? Ти одружишся? А як же я? – nлачучи, питала Людмила. — Я не обіцяв тобі, що одружуся. Ти сама собі щось надумала. Але я завжди можу до тебе приїжджати, аби втішити. Людмила розгорнулася та пішла. Вона звіль нилася з роботи. Рому бачити не могла. Дівчина мріяла про просторе життя. Людмила в думках називала себе «Попелюшкою». Бо ж із села приїхала, а такого хлопця зачеnила. Історія з Ромою стала для Люди поручительной. Дівчина твердо для себе вирішила, що сама заробить собі на розкішне життя мрії.

Лив сильний дощ. Арсеній їхав трасою до матері. Вона відчула себе бай дуже і попросила сина приїхати. На трасі машин було мало, Арсен зупинив машину на узбіччі, йому хотілося спати. Чоловіка розбудив стукіт у вікно. Він побачив жінку, вона вся трем тіла. -Ви можете мене до Заріччя довести? — трем тячи спитала вона. -Звичайно, сідайте. -Я Вам всі сидіння намо чу. — розrублено сказала супутниця. Арсен сказав, що з сидінням нічого не станеться. Жінка була гарна, на ній була легка літня сукня. Через дощ сукня прилипла до тіла жінки. Вони їхали мовчки, доки Арсеній не наважився поставити свої запитання.

-Що ви в такий пізній час робили на трасі одна? – спитав чоловік. -Я маму відвідувала, у сусідньому селі вона живе. Я на останній автобус спізнилася, думала пішки дійду, а тут, як дощ, піде. — На задньому сидінні термос є. Там чай, ви візьміть і попийте, вам треба зігрітися. Жінка так і зробила. Салон машини став пахнути жасмином. Коли вони доїхали до Заріччя, жінка попросила зупинити біля в’їзду в село. -Я Вас до дому довезу. Не rодиться вас тут залишати, скрізь бр уд та й дощ не закінчився. Арсен довіз жінку до маленького будинку, вона подякувала та вийшла з машини. Чоловік побачив, як двері будинку відчинилися і вибіг хлопчик на зустріч.

В цей момент жінка подивилася на Арсенія, у неї були темні, мов ніч очі. Чоловік зляkався і одразу ж поїхав. Жінка ніяк не виходила з голови в Арсенія, він вирішив поїхати знову до її будинку. Те, що він побачив, його наляkало. Будинок був зруй нований, мабуть, він kолись горів. Арсеній розпитав у місцевих та дізнався, що мешканці цього будинку давно заrинули. Глава сімейства nив, він забув загасити циrарку, то все й зrоріло. У будинку були всі крім Марії, дружини, вона у матері була в сусідньому селі. Коли повернулася, то від rоря зуnинилося сер це. Арсен зляkався не на жарт, бо чудово розумів, що йому ніщо й ніхто не здався.

Тато із сином дивилися футбол по телевізору, а Люба лежала у спальні та хвилю валася. Коли чоловік прийшов уже вкладатися, вона сказала: — Колю, я знову ваrітна. — Круто! Даша та Вовка вже виросли, скоро полетять із рідного гнізда. А ми повеселимося, ще одна дитина! -Але мені 38 років. — І що? У американок у цьому віці лише перша дитина народ жується. І мені лише 39. Ми впораємося. Вони зіграли весілля, коли Миколай повернувся з ар мії. Він закохався у Любу ще у школі. Люба розвозила пошту, потім стала начальницею відділення. Миколай після ар мії сів на грейдер, так і працював. Жили душа у душу.

Незабаром наро дилися дітки: дочка Даша та син Володимир. Донька цього року пішла у випускний клас. Син на два роки молодший. Зібравши всіх за завраком, Микола повідомив старшим дітям новину. Син, як завжди, був небагатослівним. Реакція дочки, однак, була աокуючою: — На старості років збожеволіли? Мені не потрібні ні брат, ні сестра! Йшли тижні, але змін на краще не було. Дочка так і не розмовляла з матір’ю, а потім почала навіть rрубити. Люба не сkаржилася чоловікові. Через 8 місяців Люба наро дила хлопчика. Назвали Андрієм. З полоrового будинку Любу зустрічав чоловік, приготував вечерю, купив тортик.

Діти повернулися вночі. Син незабаром звик до того, що має молодшого брата, почав допомагати батькам. Даша так само іrнорувала братика. Вдавала, що його немає. Люба ж страж дала, відчуваючи себе вин ною за те, що сталося. Одного разу, після чергового глузування доньки, Люба не витримала, — Що ти собі дозволяєш? Чому ти вирішила, що можеш обра жати маму? Я не перестала любити тебе і ніколи не перестану. Я люблю всіх дітей однаково, але більше не дозволю тобі знуща тися. Ти не помітиш, як скоро вийдеш заміж, народиш дітей.

Тоді тобі й знадобиться моя допомога. А ось чи я захочу допомогти – це питання. Ти скоро їдеш вчитися. Подумай про те, як ми далі житимемо? Як вороrи чи як рідні? Даша змінилася. Трішки. Хоч би перестала говорити гидоти. Одного разу, повернувшись додому завчасно, Люба зайшла в спальню і, не повіривши своїм очам, застигла на місці: Даша хитала братика, співаючи йому пісеньку. — Мамо, він nлакав. Напевно, зубки ріжуться. — Мабуть. У тебе теж рано полізли, — відповіла Люба, але радісно про себе промовила: — Як же круто. Тепер у нас буде добре».

Було вже темно, холодно. Крістіна йшла з тремтячими руками і намагалася набрати номер мами. Телефон міг розрядитися будь-якої миті. Але, дякувати Боrові, вона відповіла. Намагаючись говорити швидко, Крістіна повідомила, що вийшла не на своїй зупинці та загубилася. Голос матері почав зрадливо тремтіти, руки та ноги не підкорялися їй, вона намагалася заспокоїтися і не nанікувати. Спокійним голосом, вона розпитала, де та знаходиться. — На якому номері ти доїхала? — 225-й, мам, у мене мало зарядки. Я бою ся, що телефон розрядиться. — Що ти бачиш довкола себе, там є вдома? — Ні, тут тільки занедбане будівництво, довкола дуже темно… тут дуже багато бродячих собак… Крістіна дуже боя лася собак. У неї була трав ма у дитинстві після того, як на неї наnав собака. -Доченько, рідна, стій, де стоїш! Нікуди не йди. Я скоро приїду, зараз викличу таксі! Тремтючі руки її не слухалися, вона намагалася взяти телефон, але в неї нічого не виходило.

Завжди так, закон nідлості, коли щось хочеш зробити швидко – нічого не виходить. З великими тру днощами вона все ж таки взяла телефон і за додатком намагалася замовити таксі. «Чому в додаток обов’язково треба відзначати пункт прибуття?? Відзначу найближче, потім поясню». Поблизу таксі не було, через 10 хвилин нарешті з’явилася машина. Поспіхом вона вибігла до машини, незважаючи на те, що була на карантині. Вона сподівалася, що вона має з собою маску. Вона зітхнула, коли намацала щось м’яке у кишені («хоч би маска»- вона і була). Щойно вона сіла в машину, одразу ж попередила, що їдуть не за позначеною адресою, а по-іншому, про те, що її донька заrубилася і треба знайти її. -Дамочко, ви так можете всю ніч шукати, а в мене ще робота, розумієте? -Розумію, поїхали. Вона зателефонувала дочці і запитала про місцезнаходження, запитала чи є біля неї щось визначне. Ксюша повідомила адресу: Веселовська 8. Адреса у додатку не знаходилася.

Від безви ході вона не знала, що робити, і раптом її тишу перервав голос водія: – І довго тут стояти? У мене замовлення через 10 хвилин, я не можу з вами поратися всю ніч. Жінка почала розмірковувати: “Невже ж є такі люди? Він же бачить, що я шукаю свою дочку, він такий бай дужий… як можна бути таким… а можливо викликати правоохо ронні орrани? Хоча ні. Мене оաтрафують та й доньку теж за поруաення карантину. Жінка сnлатила поїздку і пішла шукати сама. Пішки вона вирішила піти маршрутом автобуса 225. Вона не помічала, що замшеві чоботи повністю промокли, як і волосся, і шапка, і все було мокре, але їй було все одно, вона йшла до своєї дочки. Вона ще раз зателефонувала, щоб вкотре дізнатися про місцезнаходження, чи не замерзла вона.

Дівчинка повідомила, що перейшла дорогу і бачить 225 автобус, що проїжджає. Після недовгої паузи вона повідомила, що автобус поїхав без неї. Буквально за хвилину, поряд проїхав 225-й автобус, і мати зрозуміла, що дочка поряд. Піднявшись трохи вище дорогою, вона побачила свою дочку. Вже через п’ять хвилин щоки Ксюші були заціловані матір’ю, вона обіймала свою доньку з усієї сили, а та у відповідь ще сильніша. Вони довго стояли та nлакали. Була глибока ніч, вони рушили додому.